Ідея "соборності" в державотворчих концепціях Галичини ХІХ - початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПВНЗ Університету Короля Данила

ІДЕЯ «СОБОРНОСТІ» В ДЕРЖАВОТВОРЧИХ КОНЦЕПЦІЯХ ГАЛИЧИНИ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Ілин Любомир Михайлович,

кандидат історичних наук, доцент,

доцент кафедри теорії та історії держави і права

м. Івано-Франківськ

Анотація

соборність галичина громадський політичний

Мета. Метою статті є аналіз та систематизація поглядів громадсько-політичних мислителів Галичини ХІХ - початку ХХ ст. на право та спосіб організації національної держави, як соборної. Методика. Методика включає комплекс загальнонаукових, спеціально-юридичних, спеціально-історичних та філософських методів наукового пізнання, а також принципів об'єктивності, історизму, системності і всебічності. Проблемно-хронологічний підхід дозволив виокремити основні етапи еволюції змісту ідеї соборності в правовій думці Галичини ХІХ ст. Результати. Встановлено, що ідея соборності, яка запозичена з церковної термінології, впродовж ХІХ ст. набула чітких правових та філософських рис, які перетворили її в дієвий принцип досягнення державної єдності та цілісності. Для української державницької думки ХІХ ст. ідея соборності стала засадничою з огляду на роз 'єднаність українців між Російською та Австро-Угорською імперіями. Вперше сформульовані членами «Руської Трійці» ідеї єдності українців Галичини та Наддніпрянщини, пройшли тривалу еволюцію та отримали теоретичне осмислення у праці Ю.Бачинського «Україна irredenta». Встановлено, що соборність слід розуміти, як юридично-правовий принцип, у відповідності до якого рішення приймаються у діалозі, консенсусом й в такий спосіб в змозі задовольняти абсолютну більшість громадян держави. Для галицьких українців принцип соборності у ХІХ ст. реалізовувався крізь призму «державного» та «міжнародного» підходів. Наукова новизна. В роботі виокремлено основні етапи становлення та розвитку ідеї соборності в поглядах громадсько -політичних діячів Галичини ХІХ - початку ХХ ст. та виокремлення характерних рис «національної державності», що ними пропагувалися і розумілися, як можливі в процесі об 'єднання українських земель в одну державу. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Ключові слова: соборність, Галичина, історико-правова думка, національна держава, галицькі українці.

Annotation

Liubomyr Ilyn Candidate of Historical Sciences, Associate Professor,

Associate Professor of the Department of Theory and History of State and Law of King Danylo University, m.Ivano-Frankivsk

THE IDEA OF «COMMUNITY» IN THE GOVERNMENT CONCEPTS OF GALICIA OF THE XIX - BEGINNING OF THE XX CENTURY

Purpose. The purpose of the article is to analyze and systematize the views of social and political thinkers of Galicia in the 19th - beginning of the 20th centuries. on the right and manner of organizing a nation-state as a cathedral. Method. The methodology includes a set of general scientific, special legal, special historical and philosophical methods of scientific knowledge, as well as the principles of objectivity, historicism, systematic and comprehensive. The problem-chronological approach made it possible to identify the main stages of the evolution of the content of the idea of catholicity in Galicia's legal thought of the 19th century. Results. It is established that the idea of catholicity, which was borrowed from church terminology, during the nineteenth century. acquired clear legal and philosophical features that turned it into an effective principle of achieving state unity and integrity. For the Ukrainian statesmen of the 19th century. the idea of catholicity became fundamental in view of the separation of Ukrainians between the Russian and Austro-Hungarian empires. The idea of unity of Ukrainians of Galicia and the Dnieper region, formulated for the first time by the members of the Russian Trinity, underwent a long evolution and received theoretical reflection in the work of Bachynsky's «Ukraine irredenta». It is established that catholicity should be understood as a legal principle, according to which decisions are made in dialogue, by consensus, and thus able to satisfy the absolute majority of citiz ens of the state. For Galician Ukrainians, the principle of unity in the nineteenth century. implemented through the prism of «state» and «international» approaches. Scientific novelty. The main stages of formation and development of the idea of catholicity in the views of social and political figures of Halychyna of the XIX - beginning of the XX centuries are highlighted in the work. and highlighting the distinctive features of «national statehood» that they promoted and understood as possible in the proce ss of unification of Ukrainian lands into one state. Practical significance. The results of the study can be used in further historical and legal studies, preparation of special courses.

Key words: catholicity, Halychyna, historical and legal thought, nation state, Galician Ukrainians.

