Формування геополітичного порядку денного шляхом модерації та конструкції інформаційних приводів (на прикладі діяльності міжнародних телеканалів RussiaToday та CNN)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування геополітичного порядку денного шляхом модерації та конструкції інформаційних приводів (на прикладі діяльності міжнародних телеканалів RussiaToday та CNN)

Вадим Мурований, студент II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету історії та права

Стадніченко Р.В., науковий керівник - кандидат політичних наук, доцент

Досліджено проблему застосування візуальних, фонетичних та вербальних методик підбору і подачі теленовин з метою маніпуляції порядком денним (agenda). Аналізується пряма і опосередкована модерація інформаційним приводом, як чинником латентного впливу на телеаудиторію. Окремо, робиться акцент на конструюванні подій, що можуть бути інтерпретовані в якості інформприводів. Відслідковується центральні тенденції у сучасному інформаційному просторі з точи зору їх ефекту у міжнародному телевізійному просторі.

Ключові слова: інформаційний простір, телеаудиторія, інформаційний привід, модерація інформприводом, інтерпретація події, міжнародна телевізійна агенція.

Вступ. Життєдіяльність сучасної людини реалізується у специфічному, притаманному людському соціуму, інформаційному середовищі. Нормальний розвиток особистості у суспільстві ХХІ ст. неможливий без постійного інформаційного контакту з середовищем. На людину впливають не тільки зростаючий щоденний об'єм, але й зміст і структура інформації, яку вона вимушена отримувати і засвоювати. Водночас, закономірність суспільного розвитку диктує постійне збільшення частки інформації, яка отримується саме з комунікативних джерел, а не з власного життєвого досвіду, або живого спілкування з собі подібними. Складність та динамічність суспільних процесів та їх зростаючий вплив на повсякденне життя роблять людину все більше залежною від інформаційно-комунікативних потоків.

Попри це, сучасна людина повинна вміти протистояти постійному медіа-впливу, формувати свої власні погляди та оцінки. Цьому присвячено багато досліджень в області журналістики, медіапсихології та теорії комунікацій, де вивчається поліфункціональність сучасних засобів масової інформації та їх вплив на когнітивно-емоційний стан людини. В цій статті ми приділимо увагу телебаченню, яке, завдяки трьом факторам впливу (вербальному, звуковому та візуальному) справляє найбільший психологічний ефект на споживача і тому має найбільший, у порівнянні з іншими ЗМІ потенціал для різного роду маніпуляційних прийомів і технологій.

Метою дослідження є семантичний та лінгвістичний аналіз проблеми формування геополітичного порядку денного шляхом модерації та конструкції інформаційних приводів на прикладі міжнародних телеканалів RussiaToday та CNN. маніпуляція аудиторія вплив телеканал

Методологія дослідження. Центральним методом дослідження є метод інформаційного аналізу міжнародних теленовин в умовах модерації та конструкції інформприводів. Даний метод забезпечує процес семантичної обробки даних, в результаті якого розрізнені дані перетворюються на закінчену інформаційну продукцію.

Поняття «інформаційний аналіз» означає ставлення до інформації як до ресурсу, володіння всім арсеналом засобів отримання, накопичення, зберігання, обробки та видачі інформації споживачу. Так у багатьох країнах існують «Фабрики думки», інформаційно-аналітичні відділи та служби в державних органах, компаніях, банках, політичних партіях. Стрімко розвиваються ринки аналітичної інформації, інтелектуального продукту, методичного та програмного забезпечення.

Ступінь розробки проблеми. Вивченням проблеми займались ряд вчених та інформаційних аналітиків. Н. Лігачова подає наступний перелік технологій в контексті дослідження: 1) використання стереотипів; 2) заміна імен, або «наклеювання ярликів»; 3) повторення інформації; 4) ствердження; 5) постановка риторичних запитань; 6) напівправда; 7) «спіраль замовчування», або маніпулювання опитуванням громадської думки; 8) анонімний авторитет; 9) «буденна розповідь»; 10) ефект присутності й ін. ЦІ

У свою чергу, провідний український медіа-експерт Г. Почепцов стверджує, що коли раніше країни конкурували у воєнній, економічній та інших сферах, то тепер на одне з перших місць виходить конкуренція в інформаційно-комунікативній сфері. Це почалось під час холодної війни, та з появою Інтернету тільки підсилилося. Не так важливо, що сталося насправді, важливо, як про це напишуть, або відзнімуть [2].

