Легітимаційний потенціал сучасної політичної маніпуляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Легітимаційний потенціал сучасної політичної маніпуляції

Д.С. Мошак

У статті розглянуті проблеми цілеспрямованої легітимації влади політико-комунікаційними засобами. Визначена специфіка набуття політико-маніпуляційними інструментами виняткової ефективності. Надано увагу політико-технологічним засобам реалізації маніпуляційних легітимаційних стратегій, що передбачають формування несуперечливого іміджу влади.

Ключові слова: легітимність, політична маніпуляція, політична комунікація, політичні технології, політична підтримка, політична довіра, політичний простір.

Legitimate potential of modern political manipulation

D. Moshak

The article examines the loss in modern realities of public opinion characteristics of integration, structural unity, ideological motivation. In the digital age, the concept of legitimacy acquires semantic dispersion, acquires connotations of curiosity, attractiveness, «media historicity», manufacturability, and so on.

It was found that each new regime in the conditions of political transformations forms a situation of a new start of democratic reforms (in particular, as it was in Ukraine in 2014 and 2019).

Thus, the main means of manipulative legitimation of political power in the informationdigital age and hyperbolization of political competition is to create an active context of positive and negative messages about power and regulate their balance.

Key words: legitimacy, political manipulation, political communication, political technologies, political support, political trust, political space.

легітимація влада політико-маніпуляційний

Постановка проблеми

Спроможність політико-комунікаційних повідомлень формувати порядок денний реальної політики забезпечує можливість припущень щодо масштабів політичних перетворень. При цьому легітимність політичної влади набуває особливого значення в умовах втрати суспільством традиційних орієнтирів та авторитетності інститутів врядування. Класичне веберіанське тлумачення легітимності сформоване, як відомо, на основі дискурсу довіри та підтримки до влади з боку масового суспільства. У сучасних реаліях громадська думка втрачає характеристики інтегрованості, структурної єдності, ідейної мотивованості. За цифрової доби поняття легітимності набуває смислової дисперсності, отримує конотації «цікавості», привабливості, «медійної історичності», технологічності тощо.

Зазначене висуває проблему цілеспрямованої легітимації влади політико-комунікаційними засобами. В умовах політичної конкуренції, притаманній цифровій формі демократії, кожна владна команда на національному, регіональному або локальному рівні набуває статусу одного з акторів політико-комунікаційного простору. У такій ситуації вона змушена застосувати весь арсенал сучасних маніпулятивних політичних технологій, враховуючи набуття політико-маніпуляційними інструментами виняткової ефективності. Політико-маніпулятивний підхід до легітимності влади стає логічним кроком в сукупності стратегій її належного функціонування у міжнародному вимірі (good governance). Іншими словами, в умовах суцільного середовища політичного маніпулювання жодна владна команда не може відсторонюватися від таких засобів, аби не втратити конкурентні переваги. Однак постає питання щодо вимірів ефективності політичного маніпулювання, його морального виміру та соціальної відповідальності маніпуляторів.

Аналіз публікацій

Зарубіжні й вітчизняні науковці надають увагу структурним та змістовним аспектам сучасного політичного маніпулювання. Н. Шипка вивчає легітимацію політичної суб'єктності національних меншин в Україні (Шипка, 2008), M. Крейн та А. Надлер досліджували політичні маніпуляції та інфраструктуру реклами в Інтернеті (Crain and Nadler, 2019), Н. Ломас вивчає маніпуляції виборцями у соціальних мережах зараз є глобальною проблемою (Lomas, 2019), У. Райзах розкриває особливості відповідальність соціальних медіа в часи суспільних та політичних маніпуляцій (Reisach, 2021). Однак, потрібно надати увагу легітимаційним аспектам політичного маніпулювання як практики політичної комунікації владних суб'єктів і суспільства.

Метою роботи є встановлення значення політичної маніпуляції як чинника легітимації сучасної політичної влади. Завданням статті є визначення інструментальних засобів підвищення легітимності та утримання її стабільного рівня в умовах середовища політичної конкуренції.

