Поляки на поділлі наприкінці XVIII ст. наприкінці 30-х рр. ХХ ст. (на матеріалах Ярмолинецького району Хмельницької області)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поляки на поділлі наприкінці XVIII ст. наприкінці 30-х рр. ХХ ст. (на матеріалах Ярмолинецького району Хмельницької області)

Хоптяр Юрій - кандидат історичних наук, доцент кафедри архівознавства, спеціальних історичних та правознавчих дисциплін, Кам'янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка

ХОПТЯР Андрій - кандидат історичних наук, старший викладач кафедри туризму та туризму і готельно-ресторанної справи, Кам'янець-Подільсь- кий національний університет імені Івана Огієнка

Анотація

Мета статті - опираючись на наявну архівну джерельну базу та праці вітчизняних істориків, визначити вплив державної політики Російської імперії на життя польської громади, висвітлити окремі аспекти діяльності родової польської династії Орловських (чотири покоління), проаналізувати державну політику радянської влади відносно поляків. Методологія дослідження. Автори дотримувалися принципів історизму, системності, багатофакторності, конкретності, науковості та всебічності. Використано такі загальноісторичні методи: історико-порівняльний, ретроспективний, проблемний, мікроісторичного аналізу. Наукова новизна. Автори статті використовують у дослідженні низку раніше неопублікованих архівних джерел та значну кількість наукових праць, що дозволяє претендувати на виявлення нових аспектів з історії польської громади на Поділлі, зокрема на Ярмолинеччині у вказаний проміжок часу. Висновки. У статті досліджено кілька історичних зрізів життєдіяльності представників польської національності на Поділлі, зокрема на Ярмолинеччині впродовж півтора століття. Перший із зрізів стосується перебування на теренах Ярмолинеччини польської родини Орловських від придбання Ярмолинець у 1798 р. і до 1917 рр. У вказаний період представники цієї польської родини здійснювали розбудову краю. Зусиллями Орловських з 1835 р. у Ярмолинцях запрацював Петропавлівський ярмарок. Шляхом ведення нового будівництва споруд та шляхів сполучення накопичувався певний економічний потенціал Орловських. Швидкими темпами розвивалися започатковане А. Орловським будівництво нових культових споруд, виробничих приміщень, вапняковий і два цегельні заводи, гужове виробництво. Наступний зріз життя польського населення на Ярмолинеччині стосується 1930-х рр. ХХ ст. Зокрема, у вересні 1937 р. Ярмолинеччина увійшла до складу новосформованої Кам'янець-Подільської області і була віддзеркаленням політики «Великого терору» сталінського керівництва.

Ключові слова: насильство, Подільський край, поляки, польська родова династія, репресії, сталінське керівництво.

KHOPTIAR Uriy - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Department of archive and special historical and judicial disciplines department, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University

KHOPTIAR Andrii - Candidate of Historical Sciences, Senior Lecturer of tourism and hotel management department, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University насильство подільський край державна політика

THE POLES IN PODILLYA AT THE END OF THE XVIII CENTURY - END OF THE 1930S (ON THE MATERIALS OF YARMOLINETSK DISTRICT OF KHMELNYTSKYI OBLAST)

Abstract. The aim of the work, leaning on the available archive source base and works of native historians is to determine the influence of the state policy of the Russian Empire on the life of the Polish community, to cover certain aspects of the activity of the Polish family dynasty of Orlowski (four generations), to analyze the state policy of the Soviet government toward the Poles. The methodology of the research. The authors adhered to the principles of historicism, systematics, multifactority, concreteness, scientificity and comprehensiveness. The following general historical methods are used: historical-comparative, retrospective, problem- based, and microhistorical. Scientific novelty. The authors of the article in their investigation use numerous previously unpublished archival sources and a significant number of scientific works, which allow claiming to the discovery of new aspects of the history of the Polish community in Podillya, in particular in Yarmolinetsk district. Conclusions. This article examines several historical periods of the life of the representatives of the Polish nationality in Podillya, in particular, in the Yarmolinetsk district over a century and a half. The first period concerns the stay of the Polish Orlowski family in Yarmolinetsk district from the purchase of Yarmolyntsi in 1798 and until 1917. The representatives of this Polish family performed the development of the region during the given period. Due to the efforts of the Orlowski family, Petropavlovskiy Fair was opened in Yarmolyntsi in 1835. Through the conduct of new construction of buildings and roads, a certain economic potential of the Orlowski accumulated. The construction of new religious buildings, production premises, a limestone and two brick factories, and cartage production, initiated by A. Orlovsky, developed rapidly. The next period of life of the Polish population in Yarmolynetsk district concerns the 1930s of the twentieth century. In particular, in September 1937, the Yarmolynetsk district became part of the newly formed Kamianets-Podilskyi Oblast and was a reflection of the policy of the “Great Terror” of Stalin's governance.

