Політична пропаганда

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського

Навчально-науковий гуманітарний інститут

Кафедра філософії та історії

КУРСОВА РОБОТА

на тему: “Політична пропаганда”

Студентки ІІ курсу

Денної форми навчання

Спеціальності 052 “Політологія”

Косенко Ангеліни Олексіївни

Науковий керівник к.і.н.,

доцент Горюнова Є. О.

Київ 2018



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОПАГАНДИ

1.1 Політична пропаганда: сутність поняття

1.2 Теоретичні основи вивчення політичної пропаганди

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ В СУЧАСНІЙ РОСІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЕЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодення світової політики не можливе без комунікаційних засобів, серед яких чільне місце посідає пропаганда. Розгортання політичних процесів пов'язано з тісною взаємодією політичних інститутів з суспільством, де пропаганда стає базовим багатофункціональним інструментом передачі інформації переконуючого характеру, впливу на маси з метою фор-мування їхніх настроїв, установок, в цілому системи цінностей. Виникає необхідність дослідження пропаганди та з'ясування особливостей її розвитку і функціонування, а також виявлення конкретних механізмів та технологій її реалізації й виокремлення з численних варіативних методів пропаганди найбільш поширених та перспективних. У зв'язку з поглибленням демократизації, формуванням сучасного інформаційного, громадянського суспільства пропаганда набуває великого значення саме, як важіль впливу на маси та засіб електоральної боротьби.

Мета курсової роботи дослідити та обґрунтувати поняття та основні теорії політичної пропаганди.

Завдання курсової роботи визначити поняття пропаганди, дослідити основні теорії пропаганди, навести та обґрунтувати приклади політичної пропаганди в сучасному світі.

Метою дослідження є розкриття особливостей та механізмів реалізації пропаганди як засобу політичного впливу.

Об'єктом дослідження є політичний вплив.

Предметом дослідження є пропаганда як засіб політичного впливу.

Теоретико-методологічною основою вивчення феномену пропаганди є:системний метод - комплексне дослідження процесів. Історично-хронологічний метод допоможе побачити політичну пропаганду в ракурсі часової динаміки, дослідити конкретні матеріали минулого та сформувати погляд на послідовний розвиток та періодизацію процесів пропаганди у світі. Порівняльний метод допоможе розкрити спільні і відмінні риси реалізації пропаганди в умовах різних режимів й політичних кампаній, а біхевіористський метод допоможе дослідити суспільні реакції на пропагандистські стимули. Контент-аналіз допоможе для вивчення комунікативно значущих матеріалів а також систематично числове опрацювання. Дискурс-аналіз допоможе в осягненні механізмів утворення значень латентних смислів у цих текстах.

Структура роботи - робота складається з 2 розділів та 1 підрозділа. Загальний обсяг роботи - 31 стор. Список джерел складається з 30 найменувань.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОПАГАНДИ

1.1. Політична пропаганда: сутність поняття

Текст «пропаганда» походить від назви церковної організації Congregatiode Propaganda Fide (Конгрегація поширення віри), зробленої батьком Григорієм XV в 1622 році.

Втім, пропаганда, як поява, було задовго до появи самого терміна. Одним з більш ранніх зразків пропаганди можливо розглядати преамбулу до Зводу законів Хаммурапі, в якій розповідається власне, що ці закони зроблені з метою встановлення вірності в країні і для оборони навпаки потужних. Зміст же самих законів в провідному націлене саме на захист інтересів розкішних і багатих верств за рахунок припинення та експлуатації нещасних і безправних мешканців.

Загальне впровадження пропаганди можна порівняти з роками Першої світової війни, коли перед багатьма країнами світу постала проблема суперечності між необхідністю в мобілізації сил суспільства для досягнення перемоги з одного боку, і роз'єднаністю в поєднанні з індивідуалізмом з іншої сторони. Для закріплення зв'язків між людьми і соціумом, збільшення відданості і морального духу людей діяльно застосовувалися різні способи, дешеві для застосування в відповідний історичний етап - від фотографій до радіопередач. За цей час же позначилася роль засобів глобальної інформації в поширенні пропагандистських повідомлень.

Друга половина ХХ - початок ХХІ сторіччя позначені становленням інформаційного суспільства та формуванням нових політичних реалій.

Пропаганда «(від лат. ргораgаге - поширювати, розповсюджувати) - діяльність, що передбачає системне поширення, поглиблене роз'яснення соціально-політичних, економічних, правових поглядів, ідей, теорій та забезпечує формування у суспільстві певних настроїв, закріплення у свідомості громадян тих чи інших цінностей, орієнтацій, уявлень з метою максимального розширення кола прибічників відповідної ціннісної системи» [18, с. 544-545]. Пропаганда відноситься до сфери політичної комунікації. У перший раз термін «політична комунікація» був застосований в кінці 40-х років ХХ ст., Власне що стало свідченням підйому ролі інформації в суспільно-політичному житті. Якраз за цей час політична комунікація як науково-прикладна дисципліна відгалузилися від громадських і політичних наук.

Ненасильницькі методи політичного впливу втілюються, насамперед, через комунікацію - «процес передачі, обміну політичною інформацією, який структурує політичну діяльність і надає їй нового значення, формує громадянську думку і політичну соціалізацію громадян з урахуванням їхніх потреб та інтересів» [18, с.269]. Одне з найбільш повних тлумачень політичної комунікації дано знайомим французьким соціологом Р.Ж. Шварценбергом. Він зумовив це поняття як "процес передачі політичної інформації, за допомогою якого інформація циркулює між різними речовинами політичної системи, а ще між політичною і громадською системами. Постійний процес обміну інформацією виповнюється як між індивідами, наприклад і між керівниками і керованими з метою досягнення згоди " [24, с.4].

Метою пропаганди вважають забезпечення спільної орієнтації, позитивного або ж негативного ставлення до конкретного об'єкта. Ключове завдання пропаганди - довести головні ідеї та абстрактні пізнання до широких верств населення і перетворити в особистісні переконання.

