Українська парламентська еліта: кількісно-якісний аналіз ідентитетів (1990-2019)
Дослідження складу українського парламенту усіх дев’яти скликань з 1990 до 2019 рр. на основі кількісно-якісного аналізу біографічних даних парламентарів. Виокремлення трансформації ідентитетів парламентарів кожного зі скликань Верховної Ради України.
| Рубрика | Политология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.11.2022 |
| Размер файла | 65,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зрештою, Ю. Тимошенко, прийшовши до парламенту на початку 1997р. як безпартійна, брала участь у виборах 1998р. як член ВО «Громада», з 2002 - як член ВО «Батьківщина».
Таким чином, партійність (як і позапартійність) була інструментом/ ідентитетом, яким політики, що семикратно обиралися народними депутатами України, користувалися надзвичайно результативно. Традиційна безпартійність (у випадку Мустафи Джемілєва) напевно не викликала заперечень у власників політичних сил, які заносили його до своїх виборчих списків, оскільки кримськотатарський лідер самою своєю присутністю, вочевидь, забезпечував політсилу значним ресурсом - частиною голосів свого народу. Для обранців-семикратних «чемпіонів» електоральних уподобань партійність, партійна ідентичність була річчю відносною: її змінювали від 2 (О. Абдуллов, Ю. Тимошенко) до 3 (А. Деркач, С. Соболєв) і навіть 4 (Ю. Іоффе) разів. Лише В. Пинзеник був або безпартійним, або - членом партії «Реформи і порядок». Такою ж відносною була належність до парламентської фракції чи групи: фракцію впродовж однієї парламентської каденції депутати змінювали, як свідчить «випадок Іоффе», до 8 разів.
Вражаючим є запас міцності семиразових володарів депутатського мандата: із 7 осіб до Верховної Ради України ІХ скликання пройшло 6 з них (крім В.Пинзеника);
- 21 особа з-поміж парламентарів ставала народними обранцями по 6 разів, у тому числі - С. Буряк, С. Головатий, К. Жеваго, Я. Кендзьор, В. Кириленко, С. Ківалов, Ю. Ерук, В. Ларін, В. Макеєнко, Є. Мармазов, М. Мартиненко, А. Матвієнко, С. Сас, П. Симоненко, С. Терьохін, О. Стоян, О. Турчинов, О. Фельдман, П. Цибенко, Н. Шуфрич, В. Яворівський.
Зверну увагу на те, шо з 21 парламентаря було 6 осіб (С. Головатий, Я. Кендзьор, В. Макеєнко, Є. Мармазов, А. Матвієнко, В. Яворівський), яким вдалося змінити стілець у Верховній Раді УРСР на крісло в українському парламенті. І це - перша особливість/ідентет «групи-21». Були й інші, які характеризували поведінку парламентарів. У прагненні стати народними депутатами, кандидати використовували різні механізми: виступали з ідентетом самовисуванця за підтримки (чи без неї) якоїсь з політичних партій або брали участь у виборах за списками котроїсь із політсил. Відстеживши постфактум незмінність/зміну партійного членства і членства у парламентській фракції, можемо виявити тактики, використання яких запобігало «електоральному відлученню» від законодавчої влади впродовж 6 парламентських каденцій:
а) нескінченна експлуатація «совєтського комуністичного ресурсу» - членство в КПУ, яким скористалися Є. Мармазов, П. Симоненко, П. Цибенко;
б) тактика «всеїдності». Яскраву прихильність до неї продемонстрували, наприклад, С. Буряк, С. Головатий, Ю. Крук, В. Макеєнко, О. Стоян, О. Фельдман. Так, наприклад, С. Буряк чотири рази (на момент виборів) значився безпартійним, двічі - членом ВО «Батьківщина». При цьому його «фракційне життя» було куди більш різноманітним: у парламенті ІІІ скликання - був членом фракції партії «Єдність», у IV скликанні - змінив 9 фракцій/ груп, у V-VI скликаннях парламенту входив до фракції «Блок Юлії Тимошенко» та «Блок Юлії Тимошенко - «Батьківщина», а закінчив свою депутатську діяльність у Верховній Раді України VII скликання у фракції ПАРТІЇ РЕГІОНІВ, після розвалу якої (у 2014р.) встиг побути членом групи «Економічний розвиток». Інший приклад: С.Головатий у 1990р. увійшов до Верховної Ради УРСР як комуніст, але згодом уже був членом НРУ, надалі ж, залишаючись безпартійним, політик заходив до парламенту у складі «Виборчого блоку Юлії Тимошенко», блоку «НАША Україна» і, зрештою, - за списком Партії Регіонів;
в) здобування депутатського мандата у складі чи за підтримки «партії влади» (наприклад, ПАРТІЇ РЕГІОНІВ) або ж із залученням власного політичного ресурсу, як це мало місце у випадку з С. Ківаловим («власником» Української морської партії Сергія Ківалова). Потужний ресурс, яким володів К. Жеваго, дозволяв йому, залишаючись безпартійним, перемагати на виборах як самовисуванець або у складі виборчого блоку: йому були раді!