Key words: violence, Podillya, the Poles, polish family dynasty, repressions, Stalin's governance.

Постановка проблеми

В період визначення політичного курсу України на євроінтеграцію, утвердження України як демократичної, соціальної та правової держави, історичною наукою звертається особлива увага на об'єктивне та всебічне висвітлення подій, пов'язаних з історією певних регіонів. Переосмислення існуючої творчої спадщини дослідниками різних шкіл і напрямків, введення до наукового обігу нового джерельного матеріалу, сприяє всеохоплюючому аналізу історичного перебігу подій, у тому числі на Поділлі. Після утворення Подільської губернії у 1795 р., містечко Ярмолинці стало волосним центром у складі Проскурівського повіту. Внаслідок зміни ряду власників Ярмолинців, містечко перейшло до рук відомого польського роду - Орловських. Проведення ряду важливих економічних перетворень Орловськими упродовж ХІХ - початку ХХ ст., виділення коштів на розбудову містечка та його району, будівництво доріг є складовою частиною регіональної історії у її мікровимірі. Після 1917 р. державна політика радянської влади відносно поляків не була послідовною і коливалася від ліберальної до тоталітарної із застосуванням репресій та терору, оскільки останні були необхідною умовою життєздатності комуністичного режиму. В ході спеціальних операцій на Ярмолинеччині з липня 1937 р. по листопад 1938 р., спрямованих на розгром, так званих «контрреволюційних національних контингентів» - поляків, а також масової депортації з прикордонних районів «неблаго- надійного елементу», представники багатьох етнічних груп були репресовані як «шпигуни» іноземних держав.

Аналіз джерел та останні дослідження

Запропонована тема на мікро- рівні не вивчалася, тому її актуальність у наш час, коли в Україні створюється суцільне історичне полотно без «білих плям», не викликає сумніву. Наше дослідження ґрунтується, як на архівних джерелах, почерпнутих у Державних архівах Вінницької та Хмельницької областей, так і на опублікованих працях ряду істориків, краєзнавців. По дотичній над цією проблемою працювали дослідники: Л. Баженов (Баженов, 1990), Ю. Блажевич (Блажевич, 1999), Д. Бовуа (Бовуа, 1996), В. Васильєв (Васильєв, 1999), І. Винокур (Винокур, 1990), С. Калитко (Калитко, 1999), С. Карван (Карван, 1999), П. Слободянюк (Слободянюк, 2004), О. Снігур (Снігур, 2000), Ю. Хоптяр (Хоптяр, 2004), Ю. Шаповал (Шаповал, 1997) та ін. Незважаючи на значну кількість публікацій, з даної проблеми на сьогодні відсутні роботи, які б комплексно розкривалиїї сутність.

Мета статті. Опираючись на наявну архівну джерельну базу та праці вітчизняних істориків, визначити вплив державної політики Російської імперії на життя польської громади, висвітлити окремі аспекти діяльності родової польської династії Орловських (чотири покоління), проаналізувати державну політику радянської влади відносно поляків у вказаний проміжок часу.

Виклад основного матеріалу

Поляки, в Україні взагалі і на Поділлі зокрема, почали з'являтися ще в період раннього середньовіччя. Упродовж ХІУ-ХУІІ ст. Поділля пережило кілька хвиль польської колонізації, що заохочувалася владою польської монархії. Про своє розселення в межах Правобережної України наприкінці ХУІІІ ст. свідчать дані про населені пункти, де були костели і парафії, в яких налічувалося бл. 350 тис. поляків. Зрозуміло, у соціальному плані, поляки не були однорідними: одну частину становили «мазури» (бідні селяни), а іншу - «шляхта», що володіла маєтками та латифундіями (Блажевич, 1999, с. 21-22). Після поділів Речі Посполитої, внаслідок імперської політики Росії, поляки на Правобережжі, у т.ч. на Поділлі, трансформувалися з титульної нації на соціально пригнічений етнос. Уникнути такого положення вдалося польській шляхті, котра перейшла до російського дворянства і, тим самим, зуміла зберегти свої економічні та ряд соціальних позицій на місцях.

Після третього поділу Речі Посполитої та утворення Подільської губернії у 1795 р., містечко Ярмолинці стало волосним центром у складі Проскурівського повіту. На той час воно належало поляку Гнату Михайловичу Сцибор-Мархоцькому, який одержав це містечко у спадщину від свого бездітного дядька. У 1798 р. Ярмолинці, внаслідок обміну на села Маліївці і Слобідку-Малієвецьку, перейшли у власність до заможного польського шляхтича Івана Орловського. До 1917 р. поляки Орловські володіли землями та маєтками на Ярмолинеччині. До родової власності належали 4,3 тис. селян, три господарства (фільварки), кількома заводами (Хоптяр, 2007, с. 81).

