Вплив теорій європейської інтеграції на правопорядки держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив теорій європейської інтеграції на правопорядки держав

Ольга Миколаївна Шпакович, доктор юридичних наук, професор, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Ярослав Миколайович Костюченко, доктор юридичних наук, радник з розвитку ТОВ «Планета Буд»

Резюме

Шпакович О.М., Костюченко Я.М. Вплив теорій європейської інтеграції на правопорядки держав.

У статті представлено результат теоретичного обґрунтування історичних, політичних, економічних, правових теорій інтеграції. Зокрема, проаналізовано такі, як: концепція неофункціонулізму, теорія міжурядового підходу, неінституціональна теорія, теорія «цільового об'єднання функціональної інтеграції», теорія багаторівневого управління, теорія «політики мереж», негативна і позитивна інтеграція.

Інтеграція третіх країн до Європейського Союзу на підставі укладених міжнародних угод з ЄС відображена у концепції гнучкої інтеграції, теорії різношвидкісної інтеграції, вибіркової інтеграції, концепції «концентричних кіл» і «піонерних груп». Поглиблення відносин Європейського Союзу з третіми країнами визначає теорії європейської інтеграції як передумови для «європеїзації» правопорядків третіх країн.

Ключові слова: європейська інтеграція, Європейський Союз, неофункціоналізм, економічна інтеграція, політична інтеграція, компетенція ЄС, правопорядок. європеїзація політичний економічний договір

Summary

Olha Shpakovych, Jaroslav Kostyuchenko. The influence of theories of European integration on the legal systems of the states.

The article presents the result of theoretical substantiation of historical, political, economic, legal theories of integration. In particular, the following were analyzed: the concept of neofunctionalism, the theory of intergovernmental approach, non-institutional theory, the theory of “targeted integration of functional integration”, the theory of multilevel governance, the theory of “network policy”, negative and positive integration.

The peculiarity of theories of European integration is that they follow the rapid and developed practical processes in European integration organizations.

Theories of integration substantiate the legal and socio-economic and political processes of consolidation within European countries and the functioning of the European Union itself, as well as these processes affect the EU's relations with third countries.

The gradual development of common policies implies that multinational integration is a process that is constantly evolving. This means that independent States may accede to it at any time, in accordance with the procedures and criteria established by the group, or withdraw if they consider that the common policies developed or envisaged by the group as defined by the majority of common interests are no longer coincide with their national interests.

The integration of third countries into the European Union on the basis of concluded international agreements with the EU is reflected in the concept of flexible integration, the theory of multi-speed integration, selective integration, the concept of “concentric circles” and “pioneer groups”. The deepening of the European Union's relations with third countries defines theories of European integration as prerequisites for the “Europeanization” of the legal systems of third countries.

Key words: European integration, European Union, neofunctionalism, economic integration, political integration, EU competence, legal systems.

Постановка проблеми

Європейська інтеграція є не тільки фактором прискорення економічного розвитку країн ЄС, зростання їхнього значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, а й центром тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн. Процес інтеграції країн Європи нині досяг рівня координації внутрішньої та зовнішньої політики держав - членів Європейського Союзу. Правове регулювання процесів інтеграції еволюціонувало від Договору про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, Договору про заснування Євратому, Договору про заснування Європейського економічного співтовариства до Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування ЄС. З огляду на це в доктрині було прийнято прив'язувати етапи інтеграції до правових форм закріплення таких стадій в установчих договорах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З початком функціонування європейських інтеграційних об'єднань зарубіжна доктрина почала досліджувати питання правового регулювання самої інтеграції, проблематикою економічних і політичних факторів, що спричиняють розвиток або гальмування процесів європейської інтеграції. Отже, саме доктриною було розроблено етапи та стадії європейської інтеграції (наприклад, Б. Баласса, Е. Хаас та ін.). Проблеми, пов'язані з послідовністю інтеграції, досліджували, зокрема, такі вітчизняні вчені, як В. Денисов, В. Копійка, В. Муравйов, Р. Петров, В. Посельський, К. Смирнова, О. Рудик та ін. Разом із тим залишається недостатньо дослідженим питання впливу європейської інтеграції на право- порядки держав.

Формулювання мети статті

Виходячи з цих міркувань, мета даної статті полягає в тому, щоб дослідити економічні та політичні теорії європейської інтеграції, що становлять основу для «європеїзації» право- порядків третіх країн.

Виклад основного матеріалу

Європейська інтеграція - передусім процес політичний. Однак саме економічний чинник європейської інтеграції є мірою її ефективності та визначає долю політичних рішень. Її економічний зміст набагато складніший і конструктивніший, ніж політичне об'єднання «наднаціонального» характеру. Із заснуванням Європейського економічного співтовариства (далі - ЄЕС) з'являється термін «європейська економічна інтеграція». Її метою було створення єдиного внутрішнього ринку, що об'єднує ринки руху осіб, товарів, послуг і капіталів, створює єдину систему економічного законодавства та гармонізовану економічну політику в межах усього ЄЕС. Інтеграція означає максимальний розвиток вільної торгівлі всередині інтеграційного угруповання та одночасне посилення протекціонізму у відносинах між її учасниками і рештою світу. Зважаючи на це, питання про раціональність чи ірраціональність регіональної інтеграції врешті-решт зводиться до зіставлення двох протилежних ефектів. Уперше концепцію «створення торгівлі» та «розмежування торгівлі» запропонували Дж. Вінер та М. Біє в 1950 р., тобто ще до заснування митного союзу. З одного боку, якщо внаслідок створення зони вільної торгівлі (далі - ЗВТ) або митного союзу виникає заміна витратного внутрішнього виробництва дешевшим імпортом, має місце «створення торгівлі» (trade creation)¹. З другого боку, якщо наслідком інтеграції є заміщення дешевшого імпорту із третіх країн дорожчим із країни-партнера по зоні вільної торгівлі або митному союзу, то виникає «розмежування торгівлі» (trade diversion).

