Цивілізації світу у сучасному політологічному та країнознавчому дискурсі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

ЦИВІЛІЗАЦІЇ СВІТУ У СУЧАСНОМУ ПОЛІТОЛОГІЧНОМУ ТА КРАЇНОЗНАВЧОМУ ДИСКУРСІ

Черкасов С.С., кандидат історичних наук, доцент

кафедри всесвітньої історії та міжнародних відносин

Запоріжжя

Анотація

цивілізаційний політологічний країнознавчий геополітика

У статті висвітлено сучасні дискурсивні практики використання цивілізаційного аналізу у політологічному та країнознавчому контекстах. Продемонстровано, що цивілізаційна теорія є одним із сучасних комплексних міждисциплінарних інструментів дослідження країнознавчих та геополітичних характеристик соціокультурних спільнот. Охарактеризовано підходи до використання основних засад цивіліографії у прикладних політологічних дослідженнях. Визначено зміщення дискурсивних акцентів на користь прогностичного моделювання, виявлення загальних тенденцій та закономірностей міжнародних відносин, що зумовлює переміщення цивілізаційного аналізу у площину сучасної геополітики. Загальні тенденції чітко детермінують підходи до перспектив подальшої розробки проблеми із урахуванням результатів концептуалізації останніх досліджень та розширення можливості їх впровадження у політологічну практику.

Ключові слова: цивілізаційна теорія, політологія, країнознавство, міжнародні відносини, дискурсивні практики.

Annotation

The article highlights contemporary discursive practices of using civilization analysis in political and country studies contexts. It has been demonstrated that civilization theory is one of the modern complex interdisciplinary tools for the study of country-specific and geopolitical characteristics of socio-cultural communities. The approaches to the use of the basic principles of civilography in the applied political studies are described. The shift of the discursive accents in favor of prognostic modeling, disclosing of the general tendencies and mechanisms of the international relations is determined. The general trends clearly determine the approaches to the prospects for further elaboration of the problem, taking into account the results of the conceptualization of the recent researches and expanding the possibility of their introduction into political science.

Keywords: civilization theory, political science, country studies, international relations, discursive practices.

Виклад основного матеріалу

Багатоаспектне міждисциплінарне студіювання концепту цивілізації та цивілізаційної спільноти спирається на практику використання цих фундаментальних понять у сучасному гуманітарному дискурсі. При цьому виокремлення політологічного та країнознавчого контекстів надає можливість не тільки розширити змістовно-концептуальний ряд засадничих категорій цивілізаційного аналізу, але й простежити межі пізнавальних можливостей цивілізаційної теорії як когнітивного інструменту політології, міжнародних відносин та країнознавства. Сучасна політологічна думка дедалі частіше звертається до проблеми соціокультурного розвитку людства, а ключовим категоріям цивілізаційного аналізу відводиться центральне місце у тематичному спектрі наукових праць з міжнародної політики. Метою даної статті є висвітлення методологічних алгоритмів, введених до наукового обігу за останні десятиліття, що вимагають опрацювання та узагальнення. У центрі уваги дослідників перебуває проблема суб'єктності цивілізацій у міжнародних відносинах та способи її розв'язання, проблема сучасної цивілізаційної ідентичності та класифікації цивілізаційних спільнот, а також моделі цивілізаційного аналізу міжнародних відносин.