г) використання проукраїнської чи проєвропейської, або антиукраїнської /антиєвропейської, чи проросійської риторики і відповідних політичних сил, що розділяло виборців України і спонукало голосувати за «своїх».
Ще одна особливість, що впадає в очі: президенство В. Януковича та, відповідно, зміна балансу сил стали тими чинниками, які, можна припустити, перешкодили декому з народних депутатів знову бути обраним до українського парламенту. Утім, іншим вдалося примножити свої ресурси за час каденції у Верховній Раді України VI скликання і, відповідно, - перейти на європейський рівень діяльності. Подальша ж зміна політичної ситуації в країні (зокрема, події 2014р.) припинила постійну присутність у Верховній Раді України осіб з ідентитетом «комуніст». Утім, жодних перешкод не постало на шляху інших персон (для яких «комуністичний ресурс» не мав значення, але які характеризувалися високим ступенем «політичної маневреності») і вони попри все потрапили до VIII скликання парламенту (К. Жеваго, В. Кириленко, С. Ківалов, С. Ларін, М. Мартиненко, А. Матвієнко, О. Турчинов, О. Фельдман, Н. Шуфрич). Зрештою, своєрідний «суперресурс» (яким стала «трансформована» упродовж 2014-2019 рр. Партія регіонів) уможливив проходження до Верховної Ради України ІХ скликання трьох осіб (із 21) - С. Ларіна, О. Фельдмана та Н.Шуфрича; 51 особа здобувала депутатський мандат 5 разів (тобто більшу частину скликань українського парламенту).
Жіночий пул «незмінних». Зверну увагу, що, якщо серед тих, хто ставав парламентарем 6-8 разів, була лише одна жінка - Ю. Тимошенко, то кількість п'ятикратних переможниць електорального відбору була більшою 5 жінок, серед яких - Т. Бахтєєва, Р. Богатирьова, К. Ващук, Л. Григорович, К. Самойлик.
Першою з них (ще у 1990р.) була обрана Р.Богатирьова, яка вдруге потрапила вже до українського парламенту у 1998р., у чому їй, можна припустити, посприяв набутий у попередні кілька років новий ресурс/ ідентитет - повноваження наукового консультанта Президента України Л. Кучми у складі його Адміністрації. Показово, що на момент обрання до Верховної Ради України ІІІ скликання (у окрузі на Донеччині) Р.Богатирьова була членом Християнсько-демократичної партії України, але у парламенті увійшла до фракції Регіони України. На момент обрання до Верховної Ради України наступних - IV, V та VI - скликань Р. Богатирьова була членом Партії регіонів і як «регіоналка» у 2002р. перемогла у окрузі на Донеччині, у 2006 та 2007рр. пройшла до парламенту за списком згаданої Партії регіонів.