Дослідниця О.Г. Філатова звертає увагу на медіа-ефект просування тих чи інших новин, в залежності від їх ротації, чергування або виділення. ЗМІ, в т.ч. міжнародні, вчена класифікує як специфічні PR- інструменти для впливу на аудиторію з заданими цілями і завданнями [3].

Основна частина. Світ ХХІ сторіччя це світ інформаційних технологій. Засоби масової комунікації неформально називають «четвертою гілкою влади». Логічно, що методи та засоби впливу на аудиторій стають особливим предметом вивчення і аналізу. Одним з таких ефективних методів є конструкція та модерація інформприводами з метою упорядкування та маніпуляції порядком денним. Цікаво, що набір прийомів і способи їх використання у більшості випадків однакові, як для невеликого регіонального телеканалу, який належить місцевому бізнесмену і займається інформаційним обслуговуванням його діяльності, так і для міжнародних телегігантів, які часто можуть перетворюватись з літописців світових політичних подій у модераторів та майже суб'єктів міжнародних політичних процесів.

Прикладом можуть бути випадки дипломатичного посередництва глобального телебачення для обміну офіційними заявами голів держав. Так було під час військового конфлікту у Перській затоці у 1991 році, коли американський та іракський лідери використовували канал CNN для трансляції відповідей один одному. Канал дійсно виконував функцію посередника у дипломатичному протоколі. [4] У 1977 році ведучий каналу CBS Волтер Кронкайт виступив посередником між єгипетським президентом Садатом та ізраїльським прем'єром Бегіном, а зірка CNN Ларрі Кінг у 1995 році реалізував подібну «теледипломатію» одразу з трьома лідерами - прем'єром Їзраїлю Іцхаком Рабином, палестинським лідером Ясіром Арафатом та королем Йорданії Хусейном. Примітно, що з 2013-го року Ларрі Кінг є ведучим RT America (американського підрозділу RussiaToday), прямого антагоніста CNN.

Завдяки такому глибокому залученню ЗМІ до вирішення світових геополітичних проблем ростуть не тільки їх рейтинги серед аудиторії, а й вплив на конкретних лідерів, чи на конкретні ситуації. Таку діяльність уже не можна назвати тільки журналістською.

Міжнародний новинний контент глобальних телевізійних мереж формує певний порядок денний. Ця інформація безумовно впливає на політиків, дипломатів та державних діячів при формуванні ними власного порядку денного. В більшості західних урядових та дипломатичних установ телевізори налаштовані на прийом інформації з каналів CNN та BBC World і таким чином головним питанням у зовнішньоекономічному порядку денному держави дуже вірогідно буде формування позиції-відповіді на події, що найбільш інтенсивно висвітлюються. [5]

Здатність глобальних ЗМІ впливати на прийняття політичних рішень отримала назву «ефекту CNN». За однією з версій цей термін виник під час війни в Перській затоці у 1991 р., коли цей телеканал в прямому ефірі транслював практично всі події і став каналом комунікації між урядами США та Іраку, за іншою - під час військової операції США в Сомалі в 1993 р., яка викликала такий широкий резонанс в американському суспільстві, що під його тиском війська було виведено з цієї країни.

Щось подібне до ефекту CNN намагались відтворити й деякі українські телеканали під час тих же подій Євромайдану 2013-2014 років, коли трансляція наживо ведеться з місця подій багатьма знімальними групами, в студії в прямому ефірі події коментують експерти, політики, активісти, підключаються соцмережі і глядач отримує ефект абсолютного залучення до події. Зважаючи на величезну кількість різноманітної суперечливої інформації в ЗМІ, а в соцмережах ще й велику кількість фейкової (фальшивої, вигаданої), багато споживачів воліють отримувати інформацію вже з інтерпретацією та оцінкою, яку пропонує ЗМІ, виходячи з власних інтересів, або політичних вподобань. Звідси така кількість різноманітних політичних ток-шоу, політиків-телезірок та, що найголовніше, фіксація стійких аудиторій тих чи інших телеканалів, або окремих програм. А звідси і безапеляційна довіра до спікерів каналу та запропонованих цим каналом меседжів. Альтернативна, інша точка зору такою «прикормленою» аудиторією з часом просто не сприймається, а інформація від свого джерела ніколи не піддається сумніву.

