Співпраця з НАТО та прагнення регіонального лідерства Польщі на початку ХХІ ст.

Прагнення Польщі здобути членство в НАТО (Північноатлантичному альянсі) було спричинене, перш за все, негативним історичним досвідом, що пов'язаний із Другою світовою війною та післявоєнною історією, коли в геополітичному просторі Центрально -східної Європи домінував СРСР. Польща розпочала дипломатичну діяльність з метою набуття членства в НАТО після припинення діяльності Організації Варшавського договору в 1991 р. А 12 березня 1999 р. вона стала членом цього політично-військового союзу. Актуальність теми на сьогоднішній день зумовлена новими асиметричними викликами безпеки в регіоні, а досвід співпраці Польщі із Організацією Північно-Атлантичного Договору розглядається як успішний приклад реалізації державних інтересів у сфері протистояння сучасним загрозам.

Дослідженню співпраці Республіки Польщі із Організацією Північно-Атлантичного Договору питання присвячена значна кількість робіт, зокрема, взаємини Польщі з Альянсом, як однин з основних зовнішніх напрямків безпекової політики держави, у своїх працях розглядали такі польські дослідники, як І. Павліковська [1], С. Парціміес [2], М. Заборовський [3], та інші. Серед праць вітчизняних науковців значно менше досліджень з даної теми, проте, варто виділити серед них праці С. Антонюк та О. Антонюк [4], Н. Буглай [5] та інших, а також часткове відображення це питання знайшло у роботах Я. Тимкова [6] та В. Орлика [7].

Мета статті полягає в тому щоб показати значення співпраці Республіки Польщі з НАТО, як одного з основних напрямків безпекової політики країни, та показати еволюцію від «споживача» до «творця» безпеки на регіональному рівні.

Стратегія безпеки Польщі спирається на такі пункти: членство в НАТО, членство в ЄС, стратегічна співпраця з США. Роки перебування Польщі в Північноатлантичному альянсі зміцнили польські позиції на міжнародній арені в політичному, оборонному та економічному аспектах. Польща використала свою присутність у НАТО для реалізації ідей національної безпеки. Ця проста констатація фактів, по -суті, окреслює три сфери дії: активна участь у прийнятті рішень Альянсу відповідно до польської закордонної політики та безпеки, а також до потреби зміцнення НАТО як гаранта ефективної міжнародної оборони; матеріальний, політичний, військовий та інтелектуальний внесок у НАТО, що сприяє реалізації його завдань; пристосування у багатьох площинах усередині країни з метою забезпечення справної реалізації зобов'язань Альянсу.

На початку ХХІ століття діяльність НАТО розглядалася дещо інакше, ніж це було одразу після його створення, хоча ця організація й надалі залишалася гарантом миру та стабілізації. Для більшості країн-членів ЄС, які також були членами НАТО, Північноатлантичний союз продовжував виконувати роль фундаменту спільної оборонної системи і, незалежно від різниці в позиціях окремих країн чи політиків, продовжував бути корисним для безпеки цілої Європи. Європейська спільнота, не перетворивши Європейський Союзу у без пекову організацію, фактично підтвердила, що майбутня спільна оборона ЄС повинна відбуватися в найтіснішій співпраці з НАТО. ЄС і НАТО могли допомагати одне одному зміцнюватися, уникаючи суперництва. Європейські лідери вбачали потребу тісної співпраці обох структур у багатьох сферах, зокрема в боротьбі з міжнародним тероризмом, організованою злочинністю, кібернетичними загрозами, деградацією навколишнього середовища і пов'язаними з цим загрозами для безпеки, природними катастрофами та іншими, які вимагали кращого партнерства і концентрації у зміцненні ключових видів діяльності ЄС і НАТО [8].

Від часу закінчення «холодної війни» НАТО безперервно змінювало і удосконалювало свої пріоритети. Метою діяльності Альянсу стало пристосування методів та засобів до умов міжнародного оточення, котрі інтенсивно змінювалися, а також найефективніша протидія загрозам і адекватна відповідь на нові виклики. Це вимагало від членів Альянсу проведення постійної адаптації власної політики так, щоб можливою була реалізація поставлених цілей та покращення спільних рішень у сфері безпеки та оборони. Сам процес вироблення консенсусу всередині Альянсу викликав бурхливі дискусії, що подавалося широкій громадськості (у тому числі, науковій) як нормальне явище для структур, до складу яких входять суверенні та демократичні держави, котрі звикли шукати порозуміння шляхом дискусій та відкритого представлення власних позицій [8].

З урахуванням історичного досвіду і географічного положення головним мотивом прагнень Польщі набути членства в НАТО, перш за все, було бажання стати «споживачем» безпеки, яку забезпечує ця організація. Ця настанова й після вступу формувала позицію частини польських політиків, котрі більше уваги приділяли збереженню тих функцій НАТО, які гарантували оборону, ніж тих, завдяки яким НАТО могло стати інструментом польської зовнішньої політики [9, с. 359-360].