З II до VI скликання у парламенті засідали Л. Григорович та К .Самойлик. Л. Григорович уперше стала парламентарем завдяки перемозі в одному з округів рідної Івано-Франківщини, а потім (ставши членом НРУ) - перемагала за списком НРУ, далі - за списком «Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». Ставши членом партії «Народний Союз Наша Україна», - за списком Блоку «НАША Україна» і, зрештою, - за списком блоку «НАША УКРАЇНА - НАРОДНА САМООБОРОНА». Політик, відповідно, входила до парламентських фракцій, до яких належала партія, в якій вона була членом. Тобто Л. Григорович завжди належала до сил, які в електоральній свідомості пов'язувалися з проукраїнською позицією й суто українським інтересом.
На противагу їй комуністка К.Самойлик, хоч у 1994р. також здобула перемогу в окрузі на Херсонщині, надалі до Верховної Ради України (з III до VI скликання включно) проходила за списком представників партії «комуністів-капіталістів».
Що ж до уродженки Рівненщини К.Ващук, то, тут стратегія поведінки була ще іншою: у 1994 р. вона була безпартійною переможницею у окрузі на Волині; на виборах 1998р., будучи членом Аграрної партії України, здобула перемогу в окрузі на Волині; у 2002р., залишаючись членом АПУ, пройшла до Верховної Ради України за списком блоку «За Єдину Україну!» та за період каденції змінила 5 фракцій (вочевидь, дотримуючись лінії поведінки нового лідера партії); у 2007р. як член Народної Партії (перейменованої АПУ) здобула депутатський мандат за списком «Блоку Литвина». Зрештою, про те, що партії і блоки річ відносна, К.Ващук довела під час виборів до парламенту у 2012р.: обернувшись на безпартійну, вона увійшла до парламенту за списком Партії регіонів. Однак деградація «регіоналів» змусила терміново відмовлятися від членства у згаданій фракції та стати членом групи «Суверенна європейська Україна».
Обличчя «п'ятикратно-успішних» парламентарів-чоловіків. Говорячи про чоловіків, які п'ять разів успішно здолали парламентські перегони і, відповідно, ставали парламентарями, то їх, за моїми підрахунками, налічувалося 46 осіб В. Бондаренко, О. Борзих, Г. Васильєв, Й. Вінський, О. Голуб, І. Гринів, О. Єдін, І. Заєць, Р. Зварич, А. Кінах, Л. Клімов, Р. Князевич, А. Кожем'якін, М. Косів, Ю. Костенко, В. Ландик, А. Мартинюк, В. Матвєєв. С. Матвієнков, П. Мовчан, О. Мороз, Г. Немиря, Г. Омельченко, Ю. Павленко, О. Панасовський, О. Парубок, І. Плющ, І. Попеску, П. Порошенко, В. Рибак, Д. Святаш, Є. Сігал, Т. Стецьків, Я. Сухий, В. Сушкевич, Л. Танюк, В. Таран (Терен), Б. Тарасюк, О. Ткаченко, М.Томенко, В. Хмельницький, В. Хомутиннік, О. Чорноволенко, І. Шпров, Д. Шенцев, І. Шкіря..
Якими були особливості (ідентитети) цієї своєрідної «чоловічої когорти»?
а) 12 осіб стали народними депутатами за часів УРСР - у 1990 р. (О. Борзих, І. Гринів, І. Заєць, А. Кінах, М. Косів, Ю. Костенко, П. Мовчан, О. Мороз, О. Панасовський, І. Плющ, Т. Стецьків, Л. Танюк), а далі, як і деякі інші, вдало трансформували свій «совєтський ресурс» у ресурс, що виявився ефективним в умовах незалежної держави. Утім, підгрупа мала свої особливості: одні особи були парламентарями безперервно з 1 до V скликання включно (О. Борзих, О. Мороз, О. Панасовський, Л. Танюк), у інших - була однократна перерва у парламентській діяльності (І.Заєць, М. Косів, Ю. Костенко, П. Мовчан, І. Плющ, Т. Стецьків: І-ІІІ, IV-VI скликання). Зрештою, можна виокремити «випадок Кінаха», який засідав у Верховній Раді України І, ІІІ, V-VII скликань. А, крім того, - унікальний випадок І. Гриніва, котрий, увійшовши у стіни Верховної Ради УРСР, зміг повернутися туди внаслідок перемоги на виборах до українського парламенту ГУ (за списком «Блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» як член партії «Реформи і порядок»), V (за списком «Блоку Юлії Тимошенко» як член партії «Реформи і порядок»), VH (за списком ВО «Батьківщина» як безпартійний) та Vm (за списком ПАРТІЇ «БЛОК ПЕТРА ПРОШЕНКА») скликань. Тобто зі згаданих 12 осіб він «першим прийшов і останнім (відбувши VIII скликання) пішов».