Не можна не згадати і найсучасніший засіб масової інформації та комунікації, яким наразі є соціальні медіа. Це підгрупа WEB 2.0 технологій, до яких належать всі онлайн-соціальні мережі, контент-спільноти, блоги, вікі та віртуальні світи. Ці технології зосереджені на концепції користувацького контенту, онлайн- взаємодії, обміні інформацією та колективному інтелекті. [6] Наразі соціальні медіа розглядаються, як найпотужніший та найперспективніший інструмент масових комунікацій, особливо зважаючи на їх доступність на мобільних пристроях і, таким чином, практично цілодобовий вплив на споживача. Взагалі Інтернет (як глобальна мережа), був визнаний новим елементом світової інформаційної структури ще наприкінці минулого століття. Саме про це йдеться в «Хартії глобального інформаційного суспільства», яка була підписана на саміті «Великої вісімки» в 2000 р. на о. Окінава. Сучасний етап міжнародних трансформацій тісно пов'язаний з результатами світової інформаційної революції, тому потребує розробки колективної міжнародної стратегії переходу до глобального інформаційного суспільства. [7]

Варто звернути увагу на інтернет-складову діяльності глобальних телемереж не тільки, як засіб максимального розширення аудиторії, а й як стратегічного напрямку боротьби за інформаційне домінування, в тому числі в соцмережах. Наприклад, сторінка CNN у Facebook налічує 31,5 млн. вподобань, а сторінка CNN International - 17 млн. У російської RT 5,6 млн. вподобань, та у сторінки «RT на русском» - 1,8 млн. Не дивно тому, що наступним сучасним трендом взаємодії телебачення та соціальних мереж стало залучення до ефіру аматорського відео очевидців з місця подій - така інтерактивність додає в очах глядачів не тільки оперативності новинам, а й більшої достовірності подіям і редактори телеканалів цим охоче користуються. Наявність у великої кількості людей мобільних пристроїв з відеокамерами та соціальними медіа-додатками дратує військових та спецслужби, але дає популярний контент телебаченню.

Втім, яким би різноманітним не був інформаційний простір, в якому ми живемо, і як би він не змінювався, його основою залишається інформація. У будь-якому вигляді. А її першоджерелом є інформаційний привід. Інформаційний привід це об'єкт, який цілеспрямовано використовується суб'єктом інформаційного процесу для внесення інформації в інформаційний простір.

Виходячи із зазначеного, варто виділити наступні підходи до визначення ознак інформаційного приводу:

A. Наявність головного героя, яскравість події, однозначність інтерпретації події.

Б.Вплив, подія цікавіше, якщо її наслідки позначаться на великій кількості людей; знаменитості; цікава інформація про відомих, знаменитих людей, про їхню роботу, повсякденному житті, захоплення; незвичайне: одії або люди, які не вписуються в буденність, чимось виділяються, дивні або екстраординарні події завжди цікаві для читачів.

B. Новизна, масштаб, емоційність сприйняття.

Г. Новизна, важливість, цікавість.

Ці ознаки та правила однакові для відкриття дитячого садка в районному центрі і для глобальної події, яка може призвести до третьої світової війни. І кожен інформаційний привід можна використати не тільки в цілях інформування людей про подію, особливо, якщо це привід міжнародного масштабу, якщо він відбувається в «гарячій точці», якщо йдеться про відому одіозну особистість, якщо привід є продовженням гучних подій, або приурочений до чогось знакового для багатьох людей.

Прикладів створення і використання інформаційного приводу для збройного конфлікту, причому світового масштабу, останнім часом досить. Характерним прикладом такої спроби можна вважати наступний. Провокаційно і публічно вперше спалили Коран, приурочивши цей акт до дев'ятої річниці терактів 11 вересня, американські пастори-фундаменталісти. У березні 2011 року під прицілами телекамер в одній з церков Флориди Коран спалює пастор Террі Джонс, який раніше оголосив про дану акцію, але відмовився під впливом своїх колег-протестантів, католиків з Ватикану і призову особисто президента Обами. І якщо у відповідь на першу розправу з Кораном була спалена християнська школа і християнська церква в Індії, то повтор акції спровокував заворушення мусульман по всьому світу. У відповідь на цю новину натовп ісламістів в Мазарі-Шаріфі розгромила місію ООН і вбила 12 осіб. Всього в ході заворушень в Афганістані постраждали понад 120 осіб. [8]