З розвитком інтеграції європейських держав з'явилися теоретичні обґрунтування такого процесу. Особливістю теорій європейської інтеграції є те, що вони слідують за швидкими та розвиненими практичними процесами у європейських інтеграційних організаціях, а не навпаки. Теоретики європейської інтеграції аналізували практику Євросоюзу, намагаючись інтерпретувати її в категоріях політичних, економічних, соціологічних учень. Економісти почали вивчати феномен інтеграції вже після того, як він став частиною економічної реальності².

Теорії інтеграції можна розглядати одночасно із двох боків. З одного боку, вони обґрунтовують правові та соціально-економічні й політичні процеси консолідації всередині європейських країн та функціонування самого Європейського Союзу. З іншого - ці процеси впливають і на відносини ЄС із третіми країнами, головним чином сусідами³. Отже, ми пропонуємо виділити різноманітні теорії інтеграції «всередині» європейського об'єднання, з одного боку, а з іншого - представити доктринальні теорії інтеграції «зовні», у відносинах Європейського Союзу із третіми країнами.

Теорії європейської інтеграції обґрунтовували процес згуртування країн Європи у європейське об'єднання, ставлячи в основу політичну складову. Таким чином обґрунтовувалися політичні теорії європейської інтеграції.

Процеси європейської інтеграції були предметом різних історичних концепцій, зокрема таких, як нео- функціоналізм і теорія міжурядового підходу. Головна відмінність зазначених концепцій полягала у протилежній оцінці соціальної природи інтеграції та ролі національної держави. Неофункціоналісти, такі як Е. Хаас⁴ та Л. Ліндберг⁵, пов'язували інтеграцію із суспільними процесами, із цілеспрямованою діяльністю політично активних груп; інтеграцію вони розуміли як наслідок спонтанної політичної взаємодії. Прихильники міжурядового підходу (С. Хоффман⁶, Д. Пучала⁷), навпаки, наголошували на центральній ролі держав в інтеграційному процесі. Практичний результат останнього був, на їхню думку, вектором зіткнення національних інтересів і співвідношення національних сил держав.

Американський професор Е. Моравчик висував «концепцію міждержавництва», що передбачала застосування «ліберального міжурядового підходу»⁸. Основними відправними точками такої моделі стали: формування спільних національних інтересів; делегування національними урядами політичних повноважень наднаціональним інституціям; диверсифікація міжурядових систем, покликаних регулювати економічну взаємозалежність; політична координація спільних дій тощо. Така концепція Е. Моравчика містила як позитивні моменти (у ній уперше згадується про наявність національних інтересів), так і цілу низку суперечливих, адже опис механізму, як гармонізувати національні інтереси з наднаціональними цінностями, був відсутнім. Особливо помітною така тенденція стала після останніх розширень ЄС у 2004 р. та 2007 р., адже нові учасники, поділяючи загалом європейські цінності, усе ж менше погоджуються на компроміси і жорсткіше обстоюють національні інтереси, насамперед в економічній сфері.

У 80-х рр. XX ст. набуває поширення також неоінституціальна теорія. Її основними фундаторами є Дж. Марч та Дж. Ольсен⁹. Вони наполягали на тому, що роль наднаціональних структур під час переходу інтеграційного процесу на новий якісний рівень має зростати. Учені переконливо продемонстрували, що саме ці інституції збільшують кількість актів, які ухвалюють.

Розглядаючи теорії інтеграції, на нашу думку, варто звернути увагу на теорію «цільового об'єднання функціональної інтеграції», яку на початку 1970-х рр. сформулював Г. Іпсен¹⁰. Головне припущення дослідника полягає в тому, що компетенція колишніх європейських співтовариств предметно обмежена технічною сферою. На думку вченого, організації є технократичними машинами для спільного вирішення економічних і соціальних проблем, що дає змогу запобігти політичним конфліктам. Г. Іпсен виходить із відсутності в європейської інтеграції політичного характеру: «Сутність завдань, що стоять перед співтовариством, ... визначається їхньою нейтральністю., оскільки вони стоять поза політикою»¹¹.

Модернізацію теорії неофункціоналізму нерідко пов'язують також із 70-ми рр. XX ст. і називають при цьому ім'я Дж. Ная. Саме він запропонував сім процесуальних механізмів: перегляд спільних завдань, зростаюча взаємодія, формування коаліцій, «соціалізація еліт», формування регіональних груп, ідеологічно визначений заклик, «залучення зовнішніх акторів», які мали б посилити інтеграційні процеси у суспільстві.

Примітним є той факт, що інтерес до неофункціональної теорії суттєво зріс після розширення ЄС у 2004 р. Зазначена теорія була поширеною для періоду становлення Європейського Союзу та дослідження основ наділення компетенціями його інститутів¹². Нині вона вже не настільки актуальна, однак ефект «проникнення» (spill-over) спостерігається і в економічній інтеграції держав-членів, а також і в поширенні права ЄС на треті країни.

Після того, як у середині 1980-х рр. посилився та водночас помітно ускладнився інтеграційний процес, з'явилися прихильники «історичного компромісу» між наднаціональним і міжурядовим першопочатками у практиці інтеграції. Так, Дж. Пайндер запропонував нову концепцію «неофедералізму», що зводилася до складного злиття неофункціонального бачення взаємозв'язку соціальних і політичних явищ і федералістської думки про конституційні проблеми та принципи європейської інтеграції¹³.

У 90-ті рр. з'явилася низка наукових праць, у яких йшлося про те, що за своєю природою процес інтеграції є надзвичайно різноманітним. З огляду на це теорії не переплітаються одна з одною. Наприклад, основою теорії багаторівневого управління (multilevel governance) є існування компетенцій різних рівнів, що перетинаються, і взаємодія політичних акторів, яка пронизує всі ці рівні компетенцій. Цю ідею обстоювали Г. Маркс та Ф. Нельсен¹⁴. Вони вважали, що Євросоюз є політичним утворенням, у якому влада розподілена між різними рівнями управління і між суб'єктами, а між секторами прослідковуються істотні відмінності у способах управління. Зокрема, Дж. Пітерсон аналізує три рівні ухвалення рішень у Євросоюзі. По-перше, це - «суперсистемний рівень», на якому ухвалюються історичні рішення, що змінюють Євросоюз як політичну систему. Власне, цей рівень і є рівнем інтеграції в широкому сенсі, саме він є предметом традиційних теорій інтеграції. По-друге, «системний рівень», або «рівень реалізації політики», на якому відбувається практична трансформація інтеграційних інститутів. Інструментом теоретичної інтерпретації цього процесу можна назвати інституціоналізм, що заснований на принципі раціонального вибору¹⁵. У розумінні таких учених, як К. Армстронг і С. Балмер, інститути є формально-юридичними конструкціями та сукупністю правил прийняття рішень, що накладають певні зобов'язання на політичних акторів, які керуються власними інтересами¹⁶. По-третє, «мезосистемний рівень», або рівень формування політики, що отримав відображення в теорії політичних мереж, суть якої полягає в тому, що є певне коло акторів і потенційних учасників, які поділяють спільну ідентичність або інтерес у конкретному секторі політики¹⁷. Прихильниками такої теорії були Й. Блаттер, Е. Бомберг, Т. Борцель, Д. Марша, Дж. Пітерсон, Р. Родес, Т. Саарелайнен, Дж. Фалкнер, К. Хей та ін.

Серед багатьох інших методологічних ідей заслуговує на увагу також теорія «політики мереж», що була запропонована Дж. Петерсоном¹⁸. Певною мірою цю теорію можна вважати модифікацією неофункціоналіз- му, оскільки під мережею автор розуміє розгалужену систему управління у вигляді євроструктур, що забезпечуватиме спільну взаємозалежність (mutual interdependency).

Основна мета багатонаціональної інтеграції - досягнення миру та безпеки серед держав-членів, так само, як і між ними та рештою світу. Однак, на відміну від військового союзу, де ця мета досягається шляхом різноманітних зобов'язань політичного та військового характеру, схема багатонаціональної інтеграції будується поступово за допомогою великої кількості спільних політик, зміцнюючи спільні інтереси та створюючи справжню солідарність серед держав-членів¹⁹.

У свою чергу, економічні теорії доповнюють правові та політичні теорії інтеграції. Перший крок до осмислення економічних основ європейської інтеграції зробив Я. Тінберген²⁰, а згодом його ідеї розвинули такі західні вчені, як П. Кептейн та П. ВерЛорен²¹. Спробу визначення європейської інтеграції зробив ще у 70-ті рр. XX ст. голландський учений Я. Тінберген, який проводив розмежування між «негативною» та «позитивною» інтеграцією. Дослідник вважав, що спільний ринок було створено шляхом «позитивної» та «негативної» інтеграції. Негативна інтеграція передбачає просте усунення бар'єрів на шляху до транскордонного переміщення осіб, товарів, послуг і платежів, що їх загалом можна охарактеризувати як ресурси, необхідні для виробництва товарів і послуг: потреба у трудових ресурсах втілилася в необхідність створення свободи руху осіб; потреба в інвестиційних ресурсах - у свободу руху капіталів та платежів. Відповідно до економічних теорій розвитку негативна інтеграція приводить до посилення конкуренції, зниження цін і підвищення якості товарів, послуг та факторів виробництва і, відповідно, до зростання ефективності економіки. «Позитивну інтеграцію» Я. Тінберген розумів як процес ухвалення наднаціональних законів і створення відповідних інститутів, що суттєво збільшувало, на його думку, мобільність факторів виробництва. Звідси позитивна інтеграція охоплює створення спільних зовнішньоекономічних зносин та спільної політики конкуренції.

Отже, процес європейської економічної інтеграції історично можна представити як паралельний процес як негативної, так і позитивної інтеграції. Проте одного процесу негативної інтеграції недостатньо для утворення спільного ринку. Реальна економіка управляється за допомогою широкого кола правил, норм та інших інструментів урядової політики, які в сукупності створюють суттєву перешкоду міжнародній економічній інтеграції (національні санітарні норми, преференційні державні закупівлі, промислова політика, а також національна система оподаткування і субсидій).

Необхідність гармонізувати національні політики та розробити спільний підхід виникає тому, що в іншому випадку це підриває основи вільної та чесної конкуренції в митному союзі. Це є позитивною інтеграцією, за якої гармонізація відповідних національних політик необхідна для ефективного функціонування спільного ринку. На нашу думку, Європейський Союз у сучасному його функціонуванні (після набуття чинності Лісабонським договором), маючи у своєму арсеналі спільну торговельну й антимонопольну політики, перебуває на стадії завершеної позитивної інтеграції.

Найвагоміший внесок у теорію європейської економічної інтеграції зробив Б. Баласса, який спробував систематизувати динамічні ефекти інтеграції та їхній вплив на темпи розвитку економік розвинених країн. Дослідник визначив такі стадії європейської економічної інтеграції: створення ЗВТ, митного союзу, спільного ринку, економічного союзу та повна економічна інтеграція²².

На першому етапі економічної інтеграції (створення ЗВТ) держави-учасниці скасовують імпортні тарифи та квоти в торгівлі між собою, водночас зберігаючи національні імпортні тарифи і квоти в торгівлі із третіми країнами. На цьому етапі не спостерігається позитивної інтеграції, описаної вище. Держави-учасниці залишаються тільки в межах правил ГАТТ/СОТ.

Другий етап - митний союз, у межах якого держави-учасниці не тільки знищують бар'єри у взаємній торгівлі, а й домовляються про спільний митний тариф у торгівлі із третіми країнами. На цьому етапі також не передбачається позитивної інтеграції, і рамками відносин держав-учасниць залишаються правила ГАТТ/СОТ²³.

На третьому етапі (спільний ринок) митний союз доповнюється знищенням бар'єрів на шляху руху факторів виробництва між державами-членами. Оскільки правила ГАТТ не поширюються на фактори виробництва (рух робочої сили та капіталів), то на цій стадії держави виходять за межі зазначених правил.

На четвертій стадії, за теорією Б. Баласси, створюється економічний союз держав-членів. На цьому етапі, сформувавши спільний ринок, країни переходять до гармонізації економічної політики з обмеженою метою - недопущення дискримінації між економічними операторами держав-членів.

П'ятий етап - це повна економічна інтеграція. Вона передбачає повну уніфікацію грошово-кредитної, податкової, соціальної та антикризової політик, створення наднаціональної влади, рішення якої для держав- членів уже є обов'язковими. Отже, процес європейської інтеграції пройшов шлях від створення зони вільної торгівлі, митного союзу, спільного ринку, економічного та валютного союзу до створення союзу політичного²⁴.

Отже, концепція Б. Баласси розкриває логіку поступового руху економічної інтеграції, що відтворилася у хронології розвитку процесів інтеграції в межах Євросоюзу. Однак ми вважаємо, що ця концепція була б занадто ідеалістичною, якби не реалістичні процеси у Європі. Звісно, перші чотири етапи інтеграції історично мали місце у процесі розвитку Євросоюзу. Елементом п'ятого етапу є заснування власне європейського інтеграційного об'єднання із «триопорною» структурою. Проте не в усіх сферах держави-члени погодилися передати свою суверенну компетенцію наднаціональній владі (приміром, у зовнішній політиці, оборонній політиці, політиці безпеки). Цим пояснюється провал Угоди про прийняття Конституції для Європи.

Тим часом Лісабонські Договір про Європейський Союз (далі - ДЄС) та Договір про функціонування Європейського Союзу (далі - ДФЄС), що набрали чинності 1 грудня 2009 р., підтверджують концепцію Дж.-М. Фавре про політичний союз як найвищий рівень європейської інтеграції²⁵. Однак, відповідно до «компромісного» рішення держав-членів, цей договір не надає Євросоюзові виключної компетенції у сфері оборони та спільної зовнішньої політики. Отже, можна зробити висновок про те, що концепція Б. Баласси виправдовує себе стосовно процесів європейської економічної інтеграції, а не європейської «політичної» інтеграції.

У цьому зв'язку дослідження іншого вченого, Алі М. Ель-Аграа²⁶, дають повне уявлення про переваги створення зони вільної торгівлі та митного союзу. Серед таких переваг дослідник називає: зростання ефективності виробництва внаслідок розширення спеціалізації згідно із законом порівняльних переваг; збільшення обсягу виробництва завдяки кращому використанню ефекту економії масштабу виробництва, що виникає як наслідок збільшення розмірів ринку; зміцнення переговорних позицій на міжнародній арені, що дає змогу досягати поліпшених умов торгівлі; зміни у сфері ефективності виробництва, які стають необхідними внаслідок посиленої конкуренції; породжені прискоренням науково-технічного прогресу зміни, що позначаються як на кількості, так і на якості факторів виробництва.

За Алі М. Ель-Аграа, вищі форми економічної інтеграції дають додатковий позитивний ефект унаслідок: збільшення мобільності факторів виробництва у процесі зникнення бар'єрів, що заважають транскордонній торгівлі; координації грошово-кредитної та податкової політики; забезпечення повної зайнятості та прискореного економічного зростання²⁷.

Можна погодитись і з твердженням Д. Мітрані про примат економіки над політичною співпрацею. Дослідник вважав, що секторальна інтеграція поступово переростає в нову систему з автономною інститу- ційною структурою. Підтвердженням такої теорії може служити еволюція європейських інтеграційних відносин зі сфери вугілля та сталі й атомної енергії (ЄОВС, Євратом) до широкої компетенції європейських співтовариств у сфері торгівлі товарами (ЄЕС і згодом ЄС)²⁸. Продовжуючи цю думку, Е. Хаас, який уперше вивів теорію неофункціоналізму, зауважував, що інтеграція змінює не тільки форму, а й зміст діяльності²⁹. Така система, за словами вченого, має діяти як єдине політичне ціле. З огляду на це теорія неофункціоналіз- му звертається до аналізу становлення європейських співтовариств як політичної системи (т. зв. «community method»). Е. Хаас розглядає інтеграцію як процес, у якому «національні актори переконуються в доцільності перенесення своєї лояльності, політичної активності в бік нового політичного центру, інститути якого володіють повноваженнями і претендують на такі повноваження щодо національних держав»³⁰.

Також Д. Мітрані досліджував багатонаціональний інтеграційний процес, який можна визначити як добровільне заснування (через договір, укладений між незалежними державами) спільних інституцій та поступове формування їхніх спільних політик, що керуватимуться спільними цілями й інтересами. Оскільки він є «добровільним», то багатонаціональний інтеграційний процес, вочевидь, відрізняється від будь-якої форми примусового врядування чи коаліції націй або держав. Слід відрізняти «багатонаціональний» (multinational) інтеграційний процес між декількома націями від «міжнародної (international) інтеграції» Д. Мітра- ні³¹, до якої залучені всі або більшість націй світу. Його також необхідно відрізняти від «регіональної інтеграції», концепції, яку використовують для означення інтеграції різних держав певного регіону світу, але яку фактично слід було б застосувати для пояснення інтеграції окремих регіонів певної держави - процесу, що триває в більшості країн світу. Міжнаціональна інтеграція може відбуватися всередині однієї країни, де є кілька націй, але в такому разі її інституції базуються на федеральній конституції, а не на договорі між незалежними державами.

Поступовий розвиток спільних політик передбачає, що багатонаціональна інтеграція є процесом, який безперервно еволюціонує, без чітко визначеної кінцевої дати. Оскільки процес є добровільним, то це означає, що незалежні держави можуть приєднатися до нього будь-коли, відповідно до процедур і критеріїв, встановлених групою, або ж вийти з нього, якщо вони вважатимуть, що спільні політики, розроблені або передбачені групою відповідно до визначення більшістю спільних інтересів, уже не збігаються з їхніми національними інтересами.

Західна економічна наука розрізняє «інтеграцію ринків» й «інтеграцію політики»³². Остання так само поділяється на кілька типів: економічний федералізм, що є найвищим рівнем міждержавної економічної співпраці; інтеграцію європейського типу; менш розвинену регіональну інтеграцію, яка не виходить за межі зон вільної торгівлі і митних союзів; міжнародно-правове регулювання світової економіки й інших видів економічної діяльності в межах СОТ та інших міжнародних економічних організацій. Поняття «інтеграція ринків» та «інтеграція політики» існували ще до заснування Європейського Співтовариства; єдині національні ринки формувалися внаслідок як стихійного розвитку торгівлі та поділу праці, так і цілеспрямованої політики держав.

Пошук оптимальної моделі інтеграційного об'єднання властивий європейцям завжди. З кількісним розширенням Євросоюз змушений вдаватися до поглиблення інтеграції, а також здійснення реформування інсти- туційної структури та процедури ухвалення рішень³³. Варто наголосити, що на сучасному етапі інтеграції Європейський Союз стоїть перед іще більшими викликами з удосконалення та видозміни теорій інтеграції.

Після референдуму Великої Британії щодо виходу з лав Європейського Союзу (Брексіт, англ. Brexit) можливим є відхилення або корегування теорій інтеграції. Наприклад, П. Крег вважає, що основою, яка може похитнутися, буде національна конституційна відповідальність за зобов'язання, узяті перед ЄС³⁴. Зауважимо, що деякі дослідники підкреслюють: у сучасному світі інтеграція та дезінтеграція розвиваються асинхронно, як два різноспрямовані процеси³⁵. Інтеграція та дезінтеграція є об'єктивними взаємопов'язаними процесами. Більше того, дезінтеграція формує передумови інтеграції на нових кількісних і якісних засадах. Не ставлячи за основну мету дослідження зазначеного процесу в Європейському Союзі, варто лише наголосити, що теорії лише будуть розвиватися залежно від правового оформлення процесів виходу з європейського об'єднання, що в майбутньому зумовить видозміну правових відносин Великої Британії з європейськими об'єднаннями.

Таким чином, доктрина європейської інтеграції слідувала за практикою, намагаючись інтерпретувати її в категоріях політичних, економічних, соціологічних учень.

На етапі інтеграції європейських країн можна спостерігати й теорії інтеграції третіх країн до Європейського Союзу. На підставі укладених угод із ЄС можна виділяти різні теорії інтеграції до об'єднання. Такими теоріями є концепція гнучкої інтеграції, теорія різношвидкісної інтеграції, вибіркова інтеграція, концепції «концентричних кіл» і «піонерних груп». Зокрема, різнорівнева та різношвидкісна інтеграція передбачає, що кожна держава-член самостійно визначає, у яких із напрямів розвитку інтеграції або окремих інтеграційних заходах вона бере участь і в якому обсязі³⁶. Ступінь інтеграції держави-учасниці залежить від виконаного обсягу заходів, передбачених у попередніх умовах інтеграції. За своєю суттю це є проявом принципу «умовності» (conditionality), який є основним у європейській політиці сусідства. При цьому жодна зі сторін не може перешкоджати іншим державам-учасницям прискорено просуватися до вищого рівня інтеграції. На початку зародження цієї концепції, за словами Е. Грабітца, вона була спрямована на впровадження федерального політичного союзу в кілька етапів, внаслідок чого деякі держави співпрацюють ближче на більш ранній момент часу, а інші - наслідуватимуть цей приклад пізніше³⁷.

Згодом професор Ф. Шарпф в аргументуванні пішов далі й запропонував постійне співіснування декількох стандартів як основного принципу для ЄС. Він порадив увести різні стандарти для різних груп членів на постійній основі, залежно від готовності країн³⁸. Ураховуючи дискусійність зазначеного питання в самому ЄС, європейська доктрина запропонувала навіть класифікацію «різношвидкісної інтеграції» та диференціації. Її автором став А. Стаббс. Учений розрізняв часову, територіальну та секторальну диференціації³⁹. Зазначена концепція нині представлена й ідеями у сфері зовнішніх зносин Європейського Союзу із третіми країнами. Зокрема, К. Дисон⁴⁰, А. Стабб⁴¹, А. Варлей⁴², К. Холзінгер⁴³ викристалізували концепцію співпраці ЄС із третіми країнами на різних рівнях інтеграції.

Визнаючи потребу в тіснішій співпраці між окремими європейськими державами як засобі відновлення інтеграційної динаміки ЄС, Х. Ведрін розглядав ідею «змінної геометрії», тобто формування поглибленого співробітництва між різними державами в різних сферах європейської інтеграції без формального його закріплення і без окремої інституційної системи, як придатнішу до застосування, більш того, як єдиний ефективний інструмент функціонування ЄС після розширення на Схід⁴⁴.

У зв'язку з неоднозначним ставленням до ^проєктів диференційованої інтеграції у своєму виступі у Бундестазі 27 червня 2000 р. Ж. Ширак слідом за Й. Фішером виклав своє бачення «багатошвидкісної Європи», що ґрунтується на необхідності формування відкритої для приєднання «авангардної групи» («groupe pionnier») європейських держав, які воліють брати участь у поглибленій співпраці, одразу після підписання нового договору за результатами міжурядової конференції в Ніцці. Він виділив три сфери, які було доцільно залучити до об'єкта такої співпраці - економічна політика, політика безпеки й оборони та боротьба зі злочинністю, тобто всі ті напрями, що регулювались міжурядовою процедурою і не входили до комунітарного методу управління⁴⁵.

У європейській доктрині також набуває широкого поширення явище конституціоналізації права ЄС, що пов'язується із розширенням правотлумачної діяльності Суду ЄС⁴⁶. Вітчизняна доктрина просунулася далі й відзначила, що механізм конституціоналізації, який пов'язаний передусім з інтеграційними процесами, може функціонувати не тільки у внутрішній, а й у зовнішній міжнародно-правовій сфері⁴⁷.

На сьогоднішній день у відносинах Європейського Союзу із третіми країнами помітна тенденція до активнішого просування ідей європейської інтеграції, причому з різними регіонами на різних стадіях інтеграції. І вирішальним для розвитку європейської економічної інтеграції є принцип захисту ринкової економіки з метою ефективного функціонування внутрішнього ринку. У цьому зв'язку в європейській доктрині набуває поширення теорія «європеїзації». Зокрема, Р. Ландрех називає європеїзацію поступовим процесом переорієнтації форми політики держави щодо залучення політичної та економічної динаміки ЄС до частини організаційної логіки національної політики⁴⁸. Конкретизує зазначене твердження Т. Бьорзель, який вважає це процесом, за допомогою якого внутрішні напрями національної політики держави стають дедалі більш схильними до європейської політики⁴⁹. За своєю суттю цей процес має дві форми - процес європеїзації всередині Європейського Союзу та поширення його права на треті країни за рахунок імплементації положень об'єднання у правопорядки третіх країн.

Власне бачення концепції демонструють Т. Рісс, М. Коул і Дж. Капарозо. Європеїзація, на їхню думку, означає виникнення і розвиток на європейському рівні особливих структур управління, а саме - політичних, правових і соціальних інститутів⁵⁰. Основне завдання таких установ зводиться до налагодження взаємодії між державами - членами ЄС та інститутами об'єднання.

Більш розширене тлумачення концепції європеїзації подали C. Балмер і C. Радаеллі. Вони визначають європеїзацію як формування, поширення та інституціоналізацію формальних і неформальних правил, процедур, політичних парадигм, способів дій, спільних переконань і норм, які спочатку були розроблені і консолідовані на рівні Європейського Союзу, а згодом інкорпоровані в національне законодавство його держав-членів⁵¹.

Висновки

Загалом можна стверджувати, що право ЄС пройшло тривалий час свого формування та, по суті, спричинило виникнення «особливого правопорядку», який характеризується як sui generis⁵². При цьому доктрина наголошує, що і сам правопорядок ЄС постійно зазнає змін внаслідок свого формування та розвитку. Тим самим правопорядок стає «живим» правом, що постійно еволюціонує.

Компетенція ЄС зберігає свій гетерогенний характер і після набрання чинності Лісабонського договору. Незважаючи на ліквідацію трьохопорної структури Європейського Союзу і розширення його компетенції, метод скоординованої субординації як і раніше залишається основним засобом правового регулювання суспільних відносин, найбільш точно відображає його специфіку.

Політичні й економічні теорії європейської інтеграції підтверджують історичну хронологію розвитку процесів інтеграції в межах ЄС. Причому і функціональні принципи права Європейського Союзу відображають динамічний характер еволюції об'єднання, у всій діалектичній суперечливості його розвитку через єдність і боротьбу протилежностей. Інтеграцію в межах Європейського Союзу можна розглядати як унікальне явище, що не має своїх аналогів у світовій практиці.

Література

²⁶ Handbook on European Enlargement. A commentary on the enlargement process / ed. by Ott A. & Inglis K. - P. : T.M.C. Asser press, 2002. 1116 p.

²⁷ Handbook on European Enlargement. A commentary on the

Костюченко Я.М. Правове регулювання співробітництва України та Європейського Союзу : монографія. Київ : LAT&K, 2011. 205 с.

² Кравчук І.В., Парапан М.В. Гармонізація національних правових систем із правом ЄС. Київ: Вид. дім «Слово», 2004. 320 с.

³ Костюченко Я.М. Аксіологічні константи економічної політики Європейського Союзу: міжнародно-правовий аспект. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія : Юриспруденція. 2016. Вип. 19. С. 173-175.

⁴ Holzinger K. `EU Environmental Policy in the Joint-Decision Trap? The Critical Balance between Negative and Positive Inte-gration' G. Falkner (ed), Exits from the Joint-Decision Trap: Comparing EU Policies. Oxford University Press, 2011.

⁵ Mengozzi P. European Community Law: From Common Market to European. Boston : Kluwer Law International, 1995. 789 p.

⁶ Kostyuchenko Yaroslav. Implementation of the European experience of government regulation of investmet processes. Visegrad Journal of Human Rights. 2019. No3 (volume1). P. 125-130.

⁷ Європейський Союз: економіка, політика і право : енцикл. слов. / редкол. : В.В. Копійка (гол.), О.І. Шнирков (заст. гол.), В.І. Муравйов та ін. Київ : ВПЦ «Київський університет», 2011. 368 с.

⁸ Petrov R. The EU - Ukraine Association Agreement: A New Legal Instrument of Integration Without Membership? / R. Petrov, Loo G. van der, Elsuwege P. van. Kyiv Mohyla Law & Politics Journal. 2015. № 1. P. 1-19.

⁹ Muller-Armack A. Wirtschaftsordnung und Wirtschaftspolitik. Freiburg, 1966. 767 p.

¹⁰ Lasok K. Law & Institutions of the European Union. - 7th ed. L. : Butterworths, 2001.

Lasok K. Law & Institutions of the European Union. - 7th ed. L. : Butterworths, 2001.

¹² Костюченко Я.М. Стан та перспективи правового регулювання відносин України з Європейським Союзом. Актуальні проблеми міжнародних відносин : зб. наук. праць. 2008. Вип. 76. Ч. ІІ. С. 220-222.

¹³ Smith M. The Legalization of EU Foreign Policy / M. Smith. Journal of Common Market Studies. 2001. Vol. 39. № 1. P. 46-59.

¹⁴ Marks G. Competences, Cracks and Conflicts: Regional Mobilization in the European Union / G. Marks, F. Nielsen, L. Ray, J. Salk. Governance in the European Union. London: Sage Publiations., 1998. P. 41.

¹⁵ Robbins L. The theory of Economic Policy. L., 1952. 287 p.

¹⁶ Compact lectures on selected aspects of the European Union Law / R. Arnold, M. Cremona, S. Huber, W. Dobrowz, L. Mistelis, A. Schultz. Lviv : LA «Piramida», 2004. 232 p.

¹⁷ Угода про асоціацію між ЄС та Чехією. Official Journal. 1994. L 360/2.

¹⁸ Robbins L. The theory of Economic Policy. L., 1952. 287 p.

¹⁹ Абашидзе А.Х. Международные договорные нормы в системе европейского права. Преподавание права Европейского союза в российских вузах : мат. семинара. Москва, 2001. С. 45-47.

²⁰ Whish R. Competition Law. L. : Oxford University Press, 2009. 1006 p.

²¹ Leino P. «Between `Common Values' and Competing Universals: The Promotion of the EU's Common Values through the European Neighbourhood Policy» / P. Leino, R. Petrov. 15 (5) ELJ, 654-671 (2009).

²² Craig P. EU Law. Text, Cases and Materials / P. Craig, G. De Burca.Oxford : Oxford University Press, 2008. 1155 p.

²³ Костюченко Я.М. Правове регулювання інвестиційної діяльності в Угоді про асоціацію між Україню та ЄС. Legislation of EU Countries: History, Shortcomings and Prospects for the Development. European Universoty Viadrina Frankfurt (Oder). 2019. P. 109-125.

