Політичні процеси в Галичині наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр.

Размещено на http://allbest.ru

Політичні процеси в Галичині

наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр.

Віталій Коцур

Київ

Анотація

Ключові слова: Галичина, перебудова, суспільно-політичне життя, НРУ, політичні партії, громадські організації, Львів, патріотизм, націоналізм.

Реформування радянського суспільства у другій половині 1980-х рр. виявило та загострило багато проблем у всіх сферах суспільного життя і, можливо, найбільш гострими виявилися протиріччя у сфері міжнаціональних відносин. «Перебудова» призвела до поширення виявів національної свідомості, а також відцентрових течій у суспільно- політичній діяльності на теренах СРСР. Прагнення до збереження цілісності Радянського Союзу, небажання йти на поступки національним прагненням, серед іншого, спричинили те, що найменший вияв національної свідомості українцями, кримськими татарами, німцями, греками, євреями чи іншими народами все ще наштовхувався на супротив офіційної влади. «Перебудова» та гласність спричинили пробудження національних рухів, а відсутність динамічних дій у реформуванні національного життя, вичікувальна позиція партійно-державного апарату лише посилювали ці рухи. Друга половина 1980-х рр. ознаменувалася тенденцією до виявлення ідентичності кожного етносу, етнічної групи, що посилювало у представників національних меншин почуття нігілізму щодо культури титульного та панівного (російського) етносу, а також загострило в останнього прагнення зберегти пріоритет по відношенню до меншин.

В умовах боротьби України за свою незалежність в ХХІ ст., коли Російська Федерація разом із бойовиками на Південному-сході зазіхає на територіальну цілісність нашої країни, вивчення історичного минулого, може бути надзвичайно корисним сьогодні. У даному огляді зроблено спробу розкрити особливості політичної ситуації на західноукраїнських теренах, особливо в Галичині у кінці 1980-х - на початку 1990-х рр.

Загалом суспільно-політичним процесам кінця 1980-х - початку 1990-х рр. присвятили низку праць І. Діяк, Ю. Макар, Б. Білецький, А. Коцур, В. Коцур, О. Кресіна, В. Панібудьласка та інші дослідники. Автори здійснили загальний історичний огляд розвитку подій на теренах Західної України та Галичини. Суспільно-політичні процеси, які супроводжувалися суверенізацією України, носили відмінний характер по всіх регіонах України. Особливе місце серед інших регіонів відводиться саме Галичині, де ці процеси набули гострого націоналістично-патріотичного характеру. На відміну від південно-східних областей, де переважав соціальний конформізм, який не давав змоги громадянам цих регіонів відійти від радянських утопічних ідеалів, Західна частина України і Галичина у тому числі виступали за незалежну суверенну Україну. Тому поглиблене дослідження політичних процесів на західноукраїнських теренах і, особливо, в Галичині не втратило своєї актуальності й досі. Особливостям регіональної політики в Галичині, зокрема участі національних меншин у суспільно-політичних процесах регіону присвятили праці М. Панчук, В. Войналович, В. Котигоренко, О. Рафальський, О. Калакура, Ю. Ніколаєць, Н. Кочан, Н. Макаренко, Л. Ковач та ін.

Створені в кінці 80-х рр. ХХ ст. націонал-демократичні організації Галичини отримали значну підтримку з боку населення регіону й ініціювали боротьбу за злам радянської владної системи та досягнення національного суверенітету. Майбутнє незалежної Української держави націонал-демократи та націоналісти бачили як механічне поширення своїх уявлень та ідеалів на всю територію України й на всі суспільні групи [26, с. 3].

Найбільш демократичною у політиці щодо національних меншин в УРСР була творча інтелігенція (М. Горинь, Л. Лук'яненко, І. Драч, В. Чорновіл, Д. Павличко, І. Дзюба та ін.), за сприяння якої виник Народний Рух України (НРУ) [25, с. 278]. Народний Рух України за перебудову на початку свого існування являв собою добровільну організацію, що базувалася на патріотичній ініціативі громадян УРСР усіх націй, які жили на території української землі. Провідними принципами Руху стали рішуча протидія будь-яким спробам асимілювати національні меншини в Україні, сприяння розвитку культури й освіти кожного з них, а в місцях їх компактного проживання - утворення адміністративно-господарського самоврядування [11, арк. 154]. Водночас, вищий орган Народного Руху України - Всеукраїнські Збори Руху - мали розглядати клопотання представників національних меншин у питаннях задоволення національно-культурних потреб і представляти їх на загальнодержавному рівні [13, арк. 24]. Усвідомлюючи прагнення Компартії шляхом штучного загострення міжнаціональних відносин перешкоджати суверенізації України, НРУ виступав за залучення національно-культурних товариств до активної громадсько- політичної діяльності у складі Руху [20, арк. 1-2].