Проте Політика безпеки Республіки Польщі після вступу в НАТО значно еволюціонувала і визначалася прагненням перейти від ролі «споживача» безпеки до ролі «творця» безпеки в європейському регіоні, бажанням спеціалізуватися в НАТО на формуванні політики, і водночас зміцнити свої позиції всередині організації, зокрема, через участь

Республіки Польщі у миротворчих місіях, та реалізацію політики серед держав Східної Європи, які прагнуть набуття членства в НАТО і ЄС, в якості «провідника» до цих організацій. Варто наголосити, що Польща знайшла свою політичну нішу в ЄС та НАТО у формуванні їх східної політики, водночас посилюючи власний вплив в регіоні [7, с. 47-48]. Цей елемент, що сильно вплинув на її зовнішню політику, виник з того, що Польща має відчуття «спільності долі» з державами, які борються за незалежність чи суверенітет, який вони втратили, внаслідок повоєнних поділів Європи [7, с. 49]. Джерелами цих емоцій є також географічне положення, культурні зв'язки, спільна історія Литви, України і Білорусі, знання ментальності суспільств цього простору, мовна спорідненість, досвід переживання спільних подій (часто трагічних). Це сильно розвинене почуття «спільності долі» з державами регіону в політиці Польщі паралельно співіснує з ідеєю політичного лідерства в регіоні і трансляції знань про Східну Європу до НАТО і ЄС [3, с. 151].

На антитерористичній конференції 6 листопада 2001 р. Президент Республіки Польщі А. Кваснєвський переконував, що завдання Польщі у світі після 11 вересня полягають у тому, щоб «керувати введенням держав Східної Європи у західний табір і переконати Захід у необхідності прийняття цих країн» [10, с. 19-20]. За цим криється переконання польської еліти і суспільства загалом, що Польща, з огляду на свою історію, внесок у повалення комунізму і приклад вдалої системної трансформації, найбільше гідна цієї ролі. Вона прагне вивільнити регіон з-під неоімперських впливів Росії та покласти край російській експансії, створивши за східними кордонами Польщі «демократичний кордон» держав. У цій концепції Польща виконує роль адвоката інтересів України, Білорусі, а раніше і Литви в Європі і «наставника» цих держав у здійсненні внутрішніх реформ. Політична та дипломатична еліта держави вважає, що Польща має стати регіональним лідером, чи навіть «наддержавою» [2, с. 328].

Польща активно підтримувала і підтримує розширення НАТО, що відповідає її ключовим інтересам. По-перше, воно є відповіддю на потребу безпеки країн Центрально - Східної Європи, які добре зрозумілі у Польщі. По-друге, це ще один крок до зміни політичного поля регіону і до зміцнення та стабілізації становища Польщі [11, с. 6]. І врешті, розширення НАТО - якщо в остаточному підсумку воно відбудеться згідно з польськими очікуваннями - розширить можливість реалізації польських інтересів у регіоні. Отже, хоч польська дипломатія офіційно підтримувала прагнення всіх держав кандидатів до вступу в Альянс, але насправді найбільше політичне значення для неї мали вступ Словаччини та Литви, так само як зараз майбутній вступ України [6, с. 157].

До визначення пріоритетної ролі НАТО у польській безпековій політиці додатково підштовхувала ситуація із формуванням Спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄС - СЗППБ. У військових питаннях ЄС продовжував значно залежати від НАТО, а в кінцевому підсумку - від США. Розбіжності всередині ЄС щодо СЗППБ і її військової складової (Європейської політики безпеки та оборони - ЄПБО), взаємодії та сумісності з НАТО породжували гострі дискусії серед держав -членів і гальмували розвиток ІІ стовпа ЄС [12, с. 393-394], що стимулювало Польщі робити акцент у безпеці на співпраці із НАТО та визнання домінуючої ролі Сполучених Штатів. Таким чином, Республіка Польща створила собі стійкий імідж країни-атлантиста на противагу країнам-європеїстам.

Для Республіки Польщі можливості впливу на формування середовища регіональної безпеки та налагодження тривалих партнерських відносин з державами - членами НАТО у сфері безпеки залежали від вміння правильно визначити свою роль в євроатлантичних відносинах, а також від вагомості її внеску у забезпечення стабільності та безпеки, тобто переходу на позицію «творця» безпеки. Це очікування відповідало загальній тенденції європейської сфери безпеки. Попри те, що Польща мала як можливості, так і бажання перейти від ролі споживача до творця європейської безпеки в ХХІ столітті, ситуацію ускладнювала суперечність пріоритетів і дуже повільний темп реформ [5, с. 43-44]. А успіх, якого в широкому плані вдалося досягти Польщі в реалізації євроатлантичної політики, її швидка адаптація до політичних вимог, які висувалися до членів НАТО, спричинили те, що можливості Польщі у повній переорієнтації політики безпеки оцінювалися щоразу прискіпливіше [1, с. 36], а сподівання покладалися все більші.

