Технократія як відповідь на виклики сучасності: становлення ідеї та загрози

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕХНОКРАТІЯ ЯК ВІДПОВІДЬ НА ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ: СТАНОВЛЕННЯ ІДЕЇ ТА ЗАГРОЗИ

TECHNOCRACY IN RESPONSE TO THE CHALLENGES OF MODERNITY: AN IDEA AND A THREAT

Мартинов Р. С.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціально-політичних та правових наук, Донбаський державний педагогічний університет (Слов'янськ, Україна)

Секлєцов А.,

студент, кафедра філософії, соціально-політичних та правових наук Донбаський державний педагогічний університет (Слов'янськ, Україна)

Martynov R.,

PhD, Associate Professor of Philosophy

Department, Donbas State Pedagogical University

(Slavyansk, Ukraine)

Sekletsov A.,

Student, Department of Philosophy, SocioPolitical and Law Sciences, Donbas State Pedagogical University (Slavyansk, Ukraine)

В античній філософії в імпліцитному вигляді утримувалися можливості не тільки раціоналістичних філософських напрямів Нового часу, але й проекти подальшого пріоритетного розвитку науково-технократичної свідомості. Ця свідомість мала змогу втілюватися у різних галузях соціальної реальності: і в побудові раціонально обґрунтованих тоталітарних режимів, і в домінуванні позитивістських напрямків у філософії й у виникненні сучасної ідеї епістократії. Мета роботи полягає в історико-філософському аналізі ідеї технократії, її сучасних інтерпретацій та пов'язаних із нею загроз. У статті показана доцільність логіки дослідження технократії від платонівських проектів до сучасної ідеї епістократії. Розкритий генетичний зв'язок інформаційного суспільства з базовими технократичними інтенціями.

Ключові слова: технократія, епістократія, раціональність, техніка, інформаційне суспільство.

технократія суспільство інформаційний

In ancient philosophy, implicitly held the possibilities not only of rationalistic philosophical directions of modern times, but also ofprojects of further priority development of scientific and technocratic consciousness. This consciousness was able to be embodied in various fields of social reality: both in the construction of rationally grounded totalitarian regimes, and in the domination of positivist directions in philosophy and in the emergence of the modern idea of epistocracy. The purpose of this work is to analyze historically and philosophically the idea of technocracy, its modern interpretations, and the associated threats. The article shows the expediency of the logic of the study of technocracy from Platonic projects to the modern idea of epistocracy. The genetic link between the information society and basic technocratic intentions is revealed.

Keywords: technocracy, epistocracy, rationality, technology, information society.

Постановка проблеми у загальному вигляді та зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Сучасна техніка підкоряє собі все життя суб'єкта, який стає додатком машини. Головна небезпека у тому, що весь процес технічного розвитку стає примусово-тотальним, ворожим більш спонтанним проявом життя і несумісним з розвитком потенційних можливостей людини. Розвиток техніки потребує вужчої спеціалізації суб'єкта, що, своєю чергою, посилює його відчуження від інших галузей людської діяльності. Спеціалізація змушує до певної структурованості, на вершині якої знаходиться керівна організація чиновників, яка жорстко вимагає максимально ефективного виконання функцій у межах своєї компетентності. Сучасні інформаційні технології змінюють життєвий світ людини, роблячи його не природним, у якому існує безпосередня комунікація з людьми, а штучним. Технократичний світогляд починає поширюватися на усі сфери людського буття, у тому числі й на політику. Саме у політичній сфері зараз і відбувається основна боротьба демократії з техно- (епісто)- кратією.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Узагальнюючи сучасне соціально-філософське осмислення феномену технократизму, можна відзначити посилення як апологетичної, так і критичної лінії осмислення. Ідея технократії має цілий ряд переваг, зокрема, компетентність і відповідальність фахівців у вирішенні нагальних потреб суспільства. Основною ідеєю цього напрямку є ідея влади, яка базується на науковому знанні й технологіях у керуванні суспільством. Такий підхід був притаманний Дж. Гелбрейту, Д. Беллу, Дж. Бернхайму тощо. Ж. Фреско, Г Шельскі та інші акцентували увагу на технократії як практичній реалізації принципів керування суспільства на засадах наукової компетентності та технологічності. Водночас, технократія часто має деструктивні виміри, у разі акцентуації уваги саме на владі. Критична і гуманістична філософія змогла надзвичайно гостро поставити проблему внутрішньої суперечливості, амбівалентності цього феномена, що визначає цивілізаційний процес. Неконтрольована влада, у тому числі й науково-технічна, що часто призводить до елітаризму та маніпуляціям, резонно викликає негативну реакцію суспільства. Ряд сучасних авторів застережливо відносяться до тотального технократизму, оскільки у такому разі усі сфери людського буття стають об'єктом контролю і технологій маніпуляції. До таких авторів належать Ж. Еллюль, Ч. Стросс, Т Ангієр та інші.

