Видавнича діяльність відомства інформації і пропаганди в Польщі (1944 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видавнича діяльність відомства інформації і пропаганди в Польщі (1944 р.)

Антонюк Я. О.,

магістрант, Київський національний університет імені Тараса Шевченка (Україна, Київ)

У статті досліджено процес формування видавничого апарату Відомства інформації і пропаганди. До видавничої справи пряме відношення мали три відділи: преси та інформації, видавничий і пропаганди за кордоном. З'ясовано основні завдання зазначених відділів. Головними видами поліграфічної продукції були газети, афіші, листівки, плакати, брошури, календарі тощо. Значна увага приділяється визначенню кількості та репертуару виданої друкованої продукції, а також питанням її розповсюдження. Для місцевих структур інформації і пропаганди в останні місяці 1944 р. найважливішим завданням була однак не стільки публікація власних видань, скільки розповсюдження надісланих з СРСР пропагандистських матеріалів. Обґрунтовується залежність видавничої діяльності Відомства інформації і пропаганди від Польської робітничої партії. Проаналізовано труднощі у проведенні видавничої роботи Відомства, а також її ефективність.

Ключові слова: інформація, пропаганда, видавництво, типографія, преса, листівка, плакат, брошура.

PUBLISHING ACTIVITIES OF THE INFORMATION AND PROPAGANDA OFFICE IN POLAND (1944)

Аналіз джерел і літератури

Основними джерелами для написання статті стали звіти керівництва ВІіП про роботу структурних підрозділів Відомства, що опубліковані в четвертому томі документального збірника «Народна Польща. Матеріали та дослідження» [13-15]. Окремі документи, в яких розкриваються аспекти формування комуністичної пропаганди в Польщі представлені в другому томі збірника «Архів робітничого руху» [3], а також у восьмому томі збірника присвяченого радянсько-польським відносинам [1]. Нашу увагу привернули спогади фактичного керівника ВІіП Стефана Матушевського [10].

Досліджувана проблема знайшла своє відображення в польській історіографії. Так, історик А. Кравчик у своїх наукових розробках значну увагу приділив діяльності МІіП у 1945-1947 рр., тимчасом як основні форми і методи роботи ВІіП у 1944 р. висвітлені не в повному обсязі [8-9]. Опрацьовуючи питання виникнення й мобілізаційної діяльності Відомства інформації і пропаганди, Г. Йонець переконливо доводить тезу про те, що головним завданням ВІіП була мобілізація поляків на підтримку нової влади [6]. Пресовій діяльності МііП у 1944 р. присвячено дослідження Є. Мишлинського, який зосередив увагу на труднощах, що спіткали ВІіП у розвитку преси і поліграфічної бази, а також поширенні інформації для пресових видань Відомства [11]. Розглядаючи проблеми утворення й діяльності ПКВН, зокрема й пресово-видавничої, проф. К. Керстен окремо не виділяє видавничу діяльність ВІіП [7]. Праця А. Сломковської, що висвітлює процес формування післявоєнної моделі преси в Польщі, на нащу думку, часто містить необ'єктивні трактування ефективності провладної пропаганди [12].

В українській історіографії визначена проблема практично не виокремлюється. У першому в українській історіографії синтезі історії Польщі, підготовленому вченими Львівського національного університету імені Івана Франка, міститься лише згадка про МІіП [2]. Отже, відсутність в українській історіографії спеціальних історичних досліджень з проблеми, вимагає необхідності її підготовки з можливістю подальшої розробки теми.

Мета та завдання дослідження. Метою нашого дослідження є визначення ролі видавничої діяльності ВІіП у загальному процесі інформаційно-пропагандистського впливу на свідомість поляків у другій половині 1944 р. На досягнення цієї мети спрямовані наступні завдання: дослідити процес формування видавничого апарату ВІіП; розкрити основні напрямки видавничої діяльності ВІіП; оцінити ефективність проведення видавничої роботи Відомства.