Пропаганда це те, що на слуху у всіх, але також спотворює уявлення реальності більшості людей. У світі з розвиненими технологіями кількість ЗМІ збільшилася в кілька разів, проте кожен надає інформацію в тому вигляді, що вигідно певній фінансово-політичному угрупуванні. Серед усього, що є в інтернеті, газетах, телебаченні, радіо потрібно вміти відсіювати новини. Політична пропаганда, будучи обов'язковою частиною системи політичної комунікації, дає собою своєрідний інформаційний процес, спрямований на емоційно-вольову сферу глобальної свідомості. Ефективність психологічного впливу пропаганди орієнтується не стільки кількістю та досконалістю її форм і технологій, скільки психічними особливостями глобальної свідомості, між яких можна відзначити:

- Блокування іншої точки зору.

- Чуттєвість.

- Активна розвідка супротивників.

- Навіювання.

- Стереотипність і образність мислення.

За своєю природою політична пропаганда тоталітарна, бо, як і загальне розуміння, не сприймає іншу точку зору.

Функції пропаганди:

1. Управління інтерпретаціями заходів на підставі переконання реципієнта в правомірності поглядів і позицій комунікатора.

2. Контроль за свідомістю, що перетворює пропаганду в конкретний інструмент більше спільного, політичного контролю, який застосовується для залучення прихильників тих чи ж інших думках і цілей і підтримки їх підлеглого положення.

3. Практична активізація свідомості, переклад знань і уявлень політичного актора в сферу поведінкової мотивації.

4. Боріння з ідеологічними противниками, нейтралізація агресивних вчинків, коли конструкція і зміст пропагандистського впливу усвідомлено шикуються таким чином, щоб придушити політичні позиції опонентів, знизити мобілізуючий вплив їх програм, цілей, цінностей.

Пропаганда нерідко подає інформацію вибірково, щоб спонукати до конкретних узагальнень, або ж користується емоційно-заряджною звісткою, щоб спровокувати швидше чуттєву, ніж здорову реакцію на подану інформацію



1.2 Теоретичні основи вивчення політичної пропаганди

Вагомий внесок у розробку наукових засад теорії комунікації і пропаганди як її базової складової зробили представники американської чикагської наукової школи Г. Лассвелл, П. Лазарсфельд, Р. Мертон, Е. Кац.

Детальну характеристику процесу комунікації вперше дав Г. Лассвелл у 1940-ому, коли обґрунтував формулу з п`яти питань, так званої «п`ять W»: «Who sayswhat in which channel to whom with what effects?» - «Хто що кому сказав яким каналом з яким ефектом?» Застосування пропонованого підходу дозволяє розкласти комунікаційний процес на складові, виявити джерела та зміст інформації, її споживачів та канали передачі, а також виявити наслідки інформаційного впливу. В літературі модель Лассвелла отримала назву лінійна або «односпрямована». Відповідно до її п`яти складових була розроблена наукова політологічна термінологія: 1) комунікатор (суб`єкт організації та контролю процесу масової комунікації); 2) повідомлення (контент-аналіз); 3) технічні засоби; 4) аудиторія (її кількісно описувані соціальні й соціально-психологічні характеристики; 5) результати (зміни у свідомості аудиторії). Формула «п`ять W» зазнавала критики за відсутність ще одного складового елементу - мети - що вказує на зв'язок результату з намірами комунікатора. У 1967 році американський професор виправив власну концепцію, доповнивши її цим елементом. Також він звернув увагу на необхідності врахуванні в запропонованій схемі умов та стратегії передачі інформації.

Г. Лассвелл також описує «метод подвійної організації», який використовується для ретрансляції з використанням паралельних комунікаційних каналів двох типів: відкритих та закритих або секретних. Перші - слугують для передачі так званої «урядової», «партійної» й іншої офіційної інформації, другі - для додаткового дублювання даних та їх передачі у різноманітних прихованих, завуальованих формах, що, на думку вченого, дозволяє дістатися до будь-яких цільових аудиторій: від армії і поліції, до шкіл і домогосподарок. Подібний метод дозволяє підстраховувати офіційні канали та сприяти масовій комунікації.

У 1940-х роках, на противагу лассвеллівський лінійній моделі, Полом Лазарсфельдом була розроблена ще одна конструкція передачі інформації у суспільстві, яка теж стала класичною. Це, так звана, нелінійна або дворівнева комунікаційна модель. Її базові засади полягають в тому, що інформація ретранслюється не прямим шляхом, від продуцента інформації до її консумента, а проходить через ще один рівень - «лідерів громадської думки» або «інтермедіаріїв». Застосування такої схеми ретрансляції даних дозволяє, у кожній окремо взятій громаді, охопити неактивні соціальні маси, які недоступні або захищені від прямого інформаційного потоку. Це відбувається за рахунок постійних та інтенсивних міжособових контактів. Так, наприклад, з джерела інформація потрапляє до транзитних посередників - зацікавлених у проблемі, комунікабельних, авторитетних членів соціуму, які в свою чергу інтерпретують її, розтлумачують, пояснюють та поширюють серед свого оточення, створюючи потужні мережі впливу. Завдяки процесу «громадського лідерства» вдається посилювати ефективність пропагандистського впливу, «відбувається закріплення вже наявних у респондента на свідомому рівні позицій або актуалізація латентних вподобань, що приводить до свідомого уточнення невизначеної позиції», а у 5 % випадків респонденти кардинально міняють своє ставлення і переходять на позиції пропагандиста.

В розробці дворівневої комунікаційної моделі П. Лазарсфельд використовує раніше сформульовану тезу Е. Бернейса про роботу з «ключовими людьми» у групах для здобуття через них відповідної прихильності. Було сформульовано головні ознаки ефективності міжособових контактів, що надають переваги такій формі пропаганди над звичайним впливом медіа ресурсів: нецілеспрямованість, випадковість; гнучкість до протистояння опору; довіра; переконання без твердої впевненості; виключення інформаційної «засміченості».

