Національне будівництво та криза ідентичності в країнах Центральної та Східної Європи: сучасні підходи в політологічних дослідженнях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національне будівництво та криза ідентичності в країнах Центральної та Східної Європи: сучасні підходи в політологічних дослідженнях

Мендрін О.В., аспірант, Маріупольський державний університет (Маріуполь, Україна),

В статті розглядаються актуальні підходи до вивчення процесів національного будівництва у постсоціалістичних країнах Центральної та Східної Європи. Вирізняються домінуючі підходи до дослідження предметного поля, що формують сучасне розуміння проблематики націобудівництва. Характеризуються великі дослідницькі проекти, що скеровані на вивчення як окремих аспектів національного будівництва у країнах регіону, так і на подолання кризи ідентичності, що стала результатом значних політичних трансформацій у регіоні.

Ключові слова: макрополітична ідентичність, національне будівництво, символічна політика, формування ідентичності, Центральна та Східна Європа.

NATION - BUILDING AND CRISIS OF IDENTITY IN CENTRAL AND EASTERN EUROPEAN COUNTRIES: CURRENT APPROACHES IN POLITICAL SCIENCE STUDIES

Mendrin O.V.,

Postgraduate Student, Mariupol State University

(Mariupol, Ukraine),

The article discusses current approaches to the study of the processes of nation-building in the post-socialist countries of Central and Eastern Europe. The problems of nation-building that form a modern understanding and the dominant approaches to the study of the subject field are highlighted. The article characterizes major research projects aimed at studying certain aspects of nation-building in the region, and overcoming the identity crisis that is the result of significant political transformations in the region.

Keywords: Central and Eastern Europe, identity formation, macropolitical identity, nation-building, symbolic policy.

Країни Центральної та Східної Європи (ЦСЄ) все частіше розглядаються в Україні як приклад для наслідування в тому, що стосується успішності політичної модернізації, інтеграції до європейських та міжнародних об'єднань, сталості демократичного транзиту, виконуючи функцію радше позитивного, хоча й агоністичного, ніж антагоністичного Іншого, вглядаючись в якого, українське суспільство може краще зрозуміти себе, уяснити причини власних проблем та прорахунків.

Необхідність подолання кризи і конструювання нової макрополітичної ідентичності, яка б «вказувала на всю сукупність різних способів ідентифікації з спільнотою, що асоціюється з сучасною державою» [1, с. 369], визначали зростання інтересу академічної спільноти (що включає представників не тільки політичної, але і інших соціальних наук в країнах ЦСЄ) до проблематики, яка концептуа- лізувалась в рамках дослідження національного будівництва. Збереження необхідності визначення основних змістовних аспектів ідентичності громадян України і відсутність відчутних результатів вирішення даного завдання, на що вказують експертні оцінки [2, с. 79-81], робить вивчення досвіду держав ЦСЄ актуальним для України.

У той же час, для українських ідентитарних досліджень становить інтерес не тільки область практичного провадження трансформації постсоціалістичних суспільств, а й те, як відбувалися теоретичне осмислення, вироблення підходів до вивчення, понятійного апарату, методологічного інструментарію, що застосовувався в дослідженнях. Підсилює такий інтерес ряд подібних проблемних аспектів розвитку, який зумовлює потребу вирішення протиріч етнокультурного, мовного різноманіття, формування нових історичних наративів. Сукупність зазначених факторів обумовлює актуальність дослідження.

Аналіз історії вивчення проблематики національного будівництва (nation-building) в світовій політичній науці і особливостей цього процесу в країнах ЦСЄ здійснювався такими дослідниками як Дж. Хіпплер (J. Hippler), П. Колсто (Pвl Kolst0), Х. Мілонас (H. Mylonas). У той же час, вітчизняні дослідники, хоча і зверталися до робіт зарубіжних колег, переважно не приділяли окрему увагу їх екс- пліцитному аналізу і узагальненню, що підвищує актуальність даного дослідження. У даній статті автор дотримується розуміння щодо географічних меж країн Центральної та Східної Європи (Central and Eastern European Countries, CEECs), усталеного в політичній науці і закріпленого в словнику Організації економічного співробітництва та розвитку [9].

