Деструктивний інформаційний вплив на соціально-політичні процеси (на прикладі Франції)

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Як ілюстрацію автори взяли протестну кризу у Франції у період із 2017-2019 рр., що отримала назву "виступи "жовтих жилетів": "les protestes des gilets jaunes" / "le mouvement des gilets jaunes". Ми розглядаємо це як типовий, інспірований ззовні вплив, де інформаційна складова - агресивні наративи протестувальників, застосування каналів комунікації як платформ для пошуку однодумців і поширення своїх ідей, оперативне управління під час вуличної ходи чи актів вандалізму - є прикладом деструктивного інформаційного впливу на соціально- політичну систему. Явище це настільки поширене, що жодна країна не може ігнорувати його чи не помічати його вплив на політичне життя й відносини з іншими країнами [4]. Українська держава та громадянське суспільство, яка сповідує європейську перспективу і протистоїть інформаційні агресії Росії, має врахувати досвід сучасної Франції у власній зовнішній політиці та зміцнені засад національної інформаційної безпеки. Особливо це стосується того періоду, який передує виборчій кампанії. А оскільки Україна як нестала, транзитивна демократія й до того ж перманентно перебуває у стані виборів, то ця проблематики має прикладний характер.

Значну увагу дослідженню концепцій і теоретичних підходів до вивчення ролі інформаційного впливу, процесу деструктивного інформаційного впливу на соціально-політичну процеси приділяють такі вчені та дослідники: Г. Почепцов, Д. Дубов, М. Ожеван, С. Даниленко, В. Петрик, М. Присяжнюк, Л. Компанцева й ін. Автори ознайомилися з масивом вітчизняних та іноземних публікацій, присвячених проблематиці деструктивного інформаційного впливу на політичні процеси та протидію їм, проаналізували доповіді з означеної теми Національної агенції з безпеки інформаційних систем Франції (ANSSI, Agence nationale de la sйcuritй des systиmes d'information) і Національного інституту стратегічних досліджень України, НІСД (NISS, National institute for strategic studies) [5].

Викладення основного матеріалу досліджень

Інформаційний вплив, першочергово деструктивного характеру, відіграє особливу роль у системі сучасних міжнародних відносин, на наш погляд, на рівні з енергетичним і військовим елементами. Впливаючи на масову політичну свідомість, він виявляє себе як чинник, здатний викликати дестабілізацію єдиного простору безпеки постбіполярного світу, що і є головним завданням тієї чи іншої країни, яка має на меті послабити позицію конкурента та стати міжнародним лідером, у випадку Росії - повернутися на світову арену геополітичним гравцем. Цьому підпорядковані її зусилля в енергетичній, інформаційній і військово-шпигунській галузях. Дезінформація як і пропаганда, і фейки не є новим явищем, із яким довелося зіткнутися сьогодні. Дезінформація виникла разом із першими державами й завжди супроводжувала як мирні внутрішні політичні кампанії, так і воєнно- політичне протистояння держав. Проте разом із новітніми інформаційними технологіями, зміною парадигми сприйняття інформації, кризою "класичних" медіа змінився інформаційний і когнітивний ландшафт світу. Як було зазначено, інформаційний чинник має істотний деструктивний вплив на соціально-політичні процеси, однією з його головних складових є дезінформація. За словами українського вченого Г. Почепцова: "Дезінформація як системний інструментарій, а не для разового використання, що було завжди в військовій справі, є більш сучасним винаходом людства, ніж пропаганда. Щоправда, пропаганда була цілком почесним терміном в далекому минулому, поки його не "зіпсували" тоталітарні держави. Спочатку пропаганда була пов'язана з Ватиканом: так позначалася місіонерська робота з розповсюдження віри. Сьогодні пропаганда пішла в тінь, нею пристойні люди не займаються, для них придумали тепер новий термін - стратегічні комунікації" [6].

Головні характеристики дезінформації: високий емоційний рівень, що дозволяє ефективно охоплювати великі маси людей; просуває вигаданий віртуальний об'єкт, який активно руйнує звичну картину світу; майже не піддається спростуванню, оскільки це складно робити для неіснуючих об'єктів.

