"Русский мир" як ідеологія російського неоімперіалізму: українські реалії

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Русский мир» як ідеологія російського неоімперіалізму: українські реалії

Павло Павленко

Росія не на жарт переймається ідеями відродження своєї імперії. За «русским миром» стоїть «собирание земель» колишньої Російської імперії з метою відновити її на карті світу. У статті викладається доктрина Путінсько-Кирилового «русского мира», тих політичних ідеологем, якими живе Путінська Росія і якими керується Московська Патріархія у справі політичного «окормлення» російського народу і тієї частини українців, які є вірними УПЦ МП чи її симпатиками.

Ключові слова: Україна, Росія, «русский мир», Московська Патріархія, російське православ'я.

На думку російського прокремлівського політикуму та російського православ'я, руйнація Радянського Союзу розцінюється чи не найбільшою катастрофою російської історії - «загальнонаціональною трагедією величезного масштабу»¹. Виходячи з цього, російський політично-православний проект під назвою «русский мир» як спільний витвір В. Путіна і Патріарха Московського Кирила - це наразі єдиний шанс відновити втрачений із розвалом СРСР колишній імперський простір і статус Росії на пострадянських територіях. У контексті ідеології «русского мира» Україні не просто не передбачено бути українською, а й її існування як незалежної національної держави залишається під великим питанням. У Путіна - трагедія // День. - №25, (2004).

Основна місія Московської Патріархії в Україні - це зусиллями УПЦ МП, як представника і виразника інтересів російського православ'я в українському суспільстві, завадити українцям бути нацією, а Україні - державою. Головним у всьому цьому є те, що сама УПЦ МП начебто й не причетна до реалізації таких політичних завдань, оскільки все це робиться силами її православних братств, біляцерковних об'єднань, окремими віруючими чи політиками-симпатиками, на зразок «регіоналів» та комуністів. І все ж, хоч московське православ'я в особі УПЦ МП формально й засуджує політичне православ'я, декларуючи свій статус, як аполітичний, фактично таки обстоює його (за підтвердженням далеко ходити не треба - досить відвідати деякі з їхніх сайтів, переглянути окрему періодику).

Видання УПЦ МП, які публікують антиукраїнські матеріали, незважаючи на те, що вони благословляються ієрархами цієї конфесії, у той же час не є офіційними рупорами УПЦ МП. Практично те ж саме можна сказати і про деякі спільноти віруючих, братства УПЦ МП. Ряд із них більше подібні на громадсько-політичні об'єднання, ніж, власне, на братства, бо їхня діяльність є суто політичною і методично спрямована вона проти України. Офіційна УПЦ МП, з огляду на їхній явний політичний характер, de jure відмежовується від них, проте de facto їх підтримує.

Явним прикладом такої дворушності є московсько-православна газета «Русь державная». Це видання позиціонує себе як «православна народна газета», у такий спосіб попереджуючи, що воно (видання) не є офіційним виданням РПЦ. А все тому, що «Русь державная» є виразником і поборником російського політичного православ'я, обстоює ідеологію російського імперіалізму й шовінізму, чимала частина її публікацій носить вочевидь антиукраїнський характер. Подібною до цієї газети є й періодика, що видається в Україні: дніпропетровські видання - часопис «Спасите наши души!», газети «Начало» й «Мир», одеські - газета «Новороссийский курьеръ» (подає себе в якості ««православного видання», метою якого є ««підвищення рівня духовності суспільства на основі канонічного (російського. - П.П.) Православ'я»², насправді ж публікує антиукраїнські матеріали, популяризує, як видно вже з її назви, російську православно-монархічну ідеологію), газета «Откровение», яка видруковується з благословення митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела (відомого своїми гучними антиукраїнськими заявами). Достатньо бодай лише перечитати назви матеріалів у цих виданнях, щоб побачити їхню чітку російсько-імперську риторику. Новиков Анатолій. Вийшов перший номер духовно-патріотичної газети «Новороссийский курьер» // Одеські вісті. - 03. 08. 2006. - [Електрон. ресурс].

Саме за подібною православною періодикою ховаються головні висновки московських і промосковських церковників, а це - жага повного знищення України як держави, переписування тисячолітньої української історії на російсько-імперський лад, виховання в душах українців комплексу колоніальної меншовартості. Власне, все це український народ уже відчув, коли Україна була частиною царської, а після неї більшовицької Росії. Але виявляється, що з того часу політика московського православ'я щодо України залишилася незмінною. Як і в часи царату, сьогодні воно (московське православ'я) засвідчує свою вірність ідеології російського імперіалізму, бо ж, як і колись, сприймає Україну не як державу, а як чиюсь «окраїну»³. Все це й складає основу «любові» Патріарха Кирила до України, фундамент його агітаційних проповідей за «единство русского мира».