Метою статті виступає характеристика провідних напрямів досліджень формування макрополі- тичної ідентичності в країнах Центральної та Східної Європи, вирізнення підходів до аналізу процесу національного будівництва, представленого у фахових політологічних дослідженнях.

Концепт національного будівництва набуває поширення в політичній науці в 60-х роках ХХ століття, що було обумовлено необхідністю теоретичного осмислення і виробленням практичних заходів для формування консолідованих політичних націй в постколоніальних країнах, що розвиваються, які виникали протягом 1950-1960-х рр. Необхідність розуміння відмінностей цих нових політій від країн Європи і Північної Америки, диктувала логіку проведення порівняльних досліджень. Багато в чому визначила напрямки подальших досліджень національного будівництва колективна робота «Національне будівництво у порівняльних контекстах», що була опублікована в 1966 році під редакцією К. Дойча і В. Фолтца [4]. Автори спробували представити якомога ширший спектр напрямків досліджень і, наявних на момент публікації, тематично близьких робіт.

Підхід до вирішення проблеми, представлений К. Дойчем, ґрунтувався на «архітектурній або механічній моделі», яка передбачала, що «нація може бути побудована відповідно c різними планами, з різних матеріалів, швидше або повільніше, в результаті відмінної послідовності дій і в певній незалежності (partial independence) від оточення [4, с. 3]. Такий, практично беззаперечний, конструктивізм, з часом, послужив основою для критики концепції національного будівництва, зокрема, В. Коннором. У своїй статті 1972 року «Національне будівництво чи національне руйнування?» він критикує концепцію за «ігнорування проблем національного розмаїття» [3, с. 319]. Разом з цим, аргументація В. Коннора вимагала, по суті, більшої гнучкості у виборі чинників, якими можна було б нехтувати в процесі модернізації, і врахування особливостей держав, до аналізу яких концепція застосовується.

Інтерес до проблематики національного будівництва проявляється знову в процесі розвитку нової хвилі демократичного транзиту та формування постсоціалістичних держав в першій половині 1990-х років. Криза макрополітичної ідентичності, яка виникла внаслідок розпаду колишніх соціалістичних республік, була частиною загальнополітичної кризи, що охопила нові держави і позначалась на стані реформування інститутів, рівні легітим- ності влади, загалом, функціонуванні політичної системи. Усвідомлення цього, спонукало до вироблення підходів до її подолання, живило інтерес до вивчення наявних стратегій формування макропо- літичної ідентичності, процесів національного будівництва та інтеграції, мобілізації громадян.

Однак, використання даного концепту, для оцінки подій і процесів в країнах Центральної та Східної Європи, вимагало його переосмислення і певної реконцептуалізаціі. Можна зазначити, що трансформація концепту національного будівництва дещо збіглася з критичною аргументацією на його адресу В. Коннора. Перш за все, був відкинутий усталений погляд на результат національного будівництва як на повністю універсальний, такий, що не залежить від історично сформованих локальних культурних і соціально-політичних умов процес, також, відбулося зміщення акцентів з питань економічної модернізації, державного будівництва, на, як виявилося, більш пріоритетні для країн даного регіону проблеми політичної трансформації та гуманітарної політики.

Одночасно, закріплюється аналітичний розподіл питань «адміністративного, економічного і військового розвитку, як основи державного функціонування», що визначаються поняттям «державне будівництво» та проблематики «консолідації держави, конструювання спільної ідентичності та почуття єдності серед її населення», як «національного будівництва» [8, с. 3]. При цьому, під національним будівництвом розуміють процес такої взаємодії держави і громадян, в ході якого «держава за допомогою своїх інститутів і політичних еліт [...] пропонує серію маркерів ідентичності і, в той же час, переконує людей, що живуть на її території, прийняти ці маркери ідентичності, у трактуванні, запропонованому державою» [6, с. 11]. Тим не менш, не тільки держава, а жоден із учасників не є монопольним суб'єктом процесу національного будівництва, в нього можуть бути включені також, як внутрішні по відношенню до цієї держави актори: політичні еліти, громадські активісти, громадяни, різні недержавні і неурядові організації, так і зовнішні, чий вплив здатен посилюватися різними способами.