Перевіряючи на практиці дворівневу комунікаційну модель, дослідники Глок та Нікосія підтвердили вагоме значення «лідерів громадської думки» та охарактеризували їхню діяльність «як джерела суспільного тиску, які формують специфічний вибір або як джерела суспільної підтримки, які підтримують вже сформований вибір». Подібні моделі комунікації дозволяють розкрити механізми передачі інформації у соціумі, які безпосередньо пов'язані з пропагандою. Оскільки та використовує аналогічні канали та підходи для трансляції в маси поглядів, ідей чи теорій. Вивчення пропаганди та її поширення крізь мас-медіа, розробку нових комунікаційних теорій продовжив Е. Кац, який сформулював теорію «корисності та задоволення потреб» (вибірковість сприйняття інформації, виключно до інтересів індивіда). В другій половині ХХ ст. з'явилися: «теорія культивації» Дж. Гербнера (формування ЗМІ символічного світу цінностей, що витісняє у споживача реальність); П. Абрамсон, Дж. Олдрич і Д. Роуд обґрунтували роль медіа, як збурювача протестних акцій, які приводять до зміни політичного клімату; концепція «встановлення порядку денного». [7, c.91-94]

Політична інформація, а особливо пропагандистсько-агітаційного змісту, передається в суспільстві засобами масової комунікації (ЗМК) по відповідних комунікаційних каналах. Г. Лассвелл визначає головні з них, які ототожнює з методами та формами пропаганди, та проводить їх типологізацію: демонстрації - масові демонстрації, суди, дні зборів партійних внесків, страйки та пікети, шкільні страйки, офіційні дослідження, протестні резолюції та петиції, телефонні кампанії, виборча агітація, бойкоти споживачів; друковані матеріали - газети та журнали, книги, брошури, листівки, постери, плакати, банери; організації - клуби, союзи, ліги, тощо; додаткові медіа - школи, літні табори, книжкові магазини, театри, кіно, радіо, живопис та скульптура, музика і балет, пісні, тости та речівки, жарти, прапори, символіка й уніформа.

Професор у своїх наукових працях також аналізує механізми розповсюдження інформації у суспільстві. Ним запропоновано схему в три етапи поширення пропагандистських ідей та концепцій у суспільстві, яка передбачає використання насамперед людського ресурсу. На першому етапі відбувається формування первинних ядр пропаганди з висококваліфікованих спеціалістів, які досконало ознайомлені з доктринальним вченням та виконують завдання проникнення у нову спільноту. На другому етапі має місце співробітництво з союзниками, які відзначаються своїм прихильним ставленням до запропонованих ідей та готовністю до пропагандистської роботи в ширших об`єднаннях (партіях, союзах, тощо). На третьому етапі після деморалізації та виснаження супротивників або тих, хто не пішов на співпрацю, відбувається силове захоплення.

Стратегія пропаганди полягає в посиленні власних позицій у суспільстві відповідно до поставленого завдання, захоплені ворожих позицій та приваблені індиферентної частини аудиторії. На думку Г. Лассвелла, найліпшим способом розроблення подібної стратегії є використання методу стимул-реакції, що дає змогу максимально точно визначити бажання та настрої респондентів. Американський дослідник проводить спроби класифікації пропаганди, які однак не мають чітких критеріїв та можуть бути класифіковані за будь-якими довільними параметрами, наприклад: за призначенням; за часом; за результативністю; за відкритістю тощо. Найрадикальнішою з форм подібної діяльності є революційна пропаганда, що призначена для активного застосування під час революційних криз.

Американці Е. Херман та Н. Чомскі описують свою «модель пропаганди» («або системи новинних «фільтрів»»), яка базується на силовому впливі на мас-медіа та утворюється з п'яти складових: 1) розмірів концентрованої власності, заможності власника, орієнтації на прибутки від провідних масмедійних установ; 2) реклами як первинного джерела заробітків мас-медіа; 3) довір'я медіа до інформації, що надходить від уряду, бізнесу та «експертних» установ, і санкціонована ними та агентами впливу; 4) «критика» як засіб дисциплінування медіа; 5) «антикомунізм» як національна релігія та механізм контролю. Так відбувається не правдиве інформування населення, а пропаганда. Вони вважають, що без належного лобіювання впливовими групами певні повідомлення ніколи не стануть надбанням громадськості. Тож американські дослідники трактують пропаганду вкрай негативно - як засіб інформаційного спотворення, викривлення, багаторівневої фільтрації; як спосіб тиску уряду, політичних партій, бізнесу, корпорацій на медіа, а відтак і на суспільство; як інструмент обслуговування еліт.

На ниві досліджень пропаганди, механізмів переконання, мотиваційних чинників відзначилися фахівці каліфорнійської школи соціальної психології Е. Пратканіс та Е. Аронсон. Власне саме поняття «пропаганда» визначається ними як «масові методи переконання», «митецьке використання образів, гасел і символів, що грають на наших забобонах й емоціях; це поширення якої-небудь точки зору в такий спосіб і з такою кінцевою метою, щоб одержувач даного приходив до «добровільного» прийняття цієї позиції, ніби б вона була його власною». Е. Пратканіс й Е. Аронсон у ланцюгу комунікаційної передачі вирізняють двох учасників: джерело інформації - «комунікатор» або «адресант» та споживач - «адресат». Вони зазначають, що переважна більшість пропаганди є однобічним впливом, проте в умовах застосування нових технологічних прийомів комунікація між адресантом та адресатом відбувається на основі взаємозалежної дії. Обґрунтовуючи «двосторонність» пропаганди, американські вчені звертаються до аристотелівського протиставлення протилежностей - фундаментального процесу логічного мислення, який може бути вдало використаний у переконанні, у подоланні спротиву аудиторії до реклами. [1, c. 216-224] Вчені також приділяють увагу вивченню когнітивних механізмів впливу на свідомість, технологій стимулювання вибору, проблем ефективності ідеологічно-інформаційної обробки мас та засобів протидії подібному, першочергову роль ЗМІ та ЗМК у поширенні вказаного впливу. Е. Аронсон зазначає, що пропагандистський вплив через медійні структури може збурювати та мобілізовувати населення, але «в той самий час всього лише дві години телемовлення спроможні зробити потужні негативні ефекти, згасивши в аудиторії імпульс до дії. Вчений описує два головні шляхи переконання: центральний і периферійний.

Волковський Н. в багатотомній праці «Історія інформаційних війн» (2003) розглядає пропаганду та агітацію в історичній ретроспективі, де переважна частина присвячена студіюванням сучасних методів психологічного та інформаційного впливу, пов'язаних з військовими та політичними конфліктами. У термін «психологічна війна» дослідник вкладає наступне визначення: «націлене й планомірне використання пропаганди й інших засобів (дипломатичних, військових, економічних, політичних і тощо.) для прямого або непрямого психологічного впливу на думки, настрої, почуття й, у підсумку, на поведінку супротивника з метою змусити його діяти відповідним чином» [5, c. 661].