Спираючись на широку теоретичну основу, сучасні дослідники звертають увагу на теоретичні питання, які дозволяють під іншим кутом зору висвітлити узагальнену картину використання цивілізаційного аналізу у політологічних дослідженнях, а саме: якою мірою цивіліографія може виявитись корисною при аналізі міжнародних відносин та де межа її пізнавальних можливостей? Зокрема, однією зі спроб акцентувати увагу наукової спільноти на тісному взаємозв'язку цивілізаційного дискурсу з політологією міжнародних відносин стала праця американських науковців М. Холла та П. Джексона «Цивілізаційна ідентичність: створення та відтворення цивілізацій у міжнародних відносинах» (2007) [2]. Важливою істотною особливістю даного дослідження є документальна основа видання, побудова теоретичних висновків на основі історичних прецедентів. Врахування ментальних характеристик цивілізаційного простору вирізняє працю Д. Хедлі «Європеїзація світу» (2007) [4], яка пропонує комплексний аналіз цілої сукупності явищ та містить широкий фактичний матеріал, спрямований на висвітлення політичної історії Європи та колонізованих нею територій. Інформаційною насиченістю вирізняється робота Ф. Петіто «Цивілізаційний діалог та світовий порядок: культурна, релігійна та цивілізаційна політика у міжнародних відносинах» (2009) [1], яка зосереджується на знакових аспектах репрезентації методологічних можливостей цивілізаційного аналізу у міжнародних відносинах, приділяє увагу висвітленню теоретичного виміру їх сутності. Прагнення включити цивілізаційні концепції глобальної геополітики у широкий аналітичний контекст ілюструє видання австралійських дослідників Д. Джозефа та К. Уайта «Науковий реалізм та міжнародні відносини» (2010) [10]. Концептуально важливий підхід запропонував відомий дослідник Ян Морис у своїй праці «Чому Захід панує натепер: оповіді з історії та що з них випливає щодо майбутнього» (2010), запропонувавши системне бачення глобальних політичних процесів з точки зору історії сучасної світової цивілізації. Праця того ж автора «Вимір цивілізації» (2013) [6] хронологічно продовжує виклад, фокусуючи увагу на найбільш дискусійних проблемах націотворення. Знаковий внесок у розробку цивілізаційного підходу до аналізу міжнародних відносин здійснила американська дослідниця Н. Орескес у своїй праці «Занепад Західної цивілізації» (2014) [8]. Авторка з'ясовує умови та причини зменшення динаміки розвитку традиційних західних суспільств. Окреме місце займає робота Ю. Моллер «Завіса обставин: технології, цінності, дегуманізація економіки та політики» (2015) [5], пропонуючи аналіз цивілізаційного розвитку різних історико-культурних регіонів сучасного світу. Особливий інтерес серед дослідників останнім часом викликає робота М. Персі «Похибки цивілізації: локальні народи у структурі міжнародного співтовариства» (2016) [9], у якій автор дійшов висновку про існування низки парадоксів країнознавчого підходу до світової геополітики. Окремі аспекти глобалізації світових культур докладно проаналізував у своїй праці «Межі вестернізації» П. Гюрел (2017) [3]. У цілому, дослідникам вдалось обґрунтувати цивілізаційне бачення політології міжнародних відносин, рельєфно виокремити цивілізаційний чинник розвитку світової політики. У цьому сенсі кожне покоління політологів пропонує власне вирішення проблеми відсутності правової суб'єктності цивілізацій у міжнародних відносинах, оскільки цивілізаційні спільноти не мають правового статусу у світовій політиці, здійснюючи значний вплив на її перебіг, при цьому правова суб'єктність цивілізацій жодним чином не формалізована у міжнародному праві. На думку більшості дослідників за умов сучасної уніфікації етнокультурного середовища недостатньо виправданою є спроба побудови деталізованої класифікації цивілізаційних утворень, виокремлення яких на підставі історико-культурних критеріїв залишається досить умовним та авторським аналітичним рішенням. Натомість у гуманітаристиці остаточно затвердилась концепція розподілу сучасного світу на дві цивілізаційні спільноти: східну та західну, що виступають як бінарні протилежності. Загальнопоширеним стало твердження про співіснування «західної» індивідуалістичної та «східної» колективістської, ірраціональної, орієнтованої на внутрішній світ людини цивілізаційної парадигми. При цьому сучасна цивіліографія все частіше констатує факт «загибелі» класичного цивілізаційного Сходу внаслідок інтенсивної глобалізації та перенесення західних культурних практик у повсякденне життя східних суспільств.