У пострадянських країнах Центральної та Східної Європи процес національного будівництва мав ряд істотних відмінностей від тих, які поставали в результаті деколонізації країн Африканського континенту. Зокрема, як зазначає П. Колсто, в процесі модернізації, значення саме національного будівництва, в порівнянні з процесом будівництва державного, сильно зростає з огляду на відсутність необхідності в проведенні масштабної економічної модернізації, індустріалізації, створення системи органів державного управління і основних інститутів управління, які в цих країнах вже були сформовані та мали тривалу історію розвитку. У той же час, особливого значення набували актуалізовані розпадом, стримувані раніше, проблеми міжетнічних, релігійних відносин та трансльовані національними елітами вимоги до відновлення «історичної справедливості» щодо взаємних претензій між народами колись єдиних держав [8, с. 3-6]. Окремо слід відзначити широко поширене в країнах даного регіону уявлення про культурний (етнічний) характер нації, на противагу нації політичній (заснованій на громадянстві), що знайшло відображення в присвяченій роз'ясненню концепту «нації» резолюції Ради Європи [10]. Як показує політичний досвід країн ЦСЄ, фактор невирішених етнокультурних, релігійних протиріч може суттєво посилювати кризу ідентичності. Сукупність вищевказаних чинників визначала особливий інтерес академічної спільноти до дослідження саме символічних аспектів соціального розвитку, проведення досліджень із залученням великого обсягу різноманітних джерел, які б дозволили всебічно розкрити суть зазначеної проблематики. З цієї ж причини, дослідження проводилися в рамках кількарічних полідисциплінарних проектів із залученням дослідників з декількох країн.

Зокрема, дослідницький проект «Стратегії символічного національного будівництва в державах Західних Балкан: наміри і результати» проводився під егідою Норвезької науково-дослідницької ради з 2011 по 2014 рік. У дослідженні взяли участь вчені з Центру політичних досліджень у Загребі та Рі- єцького університету, а також Університету Осло. Дослідження включало такі країни як: Албанія, Боснія та Герцеговина, Косово, Македонія, Хорватія, Сербія та Чорногорія. Емпіричну основу для проекту склало проведене в 2011 році масштабне соціологічне дослідження, що охопило всі зазначені країни, результати якого, згодом, були надані для вільного використання всім зацікавленим сторонам [12].

Методологічна рамка дослідження задавала, в якості двох складників, що визначали процес національного будівництва: «навмисну гомогенізацію політико-культурної ідентичності населення» та «здійснення політики для формування зв'язку цієї ідентичності з державою» [7, с. 2-3].

В контексті дослідження, поняття «політи- ко-культурної ідентичності» було представлено у вигляді складових, що характеризують основні напрямки соціальних протиріч, які формували істотні для внутрішньої єдності кліважі: релігійну і етнічну культуру, історичну та географічну уяву. Також, були визначені так звані «контейнери символізму» (containers of symbolism), - об'єкти безпосереднього аналізу (джерела), в смисловому наповненні яких, на думку дослідників, можна було простежити стан просування та масової репрезентації тих чи інших стратегій реалізації процесу національного будівництва. До таких, наприклад, були віднесені дуже різнорідні види джерел: президентські звернення і офіційні публічні виступи; шкільні підручники і плани, комеморативні заходи і національні свята; прапори і національні гімни; марки, монет і банкноти; пам'ятники і різні меморіали; іменування і перейменування географічних об'єктів а також інші, адже перелік є не завершеним, а можливі «контейнери символізму» задаються локальною специфікою [7, с. 3-5].