Ефект інформаційного приводу полягає в кумулятивній силі впливу події на громадську думку завдяки функціональним властивостям інформації. Адже одна справа, коли дійство, акція, вчинок не отримують інформаційного висвітлення, і зовсім інше, - коли вони ж стають інформаційним приводом. Навіть коли телеканал відправляє знімальну групу на подію задля двохвилинного сюжету, інформаційний привід обговорюється з редактором, узгоджується жанр сюжету, можливі спікери, т. ін. Що ж до прямої трансляції - це вже серйозна подія, незважаючи на інфопривід. Вона планується, узгоджується, продумуються варіанти і сценарії, іноді, навіть, репетиції. І, звичайно ж, не можуть не обговорюватись і не прогнозуватись можливі наслідки. І якщо невеличка місцева телекомпанія сприймає такий яскравий привід, як джек-пот, з точки зору уваги глядацької аудиторії, то медіа-гіганти, як CNN або RT, вплив і аудиторію яких важко переоцінити, обов'язково мають звірятись не тільки з програмною концепцією телеканалу і очікуваннями власної аудиторії з геополітичними настроями та окресленими стратегічними цілями. В тому числі і державними.

То ж досить часто ЗМІ не просто створює інформаційне повідомлення, щодо тієї чи іншої події, а вже готуючись до висвітлення інформприводу модерує його. Наприклад, обираючи репортера, який буде висвітлювати подію, редактор вже може вплинути на результат. Зрозуміло, що сорокарічний чоловік і двадцятирічна дівчина про захоплення заручників, або стрілянину в школі будуть розповідати по різному. Те ж стосується і жанру новини.

Жанрів, подачі телевізійних новин, як правило, виділяють три:

- репортаж (сухе викладення хронології події)

- сторі (подія подається через героя, учасника події)

- розслідування (для найповнішого висвітлення складних тем).

Репортаж має найменші шанси на спотворення інформприводу і маніпуляцію глядачем, якщо, звичайно, сам привід не є вигадкою, або постановкою. Сторі дає можливість маніпулювати емоціями - героєм сюжету про заручників може стати, як рідна людина заручника, так і поліцейський, випадковий перехожий, або, навіть, терорист. У всіх цих випадках ми будемо мати різну подачу однієї події, з різним емоційним забарвленням і різним впливом на аудиторію. До речі, і аудиторія у різних телеканалів різна, наприклад, переважно жіноча для «1+1», або чоловіча для «ICTV». Звідси і логічний вибір героїв сюжетів. Сюжет- розслідування - вищий пілотаж журналістики. І привести воно може куди завгодно. Одні факти можна не помітити, іншим надати більше значення, можна вибрати свідків і експертів, можна зманіпулювати як у викладенні подробиць, так і у висновках. Тим більше, що розслідування потребує серйозної підготовчої роботи, аналізу багатьох чинників, іноді використання інсайдерської інформації без розкриття джерела, іноді, навіть, «слідчих експериментів» - тобто певної модерації, або й конструкції інформприводу.

Все, наведене вище, стосується лише випусків новин, на які розповсюджуються певні правила та журналістські стандарти. Різноманітні ток-шоу, авторські аналітичні та публіцистичні програми, документальні фільми - це широке поле для певних маніпуляцій і досягнення поставлених електоральних, або геополітичних цілей.

Ще один важливий аспект, на якому не можна не зупинитись - відмінність в подачі інформації для споживача всередині країни і для іноземного мовлення. Особливо важливою є підготовка і подача інформації на території країни-супротивника для населення країни-супротивника.

Одними з найбільших інформаційних конкурентів сучасного міжнародного медіа-простору є дві різнонаправлені (по цілям та підходам до пропаганди) медіакорпорації: CNN та RT.

CNN (англ. Cable News Network; укр. Кабельна мережа новин), або CNN - одна з провідних телерадіокомпаній світу. Була заснована у 1980 р. Тедом Тернером виключно як телевізійне агентство новин. CNN першою почала цілодобове мовлення у 25-ту річницю свого заснування, 1 червня 2005 р. Окремий підрозділ «CNN International» здійснює мовлення на 212 інших країн світу. В усьому світі випуски новин телекомпанії дивляться більш ніж 1,5 мільярди осіб. Станом на 1 червня 2010 року компанія CNN складалася з 14 різних новинних кабельних і супутникових каналів, 2 радіостанцій, 6 інтернет-сайтів і 37 зарубіжних бюро. Новини CNN передаються за допомогою сигналів 38 космічних супутників і доступні вони до перегляду більше 200 млн домогосподарств (households).