Так, на Установчому з'їзді НРУ, який відбувся 7-11 вересня 1989 р., були присутні представники 12 національностей. Серед 1970 делегатів українці становили 94,82%, росіяни - 3,81%, євреї - 0,3%, поляки - 0,2%, угорці - 0,15%, білоруси - 0,15%, греки - 0,1%, румуни - 0,1%. Крім того, на З'їзді були присутні по одному представникові вірмен, татар, 1 китаєць, грузин [22, арк. 6]. З'їзд відвідали представники російських, польських, угорських, кримськотатарських, вірменських, молдавських, грецьких [22, арк. 10], німецьких, болгарських, гагаузьких, ассирійських, азербайджанських, чехословацьких, литовських, таджицьких, кримчацьких, ятв'язьких національно-культурних товариств. Всього було представлено 36 товариств [22, арк. 10-11]. Через Крайові організації було запрошено 27 товариств, зокрема, і низка організацій Галичини: вірменське (Львів), польське (Львів), єврейське (Львів) та російське (Львів) товариства [22, арк. 11]. Представництво національних меншин у складі Руху забезпечило можливість утворення потужної «групи впливу», яка стала ініціатором обговорення низки міжнаціональних проблем.

На Установчому з'їзді було представлено ряд проблемних доповідей, зокрема, «Права людини, народу, нації» (М. Горинь); «Роль росіян у Народному Русі України» (Д. Павличко); «Відродження української нації та проблема міжнаціональних стосунків» (І. Дзюба), «Євреї в Народному Русі України» (О. Бураковський) [16, арк. 29]. В. Крижанівський при обговоренні програми Руху висловився з приводу міжнаціональних проблем [18, арк. 48], а Т Аршавська, заступник голови Латвійського товариства Російської культури, звернулася до росіян України із закликом до єднання в Українській незалежній державі [17, арк. 47]. Рух підтримали й окремі представники вищих органів державної влади. Зокрема, в роботі Установчого з'їзду НРУ взяли участь 66 представників від депутатських Рад: від СРСР - 1 (1,52%); від України - 2 (3,03%); від міських рад - 39 (59,09%) представників; від обласних Рад - 22 (33,33%) представники; від районних Рад - 9 осіб (13,64%) і 1 представник від сільської Ради (1,52%) [22, арк. 7]. Особливо активним учасником З'їзду був народний депутат СРСР, вірмен за походженням, Г. Мартиросян, який виступав від імені національних груп [15, арк. 28].

Одним із результатів участі представників національних меншин та дієвого дотримання Рухом вимог щодо забезпечення прав національних меншин було прийняття окремої Резолюції щодо забезпечення прав національних меншин в Україні. Це спричинило розширення соціальної бази Руху за рахунок приєднання до нього частини поляків, євреїв, татар [24, с. 393], німців, болгар, росіян і представників інших етнічних груп. Частина з них долучилися до діяльності місцевих осередків Руху; вони брали участь у низці суспільно-політичних акцій, підтримували процес трансформації Руху в політичну організацію та її лідируючу роль у боротьбі за суверенітет і вихід України зі складу СРСР [24, с. 394].

Натомість Компартія України змушена була констатувати скорочення кількості своїх членів (даний процес особливо був поширений серед росіян). Станом на 1 січня 1989 р. в лавах КПУ нараховувалося 2215957 українців, 899706 росіян, 38092 білорусів, 685 узбеків, 10671 молдован, 2170 грузин, 5021 вірмен, 11671 болгар, 3866 угорців, 1027 гагаузів [3, арк. 62], 63362 євреїв, 12498 поляків, 6973 татар та більше 31 тис. осіб інших національностей. Порівняно з 1986 р. у 1989 р. найбільше вийшло зі складу КПУ росіян (на 1 січня 1986 р. - 3188854; 1988 р. - 89427; 1989 р. - 899706) та євреїв (на 1 січня 1986 р. - 69943; 1988 р. - 65617; 1989 р. - 63362). Кількість представників інших національностей, у тому числі й українців, лише зростала [3, арк. 63-64]. Активна діяльність представників національних меншин на Установчому з'їзді НРУ призвела до утворення особливого органу, який відповідав за представництво національних громад у складі Руху - Ради Національностей, до якої увійшли представники різних національностей (росіяни, поляки, корейці, болгари, євреї та вірмени), зокрема, М. Сергеев, С. Лі, І. Голобородько, Л. Мазепа, Й. Зисельс, Г Алтунян [21, арк. 81]. Одними з перших дій Ради Національностей стала розробка в межах Координаційного комітету Положення про Раду Національностей та її платформу [19, арк. 88]. У Положенні мова йшла про визначення дорадчих повноважень представників національних меншин у Раді націй, зокрема, узагальнювати, опрацьовувати та подавати пропозиції і проекти ухвал з питань розвитку національно-культурних автономій; опрацьовувати свої робочі програми і плани; готувати проекти нормативних документів та законів, що стосувалися національного життя, культури, мови тощо. Крім того, до обов'язків членів Ради Національностей належало оперативне реагування на екстремальні ситуації в міжнаціональних стосунках [10, арк. 2].

