Основні виміри формування політики пам'яті у пострадянському Азербайджані

Размещено на http://www.allbest.ru/

політичний пам'ять азербайджан ідея

Стаття з теми:

Основні виміри формування політики пам'яті у пострадянському Азербайджані

Маклюк О. М., кандидат історичних наук, доцент, завідувачка кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин, Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна),

Гулієва Ф.Р., студентка, Запорізький національний університет (Запоріжжя, Україна)



У статті розглянуті основні напрями формування політики пам'яті в країнах пострадянського простору в 1991-2019 рр., на прикладі Азербайджану. Виявлено значення політики пам'яті в сучасному політичному житті країни, вплив на формування історичної свідомості та національної ідеї. Особлива увага зосереджена на основних історичних темах у офіційних дискурсах влади, охарактеризована проблема героїзації окремих постатей та сакралізація постаті Г. Алієва. Проаналізовано пам'ятні місця та меморіальні комплекси, які стали важливою складовою державної політики щодо конструювання історичної свідомості в Азербайджані та основні вектори історичної політики у сфері освіти.

Ключові слова: політика пам'яті, історична пам'ять, конструктор історичної пам'яті, політичний дискурс, використання історії, історичний наратив.



In the article the main directions of historical memory and memory policy realization in the countries of the post-Soviet space in 1991-2019 are considered, on the example of Azerbaijan. The significance of the memory policy in the country's modern political life, the influence on the formation of historical consciousness and national idea are revealed. Special attention is paid to the main historical themes in official discourses of authorities, the problem of individual figures glorification and the sacralization of H. Aliyev's figure is described. Memorial sites and memorial complexes that have become an important component of the state policy on historical consciousness construction in Azerbaijan and the main vectors of historical policy in the field of education are analyzed.

Keywords: memory policy, historical memory, designer of historical memory, political discourse, use of history, historical narrative.



Постановка проблеми

Проблематика політики пам'яті останнім часом актуалізувалася у переважної більшості країн пострадянського простору. Формування нової, пострадянської колективної історичної свідомості, а по суті - реконструювання та модернізація дорадянських її засновків, стало активно обговорюватися не тільки в академічних спільнотах колишніх «національних» республік СРСР, а й увійшло до їхнього політичного дискурсу. Історична проблематика вже давно є невід'ємною складовою політичних практик: окремі державні діячі та політичні сили, особливо, під час передвиборної боротьби, активно звертаються до історичних подій та персоналій, що тією або іншою мірою відображають їхні політичні пріоритети,обґрунтовують політичну риторику програм «наведення порядку» у державі та суспільстві.

Після розпаду Радянського Союзу в країнах пострадянського простору склалася нова політична ситуація, яка вимагала від незалежних держав відстоювання власних національних інтересів, збереження політичної стабільності, вирішення проблем регіонального характеру. Одна з них - формування колективної історичної свідомості та національної ідеї в умовах трансформації суспільства, нові обставини вимагали кооперації зусиль різних політичних сил та структур у цій сфері. Колишні радянські республіки мали різний досвід у формуванні політики пам'яті, втім, спільною рисою можна назвати спрямування зусиль на підтримку колективної історичної пам'яті, що базується на національному ґрунті. Розуміння специфіки країн Балтії, Кавказу, Середньої Азії, європейської частини колишнього СРСР, обізнаність з їхніми проблемами політичного, національного та культурного розвитку надає можливість краще розуміти особливості сучасних процесів, які відбуваються як в окремих країнах колишнього Радянського Союзу, так і у визначених регіонах в цілому. Тому, дослідження питання формування політики пам'яті в Азербайджані є важливим з одного боку для побудови продуктивних відносин між нашими країнами, з іншого буде корисним для розуміння процесів політики пам'яті на пострадянському просторі взагалі. Особливо важливим є те що дослідження з питань політики пам'яті тісно пов'язані з політичною практикою, яка здебільшого спрямована на моделювання ситуацій і прогнозування розвитку подій та явищ. Тому вивчення історичної політики пострадянських держав має не тільки теоретичний, а й практичний характер.

У цьому контексті метою статті є спроба виявити та узагальнити основні виміри політики пам'яті та політичні практики Азербайджану, визначити їх вплив на формування історичної свідомості та національної ідеї в умовах пострадянської трансформації азербайджанського суспільства. В рамках даного матеріалу неможливо розкрити усі існуючі питання зазначеної теми, тому увагу буде сконцентровано лише не декількох аспектах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначена проблема стоїть на міждисциплінарному перехресті та є предметом уваги цілого ряду наук, таких як: політологія, історія, соціологія, політична психологія, країнознавство, міжнародні відносини, що є природним процесом для сучасної науки у цілому, коли дослідники доречно підкреслюють важливість інтегратівності. Кожна дисципліна зі свого ракурсу розглядає проблему та інтегрує здобутки суміжних галузей наукового знання, що дозволяє реалізуючи потенціал кожної галузі знайти відповіді на важливі питання [7, с. 7]. Зазначимо, що проблеми політичного використання минулого увійшли і у коло наукових інтересів в першу чергу істориків та політологів, особливо після так званого «меморіального перевороту» в науці, який значно розширив предметне поле досліджень [13]. Основи меморіального дискурсу були закладені представниками зарубіжних студій з теорії пам'яті таких як: Я. Ассман [1], М. Гальбвакс [15; 16; 27], Н. Нора [9; 10] та іншими. Серед робіт з цієї проблематики можна відзначити праці азейбарджанских дослідників Р. Мехдієва [31; 32], З. Сардарова [40], російських дослідників: Л. Репіна [11; 12; 13], О. Полєтаєва, І. Савельева [14], М. Копосова [6], а також дослідження вітчизняних авторів: Ю. Зерній [2], А. Кірідон [3; 4; 5], Л. Нагорної [8] та інших.

