Проблема впливу геополітичного концепту на імплементацію демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМА ВПЛИВУ ГЕОПОЛІТИЧНОГО КОНЦЕПТУ НА ІМПЛЕМЕНТАЦІЮ ДЕМОКРАТІЇ

Шуст Наталія Борисівна, доктор соціологічних наук,

професор кафедри філософії, соціології та політології,

Державний торговельно-економічний університет

вул. Кіото, 19, м. Київ

Анотація

В статті розглядається теоретичний ракурс проблеми впливу геополітичного концепту на демократизаційні процеси сучасності з урахуванням глобалізаційних трендів.

Так звана силова політика лишається невід'ємним елементом міжнародної політики в регіональному розрізі. Геополітика розглядає конфлікти на міжнародній арені та власне міжнародну політичну взаємодію з точки зору географії, а отже поведінка держав в міжнародному контексті визначається їхніми фізичними якостями. Отже, географічне положення країни та її зв'язки в регіоні окреслюватимуть середовище, в якому країна буде вести різні види активності, включаючи торговельну, культурну, інформаційну тощо. Це, в свою чергу, може вплинути на специфіку поведінки країни в цілому на міжнародній арені. Отже, регіональний контекст може бути пов'язаний з локальним впровадженням певних практик управління та інструментів, а це, в свою чергу, може впливати на зовнішньополітичні стратегії країни, що мають на меті орієнтацію на фізичні ресурси та безпеку цієї країни. Це може призвести до впливу країн на сусідів у геополітичному середовищі з позиції силової політики задля стимулювання (або створення перешкод) імплементації в сусідніх країнах певних складових політичного режиму із усіма його елементами.

Визначаючи проблему розширення погляду на геополітичну концепцію на сучасному етапі розвитку політичної науки, на геополітику варто глянути з нових ракурсів. Один із ракурсів відносить геополітику до взаємодії країн у географічному просторі в міжнародному політичному контексті. В цьому випадку поняття «геополітика» передбачає розгляд гео-соціального середовища як комплексної системи, де географічний фактор не є головним, але окреслює певний кластер акторів, пов'язаних не тільки соціо-економічними факторами, але і географічними. Однак, в цьому погляді виникає проблема - глобалізація знижує значення географічних меж регіону, розмиває визначення «геополітичного середовища», через що таке середовище виходить на глобальний рівень. Тим не менше, проблема впровадження ефективних демократичних інструментів може, не в останню чергу, залежати від того, чи адекватно сприймаються загрози з боку геополітичного середовища з урахуванням його особливостей.

Ключові слова: геополітика, демократизація, державне управління, демократичні транзити, міжнародні відносини, політичні режими.

Abstract

Shust Natalia Borysivna, Doctor of Sociology, Professor of the Department of Philosophy, Sociology and Political Science, State University of Trade and Economics, Kyoto St., 19, Kyiv.

THE PROBLEM OF THE INFLUENCE OF THE GEOPOLITICAL CONCEPT ON THE IMPLEMENTATION OF DEMOCRACY.

The article considers the theoretical perspective of the problem of influence of the geopolitical concept on the modern democratization processes, taking into account globalization trends.

The so-called power policy remains an integral part of international policy at the regional level. Geopolitics considers conflicts in the international arena and the actual international political interaction in terms of geography, and therefore the behavior of states in the international context is determined by their physical qualities. Thus, the geographical location of the country and its connections in the region will define the environment in which the country will conduct various activities, including trade, cultural, information, etc. This, in turn, may affect the specific behavior of the country as a whole in the international arena. Thus, the regional context may be related to the local implementation of certain administrative practices and tools, which, in turn, may affect the country's foreign policy strategies aimed at focusing on the country's physical resources and security. This can lead to the influence of countries on neighbors in the geopolitical environment from the standpoint of force policy to stimulate (or hinder) the implementation in neighboring countries of certain components of the political regime with all its elements.

