Євроскептицизм як загроза цілісності ЄС: концептуалізація поняття

У статті розглядається євроскептицизм як явище, що становить загрозу цілісності Європейського Союзу на сучасному етапі. Досліджено основні передумови формування, підходи до розуміння, різновиди та особливості євроскептицизму.

Ключові слова: євроскептицизм, Європейський Союз, євроскептики, Брексіт, Центрально-Східна Європа, Україна.

M. Buchyn, Kh.-O. Trendiuk

EUROSKEPTITISM AS THREAT OF EU INTEGRITY: CONCEPTUALIZATION OF THE CONCEPT

The article deals with euroskepticism as a phenomenon that poses a threat to the integrity of the European Union at the present stage of international relations. The authors reveal the essence of euroskepticism; analyze the main preconditions for this phenomenon formation in the context of the historical process of European Union formation. It was emphasized that the process of deepening of integration in Europe was accompanied by an increase of euroskeptic attitudes among the population of the EU member-states. Attention is focused on such important factors in the strengthening of euroskepticism as Maastricht and Lisbon treaties, the global economic crisis of2008, as well as Russian aggression against Ukraine.

The authors emphasize that the processes of globalization, the inadequate effectiveness of the EU policy or its individual institutions, the unevenness of the influence and standard of living of individual EU countries were the important causes of euroscepticism, as well as the desire of a number of EU states to receive certain preferences using euroskepticism as a bargaining chip. Separately were highlighted the causes of euroskepticism in the countries of Central and Eastern Europe (insignificant influence on the formation of EU policy; disappointment with the consequences of integration; migration of the able-bodied population to Western Europe; permanence of reforms, etc.).

Considerable attention is paid to the study of approaches to the typology of euroskepticism. There are 4 positions of citizens about the processes of European integration: euroenthusiasts, europragmatics, eurosceptics and euroopponents. There are also 4 types of euroscepticism: economic (lack of benefits from European integration), euroskepticism on sovereignty (reduction of own sovereignty of the state), democratic (dissatisfaction with the level of democracy in the EU) and socio-political (dissatisfaction with the level of EU social policy effectiveness).

Key words: euroskepticism, European Union, eurosceptics, Brexit, Central-Eastern Europe, Ukraine.

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин ми спостерігаємо інтенсифікацію євроскептичних настроїв як серед країн-учасниць ЄС, так і серед населення інших країн, зокрема, й України. Феномен євроскептицизму становить загрозу для цілісності Європейського Союзу, адже приклад Великобританії показує, що євроскептичні настрої можуть спричинити не лише вихід окремих країн-учасниць зі складу організації, але у довгостроковій перспективі поставити під сумнів й перспективи існування ЄС як інтеграційного утворення загалом. Питання євроскептицизму є досить актуальним і для України в контексті російської агресії, адже позиції країн-учасниць Євросоюзу суттєво впливають на можливість врегулювання конфлікту на Донбасі, зокрема, в контексті продовження санкцій щодо Росії та підтримки інтеграції України до ЄС. У таких умовах особливої актуальності набувають дослідження суті, особливостей, основних причин та передумов виникнення євроскептицизму на сучасному етапі.

Проблемою євроспектицизму займалися такі зарубіжні науковці, як С. Блуд, І. Іванов, Р. Катц, Р. Копецькі, С. Флуд, П. Таггард та ін. [17; 30; 31; 35; 36; 38; 40]. Серед вітчизняних дослідників євроскептицизму варто виокремити таких: О. Андрійчук, Х. Лабом, С. Лозунько, І. Нечаюк, О. Оськін, О. Тарнавський та ін. [1; 18; 19; 21; 22; 25]. Вони досліджували суть та особливості євроскептицизму, передумови та причини його формування, різновиди цього сучасного феномену. Водночас необхідно зазначити, що хоча термін «євроскептицизм» активно використовується в сучасній науці, проте в науковій літературі досі не існує його єдиного загальноприйнятого визначення.

Тлумачення поняття часто залежить від суб'єктивного розуміння науковцем досліджуваної проблеми, а, відтак, потребує уточнення та більш комплексного вивчення.