За французьким словником Larousse (фр. simulacre - лат. - simulacrum - зображення) - копія, яка насправді не має оригіналу [7]. Однією з головних властивостей симулякра за Ж. Бодрійяром - це здатність маскувати відсутність реальної дійсності. Порівняно з чимось очевидно штучним звичне середовище здається більш "справжнім", у чому й полягає пастка. Ж. Бодрійяр вважав симулякром сучасну світову політику: "Влада симулює владу, опозиція симулює протест. Мас-медіа тільки підливають масла у вогонь - вони лише імітують акт комунікації і передана ними інформація не має сенсу" [8]. деструктивний інформаційний протестний франція

Натепер інформаційні впливи набувають нових форм. Журналісти перебувають в доволі складних професійних і моральних умовах, оскільки доводиться працювати під зовнішнім тиском і внутрішньою самоце- нзурою редакційних політик, розуміти та відчувати середовище гібридної війни, щоб не стати заручником підступних схем та операцій. Змі все більше втрачають авторитет. До цього "букету" проблем напевне додасться й економічна криза в галузі, викликана світовою рецесією. Багато інших каналів і джерел інформування заполонили суспільство в інформаційний вакуум, де завдяки маніпулятивним засобам відбувається засвоєння ілюзій шодо дійсності, яку цілеспрямовано створили суб'єкти маніпуляцій, показали фальшиву картину та підставну "альтернативну" реальність. Також можна спостерігати той факт, що інтернет домінантно використовується для впливу на громадську думку. Він доступний у будь-який час і може містити необмежену кількість інформації. І якщо раніше його використання було не надто дієвим, бо доступ до нього мала лише невелика частина населення, то завдяки зростанню доступності ресурсу технології деструктивного впливу найкраще виявляють себе саме там. Паралельно з поширенням інтернет-ЗМІ, соціальних мереж та інших онлайн-платформ відбувається зростання рівня довіри громадян до онлайн-медіа і втрати довіри до традиційних засобів масової інформації, зокрема в Україні [9].

Популярним стало твердження, що світ, синхронно із глобалізацією й розвитком ЗМІ та соціальних мереж, набув нового стану. З інформаційного погляду він характеризується низькою часткою достовірних фактів і тверджень у безперервному потоці інформації. Словники визначають постправду лаконічно: це апеляція до емоційного сприйняття з усуненням критичного мислення. Якщо говорити більш точно, то постправда - це "інформація, подана так, що використання її веде до результатів, які не збігаються з тими, які б хотів отримати користувач цієї інформації". Постправда не обов'язково є брехнею. "Найчастіше постправда - це набір перекручених, вигаданих або урізаних фактів з упередженим трактуванням, необґрунтованими висновками. Вони емоційно забарвлені за допомогою неадекватних шаблонів і силогічних висновків, що підтверджують якусь концепцію, що її дотримується автор" [10]. І, як наслідок, ця неправдива інформація позначається на формуванні політичних поглядів і соціальних позицій громадян. Вони (громадяни) отримують інформацію в замкненому середовищі, інформацію, яка не має бути обов'язково правдивою, але яка все ж має значний вплив на судження та соціалізацію індивідуума, його уявлення пор засадничі принципи й умови функціонування суспільства.

Важливим інструментом постправди стали фейкові новини, які дуже швидко поширюються. Це повністю або частково вигадана інформація про суспільні події, людей або про речі, явища, які подаються у ЗМІ під виглядом справжніх журналістських матеріалів. Фейки заполонили інформаційний простір. Це відбувається тому, що мало хто читає далі заголовка, а подібні матеріали мають дуже яскраві, емоційні назви. Такі повідомлення масифіку- ються, впливають на людей. Індивідуальна думка не є небезпечною для розвитку суспільства, гірше, коли ці "фейки цілеспрямовано поширюють, коли вони мають вплив і формують громадську думку, яка вже в зародку є неправильною, тобто такою, що вироблена завдяки маніпуляціям у вигідному комусь світлі" [11].

