Види внутрішньополітичного збройного насилля: термінологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИДИ ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНОГО ЗБРОЙНОГО НАСИЛЛЯ: ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

TYPES OF DOMESTIC ARMED VIOLENCE: THE TERMINOLOGICAL ANALYSIS

Бадер А.В.,

кандидат історичних наук, доцент,

директор навчально-наукового інституту історії,

міжнародних відносин і соціально-політичних наук,

ДЗ «Луганський національний університет

імені Тараса Шевченка» (Старобільськ, Україна)

Bader A. V.,

Candidate of Historical Sciences, Associate

Professor, Director of the Educational and

Scientific Institute of History, International Relations and

Socio-Political Sciences, Lugansk Taras

Shevchenko National University (Starobilsk, Ukraine),

Дослідження спрямоване на встановлення сутнісних характеристик та чітких визначень різних видів внутрішньополітичного збройного насилля. З'ясовано, що такі явища як бунт, повстання, збройний заколот, державний переворот, військовий переворот, путч та пронунсіаменто, провокують переформатування владних структур, окремих елементів політичної системи однак, до корінних змін у ній не призводять. Виявлено, що стихійність, масовість, організованість та відкритість є тими сутнісними характеристиками, за якими розрізняються вказані види внутрішньополітичного збройного насилля. Поставлено завдання надалі продовжити термінологічний аналіз таких феноменів як: громадянська війна та революція.

Ключові слова: внутрішньополітичне збройне насилля, бунт, повстання, збройний заколот, державний переворот, військовий переворот, путч.

насилля збройний внутрішньополітичний організований

The study is aimed at establishing the essential characteristics and clear definitions of different types of domestic violence. It has been found that phenomena such as rebellion, armed insurgency, coup d'etat, a military coup, putsch, pronunciamentoprovoke reformatting ofpower structures, individual elements of the political system, however, it doesn't lead to radical changes in it. It is revealed that spontaneity, mass, organization and openness are the essential characteristics that distinguish these types of domestic armed violence. The task is to continue the terminological analysis of such phenomena as: civil war and revolution.

Keywords: domestic political violence, rebellion, armed insurgency, coup d'etat, a military coup, putsch.

Збройне насилля, що супроводжувало всю історію людства на сьогоднішній день суттєво видозмінюється. Поява нових інформаційних й телекомунікаційних засобів відкрила широкі можливості маскування відвертої зовнішньої агресії під різні види внутрішньополітичного збройного насилля. Наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. політичні системи низки країн у різних регіонах світу зазнали суттєвих змін у зв'язку з реалізацію керованих ззовні бунтів, повстань чи революцій. Ураховуючи зазначене, а також те, що наша держава на собі відчула негативні наслідки реалізації новітніх стратегії ведення військових операцій, вважаємо встановлення сутнісних ознак та формулювання чітких визначень різних видів заявленого феномену нагальною науковою проблемою.

Вивченню видів внутрішньополітичного збройного насилля присвятили свої розвідки значна кількість дослідників [5; 6; 8; 19; 20; 21]. На сьогоднішній день терміни вказаного феномену можна знайти у словниках і довідковій літературі, що свідчить про досить глибоку їх розробленість [7; 10; 11; 14; 15; 18]. Доволі повно, проте через конфліктологічне розуміння, розглянуто проблему у роботах Т. Абдулмуталінової, М. Ібрагімова [1] та О. Афоніна [3]. Найбільш ґрунтовно сутнісні характеристики окремих видів заявленого феномену досліджені у монографіях О. Балацької [4], О. Меженської та С. Вовк [9]. Однак, комплексної роботи, у якій були б подані дефініції усіх видів, а також через призми приналежності до одного явища - збройного насилля, не існує.

Провідним завданням статті вважаємо встановлення ключових сутнісних характеристик та формулювання на їх основі однозначних визначень різних видів внутрішньополітичного збройного насилля.

Характеристика видів внутрішньополітичного збройного насилля та формулювання їх дефініцій є досить складною науковою проблемою. Так, якщо окремі терміни визначаються різними вченими приблизно однаково, то пошук сутності таких явищ як громадянська війна чи революція ведеться і сьогодні. Додамо, що межі між багатьма типами аналізованого феномену є розмитими, вони переходять один в одного, а окремі автори, взагалі, визначають деякі види - формами прояву інших. Окрім того, ми неодмінно повинні вирішити одну важливу теоретичну проблему. Так, у сучасних класифікаціях внутрішнього насилля дослідники виділяють види, що передбачають боротьбу частини населення (більшої або меншої) з представниками державних структур, це: бунти, повстання, громадянські війни тощо. Виникає резонне запитання, чи існують види внутрішнього збройного насилля, що застосовується органами влади для підтримки функціонування політичної системи?