Не тільки констатований, але й якісно новий погляд на класифікацію країн за ознакою цивілізаційної приналежності до західної та східної груп пов'язаний із проведенням досліджень у царині цивілізаційної ідентичності. Від початку своєї актуалізації у другій половині XX ст., проблема ідентичності стала предметом аналізу багатьох наукових дисциплін, зокрема політології та політичної психології, що почали використовувати термін «цивілізаційна ідентичність» для позначення явищ високого рівня узагальнення. Дослідження ідентифікаційних рис різних цивілізаційних спільнот призвело до створення концепції групових ідентичностей та відокремлення характеристик колективної ідентичності від індивідуальної. На теоретичному рівні концепція групових ідентичностей було вперше сформульована у працях соціологів Е. Еріксона, Т. Бергера, Т. Лукмана, які поставили питання про межі групової та індивідуальної ідентичностей. На думку вчених, групова ідентичність - це результат процесу ідентифікації, ототожнення з певною соціокультурною спільнотою, яке виникає шляхом засвоєння особою спільних соціокультурних цінностей. Засадничим положенням концепції є твердження про те, що на відміну від індивідуальної, групова ідентичність існує не тільки у сфері свідомості, але й у вигляді ідентифікаційного середовища - сукупності об'єктивізованих найбільш значимих ознак, маркерів ідентичності, на основі яких відбувається процес ідентифікації. Розробка концепції групових ідентичностей у різних сферах гуманітарного знання призвела до виокремлення різних видів колективної ідентичності, детермінованих сталим переліком соціокультурних ознак. Експлікація основних категорій концепції групових ідентичностей на дослідження особливих рис цивілізаційних спільнот поставила питання про своєрідність ідентифікаційного середовища цивілізації. Оскільки соціополітичне та соціокультурне середовище охоплюють динамічні сфери суспільного життя, їх змістовне наповнення перебуває у постійному розвитку, нерозривно пов'язаному з процесами цивілізаційної ідентифікації.

Переважна більшість теоретичних цивілізаційних моделей належить до геополітичних конструктів та мають високу прогностичну ефективність. Такі особливості, зокрема, відрізняють класичну модель «зіткнення цивілізацій» американського політолога, директора Інституту стратегічних досліджень Гарвардського університету С. Хантингтона. На аналогічні висновки наштовхує його аналіз міжнародних відносин, а також прогнозований ним перехід світової політики у нову фазу, у межах якої найважливішими діючими особами у міжнародних відносинах стають групи країн різних цивілізацій, а не держави-нації західного світу. Відповідно, на думку Хантингтона, головним джерелом суперечностей у міждержавних відносинах стануть міжцивілізаційні суперечності у сфері культури та світобачення дев'яти сучасних цивілізацій: західної, православної, іспанської, китайської, індуїстської, латиноамериканської, японської та буддистської. При цьому можливі конфлікти як між сусідніми державами, які належать до різних цивілізацій, так і між безпосередньо самими цивілізаційними спільнотами [2]. Наголос на визначенні рівня цивілізаційного розвитку окремих груп країн притаманний також теорії світ-ситеми І. Уоллерстайна, що оперує категоріями «ядра», «напівпериферії» та «периферії» цивілізаційного розвитку в залежності від успіху країн у розробці та експорті нових технологій та ступеню незалежності від зовнішнього політичного та економічного впливу [5]. До аналогічних висновків доходить у своїх роботах розробник теорії глобальної цивілізації А. Кіссенджер, наголошуючи на необхідності підтримки у світі глобального балансу сил за допомогою держав, які становлять основу світового порядку [6]. Цивілізаційна теорія використовується також і в основних положеннях концепції «великої шахівниці» З. Бжезинського, відповідно до якої домінуюче становище США у вирішальних позиціях світової влади базується на міжнародному розподілі сил та здатності контролювати політичні еліти євразійського простору [8]. Концепт, що повязує міжнародні відносини з цивілізаційним чинником, ще більш виразно простежується у теорії «третьої хвилі» цивілізації Е. Тоффлера, яка ґрунтується на спостереженні за динамікою змін у технологічній сфері, яка послідовно змінюється від аграрної до індустріальної та інформаційної стадії, результатом чого є нерівномірний цивілізаційний розвиток країн сучасного світу, оскільки різні типи технологічних цивілізацій змушені співіснувати одна з одною [9].

Цивілізаційна теорія як один із інструментів пояснення сутності міжнародних відносин, аргументи та гіпотези якої пов'язані переважно з геополітикою та принципами концепту «політичного реалізму» демонструє високу когнітивну та експлікаційну ефективність у країнознавчих дослідженнях, традиційно використовується як основа для вирішення цілого комплексу наукових проблем. Одним із способів застосування цивілізаційної теорії у країнознавчих студіях є цивілізаційне моделювання міжнародних відносин, що проводиться із дотриманням ключових принципів моделювання: принципу відповідності моделі оригіналу, принципу екстраполяційності модельної інформації та принципу верифікації, можливості зіставлення отриманої моделі із властивостями реально існуючої системи. Кожна із наукових шкіл у сучасній теорії міжнародних відносин пропонує експланаційні концепції, які віддають пріоритет окремій групі чинників у поясненні сутності міжнародної політики: впливу комунікативних та інформаційних систем, чиннику географічного детермінізму тощо. Когнітивною перевагою цивілізаційної теорії є її здатність до проведення збалансованого факторного аналізу у моделюванні міжнародних відносин, який не гіпертрофіє причинні зв'язки і з'ясовує їх ступінь вагомості у міжнародній політиці.