Численні наукові дослідження з означеної проблематики проводить російський професор М. Грачьов. У роботі «Політична комунікація: теоретико-методологічний аналіз» (2005) він досліджує: «комунікаційні феномени», «владу і її здійснення як комунікаційний процес, що припускає інформаційну взаємодію «керуючих» і «керованих»», форми «спілкування» різних суб'єктів політики - «індивідів, соціальних спільнот й їхні інтереси, що виражають, інститути із приводу встановлення, функціонування й зміни влади», явища «електронної демократії» й «електронного уряду», роль надсучасних засобів комунікації (зокрема, Інтернету) у процесах перетворення в соціально-політичній сфері [8, c. 2-3, 13].

У працях Г. Почепцова широкого висвітлення набувають теоретичні та прикладні комунікаційні моделі, включаючи пропагандистський аспект, використано власну класифікацію видів комунікації (вербальна, візуальна, перфомансна, міфологічна, художня та інші). Моделювання процесів інформаційного поширення він ілюструє конкретними прикладами, в тому числі, і з українських реалій. У автора знаходить розвиток теорія «лідерів громадської думки». Так він приходить до висновку, що в електоральних кампаніях вплив на маси відбувається перш за все через цих лідерів, які і є цільовою аудиторію пропаганди.

Ж. Еллюль визначав в цілому пропаганду як комунікацію, що використовується організованою групою, яка хоче брати активну або пасивну участь у масовій чи індивідуальній діяльності за допомогою психологічного маніпулювання.

Пропаганда є постійним, навіть, обов'язковим важелем політичного та соціального управління, без якого не можливе нормальне існування соціуму та функціонування політичних інститутів. Використання подібного впливу суб'єктами політики «чинить насилля» над масами і хитрим способом детермінує поведінку громадянина», але це - необхідна міра. На думку Ж. Еллюля, демократичний уряд опиняється паралізованим, якщо не контролює громадську думку засобами пропаганди, бо її «варто формувати, орієнтувати, поєднувати й викристалізовувати таким чином, щоб постійно втримувати її в єдиному руслі із поточним політичним курсом».

Ж. Еллюль виділяє у процесі пропаганди дві стадії: пре-пропаганда або під-пропаганда й активна пропаганда. Перша потрібна «для створення специфічного психологічного клімату». Вона не виконує якихось ідеологічних завдань, а лише проводить підготовчі маніпуляції зі свідомістю для рецепції активного впливу, використовуючи для цього умовний рефлекс та міф.

Пропаганда в руках політичних партій спричиняє важливі соціо-політичні ефекти. Так вона здатна мобілізовувати маси (наприклад, для голосування), а також будувати громадську думку на рівні цілої держави. Ж. Еллюлем сформульовано нові категорії пропаганди: соціологічна та політична; агітаційна та інтеграційна; вертикальна та горизонтальна, раціональна й ірраціональна.

У. Ліппманн називає пропаганду та софістику «найбільш деструктивними формами неправди», які, у вигляді репортажів новин, використовує уряд для власного утвердження та стимуляції мас. Пропаганда - це зусилля спрямовані не лише на побудову альтернативної картини світосприйняття, а й на заміну одного соціального шаблону на інший. Пропаганда є надійним інструментом влади та політичних сил, призначеним для формування думки суспільства, а особливо коли така діяльність спрямована на обґрунтування та підсилення інших політичних засобів, наприклад, табу чи заборони. Реалізація пропаганди, спрямованої на формування громадської думки, здійснюється центрами впливу, якими, зокрема, є й політичні партії. В цілому, цензура та пропаганда є головними інструментами «руйнування реалістичного мислення». Причому остання не може бути широко застосована без залучення яких-небудь форм цензури (військова цензура, ступені секретності, інше). Для управління пропагандою необхідно створити бар'єр між суспільством та подіями. Доступ до навколишньої дійсності потрібно обмежити, натомість за допомоги медіа має бути створене псевдо-оточення, в якому людина почуває себе добре обізнаною та компетентною з тих чи інших питань.

Г. Лассвелл вважається одним з перших, хто виніс питання маніпуляції свідомістю на науковий рівень. Він назвав пропаганду одним з чотирьох основоположних інструментів управління державою, разом з дипломатією, економічними заходами та збройними силами. Власне термін пропаганди дослідник визначає як «управління суспільними відносинами, настроями завдяки маніпуляції важливими символами» або «управління масовими комунікаціями завдяки силі переконань». «Важливими символами» виступають слова, зображення, жести, а також комплекси стереотипів, усталених поглядів на ті чи інші проблеми, які безпосередньо обігруються пропагандою. В партійні діяльності використовуються комплекси «базових символів», які можуть бути названі політичним міфом. У разі, якщо в рамках держави політичний міф засвоюється значною частиною людей - формується ідеологія. Так політичні партії використовують пропаганду для впливу на суспільство з метою інтродукції політичних міфів, ідеологій, доктринальних вчень.

Пропаганда у своїй діяльності спирається на політичні міфи. За твердженням Г. Лассвелла такий міф представляє собою ряд «фундаментальних допущень», що стосуються політичних питань [15, c. 270]. Основними компонентами подібних міфів є ключові символи (свобода, демократія, рівність тощо) та слогани - «короткі ланцюжки слів, зміст яких стає зрозумілий за рахунок багаторазового повторення або в певному контексті» («Король завжди правий», «Свобода слова» тощо) [15, c. 273]. Ці елементи покликані покращити комунікаційні процеси та вплив на населення. Вони становлять «мову політики» за допомогою якої претенденти на владу або ж можновладці спілкуються з виборчою аудиторією.

Радянська наука концентрувала увагу на вивчені та поліпшені виключно партійної пропаганди (а отже і державної). Все, що йшло не від партії заплямовувалося як «єресь». Проте і в таких умовах мали місце фахові студії, з мінімальною часткою ідеологізації, як то колективна праця «Техніка дезінформації та обману» (1978), що спирається і на радянську, і на зарубіжну наукову думку (зокрема, класичні роботи У. Ліппманна) Автори дивляться на пропаганду як провідну техніку маніпуляції свідомістю мас, яка послуговується використанням різноманітних прийомів і методів навіювання з метою вироблення в аудиторії певних установок. Такі заходи «практично позбавляють аудиторію можливості розмірковувати», а змушують її керуватися готовими рішеннями. Серед найбільш поширених та ефективних методів пропаганди автори називають: стереотипізацію, аудіовізуальні та звукозорові, емоційні прийоми, відбір фактів, методи напівправди й інсинуації, статистика, усні методи. [21, с. 3-7]

Ґарт Йовет та Вікторія О'Доннел запропонували коротке й дієве визначення терміну: «Пропаганда це умисні, систематичні спроби змінити сприйняття, маніпулювати пізнанням та спрямовувати поведінку для досягнення реакції, яка веде до бажаного наміру пропагандиста.»