Провівши дослідження особливостей тих чинників, які деструктивно позначаються на політичній ситуації у Франції, ми визначили два основні явища, які мали й потенційно мають, оскільки проблеми залишаються, найбільший дестабілізуючий вплив на нинішню ситуацію у країні, а саме феномен "жовтих жилетів", як один із чинників політико-безпекової дестабілізації, і питання міграції. Масовий протестний рух "жовтих жилетів" у Франції сформував ряд внутрішньополітичних і міжнародних загроз [12]. Факт того, що "жовті жилети" не пов'язані з жодною політичною силою чи профспілкою, не мають визначених лідерів чи спікерів, робить його небезпечним насамперед для стабільності у країні. Існують різноманітні екстремістські групи, які займаються насиллям і вандалізмом. Саме цим - відсутністю контролю за поширенням і локалізацією протестних вибухів приховується його особливість, що нагадує принцип мережевості, за яким функціонують соціальні медіа. Така ситуація значно зручніша для тих зовнішніх суб'єктів, що зацікавлені в дестабілізації, натомість для урядових безпекових структур - це породжує додаткові складнощі, призводить до розпорошення їхніх сил і засобів боротьби, хаотизації у взаємодії. А це означає - низьку ефективність у протидії.

Факти зовнішнього впливу на політичні процеси навіть не критичного характеру, як то виступи "жовтих жилетів" чи загострення міжетнічних конфліктів у французьких містах, знаходимо у сучасній історії Франції. Загалом це стосується російської участі, яка традиційно виявляє себе в зонах підвищеної політичної напруги - Україна, Сирія, Венесуела, вибори в різних країнах світу. Черговим підтвердженням стала і Франції, де відбувся інцидент із витоком електронного листування команди Е. Макрона безпосередньо перед другим туром президентських виборів, що отримав назву Macron Leaks (коли 5 травня 2017 р., за дві доби до другого туру виборів, були викрадені і оприлюднені 9 гігабайтів файлів і 21 тис. електронних листів). Фрагменти головоломки Macron Leaks з'являються системно в публічному просторі. Це нагадує злам поштової скриньки кандидата від демократичної партії Гіларі Клінтон, що на президентських виборах 2016 р. коштувало їй перемоги. Журналісти Le Monde підтверджують причетність двох груп хакерів, пов'язаних із російською розвідкою у спробі дестабілізації президентських виборів 2017 р. [13].

Проаналізувавши цей феномен, можна принагідно стверджувати, що протести намагаються використати як ізсередини, так і ззовні країни задля дестабілізації ситуації. Україна вже переживала такий досвід у 20132014 рр. під час Євромайдану та Революції гідності. Тоді медіа, особливо соціальні мережі стали як ареною боротьби за національні інтереси, так і місцем, де здійснювалися антидержавні маніпуляції, поширюватися антиукраїнські наративи, формувалися групи деструктивного, підривного впливу [14]. Більш докладно про національний досвід можна прочитати в аналітичній доповіді фахівців із інформаційної безпеки [15].

