Боротьба за розум: особливості військово-патріотичного виховання молоді у так званій "Луганській Народній Республіці"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Боротьба за розум: особливості військово-патріотичного виховання молоді у так званій «Луганській Народній Республіці»

Малик І., кандидат історичних наук, доцент кафедри міжнародної інформації, Національний університет «Львівська політехніка»

Анотація

В статті піднімаються проблеми важливості патріотичного виховання дітей та молоді загалом та особливості такого виховання в так званій Луганській Народній Республіці. Проведено аналіз теоретичного підходу до особливостей формування дитячої свідомості. Метою даного дослідження є встановлення, аналіз та інтерпретація форм та методів військово-патріотичного виховання дітей та молоді в так званій «молодій Республіці» - ЛНР. Про надзвичайну важливість такого виховання в ЛНР говорить ціла низка прийнятих на рівні Республіки Указів та затверджених цільових програм. Наведено приклади заходів та міроприємств, які забезпечують виконання поставлених завдань. Особливе місце відведено дослідженню інтерпретації в ЛНР таких понять як «патріотичне виховання» та «військово-патріотичне виховання». Прослідковано тотальний характер такого виховання та залучення задля більшої ефективності різних соціальних інститутів -- сім'ї, церкви, школи. Проведений аналіз наслідків такого тотального впливу на школярів та молодь у випадку реінтеграції ТОТ ОРДЛО.

Ключові слова: військово-патріотичне виховання, свідомість, політична свідомість, пропаганда.

Abstract

The issues of the importance of patriotic education of children and youth in general and peculiarities of such education in the so-called Lugansk People's Republic are addressed in the article. The analysis of the theoretical approach to peculiarities of the formation of consciousness in children was conducted. The purpose of this study is definition, analysis, and interpretation of the forms and methods of military-patriotic education of young people in the so-called “Young Republic” - the Lugansk People's Republic. The extreme importance of such education in the LpR is underlined by a row of the orders adopted on the есrepublic level and approved special-purpose programs. Examples of the measures and activities, which ensure fulfillment of the set tasks, are given. The special place is given to the study of interpretation of the concepts “patriotic education” and “military-patriotic education” in the LPR. The global nature of such education and engagement of different social institutes -- family, church and school for better efficiency is defined. The analysis of such global influence on school students and youth in case of reintegration of temporarily occupied territories of separate districts of Donetsk and Luhansk regions is conducted.

Keywords: military-patriotic education, consciousness, political consciousness, propaganda.

Постановка проблеми в загальному вигляді. Уже майже шість років як Україна боронить свою територію від російського агресора. Окупованими залишається значна частина - півострів Крим та частина Луганської та Донецької областей, що, відповідно, становить 44 тис. кв.м та 7% території України.

Життя на окупованих територіях не зупинилось. Проте воно розвивається за іншим сценарієм, аніж в Україні. Однією з характеристик «інакшості» є особливості військово-патріотичного виховання молоді (і дітей-дошкільнят, і шкільного віку) у так званій «ЛНР». Метою тотального контролю над дитячою свідомістю є формування відданого громадянина молодої Республіки. Особливістю цього процесу є те, що цей громадянин формується на ідеях, ворожих до всього українського - історії, літератури, мови, армії. Тож, якщо не зупинити цей процес впливу на дитячу і молодіжну свідомість, отримаємо як мінімум одне покоління (можливо, декілька), котре не сприйматиме Україну як суверенну державу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зогляду на особливу актуальність українські науковці неодноразово предметом власного дослідження обирали «патріотичне виховання», «військово-патріотичне виховання», «національно-патріотичне виховання» (Афанасьєва Ю. «Закордонний досвід патріотичного виховання», Ковтун Ю. «Патріотичне виховання військовослужбовців як основа становлення української національної еліти» Будак В. «Військово-патріотичне виховання як складова національно-патріотичного виховання молоді»). Після початку російсько-української війни, усвідомлюючи важливість цього поняття, явища та процесу для подальшого ідеологічного протистояння, була розроблена «Концепція національно- патріотичного виховання дітей та молоді на 2015- 2019рр.» рр., затверджена на колегії МОН України 26 березня 2015 року. У 2016 році побачив світ посібник «Методика військово-патріотичного виховання учнів у позакласній роботі» (уклад. М.Д. Зубалій, В.В. Івашковський, О.І. Остапенко, М.В. Тимчик, Б.Б. Шаповалов, З.М. Діхтяренко, І.П. Білоцерківець. -- К.: Паливода А.В., 2016. -- 225 с). Проте більшість авторів, що звертались до цієї теми - вихідці з військової сфери і акцент у їхніх дослідженнях зроблений саме на військову складову цього поняття. Сучасних досліджень щодо того, які основи патріотичного виховання закладаються молоді на окупованих територіях немає.