Маючи чималі статки Орловські взялися за будівництво в Ярмолинцях у 1830-х рр. Петропавлівського костелу, до того ж спорудити помпезний палац у с. Маліївці, запустити суконну фабрику. На суконну фабрику привезли німецьких спеціалістів. Фабрика виробляла щомісяця 80 шт. (1700 м. - Авт.) сукна. Однак нестача води примусила німецьких майстрів перебратися до м. Дунаївці (Студії, 1929, т. 2, с. 111). Поступово містечко розросталось і у 1830 р. кількість дворів досягла 333 (Снігур, 2000, с. 11).

Після польського повстання 1830-1831 рр. посилюється імперська політика царизму щодо русифікації населення Поділля, частиною якої було закриття католицьких святинь, у т.ч. в Ярмолинцях. У 1831 р. Бернардинський монастир (будівництво якого тривало у 1761-1785 рр.) закрили, монахів виселили і 1832 р. вихрестили в православну церкву Св. Трійці. У 1835 р. но- востворену церкву (колишній монастир - Авт.) капітально відремонтували, щоб надати їй належного вигляду православного храму, прибудували дзвіницю і один «купол» (баню - Авт.) (Хоптяр, 2007, с. 82).

Іншою частиною посилення імперської політики Росії став економічний та соціальний гніт відносно поляків та польської шляхти. Тому, щоб уникнути такого тиску, польська шляхта вдавалася до переходу до російського дворянства, що по суті означало поступову асиміляцію. Так, у червні 1835 р. Адам Стефан Орловський подав до подільського дворянського депутатського зібрання прохання про прийняття родини Орловських до російського дворянства та направлення у департамент Герольдії відповідних документів. Через рік, 20 серпня 1836 р. указом Герольдії №7859 Орловські стали російськими дворянами. Цей титул передавався по спадковості нащадкам роду Орловських (Держархів Хмельницької обл., ф. 230, оп. 1, спр. 4791, арк. 1, 11).

Важливе економічне значення у системі внутрішньої торгівлі, в тому числі Поділля, відігравали ярмарки, яких в Подільській губернії (1817 р.) налічувалося 250, або (10,6% ярмарків Російської імперії). Так, тільки в Ярмолинцях проходили - 8 ярмарок (Баженов, 1990, с. 119).

Помітний вплив на економічний розвиток Ярмолинців мало переведення сюди у 1835 р., за сприянням А. Орловського, з містечка Тинна Ушицького повіту найбільшого в Подільській губернії Петропавлівського ярмарку. Цей ярмарок збирався кожного року з 29 червня по 15 липня. Регулярно збирався в Ярмолинцях також ще один великий ярмарок - Миколаївський (у грудні). На Петропавлівський ярмарок прибувало до півтисячі купців із товаром на мільйони крб. У зв'язку з великим об'ємом торгівлі (до 3.2 млн. крб.) Петропавлівський ярмарок належав до першої, найвищої категорії ярмарків Російської імперії (Обзор Подольской губернии, 1887, с. 61).

Для розбудови інфраструктури під Петропавлівський ярмарок Адам Орловський завербував у Польщі чималу кількість майстрів будівельного профілю, які переїхали до Ярмолинець на постійне місце проживання. З того часу в містечку з'явилась чимала кількість родин з польськими прізвищами (Хоптяр, 2007, с. 118-119).

Ярмаркам приносили чималі прибутки родині Орловських, яким у середині ХІХ ст. уже належало 1578 дес. землі. Їх маєток розширився від трьох до п'яти фільварків, де експлуатувалися тисячі кріпосних селян (до 5 тис.). Близько десятка підприємств виготовляли різноманітну продукцію. Серед промислів виділялось бортництво, а однією з найчисельніших пасік у Проскурівському повіті, у якій налічувалося понад 120 вуликів, була пасіка власників Орловських.

Кріпаки Орловських зазнавали нищівної експлуатації, оскільки доводилося відробляти панщину щорічно більше півроку (182 дні). Фактично за кріпосною (урочною) системою відробляти доводилося набагато більше.

В холодну пору року Адам Орловський з родиною виїжджав за кордон, а саме у свій маєток у м. Ніцца (Франція). Однак, це не стало на заваді проводити Орловським широкомасштабне будівництво у Ярмолинцях. Варто зауважити, що деякі будівлі дожили до нині, а саме корпуси районного управління праці, санепідемстанції, банку і інші.