Повнішим є визначення Річарда Алана Нельсона: «Пропаганда нейтрально визначається як систематична форма цілеспрямованого переконування, яке намагається вплинути на емоції, погляди, думки й дії визначеної цільової аудиторії з політичною, ідеологічною чи комерційною метою через контрольовану передачу односторонніх повідомлень (які можуть узгоджуватися з фактами або ні) безпосередньо або через канали мас-медіа. Пропагандистські організації залучають пропагандистів, які займаються пропагандизмом -- безпосереднім, практичним створенням та розповсюдженням таких форм переконування.»

Російський політолог Сергій Кара-Мурза розробляє проблематику маніпуляції свідомістю у політиці. В його творчості особлива увага приділяється темам, що стосуються пострадянського простору: Грузії, Росії, Україні та інших держав. Поняття «маніпуляція свідомістю» він розглядає у негативному світлі, розуміючи під цим майстерність управління людьми (в тому числі й у прихованих формах), «програмування думок й устремлінь мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпечити таку їхню поведінку, яка потрібна тим, хто володіє засобами маніпуляції», це «частина технології влади». Автор підкреслює, що подібні процеси є виключно «взаємодією» суб'єкта та об'єкта, бо маніпуляція - «це не насильство, а спокуса», де реципієнт теж є «співавтором, співучасником» впливу, коли погоджується прийняти нову програму маніпулятора. В один ряд з описаним впливом він ставить релігійне навернення та пропаганду, які є «грою на почуттях, зверненні до підсвідомості, до страхів і забобонів». Остання поділяється на кілька типів: біла (яка поширюється та визнається джерелом), сіра (спеціально не ідентифікує своє джерело), чорна (підміняє справжнє джерело, видає відверто брехливі відомості). С. Кара-Мурза дивиться на Росію як на простір, де маніпуляційні технології демократії «західного типу», накладаються на тоталітарні соціополітичні установки та стереотипи - в результаті чого відбувається специфічний симбіоз, в умовах якого і формується модерне суспільство. Проте, на думку автора, будь-які технології корегування свідомості мають на меті лише «перетворенню народу в юрбу». [13]

Часом варто іменувати об'єкт якимось текстом, зіставити з якимось іншим об'єктом - і ми вже навішуємо на нього всі ярлики, з якими це текст або ж інший об'єкт асоціюється. Це активно використовують у політичній комунікації і вважається дієвою методикою маніпулювання. Так, на кожних патріотів можливо просто повісити ярлик «націоналістів», і це стане маніпуляцією - патріотизм і націоналізм не вважається тотожними речами. А після того як звикли до «націоналістів», можливо поміняти ярлик на «неофашистів». Саме так наприклад функціонує пропаганда Кремля в ряді держав Європи для дискредитація політичних сил, націлених на національні інтереси. І саме так намагалися дискредитувати всю Україну в очах Криму і Донбасу в 2014 році.

Особливості застосування пропаганди як інструменту формування натовпу - «якісно нової системи, а не конгломерату непов'язаних одиниць» - С. Кара-Мурза досліджує в ««оксамитових» революціях» останнього десятиліття в Грузії, Киргизстані, Україні. Він характеризує ці процеси як програми маніпуляції свідомістю, «технології політичного спектаклю» направленого на «перехоплення влади» шляхом майстерної організації мас та її свідомості. [19, с.63,77] Автор постійно підкреслює свою «великодержавницьку», провладну точку зору, яка часто превалює над науковою об'єктивністю.

В рамках пропаганди маніпулювання проводиться на базі періодичного використання дезінформації. Наданий спосіб надає собою техніку приховування відомостей, заломлення повідомлень, поширення невірної інформації або ж заміни справжніх відомостей невірними. А. Майерхофен вважав, власне що пропаганда не в обов'язковому порядку повинна перекручувати істину. Часом абсолютно досить, а може бути, і важливо ефективніше для комунікатора застосувати композиції відібраних завчасно істин, полуістін і явної брехні. У всякому випадку ці способи спрямовані до навмисного введення в оману.

Логіку поведінки пропагандистів в політичному дискурсі стерпно пояснює стратегія, запропонована ще Цицероном в боротьбі з юридичними опонентами. Зокрема, говорячи про методики протидії конкуренту, він пропонував спочатку триматися стратегії заперечення прецедентів, слідом за тим оскарження самої події впливу, після чого радив поставити під сумнів якість дії і, як наслідок - самого очевидця.

Джордж Лахманн Мосс заявляв, власне, що фашистські доктрини лідерства, які з'явилися в 1920-х роках, багато в чому були пов'язані з доктринами маси людей Ле Бона. Відомо, власне, що Адольф Гітлер читав «Натовп», а в «Майн кампф» - пропагандистські способи, запропоновані Ле Боном.

Едвард Бернайс, племінник Зігмунда Фрейда, розташовувався під впливом Ле Бона і Троттера. У своїй впливової книзі «Пропаганда» він сказав, власне що необхідною рисою демократії вважається маніпуляція електорату з боку засобів глобальної інформації та реклами.

Звичайна людина досить дійсно сентиментальна і внаслідок того, орієнтується і діє в політиці покладаючись в провідному на власні відчуття і враження. У базі пропагандистських способів лежить потяг придушити реакції інтелекту, запрограмувати дану поведінку людини в сфері боротьби за владу. Так, всіма знайомий Адольф Гітлер, який прийшов до влади завдяки широкому використанню пропагандистських способів, писав «Її [пропаганди] вплив має бути націлений головним чином на емоції і тільки в дуже обмеженій мірі на так званий інтелект. Нам слід уникати надмірних інтелектуальних запитів по відношенню до нашого народу. Сприйнятливість мас дуже обмежена, їх інтелект невеликий, але здатність забувати - величезна. Як наслідок цих фактів, вся ефективна пропаганда повинна бути обмежена деякими положеннями, і нескінченно твердити ці гасла до тих пір, поки останній представник народу не зрозуміє в них те, що вам потрібно».