Формулювання цілей статті. Метою статті є встановлення підвалин військово-патріотичного виховання учнівської молоді в так званій ЛНР; актуалізація проблем формування суспільної свідомості загалом та дитячої свідомості зокрема в умовах гібридної війни.

Виклад основного матеріалу. На схід і на захід відносно лінії розмежування триває життя - розвивається економіка, народжуються діти, працюють лікарні, ремонтуються дороги, відбуваються вибори. І формується світогляд громадян. Чи, правильніше, формують світогляд громадян. А вже сформований світогляд дасть можливість зробити «правильний» вибір - підтримати ту чи іншу політичну силу, вийти чи ні на акцію протесту, проголосувати на виборах за «свого» кандидата.

Свідомість - як філософська, соціологічна та психологічна категорія - доволі дискусійне поняття в сучасній науці [5; 1; 6]. Найбільш загально, проте влучно описав цю категорію ще К. Маркс: «Свідомість - це усвідомлене буття». В контексті предмету даного дослідження актуальним є термін «політична свідомість», яка складається з уявлень людей про політику, політичне середовище та політичні відносини. Згідно з визначенням, наведеним у політологічному словнику, політична свідомість - це опосередковані відображення політичного життя суспільства, суттю яких є проблема влади, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів, сукупність поглядів, оцінок, установок, які, відображаючи політиковладні відносини, набувають відносної самостійності.

Політична свідомість тісно пов'язана з особливостями політичної системи суспільства та суспільно-політичними відносинами, що наявні в цій системі, станом освіти, культури. Політична свідомість проявляється в ставленні будь-якої соціальної спільноти, верстви або окремого індивіду до процесів що відбуваються в політичному житті країни, до політичних партій, рухів, різноманітних політичних і соціальних інститутів [10; 12]. Тобто, політична свідомість - це сукупність певних політичних поглядів, переконань, ідеалів, ідей, почуттів та відчуттів. Для її формування людині необхідні критичне та аналітичне мислення, усвідомлення політичних норм та процесів, знання щодо закономірностей функціонування політичної системи суспільства. Доволі відповідально як для пересічного громадянина. Оксана Забужко в одному зі своїх інтерв'ю висловила думку, що створення власного інформаційного поля та формування політичної свідомості - неабияка праця, що потребує великих інтелектуальних затрат та вимагає широких часових рамок.

Що ж формує політичну свідомість? Незмінними залишатимуться фактори її формування, які умовно дослідники цього явища визначають як внутрішні та зовнішні. До внутрішніх прийнято відносити індивідуальні особливості людини, її особистісні характеристики - характер, темперамент, духовні цінності та потреби, інтереси та ментальність. До зовнішніх - політичну систему суспільства, в якій формувались погляди громадянина, суспільні групи, які впливали на процес соціалізації - етнічні, релігійні, професійні, політичні, неформальні.

Тож, щоб активізувати формування політичної свідомості громадянина чи скерувати формування її у певному напрямку, потрібно здійснювати вплив саме на фактори, що її формують. Зміна внутрішніх факторів - справа довготривала, не позбавлена «людського фактору», містить суб'єктивну складову. Вплив на формування свідомості через особливості функціонування політичної системи суспільства загалом та суспільних груп зокрема виглядає більш прозорим та ефективним. Залишається лише одне - вибрати правильні інструменти реалізації.

В «закритих» суспільствах, де демократичні інститути в силу тих чи інших причин не сформовані чи не отримали свого розвитку, такими інструментами формування політичної свідомості виступають дезінформування, цензурування, пропаганда, диверсифікація суспільної свідомості.

Пропагандистська машина працює впевнено, цілеспрямовано, рішуче та точково. Постає питання щодо вимірювання ефективності такої пропаганди. В яких одиницях? В кількісних показниках? В людському ресурсі? В отриманих результатах виборів? Ймовірніше, ефективність пропаганди можна визначити як максимальний бажаний результат, який можна отримати після здійснення та реалізації методів пропагандистського впливу на свідомість людини. Тобто, утворюється ланцюжок: Людина - сукупність методів пропагандистського впливу - Людина Нова.

