Вплив пандемії на демократизацію (на прикладі держав Вишеградської групи)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра політології та публічного управління

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Вплив пандемії на демократизацію (на прикладі держав Вишеградської групи)

Бусленко В.В.,

доктор політичних наук, доцент

Байрак С.О.,

кандидат політичних наук, доцент

Досліджено вплив пандемії на демократизацію. Відмічено, що подолання наслідків Covid-19 супроводжувалося обмеженням демократичних прав і свобод і відбувалося в формі контролю держави над поведінкою громадян під загрозою введення санкцій. Введення обмежувальних заходів часто мало наслідком перерозподіл владних повноважень за рахунок посилення уряду.

Проаналізовано виклики для сучасних демократій, що зосереджені навколо трьох демократичних деформацій та їх можливих поєднань в умовах пандемії): технократії, популізмі та плебісцитаризмі.

Ключові слова: пандемія, Covid-19, демократизація, Польща, Вишеградська група.

THE IMPACT OF THE PANDEMIC ON DEMOCRATISATION (ON THE EXAMPLE OF THE VISEGRAD GROUP STATES)

Buslenko V.V., Bajrak S.O.,

The article investigates the impact of the pandemic on democratisation. It is noted that overcoming the consequences of Covid-19 was accompanied by restrictions on democratic rights and freedoms and it took the form of state control over the behavior of citizens under the threat of sanctions. The introduction of restrictive measures often was resulted in a redistribution of power by strengthening the government. The article analyzes the challenges for modern democracies, which are centered around three Democratic deformations and their possible combinations in the context of a pandemic: technocracy, populism and plebiscitarianism.

Keywords: pandemic, Covid-19, democratisation, Poland, Visegrad group.

Вступ

Постановка проблеми. 2019 2020 рр. знаменувалися періодом пандемії, зумовленої вірусом Covid-19. За даними Ресурсного центру по коронавірусу Університету Джонса Хопкінса станом на початок травня 2021 р. більше 153 млн чол. захворіло на цю недугу [3]. Наслідки пандемії лежать в площині не лише епідеміологічної служби чи міністерства охорони здоров'я. Їх варто розглядати комплексно, в контексті переплетення соціальних, політичних та економічних процесів. Використання такої категорії для опису та аналізу демократизації є досить актуальним і сприятиме більш чіткому розумінню механізмів розвитку ситуації та чинників, які впливають на хід та результативність даного процесу в державах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Заявлена наукова проблематика ще не стала предметом наукових політологічних досліджень вітчизняних науковців. Натомість окремі її аспекти знайшли відображення в доробках зарубіжних вчених. Теоретико-методологічні підходи до пояснення впливу пандемії на посилення автократичних тенденцій в політиці держав Центрально-Східної Європи знаходимо в праці П. Гуасті [14]. Взаємозв'язок між подоланням наслідків пандемії та зростанням ролі популістських політичних акторів/гравців розглянули С. Руз-Ловел, С. Грахн [17]. Причинно-наслідковий зв'язок між пандемією та станом дотримання демократичних прав і свобод громадян став предметом наукового аналізу Н. Алівізатоса, А. Боднара [10; 9]. Методологічні засади дослідження ґрунтувалися на працях А. Відзика, С. Енглера, Л. Кочановича, І. Мацишиної, О. Митиної, Н. Урбаніті [20; 12; 15; 4; 5; 19].

Завданням дослідження є визначення впливу пандемії на демократизацію.

Виклад основного матеріалу дослідження

Процес демократизації не можна вкласти в єдину схему. За своїм характером він не завжди відображає рух від перехідного етапу до консолідованої демократії і є нелінійним. В нинішній час поняття «нелінійності» досить часто зустрічається при обговоренні проблем, пов'язаних з розвитком демократії. Особливої значущості воно набуло в умовах глобальної пандемії в 2019 2020 рр., яка виявилася здатною динамізувати одні та уповільнювати інші політичні процеси, що мало далекосяжні наслідки для політичного розвитку держав. Часто термін «нелінійність» використовується тоді, коли експерти стикаються з процесами, виникнення та динаміку яких важко передбачити та пояснити доступним методологічним інструментарієм. Нелінійні системи, на думку О. Мітіної та В. Петренка, відрізняються багатоманітністю стаціонарних станів, єдністю їх стійкості та нестійкості [5]. Це створює феномен складної і в той же час різнобічної поведінки, яка не вкладається в єдину загальноприйняту схему та може бути непередбаченою в певні періоди часу.