У 30-х рр. ХІХ ст. у м. Ніцца помер Адам Орловський, однак поховання відбувалося у Ярмолинцях біля Петропавлівського костелу. Для того, щоб поховати в костелі потрібний був дозвіл самого папи Римського і нащадки Орловських його таки отримали. Спадкоємцем власності Адама став його єдиний син Олександр, який вступив у шлюб із заможною нареченою Барбарою із с. Підгайці. Оскільки Олександр і Барбара постійно мешкали у Польщі (Варшава) і займатися господарством не мали змоги, тому для підтримки родової власності на місцях наймалися управляючі господарством. За родовою традицією будувати палаци, Олександр 1859 р. започаткував спорудження у центрі Ярмолинців нової споруди такого штибу. Поштовхом до цього став майбутній приїзд російського царя Олександра ІІ (1818-1881). Цар і О. Орловський познайомилися ще у період армійської служби у м. Санкт- Петербург. Палац завдовжки у 50 м і завширшки 25 м. було збудовано всього за півроку (частина палацу зберіглася донині), а тому у ньому таки відбулася зустріч давніх знайомих Олександрів. Під час зустрічі, крім спогадів про минуле, обговорювалася проблема земельного реформування. Після відвідин Ярмолинець російський монарх відправився до Кам'янця-Подільського (Снігур, 2000, с. 12-13).

У другій половині ХІХ ст. О. Орловський розширив свої володіння, прикупивши села Вербку-Муровану, Глушківці, Слобідку-Глушковецьку, Та- таринці. На той час Олександр вдруге одружується з французькою княгинею, внаслідок чого отримав титул графа і чималий капітал. У новій сім'ї незабаром народилося три сини: Михайло, Мечислав, Ксаверій. Нащадки навчалися у кращих європейських університетах і проживали за кордоном. У 1893 р. новим потрясінням для родини Орловських стала смерть батька Олександра. Навіть після розподілу спадщини сини Олександра у своїх маєтках на Ярмолинеччині не проживали. Зокрема старший з братів Ксаверій знаходився на дипломатичній службі, а з відродженням Польщі у 1918 р., став послом у Бразилії, а пізніше в Іспанії. Його брат Михайло не виїжджав з Відня. Молодший брат Мечислав вступив у шлюб з американською нареченою і досить швидко, через борги продав свою частку спадщини, яку викупив Ксаверій.

У Подільській губернії в кінці ХІХ ст. розгорнулося шляхове будівництво. Так, у 1887-1891 рр. будувалася шосейна дорога Проскурів - Ісаківці через Ярмолинці. (Хоптяр, 2000, с. 181-185). У самих Ярмолинцях дорогу мостили у травні 1888 р. Власник Ярмолинців поляк Ксаверій Орловський активно сприяв будівництву шосе, виділяв безкоштовно землю під дорогу, надавав селян з підводами для доставляння будівельних матеріалів (Держархів Хмельницької обл., ф. 227, оп. 1, спр. 2776, арк. 1).

Поруч із будівництвом шосейних доріг упродовж 1897-1914 рр. відбувалося спорудження залізничного шляху Проскурів - Кам'янець-Подільський. Це будівництво вимагало виділення 226,5 дес. землі. Частина необхідних земель на Ярмолинеччині (23 дес.) знаходилася у володінні К. Орловського. На прохання подільського губернатора М. Семенякіна Ксаверій віддав свої землі під будівництво безкоштовно. У листопаді 1914 р. залізницю було здано в експлуатацію (Хоптяр, 1996, с. 70-72).

У той же час паралельно прокладалася телефонна лінія, яка з'єднала Ярмолинці з Проскуровим і Кам'янцем-Подільським. Телефонні апарати першими було встановлено у палаці Орловських (Снігур, 2000, с. 22-23).

У квітні 1915 р. в Ярмолинцях зупинявся останній російський імператор Микола ІІ, якому Орловські влаштували належний прийом. Монарх залізницею дістався до ст. Гречани, однак до Кам'янця-Подільського через Ярмолинці монарх попрямував у автомобільному кортежі. Російський самодержець прибув у прифронтове Поділля з метою благодійництва (Подольские известия, 1915, 19 квітня).

Після більшовицького перевороту у Петрограді селяни Ярмолинців 11 листопада 1917 р. захопили і розгромили маєток Орловських. Саме тоді безслідно зникли з палацу Орловських усі цінності, в тому числі картини відомих художників. Колишні власники змушені були рятуватися на своїй етнічній батьківщині та теренах Європи. Так, ХХ ст. входило бурхливою ходою і вносило політичні і економічні зміни, через що пройшли ярмолинчани та родина Орловських.