В цілому зазначимо, що сучасна соціогуманітаристика ще стоїть на шляху формування комплексу фахових досліджень, що системно вивчають проблеми «політичного менеджменту» щодо репрезентації історії на пострадянському просторі, в тому числі в Азербайджані.



Виклад основного матеріалу

Основні вектори політики пам'яті у межах нашої наукової розвідки зосереджені на питаннях формування та реалізації політики пам'яті. Для розкриття поставленої дослідницької мети увага буде сфокусована на наступних проблемах: історична тематика в офіційному дискурсі влади; героїзація окремих постатей; політичні практики та створення “місць пам'яті” та “меморіалів”; нові підходи в історичній освіті та нові сюжети у підручниках; сакралізація постаті Г. Алієва. Розглянемо це детальніше.

Історичні теми в офіційному дискурсі влади

Формування громадянина-патріота є невід'ємним елементом політики пам'яті, одним з завдань якої є виховання у молоді активної громадянської позиції, участі громадянина у державотворчих процесах та захисті міжнародного авторитету Азербайджану. Ці ідеї були актуалізовані з розпадом СРСР, а мета патріотичного виховання сформована у програмі «Підвищення патріотизму та почуття громадянськості у молоді» Міністерства молоді та спорту в 90-ті роки ХХ століття [26]. Програма базувалась на засадах високої соціальної та громадянської активності, вихованні громадян, здатних забезпечити захист інтересів та стійкий розвиток своєї Вітчизни. Згідно з її пунктами держава прагнула досягти практичного застосування патріотичних цінностей, а саме збереження та активного використання державної мови, національної музики, фольклору, а також історичних традицій, які складають основу державної винятковості будь-якої нації.

Тогочасний президент Азербайджанської Республіки Гейдар Алієв на I Форумі молоді незалежного Азербайджану 2 лютого 1996 р., зазначав: «Національне багатство азербайджанського народу полягає в його інтелектуальному потенціалі, культурі, літературі. Ми почали будувати суверенну державу не на порожньому місці. У нас є багатство, що дорівнює нашому економічному потенціалу, - інтелектуальний потенціал» [31, с. 15]. Гейдар Алієв наголошував на тому, що ані нафта, ані бавовна, ані багатства моря і надр, а саме народ складає основне національне надбання Азербайджану. На його думку, патріотом можна назвати лише ту людину, котра знає свою історію. 26 березня 1998 р. Г. Алієв видав указ, згідно з яким закликав свій народ до переосмислення власної історії і надання об'єктивної оцінки історичному минулому Азербайджану. Насамперед, Г. Алієв акцентував увагу на геноциді, вчиненому проти азербайджанського народу багато разів і який протягом багатьох років не отримував своєї політичної та юридичної оцінки [24].

З моменту проголошення незалежності азербайджанським урядом впроваджуються усі механізми та засоби переоцінки подій минулого, котрі, перш за все, стосуються об'єктивності і ознайомлення світового співтовариства з усіма кривавими розправами, вчиненими проти азербайджанського населення з боку радянської влади. В ніч з 19 на 20 січня 1990 роки без попереднього оголошення надзвичайного стану в місто Баку і деякі райони Азербайджану були введені військові частини Радянського Союзу, вчинена розправа над мирним населенням, сотні людей були вбиті, поранені, пропали без вісті [18]. Метою колишнього уряду було придушення будь-яких спроб азербайджанців та прагнень побудувати демократичне суспільство на засадах національної свободи. На сучасному етапі азербайджанський уряд має на меті розкрити хід подій у цей період, досягти визнання геноциду азербайджанців світовою громадськістю, а також надати політичну оцінку трагедії.

Перш, ніж детально розглянути ці питання варто окреслити характерні риси історіописання сучасного Азербайджану. Так, по-перше, рис головним вектором розвитку історичної науки Азербайджану стало переосмислення радянського історичного досвіду; по-друге, основним фокусом уваги стало детальне вивчення національної історії з найдавніших часів до початку ХХІ століття. Наукові дослідження стали підґрунтям для нової меморіальної політики.

Одним з головних завдань держави стала деконструкція у колективній пам'яті населення країни існуючих стереотипів, сформованих у радянські часи. Варто зазначити, що у колективній свідомості залишається пам'ять у першу чергу про переломні події, які кардинально змінили або вплинули на хід історії, тим самим зафіксувавши свою значимість у свідомості кожного громадянина. Закріплення і систематизація пам'ятних дат і подій на законодавчому рівні, а також їх популяризація з боку представників державних структур свідчить про рівень збереження національної ідентичності Азербайджану, сам тому меморіальна політика в країні була спрямована на увічнення споминів про певні історичні події, які передусім пов'язані з національною історією.

Спробуємо визначити основні історичні теми, що найчастіше використовувались в офіційному дискурсі влади Азербайджану наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. З моменту проголошення незалежності республіки азербайджанським урядом проводиться політика популяризації національної історії та збереження її автентичності. З огляду на це, важливого значення набуває висвітлення та просування правдивості фактів та подій, що мали місце в історії Азербайджану. Наведемо кілька прикладів які є унаочненням цього.