Нелінійність процесів зумовлюється з одного боку, нерівноважним характером політичної системи. На такі властивості системи вказував ще Д. Істон, описуючи здатність систем справлятися зі збурювальною дією середовища [1, с. 632]. З другого боку, такі процеси зумовлюються намаганням системи досягти рівня стабільності. Сама система постійно перебуває згідно концепції П. Сорокіна в стані флуктуації [8, с. 30]. Аналогічно можемо припустити, що процес демократизації теж перманентно перебуває в стані флуктуації, що супроводжується поліпшенням чи погіршенням якості демократії. Погоджуємося з думкою українського дослідника М. Польового, що «під час втрати стабільності й відбувається справжній політичний розвиток до нових форм» [6, с. 160]. Сама ж демократизація розглядається нами як «процес політичних змін, що відбуваються у намаганні створити, розширити та солідаризувати демократичні способи урядування» [7, с. 79]. Демократизація в будь-якій державі має свою динаміку. При цьому стан процесу можемо виміряти в будь-який проміжок часу за допомогою індексів демократії та базових індикаторів. Щодо ключових індексів, то в роботі використано узагальнені дані Фрідом Хаус.

Яким же був вплив пандемії на демократизацію? В умовах поширення СоуМ-19 уряди брали на себе відповідальність за економіку, яка перебувала на той час в стані кризи. При цьому вони піддавалися великому випробуванню і, як правило, ставали швидше слабшими, ніж сильнішими. Це можна пояснити за допомогою теорії конвертації капіталів: втрата владою економічного капіталу призводить до поступової втрати політичного. Можна погодитися з професором Гарвардського університету С. Левітським: «Коли економічна ситуація погіршується і ускладнюється, це на деякий час послаблює уряди та демократії. Але це також послаблює авторитарне правління» [18].

Європейські держави по-різному відреагували на пандемію. Зокрема, рішенням уряду в березні 2020 р. надзвичайний стан оголошено в Чеській Республіці та в Угорщині. У Словаччині та в Польщі в цей період введено режим «надзвичайної ситуації». Відмітимо, що урядові рішення ґрунтувалися на національному законодавстві та містили посилання на наявність механізму боротьби з епідемією, що передбачало надання додаткових тимчасових повноважень органам виконавчої влади.

Характерно, що надзвичайні заходи, як правило, вводилися на термін від 15 днів до одного місяця а потім поновлювалися принаймні один раз. Це досить важливий момент так як на цей період зберігалися тимчасові обмеження щодо забезпечення певних прав та свобод громадян, таких як право працю, на власність, свободу пересування, свободу віросповідання, зібрань та об'єднань, право на освіту та відпочинок. Тому пролонгація обмежувальних заходів в певній мірі поглиблювала кризу ліберальної демократії. Зокрема, в Чехії Палата депутатів двічі продовжувала такий стан.

Відмітимо, що обмеження в реалізації прав та свобод людини носили нормативних характер. Їх застосування передбачалося міжнародними договорами про права людини та у національному законодавстві. Зокрема, один з таких міжнародних документів Європейська конвенція з прав людини (далі ЄКПЛ). Вона містить положення, які дозволяють обмежувати певні необов'язкові права людини з метою захисту інших прав або важливих інтересів. Такі обмеження є за своїм характером пропорційними (для досягнення мети) і в той же час тимчасовими (застосовуються до досягнення мети) [2].

Введення обмежувальних заходів, як показувала практика, часто супроводжувалося перерозподілом владних повноважень за рахунок посилення уряду в системі розподілу влади. У рапорті Венеціанскої комісії «Про заходи, вжиті в країнах-членах ЄС внаслідок кризи СоуЫ-19» зазначалося, що «подібні зміни регулюються умовами необхідності (з метою подолання надзвичайних ситуацій), пропорційності (перерозподіл повноважень повинен бути пропорційним за своїм обсягом та обсягом серйозності загрози, яку потрібно подолати) та тимчасовості (зміни повинні бути обмежені в часі періодом надзвичайних ситуацій)» [10, с. 6].