Загалом із встановленням радянської влади в Україні, на Поділлі та прийняттям декларативних конституцій надії поляків на національне відродження у 1920-х рр. посилились. У 1923 р. уряд УСРР взяв курс на «коренізацію» державного апарату, а тому РНК прийняла постанову «Про виділення національних районів та рад». Документ передбачав організацію національних сільрад, а при їх формуванні враховувався не лише національний склад районів, а й побажання польського населення. Певні сподівання на кращу долю поляків поступово збувалися. На той час за сприяння радянської влади відкривалися польські школи, культурні заклади, формувалися польські національні ради, видавалися польські газети і журнали, а поляки входили до складу партійних, радянських, профспілкових, комсомольських та господарських органів. За даними перепису 1926 р. у Проскурівській окрузі проживало 58,5 тис. поляків (Блажевич, 1999, с. 22) і було утворено 16 польських рад (Карван, 1999, с. 336). Однак, з початку 1930-х рр. радянська влада запровадила політику згортання роботи щодо забезпечення національно-культурних інтересів польського населення. Дуже скоро політика згортання переросла у депортації, репресії і терор, що привело до значного зменшення кількості поляків на Поділлі внаслідок масового примусового переселення у східні райони України, Казахстан та інші віддалені території СРСР.

На різних етапах історії СРСР депортації, репресії та терор у різних формах використовувалися радянською державою, оскільки були необхідною умовою життєздатності комуністичного режиму. Головною особливістю комуністичних репресій в Україні взагалі і на Ярмолинеччині зокрема, було їх «антинаціональне» забарвлення. Звинувачення у націоналізмі, «націоналістичній контрреволюції» надавали репресивно-каральним органам універсальний привід до фабрикації будь-якої справи (Шаповал, 1998, с. 5).

У зв'язку з цим, у прикордонних районах відбувалися депортації селянства до віддалених районів півночі Росії, Уралу, Сибіру, Казахстану, що за формами проведення були воєнними операціями ДПУ України. Такі антинародні акції здійснювалися відповідно до директиви від 5 березня 1930 р. «Про польські поселення в прикордонних областях», авторами якого були Голова РНК СРСР О. Риков і Голова ОДПУ Г. Ягода (Васильєв, 1999, с. 45). Виконуючи вказане рішення, в серпні 1936 р., тільки з Ярмолинецького району готувалися до виселення 200 польських родин до Казахстану (Калитко, 1999, с. 342).

Намагаючись перекласти відповідальність за провали економічної політики, що призвели до Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, комуністичний режим застосував широкомасштабні репресії проти міфічних «ворогів народу», в тому числі до поляків. Тому, цілком слушна точка зору ряду дослідників відносно того, що для України 1937-й р. розпочався саме в період Голодомору. Достатньо відзначити, що у Вінницькій області (Ярмолинеччина входила до складу Вінницької області з лютого 1932 р. по вересень 1937 р. - Авт.) ДПУ за листопад - грудень 1932 р. ліквідувало 121 «контрреволюційну групу» в складі 548 осіб, з яких 75 осіб були кваліфіковані як «петлюрівці», а 61 - «колишні бандити». Серед репресованих було чимало поляків (Держархів Вінницької обл., ф. п. 136, оп. 1, спр. 27, арк. 42).

В умовах «ворожого оточення» і створення «залізної завіси» з боку СРСР, ті представники етнічних груп, які мали своїх родичів чи земляків у сусідніх державах, стали підозрілими і потенційно небезпечними в очах радянського керівництва. В ході спеціальних операцій з липня 1937 р. по листопад 1938 р. по розгрому, так званих «контрреволюційних національних контингентів», до складу яких входили як поляки, так і представники інших народів (латиші, естонці, фіни, греки, іранці, китайці, румуни), а також масової депортації з прикордонних районів «неблагонадійного елементу», представники багатьох етнічних груп були репресовані як «шпигуни» іноземних держав. У цьому сенсі місце та роль Вінницької, а згодом і новоутвореної Кам'янець-Подільської області, які на той час були прикордонними, дуже показові.

Пік політичних репресій припав на 1937-1938 рр. Тоді були прийняті рішення про проведення етнічних чисток і депортацій. Зокрема, 9 серпня 1937 р. затвердили наказ НКВС «Про ліквідацію польських диверсійно-шпигунських груп та організацій «Польської організації військової» (далі «ПОВ»). Так, значна кількість репресованих поляків і українців району «проходила» по статтях 54-2, 54-9, 54-11 КК УРСР яким інкримінували членство у «ПОВ». Фабрикуючи справу «ПОВ», органи НКВС вказували, що на Ярмолинеччині вказана організація ніби виникла у 1921 р. зусиллями ксьондза Чирського і мала за мету організовувати диверсії, підпали, займатися шкідництвом. До завдань «ПОВ» входила організація повстання в тилу Червоної армії під час війни з Польщею. «ПОВ» мала свою мережу «боївок», якими командували Станішевський, Полянський, Радий. Влітку 1937 р. учасники «ПОВ», ніби, здійснювали потрави 46 коней у колгоспі с. Куява та вели ворожу пропаганду. На підставі сфабрикованої справи про участь у «ПОВ» репресували І. Станішевського, 1904 р.н., що родом з м. Летичів, за національністю поляка. До арешту він був членом ВКП(б) і займав посаду третього секретаря райкому партії у Ярмолинцях. Для «визнання» своєї вини до Сташевського піддавали тортурам.