Виклад основного матеріалу

Питання створення інформаційно-пропагандистської структури обговорювалося ще в середовищі польської комуністичної еміграції в СРСР 12 червня 1943 р. у Москві Президія Головного управління Союзу польських патріотів (СІ II І) на своєму засіданні ухвалило рішення щодо створення Відділу преси та інформації на чолі зі Стефаном Єндриховським [3, s. 68].

Наближення Червоної армії до етнічних кордонів Польщі сприяло визнанню радянським керівництвом Крайової Ради Народової (КРН) і ПКНВ, як майбутнього тимчасового уряду. У складі ПКНВ, проголошеного 22 липня 1944 р., утворювалось Відомство інформації і пропаганди. Керівником Відомства було призначено, маючого вже досвід інформаційно-пропагандистської роботи, С. Єндрихов- ського [1, с. 146]. Однак за його відсутності, обов'язки керівника Відомства виконував Стефан Матушевський. У своїх спогадах С. Ма- тушевський писав, що його досвід довоєнної партійної та освітньої, а також партійно-виховної роботи в роки війни був надзвичайно корисним особливо на початковому етапі організації Відомства [10, s. 8].

20 липня 1944 р. Делегатура КРН для визволених земель на своєму засіданні ухвалила рішення про те, що пресовим органом ПКНВ буде газета «Річ Посполита» („RzeczpospoПta”) [17, s. 213]. Перший номер газети, який був надрукований у польовій друкарні 1-ої армії Війська Польського, з'явився в Хелмі 23 липня 1944 р. Видання першого номеру «Речі Посполитої» розпочало діяльність друкованих засобів масової інформації в «Народній Польщі».

Обов'язки редактора газети «Річ Посполита» виконував Єжи Борейша, який одночасно здійснював керівництво Відділом преси та інформації. Навколо Є. Борейши об'єдналася група людей, готових до співпраці. 1 серпня ця група вилетіла з Москви до Хелма, де розпочала видавничу діяльність. Через два дні редакція «Речі Посполитої» переїхала до Любліна та з 4 серпня газета виходила регулярно, незважаючи на ненайкращі умови для її видання. Газету почали видавати в Люлінсько- му поліграфічному комбінаті Адама Щуки на конфіскованому німецькому папері [7, s. 196].

Основні завдання ВІіП визначив декрет ПКНВ ересня 1944 р., згідно з яким, до компетенції Відомства належали питання становлення системи щоденної та періодичної преси, інформаційних, телеграфних і пресових агенств, радіомовлення, інформаційних і пропагандистських видавництв, а також масової пропаганди в країні та пропаганди за кордоном. Відповідно до напрямків діяльності ВІіП бути створені наступні відділи: загальний, преси та інформації, радіо, фільмовий, видавничий, масової пропаганди в країні та пропаганди за кордоном [4].

С. Матушевський розробив організаційний статут ВІіП, в якому визначив внутрішню структуру відділів і їх основні завдання. До видавничої справи пряме відношення мали три відділи: преси та інформації, видавничий і пропаганди за кордоном. За оргстатутом, відділ преси та інформації мав відповідати за нагляд за всією вихідною пресою та за всіма пресовими, інформаційними й телеграфними агентствами. Додатково цей відділ мав здійснювати контроль над запасами паперу і друкарнями, що передані Відомству. До обов'язків видавничого відділу входила координація публікацій інформаційно-пропагандистських матеріалів, а також їх розповсюдження. Щодо відділу зарубіжної пропаганди, то він мав займатися виданням і розповсюдженням поль- ськомовної преси за кордоном [6, s. 591].

Відділ преси та інформації розпочав свою роботу в середині серпня 1944 р. [11, s. 156]. Стосовно практичної діяльності відділу преси та інформації на початковому етапі, цінний фактичний матеріал міститься у звітах С. Матушевського з діяльності ВІіП за періоди до 20 серпня та 30 вересня 1944 р. Зокрема, С. Матушевський високо оцінював роботу керівника відділу преси та інформації Є. Бо- рейши, називаючи його добрим організатором і талановитим редактором газети «Річ Посполита». На підставі угоди з представниками СРСР, до встановлення цензури, усі російсько- та польськомовні друковані видання повинні були знаходитись під особистим контролем керівника відділу [13, s. 123-124].