Основний зміст

Легітимаційний потенціал політичної маніпуляції пов'язаний з існуванням основних центрів трансляції політичних цінностей та інституційного регулювання політичного розвитку. Демократичні умови політичної конкуренції визначають необхідність певного стилю іміджевої поведінки, який виходить від владної команди та спрямований на підтримку стабільної моделі існування суспільства. На підставі аналізу низки концепцій І. Купцова визначає основні фактори, що впливають на рівень політичної легітимності: «відповідність політичних інститутів традиціям та цінностям суспільної організації; ефективність норм та процедур в умовах даної політичної системи; існування оптимальної іміджевої моделі влади; здатність забезпечити стабільний розвиток політичної системи» (Купцова, 2013, с.). Британський дослідник Алан Вейр обґрунтовано стверджує, що концепт маніпулювання має ключове значення для формування демократичної влади (Ware, 1981).

Політико-технологічні засоби реалізації легітимаційних стратегій передбачають формування несуперечливого іміджу влади. В реальних умовах політичної відкритості це є предметом маніпулювання. На організаційному рівні вона полягає в утриманні від трансляції негативної інформації про діяльність владної команди. Як справедливо вважає І. Купцова «більшість чинників не тільки впливають на рівень легітимності політичної влади, а й визначають структуру політичного іміджу. Інститут політичного лідерства нерозривно зв'язаний з феноменом влади. Якості політичного лідера виступають необхідним компонентом формування політичного іміджу» (Купцова, 2013, с.205).

Істотним аспектом формування середовища застосування маніпуляційних технологій підтримки легітимності є нормативно-правова база. Загальна стабільність конституційного устрою у певній державі може свідчити про стабільність технологій публічного управління та поведінки політичних акторів. Мінливість законодавства означає, що учасники політичного процесу мають можливість змінювати свої політичні позиції в рамках маніпулювання законодавством і створення сприятливих умов для свого існування. «Оскільки зміни основного закону найчастіше передбачають модифікації саме інституційного дизайну, виникає загроза перетворення політиками дискусії про конституційну реформу на інструмент політичної боротьби та маніпулювання електоральними вподобаннями. За таких умов, громадянське суспільство як активний учасник політичного діалогу має запобігати нехтуванню суспільних потреб. Через усталені форми артикуляції інтересів населення та взаємодії з владою воно повинне виступати у якості контролера влади, який узгоджуватиме політичну волю можновладців і суспільні інтереси», зазначає вітчизняна вчена І. Мезеря (Мезеря, 2012).

Позитивне значення нормативно-правових змін також підтримує імідж влади як спроможної на контрольовані новації. У таких умовах політична маніпуляція є чинником надання позитивного значення діям наявних центрів влади. Водночас суто технологічна парадигма нормативно-правових змін у демократичному суспільстві буде зустрічати опір опозиції. У зв'язку з цим актуальним є впровадження діалогової моделі політичної маніпуляції. Дослідниця І. Мезеря слушно стверджує, що «вдосконалення конституції - це політичний процес, в межах якого провідні суб'єкти прагнуть отримати підтвердження легітимності своєї діяльності, здатності бути представниками громадських інтересів, прийняття важливих політичних рішень. Для досягнення легітимності конституційних перетворень необхідно активно залучати інститути громадянського суспільства для обговорення та визначення основних положень та норм суспільного життя» (Мезеря, 2012).

Макропараметри політичного розвитку визначають масштаби політичного маніпулювання, спрямованого на підвищення рівня легітимності політичного порядку та владної групи. Якщо політичний режим визнається як ефективний, то його допоміжні маніпуляційні дії в рамках політичного PR та політичних технологій є мінімальними. На думку О. Мазур, «недовіра по відношенню до керівників якого-небудь політичного інституту не означає, що сам інститут має бути засуджений. Одним з найбільш очевидних фактів, встановлених на основі емпіричних досліджень проблеми легітимності в плюралістичних демократіях, проведених за останні десятиліття, є постійна наявність значного відсотка громадян, що виражають слабку довіру або ж сильну недовіру до окремих інститутів держави і до осіб, які ними керують, в той же час не оспорюючи легітимності самої політичної системи» (Мазур, 2013).