Дисбаланс між безпосередньою видимістю епідемії та вимогами до зміни способу життя постійно створював суспільну напругу, яка з часом не послаблялася. Тому такі обмеження прав і свобод сприймалися громадянами як належне та необхідне для виходу з кризи. Вони були притаманні не лише для країн консолідованої демократії, але й для гібридних демократій. Те, що вважалося раніше як впровадження авторитарних практик тепер сприймалося як вимушена необхідність. Обмеження дозволяли урядам створити видимість, що все під контролем в умовах довготривалої невизначеності. Для демократії таке явище є неоднозначним в силу існування загрози, що після подолання коронавірусу обмеження не будуть повністю зняті. Особливо це стосується держав, що відступили від демократичних стандартів. На думку польського омбудсмана А. Боднара, «повага до прав людини залежить від конкретного політичного середовища і мусить відбуватися в рамках тріади демократії, верховенства права та прав людини. Якщо коронавірус впливає на один з цих елементів, то існує конкретне перенесення його на аспект дотримання прав людини» [9].

В умовах пандемії саме владна політична еліта, витіснивши з інформаційного поля інших політичних акторів, залишалася основним автором інтерпретації реальності та за допомогою негативної інформації про наслідки коронавірусу створювала в суспільстві певну психологічну напругу з метою більшого контролю за поведінкою громадян. Слушною з цього приводу є думка української дослідниці І. Мацишиної: «здебільшого конструйована політична реальність симулякр, що має на меті ситуаційно сформувати ставлення, спонукати до певних поведінкових реакцій, наповнити дискурси слова маркерами та ярликами для спрощення розуміння та впізнаванності ключових акторів, подій, процесів» [4, с. 5]. Монополія на офіційну інформацію дозволяла владним акторам успішно здійснювати політику моделювання соціальної поведінки індивідів, досягаючи згоди на обмеження власної свободи під загрозою як легітимного застосування санкцій, так і збереження власного здоров'я та здоров'я своїх близьких.

На думку болгарського політолога, директора Центру ліберальних стратегій в Софії І. Крастева «криза викликала не лише всіляку тривогу та невпевненість, а й специфічний страх [11]. Політика нагнітання страху здійнювалася на державному рівні і супроводжувалася домінуванням в публічному дискурсі таких наративів, як невпевненість в завтрашньому дні, соціальне дистанціювання, самоізоляція та віртуалізація контактів. Тим самим державі певною мірою вдалося зруйнувати на мікрорівні сформовані соціальні мережі взаємовідносин між громадянами і змістити з офіційного дискурсу проблеми демократизації на задній план.

В умовах пандемії держава не потребувала критики власних рішень і дій, пов'язаних з обмеженням свободи. Запровадження жорстких правил самоізоляції суттєво обмежило свободу зібрань. Тому не спостерігалося істотних ознак активізації протестної участі населення у вигляді страйків чи демонстрацій. Відповідно, опозиційні партії та громадсько-політичні організації позбавлялися істотного механізму мобілізації населення. Проте це не свідчило про зникнення опозиції з політичної сцени.

Вона залишалася впливовим політичним актором і під час пандемії зайняла стратегію очікування.

Як стверджує П. Гуасті, «пандемія СоуМ-19 це новий і неперевершений стрес для вже зруйнованих ліберально-представницьких демократій. Виклики для таких сучасних демократій зосереджені навколо трьох демократичних деформацій (і їх можливих поєднань): технократії, популізмі та плебісцитаризмі» [14, с. 48].

Технократія. Технократи стверджують, що збільшення складності вимагає зміщення прийняття важливих рішень поза контролем людей. Вони обіцяють врятувати демократію з їх кофонічною прихильністю до знань та компетенцією, забезпечуючи «оптимальні результати» [19, с. 56]. В нашому випадку йдеться про науковців, експертів, які намагалися дати вичерпну відповідь щодо природи пандемії та ефективних методів боротьби з нею. Проте, на думку польського вченого Л. Кочановича, «сили науки вистачило для конструювання пандемії, але не для її стримування» [15].