По справі «ПОВ» 28 вересня 1938 р. було репресовано 77 осіб, серед яких з Ярмолинецького району знаходилися поляки: Й. Войт, І. Долинсь- кий, А. Войцехівський, Й. Врублевський, Й. Зарицький, М. Зарицький, І. Ка- чуровський, Ф. Малий, Й. Морозович, В. Пшелуцький, С. Поплавський, Й. Рудковський, Г. Савицький, П. Стожик, М. Тишинський, І. Цвігун, С. Ціш- ковський, Ф. Шедловський та багато інших. Більшість репресованих (87,1%) складали поляки, вихідці з робітників (11, 8%), селян (77,9%), службовців (10,3%). Переважали малоосвічені (55,4%) і безпартійні (81,8%). Вікові показники репресованих знаходилися в межах від 25 років і до 64 років (Слободянюк, Хоптяр, 2004, с. 485-495).

Всі арештовані у справі «ПОВ» 15 жовтня 1938 р. були розстріляні відповідно до рішенням «трійки» НКВС по Кам'янець-Подільській області. Сере виконавців вироку лейтенанти Льовкін, Самогородський та Резницький. Лише через 18 років постановами №44-У-77 та №44-У-147 президії Хмельницького обласного суду у складі Блискавки, Ємельянової, Прокопенко, Очеретько, Татрасюка, від 8 вересня та 29 грудня 1956 р. всі репресовані по справі «ПОВ» були реабілітовані. У постановах вказувалося, що попереднє слідство по справі було проведено з грубими порушеннями, поверхнево, не об'єктивно, тенденційно в бік явного обвинувачення, без достатніх на те підстав (Слободянюк, Хоптяр, 2004, с. 490-495).

Висновки

Таким чином, нами досліджено кілька історичних зрізів життєдіяльності представників польської національності на Поділлі, зокрема на Ярмолинеччині впродовж майже півтора століття. Перший із зрізів стосується перебування на теренах Ярмолинеччини польської родини Орловських від придбання Ярмолинців у 1798 р. до 1917 рр. У вказаний період державна політика Російської імперії спрямовувалася на пригноблення поляків, як й інших нацменшин. Щоб уникнути утисків царського уряду польська шляхта вдавалася до переходу у російське дворянство, як це відбулося із родиною Орловських, представники якої були причетні до розбудови краю. Зусиллями Орловських з 1835 р. у Ярмолинцях запрацював Петропавлівський ярмарок - найбільший у Подільській губернії, який належав до першої, найвищої категорії ярмарків в Російській імперії з фінансовим потоком до 3,2 млн. крб. Шляхом ведення нового будівництва споруд та шляхів сполучення накопичувався певний економічний потенціал Орловських. Швидкими темпами розвивалися започатковане А. Орловським будівництво нових заводів, виробничих приміщень, культових споруд й інше. Зауважимо, що розбудова краю Орловськими проводилася за рахунок жорсткої експлуатації залежного місцевого селянства. Криза в економіці держави, невирішене аграрне питання, антинаціональна політика царського уряду, агітація революціонерів, усе це та інше привело у 1917 р., до нової хвилі революційного руху, яка змусила Орловських емігрувати за кордон.

Після утвердження радянської влади в Україні, на Поділлі та широкого декларування прав і свобод, поляки сподівалися на своє національне відродження. Певні надії на кращу долю польського населення навіть збувалися. У 1920-х рр. за сприяння радянської влади формувалися польські національні ради, відкривалися польські школи, культурні заклади та інше. Однак, з початку 1930-х рр. радянська влада запровадила політику згортання роботи щодо забезпечення національно-культурних інтересів польського населення. Дуже скоро така політика переросла у депортації, репресії та терор, що привело до значного зменшення кількості поляків на Поділлі внаслідок масового примусового переселення у східні райони України, Казахстан тощо. Зокрема, у вересні 1937 р. Ярмолинеччина увійшла до складу Кам'янець-Подільської області, де розгорнулися масштабні репресії. Так, чимало репресованих поляків району були засуджені за участь у контрреволюційній організації «ПОВ».

Список використаних джерел і літератури:

1. Баженов, Л. & Винокур, І. та ін. (1990). Нариси історії Поділля. Хмельницький, 157 с.

2. Блажевич, Ю. (1999). Формування етнічного складу населення і сучасні етнокультурні процеси на Хмельниччині. Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки. Хмельницький: Поділля, 19-31.

3. Бовуа, Д. (1996). Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863). Переклад з франц. мови. Київ, 456 с.

4. Васильєв, В. & Калитко, С. та ін. (1999). Політичні репресії на Поділлі в 20-30-х рр. ХХ ст. Вінниця, 6-45.