б) із 34 інших парламентарів «злам 2014 р.» спромоглися пережити і вп'яте того року увійти до Верховної Ради України (крім вищезгаданого І. Гриніва) такі депутати, як Р. Зварич (ІІІ-VI, VIII), Л. Клімов (IV-VIII), С. Матвієнков (III-V, VII-VIII), Д. Святаш (IV-VIII), Б. Тарасюк (IV-VIII), М. Томенко (IV-VIII), В. Хомутиннік (IV-VIII), І. Шкіря (IV-VIII), а також низка осіб, яким це вдалося і у 2019р., у тому числі - Р. Князевич (V-IX), А. Кожем'якін (V-IX), Г. Немиря (V-IX), Ю. Павленко (IV-VI, VIII-IX), Д. Шенцев (V-IX). Окремо виділю П. Порошенка (III-V, VII, IX).
Чотириразові «улюбленці» виборців та інші. 105 осіб здобували депутатський мандат 4 рази, з яких 11 - жінок: А. Александровська (ІІІ-VІ), О. Білозір (IV-VI, VIII), О. Бондаренко (ІІІ-VI), І. Геращенко (VI-IX), Л. Денісова (V-VIII), Т. Засуха (ІІІ-VI), О.Кондратюк (VI-IX), Н. Королевська (V-V, VIII-IX), А. Лабунська (V-VII, IX), Ю.Льовочкіна (V-IX), В. Семенюк (ІІ-V);
- 232 особи здобували депутатський мандат 3 рази. Серед них жінок було 8: О. Бєлькова (VII-IX), І. Богословська (ІІІ, VІ-VІІ), О. Бондаренко (V-VII), Г. Герман (V-VII), В. Заклунна (ІІІ-V), М. Іонова (VII-IX), О. Нетецька (V- VII), Я. Стецько (ІІ-ІV);
- 476 осіб здобували депутатський мандат 2 рази. У тому числі - 39 жінок;
- 1764 осіб здобували депутатський мандат 1 раз. У тому числі - 187 жінок, з яких 12 були депутатками, обраними у 1990р., тобто - за радянського часу, а 74 - під час парламентських перегонів 2019р.
«Незмінність по-комуністичному»: випадок з членами однієї із парламентських партій
Феномен «незмінності» можна простежити на прикладі окремої партії, члени якої неодноразово ставали парламентарями. Для цього проаналізуємо присутність у 1994-2014рр. (упродовж ІІ-VII скликань) у Верховній Раді України партії з ідинтететом у назві «комуністична», власне - КПУ. За моїми підрахунками, (див. таблицю 2) у Верховній Раді України ІІ скликання комуністами (на момент виборів) себе декларували 99 осіб. При цьому, що небезінтересно, 11 з них (С. Гуренко, С. Дорогунцов, Є. Мармазов, В. Матвєєв, Б. Олійник, О. Панасовський, В. Петренко, М. Потебенько, О. Стешенко, М. Шульга, В. Яценко) були обраними і до Верховної Ради УРСР у 1990р.
Таблиця 2. Кількість мандатів народного депутата, виданих членам КПУ, обраним до Верховної Ради України II-VII скликань (1994-2014 рр.) *
|
Складання Верховної Рада Україна |
|||||||
|
II |
III |
IV |
V |
VI |
VII |
||
|
Кількість виданих мандатів |
99 |
88 |
60 |
21 |
30 |
34 |
|
|
ВСЬОГО |
332 |
* Складено на основі даних, оприлюднених на вебпорталі Верховної Ради України.