Дану тенденцію істотно посилила пандемія, яка суттєво обмежила політичні та свободи громадян. Компенсаторний ефект мали медіа технології, які через візуалізацію та власну інтерпретацію політичної реальності віртуально розширили людську свободу шляхом її імітації у багатьох сферах життя. Нові медіа посилили дисфункцію політичних інституцій, які діяли повільно і без суттєвої гарантії отримати компетентні результати. Одночасно вони зміцнили переконання громадян, що політика не потребує посередників. Цим скористалася влада, яка надала посадовим особам, що відповідали за сферу охорони здоров'я, стану офіційних експертів правом ініціювати рішення, обов'язкові для всіх. Одночасно влада, через участь у віртуальних дискусійних майданчиках для обговорення ситуації з пандемією, намагалася надати більшу легітимність рішенням та діям експертам як міжнародного, так і національного рівня в медичній галузі (в першу чергу вірусологів та епідеміологів). Така імітація горизонтального розширення громадської участі є елементом фасадної демократії.

Популізм. Популістські лідери можуть інструменталізувати пандемію, посилити антагоністичну риторику та послабити інституційні гарантії захисту меншості. Популізм радикально поляризує громадянський форум як платформи обговорення суспільно важливих тем. Популістська обіцянка це не правління народу, а прямий зв'язок між популістським лідером і народом, тому популізм істотно зменшує різноманітність громадянських форумів, послаблює систему стримувань і противаг, інституційні гарантії (захист меншин), сприяє централізації влади та перетворює політичну опозицію на ворога народу [17, с. 38]. Відзначимо, що в 2020 р. істотний вплив на політичні процеси в державах Вишеградської групи мали популістські лідери з провладного блоку: В. Орбан в Угорщині, Я. Качинський у Польщі, А. Бабіш в Чехії та І. Матович в Словаччині. Для подібного типу політиків пандемія COVID-19 створювала сприятливі умови для успішної конвертації особистісного, статусного капіталу в політичний.

Плебісцитаризм. Обрані лідери можуть використовувати надзвичайні повноваження для послаблення ролі парламентів, опозиції і громадянського суспільства. Зокрема, підвищення ваги виконавчої влади підриває систему стримувань і противаг. У плебісцитаризмі в ім'я народу лідер править безконтрольно, і люди перетворюються з активних учасників на пасивних глядачів [19, с. 45].

Однак було б помилково вважати, що популізм, технократія та плебісцитаризм в умовах пандемії сприяють зростанню автократії а відтак згортанню демократії. Три демократичні спотворення в своєму поєднанні швидше загострюють демократичний занепад, але також викликають демократичну стійкість: вільна преса може поставити під сумнів вибір, який роблять урядові експерти. Опозиція здатна вимагати прозорості прийняття рішень та частково здійснювати контроль за їх виконанням.

Вплив урядових рішень щодо подолання COVID-19 на демократизацію, можуть бути проаналізовані за допомогою моделі VUCA. VUCA це абревіатура, яка включає чотири англійські терміни: волатильність (volatility), невизначеність (uncertainty), складність (complexity) та неоднозначність (ambiguity) [16, c. 101]. Спочатку дана модель використовувалася американськими військовими після закінчення холодної війни. Нині вона все частіше використовується для опису та аналізу поточних викликів і ризиків в кризовій комунікації. Covid-19 є пандемією і вимагав гнучкого стилю керівництва. Припускаємо, що використання структури чинників моделі VUCA дозволить визначити стратегії лідерства під час пандемічних ситуацій та їх ефективність з точки зору впливу на демократію. Невизначеність: зміни в параметрах демократизації через COVID-19 непередбачувані і відбуваються постійно. Ніхто не може з упевненістю передбачити, коли закінчиться пандемія і коли суспільство повернеться до попереднього рівня функціонування демократичних інституцій. Складність: пандемія комплексно впливає на всі аспекти життя, наприклад, охорону здоров'я, політичну сферу або економіку. Неоднозначність: не існує «найкращої практики», якої уряди могли б дотримуватися, щоб відповідати проблемам, викликаних пандемією.

