Зв’язок між регіональним і національним рівнем електоральної конкуренції та параметрами структуризації партійних систем в країнах Вишеградської групи

Отримані на підставі проведеного аналізу висновки доволі часто доповнюються тим фактом, що під час регіональних і національних виборів у країнах регіону періодично формуються електоральні блоки, коаліції і альянси Schakel, A. and Dandoy, R. (2017), Op. cit. Складено на основі: Schakel, A. (2015), Op.cit.; Schakel, A. and Dandoy, R. (2017), Op. cit. Marek, P. and Powell, B. (2011), “Pre-election coalitions and party system development: Central European variations”, In: Annual meeting of the American Science Association, Washington.. Це відбувається за двома окремими процедурами, адже: в одному випадку формування виборчих блоків, коаліцій та альянсів регламентоване законодавчо; в іншому випадку партії у виборчий період де-факто об'єднуються чи зливаються в комбіновані політсили, однак на виборах виступають не у форматі електорального блоку, коаліції або альянсу, а у форматі однієї політичної партії. Апелювання до виборчих блоків і коаліцій доволі важливе, адже вони свого часу отримували: більше половини голосів виборців у Словаччині (59 відсотків); близько третини голосів виборців у Чехії (38 відсотків) та Угорщині (33 відсотки); близько однієї п'ятої частини голосів виборців у Польщі (18 відсотків). Важливість таких комбінацій партій зумовлена передусім тим, що учасники електоральних блоків і коаліцій доволі часто змінюються та піддаються перестановкам, зокрема залежно від орієнтації політсил на регіональні або національні вибори. А це, своєю чергою, зумовлює як практичні, так і теоретичні наслідки. Зокрема, на практичному рівні очевидно, що наявність виборчих блоків і коаліцій ускладнює визначення частки голосів виборців за окремі партії таких блоків чи коаліцій у регіонах і залежно від типів виборів. Так, частка голосів виборців, отримана виборчим блоком або коаліцією, досить часто не може бути розподілена або ускладнена в розподілі між різними партіями, які компонують виборчий блок або коаліцію. Наприклад, у багатьох випадках виборчі блоки або коаліції компонуються як уніфікований список чи перелік кандидатів у депутати того чи іншого електорального рівня, внаслідок чого розподіл мандатів відбувається незалежно від партійної приналежності у цьому списку або переліку тих кандидатів, які отримують мандати. Крім того, часто-густо виборчі блоки або коаліції формуються навколо чи на підставі певної відносно великої загальнонаціональної партії, яка співпрацює з різними меншими партіями, в тому числі й регіональними, як з «молодшими партнерами» по виборчому блоку або коаліції з окремих регіонів тієї чи іншої країни. Натомість на теоретичному рівні це підтверджує, що виборчі блоки та коаліції складно або неможливо сприймати як такі, що однозначно сприяють регіоналізації партійної системи на національному рівні чи навпаки націоналізації партійної системи на регіональному рівні.

Тим не менше, в нашому дослідженні аргументовано, що суто крізь призму виборчих ефектів на регіональному рівні саме регіональні партії та електоральні коаліції допомагають зрозуміти, чи націоналізованими або регіоналізованими є результовані виборами партійні системи. Паралельно з цим, для пояснення того, що лежить в основі територіальної неоднорідності в ході виборів, у політичній науці дедалі частіше застосовують регіонально орієнтований підхід, згідно із яким чинники й особливості політичного і електорального процесу регіонального масштабу позиціонуються важливішими у тому випадку, коли регіональна виборча та політична арена стає дедалі актуальнішою для виборців та партій. Інакше кажучи, регіональні вибори та регіональний політичний процес можуть актуалізуватись до тієї міри, наскільки виборці бажатимуть висловлювати свої електоральні та політичні переваги крізь призму регіональної важливості. А це означає, що регіоналізація партійних систем і загалом політичного процесу на національному рівні доволі часто відбувається крізь призму територіалізації у формі соціополітичних поділів на регіональному і національному рівні, зокрема крізь призму історії, мови, етнічної і релігійної приналежності, взаємин «центру» та «периферії» тощо, однак головно залежно від соціально-економічних відмінностей, історії державності, географічної відстані і наявності окремішніх мов етнічних чи національних груп Fitjar, R. (2010), “Explaining variation in sub-state regional identities in Western Europe”, European Journal of Political Research, Vol. 49 No. 4, pp. 522-544; Van Houten, P. (2007), “Regionalist challenges to European states: A quantitative assessment”, Ethnopolitics, Vol. 6 No. 4, pp. 545-568..