Defining the problem of expanding the view of the geopolitical concept at the present stage of development of political science, geopolitics should be viewed from new perspectives. One of the perspectives relates geopolitics to the interaction of countries in the geographical space in the international political context. In this case, the concept of «geopolitics» involves the geo-social environment as a complex system, where the geographical factor is not the core, but outlines a certain cluster of actors related not only to socio-economic factors, but also geographical. However, in this view, a problem arises - globalization reduces the importance of geographical boundaries of the region, blurs the definition of «geopolitical environment», because of which such an environment reaches the global level.

However, the problem of implementing effective democratic instruments may, not least, depend on whether the threats from the geopolitical environment are adequately perceived, taking into account its peculiarities.

Keywords: geopolitics, democratization, public administration, democratic transits, international relations, political regimes.

Постановка проблеми

Специфіка геополітичної концепції сьогодення відійшла від класики поглядів Р. Челлена та Г. Дж. Маккіндера. Сучасні геополітичні погляди передбачають глобалізаційні тренди, що роблять географіко-політичний простір обмеженим концептом, а отже геополітична школа сьогодення зіштовхується з необхідним поняттям «середовища», яке може відчувати значний вплив транскордонних чинників, таких як масова інформація або культурні наративи глобального характеру. Взагалі глобальність сучасного міжнародного середовища не передбачає обмеженості географіко-політичною специфікою, заснованою на принципі суші-моря. А отже і зосередження на геополітичній класиці веде до помилкових виборів в царині зовнішньої політики. Іншими словами, якщо відштовхуватись від класичної геополітичної школи у сучасному прийнятті зовнішньополітичних рішень, результат виявиться непрогнозованим, адже аналіз не бере до уваги глобальні чинники, які мають безпосередній вплив на розстановку міжнародних сил. З цієї проблеми випливає інша, пов'язана з уповільненням демократичних транзитів а іноді - зі зворотніми показниками демократизації, що повертають локальну владу до автократичних практик та інструментів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зарубіжна та вітчизняна наука приділяє багато уваги проблемі розвитку поглядів у рамках геополітичної концепції з огляду на сучасні загрози. Цією проблемою займаються Р. Д. Каплан, К.Д. Волтон, Е. Кастнер, А. Кардан, Г. Отуатал, В. Гапоненко, Г. Зеленько, О. Андрєєва, М. Ожеван, Ж. Панченко та ін. Не дивлячись на значні наробки в цій царині, відкритою лишається проблема балансу класичних поглядів, що забезпечують специфіку геополітичної концепції, та поєднання класики з новітніми трендами, які залежать від глобалізаційних процесів та взаємопроникнення інформації та культурно-ціннісних наративів.

Мета статті - розглянути теоретичне підґрунтя проблеми дисбалансу поглядів на особливості геополітичної концепції сьогодення, що призводить до неповного розуміння демократизаційних процесів в різних країнах.

Виклад основного матеріалу

За ідеєю С.П. Хантінгтона, перша довгострокова хвиля демократизації почалася в 1820-х роках і тривала до 1926 року, коли з'явилось 29 нових демократій. Ця хвиля завершилась першою зворотною хвилею, що привела до влади диктаторів (у 1922 р. до влади в Італії прийшов Муссоліні). Цей процес скоротив глобальну кількість демократій до 12 до 1942 року. Друга хвиля демократизації, як зазначає Хантінгтон, почалась після Другої світової війни і досягла найвищої точки в 1962 році, коли в усьому світі було 36 демократичних держав. Друга хвиля демократизації завершилась другою зворотньою хвилею в 1960-1975 рр., коли загальна кількість демократій знизилася до 30 [1].

Хантінгтон пише, що перші дві хвилі демократизації в багатьох випадках закінчились різким поверненням від демократії до авторитаризму. Третя хвиля демократизації, за його думкою, також може завершитись серйозною зворотною реакцією через декілька важливих факторів. Слабкі демократичні цінності політичних еліт забезпечують слабку підтримку демократії. Економічні невдачі розпалюють соціальні конфлікти та підживлюють тенденцію звертатися до авторитарних інструментів приборкання економічної кризи. Соціальна та політична поляризація стає результатом орієнтації «лівих урядів» на жорсткі соціальні та економічні реформи. У той же час консервативні еліти, що представляють соціальні групи середнього та вищого класів, намагаються вибити з влади популістів, а також представників нижчого класу. Система правопорядку переживає глибоку кризу через тероризм та повстання, також за вищезазначених умов виникає високий ризик втручання недемократичної іноземної держави в локальні процеси. Загалом, на думку Хантінгтона, зворотна хвиля може бути спровокована розпадом демократичних систем в окремих країнах [1].