У 1998р. до парламенту, який, нагадаю, формувався за змішаною системою, за списком КПУ на чолі з П. Симоненком було обрано 88 комуністів (у т ч. Є. Мармазов, Б. Олійник, О. Панасовський, О. Стешенко, В. Яценко), у 2002р. - 60 (у т ч. П. Симоненко), 2006р. - 21 , 2007р. - 30,2012р. - 34. Тож, у парламенті ІІ скликання (сформованому в умовах функціонування мажоритарної виборчої системи) та у Верховній Раді України Ш-VII скликань (за списком КПУ) комуністи здобули всього 332 мандати.
При цьому кількість осіб, які здобули 332 мандати, була значно нижчою: за моїми підрахунками - 218 (див. таблицю 3).
Таблиця 3. Комуністи, які були народними депутатами Верховної Ради України 1-6 разів за період 1994=2014 рр . (кількість жінок і чоловіків та кількість здобутих ними депутатських мандатів) *
|
Обиралася кількість разів |
Жінки |
Чоловіки |
|||
|
Кількість осіб |
Кількість здобутих мандатів |
Кількість осіб |
Кількість здобутих мандатів |
||
|
6 |
- |
1 |
6 |
||
|
5 |
1 |
5 |
6 |
30 |
|
|
4 |
1 |
4 |
1 |
4 |
|
|
3 |
1 |
3 |
13 |
39 |
|
|
2 |
2 |
4 |
45 |
90 |
|
|
1 |
17 |
17 |
130 |
130 |
|
|
Всього: 22 |
Всього: 33 |
Всього: 116 |
Всього: 211 |
* Складено на основі даних, оприлюднених: на вебпорталі Верховної Ради України.
Якщо ми візьмемо до уваги тих осіб-комуністів, які були парламентарями 3-6 разів (половину скликань парламенту Української держави у період з 1994р. до 2014р.), то виявимо, що їх було лише 24 особи А. Александровська (4 рази: ІІІ--VI скликання), І. Алексєєв (4 рази: IV-VII), О. Бабурін (3 рази: IV-VI), В. Борщевський (3 рази: Ш-V), І. Герасимов (3 рази: IV-VI), О. Голуб (5 разів: Ш-VII), Л. Грач (3 рази: IV-VI), В. Заклунна-Мироненко (3 рази: Ш-V), С .Кілінкаров (3 рази: V-VII), М. Кравченко (IV-VI), Є. Мармазов (6 разів: І-ІІІ, V-VII), А. Мартинюк (5 разів: Ш-VII), Валентин Матвєєв (5 разів: Ш-VII), Володимир Матвеєєв (4 рази: І, ІІІ, IV, VI), В. Мішура (3 рази: ІІ-IV), А. Наливайко (3 рази: Ш-V), Б. Олійник (4 рази: 1-IV), В. Оплачко (3 рази: ІІІ-V), О. Парубок (5 разів: II-V, VII), Г. Пономаренко (3 рази: ІІІ-V), К. Самойлик (5 разів: II-VI), П. Симоненко (6 разів: II-VII), О. Ткаченко (3 рази: IV-VI), П. Цибенко (5 разів: II, IV-VII)., або 11% (від 218 парламентарів-комуністів). А це підводить до кількох висновків: якщо люди з комуністичною ідентичністю у парламенті - віддзеркалення цінностей частини українського електорату (принаймні до 2014р.), то персональна незмінність 11% комуністів у законодавчому органі впродовж тривалого часу відображала цінності безпосередньо самих комуністів: антидемократичні засади функціонування партії, наслідком чого була не тільки незмінність керівництва партії (управлінського центру), але й групи людей, які від її імені виступали у Верховній Раді України.