Постановка проблеми

Для української історико-правової науки, говорячи про розвиток ідеї соборності, традиційним є акцентування уваги на початку ХХ ст. та подіях Національної революції 1917-1921 рр. це до певної міри закономірно з огляду на політизацію національного руху та формування основ державності. Які за короткий час пройшли еволюцію не тільки від автономізму до самостійності, а й юридично оформили Акт злуки УНР та ЗУНР, що став практичним втіленням ідеї соборності. Одночасно, констатуючи розвиток ідеї соборності потрібно уникати за словами І.Райківського тенденційних, ура-патріотичних тверджень, що «ідея державної незалежності та соборності України упродовж віків була головною засадою українського національно-визвольного руху» [7, с. 8]. Це абсолютно слушне зауваження, яке підтверджує, що правовий зміст ідеї соборності передбачає не тільки використання цього поняття в повсякденному житті чи публіцистиці, а наявність чіткої системи і змісту ідей, які визначають шляхи, характер, причини, чинники та наслідки за якими може бути об'єднаних у межах незалежної держави один народ. Більше того, ідея соборності повинна враховувати і те, що представників єдиного народу може бути різне бачення на форму та спосіб організації національної держави. Для українців, які впродовж кількох століть перебували розділеними між імперіями Романових та Габсбургів, ці підходи до організації державності більше відрізнялися, ніж були схожими.

З огляду на вищезазначене, наукова актуальність нашого дослідження полягає у виокремленні основних етапів становлення та розвитку ідеї соборності в поглядах громадсько - політичних діячів Галичини ХІХ - початку ХХ ст. та виокремлення характерних рис «національної державності», що ними пропагувалися і розумілися, як можливі в процесі об'єднання українських земель в одну державу.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Характерною рисою українських історико- правових досліджень є акцентування уваги на процесах національного державотворення, що мало місце у ХХ ст. Це об'єктивно, з огляду на те, що до 1991 р. були три спроби відродження державності (події національної революції 1917-1921 рр.; Карпатська Україна 1938-1939 рр.; Акт відновлення української державності 1941 р.). При цьому ключовою ідеєю усіх цих спроб було декларування і практична реалізація (Акт Злуки 1919 р.) ідеї соборності усіх українських земель. Однозначно, витоки соборності слід шукати у ХІХ ст., яке з огляду на малодоступність джерельної бази, не вабить дослідників. Винятком є праці львівських, івано-франківських, чернівецьких чи закарпатських науковців. При цьому соборність виступає предметом дослідження істориків, тоді, як правники не вивчають її як критерій державотворчих устремлінь українців.

Методологічною основою нашого дослідження стали праці українських та іноземних вчених Л.Анісіна, Т.Горбань, Я.Калакури, І.Кріцака, І.Райківського, С.Франка та інших.

Постановка завдання

Метою дослідження є аналіз та систематизація поглядів громадсько-політичних мислителів Галичини ХІХ - початку ХХ ст. на право та спосіб організації національної держави, як соборної.

Виклад основного матеріалу дослідження

Під час проведення зовнішнього незалежного оцінювання з історії України у 2018 році, учням було поставлене одне із питань, що звучало: «Потребу здобуття політичної незалежності України вперше обґрунтував». Серед варіантів відповідей видається була однозначна - М.Міхновський у праці «Самостійна Україна» [10]. Ця відповідь була позначена правильною більшістю випускників шкіл і підтримана вчителями. Однак, меншість абітурієнтів відповіли на питання правильно та обрали з-поміж відповідей наступну: «Юліан Бачинський у брошурі «Україна Irredenta»». У чому причина такого «історичного непорозуміння». Відповідь очевидна, українська наука, яка ще не повністю позбулася рудиментів радянської епохи та ідеологічних стереотипів, не могла припустити, що концепцію створення незалежної України та ідею соборності міг обґрунтувати галичанин, який був вихованцем «буржуазної» Австро-Угорської імперії. Але це було саме так. У 1895 р. Ю.Бачинський опублікував свою працю «Україна irredenta» у якій на підставі ідеї, що створення національних держав є результатом їх соціально-економічного розвитку, прийшов до висновку, що тільки досягнення політичної самостійності України дозволить забезпечити економічний і культурного розвиток не тільки українського народу, а представників інших національностей, які проживають в Україні [2]. Ю.Бачинський був переконаний, що соборність не може відбутися в умовах політичної залежності українських земель від Російської та Австро-Угорської імперій, а тому соборною може бути тільки «вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна - одна, нероздільна від Сяну по Кавказ» [2, с. 79].

Для того щоб зрозуміти глибинність і важливість поняття соборності для української історико-правової науки, доцільно розкрити етимологію цього поняття. Маючи однозначно церковне походження, термін «соборність» означає повноту і єдність церков [5, с. 66]. Однак, правове підґрунтя терміну «соборність» проявляється у його розумінні як морально- філософського і соціального принципу, у відповідності до якого реалізується процес «відповідальності усіх за всіх, єдність індивідуального і загального, взаємне духовне збагачення і розвиток та інше» [9]. Саме тому, соборність слід розуміти, як юридично-правовий принцип, у відповідності до якого рішення приймаються у діалозі, консенсусом й в такий спосіб в змозі задовольняти абсолютну більшість громадян держави [5, с. 66]. Загалом, з етимологією слова «собор» пов'язані такі поняття, як «соборна церква», «соборна школа», «соборна держава» [4, с. 117].

