Феномен популізму у розвинених та перехідних суспільствах: особливості проявів та детермінанти

При поясненні чинників, що спричиняють зміни в масовій підтримці популістів, зазвичай підкреслюють або (1) економічну нерівність і депривацію (позбавлення), зосереджуючись на зубожінні, що виникає у результаті структурних змін, які трансформують постіндустріальну чи посткомуністичні економіки, або (2) соціокультурні чинники, пов'язані зі зміною культурних цінностей чи актуалізацією соціальних ідентичностей. Відмінності у розвитку сталих та перехідних суспільств накладають відбиток на особливості детермінант популістських орієнтацій громадян.

Чинник економічної нерівності підкреслює наслідки зростання популістських настроїв глибокими ґлобальними змінами в постіндустріальних економіках, коли виникають дисбаланс та нерівності у доходах і добробуті, зумовлені підйомом економіки знань, технологічною автоматизацією та крахом обробної промисловості, ґлобальними потоками робочої сили, товарів, людей і капіталу (особливо припливом міґрантів і біженців). Через розмивання організованої робочої сили, скорочення систем соціального захисту, жорсткої економії та зміни моделей економічної конкуренції, багато людей у країнах Західної Європи не володіють належними навичками та/або знаннями, щоб отримати винагороду на ринку праці. Зростання економічної незахищеності та соціальної депривації посилює народне обурення на адресу політичних класів. Таке становище стало сприятливим для поширення серед цих верств антиістеблішментських настроїв, ксенофобії тощо. Власне кажучи, збільшення нерівності призводить до зростання попиту на популізм навіть серед раціонально мислячих людей. Так, серед мешканців розвинених країн спостерігається парадоксальний феномен, коли вони, розуміючи, що через сповільнення ґлобалізації популізм неґативно впливатиме на економічне зростання, все одно раціонально голосують за популістів, сподіваючись, що це стримуватиме збільшення нерівності [Pastor, Veronesi, 2021].

Вплив ґлобальних викликів на політичні орієнтації спостерігається не лише у розвинених країнах. Так, дослідження, проведене в Індії та Великій Британії, виявило, що популістські орієнтації громадян обох країн пов'язані зі сприйняттям загроз ґлобальних трансформацій, включно зі зміною клімату, міґрацією, цифровізацією, пандемією, фінансовою та економічною інтеґрацією та тероризмом, зміною економіки та національного способу життя [Dennison, Turnbull-Dugarte, 2022]. Крім чинників економічної депривації спрацьовує вплив культурних та політичних чинників на збільшення підтримки популізму. Зафіксовано кореляцію між довірою до державних інституцій та підтримкою популістських партій у країнах Євросоюзу: там, де довіра до державних інституцій є нижчою, підтримка популістських партій є вищою. Нижчий рівень освіти, старший вік, проживання у небагатих реґіонах, авторитарні чи традиційні цінності схиляють людей підтримувати популістів та менше довіряти органам державної влади [Dustmann et al., 2017].

Теза про культурну реакцію як підставу сплеску голосів за популістські партії ґрунтується на теорії зміни цінностей внаслідок «тихої революції»; за цією теорією, безпрецедентно високий рівень екзистенційної безпеки, який відчували люди розвинених західних суспільств упродовж повоєнних десятиліть ХХ століття, можливості для отримання вищої освіти серед молоді -- все це спричинило зсув між поколіннями у засвоєнні постматеріалістичних цінностей, таких як космополітизм і мультикультуралізм. Це викликало зростання підтримки ліволібертаріанських партій, що виступають за захист навколишнього середовища, прав людини та ґендерної рівності [Inglehart, Norris, 2016]. Внаслідок цього верстви, які колись культурно переважали у Західній Європі, неґативно відреаґували на розмивання їхніх привілеїв і статусу.