парламент ідентитет верховна рада
Висновки
Таким чином, підсумовуючи, можна твердити, що у період І-ІХ скликань Верховної Ради України депутатський мандат (див. таблицю 4):
а) надавався 4 278 разів (на початок 2020р.);
б) народними депутатами обиралися 2 658 осіб;
в) парламентарями були 251 жінка та 2407 чоловіків;
г) жінки-парламентарки здобули 365 депутатських мандатів, чоловіки-парламентарі, відповідно - 3 913 мандатів;
д) 8 разів здобували 2 чоловіки (жодна жінка); 7 разів - 6 чоловіків і 1 жінка; 6 разів - 21 чоловік (жодна жінки); 5 разів - 46 чоловіків і 5 жінок; 4 рази - 94 чоловіки і 11 жінок;
е) 2 рази - 224 чоловіки і 8 жінок; 2 рази - 437 чоловіків і 39 жінок і, зрештою, 1 раз - 1 577 чоловіків та 187 жінок.
Таблиця 4. Особи, які були народними депутатами Верховної Ради України 1-8 разів (кількість жінок і чоловіків та кількість здобутих ними депутатських мандатів)
|
Обиралися кількість разів |
Жінки |
Чоловіки |
|||
|
Кількість осіб |
Кількість здобутих мандатів |
Кількість осіб |
Кількість здобутих мандатів |
||
|
8 |
- |
- |
2 |
16 |
|
|
7 |
1 |
7 |
6 |
42 |
|
|
6 |
- |
- |
21 |
126 |
|
|
5 |
5 |
25 |
46 |
230 |
|
|
4 |
11 |
44 |
94 |
376 |
|
|
3 |
8 |
24 |
224 |
672 |
|
|
2 |
39 |
78 |
437 |
874 |
|
|
1 |
187 |
187 |
1577 |
1577 |
|
|
Всього: 251 |
Всього: 365 |
Всього: 2407 |
Всього: 3913 |
Крім того, дані таблиці свідчать, що 3,04% парламентарів (або 81 особа: 75 чоловіків та 6 жінок з 2658 усіх народних обранців, з яких 23 особи - люди, які почали «накопичувати» депутатські мандати з радянського часу - з 1990р., і серед яких була лише 1 жінка - Р. Богатирьова) виявили спроможність до здобуття депутатських мандатів 5-8 разів, тобто - більшу частину скликань Верховної Ради України. Таким чином, у їх руках опинилося (за весь період розвитку парламентаризму) в Україні 10,425% або 446 мандатів. Якщо не братимемо до уваги 475 обранців 1990р. (радянського часу) і вилучимо їх із загальної кількості (2658 чол.), як вилучимо, відповідно, і 475 здобутих ними мандатів (із 4278), то матимемо таку картину: кількість осіб-парламентських довгожителів (тобто тих, хто здобував мандати 5-8 разів) залишиться незмінною - 81 особа, кількість здобутих ними мандатів у період функціонування Верховної Ради України з ІІ до ІХ скликання становитиме, відповідно, 423 мандати (із загальної кількості 3803 мандатів, здобутих з 1994р. до 2019р.), що збільшує відсоток мандатів, якими вони володіли, з 10,425% до 11,122%. Іншими словами: у період з 1994 р. (початку діяльності Верховної Ради України ІІ скликання) до 2019р. включно (старту роботи чинного парламенту - ІХ скликання) 81 парламентар володів 423 мандатами, або «11,122% законодавчої влади».
Якщо поминути увагою результати виборів в УРСР 1990р. і проаналізувати феномен володіння владою в українському парламенті у наступний час (тобто проаналізувати ситуацію з депутатами і мандатами за період діяльності Верховної Ради України ІІ-ІХ скликань), то кількість осіб-«тримачів влади» - тих, які здобували депутатський мандат від 4 разів (у половині скликань законодавчого органу у 1994-2019 рр.) - становитиме 153 особи (23 тих, які були/є парламентарями 5-8 разів, та 95 осіб, які здобували мандат з 1994р. - половину скликань законодавчого органу - 4 рази). Ці 153 народні депутати за період роботи Верховної Ради України ІІ-ІХ скликань володіли 803 депутатськими мандатами, або 21,1149% від загальної кількості мандатів (3 803).