На цьому етапі логічним постає питання щодо підвищення ефективності пропагандистського впливу. Що в цьому ланцюжку можливо змінити задля покращення результатів? Які фактори сприятимуть швидшій появі Людини Нової? Що саме забезпечить глибину нових переконань, переконливість аргументації та надасть відповідну переконаність Людині Новій?

І психологи, і політологи, і історики, і соціологи, і сучасні дослідники методів ведення гібридних війн стверджують, що стереотипи, установки та переконання здатні формуватися та трансформуватися в особистості до якогось певного віку. Чим молодшими ми є, тим менша ймовірність того, що ці «три кити» є сталими, непохитними та остаточними. І навпаки, з віком людина стає менш гнучкою та готовою до кардинальних змін, а, отже, менш готовою змінити свої переконання.

Тож, очевидно, що слабкою ланкою у вище згаданому ланцюжку є вік людини. Тобто, одним з факторів, що сприятиме підвищенню ефективності пропагандистського впливу на свідомість людини є її вік. Чим молодшими ми є, тим більше схильні довіряти, тим більше спрацьовує фактор авторитетності джерела інформації, тим менше розвинуті навички критичного мислення, тим більше спрацьовує суб'єктивний фактор при здійсненні вибору і тим менший досвід у аналізі понять інформація - дезінформація. І що видається одним з найважливіших - людська психіка автоматично реагує на думку більшості, прагнучи приєднатись до неї.

Такий стан справ дає можливість при створенні відповідних умов майже безперешкодно та без особливих труднощів формувати потрібний результат. Яскравий досвід використання молодого покоління саме як об'єкта пропаганди був у тоталітарних режимах ХХ століття - як в СРСР, так і в фашистській Німеччині. Радянський Союз починав активну пропагандистську «роботу» з молодшого шкільного віку - всі зобов'язані були ставати «жовтенятами» і носили горде ймення «онуки Леніна». Наступним етапом були піонери - «діти Леніна». Завершувався шкільний етап охоплення дитячої свідомості вступом у комсомол - політичну молодіжну організацію, яка кувала кадри для подальшої кар'єри будівельника світлого майбутнього - комунізму. На кожному з цих етапів відбувались заходи чи формувались ритуали, які зобов'язані були формувати свідомість дитини у певному руслі. До таких міроприємств можна віднести колективні походи у кіно на перегляд «потрібних» кінофільмів, урочистості щодо святкування Дня Радянської Конституції, Дня народження Леніна, Дня Жовтневої Революції, проведення воєнізованого конкурсу «Строю і пісні» та «Зірниці».

Схоже, що саме цей досвід формування дитячої, підліткової та молодіжної свідомості взяли на озброєння у так званій «ЛНР». Основою подальшої діяльності у цьому напрямку стала постанова Ради Міністрів ЛНР №723 від 27 грудня 2016 року Про затвердження Державної цільової програми «Патріотичне виховання підростаючого покоління Луганської Народної Республіки на 2016-2020 роки». Сам програмний документ в пункті 1 Загальні положення формулює ряд термінів та понять, які є основою подальшої реалізації цільової програми. До таких засадничих термінів були віднесені «патріотизм», «система патріотичного виховання», «патріотичне виховання» та «воєнно-патріотичне виховання» [8]. Також в документі чітко прописані цілі та завдання Програми (п.2), встановлені шляхи та терміни її реалізації. Ймовірно, можна було б припустити формальний характер документу, якби не декілька тез, які є засадничими саме для впливу на формування дитячої, підліткової та молодіжної свідомості громадян так званої республіки.

По-перше, чітко окреслено, що воєнно-патріотичне виховання є невід'ємною частиною патріотичного виховання загалом, і воно спрямоване на формування у громадян готовності до військової служби як особливого виду державної служби. Метою Програми визначено утвердження в свідомості і почуттях громадян соціально значимих патріотичних цінностей, поглядів та переконань, поваги до культурного та історичного минулого Луганської Народної Республіки (історичне минуле ЛНР - воно яке?), до традицій; підвищення престижу державної та воєнної служби.

По-друге, адресатами програми визначені діти дошкільного та шкільного віку, підлітки та старшокласники.