Відповідно, міра регіоналізації партійної системи тієї чи іншої країни на національному рівні, зокрема крізь призму наявності та специфічності чинних територіальних і соціополітичних поділів, які пояснюють відмінності й особливості партійних систем на регіональному та територіальному рівні, залежить від того, наскільки політизовані такі територіальні і соціополітичні поділи по лінії відносин «центр-периферія» Lijphart, A. (1977) Democracy in plural societies. Yale University Press; Livingston, W. (1956) Federalism and constitutional change. Clarendon.. У країнах Вишеградської групи це, як вказують вчені, чи не найбільше виявляється за результатами соціополітичних поділів на мовній чи етномовній основі, оскільки етнічні/національні меншини у багатьох випадках голосують за «своїх» кандидатів, партій і коаліцій Bochsler, D. (2010b), “The nationalization of post-communist party systems”, Europe-Asia Studies, Vol. 62 No. 5, pp. 811-812.. У підсумку це засвідчує, що територіальна неоднорідність у рамках виборчого процесу в тій чи іншій країні, зокрема крізь призму відмінностей у результатах виборів на національному і регіональному рівні, залежить від того, яким є ступінь поділу за територіальною і соціополітичною ознаками, а також від того, чи політичні актори (партії, блоки і окремі кандидати) використовують різні територіальні й соціополітичні відмінності як електорально значимі. Своєю чергою, здатність регіональних партій значною мірою мобілізувати регіонального виборця залежить від територіальної концентрації етнічних/національних меншин. Якщо межі виборчих округів та регіональних адміністрацій сформовані таким чином, щоб члени етнічної/національної групи були розподілені по різних територіальних одиницях, тоді вираження «регіонального голосу» може бути істотно ускладнене, адже в такому випадку етнічна/національна група становить меншість у кожній з територіальних одиниць і в кожному з виборчих округів Treisman, D. (2007) The architecture of government. Cambridge University Press.. Доповнюється це тим, чи національне законодавство тієї або іншої країни передбачає наявність спеціальних правил, згідно з якими забезпечується електоральне представництво етнічних/національних меншин на регіональному та національному рівні.

Доповнюється взаємозв'язок між регіональним і національним виборчим процесом та партійними системами завдяки врахуванню термінів і часу проведення виборів. Зокрема, цілком очевидно, що ефекти регіональних виборів посилюються у тому випадку, коли регіональні вибори проводяться в середньостроковий період національного виборчого циклу, тобто не синхронно з національними виборами. Натомість ефекти регіональних виборів на національному рівні зменшуються, коли регіональні вибори проводяться синхронно чи майже синхронно (якомога ближче) з національними виборами Schakel, A. and Dandoy, R. (2014), “Electoral cycles and turnout in multilevel electoral systems”, West European Politics, Vol. 37 No. 3, pp. 605-623.. Також деякий вплив у цьому контексті відіграє критерій електорального бар'єру, який застосовують на регіональних і національних виборах. З цього приводу дослідники Bernauer, J. and Bochsler, D. (2011), “Electoral entry and success of ethnic minority parties in Central and Eastern Europe: A hierarchical selection model”, Electoral Studies, Vol. 30 No. 4, pp. 738-755; Bochsler, D. (2010a) Territory and electoral rules in post-communist democracies. Palgrave Macmillan. зазначають, що в країнах Вишеградської групи електоральні бар'єри, які застосовують на національних виборах, суттєво сприяють чи принаймні теоретично можуть сприяти виключенню або мінімізації ролі етнорегіональних партій і коаліцій з партійної системи та загалом політичного процесу на національному рівні, оскільки такі політ - сили, як правило, є невеликими. Тим не менше і на противагу, сам факт, того, що такі політсили конкурують навіть на регіональних виборах, сприяє регіоналізації електорального процесу і партійних систем. Завершує досліджувану конструкцію взаємозв'язку виборів та партійних систем на національному та регіональному рівні апелювання до самої виборчої системи чи навіть виборчої формули. Але взаємозв'язок у рамках окресленої кореляції потребує окремішнього розгляду, на якому увагу потрібно зосередити в спеціальному дослідженні.

Загалом на підставі проведеного аналізу констатовано, що взаємозв'язок між виборчим і політичним процесом на регіональному та національному рівні є доволі варіативним, адже він по-різному впливає на структуризацію відповідних партійних систем. З цього приводу аргументовано, що такий взаємозв'язок перебуває у двосторонній та супротивній залежності від процесів регіоналізації національних виборів і національних виборчих систем або натомість націоналізації регіональних виборів і регіональних партійних систем. При цьому, теоретико - методологічно індикаторами верифікації такого взаємозв'язку слугують показники явки виборців, електоральної волатильності, впливовості регіональних політсил, особливості і наслідки формування електоральних блоків і коаліцій, параметри територіальних та соціополітичних поділів й конструювання виборчих систем і формул тощо, причому як на національному, так і на регіональному рівні. Їх застосування на прикладі країн Вишеградської групи дало змогу встановити, що в аналізованому регіоні взаємозв'язок між регіональним і національним рівнем електоральної конкуренції та параметрами структуризації партійних систем здебільшого відображений в процесах націоналізації як на національному, так і на регіональному рівні. Хоч, на противагу, регіональні політичні актори доволі активно намагаються впливати на національний політичний процес.