Загальні висновки
Таким чином, трохи більше 21% законодавчої влади (якщо можна так висловитися) зосереджено в руках 153 осіб. Якщо візьмемо до уваги ідентитет «родинності у владі», то число 153 ще зменшиться, адже дехто з депутатів належав / належить до однієї родини/ роду (наприклад, В. Балога і В. Петьовка, з яких перший присутній у парламенті IV, VII - IX скликань, а другий - VI-IX скликань). Крім того, феномен «родинності» по-своєму зменшує політичну вагу (політичну впливовість) іншої частини українського парламенту, адже з тих 2030 депутатів, які обиралися у 1994-2019 рр. 1-3 рази, були/є присутніми родичі згаданих 153 «тримачів влади» - своєрідного «парламентського верху». Встановлення родинних зв'язків - річ непроста, але, можна стверджувати, що з 1990р. до 2019 у парламенті були/є присутніми члени, щонайменше, кількох десятків родин, представники яких мали незаперечний родинний зв'язок із «парламентським верхом».
Аналіз «уроків від еліти» дозволяє твердити про гендерний дисбаланс в українському парламенті (як у органі представництва), про незмінний «парламентський кістяк» і, відповідно, про тенденцію концентрації влади (не лише в парламенті, а й загалом у країні) у руках досить невеликої кількості осіб-представників різних регіонів країни, ідентичності і цінності яких (попри зміну соціальних чи політичних / у разі переходу з партії в партію / ідентитетів, природне старіння та ін.) залишаються своєрідними, а політичні процеси, явища, феномени в Україні стають все більше персоніфікованими.
Такі обставини по-своєму засвідчують проблему дедемократизації парламенту та актуалізують питання не лише необхідності удосконалення механізмів формування Верховної Ради України, але й виборчого законодавства та законодавства щодо діяльності політичних партій.
Бібліографічні посилання
1. Верховна Рада України дванадцятого скликання. 1990-1994 роки. (1998). За ред. П. Кислого, І. Плюща. K.: Вид-во «Кий».
References
1. Verkhovna Rada Ukrainy dvanadtsiatoho sklykannia. 1990-1994 roky [Verkhovna Rada of Ukraine of the twelfth convocation. 1990-1994 years]. (1998). Za red. P. Kysloho, I. Pliushcha. Kyiv: Vydavnytstvo «Kyi». (in Ukrainian)
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Законодавча влада в Україні. Верховна Рада України в системі державних органів. Порядок формування Верховної Ради України. Народний депутат України. Організація роботи Верховної Ради України. Повноваження Верховної Ради України. Законодавчий процес.
реферат [15,2 K], добавлен 07.10.2004Проблеми формування української політико-управлінської еліти та кадрове забезпечення в об'єднаних територіальних громадах. Винищення радянським режимом соціального ґрунту, на якому формувалася українська національна еліта, яка здатна по сучасному діяти.
статья [27,1 K], добавлен 23.03.2019Відстеження процесів колективної ідентифікації суспільства на території сучасної України. Принципи формування системи ієрархії ідентитетів української національної єдності, опис її характерних особливостей в контексті сучасних світових тенденцій.
курсовая работа [754,5 K], добавлен 09.02.2011Дослідження особливостей процесу формування правлячої еліти України в сучасних умовах; її роль в управлінні суспільством. Характеристика громадських організацій як єдиного джерела політичної верхівки. Визначення причин виникнення кризи рекрутингу.
реферат [36,7 K], добавлен 06.06.2011Особливості Закону України "Про вибори народних депутатів". Участь громадян у виборах. Порядок і право висування кандидатів у депутати Верховної Ради. Етапи виборчого процесу. Форми та засоби передвиборчої агітації, передбачені Конституцією України.
реферат [54,3 K], добавлен 25.02.2015Кризис советологии на рубеже 60-70-х годов и возникновение "ревизионистского" направления. Оценка советской истории и политики в работах ведущих советологов. Борьба "тоталитаристского" и "ревизионистского" направлений в советологии в 1970-1990-е годы.