Сьогодні ніхто не опротестовує зайву владу зображень, здатних просочуватися в найвіддаленіші куточки власного життя; значить, для такого, щоб уникнути виконання застережень, описаних в романі Джорджа Оруелла “1984” де аудіовізуальні технології робляться засобом пропаганди, уряду докладають старання зі створення заходів забезпечення ступеня об'єктивності і незалежності, принаймні в соціальному мовленні.



РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ПРОПАГАНДИ В СУЧАСНІЙ РОСІЇ

політичний пропаганда комунікаційний канал

Завдання маніпуляторів і пропагандистів - досягти від нас необхідної їм поведінки. Але ми і розмовляємо нерідко про «пропаганди ідей», ця пропаганда не містить практично ніякої користі, в разі якщо ці ідеї не примушують нас працювати в будь-яких ситуаціях. Наш вплив і наша готовність до діяння (або навпаки відмова від неї) - головний показник, за яким пропагандисти визначають успішність своєї роботи.

Ключова індивідуальність в тому, власне що вони нікого не примушують нічого створювати. Вони проробляють так, власне що це робиться нашим особистим бажанням. Людина, яка стала жертвою маніпуляції, вважає, власне що функціонує за особистим бажанням і за особистим вибором. Але це не так - до даного бажання її майстерно підвели інші люди.

Правителі, політики, партії швидко зрозуміли, як важливо вчасно опинитися на першій шпальті газети або в телевізійному шоу в прайм-тайм. Вони оцінили, яким потужним зброєю стала преса для пропаганди своїх ідей і критики чужих.

У Російській Федерації в волгоградської школі №44 учні поліцейських класів спільно з депутатом Держдуми Ганною Кувичкой заспівали пропагандистську пісню і знялися в кліпі. Пісня називається "Дядя Вова, ми з тобою" в якій є в наявності велика кількість пропаганди.

Население шара гегемон достал

Є єдиний ватажок - США.В логічній ув'язці акцент ставиться саме на поняття світового гегемона та суперника-ворога, «партнера» Російської Федерації;

В Евросоюзе мнения нет, Ближний Восток стонет от бед

Європейський Союз -- економічний та політичний союз 28 незалежних держав-членів, що розташовані в Європі.

Знеособлення Євросоюзу, як політико-економічного об'єднання незалежних й високорозвинених держав, приниження їх в морально-етичному плані, під соусом рабської покірності васалів перед господарем-гегемоном. З іншого боку, на іншу чашу терезів вдало й пропагандистські вивірено кладеться навіть не окрема країна Сходу, а увесь Ближній Схід. Жаль та страждання неминуче призводить слухача до початку ненависницького сприйняття США і безумовно зверхнього ставлення до європейців, принижених й безтілесних.

А нам от северных морей, вдаль до южных рубежей

От Курильских островов, до Балтийских берегов

А на земле сей был бы мир, но если главный командир

Позовет в последний бой, дядя Вова, мы с тобой

Описується розмір країни. Формування в свідомості підростаючого покоління образу «камікадзе» готового виконати останній наказ свого командира без коливань й обговорень. Створення своєрідної «біомаси» яка без вагань йде у бій, спрямовує свій літак на таран тощо.

А что достанется тому, поколению моему

Дать слабинку, потеряем всю страну

Тут сказано власне про те, що Російська Федерація прогнеться під США. Тому Російська Федерація повинна бути напоготові і збільшувати військову міць. Яскравий зразок подібної політики - Північна Корея.

Тримати в постійній бойовій готовності психіку дитину, дорослої людини, патріота своєї держави. Такий «камікадзе» здатен виконати наказ в будь-який час і за будь-яку ціну.

А наши верные друзья, это Флот и Армия

Тобто у російського народу найкращі приятелі - це знаряддя, смерть, насильство, безлад, бомби, вибухи.

Зміцнення в людині імперіалістичних основ. Мілітаристська політика є об'єктивованою і справедливою реальністю, єдиним виходом в шалено агресивному світі ворогів.

Память дружбы деда красная звезда.

Знову повернення в минуле з використанням історичних подій часів Другої Світової Війни, задля гри на пам'яті поколінь за героїчне минуле, а також духовне збагачення нікчемної, жорсткої, антилюдської, брудної політики керівництва РФ. Червона зірка - це всім знайомий комуністичний-кривавий режим. При Сталіні гігантська частка населення держави була елементарно винищена. Розстрілювали всіх тих хто вів провідну функціональну антирадянську (підривну, злочинну) роботу. Найжахливіше це те, що співають діти. Так вони поки не знають цього і не розуміють власне, що роблять, але крізь років 10-15 їм стане незручно за це.

Не достанется гряда, самураям никогда.

Пригадали й японські острови, які СРСР залишив під власною юрисдикцією після світової війни. В котрий раз очевидним є приниження не тільки Японії як держави але й культури древньої країни з багатовіковою культурою.

Грудью встанем за столицу янтаря.

Севастополь наш и Крым, для потомков сохраним.

В гавань Родины, Аляску возвратим.

Перепродаж Аляски між урядом Російської імперії і Північно-Американських Об'єднаних штатів була підписана в 1867 році.

Кожного разу підтверджується відомий вислів: «Договір з РФ не вартий того паперу на якому він підписаний. Хоча Аляска була продана РФ США офіційно і документально оформлена за договором цесії. По аналогії з Кримом її теж необхідно “зелёным человечкам загнать в родную гавань”? Відверта пропаганда хижацьких настроїв з мілітарним присмаком, войовничим відтінком. Ще раз бачимо приниження країни в якої відібрали славнозвісне місто де народився видатний німецький філософ (І.Кант) - вони ж його називають столицею бурштину.

Інформаційно-психологічний тиск на мешканців Криму перед,наприклад іменованим референдумом 16 березня 2014 базувався на чіткому протиставленні віртуально-ідеальних даних "фашистського зібрання Майдану" і "Крим = Росія", які російська пропаганда намагалася видати за справжні властивості. Під час референдуму мала простір однобока «проросійська» агітація: в Криму було встановлено величезна чисельність білбордів, на яких півострову в кольорах прапора РФ противопоставлялся криваво-червоний Крим за чорними гратами і з чорною свастикою в центрі. Кримська влада активно закликала громадськість голосувати за приєднання до Росії , стверджуючи, власне, що подальша присутність Криму в складі України «загрожує кримчанам найбільш буквальним тілесним знищенням» і запевняючи, власне, що Російська Федерація стане допомагати в «адаптації в рідному для нас державі »в разі ухвалення висновку про приєднання до РФ[25].