Одним із головних результатів реалізації даного проекту можна вважати «спробу оцінити ефективність процесів національного будівництва», зробивши його операціоналізацію і з'єднавши елементи кількісного і якісного аналізу, що представлені в колективній монографії «Стратегії символічного національного будівництва у Південно-Східній Європі» [8]. Вона містить як вступний методологічний розділ, важливий для розуміння загальної концепції, покладеної в основу дослідження, так і розділи, що висвітлюють особливості символічних аспектів національного будівництва в окремих країнах. Серед результатів роботи можна також зазначити й певне уточнення концепту «національного будівництва», обумовлене необхідністю врахування досвіду досліджуваних країн.

Автори доходять висновку, що отримані ними результати не дозволяють абсолютно точно стверджувати принципову можливість успішного національного будівництва в постсоціалістичних країнах, а лише констатують наявність «відповідності (correspondent) між вектором стратегії національного будівництва в кожній країні і поширеними в ній настроями (popular attitudes) [...], що може означати, що символічна політика, яка проводиться владою, швидше відображає народні настрої і пріоритети, ніж формує їх» [8, с. 241]. Разом з тим, зроблені авторами проекту спостереження, особливо в державах, де існує сильна конкуренція між акторами, які намагаються проводити відмінну одне від одного політику національного будівництва, дозволяють провести уточнення і доповнити представлені ними висновки щодо можливостей впливу символічної політики на успішність результатів національної інтеграції та подолання кризи макрополітичної ідентичності.

Результати описаного дослідження, з одного боку, залишають можливість для проведення подальших порівняльних досліджень. Таке порівняння може бути розширено як за рахунок включення в нього нових регіонів і країн, так і за рахунок зіставлення даних нового дослідження в тому ж регіоні і зібраної в 2011 році інформації. З іншого боку, результати проекту дають хороший методологічний інструментарій, який може бути використаний в дослідженнях вже пострадянської ідентичності в країнах, що входили до складу СРСР. При цьому, можливість оцінки евристичної значимості отриманих висновків і запропонованих рішень, задається більш ніж п'ятирічним періодом історичного розвитку країн Західних Балкан, що минув з моменту проведення польових досліджень. Така оцінка забезпечує можливість проведення коригування, використаних в рамках проекту, підходів і методів.

Увага дослідників до процесу національного будівництва в країнах Балтії, які, з одного боку відносяться до регіону Центральної та Східної Європи, а з іншого, - розглядаються як частина пострадянського простору, сприяла не тільки розширенню бази для порівняльного вивчення, оскільки в проваджені порівняльні дослідження, найчастіше включають і інші пострадянські держави, але й дозволяла більш рельєфно представити проблематику кризи макрополітичної ідентичності. Яскравим прикладом такого дослідження є проект «Напруження (Пострадянська напруженість: Програма підготовки з досліджень пострадянського розвитку для починаючих дослідників)», що проводився з 2013 по 2017 рік. Цей значний за обсягом проект, здійснюваний за фінансової підтримки Європейської комісії, передбачав інтенсивне і поглиблене навчання, практику і проведення польових досліджень молодими фахівцями, які в подальшому мають сформувати основу нового покоління експертів, здатних проводити і організовувати мультидисциплінарне наукове дослідження розвитку країн пострадянського простору. Його координатором виступив Міський університет Дубліна, до участі були запрошені університети Осло, Таллінна, Варшави, Бремена, а також університет Сент-Ендрюс (Великобританія) [5]. Окрім суто дослідницьких завдань, в ході проекту формувалася основа для подальших ідентитарних досліджень, які повинні в перспективі охопити весь пострадянський регіон. З цією метою створювалася як технічна платформа для подальшої колаборації, так і професійна (кадрова), оскільки проект був основою для підготовки і подальшого захисту 14 дисертацій докторів філософії (РШ) з широкого спектру проблем ідентичності та національного будівництва . Продуктивність і життєздатність створеної дослідницької мережі підтверджується фактом подальшого збереження співпраці вчених в проведенні досліджень макрополітичної ідентичності у вже пострадянських країнах, дослідженні того, як чинники культурного розвитку можуть не тільки посилювати, але й зменшувати наслідки кризи ма- крополітичної ідентичності [5].

