Суспільно-політичні погляди й напрями наукової діяльності Олександра Черняхівського

ХХІ ст. в історії України стало поворотним моментом у привернені уваги громадськості й науковців до вивчення життя та діяльності видатних українців попереднього періоду. Серед важливих персоналій нашого бурхливого суспільно-політичного та культурно-освітнього минулого увагу привертають особистості, які були засновниками й активними творцями вітчизняної науки: засновували наукові товариства, розвивали нові наукові школи, створювали і вдосконалювали терміносистеми. Серед таких видатних представників вирізняється постать ученого-медика Олександра Черняхівського, несправедливо забута впродовж ХХ ст. Дослідження його діяльності в контексті студій про події 1917-1921 рр. є надзвичайно актуальним натепер.

За останні 20 років в Україні вивченням діяльності й розвідками з біографії О. Черняхівського займалося всього декілька дослідників: Ю. Віленський [1; 2], В. Галах [3; 4], Я. Ганіткевич [7], а інші згадували епізодично.

Метою статті є дослідження суспільно-політичних поглядів О. Черняхівського та напрямів його наукової роботи з 90-х рр. ХІХ ст., у революційних подіях 19171921 рр. та у 1920-ті рр.

О. Черняхівський народився 13 листопада (за іншими даними 9 грудня) 1869 р. на Київщині у с. Мазепи- нці Васильківського повіту, у сім'ї парафіяльного священика [13, с. 36-37]. Навчався у Третій київській гімназії (отримав атестат № 461 від 13 червня 1887 р. [4, с. 251]), після закінчення якої вступив на медичний факультет Київського університету, який закінчив у 1893 р. У прийдешньому році став працювати лаборантом на кафедрі фізичної хімії.

Окрім навчання, протягом 1888-1893 рр. О. Черняхівський також брав активну участь в українському літературному гуртку "Плеяда", організованому Лесею Українкою і М. Косачем, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Л. Старицькою.

За словами О. Черняхівського, під час університетського життя він належав до тієї групи молоді, що перебувала під впливом найактивніших учасників Київської Старої громади - В. Антоновича та О. Кониського. "Ці діячі були запеклими ворогами царського уряду і прихильниками відродження України і в тогочасних умовах покладали найбільші надії на культурну працю, але проводити останню в Наддніпрянській Україні майже не було можливо в сфері навіть літературній, тим більш в науковій. Т ому вони головну свою увагу звертали на підтримку літературного і наукового руху в Галичині, одночасно виховуючи людей, що могли б його підтримати і в нас на Наддніпрянській Україні. Треба сказати, що української науки тоді не існувало, була лише наука про Україну з історичного, політико-громадського, етнографічного погляду, були праці з української філології в російській мові, а решта наукових робітників інших наукових ділянок працювала як російські вчені" [5, арк. 44].

Під впливом В. Антоновича та О. Кониського, своїм основним завданням О. Черняхівський "з-замолоду поставив собі працю над розвитком української науки у сфері медицини". У багатьох випадках у цій сфері він "був піонером" - брав участь у найважливіших проявах медичного життя. Водночас учений підкреслював важливу особливість - науковий український рух у сфері медицини почав розвиватися з початку 1890-х рр., але "він протягом десятиліть виявлявся, як ледве помітний струмок і ... ця попередня малопомітна праця дала йому ґрунт, дала йому можливість хутко розвернутися" [5, арк. 54].

Важливим був його внесок у діяльність різних громадських організацій, що створювалися в той час. Заходами О. Кониського, В. Антоновича і їхніх однодумців у Галичині було створено наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові й розпочалося видання наукових записок, у яких у 1892 р. О. Черняхівський подав свою першу українську наукову працю з медицини. Спочатку, на його думку, наукова діяльність товариства була слабка й лише з приїздом М. Грушевського до Львова вона почала швидко розвиватися. Це проявилося і в появі окремих медичних збірників, у яких О. Черняхівський брав участь і які, окрім нього, на той час не підтримував ніхто з наддніпрянських українців [5, арк. 44].