Ці події очікувано викликали, як зазначають Р. Інґлгарт і П. Норис, «контрреволюційну ретро-реакцію», особливо серед старшого покоління, менш освічених та білих людей, які відчувають занепад і активно відкидають дедалі більшу хвилю проґресивних цінностей, обурюються витісненням знайомих традиційних норм. Все це і сформувало пул прихильників, потенційно вразливих щодо популістських закликів [Inglehart, Norris, 2016]. Іншим наслідком ґлобалізації є труднощі у пошуку людьми позитивної соціальної ідентичності, незалежно від 'їхніх реальних компетенцій. Якщо представники з космополітичною ідентичністю характеризується загальною відкритістю, швидким набуттям нового досвіду тощо, то люди з традиційними класовими ідентичностями, що характерні для представників нижчого та робітничого класів, піддаються стигматизації та схильні до замкнутості. Ослаблена позиція менш освічених у «суспільстві знань» сприяє посиленню почуття соціальної, економічної та політичної вразливості. Менш освічені можуть бути розчаровані політичним домінуванням більш освічених або досвідом зневаги через відсутність освіти [Spruyt et al., 2016]. Таким чином, люди, які відчувають себе як економічно, так і культурно вразливими («невдахи ґлобалізації»), мають більшу готовність до підтримки популізму [Kriesi et al., 2005; Kriesi, 2014].

Ці тенденції притаманні не лише західноєвропейським суспільствам. Так, схильність до сповідування популістських орієнтацій у США змінюється в передбачуваний спосіб: вона сильніша серед тих, хто має нижчу освіту, не надто сильно пов'язана з низьким доходом, тісно пов'язана з ототожненням із неправ- лячими політичними партіями та радикальним консерватизмом, а також корелює з антиімміґрантською позицією [Hawkins, Riding, Mudde, 2012].

Р. Інґлгарт і П. Норис вирішили порівняти детермінанти поширеності популістських орієнтацій у розвинених країнах [Inglehart, Norris, 2016]. Вони висунули два припущення: 1) підтримка популізму випливає з перспективи економічної незахищеності верств населення, залежних від скорочення соціальних виплат, безробітних, некваліфікованих робітників з низькою заробітною платою внаслідок глибоких змін, пов'язаних з переходом до постіндустріальної економіки; 2) підтримка популізму є наслідком ретрореакції колись домінувальних верств населення на проґресивні зміни цінностей. Емпірична перевірка цих гіпотез виявила, що підтримка популізму в Європі загалом сильніша серед старшого покоління, чоловіків, менш освічених, представників релігійної та етнічної більшості. Втім, автори зазначають, що, за результатами емпіричного аналізу, вплив економічної незахищеності на зростання підтримки популізму є неоднозначним та суперечливим. Популістські партії дійсно отримали значно більшу підтримку серед менш забезпечених та серед тих, хто має досвід безробіття. Однак інші припущення не справдилися: наприклад, за професійними категоріями популістське голосування було найсильнішим серед дрібної буржуазії, а не серед некваліфікованих робітників фізичної праці. Популісти також отримували значно меншу підтримку серед верств, які залежать від соціальних виплат як головного джерела доходу домогосподарства, і серед тих, хто живе в містах. Натомість, навіть після застосування у логістичній реґресії соціально-демографічних предикторів всі п'ять шкал культурних цінностей виявилися більш послідовними провісниками підтримки популістських партій на виборах і вказували в очікуваному напрямку: підтримка популістських орієнтацій посилювалася антиімміґрантськими настроями, недовірою до ґлобального та національного управління, підтримкою авторитарних цінностей та ідеологічною самоідентифікацією [Inglehart, Norris, 2016].

Однак у країнах Центральної та Східної Європи пояснення детермінант популістських орієнтацій криється у тому, що громадяни цих суспільств мають більш матеріалістичні цінності, ніж жителі Заходу, які вийшли за межі занепокоєння про фізичну безпеку. Домінування матеріалістичних цінностей у східноєвропейських суспільствах робить людей менш уразливими до нападів політиків на абстрактні ліберальні інститути, такі як свобода слова та незалежність судів. Власне. коли йдеться не про електоральну поведінку, а суто про популістські орієнтації, то найбільш чітко даються взнаки чинники, пов'язані із соціально-економічним статусом. Б. Стенлі та М. Чешнік проаналізували вплив політичних знань (обізнаності про політичні інститути, право власності тощо) та соціально-економічного статусу на наявність популістських орієнтацій серед громадян Польщі. Виявилося, що роль соціально-економічного статусу є визначальною у опосередкуванні співвідношення між підтримкою популізму і політичними знаннями. Водночас аналіз встановив, що хоча нижчий рівень політичних знань асоціюється з вищим рівнем популізму, «інформовані популісти», попри те, частіше голосують за популістські партії, тоді як «необізнані популісти», найімовірніше, утримаються від голосування [Stanley, Czesnik, 2021: p. 11].