У розв'язанні поставленої проблеми слід повернутись до сутнісних ознак такого феномену як «збройне насилля». Збройне насилля - це різновид політичного насилля, відповідно з нього слід виключити всі форми застосування зброї, що спрямованні на підтримку режиму законності та правопорядку. Проте підкреслимо, що межа між забезпеченням громадського спокою та усуненням політичних опонентів за допомогою силових структур є досить часто розмитою. Окрім того, всі види внутрішнього збройного насилля з юридичної точки зору є протиправними діяннями.

Однак, проблема полягає в іншому. Ще раз підкреслимо, що види збройного насилля, спрямовані на вплив чи зміну державної влади, отримали свої визначення та будуть проаналізовані нижче. Питання у тому, чи існують форми, що застосовуються з ініціативи державних органів. На наш погляд, тут простежується чітка залежність від політичного режиму. Ми наголошуємо, що у демократичних державах застосування саме збройного насилля з ініціативи владних структур виключено, через різноманітні механізми громадського контролю. За умови не демократичного режиму, збройне насилля широко використовується владою, є невід'ємним елементом функціонування політичної системи та має назву репресії. Стосовно дефініції зазначимо, що міжнародні фахівці визначають вказане явище як застосування збройних сил урядовими або формально організованими структурами проти неорганізованих цивільних осіб [13, с. 126].

До різновиду внутрішньополітичного збройного насилля, що не викликає широкої дискусії та особливих проблем з визначенням можна віднести дефініцію «бунт». У енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Ефрона бунтом визначається насильницьке посягання на владу та існуючий порядок правління [18, с. 84]. Ми вважаємо такий термін не зовсім повним, оскільки в ньому не окреслені основні характеристики, що відрізняють бунт від інших видів внутрішньополітичного збройного насилля. Більш конкретне визначення ми знаходимо у словниках В. Даля, С. Ожегова та сучасному Політологічному енциклопедичному словнику [15; 10; 11, с. 62]. Виходячи з аналізу наведених у вказаних виданнях термінів, основними характерними рисами бунту можна назвати - стихійність, неорганізованість та відкритість. О. Балацька у своїй монографіє додає, що бунт, окрім вище зазначеного, має демонстративний характер та не має чіткої мети [4, с. 29].

Отже, проаналізувавши усі характеристики бунтом можна назвати насильницьке посягання на владу та існуючий порядок правління, що має стихійний, неорганізований, відкритий та демонстративний характер, реалізується більшістю населення або певною соціальною групою та спрямоване проти чинної влади, її конкретних представників або їхніх рішень.

Не викликає особливих дискусій в академічному середовищі і визначення такого феномену як «повстання». Суттєвою характеристикою, якою цей вид збройного насилля відрізається від бунту є - організованість. Повстання, як і бунт, носять масовий, відкритий характер, та на відміну від нього, має ідеологічну орієнтованість, певний рівень організованості та, навіть, наявність структур, що його забезпечують. Окрім того, повстання характеризується розрізненістю інтересів учасників, інтенсивністю та достатньою тривалістю. Цілі повстання, як правило, політичні - це зміна владної еліти або політичного режиму, причинами, своєю чергою, досить часто виступають економічні та соціальні проблеми. У межах повстання цілі, як правило, мають задекларований характер, вони кристалізуються у гаслах, що виправдовують застосоване збройне насилля. Слід додати, що як і бунт може перерости в повстання, так і повстання може перейти у громадянську війну або революцію [11, с. 492 - 493; 4. с. 29].

Зібравши всі зазначені вище характеристики можна сформулювати наступне визначення. Повстання - це організоване, масове, відкрите, ідеологічно обґрунтоване збройне насилля, що характеризується розрізненістю інтересів учасників, інтенсивністю та тривалістю, метою якого виступає, або зміна владної еліти, або політичного режиму, а відтак, і структури політичної системи.