По-третє, Програма має «всеохоплюючий» характер. Окрім часу, проведеного у дитячих садочках та школах, діти потрапляють під дію «патріотичного» та «військово-патріотичного» виховання і в позаурочний час. Одним із способів реалізації зазначених завдань є становлення та реалізація системи позашкільної (додаткової) освіти (клубів, секцій, студій, майстерень, об'єднань) для дітей та молоді за такими напрямками:

1. Воєнно-патріотичний.

2. Громадянсько-правовий.

3. Духовно-моральний.

4. Історико-краєзнавчий і туристично-краєзнавчий.

Можна, базуючись на досвіді СРСР, спробувати пофантазувати щодо конкретних заходів в межах кожного з передбачених напрямків.

По-четверте, абсолютно неформальний характер Програми підтверджує активна діяльність навчальних закладів щодо її реалізації. А саме, в мережі Інтернет можна віднайти велику кількість звітів щодо заходів, які працюють на реалізацію цієї Програми. Особливу зацікавленість з огляду на кінцевий результат викликає документ, виставлений на сайті Державної освітньої установи ЛНР «Лтугінська спеціалізована СШ». Окрім цього конкретизуються заходи щодо позакласної роботи: екскурсії по місцях бойової слави, уроки Мужності, класні години, присвячені Дню захисника вітчизни, Дню визволення Лутугіно від ЗСУ(!!!), День Єдності, День Партизанської слави, тиждень з героями Молодої Гвардії, участь у Вахті пам'яті та мітингах [2].

Якщо спробувати перерахувати усі заходи, що покликані забезпечити реалізацію програми та створити нову людину (чи Людину Нову?) - громадянина-патріота - то можна з великою ймовірністю стверджувати про абсолютний та всеохоплюючий контроль над свідомістю молоді.

Проте найцікавішою складовою у патріотичному вихованні молоді так знаної «ЛНР» є військова. Чому вона так чітко окреслюється, виокремлюється та чим наповнюється? Показовою в даному випадку є презентація вчителя російської мови та літератури Троценко О. П. «Реалізація задач патріотичного виховання в ГБОУ ЛНР АСОШ им. Х. Алчевской» на 2015-2016 навчальний рік [11]. На слайдах презентації розміщені малюнки та схеми, які покликані активізувати та структурувати процес патріотичного виховання учнів школи. На прикладі 8-А класу проведено детальний огляд проведених акцій-подій-заходів, котрі покликані забезпечити перетворення школяра в громадяни- на-патріота. Левина доля фото учнів - у військовій формі. Всі культурно-масові ідеологічні заходи мають «військове» забарвлення - від назви («Союз- 2013 - Спадкоємці перемоги», Урочиста загально- шкільна лінійка для учнів 5-11 класів, присвячена перемозі в Дебальцевському котлі, Урок пам'яті «До подвигів героїв серцем приторкнись», День військово-спортивних ігор: «Готуємось до захисту Батьківщини») і до наповнення (для наймолодших - інтелектуальні конкурси «В школі розвідників» та «На мінному полі»).

В продовження військової тематики у молодіжному вихованні: на урочистостях, присвячених якомусь нововстановленому Дню для емоційного підсилення обов'язковим є присутність учасника бойових дій. На одному з таких заходів були присутні Жур Олег Олександрович, помічник депутата Народної Ради, учасник бойових дій в Афганістані та Бушев Олександр Миколайович, замполіт Слав'янської бригади Алчевського козачого товариства. Спогади сучасників та учасників бойових дій покликані підкріпити теоретичну складову патріотичного виховання. Проте, якщо повернутись до визначення поняття «патріотизм», то в інтерпретації т.зв. «ЛНР» це звучить так: це любов до Батьківщини, відданість Вітчизні, служіння її інтересам та самопожертва, при необхідності її захисту. Це свідома та добровільно прийнята позиція громадян, в якій пріоритет суспільного, державного виступає не обмеженням, а стимулом індивідуальної свободи та умовою всесторонньо- го розвитку громадянського суспільства. (Це яким чином можливо сумістити?) Ймовірно, поставлене завдання: поняття «патріот» повинно викликати асоціації з людиною військовою. Адже всюди поряд з термінами «громадсько-патріотична діяльність», «громадсько-патріотичне виховання», словосполученнями «патріотичний клуб», «виховання патріотичної молоді» обов'язково в пресі, на сайті організації чи середньої школи будуть розміщені світлини дітей, підлітків чи дорослих людей у військовій формі. Тобто, якщо ти не готовий воювати, віддати своє життя чи вбивати за «відновлення величі Республіки» - ти не патріот. «Результативність такого виховання проявляється в системі відносин дитини до дійсності, в його творчій самовіддачі. Показник його діяльності - переконаність, патріотичне скерування вчинків і всього життя вихованців» [2].