Щодо міграційного питання, то передумови нинішньої кризової ситуації з мігрантами виникли давно [16]. Вони породжені неефективністю міграційної політики та прорахунками зовнішньої політики Франції в Африці та на Близькому Сході. Незважаючи на постійне реформування, спрямоване на обмеження міграції з третіх країн, французька міграційна політика не стала більш успішною. Протягом останніх років потік мігрантів залишається стабільним. Компактне проживання в етнічних "гетто" не сприяло інтеграції арабо-африканських мігрантів у французьке суспільство, а навпаки - стимулювало збереження їхнього традиційного способу життя і звичаїв. Посилення ролі ісламу, пов'язане зі зростанням чисельності мусульман-мігрантів і членів їхніх родин, загрожує підвалинам французького світського суспільства. Спостерігаються також процеси ісламізації корінного населення [17]. Поки дії французької влади, як правих, так і лівих, і все ще ліберальне міграційне законодавство не створюють належних умов для інтеграції мусульман до суспільства-реципієнта, їхньої адаптації до європейських цінностей і норм життя. Невизначеність цього питання формує нестабільне середовище, яке іманентно стає привабливим для зовнішнього впливу. В Україні такий поділ виник як наслідок примусової міграційної політики радянської вдали, спрямованої на формування "нової історичної єдності - радянського народу" як противазі етнічним засадам формування національних держав. Здавалося, що це протилежні процеси в одній царині - взаємодії різних етнічних і релігійних груп в одному суспільстві. Однак, як в Україні, де насильницьким способом було посилено роль російського етносу (Донбас, Приазов'я), так і Франція, де внаслідок навпаки ліберальної міграційної політики сформувалися анклави з домінуванням вихідців із держав Африки, що сповідують іслам, такі осередки стали об'єктами впливу третіх держав. В обох випадках наслідки примусової та ліберальної міграційної політики призвели до результатів, що однаково загрожують як класичній французькій демократії, так і молодій українській. Водночас це ставить питання про напрями трансформації демократії та її майбутнє як найуспішнішого досі політичного режиму.

Збереження паралельного "мусульманського" суспільства зі своєю релігією та субкультурою підсилює фрагментацію французького суспільства. Незадоволеність статусом "другорядної" нації і небажання частини мігрантів адаптуватися до світських норм є однією з причин того, що ісламські цінності часом стають ідеологією соціального протесту, сприяючи політизації та радикалізації ісламу. Постулати соціальної справедливості й інтернаціоналізм ісламу сприяють його поширенню серед безробітної молоді, яка проживає в "гетто", і посилення його впливу, зокрема, на радикально налаштованих етнічних європейців і французів. Це своєю чергою призводить до маргіналізації й радикалізації мігрантів і зростання терористичної загрози.

Медіапростір активно підігріває дискурс навколо міграційного питання. Тому ця тема знаходить відгук у суспільстві та приваблює тих, хто з різних причин прагне до дестабілізації. А це означає, що вона є топовою для самих медіа. Про це свідчить факт, що група журналістів з американської газети New York Times була нагороджена Пулітцерівською премією за серію публікацій про міграційну кризу у Європі. До них приєдналася редакція газети Los Angeles Times - за висвітлення стрілянини у Сан-Бернардіно (Каліфорнія, США). Згодом в онлайн-зверненні Ісламська Держава взяла на себе відповідальність за напад, заявивши, що це було терористичним актом. Премію за суспільно значущу журналістську роботу отримало агентство Associated Press - за серію репортажів про рабську працю емігрантів у Таїланді та Індонезії [18]. Як пише французьке видання Le Monde, - збільшення кількості іммігрантів може стимулювати зростання злочинності, зачіпаючи всі групи населення регіону, а не лише іноземної громади. Імміграція нерідко спричинює до невдоволення й агресії з боку місцевого населення, оскільки вплив іншої культури змінює автохтонну, що призводить до дестабілізації в суспільстві. Нація втрачає свою ідентичність і згуртованість, з'являються певні групи людей із радикальними ідеями як з одного, так і з іншого боку [19]. Через медіа і протестні суспільні прояви питання підіймається на вищий політичний щабель. Ставлення й сентименти щодо міграційного питання, що раніше вважалися маргінальними, зараз відкрито висловлюються представниками політичного істеблішменту, що належать до націоналістичного спектру. Це посилює їхні позиції й дає можливість посісти місця в національних парламентах і європейських інституціях. Якщо ми говоримо про Європу, то насамперед ідеться про політичну партію "Національний фронт" (Франція) та "Альтернативу для Німеччини" (Німеччина). Це вони вдало "осідлали" міграційну кризу й отримавши інформаційну, політичну та, подекуди, фінансову підтримку тепер мають своїх представників у Європарламенті (лідер "НФ" Марін Ле Пен) і Бундестазі. "Консервативна людина з повагою ставиться до кордонів, чи то кордони між країнами, людьми, поняттями і категоріями, тоді як ліберальна людина вимагає гнучких кордонів, через які вільно проходить інформація і які не заважають розвитку і зміні концептів, понять, норм і т.д. Консервативній людині притаманна "гидливість". Так Марін Ле Пен описала біженців як "бактерії" [20]. А у своїй передвиборчій кампанії пообіцяла ввести мораторій на всю легальну імміграцію, щоб "зупинити цю божевільну, неконтрольовану ситуацію, яка тягне Францію вниз". Ліва французька газета Libйration назвала промову Марін Ле Пен однією з найбільш безкомпромісних за всю її передвиборчу кампанію [21].