RT (раніше RussiaToday: з англ. - «Росія сьогодні») - російський міжнародний багатомовний інформаційний телеканал. Складається з чотирьох цілодобових інформаційних телеканалів, що мовлять з Москви більш ніж в 100 країнах світу англійською, арабською, іспанською і французькою мовами, телеканалів RT America і RT UK, що виходять в ефір з власних студій у Вашингтоні та Лондоні відповідно, документального каналу RTД, а також глобального новинного відео агентства Ruptly, що пропонує ексклюзивні матеріали іншим телеканалам. Основним є телеканал англійською мовою RT International - перший російський інформаційний телеканал, який веде цілодобове мовлення англійською мовою. RT цілодобово доступний 700 мільйонам глядачів в усьому світі.

RT займав в 2016 році 5 місце в США серед неамериканських новинних телеканалів і 5 місце в Європі серед всіх новинних телеканалів. У 2017 році, згідно з Ipsos, аудиторія каналу в країнах з вибірки 2015 року зросла на 36%, збільшившись до 95 млн глядачів в тиждень. Згідно з новою вибіркою Ipsos від 2017 року, загальна аудиторія всіх каналів RT - 100 млн глядачів в тиждень. У США щотижнева аудиторія RT становить 11 млн глядачів, в Європі - 43 млн в 15 країнах, в Латинській Америці - 18 млн, на Близькому

Сході і в Північній Африці - 11 млн в 15 країнах. Згідно з даними Similar Web від квітня 2018 року, сайт каналу - RT.com - відвідали 152 млн чоловік.

Важливо, що телепродукція, націлена на іноземне мовлення кардинально якісно відрізняється від тієї, що транслюється для внутрішньої аудиторії - це характерно не тільки для каналу RT, який позиціонується, як канал для іноземців. Новинний контент британських BBC і ВВС World, так само як і американської CNN і CNN International відрізняються істотно. Важливим моментом є той факт, що трансляція новинного контенту, призначеного для іноземного мовлення, для внутрішньої аудиторії законодавчо заборонена і може бути дозволена тільки за спеціальним дозволом Конгресу країни. Це необхідно тому, що так званий «образ для інших» - міжнародне позиціонування держави не завжди ідентичний тому, що проектується для внутрішнього глядача. Оскільки в таких моментах керівникам вкрай важливо дотримати баланс по лінії «особливості сприйняття аудиторії-інтереси держави», будь-яка стратегія іноземного мовлення буде отримувати вагому частку пропагандистської складової. У практиці сучасного міжнародного позиціонування практично всіх держав застосовується так звана «інтеграційна пропаганда» - тактика впровадження цінностей не через нав'язливу агітацію, а за допомогою створення привабливого образу. [9]

На відміну від «CNN», «RussiaToday» не приховує свого зв'язку з російським урядом і є офіційним рупором, що озвучує російську позицію для іноземної аудиторії, пропонуючи їй, тим самим, «альтернативну інтерпретацію» світових подій.

Ось що з цього приводу заявляє «рупор Кремля» Д. Кисельов:

«Агентство буде розповідати світовій спільноті не тільки і не стільки про Росію, скільки про світові події з урахуванням російського погляду на ситуацію. Росія - це провідний світовий гравець, і її голос повинно бути чутно завжди. З нашою допомогою всі бажаючі за кордоном зможуть отримати інформацію про позиції та інтереси Москви «з перших рук», а не тільки в інтерпретації зарубіжних колег, як це часто відбувається». [10]

І, звичайно ж, російські журналісти прискіпливо стежать за «інтерпретаціями зарубіжних колег»: 11 квітня 2014 року на сайті «Euronews» були розміщені два матеріали по одній темі (російською та англійською мовами). Ці тексти, однак, по-різному описують проблему. Російськомовним читачам розповідають: «10 квітня в ЗМІ командуванням НАТО були поширені супутникові знімки, на яких видно, що біля українських кордонів, нібито, розташовуються велика кількість російських літаків, вертольотів і бронетехніки. У Москві відреагували швидко, вказавши, що ці фото були зроблені в минулому році під час російських навчань на території Південного військового округу ». Однак англомовній аудиторії запропонований інший варіант: «Північноатлантичний Альянс викликав роздратування Москви, поширивши супутникові знімки, на яких, як стверджується, показано нарощування російських сил уздовж українського кордону, що спростовує заяви Росії про відвід додаткових підрозділів». [11]