До організованої форми збройного насилля слід віднести і збройний заколот. Що правда, заколот хоч і характеризується відкритістю, однак у межах його реалізації відсутня масовість, тобто широка підтримка населення, а також глибока продуманість та чітка й об'ємна програма діяльності. По суті, збройний заколот - це спланований та підготовлений збройний виступ вузького кола осіб з метою захоплення влади, або примушення владних структур до виконання прагнень заколотників [2]. Підкреслимо, що однією з основних характеристик збройного заколоту є відсутність масовості. К. Щемелинін на цій основі розрізняє збройний заколот та громадянську війну. «Збройний заколот - це конфлікт, у якому проти центральної влади повстає не більше 10% населення країни. Відповідно, громадянська війна - це таке протистояння, при якому проти центральної влади повстає більше 10% населення» - зазначає дослідник [21, с. 894].

Поняття державного перевороту найбільш повно розкрито у монографії О. Меженської та С. Вовк «Державний переворот: насильницький спосіб переформатування влади» [9, с. 46 - 52]. У роботі автори виділяють найбільш вдалі, на їхню думку, визначення вказаного феномену, зокрема О. Галустьяна, П. Штомпки, П. Шляхтуна та А. Дацюка. Так, О. Галустьян, у вузькому значенні визначає державний переворот як: «насильницька (неконституційна) зміна (захоплення) влади в державі»; у широкому - «усунення від влади можновладців шляхом фізичного знищення або ізоляції від важелів влади з заміною на угодних представників або на представників інтересів сил, які проводять державний переворот» [5, с. 19 - 25]. П. Штомпка вважає, що: «державний переворот - це раптова незаконна зміна влади, уряду або персоналу політичних інститутів без будь-яких змін політичного режиму, економічної організації або культурної системи» [20, с. 371 - 372].

Відомий український дослідник П. Шляхтун під державним переворотом розуміє насильницьке або здійснене неконституційним шляхом захоплення державної влади [19, с. 119]. Найбільш об'ємне визначення сформулював А. Дацюк, який вважає, що державний переворот - це насильницьке, незаконне захоплення державної влади однією з політичних сил шляхом повалення правлячого режиму, яке організовується й здійснюється під керівництвом відносно невеликої групи змовників, до складу яких можуть входити як політичні діячі, державні службовці, так і військові. Це своєрідна форма боротьби за владу в конфлікті між суб'єктами політичних відносин [7, с. 537].

У вказаній монографії наведене визначення і із «Політологічного енциклопедичного словника» за редакцією Ю. Шемшученка, В. Бабкіна та В. Гор- батенка. Тут державний переворот визначається як - зміна політичного режиму, що відбувається із застосуванням насилля; це захоплення влади однією з політичних сил у процесі політичної боротьби, яка виходить за межі легітимності. Державний переворот не призводить до корінних змін економічного базису, системи матеріальних цінностей, а лише призводить до зміни суб'єкта політичної влади [11, с. 148 - 149].

На основі аналізу зазначених вище термінів О. Меженська та С. Вовк формулюють власне визначення державного перевороту. Вказані автори зазначають, що: «...пропонуємо визначити державний переворот як нелегітимну форму зміни чинної влади чи / та політичного режиму в державі, яка здійснюється із застосуванням силових методів або з погрозою застосування насилля незначною та добре організованою групою осіб в інтересах соціально значущого сегмента політики». Слід додати, що під соціально значущим сегментом політики дослідниці розуміють: «.тих головних політичних акторів, які мають безпосереднє відношення до політики, до влади та здатні впливати на політичні рішення й мають в цьому певний інтерес (окремі особистості, політичні групи, партії, представники фінансових корпорацій, олігархічних кланів, верхівка силових структур)» [9, с. 47 - 48].

Виходячи із наведеного вище аналізу термінів державного перевороту не важко побачити, що ключовою характеристикою цього явища не є корінний характер політичних змін. Тобто у межах державного перевороту відбувається зміна лише владної еліти, а не перебудова основних характеристик політичної, соціальної, економічної систем чи культурних цінностей. Окрім того, державний переворот, як і збройний заколот, не має масового характеру, реалізується невеликою групою людей.