Вирішувати проблемні питання представників національних меншин могли через Раду колегій, яка формувалася за проблемно-галузевим принципом і складалася з обраних Всеукраїнськими зборами осіб, висунутих делегатами Всеукраїнських зборів [14, арк. 27]. Від росіян до її складу було висунуто М. Сергеева та В. Паламарчука, від євреїв - Й. Зисельса та О. Бураковського, від поляків - Л. Мазепу та В. Пайонка, від корейців - С. Д. Лі, від болгар - І. Голобородька, від вірмен - Г Алтуняна. Крім цих представників до складу Ради колегій мали увійти білоруси, німці, греки, угорці, чехи, литовці, які не були присутні на зборах [12, арк. 90].

Про прагнення НРУ відповідати інтересам і запитам етнічних груп, що проживали на території України, свідчила ініціатива створення громадських органів, до яких поряд із представниками Руху увійшли б представники інших громадських організацій та спілок [20, арк. 3]. З перших днів свого існування принципами діяльності Руху було проголошено курс на подальшу демократизацію порядку створення корпусу кандидатів у народні депутати всіх рівнів. Перш за все, це стосувалося висування і самовисування кандидатів, заручення їх підтримкою певного числа виборців, відміни окружних зборів по обговоренню кандидатів у депутати, проведення виборів тільки по виборчих округах тощо. Члени Руху зобов'язувалися організовувати кампанії по відкликанню депутатів, що скомпрометували себе бездіяльністю або діями, які завдали шкоди народові [20, арк. 5]. Усвідомлюючи необхідність національно-культурного розвитку українського народу, Рух виступив проти ігнорування національних інтересів росіян та представників національних меншин, які компактно (болгари, молдовани, угорці, поляки, кримські татари, гагаузи, греки та ін.) чи розселено (євреї, німці, білоруси, цигани та ін.) проживали на території республіки [20, арк. 17]. Відзначимо, що до організаційного комітету Установчого З'їзду Народного Руху України були запрошені делегати з різних громадсько-культурних та релігійних організацій Галичини. Серед них варто виділити партії, ДСУ, УХДП, ВРП, ОУН-Галичина, громадські організації Марійське товариство (Львів), товариство Лева (Львів), Пласт (Львів, Тернопіль, Івано-Франківськ, Рівне та ін.) тощо [22, арк. 11]. Найбільше представництво на ІІ Всеукраїнських Зборах НРУ мали Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська області. Так, із 2129 делегатів, Львівська область була представлена 500, Івано-Франківська - 295, Тернопільська - 357, що становило майже половину від усіх представників [4, арк. 1].

Яскравим прикладом залучення представників громад національних меншин стало запрошення на Другий Всеукраїнський З'їзд Народного Руху України від Івано-Франківської крайової організації Сєргеєвої Ванди Борисівни з Товариства польської культури [7, арк. 53]. та Ваєцького Андрія Анатолійовича з Російського культурного товариства [7, арк. 54]. Усвідомлення поліетнічного характеру українського суспільства та необхідність налагодження і цивілізованого розширення міжетнічного діалогу як важливої умови суверенізації України сприяло розширенню числа представників Руху за рахунок національно-культурних товариств. Тісна співпраця НРУ з національними меншинами Галичини стала однією із причин того, що на березневих виборах 1990 р. до ВР УРСР і місцевих рад демократичні сили у Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській областях отримали більшість, унаслідок чого влада фактично перестала бути комуністичною. Представники демократичних сил у Галичині отримали 43 із 46 місць до ВР УРСР, які розподілилися таким чином: 24 із 24 місць від Львова, 11 із 12 від Івано-Франківська і 8 з 10 - від Тернополя [23, с. 8]. Результати виборів дозволили демократичним силам реалізувати свої програмні засади: впровадження національної символіки, релігійних і національних свят; зміни у питаннях власності та земельних відносин; відновлення прав греко-католицької Церкви; створення демократичних ЗМІ; розширення партійної багатоманітності та деідеологізація в усіх галузях суспільного життя; введення місцевого часу; визнання вояків УПА ветеранами. політичний національний незалежність галичина

