Комунікативний вимір міграційної кризи в Європі

Зростання кількості і масштабів міжнародних воєнних конфліктів в країнах Близького Сходу та Африки призвели до загострення міграційної кризи в Європі у 2015-2016 рр. За даними статистики, у 2014 р. на території ЄС вже проживали 19,8 млн. іноземців (з країн, що не є членами організації). У 2015-2016 рр., внаслідок ескалації конфліктів та підвищення рівня нестабільності в Сирії, Афганістані та Іраку, масштаби міграції через Середземне море до ЄС суттєво збільшилися [1]. І вже у 2016 р. за даними Євростату в ЄС було зареєстровано понад 1,2 млн. запитів на отримання притулку. Серед мігрантів переважали сирійці (334,8 тис.), афганці (183 тис.) та іракці (127 тис.). Найбільше запитів на притулок було зафіксовано в Німеччині (772,3 тис., що становить бл.60% від загальної кількості), Італії (121,2 тис.), Франції (76 тис.) та Греції (49 тис.) [1]. Мігранти потрапляли до Європи через територію Італії (переважно мешканці Еритреї) та Греції (переважно вихідці з Афганістану та Сирії) [2].

Продовження неконтрольованої масової міграції поставило на порядок денний питання виходу з міграційної кризи та повернення контролю над зовнішніми кордонами як необхідної передумови збереження цілісності європейської спільноти. Ініціатором вироблення ефективних механізмів щодо врегулювання питання нелегальних мігрантів та біженців виступила Італія, яка у квітні 2015 р. запропонувала скликати позачерговий саміт ЄС [3]. Приводом стала загибель 800 мігрантів біля о. Лампедуза. Під час зустрічі було ухвалено низку рішень, що дозволили відновити контроль над зовнішніми кордонами, виробити спільні підходи у політиці щодо мігрантів та біженців на загальноєвропейському рівні. На саміті також обговорювалися питання щодо характеру схем розподілу мігрантів по країнам, термінів перебування мігрантів на території країн Європи, принципів фінансової солідарності, обмежень у пересуванні робочої сили тощо. В рамках ЄС також було визнано потребу будувати діалог щодо врегулювання міграційної кризи з третіми сторонами, зокрема, з Туреччиною, що допомогло б владнати процедуру надання притулку мігрантам або їх повернення. Пошук ефективних механізмів виходу з міграційної кризи також виявив низку розбіжностей між європейськими країнами. Так, згідно з діючими законами, відповідальність за мігрантів має нести перша країна ЄС, на території якої вони опинились. Це змусило Італію і Грецію звернутися до європейської спільноти із закликом - узяти на себе частку відповідальності за біженців, які постійно прибували на території цих країн. Д. Туск звинуватив Італію у тому, що вона намагається уникнути відповідальності за ситуацію, що склалася, а механізми колективної солідарності не можуть бути примусовими, тобто інші держави мають добровільно підтримати спільну відповідальність за вирішення міграційних питань. У процесі обговорення кризових питань суперечки розгорнулися не тільки між Угорщиною та Німеччиною, але й Франціє, Австрією та Люксембургом. Головна причина полягала у тому, що більшість нелегальних мігрантів та біженців прагнули потрапити саме до Німеччини, але таку кількість людей держава не могла прийняти. Переговори з Туреччиною стали єдиним правильним рішенням, на думку представників ЄС, для того, щоб вийти з міграційної кризи, яка почала загрожувати безпеці європейського регіону [4]. європейський нелегальний міграційний

Переговори з Туреччиною супроводжувалися потужними інформаційними кампаніями, які дозволили ефективно впливати через ЗМІ на ті групи населення Сирії, Іраку, Афганістану, Еритреї, Нігерії, Сомалі, Пакистану, Судану, які все ще прагнули потрапити до Європи. Так, під час одного з виступів перед ЗМІ в Греції на шляху до Туреччини для проведення переговорів Д. Туск заявив, що Греція та інші європейські країни більше не будуть грати роль «перевалочних пунктів» [3].

Жорсткість заяв, поширених в ЗМІ, стала ефективним механізмом впливу не тільки на потенційних мігрантів, але й допомогла чітко окреслити позицію Європи у переговорах з Туреччиною, яка мала усвідомити факт, що європейці готові перекрити кордони, якщо іншого виходу не буде, а турецька сторона втратить можливість підписати вигідну для себе угоду з ЄС. Подальші переговори призвели до вироблення спільної для обох сторін позиції - Туреччина погодилась приймати біженців в обмін на грошову компенсацію, а також відновлення переговорів про вступ Туреччини до ЄС та безвізовий режим для турецьких громадян. Результатом ухвалених в рамках ЄС у лютому-березні 2016 р. пакету рішень щодо регулювання міграції та проведених переговорів з Туреччиною, стало суттєве зменшення кількості нелегальних мігрантів та біженців до країн Європи [4]. Чергова міграційна криза 2019-2020 рр. продемонструвала більшу готовність ЄС до рішучих дій в цій сфері, оскільки за останні роки було суттєво зміцнені і захищені зовнішні кордони, а також вироблені механізми стримування хвиль нелегальних мігрантів, наприклад, через Грецію [5].

Важливу роль в цьому відіграли й ЗМІ, які активно впливали на формування громадської думки, створюючи відповідні установки відносно мігрантів та біженців. Так, на початку міграційної кризи переважна більшість ЗМІ формували негативне ставлення до «чужих» і намагалися представити ситуацію лише з боку проблем, що виникають для країн, які приймають мігрантів та біженців. В залежності від того, хто є головним джерелом інформації ЗМІ, які висвітлювали події, пов'язані із міграційною кризою, представники яких політичних сил найбільше цитувалися для аргументації матеріалу у публікаціях та сюжетах, як подавалася інформація про країни, з яких прибула найбільша кількість мігрантів та біженців, які пояснення пропонувалися для опису тих країн, які прагнуть вступити до ЄС та потенційних наслідків реалізації їх євроінтеграційних стратегій для європейської політики, економіки, суспільства і культури, яким чином висвітлювалися рішення ЄС для виходу з міграційної кризи, оцінка самої проблеми та кроків щодо її вирішення могла бути абсолютно полярною [6].

Водночас саме ЗМІ виступили важливим чинником впливу на громадянську позицію та політику країн ЄС, коли під час невдалої спроби нелегально потрапити до Греції відбулася трагедія, що призвела до загибелі багатьох людей, у тому числі дітей. Фото трирічного хлопчика, опубліковане на сторінках провідних європейських видань, сколихнуло громадськість і знову привернуло увагу до проблеми нелегальної міграції та біженців. Але інтерпретація подій суттєво відрізнялась в різних країнах. Наприклад, важливу роль відіграло географічне розташування держав. Так, в Угорщині та Німеччині ЗМІ подавали загострення міграційної кризи переважно крізь призму питання кордонів, намагаючись з'ясувати, чи потрібно їх закривати, чи ні. Натомість у Великій Британії криза висвітлювалася на підставі аналізу ситуації з табором біженців у Кале, що знаходиться у безпосередній близькості до кордонів держави. У таких країнах, як Німеччина та Швеція, питання біженців та мігрантів часто висвітлювалося як довгострокова криза, яка може негативно вплинути на систему соціального захисту, економіку країн та адаптацію цієї категорії мешканців до реалій проживання в європейських державах [7].