Низка сучасних авторів, зокрема О. Афонін, Т Абдулмуталінова та М. Ібрагімов загалом погоджуючись з розумінням державного перевороту як збройних дій, що сприяють переходу державної влади до інших політичних сил, які не переслідують мети корінних соціально-економічних та політичних змін у всьому суспільстві. Поряд з цим указані дослідники виділяють ще одне, дотичне поняття «соціально-класового перевороту» та визначають його як збройні дії, у результаті яких державна влада переходить до протилежного за своїми політико-ідеологічними переконаннями класу (соціальної групи), що тягне за собою корінні зміни в усіх сферах життя суспільства [1, с. 10]. Зокрема, О. Афонін вважає, що найбільш радикальною формою класового внутрішньополітичного конфлікту є переворот, який розділяється на «соціально-класовий переворот» та «державний переворот» зі вказаними вище сутнісними характеристиками [3, с. 91].

На наш погляд, виокремлення поняття соціально-класового перевороту є досить дискусійною проблемою. Слід врахувати те, що його формулювання суттєво пересікається з таким видом збройного насилля як революція, сутнісні характеристики та підходи до визначення якої складає окрему наукову проблему.

Різновидом державного перевороту є військовий переворот. У довідковій літературі військовий переворот визначається як озброєний виступ частини військовослужбовців проти політичної влади, керівництва державою [14, с. 117]. О. Глазунов на основі вивчення вказаного явища у країнах Латинської Америки, Азії та Африки, тобто тих регіонів де військові перевороти трапляються найчастіше, сформулював наступне визначення. Військовий переворот - це форма насильницької зміни державної влади, у результаті якої остання переходить до представників збройних сил. Окрім того, вказаний дослідник визначив політичні фактори, що сприяють військовому перевороту, а саме: криза влади, невдоволення армії, наявність історичних традицій, корпоративний дух та традиції офіцерського корпусу [6, с. 84 - 114].

У академічному середовищі існує й позитивне ставлення до військового перевороту, який певними дослідниками сприймається як наведення порядку, вирішення політичної чи соціальної кризи в країні. Так, М. Требін під військовим переворотом розуміє спробу армії вирішити проблеми суспільства, взявши на себе відповідальність за справи в державі [17]. Е. Люттвак характеризує аналізоване явище як збройний виступ військовослужбовців проти законної влади та уряду, спрямований на повалення цивільного режиму, що здійснюється з метою встановлення влади військ чи хунти, які виступають проти безладдя та хаосу в державі, припинити які не здатна чинна влада [8, с. 283 - 299].

До прихильників такої точки зору можна віднести й О. Меженську й С. Вовк. Дослідниці на основі аналізу наявних визначень та специфічних ознак формулюють наступне визначення військового перевороту: «.це неконституційний, насильницький спосіб зміни державної влади, що призводить до повалення влади цивільних осіб та встановлення диктатури військових як засобу вирішення певних (нагальних) суспільно-політичних проблем або інтересів соціально значущого сегмента політики» [9, с. 50].

Більшість дослідників схиляється до того, що провокує втручання армії у політичний процес, і як наслідок військовий переворот, тупикова ситуація, коли протиборчі політичні сили мають однакову підтримку та вплив, а, відтак, криза в державі не має можливості бути розв'язаною [16]. Яскравим прикладом є Латинська Америка, у конструкції політичних систем більшості країн цього регіону закладено протиріччя між виконавчою та законодавчою владою. Так, якщо за рахунок традицій та політичної культури загалом, у США подібна система функціонує досить стабільно, то у країна Латинської Америки призводить до періодично повторюваної патової ситуації між Президентом та Парламентом і, як наслідок, до численних військових переворотів [12, с. 82].

Деякі дослідники, зокрема О. Балацька зводять поняття військового перевороту і путчу в один термін, визначаючи, що державний переворот, здійснений за ініціативи військової еліти є путчом [4, с. 29]. Однак, О. Меженська та С. Вовк розводять ці явища. Дослідниці визначають, що «державний переворот, який проявляється у формі збройного авантюристського виступу інакомислячої невеликої групи змовників із складу військових трактується науковцями як путч». Безпосередньо, термін запропонований указаними науковцями наступний: «путч - відкрита, пряма відмова частини армії під керівництвом офіцерів або військової верхівки, яка знаходиться у підпорядкуванні діючої влади, підкорятися та захищати інтереси останньої, яка має на меті змінити владну верхівку на ту, яка б захищала їхні інтереси. «Путч» означає насильницьке повалення уряду армією (або її частиною) або групою офіцерів» [9, с. 50, 51].