Серед підготовлених за роки реалізації проекту публікацій, звертають на себе увагу статті присвячені проблематиці формування макрополітичної ідентичності в країнах Балтії. Інтерес дослідників в них був спрямований на широкий спектр проблем: способи дискурсивного формування образу Іншого, використання культурних практик для вибудовування нової ідентичності, формування мовної політики, вплив різних аспектів соціокультур- ного розвитку на конструювання макрополітичної ідентичності [11]. Пропонована тематика, не тільки сприяє розширенню уявлень про способи формування макрополітичної ідентичності в пострадянських державах, але й дозволяє розширити погляд на процес національного будівництва, усвідомити актуальність запропонованих підходів до аналізу ідентитарних проблем пострадянських країн.

Таким чином, концепт національного будівництва, з моменту свого затвердження в політичній науці в 60-і роки ХХ століття, проходить певний шлях розвитку. Можна помітити, що процес академічного освоєння проблематики національного будівництва, формування політики макрополітич- ної ідентичності задля подолання кризи в країнах Центральної ті Східної Європи, з одного боку, зберігав певну спадкоємність зі сформованою в 1960-і роки традицією, з іншого, - відбувалася як зміна змістовних аспектів, так і методологічних підходів до його вивчення.

Зберігаючи принципи порівняльного політичного дослідження та мультидисциплінарні, помітна певна дерадикалізація конструктивістського трактування. Варто зауважити й на переносі основної уваги на символічні аспекти політичного процесу. Фактори культурної (релігійної, мовної, національної) різноманітності стають центром дослідження, а способи управління такою різноманітністю, - створюють підґрунтя для експертних оцінок і прогнозів подальшого розвитку.

Освоєння вироблених підходів до аналізу, застосування їх в якості основи для подальших порівняльних досліджень з пострадянськими країнами, зокрема, Україною, визначають перспективу подальших досліджень.

Список використаних джерел

національний будівництво постсоціалістичний європа

1. Малинова О. Ю., 2017. Макрополитическая идентичность. В: И. Семененко, ред. Идентичность: Личность, общество, политика. Энциклопедическое издание. Москва: Весь мир. с.368-370.

2. Центр Разумкова, 2017. Процес формування спільної загальнонаціональної ідентичності громадян: чинники впливу, основні засади і напрями (Експертне опитування). Національна безпека і оборона, 1-2(169-170), c.77-88.

3. Connor W., 1972. Nation-Building or Nation-Destroying? World Politics, 24(3), pp.319-355.

4. Deutsch K. W. and Foltz W. J. eds., 2017. Nation Building in Comparative Contexts. Reprinted edition. New York: Routledge.

5. European Commission (EC), 2017. Final Report Summary - Tensions (Post-Soviet Tensions: A Training Programme in Post-Soviet Affairs for Early Career Researchers). [online] Available at: <https://cordis.europa.eu/project/ id/316825/reporting> [Accessed: 18 December 2019].

6. Issacs R. and Polese A. eds., 2016. Nation-building and identity in the post-Soviet space: New tools and approaches. London: Routledge.

7. Kolst0 P., 2011. Strategies of symbolic nation-building in West Balkan states: intents and results. [online] Oslo: University of Oslo. Available at: <https://www.hf.uio.no/ilos/ forskning/prosjekter/nation-w-balkan/dokumenter/ symbol- ic-nation-building-in-w-balkan-states.pdf> [Accessed: 25 February 2020].