Задача реклами в інформаційно-пропагандистському протиборстві - знову і знову масовано доводити до населення плюси можливості, світлого майбутнього, пропонованого для споживання.

В даній ілюстрації показується нацистська атрибутика, і в разі якщо вірити кримінальному кодексу Російської Федерації, то це порушує законодавство.

Статья 20.3 Кодекса Российской Федерации об административных правонарушениях установлена ответственность за пропаганду либо публичное демонстрирование нацистской атрибутики или символики, либо атрибутики или символики экстремистских организаций, либо иных атрибутики или символики, пропаганда либо публичное демонстрирование которых запрещены федеральными законами.

Усіма знайомий телеканал Росія-1 суспільно-політичне ток-шоу "60 хвилин" в якому вкотре озвучують фейки на тему Україна Основна ведуча ток-шоу Ольга Скабаеева з самого початку ефіру 28.11.2018 зробила гучну заяву, а саме:

“В 10:00 по местному времени таки ввели военное положение. Милиция официально переходит на усиленный режим службы, в магазинах официально закончилась соль, официальные сообщения из нескольких областей. Действительно, это не шутки! Армия официально готова к отражению атаки агрессора” - Ольга Скабеева.

-військовий стан вводиться в 10 областях України з 9:00 28 листопада 2018 на 30 діб.

-7 листопада 2015 року в Україні введено в дію Національна поліція, яка утворена на базі міліції.

Вкотре намагались дезінформувати населення Російської Федерації та дискредитувати українську державу за допомогою фальшивих фактів. Це яскравий приклад маніпуляції зі сторони російських засобів масової інформації. Адже тут саме працює психологічний аспект - страх. Для маніпуляції ключову увагу грає якраз неадекватний, примарний переляк - і методи його створення, тим більше в умовах розщеплення свідомості. А ще відключення, пригнічення справжнього, рятівного страху - досягнення апатії, байдужості, психічного адаптації до реальної загрози, яке пхає до згубних діянь.

Історія про російську бабусю, яка нібито мала турботи, внаслідок чого, власне що не усвідомлювала зміст україномовних етикеток на медичних препаратах, і замість нафтизину закапала ніс борною кислотою. Перед війною російська пропаганда і її представники в Криму частенько згадували цю стареньку, щоб довести «геноцид росіян» в Україні. Вона була практично емблемою лімітування прав росіян.

На першому каналі 21 листопада 2018 року вийшов ролик якому присвятили 10 хв. в прямому ефірі - Україні. За ці 10 хв. вони повідали як все погано, власне що нічого не вийшло. Але найцікавіше сталося в кінці. На 8:32 там з'явився молодий чоловік, якого 1-ий канал називає членом євромайдан Кирилом Чубенко, що не пояснюючи, в загальному, де даний Кирило живе і чим захоплюється. На відео Кирило зворушливо обіймає кота і відає, власне що вони з котом в даний момент леденеют, і все це через Євромайдан:

"Ничего мне лично не дал Евромайдан. Вот, посмотрите, где мы оказались. Нужно было смотреть в будущее, а мы в будущем остались без тепла, с дорогущей энергией, и непонятно, когда всё это закончится. Как пережить зиму, как детей отправлять в школу?!" -- негодует Кирилл Чубенко.

Все б нічого, але даний молодий чоловік з Білорусії і звуть його Віталій Юрченко. Коли в Україні був Майдан Віталій був студентом, в Києві не перебував і ніякого відношення до Евромайдану не має. Перший канал під виглядом замерзаючого, бідного українця демонструє білоруса з Мінська.На федеральних ЗМІ працюють справжні майстри в області пропаганди. У своєму ролику новина команда Першого каналу жодного разу не згадала, власне що Кирило Чубенко - українець і / або пан України. Лише тільки титр доповідає нам, власне що це як раз Україна, але на тему самого героя сюжету немає практично ніякої інформації. Ми не знаємо, в якому мегаполісі він живе, де він трудиться або ж навчається.

Пропаганда в Російській Федерації напевно найшаленіша у світі. В даний момент пропаганда набрала небачених обертів, при чому, власне що це трапляється на всіх рівнях. У ЗМІ щодня говорять, власне що всі кругом нас вороги, ми краще всіх, ми буквально все знаємо, ми духовні, при тому що, не всім зрозуміло в чому проявляється іменована духовність. І ключовим пропагандистом на ТБ, на мою думку є Кисельов.

Згодом, як виробники заявили про подорожчання пива, загнали в депресію половину росіян, потім про подорожчання цукру і хліба, залишивши їх раз на раз з видовищами. Нині ще й чисельність видовищ буде необхідно зменшити, бо через підйом ПДВ, пакета Ярової і падіння рубля вітчизняні провайдери мають намір розмалювати особистий прейскурант таким чином, власне що вартість за інтернет стане досить міцно виділятися від минулих розцінок.

Затягуючи паски тугіше, росіяни починають відчувати, власне що щось незрозуміле твориться в нашому царстві, про могутність якого їм наприклад завзято заливають у вуха по Росії-1.

Від патріотичної нагінки грошей більше не стає, а заїжджена казочка про силу Імперії на міжнародній арені безапеляційно набридла.



ВИСНОВКИ

В роботі здійснений огляд літератури по темі дослідження за хронологічним принципом, відповідно до темою дослідження світових тенденцій наукової еволюції теорії пропаганди. Було розкрито сутність ключових визначень: «пропаганда», «суспільство», і ряду інших прилеглих поглядів (агітація, комунікація, маніпуляція, піар, реклама)

У нашому дослідженні ми розглядаємо політичну комунікацію як процес передачі та обміну політичною інформацією, який структурує політичну діяльність і надає їй нового значення, формує громадянську думку і політичну соціалізацію громадян з урахуванням їхніх потреб та інтересів. Активна комунікація між владою та суспільством є запорукою успішної реалізації існування політичної системи.

В політичній науці процес політичної комунікації розглядається як одномірний або лінійний (Г. Ласвелл) або дворівневий (П. Лазарсфельд). Перша модель відображає комунікацію як процес передачі інформації від джерела інформації до споживача за допомогою засобів комунікації. Другий передбачає наявність проміжного елементу у вигляді “лідерів громадської думки”, які допомагають залучити у процес комунікації більшу частину людей.