З іншого боку, на думку К. В. Херпфера, П. Бернхагена, Р. Ф. Інглхарта та К. Вельцеля, демократичний тренд слід сприймати критично здебільшого через основні вади «нових демократій», які перейшли від автократії на високій демократичній хвилі. Недоліки демократій із вадами пов'язані з рівнем захисту прав людини в цих системах; повага до верховенства права, підзвітності, прозорості та відсутність сильної демократичної мотивації серед громадян передбачають можливе повернення до автократичних інструментів та виникнення зворотного тренду розвитку політичної системи. За думкою дослідників саме в нових демократіях, коли люди підтримують демократію на словах, її часто підтримують через її зв'язок із можливим процвітанням, а не як благо саме по собі. Відповідно, значення демократії може бути вивернутим, а імплементація цього політичного режиму не витримає випробувань коливанням. Фактично, існує лише слабкий зв'язок між тим, якою мірою суспільство схвалює демократію, і фактичним рівнем демократії в цьому суспільстві, - наголошують дослідники. [2].

Це приводить до наступної проблеми, пов'язаної з розвитком сучасного погляду на геополітичний концепт. Якщо вважати, що геополітика не змінилась з часів засновників і базується в основному на географічних чинниках, які прямо впливають на політичну взаємодію акторів міжнародних відносин, втрачається величезний пласт питань взаємозв'язку політичних режимів в контексті глобалізації. Якщо ж викинути географічний контекст зі всієї геополітичної концепції, втрачається її особливість, що робить концепцію цікавою за умов сучасних тенденцій нової агресії, заснованої на територіальних претензіях.

Поняття «геополітика» налічує велику кількість визначень та ракурсів наукового розгляду. В класиці геополітика відштовхується від географічного детермінізму в політиці, яким займались Р. Челлен, Ф. Ратцель, К. Хаусхофер, Х. Дж. Макіндер, Дж. Паркер, А. Мехен, Н. Спайкмен та ін. Геополітична теорія визначає матеріальні, фізичні, соціальні ресурси країни, що в свою чергу окреслюють її становище на міжнародній арені.

Теоретичними концепціями, пов'язаними з розвитком суспільних процесів на основі географічних чинників, займались Ж. Боден, Ш. Монтеск'є, Г. Бокль, Е. Реклю, Л. Мечников. Класика геополітичної концепції як «наука про державу як географічний організм, втілений у просторі» була розроблена Р. Челленом. [3] За К. Хаусхофером геополітика визначається як наука «про відносини Землі і політичних процесів». Тобто геополітика - це поєднання географії та політичних процесів.

В цьому класичному підході і криється проблема, з якою зіштовхуються сучасні дослідники та практики, що працюють в рамках геополітичної концепції. Глобалізаційні процеси та глобальний інформаційний простір знижують значення «географічного», на перше місце виводячи «суспільне». Однак зворотній тренд - намагання відмовитись від впливу географічних чинників - призводить до відмови бачити об'єктивні загрози, Такі загрози визначені дисбалансом фізичних ресурсів, специфікою географічного розташування та, відповідно, особливістю географіко-політичних зв'язків, заснованих на простій фізичній близькості кордонів, з чого виникають чисто фізичні проблеми безпеки.