8. Kolst0 P. ed., 2014. Strategies of Symbolic Nationalbuilding in South Eastern Europe. Burlington: Ashgate.

9. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD), 2001. Central and Eastern European countries (CEECS). Glossary of Statistical Terms. [online] Available at: <https://stats.oecd.org/glossary/detail.asp?ID=303> [Accessed 20 February 2020].

10. Parliamentary Assembly (PACE), 2006. The concept of "nation”. Recommendation 1735. [online] Strasbourg: Council of Europe. Available at: <http://assembly.coe.int/ nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-EN.asp?fileid=17407> [Accessed 23 February 2020].

11. Tensions, 2017. Publications. Academic publications by Early Stage Researchers. [online] Available at: <http:// postsoviet.eu/publications/academic-publications-by-early- stage-researchers/> [Accessed: 25 February 2020].

12. University of Oslo (UiO), 2011. Strategies of symbolic nation-building in West Balkan states: intents and results (completed). [online] Available at: <https://www. hf.uio.no/ilos/english/research/projects/nation-w-balkan/> [Accessed: 25 February 2020].

References

1. Malynova O. Iu., 2017. Makropolytycheskaia yden- tychnost (Macropolitical Identity). V: Y Semenenko, red. Ydentychnost: Lychnost, obshchestvo, polytyka. Entsyk- lopedycheskoe yzdanye (Identity: The Individual, Society, and Politics. An Encyclopedia). Moskva: Ves myr. s.368-370.

2. Tsentr Razumkova, 2017. Protses formuvannia spilnoi zahalnonatsionalnoi identychnosti hromadian: chynnyky vplyvu, osnovni zasady i napriamy (Ekspertne opytuvan- nia) (National Identity Formation: Influential Factors, Basic Principles and Areas of Focus (Expert Survey)). Natsionalna bezpeka i oborona, 1-2(169-170), c.77-88.

3. Connor W., 1972. Nation-Building or Nation-Destroying? World Politics, 24(3), pp.319-355.

4. Deutsch K. W. and Foltz, W.J. eds., 2017. Nation Building in Comparative Contexts. Reprinted edition. New York: Routledge.

5. European Commission (EC), 2017. Final Report Summary - Tensions (Post-Soviet Tensions: A Training Programme in Post-Soviet Affairs for Early Career Researchers). [online] Available at: <https://cordis.europa.eu/project/ id/316825/ reporting> [Accessed: 18 December 2019].

6. Issacs R. and Polese A. eds., 2016. Nation-building and identity in the post-Soviet space: New tools and approaches. London: Routledge.

7. Kolst0 P., 2011. Strategies of symbolic nation-building in West Balkan states: intents and results. [online] Oslo: University of Oslo. Available at: <https://www.hf.uio.no/ilos/ forskning/prosjekter/nation-w-balkan/dokumenter/ symbol- ic-nation-building-in-w-balkan-states.pdf> [Accessed: 25 February 2020].

8. Kolst0 P. ed., 2014. Strategies of Symbolic Nationalbuilding in South Eastern Europe. Burlington: Ashgate.

9. Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD), 2001. Central and Eastern European countries (CEECS). Glossary of Statistical Terms. [online] Available at: <https://stats.oecd.org/glossary/detail.asp?ID=303> [Accessed 20 February 2020].

10. Parliamentary Assembly (PACE), 2006. The concept of "nation”. Recommendation 1735. [online] Strasbourg: Council of Europe. Available at: <http://assembly.coe.int/ nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-EN.asp?fileid=17407> [Accessed 23 February 2020].

11. Tensions, 2017. Publications. Academic publications by Early Stage Researchers. [online] Available at: <http:// postsoviet.eu/publications/academic-publications-by-early- stage-researchers/> [Accessed: 25 February 2020].

12. University of Oslo (UiO), 2011. Strategies of symbolic nation-building in West Balkan states: intents and results (completed). [online] Available at: <https://www. hf.uio.no/ilos/english/research/projects/nation-w-balkan/> [Accessed: 25 February 2020].

Размещено на Allbest.ru