Правонаступництво Кавказької Албанії та історичне коріння азербайджанського народу. Дослідження про цей період були започатковані за підтримки Інституту історії Національної Академії Наук Азербайджану науковцем Ульвією Гаджиєвою. Так, були досліджені основні витоки та хронологія подій держави, яка є історичним корінням сучасного Азербайджану. Крім того, владою країни активно ініціюється проведення системного аналізу першоджерел задля надання об'єктивної оцінки минулого [19].

Особлива увага приділяється подіям початку ХІХ ст., так, 1813 р. і 1828 р. ознаменувалися руйнівними подіями на шляху азербайджанців до незалежності та створення власної держави, укладені Гюлістанський та Туркменчайський договори розділили Азербайджан на дві частини, де частина територій відійшла до Ірану, а інша - до Російської імперії [37, с. 242-243, с. 250-251]. Революційним процесам 1905-1907 рр. [20].

Центральне місце в меморіальному спадку історії сучасного Азербайджану займає Азербайджанська Демократична Республіка (далі - АДР) (1918-1920 рр.), яка вперше була проголошена як незалежна та суверенна держава. На думку азербайджанських політологів та істориків, саме в АДР були закладені основи сучасної державності. Радянський соціокультурний простір характеризувався наданням так званої упередженої оцінки минулого. Саме тому, важливою темою влади Азербайджану з набуттям незалежності постала проблема послідовного доведення існування та легітимності суверенної держави на теренах її сучасної території [29].

Важливими темами досліджень стали проблеми Нагірного Карабаху та роботи з визнання громадськістю Ходжалінського геноциду з боку вірмен [36]. Це одна з «болісних», «травматичних» тем, що викликає не просто суперечки, а справжні «історичні війни пам'яті», коли кожна сторона висвітлює та інтерпретує події зі своїх позицій.

Важливим для формування історичної свідомості та національної ідеї є сприйняття громадянами спільного минулого в іменах, тому векторне звернемо увагу на питання створення нового пантеону героїв та загальний офіційний дискурс персоніфікації історії.

Героїзація окремих постатей.

Новою особливістю історичної політики всіх пострадянських країн стало формування нового національного пантеону героїв. Не став виключенням і Азербайджан. Питання героїзації постатей в Азербайджані стало одним з ключових інструментів національно-патріотичного виховання населення. Азербайджанська історія нараховує багато яскравих персоналій, котрі зіграли свою ключову роль у формуванні та становленні азербайджанської ідентичності.

Серед них і Мамед Емін Расулзаде - азербайджанський державний, політичний та суспільний діяч, голова Національної ради Азербайджанської Демократичної Республіки. Особистість Расулзаде в офіційному дискурсі є уособленням якостей справжнього патріота, здатного захищати інтереси власної Батьківщини [33]. У цьому контексті важливе значення має і образ героя-жінки. Прикладом є Гюльтекін Аскерова - азербайджанський офіцер, лікар, національний герой Азербайджану. Загинула 20 червня 1992 року, під час важких боїв за Карабах.

Образи нових героїв поширюються не тільки в офіційній риториці та історичних наративах. Одним з вимірів сучасної політики пам'яті Азербайджану є вшановування героїчних постатей на державному та місцевому рівнях. Наведемо один з прикладів. Національним героєм Азербайджану, що загинув захищаючи кордон країни став Ібрагімов Мюбаріз. Розпорядженням Президента Азербайджану Ільхама Алієва 22 липня 2010 р Мубаріз Ібрагімову було присвоєно звання Національного героя Азербайджану (посмертно). Іншим розпорядженням президента Кабінету Міністрів Азербайджану було доручено забезпечити присвоєння одній зі шкіл Білясуварского району імені Мубаріза Ібрагімова, а розпорядженням Виконавчої влади Білясуварского району забезпечити присвоєння одній з вулиць району імені Мубаріза Ібрагімова [28].

Використання видатних історичних постатей, а також увічнення у пам'яті громадян створює умови задля ефективності національно-патріотичного виховання молоді, формування історичної свідомості та національної ідеї.

Політичні практики: “місця пам'яті” та “меморіали”.

Пам'ятні місця та меморіальні комплекси стали важливою складовою державної політики щодо конструювання історичної свідомості в Азербайджані. Країна володіє різноманітим арсеналом історичних пам'яток, крім того, азербайджанська влада активно сприяє збереженню та відтворенню багатовікової культури народу. Баку, як столиця, Азербайджану займає чи не перше місто за кількістю та значимістю споруд, що відображають історико-культурний спадок. Основою діяльності у цьому напрямку є не тільки створення нових елементів меморіальної пам'яті, а й так звана консервація вже існуючої споконвіків культурної спадщини.

Однією зі значимих дат в історії азербайджанського народу є вперше проголошена незалежність у рамках Азербайджанської Демократичної Республіки 28 травня 1918 р. У ході боротьби азербайджанців за відстоювання територіальної цілісності власної держави десятки тисяч людей загинули внаслідок вчиненої агресії. У 2007 році в місті Губа під час будівельних робіт було випадково виявлено масове поховання. У грудні 2009 року Президент Азербайджанської Республіки Ільхам Алієв з метою увічнення пам'яті цих жертв підписав розпорядження про створення в місті Губа «Меморіального комплексу геноциду». Саме так було кваліфіковано злочин, вшанування жертв якого стало однією зі складових збереження національної пам'яті. У 2013 р. це розпорядження було виконане: І. Алієв взяв участь в церемонії відкриття Губинського меморіального комплексу геноциду [38].