Міграційний дискурс у французькому публічному полі супроводжується кампанією культурного й ідеологічного завоювання "суспільних територій" за підтримки ЗМІ, що у свою чергу активно популяризують полікультурну ідеологію, формують сакральний і недоторканий образ мігранта, трансформують значення понять (біженець замість іммігранта, зникнення поняття нелегальної імміграції), демонізують противників міграційного лібералізму, семантично навантажують медійну лексику такими поняттями: націоналізм, популізм, расизм, ксенофобія, ізоляціонізм, протекціонізм [22]. Вийшовши з медійного й експертного середовищ, проблема стала предметом рішень урядових структур національного та європейського рівня. Знання й розуміння сутності операцій зовнішнього впливу, особливостей розвитку меді- апростору та необхідності втручання держави стало основою для створення стратегії інформаційної стійкості країн Європи, допомагає унеможливити реалізацію дезінформаційних кампаній у їхньому інформаційному просторі [23]. Із цією метою було схвалено на міждержавному рівні ряд тактичних документів, де головними принципами боротьби із фейковими новинами на рівні ЄС стало: підвищення достовірності інформації; її урізноманітнення, збільшення доступу до каналів інформації; підвищення прозорості щодо фінансування та виробництва інформації, а також залученості зацікавлених сторін до її продукування. Розробку базових загальноєвропейських документів, які спрямовані проти поширення дезінформації, а саме фейкових новин, започатковано заключним звітом "A multi-dimensional approach to disinformation" Експертної групи високого рівня (HighLevel Expert Group, HLEG) [24]. Натепер базові принципи й заходи боротьби з дезінформацією можна знайти також у в таких документах: Tackling online disinformation: a European Approach; Action Plan against Disinformation, EU Code of Practice on Disinformation, а також у рекомендаціях Європейської Комісії та висновках Європейської ради. У цих спільних рішеннях зазначені основні заходи протидії поширенню дезінформації, серед них:

- посилення та поліпшення захисту персональних даних;

- контроль політичної реклами шляхом публікації інформації щодо замовників;

- створення мережі факт-чекерів і академічних дослідників дезінформації в цифрових медіа й різних соціальних мережах;

- обмін досвідом у боротьбі із поширенням дезінформації. Для цього було створено Європейську мережу електорального співробітництва (European cooperation election network), що об'єднує регуляторів аудіовізуальних ЗМІ, національні виборчі органи й органи кібербезпеки, експертні групи з медіагра- мотності та ін. Європейська рада закликає до проведення постійних зустрічей представників держав- членів у форматі European cooperation election network із метою обміну досвідом;

- прозорість інтернет-платформ, а саме що стосується обробки даних користувачів, розроблення механізмів пошуку достовірної інформації, маркування рекламного контенту й забезпечення зв'язку з надійними факт-чекінговими платформами та ресурсами між собою;

- підтримка професійної та якісної журналістики (медіаграмотність, свобода засобів масової інформації, плюралізм ЗМІ й ін.). У межах програми "Творча Європа 2021-2027" Комісія запропонувала виділити бюджет у розмірі близько 60 млн євро [25].