Розглянемо на прикладі Польщі за допомогою індикаторів як змінювався демократичний статус держави під час пандемії та в яких складових демократії ці зміни стали особливо помітними. Відмітимо стійку тенденцію до зниження демократичного статусу держав в 2019-2021 рр. Це, зокрема, засвідчують дані проекту Freedom House «Nations in Transit». Рейтинги базуються на шкалі від 1 до 7, де 7 є найвищим рівнем демократичного прогресу, а 1 найнижчим. Оцінка демократії це середній рейтинг для категорій, що відстежуються за певний рік. Зокрема, держава опустилася в по шкалі демократизації з 5,11% в 2017 р. до 4,57% в 2020 р. Особливо помітним стало зниження рівня демократії в 2019-2020 рр. (з 4,93 до 4,57), що дозволило Freedom House з 2019 р. віднести Польщу до напів-консолідованої демократії [13]. Поясненням таких тенденцій може стати пандемія, яка сприяла обмеженню вибору політики під час кризи та зменшенню простору прийняття політичних рішень. Проте у випадку Польщі підтверджується висновок С. Енглера, що «сильніші демократії повільніше реагують на пандемію» [12, с. 1095], намагаючись максимально не обмежувати права та свободи громадян.

Особливо помітні були реверсивні тенденції в індикаторі електорального процесу. Він знизився з 6,50 в 2019 р. до 5,75 в 2020 р. Це, в основному. відбулося через серйозні проблеми при проведенні президентських виборів, які були заплановані на травень 2020 р. проте так і не відбулися. Коли коронавірус досяг Польщі, а уряд оголосив 13 березня 2020 р. надзвичайні заходи, усі кандидати на президентських виборах припинили свої виборчі кампанії [20]. Тодішній президент А. Дуда скористався сприятливою ситуацією. Він досить вдало конвертував статусний та адміністративний капітал в політичний і продовжив свою виборчу кампанію як президент, відвідуючи офіційні установи.

На тлі політичного конфлікту щодо того, чи проводити голосування під час пандемії Covid-19, уряд у квітні намагався внести зміни у виборче законодавство, що дозволяло голосувати електронними бюлетенями, які можна було надсилати електронною поштою. Тим самим пошті планувалося передати адміністрування виборів замість конституційно визначеної Національної виборчої комісії (НВК). Проте така спроба обійти НВК була оскаржена в судовому порядку, визнана неконституційною та відмінена. Нові вибори призначені на червень, а другий тур на липень. Відмітимо також зниження з 4,25 до 4,00 індикатора корупції. Причина росту корупції в розкраданні та неправильному розпорядженні державними коштами, які використовуються для закупівлі медичних товарів під час пандемії [13].

Проте не всі складові процеси стали прямим результатом боротьби уряду з пандемією. Так, зниження рейтингу демократичного управління з 4,00 в 2019 р. до 3,75 в 2020 р. відбулося в основному через дискримінаційну риторику та політику уряду проти ЛГБТ спільнот та суперечливі зміни до закону про аборти. Так, 22 жовтня Конституційний трибунал постановив, що аборти на ембріопатологічній основі є неконституційними. Це викликало найбільші протести в Польщі за останні три десятиліття. Політичні заворушення тривали по всій країні аж до листопада, коли були відновлені жорсткі обмеження щодо COVID-19. Можна припустити, що уряд під прикриттям пандемії в керованому режимі заборонив прямі форми політичної участі, що свідчило про наростання дефектів демократії. Загалом, процеси кризи ліберальної демократії в Польщі відбувалися впродовж 5 років і можемо припустити, що пандемія їх лише поглибила.

пандемія демократичний

Висновки та перспективи подальших досліджень

Пандемія мала негативні наслідки на демократизацію усталених демократій, де обмеження свобод вимушене та тимчасове і стала серйозним випробування для дефектних демократій, де криза демократії лише посилювалася.

Припускаємо, що пандемія прискорила флуктуацію політичних систем держав Вишеградської групи. Подальша демократизація визначалася застосуванням патерних засобів та інституційних інструментів боротьби з коронавірусом, що призвело до уповільнення демократизації з наростанням авторитарних тенденцій (у випадку Угорщини). Зниження рівня демократії була більш помітною в державах, в яких до пандемії спостерігався нижчий індекс демократизації. Вихід з стану пандемії не призвів до першопочаткового стану демократизації. Перспективи подальшого дослідження лежать в площині вияснення, яким чином пандемія зумовлює нестабільність і наскільки втрата стабільності сприяє демократичному розвитку.

Список використаних джерел

1. Истон Д. Категории системного анализа политики. Антология мировой политической мысли: в 5 т. Москва: Мысль, 1997. Т II. С. 630 642.

2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод / Офіційний сайт Верховної Ради України. Законодаство України. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text (дата звернення 16.04.2021).

3. Коронавирус в мире: данные по странам и регионам. BBC News. URL: https://www.bbc.com/ russian/news-51706538 (дата звернення 11.05.2021).

4. Мацишина І. Конструювання політичної реальності України: монографія. Вінниця. ТОВ «ТВОРИ». 2019. 376 с.

5. Митина О., Петренко В. Синергетическая модель динамики политического сознания. URL: https://www.psychology.ru/library/ 00076.shtml (дата звернення: 17.12.2017).

6. Польовий М. Політичні процеси: теорія та практика моделювання: монографія. Одеса: Фенікс, 2011. 288 с.

7. Рейсингер У. Встановлення та зміцнення демократії. У пошуках правильної парадигми: концептуальні перспективи посткомуністичного переходу у країнах Східної Європи. Київ: Видавничополіграфічне ТОВ «Ай Бі», 2003. С. 77 10б.

8. Сорокин П. Главные тенденции нашего времени. Москва: Директ-Медиа, 2007. 416 с.

9. Adam Bodnar o zagrozeniach wynikaj^cych z pandemii dla praw czlowieka / Rzecznik Praw Obywatelskich URL: https://www.rpo.gov.pl/pl/content/ adam-bodnar-o-zagrozeniach-wynikajacych-z-pandemii-dla-praw-czlowieka (дата звернення 23.04.2021).

10. Alivizatos N. (at oll) Interim report. On the measures taken in the EU member states аs a result of the covid-19 crisis. Adopted by the Venice Commission at its 124th online Plenary Session (8-9 October 2020). URL: https://www.venice.coe.int/ webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDLAD(2020)018-e (дата звернення 14.04.2021).

11. Andreev A. Koronawirus zawiesil demokracjз. Die Zeit. 03.04.2020. URL: https://p.dw.com/p/3aNuE (дата звернення 10.05.2021).

12. Engler S. at all. Democracy in times of the pandemic: explaining the variation of COVID-19 policies across European democracies. West European Politics. 2021. vol. 44. no. 5-6, pp. 1077-1102. DOI: 10.1080/01402382.2021.1900669.

13. Freedom in the World 2021. Poland. URL: https://freedomhouse.org/country/poland/freedomworld/2021 (дата звернення 18.04.2021).

14. Guasti P. The Impact of the COVID-19 Pandemic in Central and Eastern Europe. The Rise of Autocracy and Democratic Resilience. Democratic Theory. 2020. vol. 7. issue 2, winter, pp 47-60.

15. Koczanowicz L. Wyzwania pandemii a modele demokracji. OE-320. Opinie i ekspertyzy. Warszawa: Kancelaria Senatu. 2020. 17 s. URL: https://www.senat.gov.pl/gfx/senat/pl/senatekspertyzy/5727/plik/oe320.pdf (дата звернення: 24.03.2021).

16. Lehrner S. Visegrad countries and COVID-19: is the coronavirus pandemic a VUCA phenomenon? Przeglqd Europejski. vol. 2021, no.1, pp. 99-115.

17. Ruth-Lovell, S., Lьhrmann A., Grahn S. Democracy and Populism: Testing a Contentious Relationship. V-Dem Working Paper. 2019. 91 р.

18. Sobska B. Demokracje nie jest dana raz na zawsze. Magazyn TVN 24. URL: https://tvn24.pl/ magazyn-tvn24/demokracja-nie-jest-dana-raz-na-zawsze,272,4775 (дата звернення 04.05.2021).

19. Urbinati N. Democracy Disfigured. Opinion, Truth, and the People. Harvard University P r e s s, 2014. 320 p. URL: https://www.hup.harvard.edu/ catalog.php?isbn=9780674725133 (дата звернення 04.05.2021).

20. Widzyk А. «Sueddeutsche Zeitung»: Koronawirus moze podkopac demokracjз / DW Polski. URL: https://p.dw.com/p/3Zu0L (дата звернення17.04.2021).