5. Васильєв, В. & Хоптяр, Ю. (1997). Встановлення прикордонної зони у Вінницькій області. Кам'янеччина в контексті історії Поділля, (1). Кам'янець-Подільський, 35-36.

6. ХІІ з'їзд Комуністичної партії (більшовиків) України. 18-23 січня 1923 р. Стенографічний звіт. (1924). Харків, 79 с.

7. Державний архів Вінницької області.

8. Державний архів Хмельницької області.

9. Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. (1971). Київ: УРЕ, 705 с.

10. Калитко, С. (1999). Політика керівництва компартії щодо польської національної меншини наприкінці 20-х-30-х рр. (на матеріалах Вінницької області). Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки. Хмельницький: Поділля, 338-343.

11. Карван, С. (1999). Деякі матеріали до історії Гречанської польської сільради (20- ті - 30-ті роки ХХ ст.). Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки. Хмельницький: Поділля, 335-338.

12. Обзор Подольской губернии за 1886 г.(1887). Санкт-Петербург, 387 с.

13. Подольские известия. (1915). 19 апреля.

14. Слободянюк, П. & Хоптяр, Ю. (2004). Місцеве самоврядування Хмельниччини: нариси історії місцевих громад Ярмолинецького району. Хмельницький: Поділля, 503 с.

15. Снігур, О. (2000). Ярмолинці (короткі історичні нариси). Хмельницький, 64 с.

16. Студії з історії України. (1929). (2). Київ, 347 с.

17. Хоптяр, А. & Хоптяр, Ю. (2020). Утворення та розвиток військового містечка на залізничній станції Ярмолинці (1930-1940 рр.). Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: історичні науки, (30). Кам'янець- Подільський, 387-396.

18. Хоптяр Ю. (1996). Залізничне будівництво на Поділлі в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Наукові праці історичного факультету, (2). Кам'янець-Подільський, 72-73.

19. Хоптяр, Ю. (2000). Шляхове будівництво в Подільській губернії у 70-90-х рр. Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: історичні науки, (6). Кам'янець-Подільський, 181-185.

20. Хоптяр, Ю. (2007). РодовідХоптярів. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 147 с.

21. Хоптяр, Ю. (2019). Залізничне будівництво на Поділлі (ІІ пол. ХІХ - початок ХХ ст.) (на матеріалах Дунаєвецького району). Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій, (7). Дунаївці-Кам'янець-Подільський: ПП Зволейко Д.Г., 181-186.

22. Шаповал, Ю. (1998). В очікуванні Нюрнбергу. Київ: Наукова думка, 55 с.

23. Шаповал, Ю., Пристайко, В. & Золотарьов, В. (1997). ЧК-ГПУ-НКВС в Україні: особи, факти, документи. Київ: Наукова думка, 347 с.

References:

1. Bazhenov, L. &Vynokur, I. ta in. (1990). Narysy istorii Podillia [Outline of the history of Podillya]. Khmelnytskyi, 157 s. [іп Ukrainian].

2. Blazhevych, Yu. (1999). Formuvannia etnichnoho skladu naselennia i suchasni etnokulturni protsesy na Khmelnychchyni [The formation of the ethnic makeup and modern ethnocultural processes in Khmelnytskyi region]. Poliaky na Khmelnychchyni: pohliad kriz viky. Khmelnytskyi: Podillia, 19-31. [іп Ukrainian].

3. Bovua, D. (1996). Shliakhtych, kripak i revizor. Polska shliakhta mizh tsaryzmom ta ukrainskymy masamy (1831-1863) [A nobleman, a serf and an auditor. Polish gentry between tsarism and the Ukrainian masses (1831-1863)]. Pereklad z frants. movy. Kyiv, 456 s. [in Ukrainian].

4. Vasyliev, V. & Kalytko, S. ta in. (1999). Politychni represii na Podilli v 20-30-kh rr. ХХ st. [Political repression in Podillya in the 20-30's of the twentieth century.]. Vinnytsia, 6-45. [in Ukrainian].

5. Vasyliev, V. & Khoptiar, Yu. (1997). Vstanovlennia prykordonnoi zony u Vinnytskii oblasti [Establishment of the frontier zone in Vinnytsia Oblast. Kamianets in the context of the history of Podillya]. Kamianechchyna vkonteksti istorii Podillia, (1). Kamianets-Podilskyi, 35-36. [in Ukrainian].

6. ХП zizd Komunistychnoipartii (bilshovykiv) Ukrainy. 18-23 sichnia 1923 r. Stenohrafichnyi zvit [The Twelfth Congress of the Russian Communist Party (Bolshevik),. Stenographic Report, 17-23 January 1923)]. (1924). Kharkiv, 79 s. [in Ukrainian].