Хоча про необхідність медіаграмотності сказано й написано чимало навчальних і наукових робіт, однак вона визначається європейськими чиновниками як те, що має стати частиною освітнього процесу для всіх вікових категорій. Це базовий інструмент підвищення цифрової та медійної грамотності для того, щоб громадяни набули навичок аналізу інформації, отриманої з онлайн-ресурсів [26]. Цьому є об'єктивні підстави: старше покоління, як в Україні, так і у європейський державах залишається найбільш активнішою електоральною групою - не пропускає нагоди взяти участь у виборах, водночас не маючи навичок безпечної взаємодії із сучасною інфосферою. Натомість молоде покоління, яке має більш "просунуті" навички в цій царині, залишається пасивним у поточних політичних процесах, однак легко долучається до явищ радикального й екстремістського характеру.

На наш погляд, імплементації до законодавства, рішень уряду і президента, а згодом і втілення національною медійною спільнотою цих рекомендацій на основі принципів саморегулювання медійної галузі могло б посилити ті здобутки, які вже є в України у сфері протидії інформаційній агресії. Натомість у цих питаннях, якщо судити за дискусія навколо проєктів законів, які серед широкого загалу отримали назву "Про дезінформацію" і "Про медіа", українські парламентарії, урядовці й частина близьких до них експертів укотре намагаються "перевинайти велосипеда" [27, 28]. Якщо порівнювати внутрішню резистентність України до зовнішніх деструктивних впливів, то вона незрівнянно вразливіша та з меншим запасом міцності, ніж згадувана нами Франція. Ми перебуваємо в епіцентрі "інформаційної пандемії" і плато ще не перейдено [29].

Нами зроблено висновок, що в обох випадках - протести "жовтих жилетів" і прогалини в міграційній політиці, що є неминучими в такій чутливій сфері, де перетинаються питання релігійні, етнічні, загострюються диспропорції економічного розвитку країн світу, - особливу роль відіграє інформаційний чинник, який очікувано найпотужніше проявляється в медійному ін- тернет-сегменті. Це він першочергово стає середовищем, де реалізуються спеціальні операції впливу. Натомість будь-які кроки держави з посилення її втручання й контролю за екстремістським контентом, прагненням обмежити, а то й припинити роботу інформаційних ресурсів, що приховано чи відверто пропагують насилля, ксенофобію й заклики до сепаратизму, демократичним суспільством, яким, безсумнівно, є Франція, сприймається як наступ на основоположну цінність демократії - свободу слова. Це ставить нові питання про межу ліберальних цінностей - толерантність і терпимість, які знову ж таки найперше стають предметом дискусії в медійному середовищі. Як приклад, можна навести фільм шведського режисера Рубена Естлунда "Квадрат", що отримав "Золоту пальмову гілку" на Каннському кінофестивалі 2017 р.

Як відомо, за рік до того в сусідньому курортному містечку Ніцца стався жахливий терористичний акт у символічний для французів День взяття Бастилії. Виконавець терористичного акту був тунісцем за походженням, що загострило дискусію напередодні президентських виборів і нагадало про міграційну кризу в у 2015 р. Такі події, а також системне зовнішнє втручання в базовий процес демократичного правління, яким є вибори, усе ж спонукають уряди демократичних країн вживати правових обмежувальних заходів, щоб інформаційне середовище не стало джерелом більш руйнівних наслідків для суспільства. В Україні таку загрозу, до прикладу, несе "Партія Шарія", очолювана відеоблогером Анатолієм Шарієм, яка демонструє повну віртуальність і виняткову медійну присутність у соціальному житті країни, а її лідера звинувачують у проросійській пропаганді, українофобії й антидержавницьких закликах. Що ця загроза для молодої української держави не може ігноруватися, свідчать опитування Київського міжнародного інституту соціології, де згадана політична сила має рейтинги вищі, ніж одна із парламентських партій [30].

Список використаних джерел

1. Lutte contre la manipulation de l'information [Електронний ресурс] -2018

2. Lutte contre la manipulation des informations [Електронний ресурс] - 2018.

3. Senate Intel Releases New Report on Intel Community Assessment of Russian Interference [Електронний ресурс]. - 2020.

4. Оцінка спеціальним службами Королівства Бельгія актуальних загроз національній безпеці // Національний інститут стратегічних досліджень. - 2020. [Електронний ресурс].

5. Фейки як інструмент випливу на вибори [Електронний ресурс] / Д.В. Дубов та ін. // Національний інститут стратегічних досліджень. - 2020.