Ще одним свідченням важливості виховання молоді у воєнно-патріотичному руслі є майже щорічна актуалізація цього процесу на «державному» рівні. 8 листопада 2018 року т.зв. «ЛНР» ухвалила новий Закон «Про систему патріотичного виховання громадян Луганської Народної республіки». Тут, в статті 1 дещо збільшена кількість термінів, які застосовуються в Законі. Окрім визначених у Програмі 2015 року, було додано терміни «державна підтримка патріотичного виховання», «державна цільова програма», «традиційні релігійні конфесії». Серед цілей і завдань, які окреслюються в Статті 3, найбільш цікавими з огляду на виклики та загрози «Республіці» є такі:

- утвердження в свідомості та почуттях громадян соціально значущих патріотичних цінностей ... поваги ...до традицій, підвищення престижу державної та військової (воєнної?) служби;

- виховання громадян в дусі поваги до Конституції ЛНР .створення умов для реалізації конституційних прав людини, її зобов'язань, громадянського та військового обов'язків;

- залучення традиційних для ЛНР релігійних конфесій для формування у громадян потреби в служінні Батьківщині, її захисті як вищого духовного обов'язку;

- створення умов для посилення патріотичної скерованості ЗМІ при висвітленні подій та явищ суспільного життя [4]. На кого ж покладається відповідальність за виконання сформульованих цілей та поставлених завдань? В Законі вказано, що інститутами, які забезпечують організацію системи патріотичного виховання являються: держава, суспільні організації, трудові колективи та сім'я. Тобто, йдеться про всеохоплюючий характер впровадження патріотичного виховання, про тотальний контроль молодіжної свідомості, що здійснюється за схемою: школа - позашкільний розвиток - ЗМІ - церва, релігія - сім'я.

Чому «молода Республіка» так ретельно підходить до питання патріотичного виховання молоді і чому під всеохоплюючий влив потрапляють навіть дошкільнята можна зрозуміти, моделюючи політичну ситуацію на найближчі декілька років.

По-перше, наступним кроком після окупації території стала окупація розуму - адже це продовження гібридної війни РФ проти України. Завданням є формування та підготовка наступних поколінь, які будуть ненавидіти Україну (День визволення Лутугіно від ЗСУ, відоме відео з мережі Інтернет про джерело Мотороли). У випадку, якщо територія ОРДЛО з часом буде інтегрована в українське суспільство, то така молодь стане провідником сепаратистських ідей, а згодом, і плацдармом для поширення проросійських ідей та формування проросійського електорату. На думку голови «Східної правозахисної групи» Віри Ястребової «.. .політизація молоді тісно пов'язана з процесами мілітаризації дітей на окупованій частині Донбасу. Для школярів там діє безліч військово-патріотичних організацій, де дітям вселяють ненависть до всього українського, виховують в дусі мілітаризму, навчають поводитися зі зброєю і, по факту, готують до участі в бойових діях» [7].

По-друге, молодь, вихована на вище згаданих підвалинах військово-патріотичного виховання - це майбутні керівники державних органів та підприємств різного рівня в середині самої «Республіки», а, отже, популяризатори ідей «русского міра» та носії антиукраїнських поглядів. В майбутньому вони самі стануть основою просування даної ідеології, організовуватимуть молодь та сприятимуть формуванню світогляду у наступного покоління жителів ОРДЛО. Для того, щоб розірвати цей ідеологічний ланцюжок, ймовірно, потрібні будуть десятиліття - аж до появи нового покоління, яке б не мало «окупованого» розуму. За словами представника уповноваженої Верховної Ради з прав людини в Донецькій і Луганській областях Павла Ли- сянського, за результатами моніторингу ситуації в ОРДЛО вдалося встановити, що в спеціалізованих таборах дітям, починаючи з 9 років, дають в руки автомати, вчать збирати і розбирати їх. Станом на кінець 2018 року «.через ці табори пройшли навчання понад 5 тисяч дітей . Там навчають поводитися зі зброєю і виховують ненависть до України,», - повідомив П. Лисянський [7].