Наведений вище термін є досить розгорнутим та ілюстративним, однак у ньому упущена досить важлива деталь. Путч - це раптова, неконституційна, нелегальна зміна правлячої політичної сили за допомогою військових чи контрольно-репресивних органів. Дані структури виступають або безпосереднім інструментом захоплення влади, або засобом психологічного тиску невеликої групи змовників на суспільство, правлячу еліту та інститут влади [14, с. 131]. Суттєвою характеристикою тут є те, що не лише військові можуть виступати ініціаторами, організаторами та реалізаторами путчу, а й контрольно-репресивні органи, зокрема, силові структури.

О. Меженська та С. Вовк наводять ще одне дотичне до військового перевороту та путчу поняття - пронунсіаменто. «Пронунсіаменто - це втручання військових у процес політичного керівництва державою; різновид спроби захоплення влади військовими формуваннями в Іспанії та країнах Латинської Америки... У результаті такого захоплення влади політичне управління в країні переходить до військових, вони запроваджують у країні надзвичайний стан, обмежують громадянські права та свободи, розпочинають репресії проти противників військового режиму. Такий режим прийнято називати «хунта» або режим «військової диктатури» . «військова хунта» - військові союзи й організації, які приходять до влади шляхом військових переворотів і встановлюють, як правило, режим військової диктатури фашистського або близького до фашизмі типу.» [9, с. 51].

Таким чином, логіка реалізації сучасної зовнішньої агресії, а саме маскування її під бунти, повстання, громадянські війни чи революції вимагає від академічної спільноти встановлення чітких, зрозумілих та однозначних визначень видів внутрішньополітичного збройного насилля. До різновидів указаного феномену, що не ведуть до корінних змін у політичній системі, а провокують переформатування владних структур та окремих системних елементів слід віднести бунт, повстання, збройний заколот, державний переворот, військовий переворот, путч та пронунсіаменто. Зазначені види збройного насилля відрізняються такими характеристиками як стихійність, масовість, організованість та відкритість. Поряд з цим, очевидним є те, що громадянська війна та революція призводять до більш ґрунтовних змін у суспільно-політичній системі. Проте, об'єм однієї статті не дозволяє повноцінно розкрити сутнісні характеристики та визначити терміни вказаних складних та дискусійних явищ. Розв'язанню цих проблем будуть присвячені наступні розвідки.

Список використаних джерел

1. Абдулмуталинова Т. А. Особенности вооруженных внутриполитических конфликтов / Т. А. Абдулмуталинова, М. М. Ибрагимов // Актуальные проблемы гуманитарных и социально-экономических наук. - Вольск, 2016. - №10. - С. 9 - 12.

2. Анцупов А. Я. Словарь конфликтолога / А. Я. Анцупов, А. И. Шипилов. - 2-е изд. - М. [и др.]: Питер, 2006. - 527 с.

3. Афонин А. И. Методологический подход к анализу разновидности внутриполитических конфликтов / А. И. Афонин // Власть. - 2010. - № 7. - С. 90 - 92.

4. Балацька О. Б. Політичне насилля як політико- культурний феномен: специфіка, детермінація, тенденції: монографія / О. Б. Балацька. - Старобільськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2018. - 385 с.

5. Галустьян О. А. О государственных переворотах (сравнительно-исторический аспект вопроса) / О. А. Галустян // Междунар. уголов. право и междунар. юстиция.

- 2010. - №3. - С. 19 - 25.

6. Глазунов О. Н. Государственный переворот: стратегия и технологии / О. Н. Глазунов. - М.: ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2006. - 445 с.

7. Енциклопедія державного управляння: у 8 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; Т. 3: Історія державного управління / наук.- ред. колегія: А. М. Мих- ненко (співголова), М. М. Білинська (співголова) та ін. 2011. - С. 537 - 539.

8. Люттвак Э. Н. Государственный переворот: практ. пособие: [пер. с англ.] / Э. Н. Люттвак. - 2012. - 316 с.

9. Меженська О. В. Державний переворот: насильницький спосіб переформатування влади: монографія / O. В. Меженська, С. О. Вовк. - Старобільськ: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2017. - 232 с.

10. Ожегов С. И. Словарь русского языка [Текст]: около 57000 слов / С. И. Ожегов; под ред. Н. Ю. Шведовой. - 16-е изд., испр. - М.: Рус. яз., 1984. - 797 с.