За поглядами Ж. Панченко класична теорія геополітики в сучасному світі втрачає географічний компонент на користь глобального і стає «глобальною геополітикою» в рамках геополітичних процесів. Сучасна геополітика охоплює геосферу і відповідно географічний аспект заміняється глобальним. [4]

Класична геополітика розглядала особливості комплексу чинників соціального та фізичного характеру, що можуть впроваджувати певні обмеження для політичної системи країни та впливати на її становище в міжнародних відносинах, визначаючи особливості положення країни на міжнародній арені та її поведінку з орієнтацією на реалізацію власних інтересів. Крім того, класична геополітична концепція визначала проблему особливого використання чинників географіко-політичного та географіко-соціального характеру з огляду на благо для окремої країни та її інтереси. В цьому погляді, заснованому на поєднанні географії, політики та суспільних процесів, першість залишалась за географією, а політика та соціальний контекст відходили на другий план. Саме ХХІ століття визначило особливість тренду неокласичного геополітичного підходу, що зміг об'єднати географічні та соціально-політичні чинники в рамках глобального виміру. [4] геополітична концепція демократизаційний дисбаланс

Як вказує Дж. Джейкобс, розглядаючи сучасні безпекові кризи, нинішній ландшафт політичних та економічних альянсів нагадує ідеологічні тренди, що визначали підґрунтя геополітичних поглядів часів Холодної війни. Тим не менше, відносна міжнародна пасивність колективного Півдня, що включає Індію, Китай та Латинську Америку, підкреслює особливості глобальних геополітичних розколів, включаючи розкол по напрямку «Росія проти світу». Ці міжнародні тренди можуть підірвати довіру між ідеологічно хиткими націями, - вважає Джейкобс. А підрив довіри несе за собою відродження геополітичної мови Холодної війни. [5]

Ф. Каваторта пише з цього приводу, що на міжнародній арені значною мірою домінують національні держави зі своїми власними владними інтересами. Враховуючи нові поширені концепції міжнародних демократичних норм і цінностей як інструменту побудови глобального миру, не можна забувати про геополітичну реальність. Однак цей зсув, як вказує автор, не повинен спонукати дослідників забувати, що міжнародні справи все ще загалом є сферою національних держав, які переслідують свої національні інтереси з огляду на обмеження розподілу ресурсів. У світлі цього геополітичні змінні все ще є центральним елементом у визначенні зовнішньої політики національних держав, а геостратегічні проблеми можуть суперечити «моральним цілям», таким як впровадження демократичних інструментів в державному управлінні та правам людини. [6].

Це означає, що просування демократії в регіонах, де геополітична ситуація невизначена, може стати складним завданням. Іншими словами, коли відбувається мирний перехід до демократичних цінностей і норм, у деяких регіонах це може розглядатись як боротьба з автократією. Зрештою, демократизація може спровокувати зворотну хвилю, ініційовану автократичними державами, які намагатимуться помститися та дати відсіч своїй зоні геополітичних інтересів. В свою чергу така поведінка на міжнародній арені може впливати опосередковано та безпосередньо на успіх впровадження демократичних інструментів в процеси державного управління на шляху розбудови демократичного суспільства. У цьому випадку, якщо демократія нова і нестабільна, якщо існує декілька факторів, які роблять демократичні механізми слабкими (наприклад, механізми, зазначені С. Хантінгтоном), існують високі шанси на зворотну хвилю демократизації та демократичну реакцію.

З цього приводу П. Бернелл вказує, що просування демократії стосується широкого кола заходів, які передбачають підтримку заміни авторитарних і напівавторитарних політичних режимів демократією, переважно ліберальною демократією, а також сприяння новим демократіям у зміцненні та покращенні їхньої якості, зокрема - інструментів управління. [7]. Отже, доки пропагування демократії є пропагуванням норм і цінностей у своїй основі, для автократій ця діяльність може виглядати агресивним інструментом впливу на геополітичні зони інтересів.

Проблема зв'язку геополітики з процесами демократизації виявляється тим більше важливою, коли мова йде про можливість зовнішніх впливів на впровадження демократичних інструментів в систему державного управління в країнах транзитів. Якщо припустити, що транснаціональні сили відіграють свою роль у створенні хвиль демократизації у всьому світі, є натяк на вивчення цього зв'язку між просуванням демократії та геополітикою. А відповідно, можна зробити припущення, що цей зв'язок зданий посилювати або послаблювати впровадження демократичних інструментів управління.