²⁴ Harpaz G. European Integration in the Aftermath of the Ratification of the Treaty of Lisbon: Quo Vadis? European Public Law. 2011. No. 17. P. 73-89.

²⁵ Harpaz G. European Integration in the Aftermath of the Ratification of the Treaty of Lisbon: Quo Vadis? European Public Law. 2011. No. 17. P. 73-89.

²⁸ enlargement process / ed. by Ott A. & Inglis K. - P. : T.M.C. Asser press, 2002. 1116 p.

²⁹ Petrov R. Legal Basis and Scope of the New EU - Ukraine Enhanced Agreement / Is there any room for further speculation? European University Institute, Max Weber Programme, EUI Working Paper MWP. 2008. No. 2008/17. 25 p.

³⁰ Holzinger K. `EU Environmental Policy in the Joint-Decision Trap? The Critical Balance between Negative and Positive Integration' G. Falkner (ed), Exits from the Joint-Decision Trap: Comparing EU Policies. Oxford University Press, 2011.

³¹ Holzinger K. `EU Environmental Policy in the Joint-Decision Trap? The Critical Balance between Negative and Positive Integration' G. Falkner (ed), Exits from the Joint-Decision Trap: Comparing EU Policies. Oxford University Press, 2011.

³² Petrov R. Legal Basis and Scope of the New EU - Ukraine Enhanced Agreement / Is there any room for further speculation? European University Institute, Max Weber Programme, EUI Working Paper MWP. 2008. No. 2008/17. 25 p.

³³ Borchardt G. Soft Law in European Community law / G. Borchard, K. Wellens. European Law Review. 1989. No 5. Р. 267-280.

³⁴ Бирюков М.М. Европейская интеграция: международно-правовой поход : монография. Москва : Науч. книга, 2004.

208 с.

³⁵ D'Amato A. Softness in International Law: A Self-Serving Quest for New Legal Materials: A Reply to Jean d'Aspremont. The European Journal of International Law. 2009. Vol. 20. № 3. P. 897-910.

³⁶ Смирнова К.В. Міжнародно-правове регулювання вільної торгівлі України з країнами ЄАВТ та інші зони вільної торгівлі в зовнішньоекономічній практиці. Українська революція гідності, агресія РФ і міжнародне право : кол. монограф. / упор. О.В. Задорожній. Київ : «К.І.С.», 2014. С. 175-185.

³⁷ Oppermann T. Europarecht. Juristische Kurzlehrbucher. Munchen : CH Beck Verlag, 1999. 153 p.

³⁸ Holzinger K. `EU Environmental Policy in the Joint-Decision Trap? The Critical Balance between Negative and Positive Integration' G. Falkner (ed), Exits from the Joint-Decision Trap: Comparing EU Policies. Oxford University Press, 2011.

³⁹ Stubb A.C. Negotiating Flexibility in the European Union. Amsterdam, Nice and Beyond. Basingstoke : Palgrave, 2002.

⁴⁰ Warleigh A. Flexible Integration. Which Model for the European Union? Sheffield: Sheffield Academic Press, 2002.

⁴¹ Haas E. B. Beyond the Nation-State. Stanford : Stanford University Press, 1964. 214 p.

⁴² Stubb A.C. Negotiating Flexibility in the European Union. Amsterdam, Nice and Beyond. Basingstoke : Palgrave, 2002.

⁴²Директива 70/50/ЄЕС. Official Journal. 1970. L 13/29.

⁴³ Weatherill S. Law and integration in the European Union. Oxford : Clarendon press ; N. Y : Oxford university press, 1995. 306 p.

⁴⁴ Амстердамський договір про внесення змін до Договору про Євросоюз, Договору про заснування ЄС від 2 жовтня 1997 р. з додатками. Official Journal. 1997. C 340. P. 173-306.

⁴⁵ Warleigh, A. Flexible Integration. Which Model for the European Union? Sheffield: Sheffield Academic Press, 2002.

⁴⁶ Комарова Т.В. Суд Європейського Союзу: розвиток судової системи та практики тлумачення права ЄС : монографія. Харків: Право, 2018. 528 с.

⁴⁷ Шиб Т. Співвідношення міжнародного та національного права України. Віче. 2011. № 4. URL: http://www.viche.info/ joumal/2430

⁴⁸ Ladrech R. Europeanization of Domestic Politics and Institutions: the Case of France. Journal of Common Market Studies. 1994. 32:1. P. 69-88.

⁴⁹ Cremona M. L'Union fait la force? Potential and Limitations of the European Neighbourhood Policy as an Integrated EU Foreign and Security Policy / M. Cremona, C. Hillion. EUI Working Paper Law (European University Institute). No.2006/39. 26 p.

⁵⁰ Stefan O.A. European Competition Soft Law in European Courts: A Matter of Hard Principles? / O.A. Stefan. European Law Journal. 2008. No. 753. P. 758-762.

⁵¹ D'Amato A. Softness in International Law: A Self-Serving Quest for New Legal Materials: A Reply to Jean d'Aspremont. The European Journal of International Law. 2009. Vol. 20. № 3. P. 897-910.

⁵² Брацук І.З. Теоретико-правові засади імплементації права Європейського союзу в національне право держав-членів : монографія / за заг.ред. проф. М. Микієвича. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2016. 230 с.

Размещено на Allbest.ru