Мета статті - здійснити політологічний аналіз євроскептицизму як загрози цілісності ЄС на сучасному етапі.

Уперше в наукових дослідженнях явище євроскептицизму зустрічається в статті П. Таггарта «Критерії непорозуміння: Євроскептика в сучасній західноєвропейській партійній системі». Хоча сам термін «євроскептицизм» вперше було публічно використано в газеті «The Times» у 1986 р. для характеристики політики тодішнього британського прем'єр-міністра М. Тетчер, висловлювання якої завжди було дещо критичними щодо діяльності тодішнього ЄС [15].

З розвитком міжнародних відносин термін «євроскептицизм» міцно закріпився в загальнополітичному лексиконі. Сьогодні в політичній науці частіше за все користуються визначенням, яке дав зарубіжний науковець Р. Катз: «Євроскептицизм - це вираження невдоволення проти будь-якої форми наднаціональних інститутів, які можуть загрожувати, чи загрожують національному суверенітету і традиційній європейській державній системі» [13].

Такого роду позиція може проявлятися по відношенню до кожного інституту ЄС та існувати в різних формах, від недовіри до відмови приймати участь в цьому об'єднанні. Тобто в загальному значенні терміном «євроскептицизм» позначають скептичне, негативне ставлення до процесів європейської інтеграції в рамках ЄС. Також під євроскептицизмом розуміють відповідну ідейно-політичну течію і політичний рух в сучасній Європі, що характеризуються неприйняттям членства країни в Європейському Союзі й негативним ставлення до ідеї вступу в ЄС як країни-кандидата (офіційного і неофіційного), а також політикою обмеженої участі в європейських інтеграційних процесах (наприклад, обмежена участь в Шенгенській угоді, збереження національної валюти) [11].

Виникненням терміну «євроскептицизм» можемо завдячувати британцям, адже саме в цій країні його вперше почали активно використовувати для позначення негативного відношення до інтеграції й участі Об'єднаного Королівства в тоді ще Європейському Економічному Співтоваристві, що відбувалася у 1960-ті роки. «Євроскептиками» тоді вважалися особи, які висловлюють власні сумніви щодо необхідності вступу Великої Британії в ЄС, або ті, які переконані, що співпраця між державами-членами ЄС у суспільно-політичних та економічних сферах не принесе значних переваг для учасників [1].

Загалом під час процесу підготовки до створення ЄС та підписання основних угод і їх обговорення серед дослідників та громадянських активістів європейських країн з'явилася низка критиків ідеї європейської інтеграції. Це стало свого роду зворотною стороною медалі позитивного сприйняття євроінтеграційних ідей новоствореної організації. Варто зазначити, що досить часто прихильники євроскептицизму виступали з позицій національних інтересів своїх держав, їх суверенітету і виголошували певні побоювання щодо того, що подальша інтеграція може розмити національну вагу їхніх держав [4]. Саме в цьому аспекті євроскептицизм ставав скоріше не загрозою цілісності Європи, а нормальною реакцією країни на побоювання втрати національної ваги.

З часом питання євроскептицизму почало активно вживатися в програмах та ідеях низки політичних партій й громадських організацій. Усі вони пропагували євроскептичні настрої в мітингах, зібраннях, різноманітних формах громадської діяльності. Суспільний прояв феномену спричинив й інтерес науковців до дослідження проблематики. З'явився аналіз євроскептицизму в наукових працях, відбувалася інституціоналізація поняття, трактування явища євроскептицизму як політичної ідеї та наукового концепту [3]. євроскептицизм лісабонський договір європейський союз

Виникненню явища євроскептицизму передувала низка умов. Зокрема, тоді ще ЄЕС, на думку багатьох країн, не відігравав необхідно важливої ролі в 80-ті роки. Це зумовлювалося малою кількістю бюджетних коштів, що вносилися країнами-членами співтовариства. Вона складала менше 1% від обсягу ВВП кожної окремої держави. Тому було залучено небагато політичних акторів до об'єднання, усі рішення приймалися одностайно, загрози переваги одних держав над іншими були відсутні. В ефективності такого співтовариства часто сумнівалися [7].

Наступними передумовами для появи євроскептицизму стали Маастрихтський (7 лютого 1992 р.) та Лісабонський (13 грудня 2007 р.) договори.

Маастрихтський договір , зокрема, спричинив такі «пункти невдоволення»:

• створення Європейського Союзу не зовсім влаштовувало ті країни-члени ЄС, які мали більш національно орієнтовану політику;

• створений на базі економічного співтовариства, ЄС доповнював свою діяльність ще й формами співпраці в фінансовій і політичній сфері. Розширювалася сфера впливу ЄС, а, значить, збільшувалося посягання на національні інтереси країн-учасниць;

• ідея створення і підписання Конституції ЄС викликала активний спротив, в результаті якого країни-учасниці не узгодили й не підписали єдиного проекту;

• запровадження єдиної валюти - Євро не був одностайно сприйнятий і викликав хвилю скепсису.

Лісабонський договір теж викликав низку невдоволення, а саме:

• внесення суттєвих змін в основоположні договори ЄС, які зробили ЄС схожим на конфедерацію західноєвропейських держав, збентежило країни-учасниці, оскільки ніхто не хотів втрачати частку власного суверенітету;

• створення наднаціональних посад (посади президента ЄС, що мав би обиратися на 2,5 роки, інших керівних посад) викликало неприйняття частини населення країн- учасниць [6].

Ще одним фактором, який спонукав до збільшення євроскептичних настроїв, стало розширення ЄС у 2004 році, під час якого до організації приєдналися Кіпр, Чехія, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія. Також до ЄС у 2007 році приєдналися Болгарія та Румунія. Ці країни за своїм соціальним та економічним станом були значно слабшими, ніж, наприклад, Франція та Німеччина, що зумовило небажання інших країн допомагати новим учасникам об'єднання [2].

Тривалий процес змін, необхідність надання грошової допомоги, важкий шлях перетворення новоприбулих країн - все це створювало умови для зростання настроїв євроскептицизму. Можемо зробити висновок, що євроскептицизм став, свого роду, другою стороною медалі. Чим суттєвіші були зміни, тим більшій критиці вони піддавалися. Яскравим проявом євроскептицизму були дії багатьох країн, наприклад, Данії, Польщі та Нідерландів, які були спрямовані проти прийняття проекту загальноєвропейської конституції 2004 року. Все це вилилося у політичну кризу, що закінчилася підписанням Лісабонського договору (2007 рік) [8].

Нова хвиля поширення євроскептицизму починається з 2008 р., коли світ накрила чергова економічна криза. Саме на тлі економічної кризи, невдоволеності соціальними або політичними аспектами політики ЄС євроскептичні настрої отримали нове посилення [2].

Цікавим в цьому аспекті є питання сутності природи євроскептицизму, яку демонструє опитування «Євробарометру». Під час нього мешканці 28 країн-учасниць ЄС дали відповідь на запитання, наскільки вони задоволені станом справ у своїй країні. Слід зазначити, що серед жителів скандинавських країн близько 80% задоволені рівнем

життя, натомість серед південних європейців спостерігається найвищий рівень незадоволення (у Греції цей показник сягає 98%) [5].

Такі результати наштовхують на думку, що євроскептицизм популярний тільки в тих регіонах, де населення виражає певну незадоволеність економічним, соціальним, політичним станом. Очевидно, що євроскептицизм - це швидше колективна критика і він далеко не завжди і не у всіх країнах заслужено має корінь «євро», оскільки часто під євроскептицизмом йдеться про протестний настрій загалом, що не обов'язково може бути спрямований проти ЄС.

На нашу думку, євроскептицизм популярний тільки в тих регіонах, де населення виражає певну незадоволеність економічним, соціальним, політичним станом. Провідні держави невдоволені станом речей через постійну допомогу, яку надає ЄС і МВФ іншим країнам, що потерпають від економічної кризи та економіка яких не може стабілізуватися протягом останніх років. Вони відносяться до країн Центрально-Східної Європи (далі - ЦСЄ) як до периферії, яка довго не може досягнути бажаного рівня економічного розвитку. Зі свого боку, економічно нестабільні держави переживають зростання євроскептицизму через значне реформування та «підлаштовування» внутрішньої політики до рамок ЄС, а також через згадане негативне ставлення до себе з боку провідних держав ЄС.

Серед основних чинників виникнення євроскептицизму в країнах Центрально- Східної Європи можемо виділити:

• визнання прихованої нерівності впливу власних держав в ЄС;

• певне розчарування наслідками євроінтеграції власних країн, відмінністю очікувань, пов'язаних із вступом, від наявного результату;

• постійний відтік працездатного населення з країн ЦСЄ до західних держав, в яких економічний стан кращий;

• знищення національної валюти як результат вступу до зони євро та спричинений бюджетний дефіцит;

• необхідність в постійних реформах, прийнятті жорсткіших змін, погіршення стану в соціальній, політичній та економічній сферах (наприклад, закриття національних виробництв через застарілі технології) [9].

Також важливо наголосити на активізації євроскептицизму після початку російської агресії проти України у 2014 р. Це пов'язано з імперськими амбіціями Росії, які спричинили протистояння РФ із всім цивілізованим світом. В цьому контексті Росія прагне розбити монолітність Європи, фінансуючи європейські політичні сили, які стоять на позиціях євроскептицизму. Однак ця тема є доволі глобальною, тому не буде нами розглядатися детально, а може бути предметом окремого наукового дослідження.

На сучасному етапі не підлягає запереченню теза, що ЄС, який виступає одним із політичних і економічних лідерів сучасного світу, опинився в складній економічній і політичній ситуації. Він переживає інституційну кризу, проблему неефективності центральної політики щодо окремих країн, що також викликає обурення серед народів. Навіть Велика Британія, анонсуючи вихід зі складу ЄС, наголошувала, що британському народу набагато вигідніше бути самостійною державою поза межами об'єднання, ніж бути частиною організації. І хоча сам процес Брексіту досить довготривалий і «болючий» для британської економіки, євроскептичні настрої в країні взяли гору [5].

Не позбавлена сенсу думка, що євроскептицизм є нормальною реакцією країн- учасниць ЄС на глобалізацію. Згідно з цією теорією відбуватиметься поглиблення та прискорення глобалізації в рамках держав-учасниць ЄС, оскільки спостерігається розмивання кордонів, а наднаціональні структури сприяють поширенню загальних

культурних, політичних, економічних цінностей. В цьому контексті євроскептицизм виступає як захист національної ідентичності власної країни, а основний наголос робиться на боротьбу з уніфікацією політичних, економічних та культурних систем [10].

Вартий уваги і розгляд євроскептицизму як засобу політичного торгу. Він притаманний державам, які використовують скептичні настрої як засіб ведення дипломатичних стосунків. Вони акцентують увагу на проблемі євроскептицизму навмисно, аби отримати певні політичні та економічні дивіденди від органів ЄС (наприклад, Греція чи Нідерланди).

Говорячи про явище євроскептицизму, ми маємо пам'ятати, що кожна країна має свої особливості розвитку, етапи та умови становлення, свою специфіку. І поняття євроскептицизму в кожній країні адаптується саме під національні чинники.

Взявши за основу два критерії (ставлення до самої ідеї існування ЄС та ставлення до поглиблення інтеграції), дослідники пропонують чотири типи позицій щодо євроінтеграції:

1. Євроентузіасти (є прихильниками інтеграції та бажають її подальшого розвитку у майбутньому).

2. Європрагматики (виступають проти інтеграції в сучасному її вигляді, проте позитивно ставляться до ідеї загалом та виступають за поширення інтеграції на всі європейські країни).

3. Євроскептики (виступають за існування ЄС, але проти його подальшого розширення);

4. Європротивники (категорично виступають як проти існування ідеї європейської інтеграції, так і подальшого її поглиблення в будь-якій з можливих форм) [14].