Окрім того, розрив, який виник, між баченням майбутнього - політичними амбіціями лідерства в регіоні; минулим - потребою членства в впливовій організації колективної безпеки, що дбає про своїх членів; і сучасністю - необхідністю залучення потенціалу будь -якої організації для забезпечення кооперативними методами безпеки третіх держав, породила конфлікт двох перспектив для держави: Польщі як «споживача» і як «творця» безпеки. Його існування розглядали як розмивання ролі Польщі в НАТО, й перешкоджання країні на шляху до повного залучення в процес формування нової системи європейської безпеки, зокрема ЄПБО [4, с. 37-38].

Отже, членство Польщі в структурах НАТО означало, передусім, зміцнення обороноздатності Польщі. Зміни, які відбулися впродовж останніх кільканадцяти років як у НАТО, так і в структурах польської армії, сприяли розвитку політичних функцій Альянсу, а також перебудові його військових здібностей. Головною рисою цих реформ було перенесення акцентів із кількості збройних сил на користь мобільності та сучасності військ. Ці зміни відповідали новим загрозам та еволюції мілітарних завдань Альянсу, які почали охоплювати також операції, що велися у віддалених частинах світу.

Завдяки участі у НАТО Республіка Польща змогла втілювати у життя політику регіонального лідерства і локомотива євроатлантичної інтеграції Центрально-східної Європи. Це допомогло формуванню чіткої зовнішньополітичної ідентичності Польщі та налагодженню відносин із країнами, що були зацікавлені у розвитку Східного виміру європейської політики та зміцненні євроатлантичної складової.

Гарантії безпеки території дали і економічний та соціальний ефект присутності в НАТО. Польська економіка і суспільство набули іміджу стабільного і передбачуваного ринку, котрий дотримується норм міжнародного права та стандартів у сфері прав людини, демократії та вільної торгівлі. Таким чином, польська держава зміцнила сигнал, котрий висилала потенційним інвесторам, заохочуючи їх до довготермінових інвестицій. Польща прагнула бачити Альянс як структуру, яка ефективно встановлює ієрархію своїх цілей та завдань, опираючись на такі цінності як власна ідентичність, стабільність і безпека, а тако ж партнерська співпраця.

Республіка Польща ефективно застосувала переваги членства у НАТО і розвинула свою безепекову політику до рівня, коли її роль і місце «творця» регіональної міжнародної безпеки досягло загального визнання, не дивлячись на активні дискусії з даного питання в польському та європейському політикумі. польща безпека політика нато

Незважаючи на наявність наукових досліджень, більшість із них висвітлюють лише окремі аспекти проблеми. Взаємозв'язок мілітарних, соціальних, економічних та інших факторів співпраці Польщі і НАТО вимагають подальшого вивчення.

Джерела та література

1. Pawlikowska I. Europejska polityka bezpieczenstwa i obrony w koncepcjach bezpieczenstwa panstw Europy Srodkowej / Pawlikowska I. - Warszawa: MON. DPO, 2004. - 51 s.

2. Parzymies S. Orientacja europejska w polskiej polityce bezpieczenstwa / S. Parzymies // Polska polityka bezpieczenstwa 1989-2000 / pod red. R. Kuzniara. - Warszawa: Scholar, 2001. - S. 328-362.

3. Zaborowski М. Polska jako nowy aktor w euroatlantyckiej polityce bezpieczenstwa / М. Zaborowski. - Warszawa: Fundacja Centrum Stosunkow Miзdzynarodowych, 2013. - 222 s.

4. Антонюк С., Антонюк О. Інтеграція Республіки Польща до НАТО (1989-1999рр.) / С. Антонюк, О. Антонюк // Університет. - 2009. - № 5. - С. 37-38.

5. Буглай Н. Вступ Республіки Польща до НАТО / Н. Буглай // Університет. - 2013. - № 4. - С. 43 - 44.

6. Тимків Я.Теорія і практика сучасної європейської політики безпеки: приклад 7. Орлик В. Східна політика і процеси євроінтеграції Польщі / В. Орлик // Проблеми міжнародної безпеки: аналітичний огляд. - Січень 2004. - С.47-49.

7. Польщі / Я.Тимків. - Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011. - 222 c.

8. Бживчи Б. 15 років Польщі в НАТО [Електронний ресурс] / Б. Бживчи // Monitor Wolynski

9. Polska na arenie. Galop do Kopenhagi // Rocznik strategiczny 2002/2003. - Warszawa: SCHOLAR, 2003. - S. 350 - 371.

10. Bielen S. Paradoksy polskiej polityki zagranicznej / S. Bielen // Studia Europejskie. - 2004. - № 2 (30). - S. 19-20.

11. Longhurst K. Od roli konsumenta do roli producenta / K. Longhurst // Nowy czlonek „starego» Sojuszu.

12. Polska jako nowy aktor w euroatlantyckiej polityce bezpieczenstwa. Warszawa: Fundacja Centrum Stosunkow Miзdzynarodowych, 2002. - S. 61-82.

13. Polska polityka zagraniczna w 2001 roku w poszukiwaniu nowych mozliwosci // Rocznik Strategiczny 2001/2002. - Warszawa: Scholar, 2002. - S. 374-400.

Размещено на Allbest.ru