З організацій, до яких належав у цей час О. Черняхівський, варто згадати "Братство тарасівців" [9, с. 211; 8, с. 393] і культурницькі організації Стару Громаду та Головну українську організацію, основна діяльність яких зосереджувалася на виданні книжок, заснуванні української книгарні та інших культурно-освітніх заходах [5, арк. 5; 15, с. 189]. За спогадами О. Лотоцького, до складу Громади О. Черняхівський потрапив для її "омолодження" [9, с. 162]. У цей час Є. Чикаленко характеризував О. Черняхівського як "сердечну людину і діяльного члена Громади", учасника Ради Загальної безпартійної організації [15, с. 233, 245].

На початку 1890-х рр. "Братство тарасівців" перебувало під впливом О. Кониського і В. Антоновича, який читав приватний курс лекцій на козацьку тематику. Зі слів О. Лотоцького, усі, хто належав до гуртка, відстоювали національні позиції і "ніколи не зміняли твердого українського ґрунту, на якому стали спочатку" [9, с. 211].

Після закінчення гімназії й університету в 1894 р. О. Черняхівський вступив до складу навчателів Київського університету та згодом Медичного інституту, де займав різноманітні посади на кафедрі гістології. "За головну задачу свого життя вважав працю на культурній ниві. Зважаючи на те, що загальна людська культура може пишно розвинутися лише завдяки розвиткові окремих культур і думав що піднесення української культури я спричинюся до розвитку загальнолюдської. Тому почав працювати над утворенням української медичної літератури як популярної так і спеціальної" [5, арк. 4; 6].

Протягом 1896-1917 рр. перебував на посаді прозектора кафедри гістології, із 1905 р. - приват-доцент кафедри. У цей час написав і в 1901 р захистив докторську дисертацію. У 1906 р. О. Черняхівського призначено прозектором, а згодом і професором кафедри гістології і ембріології Київського університету св. Володимира. У 1918 р. він став професором гістології, а протягом 1924-1929 рр. був її керівником.

Початок ХХ ст. відзначений активізацією діяльності молодої української інтелігенції, її романтичним захопленням революційними ідеями й концепціями. О. Черняхівський не став виключенням. За його спогадами, у 1900 р. він, під впливом ідей марксизму, здійснив "переклад брошури Енгельса "Людвіг Фейербах". Це була перша книжка про теорію Маркса українською мовою" [5, арк. 4-5]. Незважаючи на такі мимовільні захоплення, О. Черняхівський залишився на українофільських позиціях - завжди вважав вирішення національного питання більш важливим, ніж розв'язання соціальних проблем. "Маючи на увазі і особливо відчуваючи гніт царського уряду над українською культурою і народом я завше був противником усякого шовінізму", згадував О. Черняхівський у 1929 р. [5, арк. 5]. Тодішні теоретики ліберального українського руху вважали, що, вирішивши українське національне питання, українська держава зможе перейти і до вирішення необхідних соціально-економічних потреб населення.

У 1904 р. О. Черняхівський брав участь у створенні на основі українофільських громад Української демократичної партії та в діяльності її наступниці - Українській демократично-радикальній партії [15, с. 283, 297]. Лише після революційних подій 1905-1907 рр., на думку О. Черняхівського, змогла розпочатися повноцінна наукова діяльність у Наддніпрянській Україні, коли 29 квітня 1907 р. 16-ма вченими було засновано Українське наукове товариство (УНТ) [5, арк. 44]. Наприкінці року число членів УНТ зросло до 54, що дозволило виділити окремо природничо-лікарську секцію, а вже 1910 р. було створено окремо медичну секцію, у якій О. Черняхівський став одним із найактивніших учасників. Учений спочатку брав участь у виданні публікацій на медичну тематику в загальнотоваристському збірнику, а згодом і в редагуванні журналу медичної секції [5, арк. 4]. Зважаючи, що українців-лікарів, які могли б писати наукові праці, було мало, то їхні праці спочатку друкувалися в томах разом з історичними, філологічними дослідженнями [5, арк. 44-45]. Лише у 1910 р. вийшов перший "Збірник Медичної Секції Українського Наукового Товариства" за редакцією М. Галина й О. Черняхівського, а згодом ще декілька збірників, останні книжки вже були під його редакцією. Одночасно він працював і в складі Президії Українського наукового товариства у Києві. За словами О. Черняхівського, випускати такі збірники було складно. З одного боку, було мало людей, що визнавали "потребу утворення української науки взагалі і медичної зокрема, багатьом така праця здавалася зайвою витратою часу і сил, а друге, що вона притягала до себе увагу уряду і могла б мати чималі неприємні наслідки і друга перешкода була - це мале розповсюдження знання літературної мови взагалі і відсутність наукової термінології зокрема. Тому медсекція Українського наукового товариства у Києві ... з ініціативи Галіна взялася за працю над витворенням медичної термінології з метою видання першого медичного словника", і в цій праці О. Черняхівський брав безпосередню участь [5, арк. 45].