Політичну пропаганду розглядають як процес фільтрації інформації (Е. Херман, Н. Чомски) та як “систему переконань” (Е. Пратканіс та Е. Аронсон). Важливу роль пропаганда відіграє в діяльності політичних партій в контексті їхньої політичної боротьби. Головну роль в розповсюдженні пропагандистських ідей відіграють ЗМІ та ЗМК, через які пропагандистські ідеї доходять до широких мас населення.

Неправда або викривлення правди, дезінформація, маніпуляції та політичні міфи є головними пропагандистськими прийомами.

Найбільш активно пропаганду сьогодні використовує РФ, де маніпулятивні технології активно застосовуються не тільки в роботі ЗМІ, але й в освітньому процесі. Російська пропаганда нав'язує учням певні ідеї - про видатну роль Володимира Путіна, мілітаризацію та готовність принести себе в жертву раді країни.

Пропагандистська риторика була застосована і під час так званого референдуму 2014 р. в Криму, коли мешканцям півострову пропонували дві віртуальні картини майбутнього. Майбутнє в Україні було представлено у вигляді свастики (натякання на фашистський постмайданний режим), а “приєднання до Росії” розглядалося як шлях до миру та стабільності.

Серед найбільш популярних прийомів, які сьогодні застосовує російська влада в процесі створення пропаганди - це відверта брехня, дезінформація, використання слів або візуальних засобів, які несуть велике емоційне навантаження.

Таким чином, політична пропаганда була та залишається важливим елементом



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аронсон Э. Эпоха пропаганды: механизмы убеждения, повседневное использование и злоупотребление / Э. Аронсон, Э. Р. Пратканис; [пер. с анг. И. Н. Волкова, Е. Н. Волков]. - Перераб. изд. - С.-Пб.: Прайм-Еврознак, 2003. - 384 с. - (Проект «Психологическая энциклопедия»).

2. Бебик В. М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент в глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: монографія / В. М. Бебик. - К.: МАУП, 2005. -- 440 с.

3. Бойко О. Д. Політичне маніпулювання / О. Д. Бойко. - К.: Академвидав, 2010. - 432 с.

4. Бортніков В. І. Політична участь і демократія: українські реалії / В. І. Бортніков. - Луцьк: Вежа, 2007. - 524 с.

5. Волковский Н. Л. История информационных войн: в 2 ч. / Н. Л. Волковский. - С.-Пб.: Издательство «Полигон», 2003. - (Военно-историческая библиотека). Часть 2. - 2003. - 729.

6. Гогун А. Проблема эффективности нацистской антисоветской и антисемитской пропаганды / А. Гогун // Наукові записки інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - 2006. - Вип. 31. - С. 152-160. - Серія політологія та етнологія.

7. Грачев М. Н. Микроуровневые теории политико-коммуникационных процессов в американской политической науке ХХ века / М. Н. Грачев, А. Д. Трахтенберг // Вестник Российского университета дружбы народов.- 2004. - № 1 (5). - С. 89 - 96. - (Серия: Политология).

8. Грачев М. Н. Политическая коммуникация / М. Н. Грачев // Вестник Российского университета дружбы народов.- 1999. - № 1. - С. 24 - 39. - (Серия: Политология).

9. Грачев М. Н. Политическая коммуникация: теоретические концепции, модели, векторы развития: монография / М. Н. Грачев. - М.: Прометей, 2004. - 328 с.

10. Гринберг Т. Э. Политические технологии: ПР и реклама / Т. Э. Гринберг. - М.: Аспект Пресс, 2005. - 317 с.

11. Дюверже М. Политические партии / М. Дюверже; [пер. с франц.]. - М.: Академический проект, 2000. - 538 с.

12. Зущик Ю. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні / Ю. Зущик, О. Кривошеєнко, В. Яблонський. - К.: Альтерпрес, 1999. - 275 с.

13. Кара-Мурза С. Г. Манипуляция сознанием [Електронний ресурс] / С. Г. Кара-Мурза. - М.: Эксмо, 2000. - 864 с. - (Серия: «Политический бестселлер»).

14. Кравчук Л. М. Одна Україна, єдиний народ: політичні роздуми над записами в щоденнику / Л. М. Кравчук. - Х.: Фоліо, 2010. - 541 с.

15. Лассвелл Г. Язык власти / Г. Лассвелл // Политическая лингвистика. - 2006. - Вып. 20. - С. 264-279.

16. Павлюк Л. С. Знак, символ, міф у масовій комунікації / Л. С. Павлюк. - Львів: ПАІС, 2006. - 120 с.

17. Павлюк Л. С. Риторика, ідеологія, персуазивна комунікації / Л.С. Павлюк. - Львів: ПАІС, 2007. - 168 с.

18. 103. Політологічний енциклопедичний словник / [упор. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка та ін.]. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Ґенеза, 2004. - 736 с.

19. Революции на экспорт / С.Г. Кара-Мурза., А. А. Александров, М. А. Мурашкин, С.А. Телегин. - М.: Эксмо, 2006. - 528 с.

20. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій / [Петрик В. М., Штоквиш О. А., Кальниш В. В. та ін.] - К.: Росава, 2006. - 208 c.

21. Техника дезинформации и обмана / [Под ред. Н. Засурскоrо]. - М.: Мысль, 1978. - 246 с.

22. Штромайєр Г. Політика і мас-медіа / Г. Штромайєр; [пер. з нім. А. Орган]. - К.: Києво-Могилянська академія, 2008. - 303 с.

23. Эллюль Ж. Политическая иллюзия: эссе / Ж. Эллюль; [ред. В. И. Даниленко; пер. с фр. В. В. Лазарев]. - М.: Nota Bene, 2003. - 432 с.

24. Политические коммуникации: учебно-методическое пособие / Огаренко Е. С. - Одесса: Одесск. нац. ун-тимени И. И. Мечникова, 2013. - 176 с.

25. Матыцин В. В центре Симферополя проходит митинг за присоединение к России / Валерий Матыцин // ИТАР-ТАСС. - 2014.

26. Лебон Г. Психология народов и масс / Гюстав Лебон., 2009. - 378 с.

27. Оруэлл Д. 1984 / Джордж Оруэлл. - Москва: издательство АСТ, 2018. - 320 с. - (Эксклюзивная классика)

28.Виктор С. Энциклопедия методов пропаганды [Електронний ресурс] / Сороченко Виктор. - 2002.

...