реферат [43,9 K], добавлен 23.03.2012Дослідження сутності і типів політичних еліт - організованих груп, що здійснюють владу в суспільстві (правляча еліта) або перебувають в опозиції до правлячої верстви. Феномен політичного лідерства і його типологія. Політична еліта і лідерство в Україні.
реферат [26,1 K], добавлен 01.12.2010Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні та суть вдосконалення її організації і діяльності. Шляхи оптимізації взаємодії інститутів президента України та Верховної Ради України у рамках парламентсько-президентської форми правління.
курсовая работа [50,4 K], добавлен 02.06.2010Головні економічні та політичні чинники, що стримують реформи та обумовлюють сучасний повільний та нестабільний розвиток України. Політична еліта як основна рушійна сила в процесі державотворення та формування громадянського суспільства нашої держави.
статья [18,6 K], добавлен 15.02.2014Форма державного правління в Україні - президентсько-парламентська республіка. Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Верховна Рада України (однопалатний парламент) як єдиний орган законодавчої влади. Модель парламентської автономії Криму.
реферат [17,8 K], добавлен 19.11.2009Визначення політичної еліти України як привілейованої меншості суспільства, яка бере участь у прийнятті і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади. Антрепренерська (підприємницька) система формування еліти демократичних держав.
контрольная работа [30,3 K], добавлен 11.06.2011Типологія політичного лідерства. Осмислення суті політичної еліти в теоріях філософів та істориків. Періоди формування і діяльності власної еліти в українському суспільстві. Типи політичних лідерів сучасної України, розташування сил і перспективи партій.
реферат [24,1 K], добавлен 10.03.2010Характеристика науково-монографічної літератури щодо здійснення етнонаціональної політики в Україні. Вивчення проблем етнонаціонального чинника в умовах демократичної трансформації України. Аналіз національної єдності і суспільної інтегрованості.
статья [19,0 K], добавлен 27.08.2017Дослідження особливостей створення та діяльності політичних партій Європейського Союзу. Структура партійної системи європейського парламенту. Шляхи розвитку Європейської народної партій та рухів ЄС, їх ідеологічні засади. Місце молодіжних організацій.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 20.07.2014Суть національної ідеї, історія Державних організацій українського етносу. Головні політичні постулати козацької держави. Національна ідея проголошення самостійності України. Протистояння між парламентом і президентом, національний ідеал України.
реферат [57,5 K], добавлен 20.09.2010Розвиток політичних еліт та поява їх в Україні, основні представники лідерства того часу та їх роль у подальшому розвитку політичної думки України. Типологія та класифікація лідерства. Проблеми політичного лідерства в Україні та способи їх вирішення.
реферат [323,7 K], добавлен 15.12.2010Сутність інституту омбудсмана - захист прав громадян, послаблення відчуття беззахисності перед системою державних органів і установ; основні моделі. Історія виникнення поняття омбудсмана в світі та уповноваженого з прав людини Верховної Ради України.
статья [64,6 K], добавлен 03.03.2011Влада як предмет вивчення кратології. Характеристика політичної влади з куту зору питання про суб'єкт і об'єкт. Особливості народження та еволюції влади (кратологічний підхід). Стислий аналіз понять: влада, еліта, ментальність, розгляд у руслі кратології.
реферат [29,0 K], добавлен 11.06.2010Політична еліта в структурі влади. Політична еліта і демократія. Сутність політичного лідерства та його типологія. Функції та механізми політичного лідерства. Одним із найважливіших показників зрілості будь-якого суспільства є ступінь його демократичності
реферат [34,1 K], добавлен 24.10.2004Формування іміджу політичних діячів. Компаративний аналіз іміджів політичних діячів України. Специфічні риси іміджу Віктора Ющенка і Віктора Януковича. Дослідження суспільної думки України відносно іміджу політичних діячів В. Ющенка та В. Януковича.
курсовая работа [66,2 K], добавлен 02.06.2009