З цього приводу Г. Нодіа зазначає, що на Заході, а особливо - в Європі, переважає думка, що геополітика і просування демократії не змішуються і не повинні змішуватися. Нодіа додає, що геополітика являє собою політику влади загалом, тому виглядає як чиста боротьба за владу між державами. Але демократичні країни мають бути вільними від таких ірраціональних потягів. Для них просування демократії є моральним імперативом, заснованим на цінностях та почутті солідарності. [8].

Нодіа також посилається на роботу Левицького та Вея, які пишуть, що «відносна сила чи слабкість» механізмів зв'язку та важелів впливу, представлених у європейських інституціях і нормах, пояснює успіх чи невдачу демократичних змін у кожному конкретному випадку. І саме через «географічну близькість» до Європи ці механізми слабші чи сильніші. Таким чином, чим ближче країна до Європи, тим більшим буде вплив Європи на справи цієї країни» [8].

Але навіть якщо немає реального зв'язку між просуванням демократії у випадку впровадження демократичних норм і геополітикою як силовою політикою, проблема все одно є. Г. Нодіа пише, що хоча демократичні норми пропагуються без будь-якої реальної допомоги силової політики, важливо, щоб деякі держави вважали цей зв'язок надзвичайно можливим і актуальним. Таке ставлення робить зв'язок між демократизацією та геополітикою реальним. Показовим випадком такого ставлення є випадок з Росією, Європою та пострадянськими країнами. Пропаганда демократії, оскільки йдеться про цінності, не може мати нічого спільного з геополітикою. Росія, навпаки, бачить у просуванні демократії ніщо інше, як геополітику, прикриття західних зазіхань на владу в міжнародному контексті, - зазначає Нодіа. Отже, продемократичні еліти в країнах, що демократизуються, також тісно пов'язують геополітику з просуванням демократії, але вони вважають ці стосунки позитивними: демократичний Захід є їхнім головним союзником у відбитті загроз як справжній національній незалежності, так і демократичному розвитку [8]. Тож у цьому випадку просування демократії та геополітика нероздільні. А відповідно, нероздільними є особливості геополітичної концепції, розширеної завдяки сучасним глобальним трендам, та практики впровадження демократичних інструментів в державне управління країн транзитів.

У книзі К. В. Херпфера, П. Бернхагена, Р. Ф. Інглхарта та К. Вельцеля під назвою «Демократизація» зазначається, що рання література про перехід до демократії мала тенденцію розглядати кожен перехід як ізольовану національну подію. Ніби кожен новий випадок демократичного переходу виникає сам по собі і не співвідноситься з глобальними процесами та хвилями. Ця ідея відповідає думці С. Хантінгтона про «кластерну природу демократизації», що має місце на міжнародному рівні. Також існує таке теоретичне припущення, що демократичні перехідні процеси передусім зумовлені внутрішніми обставинами і можуть бути лише частиною локальної історії. А міжнародні та транснаціональні сили та суб'єкти залучаються, коли процеси демократизації визначаються як міжнародні тенденції. [2]. Такий підхід не працює з урахуванням викладеного вище, адже і сприйняття демократизації як геополітичної загрози, і власне розширення геополітичного концепту на глобальний масштаб, визначають демократизацію як щось глобальне, а не локалізоване. Як мінімум, демократизаційні процеси мають викликати регіональні хвилі, що є реакцією на імплементацію демократичних процедур, інструментів та пакету цінностей. Власне така імплементація і може розглядатись в якості загрози або, навпаки, приводу до налагодження зв'язків в регіональному та навіть глобальному контексті.

Висновки

Використання елементів політики сили неминуче в географічному контексті, де геополітика відіграє свою роль. По суті демократизаційні процеси, що включають імплементацію процедур та інструментів державного управління специфічного характеру, а також певного пакету цінностей, можуть напряму не розглядатись з геополітичної точки зору. Однак геополітика сучасності вийшла на глобальний масштаб, розмиваючи кордони геополітичних середовищ. Крім того, демократизаційні процеси можуть розглядатись з ракурсі геополітичного концепту як загроза ресурсам та безпеці певних країн середовища, а отже, може виникати загроза зовнішніх впливів на країну з метою певним чином змінити процеси імплементації демократичних процедур та інструментів.