Показником активної суверенізації УРСР стало те, що вже у березні-квітні 1990 р. перші сесії Львівської обласної, більшості районних і міських Рад прийняли рішення про український національний жовто-блакитний прапор і вивісили їх на будинки виконкомів і місцевих рад. Правоохоронні та судові органи УРСР вносили до Верховної Ради документи про порушення чинного законодавства в діяльності місцевих Рад західного регіону, але переважна більшість цих подань не розглядалася [9, арк. 47, 157, 266].

За підтримки органів влади здійснювалось усунення з керівних посад комуністів, проводилась кампанія виведення партійних організацій за межі підприємств та установ. Це призвело до зниження організованості й активності комуністів, розгубленості значної частини з них, різкого скорочення кількісного складу обласних партійних організацій Західної України. Лише Івано-Франківська обласна організація КПУ з 1 січня 1990 р. по 1 січня 1991 р. втратила 10718 чоловік або 18,7% особового складу [2, арк. 1]. За цей же час чисельність парторганізацій у Львівській області скоротилася на 27,6%, а в Тернопільській - на 10,3% [1, арк. 44]. Отже, наприкінці 1980-х - на початку 1990-х рр. в умовах послаблення і подальшого розпаду СРСР політизація етнічності сприяла поширенню участі національних меншин в суспільно-політичних рухах. Діяльність національно-демократичних сил на території Галичини сприяла залученню представників національних меншин до політичної діяльності. Процес суверенізації УРСР супроводжувався активною участю демократичних сил у всіх сферах життя українського суспільства, які працювали на послаблення Комуністичної партії.

Так, Народний Рух, відстоюючи національні вимоги українців, ставав водночас і каталізатором громадсько-політичної діяльності представників національних меншин, що проживали на українських землях. Активна діяльність Компартії щодо підтримки політизації етнічності сприяла загостренню суспільно-політичної ситуації не тільки в Галичині, а й на теренах усієї України.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Державний архів Івано-Франківської області (ДАІФО), ф. п-1, оп. 1, спр. 5616, арк. 219, 44.

2. ДАІФО, ф. п-1, оп. 1, спр. 5625, арк. 18, 1.

3. Центральний державний архів громадських об'єднань України м. Києва (ЦДАГО), ф. 1, оп. 32, спр. 2650, арк. 62-64.

4. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 87, арк. 1.

5. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 87, арк. 53.

6. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 87, арк. 54.

7. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 89, арк. 53-54.

8. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 4, арк. 11.

9. ЦДАГО, ф. 1, оп. 32, спр. 2751, арк. 47, 157, 266.

10. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 118, арк. 2.

11. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 16, арк. 154.

12. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 90.

13. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 24.

14. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 27.

15. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 28.

16. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 29.

17. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 47.

18. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 48.

19. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 88.

20. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 1-20.

21. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 5, арк. 81.

22. ЦДАГО, ф. 270, оп. 1, спр. 4, арк. 10-11.

23. Адамович С. Проблема соборності у суспільно-політичному житті Галичини (19912004 рр.) / С. Адамович. - Івано-Франківськ: Місто НВ, 2005. - 52 с.

24. Калакура О.Я. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ столітті / О.Я. Калакура. - К.: Знання України, 2007. - 508 с.

25. Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект / М.І. Панчук, В.А. Войналович, О.Я. Калакура, В.О. Котигоренко. - К.: ІПЕІНД, 2000. - 356 с.

26. Шумлянський С. Розкол України як віртуальна реальність / С. Шумлянський // Критика. - 2002, листопад. - С. 2-3.

References

1. Derzhavnyi arkhiv Ivano-Frankivskoi oblasti (DAIFO), f. p-1, op. 1, spr. 5616, ark. 219, 44.

2. DAIFO, f p-1, op. 1, spr. 5625, ark. 18, 1.

3. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh ob'iednan Ukrainy m. Kyieva (TsDAHO), f. 1, op. 32, spr. 2650, ark. 62-64.

4. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 87, ark. 1.

5. TsDAHO, f. 270, op. 1, spr. 87, ark. 53.

6. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 87, ark. 54.

7. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 89, ark. 53-54.

8. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 4, ark. 11.

9. TsDAHO, f 1, op. 32, spr. 2751, ark. 47, 157, 266.

10. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 118, ark. 2.

11. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 16, ark. 154.

12. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 90.

13. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 24.

14. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 27.

15. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 28.

16. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 29.

17. TsDAHO, f. 270, op. 1, spr. 5, ark. 47.

18. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 48.

19. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 88.

20. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 1-20.

21. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 5, ark. 81.

22. TsDAHO, f 270, op. 1, spr. 4, ark. 10-11.

23. Adamovych S. Problema sobornosti u suspilno-politychnomu zhytti Halychyny (19912004 rr.) / S. Adamovych. - Ivano-Frankivsk: Misto NV, 2005. - 52 s.

24. Kalakura O.Ia. Poliaky v etnopolitychnykh protsesakh na zemliakh Ukrainy u ХХ stolitti / O.Ia. Kalakura. - K.: Znannia Ukrainy, 2007. - 508 s.

25. Natsionalni menshyny Ukrainy u ХХ stolitti: polityko-pravovyi aspekt / M.I. Panchuk, V.A. Voinalovych, O.Ia. Kalakura, V.O. Kotyhorenko. - K.: IPEIND, 2000. - 356 s.

26. Shumlianskyi S. Rozkol Ukrainy yak virtualna realnist / S. Shumlianskyi // Krytyka. - 2002, lystopad. - S. 2-3.

Аннотация

Политические процессы в Галичине в конце 1980-х - начале 1990-х гг.

Коцур В.

Рассмотрены особенности общественно-политической жизни и общественно-политических движений Галичине в конце ХХ века и их влияние на процессы суверенизации Украины.

Политическая ситуация в конце 1980-х рр. существенно повлияла на национальные меньшинства УССР, активизировала их политическую и общественную деятельность.

В этом исследовании делается попытка раскрыть отдельные аспекты активности политических сил, национальных меньшинств Галичины в конце 1980-х - в начале 1990-х гг.

Так, на территории Галичины политические процессы приобрели острого националистически-патриотического характера.

В отличие от юго-восточных областей, где преобладал социальный конформизм, который не оторвал граждан этих регионов от советских утопических идеалов, Западная часть Украины и Галичина, выступали за независимую суверенную Украину.

В острые предвыборные моменты неформальные демократические организации были бессильны в борьбе против коммунистической власти, поэтому назрела необходимость создания организованной народной оппозиции, которая соединила радикализм политических неформалов.

Олицетворением этой формулы стал Народный рух Украины, возникший в 1989 г. Общественно-политическое движение Галичины в конце 80-х - начале 90-х гг. ХХ в. выступил предвестником независимости Украины.

И хотя деятельность значительного количества общественно-политических организаций наталкивалась на решительное сопротивление со стороны КПСС, которая стремилась сохранить монополию на власть, движение за украинскую государственность приобретало более масштабного размаха.

Ключевые слова: Галичина, перестройка, общественно-политическая жизнь, НРУ, политические партии, общественные организации, Львов, патриотизм, национализм.

Abstract

Political life in Halychyna in the late 1980-s and early 1990-s.

Kotsur V.

Some peculiarities of роїіїісаі life and movements arose in Halychyna in the late 20^th century and their influences on the process of Ukraine sovereignization are covered in this article. The article analyzes that In Halychyna all the socio-political processes became critical and were colored into nationalistic and patriotic way. Unlike Southeastern regions where the citizens were close to soviet utopian ideology due to dominated social conformism Western Ukraine including Halychyna came out for free and sovereign Ukraine. In the time of heated pre-election moments informal organizations were weak in fighting against Communist power. The emergence of organized national opposition was obviously needed it should have combined radicalism of all unofficial organizations' members. National Movement of Ukraine became an embodiment of this formula in 1989. Halychyna political movement became an anunciator of Ukraine's independence in the late 1980s and early 1990s. Though the activity of most socio-political organizations met opponency from CPSU (Communist Party of the Soviet Union) side which had a strong desire to keep monopoly in power, Ukrainian statehood movement was gaining far-reaching scale.

Keywords: Halychyna, reorganizing, socio-political life, NMU, political parties, public organizations, Lviv, patriotism, nationalism.

Размещено на Allbest.ru