У ХІХ ст. соборність набуває і філософського змісту. Відбувається поступовий процес відмови від еклексіологічного розуміння і набуття виразних світських рис, а далі - сакралізація поняття соборності, як принципу єдності народу [1]. Відомим мислителем, що десакралізував поняття «соборність» був С.Франк, який стверджував, що соборність це позначення внутрішньоорганічної єдності, що лежить в основі суспільного життя [11, с. 93].

Характеризуючи специфіку поширення поняття соборності в українській історичній, філософській та правовій традиції, слід погодитися з Я.Калакурою, що на відміну від російської практики, де соборність означала практику збирання земель, в тому числі й чужих, то в українській традиції, соборність - це єдність, цілісність України [1]. Цей приклад демонструє засадничу відмінність не тільки в ментальності, а й в історичній пам'яті та правовій думці. Для українців, таким чином було властивим і прерогативним розвиток національної державності, збереження її цілісності, консолідації, а у випадку відсутності національної держави - боротьба за утвердження соборності. Саме таке розуміння утверджується серед українців у другій половині ХІХ ст., а на початку ХХ ст. отримує практичне відображення в програмах перших політичних партій, ідеях революційних змагань і власне в юридичному оформленні соборності Актом злуки 22 січня 1919 р.

Хоча на межі ХІХ-ХХ ст. українська інтелігенція Галичини та Наддніпрянщини, за словами Т.Горбань, мало вірила в ідею соборності, а інколи і взагалі не вірила в можливість побудови самостійної української держави, соборність слугувала принципом єдності етнічних українських земель [3, с. 97]. Ми погоджуємося із цією думкою, оскільки навіть І Універсалом Центральної ради проголошувала не самостійність, а автономія. Але з іншого боку, саме Галичина, яку М.Грушевський називав «українським П'ємонтом» стала місцем, де ідея соборності активно розвивалася, отримувала чіткий правовий зміст. Початки цього розвитку були покладені ще в середині ХІХ ст., оскільки вони відображали збереження історичної пам'яті та ментальності галицьких українців. В цьому плані, слушним є зауваження Я.Калакури, що соборність в традиційному розумінні українців, реалізовується в контексті п'ятьох чинників [4, с. 117-118], найважливішими, з яких на нашу думку є «державний» та «міжнародний» або «геополітичний» [4, с. 118].

Характеризуючи державний чинник, слід відзначити, що українцям властивий історичний міф про єдність організаційну і державну, ще з часів первісного суспільства й зародження перших протодержавних утворень на теренах України. Слов'янські племена, утворення Київської Русі, польсько-литовський період, часи козацтва, включення українських земель до складу Речі Посполитої, Османської імперії, імперії Романови, Австро-Угорщини, Румунії, Чехословаччини, завжди супроводжувався активізацією визвольних змагань, що мали у своїй основі ідею єдності - територіальної, етнічної, національної, політичної. Ідеї політичної єдності стали популярними саме на межі ХІХ-ХХ ст., тоді, як етнічна і національна єдність українських земель почала домінувати у філософсько-правовій думці в першій третині ХІХ ст., а в середині та другій половині ХІХ ст., вона обросла теоретичним підґрунтям.

Згадана вище «міфічність» була започаткована членами «Руської Трійці». Так, у передмові до «Русалки Дністрової», І.Вагилевич виокремив три історичні епохи в житті руського (українського) народу «Давню Русь, козаччину і сьогочасність» [7, с. 215]. При цьому він вказує, що доба Русі, яку він називає «святая Русь», є найуспішнішою з усіх цих трьох епох, а завданням його і наступних поколінь є досягнення такої величі [7, с. 215; 8, с. 37]. Закономірно, що ні І.Вагилевич, ні Я.Головацький і навіть М.Шашкевич, який був найбільшим поборником всього українського, не розглядали можливості досягнення політичної єдності українських земель. Їх ідеї були реакцією на політику полонізації та онімечення галицьких українців реалізовувалися виключно в легальній площині. Радикалізм проголошених ними ідей був однозначний, оскільки він розходився з усталеними в той час ідеологемами польських і навіть російських мислителів, що українці не є окремою нацією та не мають жодної історичної пам'яті.