Досить траурною, а у той же час і героїчною подією в історії азербайджанського народу, є 20 січня 1990 року. Ці події з часом отримали назву «Чорний січень» або «Кривавий січень», коли більше сотні мирних мешканців міста Баку піддалися репресіям з боку радянської влади. Серед передумов акцій протесту опозиційної партії Азербайджану постало питання Нагірного Карабаху та сутички з вірменською частиною населення, що призвело до росту радикальних національних настроїв.

У результаті вводу радянських військ на територію Баку загинула 131 людина, а ще близько 800 були ранені. 21 січня на засіданні Верховної Ради Азербайджанської РСР разом із новоствореною Похоронною Комісією на чолі з Гудратом Абдулсалімзаде було вирішено поховати людей, які загинули за незалежність країни у парку ім. Кірова (нині - Алея шахідів). Процес поховання відбувся протягом 22-го січня згідно з усіма почестями та церемонією прощання на площі Азадлиг (Свободи) [21].

У цьому ж Нагірному парку розташовується комплекс «Вічного вогню». 5 серпня 1998 р. згідно з розпорядження тогочасного президента Гейдара Алієва було вирішено спорудити вівтар так званого незгасимого полум'я на Алеї шахідів [23]. Відзначимо, що слово «шахід» означає віруючу людину, яка прийняли мученицьку смерть на війні проти ворогів, захищаючи свою віру, батьківщину, честь, родину. Однак у сучасних ЗМІ поширилося ототожнення цього слова із представниками терористичних угруповань, що суперечить традиційному тлумаченню цього слова. Тож для Азербайджану слово «шахід» має позитивне значення, і використовується у політиці пам'яті із конструктивною метою. Основним завданням влади було відобразити пам'ять про співвітчизників, котрі віддали своє життя на шляху до незалежності Батьківщини. А споруда, як місце пам'яті, виступає як символ вічної подяки до героїв-шахідів, а також це важливий інструмент впливу на свідомість громадян, усвідомлення ними своєї національної ідентичності.

Специфікою Азербайджану у створенні місць пам'яті є вшанування на загальнодержавному рівні постаті Гейдара Алієва, яка після його смерті набула ще більшого значення та символічності, адже саме його образ виступає ключовим у розвитку незалежного та суверенного Азербайджану. Шанування пам'яті Гейдара Алієва проявляється і у спорудженні монументів й інших меморіальних місць на його честь. 10 травня 2005 року за ініціативою Ільхама Алієва у день 82-річчя Гейдара Алієва був споруджений архітектурний комплекс. Цей монумент розташовується напроти Палацу, котрий носить ім'я цієї видатної постаті [35]. У 2013 р. був відкритий сквер на честь Гейдара Алієва у Києві з нагоди його 90-річчя. Таким чином, пам'ять про національного лідера азербайджанського народу Гейдара Алієва була увічнена і в Україні та свідчить про популяризацію його особистості не лише на території Азербайджану, а й за її межами [30].

Нові підходи в історичній освіті: нові сюжети у підручниках.

З моменту проголошення незалежності Азербайджаном проводяться ряд дій, спрямованих на встановлення власної національної ідеології та формування концепції патріотичного виховання своїх громадян. Новий уряд веде активну боротьбу з радянськими рудиментами, у тому числі у галузі освіти. Радянські підручники характеризувалися міфологізацією та спотворенням історії, уряд змінював історичні події та факти на користь радянським принципам. Їх головною метою була побудова нового суспільства, відданого ідеї комунізму та об'єднання народів під егідою соціалістичних постулатів. Саме тому, з боку радянського уряду впроваджувалися механізми щодо усунення етнічних та релігійних ознак на другий план. Однак, кінець ХХ ст. ознаменувався крахом радянського режиму і перед новоствореними державами постала проблема реконструювання та збереження власної національної ідентичності. З моменту проголошення незалежності, у сфері освіти держава стала проводити активну політику щодо перегляду історії, перш за все, яка стосується радянського періоду. На думку азербайджанських істориків, радянською владою були впроваджені механізми, які суттєво приховували, а часом і фальсифікували факти з історії азербайджанського народу.

Азербайджанські підручники нового покоління мають досить етноцентричний характер, головною метою яких є пропаганда загальнонаціональних інтересів шляхом поширення ідей винятковості азербайджанців. Яскравим прикладом у цьому контексті є підручник для 11 класів «Історія Азербайджану (1918-2000)» [22]. Тут розповідається про постійні національно-визвольні повстання проти Росії, про економічне і сировинне закабалення країни. Але ще більше вражають розділи, присвячені Другій світовій війні. Автори підручника по новому інтерпретують події напередодні «Великої вітчизняної війни», наголошують на тому, що радянське керівництво було залучено у змову з фашистською Німеччиною, стверджуючи, що «у Радянського керівництва щодо Азербайджану був свій брудний план», що передбачав переселення населення країни до Казахстану і Середньої Азії. «Причина - недовіра влади до азербайджанців» [22, с. 94].