Для забезпечення організації роботи у структурі відділу преси та інформації було створено два сектори: 1) сектор резервування паперу; 2) сектор у справах друкарень. Сектор резервування паперу мав забезпечувати надійні умови для підприємств, які займалися виготовленням і постачанням паперу. Сектору в справах друкарень було доручено повний контроль і нагляд над усіма типографіями, а також взяття під управління всіх понімецьких типографій і тих поліграфічних закладів, що не мали законних господарів [14, s. 130].

За підсумками роботи сектору резервування паперу за період до 30 вересня 1944 р. до Любліна було доставлено 50 стосів паперу, з чого 30 тон приділено для Відомства освіти ВІіП та 24 тони для Військового науково-видавничого інституту. Завдяки зусиллям сектору були збережені та захищені газетні випуски, що залишилися після друку «Речі Посполитої». Письмовий папір у кількості 24 831 кг було отримано шляхом взяття під господарський контроль фірми Ольшевського в Любліні. У звітний період було організовано групи працівників у Варшаві-Прага, які мали приготувати приміщення для ВІіП, а також забезпечити всі поліграфічні заклади й паперові склади [14, s. 130-131].

Сектор у справах друкарень здійснював контроль і взяв під управління всі понімецькі типографії та ті, що не мали законних господарів. За інформацією С. Матушевського, на визволених землях Польщі у восьми містах налічувалось 25 друкарень. Найбільша кількість друкарень знаходилась у Любліні, а саме - 11, з яких тільки чотири великих. Їх перевантаження роботою у зв'язку зі зростаючим попитом на поліграфічну продукцію викликало занепокоєння, що друкарні не виконають доручену роботу. Чотири друкарні знаходились у Жешові, з яких дві працювали для військових потреб, а одна - для воєводського відділу інформації і пропаганди. У Перемишлі також діяли чотири друкарні, з яких лише одна перебувала під контролем ВІіП. Дві друкарні в Замості перебували під контролем сектору інформації і пропаганди при повітовій народній раді й працювали для забезпечення військових потреб і Замостського повіту. У Хелмі дві друкарні працювали для військових потреб і від імені відділу інформації і пропаганди перейшли під нагляд громадянської міліції та повітової народної ради. Під контролем повітового сектору інформації і пропаганди працювали дві друкарні у Седльце. Друкарню в Парчеві передали в розпорядження місцевої влади. Для військових потреб і місцевої влади працювала друкарня в Лукові, яку передали під контроль повітової народної ради [І4, s. 131].

У жовтні 1944 р. робота відділу преси та інформації спрямовувалась переважно на придбання різного виду паперу. Завдяки отриманню 14 135 кг паперу з Праги та ротаторного паперу з Москви, відділ зміг задовольнити потреби не тільки окремих відомств ПКНВ, але й багатьох політичних, громадських, військових і міліційних структур. Разом у жовтні видано 95 055 кг різного виду паперу [15, s. 140].

Відділ преси та інформації тримав під своїм контролем діяльність видавничого кооперативу «Читач» („Czytelnik”) і редакцій наступних газет: «Річ Посполита», «Відродження» („Odrodzenie”), «Село» („Wies”), «Сільська газета» („Gazeta Wiejska”), «Люблінська газета» („Gazeta Lubelska”), «Станчик» („Stanczyk”), а також усіх інших газет, що виходили в Любліні. На видання місцевих газет, за межами Любліна, відділ мав непрямий вплив за допомогою місцевих структур інформації і пропаганди [14, s. 131].

Згаданий нами видавничий кооператив «Читач» за ініціативи Є. Борейши був утворений 1 жовтня 1944 р. у Любліні. Обсяг його завдань був достатньо широкий, про що інформувала газета «Річ Посполита»: «Метою Кооперативу є видавничо-пропагандистська діяльність, заснована на демократичних і прогресивних засадах, підвищення загального рівня суспільно-політичних знань у Польщі та доступність для найширших мас громадян Речі Посполитої використовувати щоденні та періодичні видання та всілякі публікації політичного, соціального, економічного, літературно-мистецького та науково-популярного змісту. Для досягнення цих цілей Кооператив буде друкувати щоденні та періодичні видання, власні популярні видання, організовувати їх розповсюдження, відкривати кіоски, книжкові магазини та бібліотеки, створювати друкарні, організовувати пропаганду читання, надавати членам наукову допомогу, організовувати лекції, гуртки самонавчання, курси тощо» [16, s. 1]. «Читач» відігравав ключову роль в організації видавничої діяльності в післявоєнний період і став найбільшим видавцем преси в Польщі.

На особливу увагу заслуговує діяльність видавничого відділу ВІіП, який розпочав свою роботу 10 серпня 1944 р. На чолі відділу стояв освітній діяч з Кельцького воєводства Ян Александр Круль. Протягом перших десяти днів своєї діяльності відділ зміг приділити увагу виданню брошури «Перші документи Відродженої Польщі» обсягом 30 сторінок. Змістом цієї брошури стали всі декрети КРН, накази військового командування, маніфести, відозви й угоди. До С. Єндриховського до Москви було вислано листа з проханням про видання розпорядження, щоб усі польські видавництва в Москві надіслали до видавничого відділу свої матеріали в кількох тисячах примірниках [13, s. 125].

Таблиця 1

Види та кількість друкованої продукції, виданої видавничим відділом ВІіП за період з 10 серпня до 30 вересня 1944 р. [14, s. 128].

Використовуючи звичайну й авіаційну пошту на всі визволені терени було вислано 677 035 примірників пропагандистських матеріалів: гасел, кольорових плакатів, портретів, афіш, брошур, додатків до газети «Річ Посполита», календарів про земельну реформу та сільських вісників. З них найбільшу кількість, майже півмільйона примірників відправлено до Варшавського воєводства. Близько однієї третини виданого матеріалу спрямували до відділу пропаганди Головного політико-ви- ховного управління Війська Польського. Планувалося видання брошури Едварда Осубкі- Моравського «Відроджена Польща в новій Європі» та 300 тис. примірників листівок з інформацією про проведення кампанії запровадження натуральних пільг для держави [14, s. 129].

У наступний період помітно активізується діяльність видавничого відділу ВІіП. Як свідчить звіт керівника загального відділу ВІіП Зигмунта Кратко за жовтень 1944 р., робота видавничого відділу концентрувалася на підготовці листівок, актуальних гасел, афіш, брошур і плакатів. (Див. таблицю 2).

Таблиця 2

Види та кількість агітаційно- пропагандистських матеріалів, що були розповсюджені ВІіП у жовтні 1944 р. [15, s. 138].

З невідомих причин не побачила світ книжка Яніни Фоберт «З повстанських спогадів». Проте вийшов інший збірник - «ПКНВ у світлі документів». У цілому, видавничий відділ ВІіП фінансував видання як мінімум восьми найменувань 12-16 - сторінкових політичних брошур [7, s. 202].

Окрім видання власних матеріалів, видавничий відділ у жовтні 1944 р. значну увагу приділив їх розповсюдженню на всі визволені території та для Війська Польського. (Див. таблицю 3).

Таблиця 3

Види та кількість друкованої продукції, виданої видавничим відділом ВІіП у жовтні 1944 р. [15, s. 137].

Для місцевих структур інформації і пропаганди в останні місяці 1944 р. найважливішим завданням була однак не стільки публікація власних видань, скільки розповсюдження надісланих з СРСР пропагандистських матеріалів, найперше «Маніфесту ПКНВ». Ці матеріали становили великі обсяги, хоча їх точна кількість невідома. Збереглися лише уривчасті дані, які показують грандіозні масштаби цих заходів. На приклад, у грудні 1944 р. лише в одній посилці, що надійшла з Москви до Любліна, знаходилось близько півмільйона примірників «Маніфесту ПКНВ» [9, s. 14].

Відчутний внесок у видавничу справу ПКНВ вніс і відділ зарубіжної пропаганди ВІіП, що очолювала Софія Мархлевська. Відділ мав тісні контакти з Москвою, до якої лише за 10 днів у серпні надіслав 20 телеграм, 15 статей і 5 звітів [13, s. 126].

У безпосередньому підпорядкуванні відділу зарубіжної пропаганди перебувала інформаційно-пресова агенція «Полпрес» („Polpress”), завданням якої стало опрацювання інформаційного сервісу для країни та зарубіжжя.

Ідея створення інформаційно-пресового закладу обговорювалась у колі польських емігрантів у СРСР. 10 березня 1944 р. у Москві на на своєму засіданні Президія Головного управління СПП ухвалила: «...Доручити гр. Єндриховському звернутися з клопотанням до радянської влади про дозвіл на створення агенції «Полпрес» з мережею закордонних кореспондентів і видання пресових бюлетенів англійсько - та російськомовних.» [3, s. 80]. Завершивши організаційні заходи й отримавши згоду Кремля, 4 липня 1944 р. нова агенція розпочала свою діяльність. На початку серпня 1944 р. «Полпрес» перемістив свою резиденцію до Любліна і фактично мав статус офіційної пресової агенції ПКНВ [5, s. 197].

Як згадував С. Матушевський, створений у Любліні при ВІіП інформаційно-пресовий заклад «Полпрес» представляв собою філію тієї ж агенції у Москві. На той час цей заклад був єдиним джерелом вітчизняної і закордонної інформації для виникаючих у різних осередках країни пресових видавництв. До своєї роботи «Полпрес» залучав як професійних журналістів із довоєнним стажем, досвідом пресової роботи під час окупації, так і нових людей, пов'язаних з громадсько-політичною діяльністю. Першим директором «Полпресу» був один з організаторів СПП Зигмунт Модзе- левський [10, s. 9].

Головні підсумки діяльності ВІіП стали предметом обговорення на І-й Загальнополь- ській конференції воєводських і повітових керівників пропаганди, що проходила 28-30 грудня 1944 р. у Любліні. У своїй доповіді С. Матушевський наголосив на сутності пропаганди, «яка є рекламою прагнень і цілей уряду й полягає у вихованні нового демократичного суспільства» [9, s. 63]. Керівниця відділу масової пропаганди Романа Павловська у своїй доповіді зазначила: «Масова пропаганда повинна дійти до кожного за посередництва промовця, лектора, радіо на вулиці і в громадському місці, кіно і книги або газети, афіши та листівки» [9, s. 73].

Оцінюючи ефективність візуальної пропаганди, варто зазначити, що вона нерідко була малорезультативною. Як наголошує польський історик А. Кравчик, працівники ВІіП відчували низький рівень пропаганди. У багатьох випадках вона не виконувала своїх завдань, оскільки швидко насичувала споживача і зі свого боку призводило до недосягнення та несприйняття змісту пропаганди. Не всі листівки досягали споживачів, оскільки їх розповсюдження досить часто відбувалось непропорційно кількості населення в даному регіоні. Траплялися випадки перебільшеної концентрації розміщених афіш, гасел, листівок і плакатів [8, s. 77].

Висновки

Підсумовуючи, можна констатувати, що у видавничій справі ВІіП головна увага приділялася підготовці, випуску та розповсюдженню інформаційно-пропагандистської продукції, зокрема, газет, брошур, плакатів, листівок, календарів тощо. А втім, значні обсяги видавничої продукції, що мали інформаційно-пропагандистський характер, не виконували свого головного завдання - впливати на свідомість польської громади. Причиною несприйняття більшістю населення комуністичної пропаганди був великий розрив між її змістом та суспільно-політичними настроями поляків. Перспективою майбутніх досліджень може бути поглиблений аналіз змісту інформаційно-пропагандистських матеріалів.

Список використаних джерел

1. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Т. VIII. Январь 1944 г. - декабрь 1945 г. - Москва: Наука, 1974. - 684 с.

2. Зашкільняк Л. О., Крикун М. Г. Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів. - Львів: Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Ін-т істор. досліджень, Центр істор. полоністики, 2002. - 752 с.

3. Archiwum ruchu robotniczego. - T. II. - Warszawa: Ksi^zka i Wiedza, 1975. - 392 s.

4. Dekret Polskiego Komitetu Wyzwolenia Naro- dowego z dnia 7 wrzesnia 1944 r. o zakresie dzialania i organizacji Resortu Informacji i Propagandy // Dzien- nik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej z 1944 r. - Nr 4.

- Poz. 20. - S. 24.

5. Janek K., Lapot M. Polska Agencja Prasowa // Agencje i podmioty podobne w strukturze administra- cji publicznej. A. Gronkiewicz, A. Ziolkowska (red.).

- Katowice: Forma Studio; Uniwersytet Sl^ski w Ka- towicach, 2013. - S. 196-206.

6. Joniec G. Powstanie oraz dzialalnosc mobi- liyaczjna Rezortu Informacji i Propagandy w okresie PKWN. Zarys problematyky badawczej // Dzieje biu- rokracji na ziemiach polskich. - T.3. - Radzyn Podla- ski: Radzyskie Stowarzyszenie Inicjatyw Lokalnych; Radzynskie Towarzystwo Naukowe (Libra), 2010. -

S. 587-601.

7. Kersten K. Polski Komitet Wyzwolenia Narodo- wego. 22 VII-31 XII 1944. - Lublin: Wydawnictwo Lubelskie, 1965. - 264 s.

8. Krawczyk A. Ministerstwo Informacji i Propa- gandy 1944-1947 // Kwartalnik Historii Prasy Pol- skiej. - 1986. - T 25. - Nr 2. - S. 65-84.

9. Krawczyk A. Pierwsza proba indoktrynacji. Dzialalnosc Ministerstwa Informacji i Propagandy w latach 1944-1947. (Dokumenty do dziejw PRL, ze- szyt 7) - Warszawa: Instytut Studiow Politycznych PAN, 1994. - 106 s.

10. Matuszewski S. Ministerstwo Informacji i Propagandy. - Zeszyty Prasoznawcze. - 1984. - Nr 3. -

S. 7-14.

11. Myslinski J. Z dzialalnosci Resortu Informacji i Propagandy PKWN w zakresie prasy i informacji prasowej // Rocznik Historii Czasopismiennictwa Polskiego. - 1967. - T. 6. - № 1. - S. 155-162.

12. Slomkowska A. Prasa w PRL. Szkice histo- ryczne. - Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Na- ukowe, 1980. - 388 s.

13. Sprawozdanie zastзpcy kierownika Resortu Informacji i Propagandy S. Matuszewskiego z dzialalnosci Resortu za okres do 20 sierpnia 1944 // Polska Ludowa. Materialy i studia. - T. 4 - Warszawa: Pan- stwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965. - S. 123-126.

14. Sprawozdanie zastзpcy kierownika Resortu Informacji i Propagandy S. Matuszewskiego z dzialalnosci Resortu za okres do 30 wrzesnia 1944 // Polska Ludowa... - S. 126-132.

15. Sprawozdanie kierownika Wydzialu Ogolnego Resortu Informacji i Propagandy Zygmunta Kratko z dzialalnosci Resortu w pazdzierniku 1944 // Polska Ludowa. - S. 132-143.

16. Spoldzielnia wydawnicza «Czytelnik». - Rzeczpospolita. - 1944. - Nr 59. - 1 pazdziernika. -

S. 1.

17. Kolomejczyk N., Malinowski M. Polska Partia Robotnicza 1942-1948. - Warszawa: Ksi^zka i Wie- dza, 1986. - 543 s.

References

1. Documents and materials on the history of Soviet-Polish relations. Vol. VIII. 1939-1943. (1973). Moscow: Nauka. [in Russian].

2. Zashkilniak L. O., Krykun M. H. (2002). History of Poland: from ancient times to the present day. Lviv: Lviv National University Ivan Franko, Institute for Historical Research, Center for Historical Polonis- tics. [in Ukrainian],

3. Archiwum ruchu robotniczego. (1975). Vol. II. Warszawa: Ksi^zka i Wiedza. [in Polish].

4. Dekret Polskiego Komitetu Wyzwolenia Narodowego z dnia 7 wrzesnia 1944 r. o zakresie dzialania i organizacji Resortu Informacji i Propagandy. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej z 1944 r., 4, poz. 20, 24.

5. Janek K., Lapot M. (2013). Polska Agencja Prasowa. In A. Gronkiewicz, A. Ziolkowska (Eds.). Agencje i podmioty podobne w strukturze adminis- tracji publicznej. Katowice: Forma Studio; Uniwer- sytet Slqski w Katowicach. Pp. 196-206. [in Polish].

6. Joniec G. (2010). Powstanie oraz dzialal- nosc mobiliyaczjna Rezortu Informacji i Propagandy w okresie PKWN. Zarys problematyky badaw- czej. Dzieje biurokracji na ziemiach polskich. Vol. 3. Radzyn Podlaski: Radzyskie Stowarzyszenie Inicjatyw Lokalnych; Radzynskie Towarzystwo Naukowe (Libra). Pp. 587-601. [in Polish].

7. Kersten K. (1965). Polski Komitet Wyzwolenia

Narodowego. 22 VII-31 XII 1944. Lublin:

Wydawnictwo Lubelskie. [in Polish].

8. Krawczyk A. (1986). Ministerstwo Informacji i Propagandy 1944-1947. Kwartalnik Historii Prasy Polskiej. Vol. 25, 2, 65-84. [in Polish].

9. Krawczyk A. (1994). Pierwsza proba indoktrynacji. Dzialalnosc Ministerstwa Informacji i Propagandy w latach 1944-1947. (Dokumenty do dziejw PRL, zeszyt 7). Warszawa: Instytut Studiow Politycznych PAN. [in Polish].

10. Matuszewski S. (1984). Ministerstwo Informacji i Propagandy. Zeszyty Prasoznawcze, 3, 7-14. [in Polish].

11. Myslinski J. (1967). Z dzialalnosci Resortu Informacji i Propagandy PKWN w zakresie prasy i informacji prasowej. Rocznik Historii Czasopismiennictwa Polskiego. Vol. 6, 1. Pp. 155-162. [in Polish].

12. Sprawozdanie zastзpcy kierownika Resortu Informacji i Propagandy S. Matuszewskiego z dzialalnosci Resortu za okres do 20 sierpnia 1944. (1965). Polska Ludowa. Materialy i studia. Vol. 4. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. Pp. 123-126. [in Polish].

13. Sprawozdanie zastзpcy kierownika Resortu Informacji i Propagandy S. Matuszewskiego z dzialalnosci Resortu za okres do 30 wrzesnia 1944. (1965). Polska Ludowa... Pp. 126-132. [in Polish],

14. Sprawozdanie kierownika Wydzialu Ogolnego Resortu Informacji i Propagandy Zygmunta Kratko z dzialalnosci Resortu w pazdzierniku 1944. (1965). Polska Ludowa... Pp. 132-143. [in Polish].

15. Slomkowska A. (1980). Prasa w PRL. Szkice historyczne. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. [in Polish].

16. Spoldzielnia wydawnicza „Czytelnik”. (1944, 1 pazdziernika). Rzeczpospolita, 59. 4. [in Polish].

17. Kolomejczyk N., Malinowski M. (1986). Polska Partia Robotnicza 1942-1948. Warszawa: Ksi^zka i Wiedza. [in Polish].

Размещено на Allbest.ru