Література

1. Bemauer, J. and Bochsler, D. (2011), «Electoral entry and success of ethnic minority parties in Central and Eastern Europe: A hierarchical selection model», Electoral Studies, Vol. 30 No. 4, pp. 738-755.

2. Bielasiak, J. (2002), «The institutionalization of electoral and party systems in post-communist states», Comparitive Politics, Vol. 34 No. 2, pp. 189-210.

3. Bielasiak, J. (2005), «Party competition in emerging democracies: Representation and effectiveness in post-communism and beyond», Democratization, Vol. 12 No. 3, pp. 331-356.

4. Birch, S. (2001), «Electoral systems and party systems in Europe East and West», Perspectives on European Politics and Society, Vol. 2 No. 3, pp. 355-377.

5. Bochsler, D. (2010a) Territory and electoral rules in post-communist democracies. Palgrave Macmillan.

6. Bochsler, D. (2010b), «The nationalization of post-communist party systems», Europe-Asia Studies, Vol. 62 No. 5, pp. 807-827.

7. Caramani, D. (2004) The Nationalization of Politics. The Formation of National Electorates and Party Systems in Western Europe. Cambridge University Press.

8. Chhibber, P. and Kollman, K. (2004) The Formation of National Party Systems. Federalism and Party Competition in Canada, Great Britain, India, and the United States. Princeton University Press.

9. Deschouwer, K. (2009), «Towards Regionalization of Statewide Electoral Trends in Decentralized States? The Cases of Belgium and Spain», In: Swenden, W. and Maddens, B. (Eds.) Territorial Party Politics in Western Europe, Palgrave Macmillan, pp. 31-46.

10. Fitjar, R. (2010), «Explaining variation in sub-state regional identities in Western Europe», European Journal of Political Research, Vol. 49 No. 4, pp. 522-544.

11. Jeffery, C., and Wincott, D. (2010), «The challenge of territorial politics: Beyond methodological nationalism», In: Hay, C. (Ed.) New directions in political science, Palgrave, pp. 167188.

12. Lijphart, A. (1977) Democracy in plural societies. Yale University Press.

13. Lipset, S., and Rokkan, S. (1967), «Cleavage structures, party systems, and voter alignments: An introduction», In: Lipset, S. and Rokkan, S. (Eds.) Party systems and voter alignments: Crossnational perspectives, Free Press, pp. 1-64.

14. Livingston, W. (1956) Federalism and constitutional change. Clarendon.

15. Marek, P. and Powell, B. (2011), «Pre-election coalitions and party system development: Central European variations», In: Annual meeting of the American Science Association, Washington.

16. McAllister, I., and White, S. (2007), «Political parties and democratic consolidation in postcommunist societies», Party Politics, Vol. 13 No. 2, pp. 197-216.

17. Powell, E. and Tucker, J. (2014), «Revisiting electoral volatility in post-communist countries: New data, new results and new approaches», British Journal of Political Science, Vol. 44 No. 1, pp. 123-147.

18. Schakel, A. (2015), «Nationalisation of regional elections in Central and Eastern Europe», East European Politics, Vol. 31 No. 2, pp. 229-247.

19. Schakel, A. and Dandoy, R. (2014), «Electoral cycles and turnout in multilevel electoral systems», West European Politics, Vol. 37 No. 3, pp. 605-623.

20. Schakel, A. and Dandoy, R. (2017), «Introduction: An Analytical Framework for Studying Territoriality of the Vote in Eastern Europe», In: Schakel, A. (Ed.) Regional and National Elections in Eastern Europe: Territoriality of the Vote in Ten Countries, Palgrave MacMillan, pp. 1-34.

21. Sikk, A. (2005), «How unstable? Volatility and the genuinely new parties in Eastern Europe», European Journal of Political Research, Vol. 44 No. 3, pp. 391-412.

22. Sitter, N. (2008), «Cleavages, party strategy and party system change in Europe, East and West», Perspectives on European Politics and Society, Vol. 3 No. 3, pp. 425-451.

23. Tavits, M. (2008), «On the linkage between electoral volatility and party system instability in Central and Eastern Europe», European Journal of Political Research, Vol. 47 No. 5, pp. 537-555.

24. Thorlakson, L. (2009), «Patterns of Party Integration, Influence and Autonomy in Seven Federations», Party Politics, Vol. 15 No. 2, pp. 155-177.

25. Tiemann, G. (2012), «The nationalization of political parties and party systems in postcommunist Eastern Europe», Communist and Post-Communist Studies, Vol. 45 No. 1-2, pp. 77-89.

26. Treisman, D. (2007) The architecture of government. Cambridge University Press.

27. Van Houten, P. (2007), «Regionalist challenges to European states: A quantitative assessment», Ethnopolitics, Vol. 6 No. 4, pp. 545-568.

Размещено на Allbest.ru