По-третє, на думку психологів, дитяча психіка доволі пластична, вона може швидко перебудовуватися. Ця особливість психіки може бути використана при «деокупації» дитячого розуму після реінтеграціїї ТОТ ОРДЛО. В. Кім зазначив: «Важливо розуміти, що сам по собі процес ідеологічної перебудови передбачає соціально педагогічну інфраструктуру, це потрібно робити грамотно і планомірно і не розраховувати на швидкий результат. Для реінтеграції дітей ОРДЛО важливо, щоб вони не мали можливості постійно спілкуватися тільки з такими ж, як вони» [9].

Таким чином, вкладаючи великі матеріальні ресурси та використовуючи людський ресурс задля організації військово-патріотичного виховання дітей та молоді в так званій «ЛНР», російські керманичі застосовують дієву безпрограшну формулу щодо дестабілізації України. У випадку збереження статусу ТОТ ОРДЛО діти та молодь, що проживають на цих територіях, виростатимуть у гідних громадян так званих Республік, передаючи свій досвід та світогляд наступним поколінням, що, в свою чергу ще більше віддалятиме їх від України - ментально, психологічно, соціально, історично. У випадку ж повернення окупованих територій, отримаємо вже доволі сформоване вороже до України, прихильне до «русского міра» молоде покоління, яке стане носіями та пропагандистами ідей сепаратизму (Уже шість років триває війна. Для дитячого віку - немалий термін, що дозволяє забути українське минуле, натомість «завантажити» вороже до України сьогодення). Ця світогдядна повзуча окупація є ще одним елементом гібридної війни Російської Федерації проти України.

Така ракова пухлина в тілі держави виступатиме дестабілізуючим фактором, джерелом створення хаосу та платформою для поширення ідей федералізації. Як результат, Україна може отримати ще більш чисельні та потужні проросійські сили та політична партії, ніж були до 2014 року. Сумнівів щодо їх фінансової підтримки Російською Федерацією не виникає жодних. Тож, тенденції до розростання ракової пухлини через розповсюдження відповідних світоглядних позицій - ідей, поглядів, переконань - зберігатимуться.

Що Україна може запропонувати натомість? Наскільки ефективно працюватиме контрпропаганда? Які методи боротьби за «окупований» розум виявляться найбільш ефективними? І чи взагалі необхідно вести таку боротьбу? Пригадується, що В. Горбулін у колективній монографії, виданій Національним інститутом стратегічних досліджень ще у 2015 році запропонував сценарії повернення Криму, де, серед іншого, був сценарій мирної реінтеграції у спосіб суспільного розвитку - залучення соціальною динамікою чи прогресом [3. с. 420]. Можливо, це працюватиме і для окупованих територій Донбасу?

військовий патріотичний виховання діти

Список використаних джерел

1. Гусєв В. Феномен свідомості та сучасна наука.

2. ГОУ ЛНР «Лутугинская специализированная СШ».

3. Донбас і Крим: ціна повернення: монографія / за заг. ред. В.П. Горбуліна, О.С. Власюка Е.М. Лібанової, О.М. Ляшенко. - К.: НІСД, 2015. - 474 с.

4. Закон «О системе патриотического воспитания граждан Луганской Народной Республики».

5. Карівець І. Свідомість, релігія та буття. На шляху до ненаукового та неантропологічного розуміння свідомості.

6. Макарова Л. Теоретико-методологічний аналіз свідомості і самосвідомості.

7. На Донбасі бойовики готують дітей до війни з Україною - представник омбудсмена.

8. Об утверждении Государственной целевой программы «Патриотическое воспитание подрастающего поколения Луганской Народной Республики на 20162020 годы».

9. Окупований розум: яку загрозу Україні несе «виховання» дітей в ОРДЛО // Вчасно.

10. Політологічний словник: Навч. посібник для студентів ВНЗ за ред. М. Ф. Головатого та О. В. Антонюка. - К., 2005. - 792 с.

11. Реализация задач патриотического воспитания в ГБОУ ЛНР АСОШ им. Х. Алчевской.

12. Семке Н. Особливості політичної культури сучасної України. Актуальні проблеми розвитку українського суспільства.

Размещено на Allbest.ru