References

1. Easton D. Categories of system policy analysis. Anthology of world political thought: in 5 volumes. Moscow: Thought, 1997. Vol. II. pp. 630-642.

2. Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms / Official Website of the Verkhovna Rada of Ukraine. Legislation of Ukraine. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_004#Text

3. Coronavirus in the world: data by country and region. BBC News. URL: https://www.bbc.com/russian/news-51706538

5. Matsyshyna I. Constructing the political reality of Ukraine: a monograph. Vinnytsia. lLc “WORKS”. 2019. 376 p.

6. Mitina O., Petrenko V Synergetic model of the dynamics of political consciousness. URL: https:// www.psychology.ru/library/00076.shtml

7. Pol'ovyj M. Political processes: theory and practice of modeling: a monograph. Odesa: Phoenix, 2011. 288 p.

8. Reissinger W. Establishing and strengthening democracy. In Search of the Right Paradigm: Conceptual Prospects for Post-Communist Transition in Eastern Europe. Kyiv: IB Publishing and Printing Company, 2003. P.77-106.

9. Sorokin P. The main trends of our time. Moscow: Direct-Media, 2007. 416 p.

10. Adam Bodnar o zagrozeniach wynikaj^cych z pandemii dla praw czlowieka / Rzecznik Praw Obywatelskich URL: https://www.rpo.gov.pl/pl/

content/adam-bodnar-o-zagrozeniach-wynikajacychz-pandemii-dla-praw-czlowieka (дата звернення 23.04.2021).

11. Alivizatos N. (at oll) Interim report. On the measures taken in the EU member states as a result of the covid-19 crisis. Adopted by the Venice Commission at its 124th online Plenary Session (8-9 October 2020). URL: https://www.venice.coe.int/ webforms/documents/default.aspx?pdffile=CDLAD(2020)018-e (дата звернення 14.04.2021).

12. Andreev A. Koronawirus zawiesil demokracje.

Die Zeit. 03.04.2020. URL: https://p.dw.com/p/3aNuE (дата звернення 10.05.2021).

13. Engler S. at all. Democracy in times of the pandemic: explaining the variation of COVID-19 policies across European democracies. West European Politics. 2021. vol. 44. no. 5-6, pp. 1077-1102. DOI: 10.1080/01402382.2021.1900669.

14. Freedom in the World 2021. Poland. URL: https://freedomhouse.org/country/poland/freedomworld/2021 (дата звернення 18.04.2021).

15. Guasti P. The Impact of the COVID-19 Pandemic in Central and Eastern Europe. The Rise of Autocracy and Democratic Resilience. Democratic Theory. 2020. vol. 7. Issue 2, winter, pp.47-60.

16. Koczanowicz L. Wyzwania pandemii a modele demokracji. OE-320. Opinie i ekspertyzy. Warszawa:

Kancelaria Senatu. 2020. 17 s. URL: https://www. senat.gov.pl/gfx/senat/pl/senatekspertyzy/5727/plik/ oe-320.pdf (дата звернення: 24.03.2021).

17. Lehrner S. Visegrad countries and COVID-19: is the coronavirus pandemic a VUCA phenomenon? Przeglqd Europejski. vol. 2021, no.1, pp.99-115.

18. Ruth-Lovell, S., Luhrmann A., Grahn S. Democracy and Populism: Testing a Contentious Relationship. V-Dem Working Paper. 2019. 91 р.

19. Sobska B. Demokracje nie jest dana raz na zawsze. Magazyn TVN 24. URL: https://tvn24.pl/ magazyn-tvn24/demokracja-nie-jest-dana-raz-na-zawsze,272,4775 (дата звернення 04.05.2021).

20. Urbinati N. Democracy Disfigured. Opinion, Truth, and the People. Harvard University Press, 2014. 320 p. URL: https://www.hup.harvard.edu/ catalog.php?isbn=9780674725133 (дата звернення 04.05.2021).

21. Widzyk А. «Sueddeutsche Zeitung»: Koronawirus moze podkopac demokracje / DW Polski. URL: https://p.dw.com/p/3Zu0L (дата звернення 17.04.2021).

Размещено на Allbest.ru