В умовах демократичної трансформації легітимація влади вимагає широких соціальних реформ без співпраці з провідними соціальними групами з метою підвищення рівня їх добробуту. Маніпуляції на тему соціальної спрямованості політики влади є одними з найбільш ефективних та затребуваних в умовах економічних криз. Експерт О. Мазур акцентує увагу на досвіді демократичного будівництва, «де ключовою проблемою, від вирішення якої залежить ефективність політичних інститутів, є надання цим інститутам соціальної спрямованості в інтересах широких верств населення» (Мазур, 2013).

Важливе значення для маніпуляційної легітимації влади має ідеологічне тло політичного режиму. В умовах втрати значення класичними ідеологіями актуальним є засвоювання в рамках маніпуляційних стратегії максимального простору ідеологічних смислів. Сучасна «маніпуляційна ідеологія» - це еклектика з різних ідеологічних традицій, спрямована на переконування максимальна широких верств громадян. О. Мазур обґрунтовано підкреслює, що «ідеологічне джерело легітимності містить установки, орієнтовані на інтереси лише частини суспільства, але саме тієї частини, з якою воно зв'язує свої перспективи. Ідеологічні стереотипи відбивають існуючу нерівність, але в них закріплений мало усвідомлюваний суспільний договір про «соціальне партнерство». Ті, що не мають, наприклад, засобів виробництва (чи державних посад, або що належать нижчим станам) погоджуються з тим, що це є у інших, за що ці інші погоджуються забезпечувати їх існування на історично прийнятному рівні» (Мазур, 2013).

Створення організаційних умов для демократизації також забезпечує позитивне тло для розгортання політико-маніпуляційних стратегій інноваційного спрямування. Кожен новий режим в умовах політичних трансформацій формує ситуацію нового старту демократичних реформ (зокрема, як це було в Україні в 2014 та 2019 роках). Зазначений етап є точкою відліку для нових смислів політичного маніпулювання з боку владної команди і дає певний період часу для підготовки більш ґрунтовних політико- маніпуляційних кампаній. О. Мазур аргументовано вказує, що «незалежно від назви позитивними кроками у легітимації політичного режиму в країнах транзитивного типу стали: етап конституціювання (формальне закріплення) основ демократії, становлення парламентаризму та багатопартійності, заснування різних форм участі громадян у політиці, започаткування основ розвитку громадянського суспільства та інші» (Мазур, 2013).

Попри закритість та непублічність підготовки політико-маніпуляційної кампаній, існує необхідність трансляції позитивних повідомлень з боку альтернативних «поза владних» джерел. Для цього «владні маніпулятори» вибудовують схему відносин з суб'єктами політичної участі, за якої альтернативні актори (які користуються довірою у суспільстві) добровільно транслюють позитивну інформацію (див.: Oxford Internet Institute, 2021). Як слушно вважає В. Скрипнюк, «не зважаючи на значні відмінності щодо забезпечення політичної участі у різних державах, є всі підстави для того, щоб зафіксувати певні загальні форми, які характеризують практично всі без виключення політичні режими демократичного типу (за авторитарних режимів політична участь носить лише формальний характер, а тому не може розглядатися як засіб впливу на державну владу та на реалізований нею політичний, соціальний, економічний, ідеологічний курс)» (Скрипнюк, 2013, с.50).

Можливість легітимації політичного режиму в умовах демократії забезпечується не лише на основі цілеспрямованої маніпуляцій, але й на основі одностайної підтримки та взаємної довіри. Однак слід усвідомлювати, що політична конкуренція формує ситуацію, в якій опоненти влади наполегливо намагаються її дискредитувати і транслюють негативну маніпулятивну інформацію. У зв'язку з цим одним з елементів маніпулювання є концентрація зусиль щодо консолідації публічних прибічників та розколу політичної суб'єктності супротивників владної команди. В. Скрипнюк справедливо характеризує значення політичної участі для існуючих політичних режимів. Вона постає «фундаментальним механізмом демократичної легітимації влади, завдяки якому підтримується і відтворюється постійний зв'язок між такими трьома елементами публічного життя як: громадянин, суспільство і держава. Це відкриває широкі можливості для досліджень в галузі конституційно-правової компаративістики» (Скрипнюк, 2013, c.50).

Непрофесійні або неефективні політико-маніпуляційні дії спричиняють делегітимацію влади. Це означає зниження довіри та підтримки владних рішень, до її несприйняття в суспільстві. Проявом кризи легітимності в комунікаційній сфері стає збільшення негативних повідомлень та складність просування позитивної інформації звичними каналами. На порядку денному з'являється необхідність побудови креативних сценаріїв легітимаційного маніпулювання. Український політолог В. Нечеса вірно зазначає, що «криза легітимності - це істотне зниження рівня підтримки і прагнення підкорятися владі. Криза може виявлятися в масовій незадоволеності або у відході людей від участі в політиці, що заважає повноцінному функціонуванню інституційного порядку. Іншими словами, легітимуюча модель втрачає властивості пояснювати інституційний порядок. Часто криза легітимності супроводжується формуванням нової легітимуючої моделі, яка пропонує своє пояснення необхідності інституційних змін або зміни лідера» (Нечеса, 2014, с.82).

Оцінка ефективності досягнення цілей маніпуляційної легітимації на сучасному етапі може здійснюватися на основі виконання завдань підвищення рейтингу підтримки владної команди. При цьому слід усвідомлювати, що правляча команда в демократичних умовах у міжвиборчий період найчастіше втрачає рівень підтримки та рейтингові показники через завищені очікування соціального добробуту в суспільстві. За таких умов необхідно маніпулятивно апелювати до цінностей стабільності та підтримки обраного курсу. Згідно з В. Нечесою, «поняття легітимності дуже часто використовують завузько: для оцінки й коментарів дій представників влади, коли з'ясовують, чи мали право відповідно до корпусу законів та Конституції ті чи ті політики або урядовці діяти так, як вони вчинили» (Нечеса, 2014, с.82).

Рівень задоволеності життям в умовах функціонування певної владної команди визначається рівнем задоволеності конкретних соціальних груп. При цьому навіть високі показники соціально-економічного розвитку не можуть повною мірою гарантувати високого рівня легітимності діючі влади. Підтримка має ґрунтуватися на поширенні базових цінностей і це вимагає зусиль щодо до «глибинного маніпулювання», формування зв'язку влади з базовими аспектами соціального порядку. Як слушно вказує В. Нечеса, «легітимація своїм результатом повинна мати смисловий порядок, який інтегрує соціальні відносини у певній групі або в суспільстві в цілому» (Нечеса, 2014, с.88).

Таким чином, маніпуляційні легітимаційні стратегії здійснюються не лише в напрямку використання засобів комунікації. Вони вимагають забезпечення балансу негативних та позитивних повідомлень про владу, широких організаційних зусиль щодо визнання влади основними соціальними групами та суспільними інститутами з формування договірних відносин з політичними акторами тощо. Це виводить поняття легітимаційної маніпуляції за межі проблеми застосування політико-комунікаційних технологій.

Висновки

Таким чином, політична маніпуляція виступає сукупністю політико-комунікаційних та політико-організаційних дій, які забезпечують зміну поведінки електоральних та соціальних груп, а також індивідів, які мають прагнення до політичної самопрезентації. При цьому політичне маніпулювання розуміється в широкому сенсі: це досягнення результату в застосуванні політичних технологій, який дає змогу стверджувати про зміну світогляду, ментальності або світосприйняття тощо. Цей результат охоплює формування в цільових групах стану довіри та підтримки, а також утримання від певних дій або позицій. У підсумку передбачається включення значних масивів електорату й соціально-демографічних груп до глобальних стратегій управління та реалізації програмних положень провладних й опозиційних політичних сил.

Засоби дезінформації, дезорієнтації, практики замовчування, «постправди» та «напівправди» стають не просто інструментами переконування та створення картини світу. Вони втілюють прагнення владних груп отримати контроль над суспільством на раціональних та технократичних засадах. Політико-маніпуляційні стратегії легітимаційного напрямку набувають характеру добору оптимальних альтернатив щодо структурування інформаційного простору політики. Практики переконування, омани, використання індивідів і груп як об'єктів впливу поступаються засобам витіснення на периферію найбільш ефективних форм медіа-презентації політичних опонентів.

Пряма дискредитація супротивників стає менш ефективною, ніж спрямування «всієї логіки подій» в певному напрямку протягом певного політичного циклу. Отже, основним засобам маніпуляційної легітимації політичної влади в умовах інформаційно-цифрової доби та гіперболізації політичної конкуренції стає створення активного контексту позитивних та негативних повідомлень про владу та регулювання їх балансу. Перспектива подальшої розробки теми, порушеної в даній статті - уточнення інституційних та політико-організаційних засобів легітимації політичної влади.