Маючи на увазі церковні та біляцерковні видання російського православ'я, «русский мир», справді, правильніше було б розуміти, як, власне «великоросійський» чи «російсько-імперський» світ, оскільки у всіх тих заходах про розбудову якогось спільного слов'янсько-православного світу, якогось євразійства дуже легко побачити механіку територіального й політичного відновлення Російської імперії. «Русский мир» тут займає хіба що статус тимчасового, такого собі робочого поняття, одного з етапів розбудови «Великої Русі». Можливо, саме тому в Росії нині так почали ідеалізувати колишнє самодержавство впереміш зі сталінізмом.

Складається цікава картина: з одного боку, «русский мир» в особі патріарха Кирила освідчується в коханні до українського народу, до України, повазі до її незалежності й соборності 4 вересня 2013 року В. Путін, в інтерв'ю російському «Першому каналу», чітко дав зрозуміти, що росіяни з українцями є насправді одним народом, що більшість сучасних українських територій є колишніми російськими і на цій підставі він розуміє Україну «окраїною» Росії, тобто її частиною. Святая Русь - вместе или врозь? Патриарх Кирилл на Украине. - М., 2009., а з іншого - що Україна мусить на правах по суті Малоросії й Новоросії стати частиною якогось російського світу, зрозуміло - нової Російської імперії як «наднаціонального утворення» на теренах «історичної Русі», а український народ прямо-таки повинен розчинитися в якомусь «суперетносі». Відтак усі залицяння Кирила до України попросту є лицемірним лукавством російського шовініста, який спить і бачить її «своєю вотчиною». Позиція Московського Патріархату в цьому сенсі тотожна Путінській, і зводиться вона до знищення України з подальшим перетворенням її теренів на російські губернії.

Але що сталося з ««любов'ю» Патріарха Кирила до України, українського народу, починаючи з 2014 р.? Де він тепер зі своїм ««русским миром» і отією ««исторической Русью»? Чи може проект ««русский мир» закінчився з військовою агресією Росії проти України, з анексією Криму, з підтримкою сепаратизму в Донецькій і Луганській областях, підігріванням антиукраїнських настроїв на Сході й Півдні України? Чи може він (Патріарх Кирило) не знав, що в планах Кремля з реалізації ««русского мира» виношувався в тому числі й план його реалізації військовими засобами? Чи може відомий «речник» РПЦ, голова Синодального відділу із взаємодії Церкви й суспільства МП, член Громадської палати Російської Федерації протоієрей В. Чаплін лише жартував, коли ще на початку 2012 року виголосив наступне? - ««Я Думаю, что нужно подумать сегодня о мощном военном присутствии России во всех регионах, где люди просят защиты от оранжевых экспериментов, от разного рода "цветных революций". Даже если России нужно будет участвовать в боевых действиях, этого не нужно сегодня бояться: армии нужно наконец дать настоящую работу»⁵.

Навряд чи В. Чаплін казав це «просто так». Усі його виступи чи інтерв'ю завжди співзвучні з позицією Патріарха.

І що ж? Таки дали Російській армії тепер ««настоящую работу» в Криму, на Донеччині й Луганщині? Тепер, варто так розуміти, Росія вже ««по-настоящему» взялася ««за украинскую проблему»⁶. І де тепер Кирило з його ««любов'ю» до України? За усіма його молитвами і проповідями про мир в Україні, про ««умиротворение враждующих сторон», ««о прекращении братоубийственной брани на Украине» стоїть тепер інше - страх. Але страх не за український народ, якому він тільки ще не так давно клявся в ««любові»⁷, страх не від Путінської Интервью протоиерея Всеволода Чаплина // Interfax. - 5. 01. 2012 г. - [Електрон. ресурс]. К возрождению Святой Руси // Русь Державная. - № 9 (183). - 2009. Святая Русь - вместе или врозь? Патриарх Кирилл на Украине. - М., 2009. агресії проти України, а жах, що за всіма цими «юго-восточными» подіями може прийти якщо й не кінець ««канонічному» свавіллю в Україні російського православ'я, то принаймні воно може втратити на українських теренах (уже втрачає) частину своїх вірних. Патріарх Кирило усвідомлює, що, починаючи з анексії Криму, стала валитися, як це не парадоксально, вся його ««православна імперія». ««Русский мир», ідеї якого він служив, насправді виявився могильником російського православ'я в Україні.