6. Почепцов Г.Г. Дезинформация [Електронний ресурс] / Г.Г. Почепцов. - Киев: Издатель Паливода А.В., 2019.

7. Larousse. Simulacre [Електронний ресурс] / Larousse.

8. Spйcialiste en psychologie des profondeurs. Simulacre et simulations [Електронний ресурс] / Spйcialiste en psychologie des profondeurs

9. Онлайн-медіа та соціальні мережі перехопили лідерство у телебачення за популярністю в Україні [Електронний ресурс].

10. Петрик В.М. Сугестивні технології маніпулятивного впливу [Електронний ресурс] / В.М. Петрик, М.М. Присяжнюк, Л.Ф. Компанцева // 2011.

11. Ланюк Є. Пост-правда, фейки та інформаційна війна [Електронний ресурс] / Є. Ланюк.

12. Колесник Д. Париж переосмислює загрози: як зміниться безпекова політика Франції [Електронний ресурс] / Д. Колесник.

13. Martin Untersinger. Les preuves de l'ingйrence russe dans la campagne de Macron en 2017 [Електронний ресурс] / Martin Untersinger // Le Monde. - 2019

14. Danylenko S. New media in Transitive States: Instrument of Civil Society in Ukraine / S. Danylenko / Media and Globalization.- Lublin: Maria Curie-Sklodowska University press, 2015. - Р. 101-112.

15. Дубов Д.В. Деструктивні впливи та негативні наративи: інструменти виявлення та протидії: метод. мат. / Д.В. Дубов, А.В. Баровська, Ю.К. Каздобіна. - К.: УФБС, 2020.

16. Martin Untersinger. Sur Facebook, les "gilets jaunes" divisйs sur leurs propositions et leurs mйthodes [Електронний ресурс] / Martin Untersinger, Samuel Laurent // Le Monde. - 2018.

17. Croissance de la population musulmane en Europe [Електронний ресурс] // Pew Research Center. - 2017.

18. Журналистская команда из New York Times получила Пулитцеровскую премию [Електронний ресурс] // BBC News. - 2016.

19. "La migration des entreprises vers la ville accroоt la sйgrйgation sociale " [Електронний ресурс] // Le Monde. - 2018.

20. Cйdric Mathiot. "Immigration bactйrienne": Marine Le Pen s'enfonce [Електронний ресурс] / Cйdric Mathiot // Libйration. - 2015.

21. Olivier Faye. Marine Le Pen veut " arrкter l'immigration lйgale et clandestine " [Електронний ресурс] / Olivier Faye // Le Monde. - 2015.

22. Immigration: un dйsordre systйmique [Електронний ресурс] // La revue Permanences ICHTUS. - 2018.

23. В ЕС назвали Россию главным источником дезинформации [Електронний ресурс] // European Commission. - 2018.

24. Final report of the High Level Expert Group on Fake News and Online Disinformation [Електронний ресурс] // European Commission. - 2018

25. Communication - Tackling online disinformation: a European Approach [Електронний ресурс] // European Commission. - 2018.

26. Корецька І.О. Досвід спільних європейських інституцій щодо захисту виборчого процесу від деструктивних інформаційних впливів: можливості для України [Електронний ресурс] / І.О. Корецька // Національний інститут стратегічних досліджень. - 2019.

27. Остапа С. У законі про медіа планується новий вид санкцій та розділ про дезінформацію [Електронний ресурс] / С. Остапа // Детектор Медіа. - 2019

28. Законопроєкт про медіа (Документ) [Електронний ресурс] //Детектор Медіа.-2019

29. БурковськийП.Україну чекаютьдефолті гуманітарна катастрофа. Огляд проникнення російської пропаганди в український медіапростір у березні 2020 року [Електронний ресурс] / П. Бурковський // Детектор Медіа.-2020.

30. Рейтинги підтримки політичних лідерів і партій: квітень 2020 року [Електронний ресурс] / КМСІ. - 2020.

Размещено на allbest.ru