7. Derzhavnyi arkhiv Vinnytskoi oblasti [The State Archives of Vinnytsia Oblast]. [in Ukrainian].

8. Derzhavnyi arkhiv Khmelnytskoi oblasti [The State Archives of Khmelnytskyi Oblast]. [in Ukrainian].

9. Istoriia mist i sil Ukrainskoi RSR. Khmelnytska oblast [History of towns and villages of the Ukrainian SSR. Khmelnytskyi Oblast]. (1971). Kyiv: URE, 705 s. [in Ukrainian].

10. Kalytko, S. (1999). Polityka kerivnytstva kompartii shchodo polskoi natsionalnoi menshyny naprykintsi 20-kh-30-kh rr. (na materialakh Vinnytskoi oblasti) [The policy of the Communist Party leadership towards the Polish national minority in the late 20's and 30's (based on materials from Vinnytsia Oblast)]. Poliaky na Khmelnychchyni: pohliad kriz viky. Khmelnytskyi: Podillia, 338-343. [in Ukrainian].

11. Karvan, S. (1999). Deiaki materialy do istorii Hrechanskoi polskoi silrady (20-ti - 30-ti roky ХХ st.) [Some materials on the history of the Hrechan Polish Village Council (20s - 30s of the XX century)]. Poliaky na Khmelnychchyni: pohliad kriz viky. Khmelnytskyi: Podillia, 335-338. [in Ukrainian].

12. Obzor Podolskoy gubernii za 1886g. [Overlook of the Podillya province for 1886] (1887). Sankt-Petersburg, 387 s. [in Russian].

13. Podolskiye izvestiya [Podillya Izvestiya (bulletin)]. (1915). 19 aprelya. [in Russian].

14. Slobodianiuk, P. & Khoptiar, Yu. (2004). Mistseve samovriaduvannia Khmelnychchyny: narysy istorii mistsevykh hromad Yarmolynetskoho raionu [Local self-government of Khmelnytskyi region: outlines of the history of local communities of Yarmolyntsi district]. Khmelnytskyi: Podillia, 503 s. [in Ukrainian].

15. Snihur, O. (2000). Yarmolyntsi (korotki istorychni narysy) [Yarmolyntsi (short historical outlines)]. Khmelnytskyi, 64 s. [in Ukrainian].

16. Studii z istorii Ukrainy [Discussion group on the history of Ukraine]. (1929). (2). Kyiv, 347 s. [in Ukrainian].

17. Khoptiar, A. & Khoptiar, Yu. (2020). Utvorennia ta rozvytok viiskovoho mistechka na zaliznychnii stantsii Yarmolyntsi (1930-1940 rr.) [Establishment and development of a military town at the Yarmolyntsi railway station (1930-1940)]. Naukovi pratsi Kamianets- Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka: istorychni nauky, (30). Kamianets-Podilskyi, 387-396. [in Ukrainian].

18. Khoptiar Yu. (1996). Zaliznychne budivnytstvo na Podilli v kintsi ХІХ - na pochatku ХХ st. [Railway construction in Podillya in the late XIX - early XX centuries.]. Naukovi pratsi istorychnohofakultetu, (2). Kamianets-Podilskyi, 72-73. [in Ukrainian].

19. Khoptiar, Yu. (2000). Shliakhove budivnytstvo v Podilskii hubernii u 70-90-kh rr. [Road construction in the Podillya province in the 70's and 90's.]. Naukovi pratsi Kamianets- Podilskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu: istorychni nauky, (6). Kamianets- Podilskyi, 181-185. [in Ukrainian].

20. Khoptiar, Yu. (2007). Rodovid Khoptiariv [The genealogy of the Khoptiar's family]. Kamianets-Podilskyi: Aksioma, 147 s. [in Ukrainian].

21. Khoptiar, Yu. (2019). Zaliznychne budivnytstvo na Podilli (II pol. ХІХ - pochatok ХХ st.) (na materialakh Dunaievetskoho raionu) [Railway construction in Podillya (second half of the 19th - beginning of the 20th century) (based on materials from Dunaivtsi district)]. Dunaievechchyna ochyma doslidnykiv, uchasnykiv i svidkiv istorychnykh podii, (7). Dunaivtsi-Kamianets-Podilskyi: PP Zvoleiko D.H., 181-186. [in Ukrainian].

22. Shapoval, Yu. (1998). Vochikuvanni Niurnberhu [In anticipation of Nuremberg]. Kyiv: Naukova dumka, 55 s. [in Ukrainian].

23. Shapoval, Yu., Prystaiko, V. & Zolotarov, V. (1997). ChK-HPU-NKVS v Ukraini: osoby, fakty, dokumenty [Cheka-GPU-NKVD in Ukraine: people, facts, documents]. Kyiv: Naukova dumka, 347 s. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru