Ґендерний вимір паритетної демократії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ґендерний вимір паритетної демократії

Аліна Лясота

кандидат політичних наук, доцент кафедри політології,

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара м. Дніпро,

Стаття присвячена актуальній гендерній проблематиці дослідження паритетної демократії, що має велике теоретичне і практичне значення. Актуальність зумовлена загальною кризою сучасної демократії, пошуком нових та вдосконаленням наявних шляхів її розвитку, формуванням ефективних інституцій громадянського суспільства. Принцип паритетної демократії є обов'язковим компонентом у системі принципів демократії; Тендерна демократія виступає основою забезпечення рівності прав і свобод людини і громадянина у Тендерному аспекті. На думку автора, відсутність належного механізму забезпечення принципу Тендерної рівності поглиблює проблему соціальної несправедливості у суспільстві та, як наслідок, стримує сталий людський розвиток.

Ґендерна рівність нині є одним із фундаментальних принципів розвитку громадянського суспільства та правової держави. Принцип Тендерної рівності слід розуміти як сукупність зумовлених конкретно-історичним суспільним розвитком базових ідей та положень, що об'єктивують правові цінності щодо встановлення Тендерної справедливості в усіх сферах приватного, суспільного та державного життя і забезпечують розвиток правової держави й громадянського суспільства. Принцип Тендерної рівності виступає як мета, яку необхідно враховувати у правотворчості і правозастосуванні [4, с. 117].

У науковому дискурсі проблематика забезпечення принципу Тендерної рівності стала актуальною у світі та отримала сучасну наукову оцінку та нові шляхи вирішення із середини ХХ століття. Дослідники Тендерних проблем наголошують на тому, що саме держава відповідає за впровадження реальної Тендерної паритетності у сучасних умовах свого функціонування. Саме держава зобов'язана ухвалювати на всіх управлінських рівнях (державному, регіональному та місцевому) реалістичні програми розвитку, спрямовані на досягнення Тендерного балансу [1, с. 30-31]. Автор робить висновок, що сучасна модель демократії передбачає повноцінну участь у суспільно-політичному житті громадян обох статей, що дозволяє називати таку модель паритетною демократією. Нині забезпечення паритетної демократії та Тендерної рівності є однією з невід'ємних характеристик усіх демократичних держав.

Ключові слова: паритетна демократія, Тендерна політика, Тендерна демократія, Тендерні відносини, громадянське суспільство.

Alina Liasota

Ph.D in Political Science,

Associate Professor of the Political Science Department,

Oles Honchar Dniprovsk National University Dnipro

GENDER DIMENSION OF PARITY DEMOCRACY

The article is devoted to topical gender issues of parity democracy research, which has important theoretical and practical significance. The urgency is due to the general crisis of modern democracy, the search for new and improvement of existing ways of its development, the formation of effective institutions of civil society. The principle of parity democracy is a mandatory component in the system of principles of democracy; Gender democracy is the basis for ensuring equality of human and civil rights and freedoms in the gender aspect. According to the author, the lack of an appropriate mechanism to ensure the principle of gender equality deepens the problem of social injustice in society and, as a consequence, hinders sustainable human development.

Gender equality today is one of the fundamental principles of civil society and the rule of law. The principle of gender equality should be understood as a set of basic historical ideas and provisions determined by the specific historical social development, which objectify legal values for establishing gender justice in all spheres of private, public and public life and ensure the rule of law and civil society. The principle of gender equality acts as a goal that must be taken into account in law-making and law enforcement [4, p. 117].

In the scientific discourse, the issue of ensuring the principle of gender equality has become relevant in the world and has received a modern scientific assessment and new solutions since the middle of the twentieth century. Researchers of gender issues emphasize that the state is responsible for the introduction of real gender parity in the current conditions of its operation. It is the state that is obliged to adopt at all levels of government (state, regional and local) realistic development programs aimed at achieving gender balance [1, p. 30-31]. The author concludes that the modern model of democracy involves full participation in the socio-political life of citizens of both sexes, which allows us to call such a model a parity democracy. Today, ensuring parity democracy and gender equality is an integral feature of all democracies.

Key words: parity democracy, gender policy, gender democracy, gender relations, civil society.

До 80-х років ХХ століття жіночий рух в європейських країнах демонстрував практично повну відсутність інтересу до політики. Основними причинами підвищення інтересу до Тендерних аспектів політики у середині 1980-х років і пізніше можна назвати такі як: міжпартійна конкуренція, пошук нових політичних технологій; бажання з боку політичних партій до заохочення жіночого електорату; наявність зовнішнього тиску з боку певних неурядових жіночих організацій; наявність внутрішнього тиску з боку жіночих секцій та активних жінок у партіях; внутріпартійні організаційні зміни. Заходи щодо залучення жінок до політики складаються з освітніх програм, професійної підготовки, позитивних дій щодо відбору жінок. Представництво жінок в органах влади є необхідною умовою, але цього не досить, це ще не гарантує залучення жінок до влади. Важливою умовою є наявність жіночої мережі, під тиском якої можуть прийматися важливі рішення [6, с. 101]. Ступінь залучення жінок до політичної активності та доступу до прийняття рішень може розглядатись як ключовий показник ґендерної рівності суспільства. Ґендерна рівність у прийнятті рішень має розглядатись з точки зору того, чи перебувають жінки на посадах, обіймаючи які можна ухвалювати рішення або впливати на їх ухвалення нарівні з чоловіками.

Таким чином, принцип ґендерної рівності нині є невід'ємним складником демократичної та правової держави. Ефективне втілення ґендерної рівності забезпечує перехід до постматеріалістичних цінностей самореалізації, які сприяють економічному розвитку країн. Отже, ґендерний складник є важливою засадою становлення сталої демократії загалом.

Основними, найбільш поширеними проблемами у сфері ґендерних відносин у практиці держав світу натепер є такі: рівень безробіття серед жінок вищий, ніж серед чоловіків; заробітна плата чоловіків у середньому перевищує заробітну плату жінок, також частка жінок, що працюють на малооплачуваних посадах, значно вища; жінки, окрім професійної роботи, завантажені працею по господарству та вихованням дітей; дискримінація на ринку праці жінок через народження та виховання дітей; високий відсоток жінок серед трудових мігрантів; домашнє насильство стосовно жінок, у більш широкому плані - ґендерно зумовлененасильство; низький відсоток жінок на керівних посадах у державних та комерційних інституціях, проблеми для кар'єрного зростання жінок («скляна стеля», «скляні стіни», «липка підлога») [5, с. 22].

У Конституції України зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Принцип ґендерної рівності лежить в основі побудови сучасної правової держави і громадянського суспільства, в якому головним обов'язкомдержави є визнання, дотримання і захист прав і свобод людини і громадянина, які виступають найвищою цінністю. Законодавство всіх цивілізованих країн, а також міжнародно-правові акти в галузі прав людини фіксують як одну з обов'язкових демократичних вимог рівні права чоловіків і жінок у всіх сферах життя та заборону дискримінації щодо жінок під загрозою відповідальності, аж до кримінальної. При цьому для одних держав характерний «стандартний» варіант конституційного закріплення принципу рівності прав і свобод чоловіків і жінок (Німеччина, Канада, Угорщина, Греція, Польща, Франція, Швеція та ін.), а для інших - «пробільний» варіант, коли держави закріпили принципи рівності всіх перед законом і неприпустимість дискримінації з будь-якої підстави (Австрія, Бельгія, Бразилія, Албанія, Іспанія, Нідерланди). У країнах СНД реалізовані «частковий» (Азербайджан, Таджикистан, Узбекистан) і «розширювальний» (Україна) варіанти конституційного закріплення принципу рівності прав і свобод чоловіків і жінок [3, с. 3, 12-13].

Першим заходом, на якому було приділено увагу жіночому представництву у політичній структурі прийняття рішень, була Конференція Організації Об'єднаних Націй у Мехіко у 1975 р. [12, с. 5].

Комітет ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок зазначає: «Збереження традиційних стереотипів щодо ролі та обов'язків жінок і чоловіків у сім'ї та у суспільстві загалом є основними причинами несприятливого становища жінок у політичному житті, на ринку праці та в інших сферах» [13]. Стаття 2 Конвенції ООН 1979 р. «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» проголошує основні вимоги до країн-учасниць, які можна поділити на дві групи: перша - включення принципу рівноправності чоловіків і жінок до національних конституцій або іншого законодавства, друга - забезпечення за допомогою законів та інших відповідних засобів практичного здійснення цього принципу. У більшості країн світу, які ратифікували таку конвенцію ООН, перша вимога виконана. Стосовно другої вимоги міжнародних стандартів, то можливість її реалізації становить труднощі навіть для країн, які називають себе державами з високим рівнем добробуту населення.

Це пов'язано з національними традиціями, релігійними і звичаєвими нормами, а також з чинною практикою правозастосування [5, с. 201]. З метою результативно впроваджувати політику ґендерної рівності важливо застосовувати так званий комплексний підхід на рівні «дії зверху» (державної ґендерної політики) і «дії знизу» (низових ініціатив, тобто зусиль з боку жіночого руху) [9, с. 114].

Стаття 7 Конвенції ООН 1979 р. покладає на держав-учасниць обов'язок вживати відповідних заходів для ліквідації дискримінації щодо жінок у політичному та суспільному житті країн, зокрема, забезпечувати жінкам на рівних умовах з чоловіками право: 1) голосувати на всіх виборах і публічних референдумах та бути вибраними до всіх публічно-виборних органів; 2) брати участь у формуванні і здійсненні політики уряду, обіймати державні посади, а також здійснювати всі державні функції на всіх рівнях державного управління; 3) брати участь у діяльності неурядових організацій і асоціацій, що займаються проблемами громадського та політичного життя країни [5, с. 202]. Попри це, у деяких країнах світу, особливо з розвиненим феміністським рухом, спостерігається процес так званої «селективної інкорпорації жінок в органи державної влади під впливом вимог жіночої громадськості», за якої доступ до прийняття рішень у політичній, економічній, соціальній та інших важливих сферах життя суспільства одержує лише вузьке коло жінок, що мають високий рівень загальної і професійної підготовки [14, с. 121-122].

На доктринальному рівні у європейських та інших країнах світу проблематика паритетності жінок і чоловіків, насамперед у державно-владній та політичній сферах, почала розглядатися ще у 60-х рр. ХХ ст., в Україні - у 90-х рр. ХХ ст. Починаючи з 1988 р. концепція паритету і паритетної участі у виборах стає однією з базових на порядку денному Ради Європи: справжня демократія передбачає паритетну участь чоловіків і жінок на основі рівності у всіх інститутах політичної і державної влади, на всіх рівнях прийняття рішень. Паритет як рівність чоловіків і жінок стає певним вектором протесту, відтепер усі нарівні можуть брати участь у вирішенні політичних питань.

Принцип ґендерної рівності вийшов на міжнародний рівень у 1993 р. на Всесвітній конференції з прав людини, яка проходила у Відні, після чого всі документи ООН з прав людини включають питання про права жінки, а ґендерний підхід береться до уваги в усіх міжнародних заходах, що проходять під егідою ООН та її органів. У сучасному глобалізо- ваному світі паритетна демократія стоїть на порядку денному як нагальне завдання розвитку суспільства. Вона зумовлена практичним втіленням основних принципів і положень Декларації Тисячоліття ООН, що затверджена 189-ма державами світу в 2000 р. на Саміті Тисячоліття ООН [11, с. 15].

Сама концепція паритетної демократії була розроблена в 1994 р. Комітетом з рівності між чоловіками і жінками та Департаментом прав людини, які діють у структурі Ради Європи. Основна ідея концепції - забезпечення реальної рівності, насамперед жінок і чоловіків у структурах влади [7, с. 23].

У вересні 1995 р. у Пекіні відбулася Четверта Всесвітня конференція зі становища жінок, де було прийнято «Пекінську Декларацію та Платформу дій». У процесі підготовки до конференції проведено обговорення стратегії «паритетної демократії», яка відповідала вимогам західноєвропейських жіночих організацій - досягти представленості жінок і чоловіків в органах влади 50/50. Однак це питання на конференції не обговорювалося з причини його передчасності. Проте в рамках заходу підготовлено рекомендації державам-членамООН: досягати рівного представництва жінок і чоловіків в органах державної влади шляхом застосування у разі необхідності квот. Згідно з Пекінською платформою дій, основними завданнями національного механізму забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок є: формування законодавства щодо питань ґендерної рівності і контроль за його виконанням; забезпечення ефективного функціонування інституцій, відповідальних за реалізацію ґендерної політики в державі; забезпечення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок [9, с. 5].

Дослідниця О. Дашковська зауважує на необхідності розрізняти формальне закріплення принципу ґендерної рівності та концепції паритетної демократії в нормативно-правових актах та фактичне дотримання ґендерної рівності на практиці. Часто трапляється практичне недотримання цього принципу, незважаючи на його формальне декларування. Якщо для принципу правової рівності (рівність прав) досить його декларативного проголошення, то для забезпечення рівності можливостей потрібна ще й наявність інституційних механізмів практичної реалізації такої рівності, розробки спеціальних програм, проєктів та планів дій щодо питань ґендерної рівності; проведення досліджень та навчання щодо забезпечення [5, с. 78].

З часом ідея про паритет зазнала значних змін. З одного боку, дискусія про паритет і його характерні приклади простежується виключно у політичному просторі, з іншого боку, паритет означає не тільки підвищення представництва жінок у разі прийняття політичних рішень, а й рівні можливості з чоловіками у соціальній, культурній та інших сферах. Більше того, нині паритетна демократія розглядається не лише в ракурсі рівності прав і свобод обох статей: рівність має бути забезпечена будь-якому суб'єкту правовідносин чи групі осіб у всіх сферах функціонування суспільства [4, с. 31].

Концепція паритетної демократії набула особливої уваги на регіональній підготовчій нараді у Відні в 1994 р. у обговоренні становища жінок у Європі. Концепція увібрала у себе ідеї, які широко обговорювалися в ті роки жіночими організаціями західноєвропейських країн. Ці організації вимагали від своїх урядів і керівних органів Європейського співтовариства вжити конкретних заходів щодо забезпечення реальної рівності жінок у структурах влади. На переконання прихильників паритетної демократії, в результаті її встановлення виникне реальна основа для сталого розвитку суспільства. Виходячи із первинного змісту поняття «паритетна демократія», можна виокремити її ключові параметри: рівні права та рівні можливості для участі у суспільному житті та політиці всіх громадян, незалежно від статі; рівне представництво жінок та чоловіків на виборних та призначуваних посадах; паритетна участь жінок у законодавчому процесі (ґендерний баланс в парламенті) [7, с. 19]. Зазначимо, що не йдеться про абсолютизацію фактичної рівності, головною є саме рівність можливостей доносити свої інтереси і потреби до влади і суспільства загалом. Саме у цьому полягає сенс основних засад моделі паритетної демократії. Суттєвим протиріччям сучасної політики є протиріччя між двома критеріями, двома сторонами її існування - інституалізацією та участю, сферою діяльності політичних професіоналів та сферою, яка є прерогативою громадян. Це принципове теоретичне питання, яке безпосередньо торкається політичних прав жінок та механізмів досягнення рівноправ'я жінок та чоловіків у політичній сфері. Конкретизуючи це питання: на що насамперед орієнтуватися жінкам у своїх політичних правах - на розширення їхньої присутності в процесі політичної інсти- туалізації чи на збільшення кількості жінок у процесі участі [6, с. 100-101].

У сучасному світі сформульовано низку параметрів, за якими оцінюється стан ґендерної рівності: 1) політична участь - ґендерне представництво у владних інституціях; 2) доступ до ресурсів (розподіл критично важливих ресурсів, як-то політична й економічна влада, освіта і професійна підготовка тощо); 3) норми й цінності, які впливають на ґендерні ролі, розподіл праці за ґендерними ознаками; 4) права, які стосуються прямої і непрямої дискримінації за статтю, прав людини (включаючи свободу від сексуального насилля і позбавлення привілеїв), і доступ до судочинства в правовому, політичному або соціально-економічному оточенні; 5) вплив державної політики на усунення нерівності та сприяння ґендерній рівності [10, с. 66].

Дослідниця Т Краснопольська виділяє три рівні інституційних механізмів запровадження ґендерних підходів у соціально-політичній сфері. Перший міжнародний рівень представлений діяльністю міжнародних організацій та їхніх структурних підрозділів, до компетенції яких входять питання встановлення та контролю за дотриманням принципу ґендерної рівності; другий регіональний рівень представлений діяльністю спеціалізованих структур Ради Європи, Європейського Союзу та ОБСЄ; третій національний рівень становлять національні інститути держави та громадянського суспільства, до відання яких входять ґендерні питання [8, с. 11].

Інституційні механізми реалізації взаємодії держави та громадянського суспільства з ґендерних питань виявляються через співпрацю спеціалізованих ґендерних рад або рад з рівності з державними структурами, при яких вони створюються (наприклад, у Грузії така рада існує при голові парламенту, а в Норвегії - при президентові), а також зі спеціально уповноваженими центральними та місцевими органами влади [10, с. 72].

Одним з найбільш поширених інструментів забезпечення паритетної демократії є ґендерні квоти - спосіб забезпечення представництва осіб певної статі у владних структурах, відповідно до якого у законодавстві встановлюється певний відсоток місць у колективному органі або для кадрового складу будь-якого інституту, які зарезервовані для осіб певної статі (найчастіше для жінок) [10, с. 16]. У сучасному світі існують такі основні правові механізми впровадження ґендерного квотування: конституційні положення; виборче законодавство; 3) окремий закон про рівноправність (рівний статус); статути політичних партій. У різних державах може застосовуватися або один із цих механізмів, або відразу кілька в різних комбінаціях. Партійні квоти застосовуються у 61 державі, електоральні квоти - в 33, а резервування місць у парламенті - в 12 країнах [2, с. 51-52]. У різних державах може застосовуватися або один із цих механізмів, або відразу кілька в різних комбінаціях.

Паритетна демократія може бути затверджена у вигляді формування громадянського суспільства та становлення місцевого самоврядування. Саме тут, на відміну від «великої політики», відкритий простір жіночої самодіяльності, громадянських ініціатив - для реалізації жіночого соціального потенціалу. Сфера громадянського суспільства та структури місцевого самоврядування можуть бути використані як плацдарм для вибудовування паритетних відносин між чоловіками та жінками. Створення громадянського суспільства - шлях до паритетної демократії. Конкретне практичне просування паритетної демократії може виглядати таким чином: 1) організація широкої кампанії з пропаганди ідей ґендерної рівноправності серед пересічних громадян і представників влади; 2) координація дій жіночих організацій, їх співробітництво та солідарність у відстоюванні спільних інтересів та цілей; 3) відпрацювання механізмів реалізації принципу рівних прав і рівних можливостей у тих місцях, де жіночі організації вже досягли певних успіхів; 4) активне підключення жіночих організацій до процесу підготовки та укладання колективних договорів на підприємствах; 5) робота жіночих організацій із політичними партіями, державними структурами та інститутами влади [8, с. 9].

Таким чином, для реального впровадження паритетної демократії, окрім декларування принципів ґендерної рівності та рівноправної участі чоловіків та жінок у суспільно-політичному житті, необхідною є наявність правових та процедурних механізмів практичного впровадження таких принципів.

Ґендерна рівність постає нині однією з умов функціонування демократичного суспільства та ознакою правової держави. Це означає, що чоловіки й жінки мають однакові умови для реалізації своїх людських прав, однакові можливості робити вклад у національний, політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток суспільства. З метою досягнення ґендерної рівності нині створені різноманітні нормативно-правові та інститу- ційні механізми.

Список використаної літератури

гендерна рівність паритетна демократія

1. Баласинович Н.О. Ґендерна демократія: особливості становлення в Україні. Політи- кус : науковий журнал. 2020. № 5. С. 29-34.

2. Ґендерна політика у системі державного управління : підручник / за заг. ред. М.М. Білин- ської ; авт. кол.: М.М. Білинська, Л.В. Гонюкова, Л.О. Воронько та ін. Запоріжжя : Друкарський світ, 2011. 132 с.

3. Грибовська А.А. Конституційні засади ґендерної рівності в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02. Національний юридичний університет ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2019. 18 с.

4. Грицай І.О. Механізм забезпечення принципу ґендерної рівності: теорія та практика : монографія. Київ : «Хай-Тек Прес», 2018. 560 с.

5. Дашковська О. Національні державно-правові механізми захисту прав жінок: світовий досвід і шляхи вдосконалення. Вісник Академії правових наук України. 2004 р. №9 2(37). Харків : Право, 2004. С. 198-205.

6. Демчук Д.В. Перспективи паритетної демократії в Україні та завдання жіночого руху. Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / редкол.: С.В. Ківалов, Л.І. Кормич та ін. НУ «ОЮА», Південноукраїнський центр ґендерних проблем. Одеса, 2012. Вип. 47. С. 99-107.

7. Кормич Л.І. Основні напрями стратегії впровадження моделі паритетної демократії в сучасній Україні. Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / за ред Л.І. Кормич та ін. НУ «ОЮА», Південноукраїнський центр ґендерних проблем. Одеса : Фенікс, 2018. Вип. 62. С. 6-26.

8. Краснопольська Т.М. Взаємодія інститутів держави та громадянського суспільства в реалізації ґендерної політики України : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02 / кер. роботи Л.І. Кормич. Нац. ун-т «Одеська юридична академія». Одеса, 2013. 17 с.

9. Організаційні та правові елементи інституційного механізму забезпечення ґендерної рівності в Україні / За заг. ред. О. Пищуліна, С. Рябошапка, Т Марценюк. Запоріжжя : Друкарський світ, 2011. 140 с.

10. Основи ґендерної політики в парламентській діяльності : навчальний посібник. / За заг. ред. В.А. Гошовської. Київ : НАДУ, 2011. 100 с.

11. Черняхівська В.В. Ґендерна політика у системі державного управління: Україна та Європейський досвід : автореферат дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. Київ : б. в. 2017. 20 с.

12. Ballington J. Equality in Politics: A Survey of Women and Men in Parliament. Inter-Parliamentary Union. No. 54. 2008.

13. Committee on the Elimination of Discrimination against Women, Concluding Observations: Ukraine, UN Doc. CEDAW/C/UKR/CO/7, 5 February 2010, Para 24.

14. Sexual Politics and the European Union. The New Feminist Challenge. Providence. Oxford, 1996.

Размещено на Allbest.ru