За подіями 2014 року вже добре видно, якою «українською» була й підпорядкована Московській Патріархії УПЦ МП. Підкреслимо, зараз вона начебто відмежувалася від усіх постмайданнх подій, раптом згадавши, що є «не від світу цього». А коли служила владі В. Януковича, то тоді від якого «світу» вона була і якому «світу» тоді служила? І про яке тепер об'єднання в Єдину Помісну Православну Церкву може йти мова з УПЦ МП, коли остання у своїй сукупності власною позицією активно грала (та й продовжує ще грати) на користь проросійським силам в Україні? Скоріше, уже мова повинна йти про вихід із лона УПЦ МП тих з її вірних, хто є чесним, хто справді є християнином, хто не сприймає антиукраїнської політики Московської Патріархії, хто просто хоче залишитися українцем, а не перетворитися на хохла-малороса. Одиозный наместник Лавры - Януковичу: «церковь с вами до конца» // LB.ua. - 22. 01. 14: - [Електрон. ресурс].

Не може бути жодного об'єднання, жодного компромісу з тими, хто роками політично служив Москві, паплюжачи все українське, хто прислужував антиукраїнському режиму В. Януковича, допомагаючи йому, за словами намісника Києво-Печерської Лаври, нести ««тяжелый крест», ««как Симон Киринейский помогал нести Крест Христу на Голгофу», при цьому ще й обіцяючи йому, що ««Церква с Вами До конца»⁸. То ж, раз допомагали Януковичу нести його ««хрест», раз клялися, ««як Церква» бути з ним ««до кінця», значить і доля відповідальності за злочини режиму В. Януковича в такому разі лежить і на УПЦ МП, причому не якось загально-абстрактно, а конкретно: на кожному вірному цієї православної конфесії, від мирянина до ченця, від ««рядового» священика до ієрарха. Раз той чи інший ідентифікує себе з московським православ'ям, значить винний, бо може і в різний спосіб, і різною мірою, бодай хоч би й своїм мовчанням чи начебто байдужістю до «русского мира», все одно, як вірний цієї Церкви, є причетним до цього злочинного проекту, а значить до поширення ідей сепаратизму в Україні, до підігрівання проросійських як антиукраїнських настроїв в українському соціумі і, як наслідок, до роздмухування путінською Росією війни на Донбасі. путінський московський патріархія

Прийшов час, панове московсько-православні, нарешті заходитися вам ««збирати каміння» - збирати й відповідати за кожен камінець, який був кинутий на знищення України й українського народу! Українське суспільство чекає від УПЦ МП каяття. Без каяття всі розмови про якусь єдність Українського Православ'я, про Єдину Помісну Православну Церкву будуть просто наругою і над Християнством, і над історичною пам'яттю та сумлінням українського народу.

Але є українцям і позитив від ««русского мира». Його антиукраїнський оскал після анексії Криму зробив те, чого український народ чекав десятиліттями, а може й століттями. В. Путін у парі з Патріархом Кирилом, самі того не відаючи, спровокували потужний процес становлення, гуртування й гартування українців як нації - усвідомлення себе нацією. Тепер уже можна сказати відверто: ««Русский мир» у версії Патріарха Кирила в Україні не пройде. Вся його «любов» насправді була лише прелюдією до військової агресії Кремля проти України. Виходить, що «любов» Патріарха Кирила до України від путінської агресії проти неї відділяв лише один крок - крок російського окупанта на українську землю.

Список джерел і літератури

1. К возрождению Святой Руси // Русь Державная. - № 9 (183). - 2009.

2. Новиков Анатолій. Вийшов перший номер духовно-патріотичної газети «Новороссийский курьер» // Одеські вісті. 03. 08. 2006. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://izvestiya.odessa.ua/uk/2006/08/03/viyshov-pershiy-nomer-duhovno-patriotichnoyi-gazeti-novorossiyskiy-kurer

3. Одиозный наместник Лавры - Януковичу: «церковь с вами до конца» // LB.ua. - 22 января 2014. - [Електронний ресурс]. - Режим доступа: http://society.lb.ua/ life/2014/01/22/252662_prezident_polshi_nameren_bolshe.html

4. Радио «Русская служба новостей»: Интервью протоиерея Всеволода Чаплина // Interfax. - 5 января 2012 г.: [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://www. interfax-religion.ru/?act=radio&div=1639

5. Святая Русь - вместе или врозь? Патриарх Кирилл на Украине. - М., 2009.

6. У Путіна - трагедія // День. - №25, (2004).

Размещено на Allbest.ru