11. Політологічний енциклопедичний словник / за ред.: Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатен- ка. - 2-е вид., доп. і перероб. - К.: Генеза, 2004. - 736 с.

12. Сарторі Дж. Порівняльна конституційна інженерія: Дослідження структур, мотивів і результатів: пер. с англ. / Джованні Сарторі; Пер. О. І. Мороз.- Пер. з 2-го англ. вид.- К.: АртЕк, 2001.- 224 с.

13. СІПРІ 2015: Щорічник: Озброєння, роззброєння та міжнародна безпека / Стокгольмський міжнар. ін-т дослідж. миру; Український центр екон. і політичних до- слідж. імені Олександра Разумкова. - К.: Заповіт, 2016.

- 688 с.

14. Ткач О. І. Політологія. Термінологічний словник: [навч. посіб.] / О. І. Ткач, П. Р. Костів. - Київ: Ун-т «Україна», 2012. - 196 с.

15. Толковый словарь живого великорусского языка [Текст]: в 4 т. / В. И. Даль. - М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. - Т. 1. - 636 с.

16. Томчук І. О. Порівняльно-правова характеристика відповідальності за злочини проти національної безпеки за вітчизняним та зарубіжним кримінальним законодавством / І. О. Томчук // Право і суспільство. - 2015. №4, ч. 3. - С. 189 - 194.

17. Требін М. Армія і політика: історична ретроспектива взаємодії / М. Требін // Політ. менеджмент. - 2012. №4/5. - С. 141 - 153.

18. Файзрахманов Р Х. Войны и вооружённое насилие как фактор развития российской государственности / P. Х. Файзрахманов // Российский юридический журнал. М, 2013. - № 5 (92). - С. 81 - 84.

19. Шляхтун П. П. Конституційне право: слов. термінів / П. П. Шляхтун. - Київ: Либідь, 2005. - 568 с.

20. Штомпка П. Социология социальных изменений: пер. с англ. / П. Штомпка. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 414 с.

21. Щемелинин К. С. Теория и законы гражданской войны / К. С. Щемелинин // Международный научный журнал «Синергия наук». - Санкт-Петербург, 2018. - № 20. - С. 893 - 940.

References

1. Abdulmutalinova T. A. Osobennosti vooruzhennyh vnutripoliticheskih konfliktov (Features of armed internal political conflicts) / T. A. Abdulmutalinova, M. M. Ibragimov // Aktual'nye problemy gumanitarnyh i social'no- ekonomicheskih nauk. - Vol'sk, 2016. - №10. - S. 9 - 12.

2. Ancupov A. YA. Slovar' konfliktologa (Conflict Dictionary) / A. YA. Ancupov, A. I. SHipilov. - 2-e izd. - M. [i dr.]: Piter, 2006. - 527 s.

3. Afonin A. I. Metodologicheskij podhod k analizu raznovidnosti vnutripoliticheskih konfliktov (Methodological approach to the analysis of a variety of internal political conflicts) / A. I. Afonin // Vlast'. - 2010. - № 7. - S. 90 - 92.

4. Balatska O. B. Politychne nasyllia yak polityko-kulturnyi fenomen: spetsyfika, determinatsiia, tendentsii: monohrafiia (Political violence as a political and cultural phenomenon: specificity, determination, tendencies: monograph)/ O. B. Balatska. - Starobilsk: DZ «LNU imeni Tarasa Shevchenka», 2018. - 385 s.

5. Galust'yan O. A. O gosudarstvennyh perevorotah (sravnitel'no-istoricheskij aspekt voprosa) (About coups d'etat (a comparative historical aspect of the issue)) / O. A. Galustyan // Mezhdunar. ugolov. pravo i mezhdunar. yusticiya. - 2010. - №3. - S. 19 - 25.

6. Glazunov O. N. Gosudarstvennyj perevorot: strategiya i tekhnologii (Coup d'etat: strategy and technology)/ O. N. Glazunov. - M.: oLmA-PRESS Obrazovanie, 2006. - 445 s.

7. Entsyklopediia derzhavnoho upravliannia [Encyclopedia of the Sovereign]: u 8 t. / Nats. akad. derzh. upr. pry Prezydentovi Ukrainy ; T. 3: Istoriia derzhavnoho upravlinnia / nauk.- red. kolehiia: A. M. Mykhnenko (spivholova), M. M. Bilynska (spivholova) ta in. - 2011. - S. 537 - 539.