Висновки

Таким чином, діяльність глобальних телемереж є полем активного лобіювання політичних стратегій держав. Після терактів 11 вересня 2001 р західні уряди все частіше стали використовувати медіа як дієвий інструмент формування громадської думки, тому відпустити їх «у вільне плавання мовлення бачиться їм неприпустимою розкішшю». [12] Інакше кажучи, певна частина публічної дипломатії тепер ведеться в інформаційному просторі, хоча між двома видами дипломатії є істотна різниця. Публічна дипломатія, як правило, менш агресивна, ніж медіа-дипломатія. Перша націлена на конкретні групи населення, в той час як друга орієнтована на вплив на політичні еліти. Пильна увага урядів до телемереж обумовлена вже позначеною значимістю останніх для сучасних політичних процесів і здатністю до формування суспільних настроїв. Очевидно, що вплив візуальних образів набагато сильніше текстів. Телевізійна картинка сприймається миттєво, запам'ятовується швидко і надовго.

Підводячи підсумки, варто зазначити, що з плином часу глобальне телебачення стає все більш досконалим. Його характеристиками на сучасному етапі є висока швидкість передачі інформації, особливо в періоди гострих криз. Глобальне телебачення створює ефір, в якому відбувається широкий обмін думками політиків, дипломатів, аналітиків та інших діячів, відповідальних за прийняття рішень. Важливим є і та обставина, що за допомогою глобальних телемереж політики здатні відстежувати реакцію лідерів інших країн, аналізувати ефективність власної політичної лінії «з боку», і отримати зворотній зв'язок. Разом з тим, виклики, що виникають на шляху місії глобального телебачення, мають безпосереднє відношення до інформаційної інтервенції з боку деяких держав, що володіють потужним інформаційним ресурсом і незацікавлених в трансляції опозиційних поглядів. Ситуація загострюється, як правило, в періоди різних конфліктів - внутрішньодержавних і міжнародних - а також великих терактів.

Існують суб'єктивні та об'єктивні обставини, що дозволяють соціальним суб'єктам істотно впливати на зміст ЗМІ. Суб'єктивні пов'язані переважно зі специфічними уявленнями про роль ЗМІ і журналістики у тих, хто здійснює контроль над інформаційними потоками. Об'єктивні - з тим, що будь-яка держава не може дозволити абсолютну прозорість в області інформаційного обміну, а «суспільство не може винести повну свободу інформації».[13]

Бібліографія

1. Лігачова Н., Черненко С., Іванов В. Телебачення спецоперацій. Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних програмах українського телебачення : моніторинг, методи визначення та засоби протидії : рекомендації щодо принципів відкритої редакційної політики телеканалів. Київ. Телекритика, 2003. - С.266

2. Почепцов Г. С телепропагандой по жизни [Електронний ресурс]: https://ms.detector.media/trends/1411978127/s telepropagandoy_po_zhizni/. -К. - 2019. - С.18

3. Филатова О. Г. Технологии и методы PR-продвижения информационныхресурсов. Вводный курс: Учебноепособие. - СПб.: НИУ ИТМО, 2012. - С.73

4. Ken А. TheHighwaymen / А. Ken. - NewYork: RandomHouse, 1997. - P. 207

5. Alleyne M. News Revolution / M. Alleyne. - NewYork: St. MartinPress, 1997. - P. 10

6. Davidson M., Yoran E. EnterprisesecurityforWeb 2.0. // Computer. - Vol. 40 (11). - 2007. - P. 117-119

7. Стрельцов А. А. Информация как общенаучная категория. Информация как объект исследования в естественных, технических и социальных науках. - М. - 2001. - С.6

8. Русский репортер. - 2011. Вип. 15.12.2011. -М. - С.61

9. Уэбстер Ф. Теории информационного общества / Ф. Уэбстер. - М. : КомКнига, 2004. - С.231

10. Про міжнародне інформаційне агентство «Росія сьогодні» [Електронний ресурс]: http://ria.ru/docs/about/ . - РІА Новини

11. Авсейков С. Политические аспекты влияния глобализации на развитие российских и зарубежных информационных сообществ: автореферат дисертации на соискание ученой степени кандидата политических наук: спец. 23.00.04/ Авсейков Сергей Александрович.- Москва, 2007. - С.188

12. Price M. MediaandSovereignty / M. Price. - Cambridge: MIT Press, 2002. - P. 199

13. Тоффлер Е. Метаморфози влади. М . - 2002. - С.449

Размещено на Allbest.ru