Бібліографічний список

1. Купцова І.І., 2013. Політичний імідж як складова легітимації політичної влади. Актуальні проблеми політики, 50, c.201-209.

2. Мазур О.Г., 2013. Ефективність політичного режиму як детермінанта його інституціональної легітимності. Політологічні записки, [онлайн] 7.

3. Мезеря І.О., 2012. Конституційні засади легітимації політичної влади в Україні. Політологічні записки, [онлайн] 6.

4. Нечеса В., 2014. Аналіз проблеми політичної легітимності. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія : Культурологія, 14(1), с.79-88.

5. Скрипнюк В.М., 2013. Громадянин, суспільство, держава: політична участь як механізм демократичної легітимації влади. Філософські та методологічні проблеми права, 12, с.44-51.

6. Шипка Н.П., 2008. Легітимація політичної суб'єктності національних меншин в Україні. Військово-науковий вісник, 10, с.229-240.

7. Crain M., Nadler A., 2019. Political Manipulation and Internet Advertising Infrastructure. Journal of Information Policy, 9, pp.370-410.

8. Lomas N., 2019. Voter manipulation on social media now a global problem, report finds. TechCrunch+, [online] September 26.

9. Oxford Internet Institute, 2021. Social media manipulation by political actors an industrial scale problem - Oxford report. University of Oxford, [online] January 13.

10. Reisach U., 2021. The responsibility of social media in times of societal and political manipulation. European Journal of Operational Research, 291(3), pp.906-917.

11. Ware A., 1981. The Concept of Manipulation: Its Relation to Democracy and Power. British Journal of Political Science, 11(2), pp.163-181.

References

1. Crain M., Nadler A., 2019. Political Manipulation and Internet Advertising Infrastructure. Journal of Information Policy, 9. pp.370-410.

2. Kuptsova I.I., 2013. Politychnyi imidzh yak skladova lehitymatsii politychnoi vlady [Political image as a component of the legitimation of political power]. Current Problems of Politics, 50, pp.201-209. (in Ukrainian).

3. Lomas N., 2019. Voter manipulation on social media now a global problem, report finds. TechCrunch+, [online] September 26.

4. Mazur O.H., 2013. Efektyvnist politychnoho rezhymu yak determinanta yoho instytutsionalnoi lehitymnosti [The effectiveness of the political regime as a determinant of its institutional legitimacy]. Politolohichni zapysky, [online] 7. (in Ukrainian).

5. Mezeria I.O., 2012. Konstytutsiini zasady lehitymatsii politychnoi vlady v Ukraini [Constitutional principles of legitimation of political power in Ukraine]. Politolohichni zapysky, [online] 6. (in Ukrainian).

6. Nechesa V., 2014. Analiz problemy politychnoi lehitymnosti [Analysis of the problem of political legitimacy]. Naukovi zapysky Natsionalnoho universytetu «Ostrozka akademiia». Seriia : Kulturolohiia, 14(1), pp.79-88. (in Ukrainian).

7. Oxford Internet Institute, 2021. Social media manipulation by political actors an industrial scale problem - Oxford report. University of Oxford, [online] January 13.

8. Reisach, U., 2021. The responsibility of social media in times of societal and political manipulation. European Journal of Operational Research, 291(3), pp.906-917.

9. Shypka N.P., 2008. Lehitymatsiia politychnoi subiektnosti natsionalnykh menshyn v Ukraini [Legitimation of the political subjectivity of national minorities in Ukraine]. Military Scientific Journal, 10, pp.229-240. (in Ukrainian).

10. Skrypniuk V.M., 2013. Hromadianyn, suspilstvo, derzhava: politychna uchast yak mekhanizm demokratychnoi lehitymatsii vlady [Citizen, society, state: political participation as a mechanism of democratic legitimation of power]. Philosophical and Methodological Problems of Law, 1-2, pp.44-51. (in Ukrainian).

11. Ware A., 1981. The Concept of Manipulation: Its Relation to Democracy and Power. British Journal of Political Science, 11(2), pp.163-181.

Размещено на Allbest.ru