Автори цього підручника також акцентують свою увагу на такі питання, як розпад СРСР. Незважаючи на те, що народ на чолі з Г. Алієвим був проти участі Азербайджану в референдумі, країна під тиском комуністів все ж прийняла в ньому участь. Підсумки голосування, на думку авторів, «були сфальсифіковані. Народ нібито проголосував за збереження СРСР» [22, с. 165-166]. Більш того, напередодні розпаду Союзу, «остерігаючись майбутнього посилення могутності Азербайджану і тюркського світу в цілому, керівництво Радянської імперії розпалило вогнище конфлікту в Нагірно-Карабахській Автономній області» [22, с. 168-170]. Формат статті не дозволяє повною мірою висвітлити це питання, тому визначимо тільки загальну ідею, напрямок цієї складової. Як і інших країнах пострадянського простору в Азербайджані, підручники декларують відмову від старої системи трактування історії (радянської доби) та є важливим інструментом впровадження державної політики пам'яті.

Сакралізація постаті Г. Алієва

Виховання дітей та молоді в дусі національно-духовних і загальнолюдських цінностей є всеосяжною, багатоаспектною політикою сучасного азербайджанського уряду. У народній свідомості Президент Азербайджану Гейдар Алієв - це живе втілення довіри й надії народу, крім того, його особистість символізує соборність і єдність азербайджанців. 1993 рік ознаменувався його приходом до керівництва країною [31, с. 9]. Завдяки діям Г. Алієва, уряду вдалося досягти національних домовленостей всередині держави, мінімізувати напруженість серед соціальних прошарків суспільства. Він ініціював проголошення нового державного курсу, спрямованого на розвиток країни зі всебічно розвиненими різними галузями народного господарства і потужною інфраструктурою. Всі роки свого президентства Г. Алієв перебував в центрі уваги журналістів. Про нього багато писали, робили передачі, випускали книги. У цілому інтерес до особистості колишнього президента Азербайджану не слабшає і на сучасному етапі. Його образ і діяльність активно пропагується серед громадян і використовується як інструмент для виховання молоді у дусі патріотизму. Промови та цитати загальнонаціонального лідера постійно використовуються як вступні перед початком спортивних, культурних та освітніх подій в державі.

Специфікою виступів Г. Алієва є те, що він завжди досить влучно використовував патріотичну тематику, його виступи надихали громадян. А промова на Першому з'їзді азербайджанців світу (2001 р.) стала гаслом азербайджанського народу: «Для кожної людини національна приналежність є джерелом гордості. Я завжди пишався і сьогодні пишаюся тим, що я азербайджанець» [25]. Образ лідера знаходить своє втілення майже в усіх сферах життя і супроводжує кожного азербайджанця повсякденно. Процес вшанування пам'яті цього політика набув досить масштабний та всеосяжний характер, який вже перетворився на культ особистості Гейдара Алієва. У більшості маленьких та великих міст країни центральні вулиці і проспекти, парки, музеї, центри та навіть найбільший аеропорт носять ім'я загальнонаціонального лідера, а його портрети та цитати прикрашають сторінки шкільних підручників. В азербайджанській національній бібліотеці зберігається багато праць, які присвячені пропаганді спадщини загальнонаціонального лідера. Основна мета цих робіт - висвітлення його діяльності у побудові азербайджанської держави, розвитку національних і духовних цінностей; крім того, фонд бібліотеки включає також електронні ресурси - електронні статті, аудіо та відеоматеріали, аби зацікавити та залучити молодь до вивчення національної історії.

Особистість Г. Алієва уособлює в офіційної політиці пам'яті образ «батька нації». Алієв - патріот своєї країни в найвищому сенсі цього слова, він був патріотом за радянських часів і в пострадянський період, і в період свого президентства [40, с. 51]. Сьогодні аналізуються різні аспекти його політичної діяльності, досліджуються різні етапи реалізації його економічної платформи, вивчаються філософські аспекти його концептуального бачення тих чи інших глобальних проблем сучасного розвитку. Його діяльності присвячено ряд документальних і пропагандистських фільмів, які всебічно висвітлюють риси як загальнонаціонального лідера, так і зразкового громадянина Азербайджану [43]. Таким чином, політика пам'яті сучасного Азербайджану має чіткий вектор щодо формування в колективній свідомості сакралізованого образу Г. Алієва.

Із викладеного можна зробити висновок, що політика пам'яті в сучасному Азербайджані вже сформувалась, як державна стратегія, основна мета якої формування історичної свідомості та національної ідеї. Своєрідним ґрунтом для впровадження політики пам'яті стали історичні дослідження, що переглядають «біли плями національної історії» та фальсифікації радянських часів, формують у громадян відчуття приналежності до загальної культурної традиції. Меморіальна політика в країні спрямована на увічнення споминів про певні історичні події, особистостей та реалізується через конкретні політичні практики, а саме: відбувається встановлення меморіальних комплексів та міст пам'яті, святкування важливих подій. Питання політичних канонізацій: героїзації окремих постатей, сакралізації особистості Г. Алієва знайшли відображення не тільки у формуванні місць пам'яті, а і підручниках шкільних історичних курсів, які є одним з найбільш впливових засобів впровадження державної політики пам'яті. В цілому, увічнення у пам'яті громадян історичних постатей створює умови задля ефективного національно-патріотичного виховання молоді в країні, сприяє формуванню історичної свідомості та національної ідеї.

Відзначимо, що актуальним напрямом наукових розробок залишаються теоретичні проблеми щодо розвитку політики пам'яті, а подальший напрямок вивчення теми обов'язково повинен враховувати компаративні дослідження досвіду у формуванні політики пам'яті, як пострадянських держав так і країн Європи та Азії.



Список використаних джерел

1. Ассман Я. Культурная память: Письмо и память о прошлом и политическая идентичность в высоких культурах древности /Пер. с нем. М. М. Сокольской. Москва: Языки славянской культуры, 2004. 368 с.

