Вплив ідей автономізму на розвиток концепції політичної прекарності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВПЛИВ ІДЕЙ АВТОНОМІЗМУ НА РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПРЕКАРНОСТІ

Шуліка Андрій Андрійович

кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара (м. Дніпро, Україна)

італійський автономізм політичний прекаріат суспільство

Постановка проблеми. Сучасна концепція прекаріату отримала доволі широкий розвиток в соціально-політичних науках. Сучасні дослідження проблем прекарності і нових форм трудових відношень виникають в кінці 90-х років. Але прекаризація як суспільно-політичний феномен стала предметом політичних дискусій набагато раніше.

Багато досліджень прекаріату, трансформації соціально-трудових відносин і їх впливу на політичну сферу, беруть свій початок з політичних і соціальних рухів автономістського марксизму. Такі дослідники як Антоніо Негрі, Майкл Хардт, Маріо Тронті, Паоло Вірно, Джон Холлоуей зробили сильний вплив на розвиток політичної думки в усьому світі з кінця 1990-х років. Автономізм сьогодні є однією з ключових дослідницьких основ для аналізу політичної прекарності, що обумовлює докладний розгляд цієї школи думки в рамках нашого дослідження.

Аналіз досліджень і публікацій. Концепт політичної прекаризації останнім часом привертає увагу багатьох дослідників серед яких варто виділити Г. Стендінга, В. Остап'як, Ф. Берарді, М. Парет, Д. Шалагінов. Але в сучасних дослідженнях достатньо мало уваги приділяється ідейним основам концепції політичної прекарності.

Метою дослідження є аналіз впливу концепцій італійського автономізму на розвиток та актуалізації концепту політичної прекарності.

Виклад основного матеріалу. Італійська версія автономізму виникла на основі течії італійської думки 60-х рр. ХХ ст. відомої як операїзм (орегакто). «Як випливає з назви, у своєму первісному вигляді він був зайнятий боротьбою робітників, і, зокрема, він зосередився на масовому працівнику, який виник на повоєнних заводах Італії, місці великих боїв з менеджерами і власниками, особливо в 1968-1969 роках» [№оопага, р. 29]. Операїзм представляв собою «альтернативу комуністичної ідеології, яка критикується представниками автономізму в ігноруванні власного досвіду робітників і імпульсів соціально-трудового розвитку, а також комуністична ідеологія для багатьох дослідників Європи була дискредитована після вторгнення СРСР в Угорщину в 1956 році» [12, р. 120-123].

До початку 1960-х років М. Тронті розробив концепцію соціальної фабрики, що передбачає входження суспільства в систему фабричного виробництва. Однак ця двозначна концепція, а також передбачає узагальнення фабричної праці в суспільстві, може, як стверджує Стів Райт, вказувати і на інший шлях, припускаючи «розширення категорії продуктивної праці за межі прямого трудового процесу» [13, р. 40-41].

Теоретизація Негрі нового революційного предмета дослідження - соціалізованого робітника, включала в себе поєднання суб'єктивізму ранніх досліджень операїзму з реконструкцією марксистської думки.

Це призвело до певної концепції розбудови соціальної стратифікації, яка буде присутня у всіх дослідженнях Негрі , що надало змогу включати прекаризовані групи. Аргументація полягає в тому, що кожна історична хвиля боротьби ґрунтується на певній формі складу робітничого класу. Наприклад, в кінці XIX - початку XX ст. «гегемоном був визнаний висококваліфікований професійний працівник» [6, р. 30]. Ця страта включала в себе робітників-металургів та інженерів, які були основою багатьох страйків під час Першої світової війни. Під тиском цієї боротьби, капіталістична система була змушена перебудуватися. В ході цього «об'єктивна основа цього політичного складу пролетаріату була зметена, поглинена і зруйнована новою структурою капіталістичної держави, що виникла після великої кризи 1929 року» [11, р. 93]. Саме на цій новій території з'являється масовий робітник, який повинен був зайняти чільне місце у повоєнні десятиліття.

Теорії Негрі прийшли до міжнародної популярності з трилогії книг у співавторстві з Майклом Хардтом від 2000: «Імперія» (2000), «Множинність: війна і демократія в епоху імперії» (2006) та «Співдружність» (2009). Вони стверджують, що глобалізація, яка змінила капіталістичний світ, ефективна і незворотна. Економічні відносини стають все менш залежними від політичного контролю, що призводить до того, що національна держава занепадає.

Важливе значення в концепції Антоніо Негрі та Майкла Хардта займає концепт соціальної множинності («multitude»). Множинність не формує однорідної структури, соціальні відмінності зберігаються, оскільки потрібно забезпечити контакти і спільне життя людей при збереженні їх внутрішніх відмінностей [4, с. 460]. Множинності не формуються на основі якоїсь ознаки (майнової, гендерної, етнічної), що відрізняє їх від мас, соціально-політичних класів, груп інтересів.

Множинність є новим революційним суб'єктом, який виявляється втягнутим в глобальний капіталізм, який Негрі та Хардт називають Імперією. Основоположна характеристика Імперії, згідно до запропонованої концепцією, насамперед полягає у «відсутності кордонів, тобто влада Імперії не знає меж та обмежень. Панування Імперії призводить до формування системи просторової загальності, по суті, влади над усім «цивілізованим» світом» [3, с. 14]. Вплив влади Імперії поширюється на всі рівні соціально-політичного устрою, досягаючи самих глибин суспільного порядку. «Множинність - це сукупність союзів, блоків і інших політичних, партнерських утворень, що взаємопов'язана в світовій структурі глобального світового порядку» [2, с. 315].

У концепції множинності «народ є реальною продуктивною силою нашого соціального світу, а Імперія - це просто пристрій захоплення, яке живе тільки життєздатність народу» [8, р. 43]. «Імперія є породженням боротьби, саме безліч закликало Імперію до існування» [8, р. 62]. Хардт і Негрі основну увагу приділяють потенціалам і можливостям нового постфордистського пролетаріату, переглянутого з урахуванням їх концептуалізації розосередженої соціальної фабрики як множинності, операторів і агентів. Поняття множинності, зокрема, виступає в якості ключового терміна для мислення класу композиції для цієї нового (дисперсного, індивідуалізованого) руху, таким чином, що підтримує тиск на колективних форм суб'єктивності та політики: «безліч означає визнання якого класу освіти сьогодні і, в описі, що формування класів, розпізнавати форми його можливості діяти політично» [7, р. 7].

За концепцією Хардта та Негрі множинність формують особистості, залучені в систему експлуатації, що діють спільно. Вони виступають як політичний суб'єкт, група людей, яких не можна віднести до будь-якої категорії, за винятком факту їх спільного існування. Елементами множинності є «численні своєрідності». Для позначення її елементів використовується поняття сингулярності («singularities»). Сингулярність - це не індивіди, вони принципово різняться між собою, і на визнанні цих відмінностей побудована їх взаємодія.

Множинність нагадує мережеву структуру. Це відкрита система, в якій вільно і на рівноправній основі можуть бути виражені всі розбіжності. Така мережа виступає механізмом контактів, що дозволяють нам працювати і жити спільно, що певною мірою нагадує сучасну концепцію прекаріату.

В. Якубіна зазначає «М. Хардт та А. Негрі вбачають, що глобальному центрові вже сьогодні протистоять структури з мережевою будовою: вони не мають виразного центру та одного лідера. Ці структури є мобільними, гнучкими, самоорганізованими» [5, с. 72]. Такий ворог є страшним для Імперії, бо майже неможливо визначити «масштаби «мережевих легіонів» - вони присутні скрізь, але, по суті, в конкретному місці, як матеріальна одиниця, вони відсутні» [3, с. 48-49].

Одна з центральних ідей праць Негрі та Хардта це проект демократії множинності, тобто справжньої демократії, на відміну від фальшивої. Передумова для цього проекту полягає в самій гегемонії нематеріальної праці, в створених нею мережах виробництва. Мережевий устрій відкриває можливість для справжнього самовираження людей, для партнерства і самоврядування, і цим робить будь-яку владу не потрібною.

Хардта і Негрі вони відзначають свою заклопотаність тенденцією праці ставати все більш нематеріальним, що впливає на відносини соціально-трудовій сфері. Дослідники орієнтуються на нематеріальність продуктів, а не трудового процесу: «оскільки виробництво послуг, відбувається без конкретних матеріальних результатів, тобто в цьому виробництві бере участь нематеріальна праця або, іншими словами, праця, яка створює нематеріальні блага, такі як послуги, продукт культури, знання або комунікацію» [8, р. 209].

Це дозволяє терміну множинність охопити майже все суспільство. Він включає в себе «всіх тих, хто експлуатується і підпорядковується капіталістичному пануванню... якась праця ведеться, якоїсь ні; деякі різновиди роботи обмежуються в межах заводських стін, а деякі види поширилися в різноманітних соціальних ландшафтах» [8, р. 52-53].

Розвитку концепту множинності присвячена робота П. Вірно «Граматика множини: до аналізу форм сучасного життя». Для його експлікації італійський теоретик звертається до поняття народу Гоббса і Спінози. Якщо Спіноза розглядав термін mutitudo, що вказує на форму соціально-політичного існування багатьох як сукупності, тобто на множинність, як наріжний камінь громадянських свобод, то для Гоббса безліч була синонімом природного стану, тобто містила очевидну загрозу для монополії держави на політичні рішення: «...множинність - негативне поняття: не дозволяє собі стати народом, оспорює державну монополію на прийняття політичних рішень, - коротше кажучи, сплеск природного стану у громадянському суспільстві» [1, с. 14]. Відродження інтересу до поняття множинності Вірно пов'язує з кризою сучасної держави як форми.

Множинність істотним чином відрізняється від народу, єдність якого зводиться до єдності держави, тоді як множинність складається не з громадян або виробників - вона характеризується розташуванням між колективним та індивідуальним і підриває відмінність між громадським і приватним.

Як зазначає П. Вірно: «Сьогодні будь-які стрімкі зміни не стільки скасовують традиційні і повторювані форми життя скільки впливають на самих індивідуумів, наданих впливу всього самого незвичного та несподіваного, які пристосувались до частих змін і вже звикли не мати твердих звичок. Мова йде про постійну і в кожному випадку оновлювану реальність» [1, с. 24-25]. В цьому і полягає причина неефективності використання опозиції внутрішнє/зовнішнє, оскільки сучасні форми життя з властивим їм постійним ризиком ведуть до прямих відносин з невизначеністю світу.

Дотримуючись думки італійського теоретика, підходимо до експлікації концепту прекарності, під якою розуміється саме стан загальної ризикованості існування в світі, що має своїм витоком розмивання межі між страхом і тривогою.

Італійський теоретик вважає, що саме загальні місця - на противагу приватним, характерним для окремих соціальних груп, - здатні сьогодні надати критерій для орієнтації в світі і тим самим є формою захисту для прекарної множиності, так і передумовою онтологічної єдності багатьох.

Такий підхід дозволяє зблизити теорії автономізму разом з іншими підходами до політичної прекарності. Конвергенція між автономізмом і більш широкими дослідженнями прекарних особливостей, наприклад, в роботі Анжели Мітропулос, особливо в «Ргесагі-Ш», в якому кілька авторка поєднують дослідження прекарності з елементами автономізму [10]. Мітропулос стверджує, що «все більша частина робочої сили зайнята на прекарній або нерегулярній роботі», але дослідниця схильна розглядати це як розпад традиційних форм капіталізму, згідно з якими віддається перевага профспілкам і соціал-демократичним організаціям, які виключалися з соціально-політичного процесу під впливом глобалізації.

Прекарність в основному виражається в негативних термінах як імператив переходу від регулярності до нерегулярності або від нормальності до ненормальності [10, р. 13].

Прекарність відноситься до всіх форм небезпечної, умовної, гнучкої роботи - від нелегальної, випадкової та тимчасової зайнятості до надомної праці, відрядної роботи і фрілансу. У свою чергу, це означає нестабільність як поєднання нестійких, нестабільних і небезпечних форм життя, так і, одночасно, нові форми політичної боротьби та солідарності, що виходять за рамки традиційних моделей політичних партій або профспілок [7, р. 5]. Це має центральне значення для розуміння ідей і політики, пов'язаної з пре карністю: новий момент капіталізму, що породжує нестійкість, розглядається не тільки як гнітючий, але і як відкриває потенціал для нових суб'єктивностей, нових суспільств і нових видів політики.

Виходячи з цього розуміння, італійські автономісти не закликають до більшої праці, до права на працю або навіть до менш відчудженої праці, а вказують на відмову від праці як на політичний - потенційно революційний акт. Це відбувається тому, що, як стверджує Негрі, відмова від роботи є фундаментальним викликом капіталізму: «відмова від роботи не заперечує лише один зв'язок капіталістичного суспільства, один аспект процесу виробництва або відтворення капіталу. Швидше, при всій своїй радикальності вона заперечує все капіталістичне суспільство» [11, р. 124].

Автори-автономісти критикують деяких марксистів за те, що вони не розуміють значення праці як складової соціального життя, і за їх схильність романтизувати працю.

Це відображає акцент автономістів на позитивних, конструктивних аспектах відмови і на свого роду політику, яка не лише покликана змінити майбутнє, але і, в самій своїй практиці, створити нові способи буття, життя і стосунків. Це ідея Негрі про комунізм як «конструюючу практику». Як висловилися Хардт і Негрі в «Імперії»: «відмова від роботи і влади, чи насправді відмова від добровільного рабства, є початком визвольної політики. Крім простого відмови, або як частина цієї відмови, нам потрібно також побудувати новий спосіб життя і, перш за все, нове співтовариство» [8, р. 204]. Інші автономісти характеризують це як «вихід» або «схід» - знову ж таки підкреслюючи не стільки негативні аспекти таких термінів, скільки здатність «створювати» правила гри і «дезорієнтувати ворога» [1].

Хардт і Негрі стверджують, що на останньому етапі цих триваючих циклів нападів і контратак промислова войовничість європейського та північноамериканського робочого класу викликала руйнівну «відповідь» з центру, в якому всі сили державних репресій, транснаціоналізації і технологічного розвитку були розгорнуті, щоб знищити організовану робочу силу. «Епоха фордизму, промислового виробництва була майже зруйнована, і на зміну масовому робочого прийшов «соціалізовані робочий», що призвело до нової епохи, в якій фабрика все більше і більше поширювалася в суспільстві в цілому» [7, р. 6].

Лаззарато стверджує, що нове гасло західних суспільств полягає в тому, що ми всі повинні «стати суб'єктами». Він стверджує: «партисипативне управління - це технологія влади, технологія створення і управління суб'єктивними процесами» [9, р. 135].

З іншого боку, автори-автономісти прагнуть підкреслити виникаючу суб'єктивності, можливості опору, особливості суб'єктивності, які перевершують капіталістичний контроль і регулювання. Вони стверджують, що суб'єктивність виникає не з положення в класовій структурі, а виникає тоді, коли сучасний режим праці стає втіленим досвідом [7, р. 7]. Відправною точкою нового соціального суб'єкта є не нематеріальне виробництво як таке, а його матеріалізація в особистості суб'єкта.

Висновки. Таким чином, що одним з найбільш важливих вкладів, який вносять в концепцію політичної прекаризації ідеї та активність автономістів, є включення до порядку денного питань культурної праці, політичної економії та соціальної справедливості. Відсутність профспілок є як причиною, так і результатом індивідуалізації, дерегулювання і залежно галузей від дешевої або навіть безкоштовної робочої сили, при цьому тривалість і умови праці (особливо серед фрілансерів і тимчасових працівників) значною мірою не піддаються перевірці.

В умовах мовчання більшості вчених про прекарну працю автономістське мислення і активізм вносять великий внесок в фокусування уваги на ролі праці в капіталізмі і залучення уваги до процесів прекаризації та індивідуалізації. Крім того, змінюючи концентрації уваги суто соціологічному обліку на користь акценту на політичному потенціалі нематеріального праці, роботи італійських автономістів вказують на можливості змін, переосмислення життя і праці, створення нових форм солідарності.

Список літератури

1. Вирно П. Грамматика множества: к анализу форм современной жизни. М.: Ад Маргинем Пресс, 2013. 176 c/

2. Остап'як В. І. Концепції множинності політичного партнерства. Гілея: науковий вісник. 2016 Вип. 106. С. 314-317.

3. Хардт М., Негри А. Множество : война и демократия в епоху империи. М.: Культурная революция, 2006. 559 с.

4. Шуліка А. А. Політичні ідеї представників альтерглобалізму й антиглобалізму. Політична думка XX - початку XXI століть: методологічний і доктринальний підходи : підручник : у 2-х т. / за заг. ред. Н. М. Хоми ; [Т. В. Андрущенко, О. В. Бабкіна, В. П. Горбатенко та ін.]. Львів: Новий Світ-2000, 2017 Т. 2. Доктринальний підхід. с. 448-484.

5. Якубіна В. Л. Креативні віртуальні спільності за умов нестабільності сучасного світу: мас-медійний та соціальний контексти проекту "multitude". Вісник Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут". Філософія. Психологія. Педагогіка. 2012. №2. С. 72-78.

6. Choonara J. An examination of employment precarity and insecurity in the UK. PhD thesis, Middlesex University, 2018. 257 р.f

7. Gill R., Pratt A. In the Social Factory?: Immaterial Labour, Precariousness and Cultural Work. Theory, Culture & Society. Vol. 25(7-8). 2008. Р. 130.

8. Hardt M., Negri А. Empire. Cambridge: Harvard University Press, 2000. 478 p.

9. Lazzarato M. Immaterial labour. In M. Hardt, P. Virno Radical thought in Italy: a potential politics. Minneapolis: University of Minesota Press, 1996. Р. 133-147.

10. Mitropoulos A. Precari-Us? In J. Berry-Slater, ed. The Precarious Reader. London: Mute, 2005. p. 1218.

11. Negri A. Capitalist domination and working class sabotage. In: Working class autonomy and the crisis. London: Red notes, 1979. Р. 92-137.

12. Tronti M. Our operaismo. New Left Review. Vol. 1. № 73. 2012. p.119-139.

13. Wright S. Storming Heaven: Class Composition and Struggle in Italian Autonomist Marxism. First Edition. London: Pluto Press, 2002. 272p.

Размещено на Allbest.ru