Завершити науковий проект вдалося лише в 1920-х рр. виданням "Українського медичного словника" за редакцією М. Галина і за участі також багатьох інших вчених, але ідея й початок цього словника належала саме першим діячам Медсекції Українського наукового товариства - О. Черняхівському і М. Г алину. Учений не полишав і популяризації української науки, наслідком чого було здійснено декілька публікацій в галицьких та українських часописах, видано окремі популярні брошури з медицини. Під час Першої світової війни діяльність секції "завмерла, бо всі члени секції були мобілізовані" [5, арк. 45].

Із початком революційних подій 1917 р., О. Черняхівський став "прихильником самостійної України" [5, арк. 8]. З утворенням партії соціалістів-федералістів (УПСФ) на чолі з С. Єфремовим, деякий час він номінально належав до неї, але програма партії, створена переважно на засадах автономізму, не задовольняла О. Черняхівського і, за його словами, "я од неї одстав і з того часу вже в ніяких політичних організаціях не належав" [5, арк. 5]. Фактично, епізодична участь в утворенні партії соціалістів-федералістів дала йому усвідомити відсутність бажання брати участь у партійних справах, ця робота була для нього незрозумілою й чужою.

О. Черняхівський у своїх спогадах про події 19171921 рр. писав, що визнавав ідеалом політичного існування самостійну Україну, для якої "ще чисто соціалістична структура не підходить але вона настане в прийдешньому, коли це станеться я не міг сам собі вирішити", "в тимчасових труднощах сучасного життя бачив доказ того, що соціалістичний лад ще неможливий у цей момент. Тому думав, що для України найкращою формою політичного існування є форма демократичної республіки", "вважав за справедливе, щоб по всіх ділянках політично-суспільного життя вплив і значення українців відповідало їх числу в Україні і це саме признавав і для представників інших етнічних груп" [5, арк. 25].

Незважаючи на епізодичну участь у суспільно-політичних справах, О. Черняхівський одночасно займається і становленням медичної науки в Україні. За його словами, "разом з революцією оживає і діяльність лікарів- українців", з'являється багато молодих лікарів, яких не могла включити в себе секція Українського наукового товариства, оскільки вони не мали наукових праць. Тому О. Черняхівському довелося організувати перше в Україні товариство лікарів-українців, що потім перетворилося в Спілку українських лікарів. "Це товариство жваво працює, влаштовує наукові засідання, видає практичну часопись, організовує з'їзд лікарів-українців, бере участь у влаштуванні з'їзду лікарів України, а перетворившись в спілку до цієї діяльності додає влаштування амбулаторій", - писав О. Черняхівський [5, арк. 45].

Війну більшовиків проти Української Центральної Ради О. Черняхівський сприймав негативно. І в подальші десятиліття його ставлення до більшовицької влади практично не змінилося, насильницькі дії проти українського руху він засуджував, а політику загравання у вигляді поступок у соціально-економічних і українізаційних процесах розглядав із надзвичайною обережністю. Під час досудового слідства у справі "Спілки Визволення України" зауважував, що "на підставі своїх соціально-політичних засад я вважав за потрібне боротьбу з радянською владою. З цією метою я гуртував українські елементи" [5, арк. 25]. "З недовірою ставився до більшовиків, ... життя показало цілковиту нездійсненність ідей зазначеної влади і цілковитий її провал". "У мене був певний страх перед методами воєнного комунізму і деякі другорядні розходження з Соввладою" [5, арк. 8]. "Що до себе власне, то я вважав за ідеал політичного існування самостійність України, до якої ще не підходить соціалістична структура. Що остання можлива лише у прийдешньому, але коли воно настане, я не міг вирішити. Із тимчасових труднощів сучасного життя бачив доказ того, що радикальна перебудова його в даний час неможлива. Тому на підставі своїх соціально-політичних поглядів вважав за потрібне боротьбу з радвладою" [5, арк. 49]. Під час визвольних змагань за незалежність УНР 19181921 рр., учений поступово відходить від будь-якої політичної діяльності й повністю зосереджується на організаційній і науковій діяльності у Медичній секції УНТ. Свої погляди та ставлення до влади він розкриває лише обмеженому колу близьких друзів, про що, власне кажучи, чесно говорить під час свідчень у 1929-1930 рр.