З урахуванням вищезазначеного адекватний погляд на геополітичну концепцію, що відходить від класики, орієнтується на сучасні тренди, але не втрачає географічний і ресурсний контекст, дає можливість запроваджувати більш дієві стратегії в царині зовнішньої політики та державного управління.

Література

1. Huntington S. Democracy's Third Wave. Journal Of Democracy. 1991. Vol. 2(2). P. 12-34. URL: https://www.ned.org/docs/Samuel-P-Huntington-Democracy-Third-Wave.pdf (дата звернення: 25.05.2022).

2. Haerpfer C. Democratization / ed. by Inglehart R. F., P. Bernhagen, C. Welzel. Oxford University Press, 2009. 421 p.

3. Saran S., Aarshi T. Modern Geopolitics: A Race Through Chaos to Stability. Observer Research Foundation. 2021. URL: https://www.orfonline.org/research/modern-geopolitics-a-race- through-chaos-to-stability/ (дата звернення: 25.05.2022).

4. Панченко Ж. О. Геополітичне позиціонування України в процесах євроінтеграції: автореф. дис. ... канд. політ. наук: 23.00.03; Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. Київ, 2006. 19 с.

5. Jacobs J. Shift towards isolationism poor solution to effects of war. OMFIF. 2022. URL: https://www.omfif.org/2022/05/shift-towards-isolationism-poor-solution-to-effects-of-war/ (дата звернення: 25.05.2022)

6. Cavatorta F. Geopolitical Challenges to the Success of Democracy in North Africa: Algeria, Tunisia and Morocco. Democratization. 2001. Vol. 8(4). P. 175 -- 194.

7. Burnell P. Promoting Democracy and Promoting Autocracy: Towards a Comparative Evaluation. Journal of Politics and Law. 2010. Vol. 3 (2). P. 3-14.

8. Nodia G. The Revenge of Geopolitics. Journal of Democracy. 2014. Vol. 25 (4). P.139-150.

References

1. Huntington, S. (1991). Democracy's Third Wave. Journal Of Democracy, 2(2), pp. 12-34 https://www.ned.org/docs/Samuel-P-Huntington-Democracy-Third-Wave.pdf

2. Haerpfer, C. W., Bernhagen, P., Inglehart, R. F., Welzel, C. (2009). Democratization. Oxford, Oxford University Press, 456 p.

3. Saran, S., Aarshi, T. (2021). Modern Geopolitics: A Race Through Chaos to Stability. Observer Research Foundation. - Available at: https://www.orfonline.org/research/modern- geopolitics-a-race-through-chaos-to-stability/

4. Panchenko, Zh. О. (2006). Geopolitychne pozytsionuvannya Ukrayiny v protsesakh yevrointegratsiyi: avtoref. dys. ... kand. polit. nauk: 23.00.03; Kyyiv. nats. un-t imeni Tarasa Shevtchenka. [Geopolitical positioning of Ukraine in the eurointegration processes: the abstract of the dissertation of the candidate of political sciences: 23.00.03; Kyiv national Taras Shevchenko university]. Kyiv, 19 с.

5. Jacobs, J. (2022). Shift towards isolationism poor solution to effects of war. OMFIF. - Available at: https://www.omfif.org/2022/05/shift-towards-isolationism-poor-solution-to-effects-of- war/ (date of access: 25.05.2022).

6. Cavatorta, F. (2001). Geopolitical Challenges to the Success of Democracy in North Africa: Algeria, Tunisia and Morocco. Democratization, 8(4), pp. 175 -- 194.

7. Burnell, P. (2010). Promoting Democracy and Promoting Autocracy: Towards a Comparative Evaluation. Journal of Politics and Law, 3 (2), pp. 3-14. - Available at: http://www.ccsenet.org/journal/index.php/jpl/article/viewFile/7186/5534

8. Nodia, G. (2014). The Revenge of Geopolitics. Journal of Democracy, 25 (4), pp.139-150. - Available at: http://www.journalofdemocracy.org/sites/default/files/Nodia-25-4.pdf

Размещено на Allbest.ru