2. Зерній Ю. Державна політика пам'яті в Україні: становлення та сучасний стан. Стратегічні пріоритети. 2008. №3(8). С. 41-51.

3. Киридон А. Історична пам'ять и історична травма: понятійний дискурс. Слов'янський вісник: Збірник наукових праць. Серія «Історичні та політичні науки» Рівненського державного гуманітарного університету та Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету. Випуск 8. Рівне : РІС КСУ, С. 3-8.

4. Киридон А. Колективна пам'ять в темпоральному модусі. Київська старовина. 2010. №4. С. 96-105.

5. Киридон А. Конструкт «коллективна память» у фокусі часу: теоретичний дискурс Слов'янський вісник: Збірник наукових праць. Серія «Історичні та політичні науки» Рівненського державного гуманітарного університету та Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету. Випуск 10. Рівне: РІС КСУ, 2010. С. 65-71.

6. Копосов Н. Государство защищает память. URL: http://russ.ru/pole/Gosudarstvo-zaschischaet-pamyat.

7. Методология исследований политического дискурса: актуальные проблемы содержательного анализа общественно-политических текстов. Вып. 2 / Сост. и общ.ред. И. Ф. Ухвановой-Шмыговой. - Минск: БГУ, 2000. 479 с.

8. Нагорна Л. Б. Політична мова і мовна політика: діапазон можливостей політичної лінгвістики. НАН України; Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. Київ: Світогляд, 2005. 316 с.

9. Нора П. Всемирное торжество памяти. Неприкосновенный запас. 2005. № 2-3.URL:https://magazines. gorky.media/nz/2005/2/vsemirnoe-torzhestvo-pamyati.html

10. Нора П. Проблематика мест памяти Франция-па- мять / [П. Нора, М. Озуф, Ж. де Пюимеж, М. Винок]. Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургского униве- ситета, 1999. URL: http://ec-dejavu.ru/m-2/Memory-Nora. html

11. Репина Л. Историческая память и история историковИсторические записки. №13 (131). Москва: Наука, С. 154-164;

12. Репина Л. Исторические мифы и национальная идентичность: к методологии исследования. Национальнаяидентичность в проблемном поле интеллектуальной истории. Материалы международной научной конференции. Ставрополь: Изд-во СГУ, 2008. С. 9-13

13. Репина Л. П. Опыт социальных кризисов в исторической памяти. URL: http://roii.ru/crises/roii-crises-1. pdf.

14. Савельева И., Полетаев А. Знание о прошлом: теория и история. В 2 т. Санкт-Петербург: Наука, 2003, 2006. 751 с.

15. Хальбвакс M. Социальные рамки памяти / Пер. с фр. и вступ. статья С. Н. Зенкина. Москва: Новое издательство, 2007. 348 с. URL: http://abuss.narod.ru/Biblio/polis/halbwachs1.htm

16. Хальбвакс М. Коллективная и историческая память URL: http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/ha2.html.

17. 1918-ci il azorbaycanlilarin soyqmmmm 100 illiyi haqqinda Azorbaycan Respublikasi Prezidentinin Soroncami URL: https://president.az/articles/26762

18. 1990-ci ilyanvarin 20-do Bakida torodilmi§ facioli hadisolor haqqinda AZ0RBAYCAN RESPUBLIKASI MОLLО M0CLISMN Q0RARI URL: http://www.e-qanun. az/framework/8820

19. 19-cu osrdo Qafqaz albanlarinin deetnizasiyasi. Baki, Nurlan noзriyyati, 2004. 120 soh.

20. Mart azorbaycanlilarin soyqinmi gьnьdьr URL: https://www.meclis.gov.az/?/az/qarabakh_content/21

21. Agbabli Soyyad. “Зohidlor Xiyabani neco yarandi?” URL: http://www.anspress.com/heyat-terzi/12-03-2010/ sehidler-xiyabaninda-ermeni-yazisi

22. Azorbaycan tarixi. 11-ci sinif ьзьn dorslik. S. Qondilov voО.Mommodovun ьmumi redaktorlugu altinda. Baki: Зaзyoglu, 2002. 242 s.

23. Bakiзohorindoki Зohidlor Xiyabaninda«0bodi mo§ol» abidokompleksininucaldilmasibarodoURL: http:// www.e-qanun.az/framework/3351

24. 0liyev Heydor Azorbaycan Respublikasinin Prezidenti. Baki §ohori, 26 mart 1998-ci il URL: http:// www.e-qanun.az/framework/5064

25. 0liyevin Heydor Dьnya Azorbaycanlilarmm I Qurultaymdaki nitqindon, 10 Noyabr 2001. URL: https:// www.youtube.com/ watch?v=OHsRZjseOUc

26. Gonclordo votonporvorlik vo votonda^liq hisslorinin yьksoldilmosi Proqrami URL: http://www.e-qanun.az/ framework/5195

27. Halbwachs M. La Mйmoire collective Paris: P.U.F., 1950. 150 p. URL:http://classiques.uqac.ca/classiques/

28. Halbwachs_maurice/memoire_collective/memoire_ collective.html

29. Ibrahimova M.A.“Azorbaycanin Milli Qohromani” adinin verilmosi haqqinda Azorbaycan Respublikasi Prezidentinin Soroncami URL: http://www.e-qanun.az/

30. Mehdiyev R. Azorbaycan: tarixi irs vo mьstoqillik folsofosi R. Mehdiyev. Baki: Azorbaycan Milli Ensiklopediyasi no^riyyati, 2001.276 s.

31. Mehdiyev R. E. Azorbaycan Respublikasi 1991-2001 Baki: XXI-Yeni no^rlor Evi, 2001. 360 s.

32. Mohommod 0min Rosulzadonin yubileyidir URL: https://modern.az/articles/51197/1/

33. Milli monovi doyorlorin tobligindo kitabxanalarin rolu /tort. ed. N.Ali^ova; ixtisas red. vo bur. mos. K.Tahirov; red. A.Abdullayeva; M.F.Axundov adina Azorbaycan Milli Kitabxanasi. Baki, 2011. 85 s.

34. Mirzoliyev Canali Bakinin heykollori Modoniyyot. 22 may. S. 14.

35. Mirzeyev I. Dagliq Qarabag Mьnaqiзosinin inkiзaf dinamikasinin Turan: Stratejik Arastirmalar Merkezi, 2009

36. QoniyevH.Q. Azorbaycantarixi (onqodimzamanlardan - XXIosrinilkonilliklorinodok) Alimoktoblorьзьn dorslik. Baki, 2019, “Elm vo Tohsil” no^riyyati, 499 soh.

37. Quba Soyqirimi Memorial Kompleksi URL: https:// heydar-aliyev-foundation.org/az/content/view/93/2808/ Quba-Soyq%C4%B1r%C4%B1m%C4%B1-Memorial- Kompleksi

38. RAMID Dцyь§ yolu 20 yanvar faciosindon ba^layan qohroman Bizim yol. 2011. 23 noyabr. S. 13.

39. Sordarov Zakir Heydor 0liyev vo milli mьbarizo tariximiz. Baki: UBS noriyyati, 2008, 166 s.

40. Assman Y A. Kul'turnaya pamyat': Pis'mo i pamyat' o proshlom i politicheskaya identichnost' v vysokih kul'turah drevnosti /Per. s nem. M. M. Sokol'skoj. Moskva: YAzyki slavyanskoj kul'tury, 2004. 368 s. [In Russian].

41. ZernijY. U. Derzhavnapolitikapam'yativ Ukraпni: stanovlennyata suchasnijstan. Strategichni prioriteti. 2008. №3 (8). S. 41-51. [In Ukrainian].

42. Kiridon A. Istorichna pam'yat' i istorichna travma: ponyatijnij diskurs. Slov'yans'kij visnik: Zbirnik naukovih prac'. Seriya «Istorichni ta politichni nauki» Rivnens'kogo derzhavnogo gumanitarnogo universitetu ta Rivnens'kogo institutu slov'yanoznavstva Kiпvs'kogo slavistichnogo universitetu. Vipusk 8. Rivne: RIS KSU, 2009. S. 3-8. [In Ukrainian].

43. Kiridon A. Kolektivna pam'yat' v temporal'nomu modusi. Kiпvs'ka starovina. 2010. №4. S. 96-105. [In Ukrainian].

44. KiridonA. Konstrukt «kollektivna pamyat'» ufokusichasu: teoretichnijdiskursSlov'yans'kijvisnik: Zbirniknaukovihprac'. Seriya «Istorichnita politichninauki» Rivnens'kogoderzhavnogogumanitarnogouniversitetuta Rivnens'kogoinstitutuslov'yanoznavstvaKiпvs'kogo slavistichnogo universitetu. Vipusk 10. Rivne: RIS KSU, S. 65-71. [In Ukrainian].

45. Koposov N. Gosudarstvo zashchishchaet pamyat'. URL: http://russ.ru/pole/Gosudarstvo-zaschischaet-pamyat. [In Russian].

46. Metodologiya issledovanij politicheskogo diskursa: aktual'nye problemy soderzhatel'nogo analiza obshchest- venno-politicheskih tekstov. Vyp. 2 / Sost. i obshch. red. I. F. Uhvanovoj-SHmygovoj. Minsk: BGU, 2000. 479 s. [In Russian].

47. Nagorna L. B. Politichna mova i movna politika: diapazon mozhlivostej politichnoп lingvistiki. NAN Ukraпni; Institut politichnih i etnonacional'nih doslidzhen'. Kiпv: Svitoglyad, 2005. 316 s. [In Ukrainian].

48. Nora P. Vsemirnoe torzhestvo pamyati. Neprikosno- vennyj zapas. 2005. №2-3. URL: https://magazines.gorky. media/nz/2005/2/vsemirnoe-torzhestvo-pamyati.html [In Russian].

49. Nora P. Problematika mest pamyati Franciya- pamyat' / [P. Nora, M. Ozuf, ZH. de Pyuimezh, M. Vinok]. Sankt-Peterburg: Izd-vo Sankt-Peterburgskogo univesiteta, 1999. URL: http://ec-dejavu.ru/m-2/Memory-Nora.html. [In Russian].

50. Repina L. Istoricheskaya pamyat' i istoriya istorikov Istoricheskie zapiski. №13 (131). Moskva: Nauka, 2010. S.154-164. [In Russian].

51. Repina L. Istoricheskie mify i nacional'naya iden- tichnost': k metodologii issledovaniya. Nacional'naya iden- tichnost' v problemnom pole intellektual'noj istorii. Materia- ly mezhdunarodnoj nauchnoj konferencii. Stavropol': Izd-vo SGU, 2008. S. 9-13. [In Russian].

52. Repina L. P. Opyt social'nyh krizisov v istoricheskoj pamyati. URL: http://roii.ru/crises/roii-crises-1.pdf. [In Russian].

53. Savel'eva I., Poletaev A. Znanie o proshlom: teoriya i istoriya. V 2 t. Sankt-Peterburg: Nauka, 2003, 2006. 751 s. [In Russian].

54. Hal'bvaks M. Social'nye ramki pamyati / Per. s fr. i vstup. stat'ya S. N. Zenkina. Moskva: Novoe izdatel'stvo, 2007. 348 s. URL: http://abuss.narod.ru/Biblio/polis/halb- wachs1.htm. [In Russian].

55. Hal`bvaks M. Kollektivnaya i istoricheskaya pa- myat` URL: http://magazines.russ.ru/nz/2005/2/ha2.html. [In Russian].

56. 1918-ciil azsrbaycanlilarinsoyqmminin 100 illiyihaqqindaAzsrbaycanRespublikasiPrezidentininSsrsncamiURL: https://president.az/articles/26762

57. 1990-ciil yanvarin 20-dsBakidatorsdilmi§ facislihadisslsrhaqqindaAZ0RBAYCAN RESPUBLIKASIMОLLО M0CLISMN Q0RARI URL: http://www.e-qanun. az/framework/8820.

58. 19-cu ssrds Qafqaz albanlarinin deetnizasiyasi. Baki, Nurlan ns^riyyati, 2004. 120 s.

59. Mart azsrbaycanlilarin soyqirimi gьnьdьr URL: https://www.meclis.gov.azU/az/qarabakh_content/21.

60. Agbabli Ssyyad. “Зshidlsr Xiyabani necs yarandi?” URL: http://www.anspress.com/heyat-terzi/12-03-2010/se- hidler-xiyabaninda-ermeni-yazisi.

61. Azsrbaycan tarixi. 11-ci sinif ьзьn dsrslik. S. Qsndilov vs О.Msmmsdovun ьmumi redaktorlugu altinda. Baki: Зaзyoglu, 2002. 242 s.

62. Baki §shsrindskiЗshidlsr Xiyabaninda«0bsdi ms§sl» abidskompleksininucaldilmasibarsdsURL: http:// www.e-qanun.az/framework/3351.

63. 0liyev Heydsr Azsrbaycan Respublikasinin Prezi- denti. Baki §shsri, 26 mart 1998-ci il URL: http://www.e- qanun.az/framework/5064.

64. 0liyevin HeydsrDьnya AzsrbaycanlilanmnIQurultayindakinitqindsn, 10 Noyabr 2001. URL: https:// www.youtube.com/ watch?v=OHsRZjseOUc.

65. Gsnclsrdsvstsnpsrvsrlikvsvstsnda^liqhisslsrinin yьkssldilmssi Proqrami URL: http://www.e-qanun.az/ framework/5195.

66. Halbwachs M. La Mйmoire collective Paris: P.U.F., 1950. URL:http://classiques.uqac.ca/classiques/Halbwachs_ maurice/memoire_collective/memoire_collective.html

67. Ibrahimova M. A.“Azsrbaycanin Milli Qshrsmani” adinin verilmssi haqqinda Azsrbaycan Respublikasi Prezidentinin Ssrsncami URL: http://www.e-qanun.az/ framework/19887

68. Isgsndsrov A. Azsrbaycan Xalq Cьmhuriyysti 19181920. Baki, 2003. 65 s.

69. Kiyevds Heydsr 0liyev adina parkin afili^i olmu^dur URL: https://azertag.az/xeber/Kiyevde_Heyder_Aliyev_

70. Mehdiyev R. Azsrbaycan: tarixi irs vs mьstsqillik fslssfssi R. Mehdiyev. Baki: Azsrbaycan Milli Ensiklopediyasi ns^riyyati, 2001. 276 s.

71. Mehdiyev R. E. Azsrbaycan Respublikasi 1991-2001 Baki: XXI-Yeni ns^rlsr Evi, 2001. 360 s.

72. Mshsmmsd 0min Rssulzadsnin yubileyidir URL: https://modern.az/articles/51197/1/.

73. Milli msnsvi dsysrlsrin tsbliginds kitabxanalarin rolu /tsrt. ed. N.Ali^ova; ixtisas red. vs bur. mss. K.Tahirov; red. A.Abdullayeva; M.F.Axundov adina Azsrbaycan Milli Kitabxanasi. Baki, 2011. 85 s.

74. Mirzsliyev Canali Bakinin heyksllsri Msdsniyyst. 2009. 22 may. S. 14.

75. Mirzeyev I. Dagliq Qarabag Mьnaqissinin inki^af dinamikasinin Turan: Stratejik Arastirmalar Merkezi, 2009.

76. Qsniyev H. Q. Azsrbaycan tarixi (sn qsdim zamanlardan - XXI ssrin ilk onilliklsrinsdsk) Ali msktsblsr ьfьn dsrslik. Baki, 2019, “Elm vs Tshsil” ns^riyyati, 499 s.

77. Quba Soyqirimi Memorial Kompleksi URL: https:// heydar-aliyev-foundation.org/az/content/view/93/2808/ Quba-Soyq%C4%B1r%C4%B1m%C4%B1-Memorial- Kompleksi

78. RAMtD Dцyь§ yolu 20 yanvar facissindsn balayan qshrsman Bizim yol. 2011. 23 noyabr. S. 13.

79. Ssrdarov Zakir Heydsr 0liyev vs milli mьbarizs tariximiz. Baki: UBS nsriyyati, 2008, 166 s.

Размещено на Allbest.ru

...