У 1918 р., з утворенням Української Академії Наук (УАН) гетьманом П. Скоропадським, представники Українського наукового товариства, серед них і О. Черняхівський, прийняли рішення "прилучитися до Академії наук". У цей час він тимчасово очолює Медичну секцію при УАН [5, арк. 4; 6], продовжує займатися формуванням української медичної науки і термінологічним словником.

Поряд із науковими справами О. Черняхівський підтримує бажання українських лікарів створити свій навчальний заклад або факультет при університеті. Зважаючи на авторитет ученого серед українських медиків, з'їзд лікарів доручає йому розпочати справу про формування медичного факультету в Народному університеті, який планувалося заснувати урядом П. Скоропадського [5, арк. 45]. Тому О. Черняхівський став "бувати на зборах ради Народного Українського університету" і там йому "поталанило провести супроти досить сильної опозиції, яка вважала його думку про утворення Медфаку нереальною, включити медфакультет до складу Народного університету і розпочати навчання поки що з одних лише природничих наук для медиків" [5, арк. 45-46]. "В подальшій праці до мене прилучився і академік О. Корчак-Чепурківський і ми вдвох утворили і зібрали основні кадри для Медфаку спочатку Державного Українського університету, а потім по затвердженню радвлади в Україні - Медичної Академії" [5, арк. 46]. У 1919-1920 рр. родина Черняхівських тимчасово виїжджає з Директорією до Вінниці, однак згодом повертається до Києва [14, с. 396].

17 березня 1920 р. Київський губернський відділ народної освіти своїм наказом ліквідує медичні факультети Київського університету й Українського державного університету, а також Жіночий медичний і Одонтологічний інститути й організовує на їхній основі Інститут охорони здоров'я, із 1921 р. - Київську державну медичну академію, а також Київський медичний інститут.

Деканом медичного факультету був обраний О. Корчак-Чепурківський, він також очолив головне управління справами і їхнє провадження. Щодо медсекції наукового товариства в Києві, то, за словами О. Черняхівського, її діяльність у 1919-1920 рр. майже завмирає, так як ці ж самі люди входять і до складу Спілки лікарів. Протягом цього часу діяльність Спілки лікарів "зводиться до влаштування наукових засідань" [5, арк. 46]. Головою цієї організації також обрали О. Корчак-Чепурківського, товаришем голови - О. Черняхівського. Як він згадував наприкінці 1920-х рр., "одночасно тут треба сказати і про нашу діяльність в Медакадемії, бо і це була на той час головна наша робота в ділянці медицини. На той час у Медакадемії, ректором якої був проф. Є. Черняхівський, існувало паралельно дві лектури - російська і українська і кожна мала свої окремі зібрання для обговорення власних справ. В цей час Медакадемія була перетворена на Медінститут, скасовані паралельні кафедри і окремі лектури" [5, арк. 46].

Для обговорення справ подальшої українізації Медінституту "ми не мали вже права збиратися прилюдно, а між тим тільки ми могли провадити цю справу, треба було знаходити відповідних людей і проводити їх обрання на факраді в предметних комісіях", писав О. Черняхівський [5, арк. 46-47]. "Для цього була організована центральна група научителів, а решта членів української лектури була розбита на окремі гуртки, які посилали на засідання центральної групи представника. Головою одного з таких гуртків був я і в склад керівної групи не входив, спочатку збори гуртків були численні, але потім перестали збиратися" [5, арк. 47].