Таким чином, цивілізаційна теорія є одним із сучасних комплексних міждисциплінарних інструментів дослідження країнознавчих та геополітичних характеристик соціокультурних спільнот. Проведений аналіз сучасних дискурсійних практик використання основних засад цивіліографії у прикладних аналітичних дослідженнях демонструє зміщення акцентів на користь прогностичного моделювання, виявлення загальних тенденцій та закономірностей міжнародних відносин, що сприяє виразному переміщенню цивілізаційного аналізу у площину загальної геополітики, у межах якої категорія цивілізації виступає у якості зручної методологічної основи здебільшого глобального політологічного прогнозування як найвища форма теоретичного узагальнення світових процесів соціокультурного та технологічного розвитку. При цьому виклад теоретичних положень здійснюється дослідниками досить схематично, залишається мало розробленою класифікація сучасних локальних цивілізацій, відсутній науковий консенсус щодо перспектив формування єдиної світової цивілізації, що значно обмежує можливість уніфікованого трактування базових категорій цивілізаційного аналізу серед широкого розмаїття авторських визначень. Значний внесок у розвиток теоретичних положень цивілізаційного аналізу міжнародних відносин внесла конструктивістська теорія ідентичностей, поставивши питання про можливість цивілізаційного самовизначення соціокультурних спільнот, а також формування різних ступенів цивілізаційної самосвідомості, безпосередньо порушивши питання про суб'єктність цивілізацій у міжнародних відносинах. З'ясована спрямованість наукових досліджень відображає прагнення експертів включити категорію цивілізації у практичний політологічний контекст, вийти за межі суто теоретичного ракурсу. Така оцінка досить чітко детермінує підходи до перспектив подальшої розробки проблеми з урахуванням результатів концептуалізації останніх досліджень та розширення можливості їх впровадження у політологічну практику.

Список використаних джерел

1. Civilizational Dialogue and World Order: the Other Politics of Cultures, Religions, and Civilizations in International Relations / ed. by S. Michalis, F. Petito. N.Y.: Palgrave Macmillan, 2009. 294 p.

2. Civilizational identity: the Production and Reproduction of Civilizations in International Relations / ed. by M. Hall, P. Jackson. N.Y.: Palgrave Macmillan, 2007. 243 p.

3. Gurel P. The Limits of Westernization: A Cultural History of America in Turkey / Peril Gurel. N.Y: Columbia University Press, 2017. 288 p.

4. Headly J. M. The Europeanization of the World: On the Origins of Human Rights and Democracy / J. M. Headly. Princeton: Princeton University Press, 2008. 312 p.

5. Moller J. The Veil of Circumstance: Technology, Values, Dehumanization and the Future of Economics and Politics / Jorgen Ostrom Moller. Singapore: Iseas-Yusof Ishak Institute, 2016. 298 p.

6. Morris I. The Measure of Civilization: How Social Development Decides the Fate of Nations / I. Morris. Princeton: Princeton University Press, 2014. 400 p.

7. Morris I. Why the West Rules - For Now: The Patterns of History, and What They Reveal About the Future / I. Morris. N.Y: Palgrave Macmillan, 2011. 768 p.

8. Oreskes N. The Collapse of Western Civilization: A View from the Future / Naomi Oreskes. N.Y.: Columbia University Press, 2014. 104 p.

9. Pearcey M. The Exclusions of Civilization: Indigenous Peoples in the Story of International Society / Mark Pearcey. N.Y.: Palgrave Macmillan, 2016. 155 p.

10. Scientific Realism and International Relations / ed. by J. Joseph, C. Wight. N.Y: Palgrave Macmillan, 2010. 258 p.

Размещено на Allbest.ru