Черговим етапом активізації ідей соборності були події загальноєвропейської революції 1848-1849 рр. У брошурі «Слово перестороги» галицький священик В.Подолинський стверджував, що русини вірять у відродження «Русі», і разом з іншими народами хочуть бути вільними (незалежними) [6, с. 47]. Після створення у травні 1848 р. першої політичної організації галицьких українців Головної Руської Ради, ці ідеї набули чітких політичних ознак. У відозві згаданої організації наголошувалося, що галицькі українці належать до великого «руського народу, який одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить» [7, с. 269]. Це було перше офіційне декларування єдності галицьких та наддніпрянських українців із чітким вказуванням на національну ознаку - єдиний народ із спільною мовою. Крім того, автори відозви вказували і на тривалу традицію державності, продовжуючи запропоновану В.Подолинським ідею про існування Давньоруської та козацької державності.

Після придушення революції 1848-1849 рр. та встановлення конституційного ладу в імперії Габсбургів, ідеї соборності серед галицьких українців відійшли на другий план. Першочерговим було відстоювання гарантованих конституцією національних і політичних прав, які в умовах польського «політичного домінування» в Галичині, означали збереження історичної пам'яті та традиції державотворення.

Черговим етапом активізації національного життя галицьких українців стало останнє десятиліття ХІХ ст., коли під впливом поширення ідей наддніпрянців, зокрема М.Грушевського, в Галичині утвердилося поняття «Україна» та «українці», а політизації національного руху і створення у 1890 р. Русько-Української радикальної партії, у програмі максимум якої була відображена ідея відродження національної державності, ідея соборності набула нового значення.

Об'єктивно, що на межі ХІХ-ХХ ст. реалізувати ідею соборності та досягнути незалежності українських земель було не можливо. Для цього було кілька чинників. По -перше, український національний рух не був внутрішньо єдиним ні в Галичині, ні в Наддніпрянщині. По - друге, політичні контакти між українцями Австро-Угорщини та Російської імперій були хоч і активними, але не передбачали реалізації спільних політичних заходів. По-третє, обидві імперії вживали різноманітних заходів з недопущення відцентрових тенденцій: для галицьких українців у прерогативі було протистояння з поляками, а ситуативна підтримка імперії у цій боротьбі, унеможливлювала поширення антиавстрійських настроїв.

Висновки

Таким чином, ідея соборності, яка запозичена з церковної термінології, впродовж ХІХ ст. набула чітких правових та філософських рис, які перетворили її в дієвий принцип досягнення державної єдності та цілісності. Для української державницької думки ХІХ ст. ідея соборності стала засадничою з огляду на роз'єднаність українців між Російською та Австро-Угорською імперіями. Вперше сформульовані членами «Руської Трійці» ідеї єдності українців Галичини та Наддніпрянщини, пройшли тривалу еволюцію та отримали теоретичне осмислення у праці Ю.Бачинського «Україна irredenta».

Список використаних джерел

1. Анисин А.Л. Соборность: феномен, понятие, принцип. Вестник Челябинского государственного университета. Философия. Социология. Культурология. 2009. № 33 (171). Вып. 14. С. 5-11. URL: https://cyberleninka.rU/article/n/sobornost-fenomen-ponyatie-i-printsip/viewer.

2. Бачинський Ю. Україна irredenta / передм. В. Дорошенка. 3-тє вид. Берлін: Вид-во укр. молоді, 1924. XXVIII. 238 c. URL: http://irbis-nbuv.gov.ua/ulib/item/UKR0002867

3. Горбань Т.Ю. Ідея соборності в українській суспільно-політичній думці першої чверті XX ст. Український історичний журнал. 2005. № 6. С. 95-102. URL: http://resource.history.org.ua/publ/journal_2005_6_95

4. Калакура Я. С. Соборність України як концепт новітньої історіографії. Історична пам'ять. 2015. Вип. 33. С. 116-125. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Ip_2015_33_13.

5. Кріцак І. В. Принцип соборності як запорука прогресивного розвитку української держави: православно-богословське осмислення та політико-правова практика. Тези виступів учасників Міжкафедрального круглого столу до Дня Соборності України (Харків, 20 січня 2017 р.) МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. Справ. Харків: ХНУВС, 2017. С. 66-67.

6. Подолинський В. Слово перестороги. [Сянік, 1848] / В. Подолинський; вступ. ст., приміт. і пер. з пол.: Ф. І. Стеблій. Львів: НАН України, Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, 2001. 86 с.

7. Райківський І. Я. Ідея української національної єдності в громадському житті Галичини ХІХ століття. Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2012. 932 + 16 с.

8. Русалка Дністровая / Вступ. ст., приміт., підготовка текстів М.Й.Шалати. К.: Дніпро, 1987. 206 с.

9. Соборність. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/СОБОРШСТЬ.

10. Тести ЗНО онлайн з історії України. URL: https://zno.osvita.ua/ukraine-history/305/.

11. Франк С. Л. Духовные основы общества: сборник. М.: Республика, 1992. 511 с.

Размещено на Allbest.ru