Паралельно з формуванням УАН Українське наукове товариство було зачинене, частина його членів увійшла до складу академіків, а його секції "прилучилися до академії і стали секціями при академії" [5, арк. 47]. Серед них була і медсекція, усі члени спілки лікарів також стали її учасниками. Головою медсекції було обрано О. Корчак-Чепурківського, а після його вислання з Києва - О. Черняхівського. Діяльність медсекції у цей період проявилася у влаштуванні прилюдних наукових зборів і випуску одного тому збірки за редакцією О. Черняхівського. Згодом, за дозволом більшовицької влади, до Києва повернувся О. Корчак-Чепурківський, який знову став брати участь у роботі медсекції і згодом знову був обраний її почесним головою. Щодо створеного Медичного інституту, то продовжувати "справу українізації і збереження свого впливу попереднім способом стало неможливим, бо згадані вище гуртки розпалися і центральна група осталась ізольованою і не могла орієнтуватися у всіх справах" [5, арк. 47]. Тому було вирішено "за для попередньої мети використовувати медсекцію та її президію, поширивши останню, щоб було можливо легально збиратися більшою кількістю і раціонально вирішувати медінститутські справи. Тому до комісій, які існували раніше: термінологічної, бібліотечної, рентгенівської було додано: методологічну і секцію громадської медицини" [5, арк. 47]. За керівництва О. Черняхівського працювала над утворенням великого медичного словника Термінологічна комісія, згодом вона ввійшла до складу Інституту української наукової мови, який продовжив займатися укладанням термінологічних словників. Таку структуру президії, за словами О. Черняхівського, було сформовано для того, щоб зберегти вплив української групи в медінституті і для подальшої його українізації, поруч із тим вона була корисною і для обговорення способів кращої організації наукових зборів секції, "бо бували періоди, коли прилюдні збори притягували до себе дуже мало слухачів і президія постійно повинна була витрачати багато часу і енергії на підтримання інтересу загалу до цих наукових засідань" [5, арк. 48].

Як зауважував О. Черняхівський, задля вирішення питань розвитку української медичної науки об'єдналися представники з різними політичними поглядами: "Але справедливість вимагає сказати, що в склад президії входили і люди, що стояли на ґрунті дійсного співробітництва з радвладою і коли в президії скупчувались елементи з самостійницькою орієнтацією, то це не було наслідком виконання якогось плану, а робилося це стихійно і те що сполучало обидві частини президії - це культурна праця, однаково цінна для обох частин. І з значних подій цього періоду я згадав боротьбу у Медінституті між українською та російською лектурою, в якого керувала з українського боку президія. Це явище я повинен розцінювати, як реакцію на прояви великодержавного шовінізму" [5, арк. 49].

Подібна ситуативна робота науковців продовжилася в період "коренізації-українізації". Учені часто не зважали на ідеологічні симпатії один одного і спільно працювали над формуванням нових управлінських і навчальних структур Медичного інституту [5, арк. 19-20].

Окрім наукової роботи. О. Черняхівський разом із дружиною Л. Старицькою-Черняхівською традиційно з початку ХХ ст. влаштовували зібрання друзів і своїх знайомих у себе вдома, відомих у той час як художні або творчі вечори. За спогадами Н. Полонської-Василенко, у квартирі Черняхівських "зустрічався весь український Київ: громадські діячі, артисти, письменники" [14, с. 394].

Інколи разом збиралися поспілкуватися учасники колишньої Київської Старої громади - подружжя Черняхівських, М. Василенко, Г. Житецький, С. Єфремов та ін. Зазвичай, за старою традицією, приходили по черзі один до одного, а з 1924 р. зустрічалися в помешканні Н. Полонської-Василенко на вул. Тарасівській, 20. Спочатку відбувалася "ділова частина" зборів, а по закінченні головних питань всі переходили до їдальні, де чекала вечеря із традиційним меню [14, с. 398].