Інша відмінність між східноєвропейськими та західноєвропейськими популістами полягає в тому, що перші можуть розраховувати на підтримку не лише робітничого, а й середнього класу. Так, політичні настрої в Польщі не збігаються з тим, виграли ви чи втратили під час посткомуністичної економічної трансформації країни. Серед електорату правлячої популістської партії багато тих, хто загалом задоволений своїм життям і йде в ногу з розвитком країни [Sierakowski, 2018]. Однією з причин неоднозначного впливу економічних чинників на голосування за популістів у Східній Європі є розпорошений характер економічного ризику, який приховує зв'язок між голосуванням, рівнем доходу, рівнем освіти та професією. Наприклад, доступ до орендованої квартири або можливість придбати квартиру за ринковою вартістю на початку перехідного періоду був кращим показником економічної безпеки, ніж дохід або зайнятість у певній галузі [Bustikova, Kitschelt, 2009]. Через ці особливості в емпіричному аналізі важче охопити ризики, пов'язані з освітніми рівнями або рівнем доходу, які чіткіше проявляються у поясненні популістських орієнтацій у західноєвропейських суспільства.

У країнах, де існують вагомі етнічні меншини, важливим чинником ставлення до популістських ідей є належність до етнічної меншини: зокрема, виявилося, що угорська меншина у Словаччині боїться тиранії інтересів більшості [Stanley, 2011: p. 268]. Виборці також можуть бути незадоволені політикою, яка дає перевагу меншинам, через програми, спонсоровані з-за кордону, або через національні програми [Bustikova, 2017].

Таким чином, економічні проблеми переплітаються з проблемами ідентичності, тому що, зрештою, економічні проблеми пов'язані з питаннями національного суверенітету. Це особливо проявляється тоді, коли суспільство переживає жорстку економію або приватизацію, які сприймаються як результат поглинання національної економіки іноземними компаніями. Якщо у розвинених країнах ідеться про ностальґію «невдах ґлобалізації» за соціальним статусом, то у посткомуністичних країнах можуть зринати гасла відновлення національної ідентичності у зв'язку з неминучим зменшенням суверенітету внаслідок європейської політичної та транснаціональної економічної інтеґрацій.

Висновки

Незважаючи на те, що популізм може виникати в різних формах (ідейні особливості, стиль подання та організаційні атрибути), все ж існує науковий консенсус стосовно основних ознак популізму як універсальних для більшості сучасних суспільств, -- це сукупність ідей, які відображають народоцентризм, антиелітаризм та однорідність народу. Ці ідеї об'єднуються в цілісний набір маніхейських уявлень про те, що однорідний, чесний народ експлуатує і зраджує корумпована еліта.

У західних, усталених суспільствах глобалізація спричинила деіндустріалізацію, інформатизацію та зміну культурних цінностей та стереотипів. Зміни на ринку праці, масова імміґрація та мультикультуралізм призвели до зниження соціального статусу нижчого та робітничого класів та сприяли посиленню соціальної депривації цих соціальних верств. Як наслідок -- зростання популістських орієнтацій та підтримка популістських партій правого ґатунку. Натомість у посткомуністичних країнах Центрально-Східній Європи крім викликів ґлобалізації додалися питання корупції та регуляції економіки. Це викликало активізацію переважно лівопопулістських політичних акторів.

Отже, зумовлене культурними чинниками зростання підтримки популізму в розвинених суспільствах виводить цей феномен у правий фланґ і, відповідно, -- правий популізм. Натомість у менш розвинених країнах, де не лише ґлобалізація була причиною економічної депривації, підтримка популізму зумовлюється як культурними чинниками й відповідною правопопулістською риторикою, так і економічними чинниками через лівопопулістський ресентимент. Право-популістська риторика знаходить відгук серед громадян східноєвропейських суспільств через тиск наднаціональних інститутів (ЄС та транснаціональні компанії), що актуалізує потребу в захисті національного суверенітету та національної ідентичності.

Питання приватної власності, приватизації, економічного зубожіння, корупції та національної ідентичності є актуальними для України. Тому в разі спроби дослідити витоки популістських орієнтацій в Україні потрібно враховувати ці питання в інструментарії соціологічного опитування, оскільки українське суспільство пройшло через подібні трансформації і має багато чого спільного зі східноєвропейськими суспільствами. Важкі наслідки посткомуністичної трансформації, перехід до ринкової економіки, розбудова незалежної держави, формування національної ідентичності, війна з Росією -- всі ці виклики є поживним ґрунтом для ресентименту в українському суспільстві, що робить певні соціальні верстви вразливими до спокуси повірити популістським політичним силам.

Джерела / References