8. Lyuttvak E. N. Gosudarstvennyj perevorot: prakt. posobie (Coup d'etat: a practical guide): [per. s angl.] / E. N. Lyuttvak. - 2012. - 316 s.

9. Mezhenska O. V. Derzhavnyi perevorot: nasylnytskyi sposib pereformatuvannia vlady: monohrafiia (The coup d'йtat: a violent way of reformatting power: a monograph)/

O. V Mezhenska, S. O. Vovk. - Starobilsk: DZ «LNU imeni Tarasa Shevchenka», 2017. - 232 s.

10. Ozhegov S. I. Slovar' russkogo yazyka (Dictionary of the Russian language) [Tekst]: okolo 57000 slov / S.I. Ozhegov ; pod red. N.YU. SHvedovoj. - 16-e izd., ispr. - M.: Rus. yaz., 1984. - 797 s.

11. Politolohichnyi entsyklopedychnyi slovnyk (Political Science Encyclopedic Dictionary)/ za red.: Yu.

S. Shemshuchenka, V D. Babkina, V P. Horbatenka. - 2-e vyd., dop. i pererob. - K.: Heneza, 2004. - 736 s.

12. Sartori Dzh. Porivnialna konstytutsiina inzheneriia: Doslidzhennia struktur, motyviv i rezultativ (Comparative Constitutional Engineering: Research on Structures, Motives and Outcomes): per. s anhl. / Dzhovanni Sartori; Per. O. I. Moroz.- Per. z 2-ho anhl. vyd.- K.: ArtEk, 2001.- 224 s.

13. SIPRI 2015: Shchorichnyk: Ozbroiennia,

rozzbroiennia ta mizhnarodna bezpeka (Yearbook: Armaments, Disarmament and International Security)/ Stokholmskyi mizhnar. in-t doslidzh. myru; Ukrainskyi tsentr ekon. i politychnykh doslidzh. imeni Oleksandra Razumkova. - K.: Zapovit, 2016. - 688 s.

14. Tkach O. I. Politolohiia. Terminolohichnyi slovnyk (Politology Glossary): [navch. posib.] / O. I. Tkach, P. R. Kostiv. - Kyiv: Un-t «Ukraina», 2012. - 196 s.

15. Tolkovyj slovar' zhivogo velikorusskogo yazyka (Explanatory Dictionary of the Living Great Russian Language) [Tekst]: v 4 t. / V. I. Dal'. - M.: OLMA-PRESS, 2002. - T. 1. - 636 s.

16. Tomchuk I. O. Porivnialno-pravova kharakterystyka vidpovidalnosti za zlochyny proty natsionalnoi bezpeky za vitchyznianym ta zarubizhnym kryminalnym zakonodavstvom (Comparative Legal Characteristics of Liability for National Security Crimes under Domestic and Foreign Criminal Law)/ I. O. Tomchuk // Pravo i suspilstvo. - 2015. - №4, ch. 3. - S. 189 - 194.

17. Trebin M. Armiia i polityka: istorychna retrospektyva vzaiemodii (Army and politics: a historical retrospective of engagement)/ M. Trebin // Polit. menedzhment. - 2012. - №4/5. - S. 141 - 153.

18. Fajzrahmanov R. H. Vojny i vooruzhyonnoe nasilie kak faktor razvitiya rossijskoj gosudarstvennosti (Wars and armed violence as a factor in the development of Russian statehood)/ R. H. Fajzrahmanov // Rossijskij yuridicheskij zhurnal. - M, 2013. - № 5 (92). - S. 81 - 84.

19. Shliakhtun P. P. Konstytutsiine pravo: slov. terminiv (Constitutional Law: Glossary of Terms)/ P. P. Shliakhtun. - Kyiv: Lybid, 2005. - 568 s.

20. Shtompka P. Sociologiya social'nyh izmenenij: per. s angl. (Sociology of Social Change)/ P. SHtompka. - M.: Aspekt Press, 1996. - 414 s.

21. Shchemelinin K. S. Teoriya i zakony grazhdanskoj vojny (Theory and laws of civil war)/ K. S. SHCHemelinin // Mezhdunarodnyj nauchnyj zhurnal «Sinergiya nauk». - Sankt-Peterburg, 2018. - № 20. - S. 893 - 940.

Размещено на Allbest.ru