Окрім того, відбувалися й інші зустрічі, серед них, за словами О. Черняхівського, в "моїй квартирі бували різні люди, родичі і знайомі, але я і моя дружина не думали з нашого дому робити якогось осередку для боротьби з Радвладою. У нас бували літератори, наприклад: Івченко з дружиною, Романович-Ткаченко і інші, Єфремов, театральні діячі як от Садовський, старі знайомі, наприклад Тулуб, Тимченко, Моргуліс, Дурдуковський, Чехів- ський, деякий час бував Ніковський, а потім перестав бувати. Їм моя дружина читала свої твори і вони читали свої. З родичів бувала родина Лисенка, Шило" [5, арк. 37]. О. Черняхівський писав, що "людей до нашої квартири притягувала також і музика взагалі і спеціально українська, бо між гостями нашими бували порядні виконавці музикальні і вокальні. Невеликі групи збиралися по неділях, більші під час родинних та інших свят. Головні теми розмов були література, музика, театр. Зачіпалось звичайно і питання сучасного життя, але ці розмови не мали характеру серйозного обговорення політичних питань, але характер обивательських балачок і говорилося про зростання цін, нехватку заробітку, недостачу різних життєвих продуктів і одягу. Часом говорилося на теми релігійні і не пам'ятаю, але висловлювались про не потрібність і зайвість гострої боротьби з релігією, яка проводиться тепер, доводилось чути сумніви чи можливого налагодження економічного життя і т. і." [5, арк. 37]. "Люди, що в нас бували були дорослі яких небудь зв'язків із молоддю у нас не було і не було спроб їх зав'язати, а також робити якусь пропаганду" [5, арк. 37-38]. Хоча як зауважував О. Черняхівський, "незважаючи на це можна визнати, що моє помешкання було місцем, де могли збиратися і люди з протирадянським настроєм і тут цей настрій міг зміцнятися" [5, арк. 38].

В архіві СБУ збереглася агентурна інформація про діяльність О. Черняхівського в Медичному інституті. Зокрема у ній ішлося про те, що в Київському Медінституті "виявлена група української контрреволюційної професури, яка проявила свою активність в період 19211926 рр. Ця група ставила своїм завданням усунення з вузу усього неукраїнського, для чого вела боротьбу з партійними і громадськими організаціями. Група намагалася захопити у свої руки весь вузівський апарат. Ця група підпорядкувала своєму впливу колишнього ректора КМІ члена КП(б)У Левитського Леоніда Макаровича, за допомогою якого впроваджувалася політика цієї групи". За свідченнями, зібраними ДПУ, "Петлюрівську організацію в Медінституті тепер очолює О. Черняхівський, на квартирі якого в наш час організовуються під різним виглядом вечори, де критикують євреїв, владу, комуністів і т. д. Ця група змінила гасло перших років її існування, а саме "ніякої науки" на гасло "ради без комуністів", автономія університетів, управління вузів без комуністів і євреїв". Ці гасла група всіляко підкреслює. Збирається ця група, нібито по п'ятницях, через два тижні, де обговорюються нагальні для них питання" [12, с. 350].

Під час роботи в Медінституті вчений проводив цінні наукові дослідження, з результатами яких ознайомлював через публікації у міжнародних і українських виданнях. Розробками О. Черняхівського зацікавилися за кордоном. Протягом 1926-1929 рр. він, отримавши запрошення, двічі їздив у закордонні відрядження. Із жовтня 1926 по березень 1927 рр. проходив стажування у Німеччині, у Берлінському університеті, в лабораторії Фохта, а згодом - в Іспанії, у Мадридському університеті, у спеціаліста з нейрогістології, лауреата Нобелівської премії Рамона-і-Кахаля [14, с. 398].

Протягом свого життя О. Черняхівський публікував свої наукові розробки на медичні теми у збірниках природничо-лікарської секції НТШ, збірниках Київського університету, наукових журналах Києва, Москви. Відомий також як автор популярних брошур для народу. Займався перекладами на українську мову художньої та наукової літератури [7, с. 93-95].

25 грудня 1929 р., відповідно до ордеру № 4191, помешкання О. Черняхівського було обшукане і вченого заарештували за поданням слідчого ДПУ [5, арк. 1]. 27 грудня 1929 р. слідчий Правдін відкрив справу № 457 по звинуваченню в участі у "контрреволюційній організації" під назвою "Спілка Визволення України" [5, арк. 2]. Допити О. Черняхівського проводилися 29 [5, арк. 8], 30 [5, арк. 13], 31 [5, арк. 16] грудня 1929 р., 1 [5, арк. 19], 3 [5, арк. 25], 8 [5, арк. 34], 14 [5, арк. 37], 27 [5, арк. 44] січня 1930 р.