Цікавими є також дослідження К. Флуда, в результаті якого зарубіжний науковець виділив:

• європротивників, які відкидають будь-яку форму європейської інтеграції;

• ревізіоністів, які вимагають внесення змін до курсу євроінтеграції та бажають повернути її до стану підписання Маастрихтського договору;

• мінімалістів, які проголошують статус-кво та відкидають будь-яке подальше поглиблення інтеграції;

• градуалістів, які хоч і погоджуються з існуванням процесу інтеграції, проте вимагають тотального контролю над його темпами, виступають за повільний процес об'єднання Європи;

• реформістів, які є одностайними прихильниками ідеї інтеграції, але вважають, що для її успішного поглиблення необхідно вирішити існуючі проблеми в законодавчому та інституційному середовищі Європейського Союзу;

• максималістів, які є прихильниками найшвидшого та територіально найширшого процесу європейської інтеграції [12].

Хоча запропонована К. Флудом типологія є досить детальною, проте серед дослідників євроскептицизму вона не знайшла особливої прихильності. Серед основних зауважень до теорії вартує зазначити, що вона надмірно узагальнює опозиційні і прихильні позиції до інтеграції.

Також слід згадати підхід зарубіжних дослідників П. Таггарта та А. Щербяка. Вони трактують євроскептицизм як засуджуюче ставлення до ЄС в цілому, або до окремої сфери діяльності організації (якогось аспекту розвитку), зокрема. Відповідно до цього науковці виділяють чотири види євроскептицизму:

1. Економічний (притаманний країнам, які не бачать власної економічної вигоди від участі в ЄС).

2. Євроскептицизм суверенітету (пов'язаний із небезпекою втрати власної незалежності та питаннями державного суверенітету). Держави можуть проявляти в цілому позитивне ставлення до економічної інтеграції в рамках ЄС, проте не хочуть передати владу наднаціональним організаціям. Політична влада, на думку цих євроскептиків, має залишатися тільки в руках політичної верхівки країни.

3. Демократичний (пов'язаний з питаннями дефіциту демократичності в основних структурах та інституціях ЄС). Негативне ставлення до організації в такому контексті викликано не економічними чи політичними аспектами діяльності або страхом втратити частку суверенітету, а саме тим фактом, що Європейський парламент - це, по суті, єдиний орган Союзу, який може бути обраний шляхом голосування представників країн- учасниць. До того ж він не має значних повноважень та політичної влади. Наразі спостерігається криза інституційної ефективності ЄС, яка і слугує головною причиною негативного ставлення до організації.

4. Соціально-політичний (спричинений недостатньою увагою до соціальних проблем з боку ЄС). Сповідується представниками політичних сил лівого спрямування, які наголошують на необхідності реформування соціальної сфери ЄС [16].

Варто відзначити, що політичні партії різних напрямків можуть виступати як проти європейської інтеграції з різноманітних причин, так і бути її прихильниками. Отже, якщо ми говоримо про євроскептицизм, то його не можна назвати самостійною політичною ідеологією. Адже кожна політична сила, кожна громадська організація можуть вкладати в нього свій сенс, нові прояви та характеристики, що можуть бути спричинені різноманітними історичними подіями. Євроскептицизм може існувати у різноманітних формах і знаходити своїх прихильників в різних політичних силах. На практиці ми можемо спостерігати, що євроскептицизм, насамперед, існує й розвивається в межах консервативних та ультраконсервативних ідеологіях.

Підсумовуючи, можемо стверджувати, що в теоретичному плані євроскептицизм не можна називати ні остаточно сформованою ідеологією, ні аспектом певної існуючої політичної чи ідеологічної течії. На нашу думку, кожному виду євроскептицизму передували свої історичні події, свої передумови, які сформували певні характеристики та види в тих чи інших державах, які нам вдалося описати вище. Однак, враховуючи сучасні виклики, з якими зіштовхнулася Європа, євроскептицизм є загрозою цілісності ЄС у майбутньому. Враховуючи неоднозначність трактування євроскептицизму, його динамізм та необхідність вивчення цього явища в Україні, ці аспекти проблематики становитимуть перспективи наших подальших досліджень.