Формулювання цілей статті. Метою роботи є історико-філософський аналіз становлення технократичних ідей, їх доцільності та створених ними загроз.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Уперше ідея технократії виникає у стародавній Греції як альтернатива демократії. Ця ідея з'явилася як реакція на страту демократичним полісом найгіднішого з афінян - Сократа. Т. Ангієр звертає увагу на те, що крім цього, і Платон, і Арістотель «прихильні парадигмі прийняття політичних рішень, яка виключає або повністю обмежує людей, а саме: політичній експертизі. Грецьке слово «досвід» - <йесйие», тому не дивно, що основним конкурентом демократії (верховенство народу) є технократія (верховенство експертів). Платон приписує політичну техніку або політичну експертизу, його філософським королям, і саме це нібито дає їм право керувати людьми... Платонізм недавно повернувся в політичну теорію. Ідентифікуючи «епістократію» з «владою знавців», Платон має тенденцію використовувати episteme (знання) замість techne» [2]. Ідея полягає в тому, що, в умовах глобального сьогодення з його викликами та загрозами, експерти повинні мати значно більший вплив в суспільно-політичному та економічному житті, прийнятті рішень, ніж дозволяють канони демократичної політичної теорії.

Так, дійсно, в античних мислителів є певний засіб побудови теорії, пов'язаний з усвідомленням того, що для теоретичного відношення до світу необхідна здатність людини рефлекторно ухопити світ, який її трансцендує, через форму свідомості та з тим, що подвоєння людиною власного відношення до світу виступає наступним чином: в предметі (існуванні) і в ідеї (сутності). Але, ні у Платона, ні в інших античних мислителів цей хід не доповнюється іншим істотним методологічним кроком, який іде вже не від метафізики, а від певної онтології та епістемології, відсутність якого вплинула на долю платонівської абстракції. Платонівська абстракція сутності фактично відразу піддалася процесу міфологізації. І продуктом цього стало уявлення про надчуттєву реальність, яка стоїть понад емпіричної, поцейбічною реальністю. Як відомо, зусиллями Галілея і Ньютона у XVT1 столітті була розроблена система механістичних поглядів на світ, обґрунтований експериментальний метод пізнання, вироблена сукупність чітких понять і суворих, математично виражених закономірностей. Механіцизм, що починає затверджуватися як універсальна методологія пізнання й особлива раціоналістична форма світогляду, уперше формує широкі теоретичні основи технократичної свідомості. Філософи Нового часу, знаходячись під впливом успіхів точного природознавства, прагнуть обґрунтувати висхідні принципи суворого і ясного пізнання.

Етичні концепції формулюються й обґрунтовуються у науково подібному вигляді (Б. Спіноза). Звеличується Ното sapiens, історичний оптимізм, віра в безмежні можливості людини щодо пізнання і перетворення природи. Дж. Локком здійснюється перший виклад філософії лібералізму, в якому відстоюються цінності активізму, індивідуалізму, цілеспрямованого виховання особистості, освіченості, розсудливості, раціонального права й ін. В епоху Просвіти завершилося формування філософських підстав техногенної цивілізації й особливого типу свідомості, що орієнтується, з урахуванням історичного рівня позначених цінностей, на технократичне відношення до світу і людини.

ХІХ століття, як епоха “входження машини” (вираз М. Бердяєва), дало технократичному світоглядові соціальні основи. Машина докорінно змінила соціально-економічний уклад, що не могло не відбитися на суспільній свідомості. Традиційна робота ремісника була індивідуальним мистецтвом, не піддавалася детальному аналізові та передавалася разом з навичками. Знання стандартне, відкрите, імперсональне стало чужим цій практиці. Лише в індустріальному виробництві наукові результати стали реалізовуватися практично. Машинне виробництво раціональне, структуровано, стандартизовано, масово, знеособлене зажадало відповідної системи утворення й організації життєдіяльності.

Утім, потрібно відзначити, що сучасні футурологічні концепції не настільки утопічні, як класичні, тому що змогли обґрунтувати нині загальновизнану і методологічно значущу цивілізаційну парадигму, що пояснює історичний розвиток технологічним удосконалювання. У середині століття технократична ідеологія як ядро технократичної свідомості багато в чому втрачає свій радикалізм, оскільки частині науково-технічної інтелігенції дійсно приділяється авангардна роль, але в межах чинної системи влади. Науково-технічний розвиток усе більш затверджується в якості вирішальної соціокультурної складової. Питома вага фахівців технічного профілю постійно зростає і технократична свідомість відкрито прагне стати самосвідомістю всієї інтелігенції, значно розширюючи свою соціальну базу, здобуваючи масові форми.

Класичний образ миру стає образом комп'ютера. Значною мірою комп'ютер перестає бути нейтральним засобом, що лімітує засоби свого застосування, він вимагає певних спільнот (корпоративні інститути) і певних морально-етичних норм. На рівні сучасних концепцій інформаційно-комп'ютерного суспільства зазначається його генетичний і органічний зв'язок з базовими технократичними інтенціями.

Конструктивна роль критики містилася вже в постановці проблеми амбівалентності науково-технічного розвитку, його дисфункціональності. Технократична ідеологія врахувала деяку раціональність критики, що і визначило стійкість технократичної свідомості. Теоретиків інформаційного суспільства сьогодні в цілому важко дорікнути у незмінному технологічному детермінізмі й технократизмі класичного зразка. Але об'єктивний перебіг подій знову і знову змушує дослідників говорити про «технокультуру», що складається, «технічну картину світу» тощо. Звідси й актуальність глибшої постановки проблеми, критичного визнання універсальності технічного початку в сучасному духовному виробництві.

Проте теоретики інформаційного суспільства не виходять за межі технократизму, вважаючи, що технічна складова розвитку безумовно превалює над іншими, у тому числі природно-органічними факторами. Однак доцільно тут і зауваження Гегеля, який зазначав те, що ми ніколи не перестанемо і не можемо перестати цікавитися індивідуальною цілісністю і живою самостійністю, як би ми ні визнавали вигідними та розумними умови розвиненої організації.

У західному екзистенціалізмі найбільш глибоко проблема техніки була розроблена М. Гайдеггером. Для нього техніка - не просто нейтральний засіб людської активності, але об'єктивний ступінь людського розвитку, його доля. Техніка - не просто засіб, це спосіб переводу утаємниченого у відкрите, спосіб здійснення певної істини, найважливіший засіб знаходження властивостей буття. Вона - універсальна цінність, оскільки її статус дорівнюється статусу істини. Сенс техніки позатехнічний, через техніку людина розмовляє з буттям, реалізує височінь духу. Вона виходить з трансцендентальної онтологічної настанови, яка потребує людину для своєї реалізації [1, с. 106]. Істотою сучасної техніки керує постав (від постачання), який сам не є технічним. Постав - це принудження, вільне розпорядження природою, таємницями, людиною. Розповсюджується видимість, що все, що оточує людину, поставлено нею. Вона змінює все навколо, не залишаючи нічого незмінним. Починає здаватися, що перетворено все, окрім самої людини. Між тим, зі своєю сутністю людина сьогодні не зустрічається, тому що сутність її - у таємничому, шлях до якого зачинений масовим виробництвом. Постав втягує людину в перегони масового виробництва, підриваючи само людське коріння. Однак, Гайдеггер зауважує на тому, що доля людини - не фатальне принудження, ми здатні врятуватися. Повинна відбутися переорієнтація людей. Рішуча боротьба з істотою технічною, повинна відбутися в спорідненому явищі, але в коріннях з іншою сутністю, - в мистецтві.

Висновок з цього дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку. У статті показана доцільність того, що розуміння техніки та технократії без урахування їх онтологічних умов дає підставу для інструментального та антропологічного їх визначення, наприклад, як засобу для досягнення мети. Вони виявляються вірними, але не розкривають їх суті. Розкрито, що прихильники епістократії надають рекомендації політикам використовувати експертні дані для розв'язання екологічних проблем, загроз тероризму, розвитку економіки тощо, проте, це питання похідне від більш суттєвої етичної та онтологічної дискусії про природу людини.

Список використаних джерел

Хайдеггер М. (1993), «Исток художественного творення», Работьі и размьшления разньїх лет, Гнозис, Москва, С.47-119.

Angier T. (2013), “Technocratic temptation”, available at: https://blogs.lse.ac.uk/europpblog/2013/01/03/the- technocratic-temptation-tom-angier/asp (accessed 3 June 2013).

Eldred M. (2015) “Capital and Technology: Marx and Heidegger”, available at: https://www.arte-fact.org/capiteen. html

Obar, Jonathan A. (2016). “Closing the Technocratic Divide? Activist Intermediaries, Digital Form Letters, and Public Involvement in FCC Policy Making”. International Journal of Communication, Vol. 10, рр.65-88.

References

Heidegger M. (1993), «Istoki hydozestvennogo tvore- niai», Raboti I razmishleniai raznih let, Gnosis, Moskwa, s.47-119. (rus).

Angier T. (2013), “Technocratic temptation”, available at: https://blogs.lse.ac.uk/europpblog/2013/01/03/the- technocratic-temptation-tom-angier/asp (accessed 3 June 2013) (engl).

Eldred M. (2015) “Capital and Technology: Marx and Heidegger”, available at: https://www.arte-fact.org/capiteen. html (engl).

Obar, Jonathan A. (2016). “Closing the Technocratic Divide? Activist Intermediaries, Digital Form Letters, and Public Involvement in FCC Policy Making”. International Journal of Communication, Vol. 10, pp. 65-88 (engl).

Размещено на Allbest.ru