31 грудня 1929 р. О. Черняхівський "зламався" і вирішив співпрацювати з ДПУ у справі СВУ, "визнавши" усі зібрання в себе вдома ("нелегальні четверги") за збори гуртка СВУ [5, арк. 16-17, 38; 10, с. 207, 242].

31 січня 1930 р. О. Черняхівському було оголошено обвинувачення в участі в "контрреволюційній організації" [5, арк. 57]. Влада виявила певну "поблажливість" щодо О. Черняхівського і його дружини Л. Черняхівської- Старицької. 19 квітня 1930 р. вони були засуджені на п'ять років позбавлення волі і два роки позбавлення громадянських прав, у червні термін позбавлення волі був замінений на умовний [10, с. 85, 360]. Так більшовицький режим продемонстрував свою "великодушну лояльність" до цих "недоброзичливців революції" [1]. Місцем висилки був визначений Донецьк (на той час Сталіно).

У 1930-1934 рр. О. Черняхівський очолював кафедру гістології і ембріології Сталінського медичного інституту. У 1934 р. Олександр Григорович дістав можливість повернутися до Києва, де президент Академії Наук О. Богомолець влаштував його як позаштатного співробітника до Київського інституту експериментальної біології і патології, у якому той працював до 1938 р. Згодом О. Черняхівський стає працівником Інституту клінічної фізіології ВУАН. За спогадами Н. Полонської-Василенко, Черняхівські в цей час жили разом із родичами в матеріальній скруті у своїй квартирі на розі Великої Підвальної і Столипінської (вул. Гершуні у 1919-1937 рр. - нині Олеся Гончара - 31/28, кім. 18) [14, с. 401].

Арешт доньки та переживання за її долю підірвали здоров'я вченого - 21 грудня 1939 р. Олександр Григорович помирає. На могильній плиті на Байковому кладовищі, на прохання Л. Черняхівської-Старицької, були ви- карбувані її слова "Радість, щастя, життя моє" [1; 11].

Таким чином, піднесення національної самосвідомості українців наприкінці ХІХ ст. унаслідок діяльності представників громадівського руху підготувала нове покоління української інтелігенції, яка, зважаючи на потреби суспільства, присвятила свою діяльність важливій частині самоствердження українців - формуванню вітчизняної наукової термінології, структуруванню і методологічному переосмисленню цілей української науки. Одним із таких "батьків української медичної науки" й активним представником її медичного напряму можна назвати О. Черняхівського, який усе своє життя присвятив розробкам, які стали невід'ємною частиною української науки. Пояснити потяг вченого до "українізаційних" процесів в Україні можна дослідивши його світоглядні переконання, що формувалися протягом навчання у гімназії і університеті під впливом В. Антоновича і О. Кониського. За браком джерел виявити особисті переконання вченого можна лише по крихтах інформації, зосереджених у спогадах його сучасників О. Лотоцького, О. Єфремова, Н. Полонської-Василенко, Є. Чикаленка й архівних матеріалах, що зберігаються в ГДА СБУ.

Незважаючи на оточення, яке дотримувалося переважно автономістських ідей щодо майбутнього України, формування переконань О. Черняхівського зазнало значних впливів і з боку представників української інтелігенції самостійницького напряму. Особливо кристалізуються ідейні переконання О. Черняхівського під час революції 1917 р. і боротьби за державність Україні в 1918-1921 рр., про що він, попри можливі негативні наслідки, говорить під час слідства над так званою СВУ в 1929-1930 рр. Протягом 1920-х рр. О. Черняхівський, остерігаючись репресивних дій більшовицької влади, як і більшість його сучасників, викинув "політику" зі свого активного життя і сконцентрував свою діяльність у науковій сфері, лише подекуди проявляючи свій український патріотизм, який прихильники більшовиків однозначно оцінювали як "петлюрівщину" і "націоналізм". І саме за патріотизм О. Черняхівського було засуджено на процесі СВУ. Тривала діяльність ученого, його суспільно-політична позиція дає нам можливість говорити про ідейну перемогу українського національно-визвольного руху, незважаючи на репресивну політику каральних органів СРСР, розстріли відомих українських діячів і їхнє заслання. Стерти з пам'яті людей їхні переконання виявилося неможливим, тодішній владі вдалося лише змусити їх глибоко приховати свої думки щодо вирішення українського національного питання.