Синергетична методологія та природничо-наукове пізнання як чинники прогнозування наукової новизни політологічних досліджень

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синергетична методологія та природничо-наукове пізнання як чинники прогнозування наукової новизни політологічних досліджень

Анастасія Юріївна Кравець

Ігор Григорович Алєксєєнко

Доктор політичних наук, професор, завідувач кафедри цивільного, трудового та господарського права,

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

Анотація

Стаття присвячена аналізу здобуття нових наукових знань на основі синергетичної методології з урахуванням подальшої екстраполяції загальних фізичних, біологічних та хімічних засобів, концептуальних засобів аналізу на предметному полі політичної науки. Мета дослідження - з'ясування значення синергетичної методології та природничо-наукового пізнання як чинників прогнозування наукової новизни політологічних досліджень. Охарактеризовано співвідношення уяви, здатності творчо мислити та визначати нові напрямки дослідження політичного світу, які спрямовують міркування до однозначності результатів політичного пізнання для всіх суб'єктів політичного світу. Було підкреслено, що сучасне політичне пізнання потребує зближення сцієнтистської моделі політичного пізнання і моделювання як прикладної практики діючої політичної спільноти. Проаналізовано причини залежності новизни від соціально-культурних умов, фахової підготовки та особливостей наукових шкіл, які передбачають наявність цілісної системи координат дослідження. Розкрито значення сцієнтистських вимог до політичного пізнання, що також вимагають мінливого поняттєво-категорійного апарату політичної науки, який відрізняється від решти наукових дисциплін. З'ясовано, що сучасна синергетична методологія є сукупністю мейнстрімних теорій, які становлять доробок певної спільноти вчених або належать до певного часового періоду. Розкрито, що на прикладі комунікативної та ліберальної парадигми можна побачити розгортання прикладних методологій політичного маркетингу, в яких задіяний концептуальний апарат теорії раціонального вибору, психологічні й біхевіористичні методології. Доведено, що центральність концепту політичної комунікації, постулювання її всеохопного характеру, дає змогу робити висновки про можливість владного опанування змістом каналів поширення інформації та їх цільовою аудиторією. Встановлено, що в рамках сучасних політичних наук важливою парадигмальною настановою є несуперечливість існуючої політичної картини світу в її ретроспективі, тобто несуперечливість у контексті відомих концептуальних визначень політики. Припущено, що політичний постмодерн акцентує увагу політологічного наукового пошуку на відсутності «політичного майбутнього», звідси всі технології впливу на політичний час стають неспроможними. Встановлено, що епістемна оцінка предмету політичного дослідження та його проблеми полягає в прогнозуванні на авторському рівні досягнення істини, тобто несуперечливого вірогідного знання. Зроблено висновок, що перетворення політичної теорії з міждисциплінарного, мультипарадигмального напрямку дослідження на наукову дисципліну з притаманними їй ідеалами науковості, науковим інструментарієм, процедурами пояснення та розуміння здійснюється на засадах мультипарадигмальності.

Ключові слова: синергетика, природничо-наукова теорія, політична теорія, наукова новизна, ціннісні критерії, прогнозування.

Anastasia Yuryivna Kravets

Doctor of Political Sciences, Associate Professor,

Professor of the Department of History and

Political Theory,

NTU «Dniprovska Polytechnic»

Ihor Hryhorovych Alekseenko

Doctor of political sciences, professor,

The Head of civil, economic and labor law department,

Oles Honchar Dnipro National University

Synergistic methodology and natural-scientific knowledge as factors for predicting the scientific novelty of political science research

Abstract синергетика політична теорія маркетинг

The article is devoted to the analysis of the acquisition of new scientific knowledge based on a synergistic methodology, taking into account the further extrapolation of general physical, biological and chemical means, conceptual means of analysis in the subject field ofpolitical science. The purpose of the study is to clarify the importance of synergistic methodology and natural-scientific knowledge as factors in predicting the scientific novelty ofpolitical science research. The ratio of imagination, the ability to think creatively and to determine new directions of research into the political world, which direct reasoning to the unambiguity of the results of political knowledge for all subjects of the political world, is characterized. It was emphasized that modern political knowledge needs convergence of the scientific model ofpolitical knowledge and modeling as an applied practice of the active political community. The reasons for the dependence of novelty on social and cultural conditions, professional training and the peculiarities of scientific schools, which require the presence ofa complete system of research coordinates, are analyzed. The meaning ofscientific requirements for political knowledge is revealed, which also require a changing conceptual and categorical apparatus of political science, which differs from other scientific disciplines. It was found that the modern synergistic methodology is a set of mainstream theories that are the work of a certain community of scientists or belong to a certain time period. It is revealed that on the example of the communicative and liberal paradigm, it is possible to see the deployment of applied methodologies ofpolitical marketing, which involve the conceptual apparatus of the theory of rational choice, psychological and behavioral methodologies. It has been proven that the centrality of the concept ofpolitical communication, postulating its comprehensive nature, makes it possible to draw conclusions about the possibility ofpower mastering the content of information dissemination channels and their target audience. It has been established that within the framework of modern political sciences, an important paradigmatic guideline is the consistency of the existing political picture of the world in its retrospect, that is, consistency in the context of known conceptual definitions of politics. It is assumed that political postmodernism focuses the attention of political scientific research on the absence of a “political future”, hence all technologies of influence on political time become untenable. It was established that the epistemic assessment of the subject ofpolitical research and its problems consists in predicting at the author's level the achievement of truth, that is, incontrovertible probable knowledge. It is concluded that the transformation of political theory from an interdisciplinary, multi-paradigm direction of research into a scientific discipline with its inherent scientific ideals, scientific tools, procedures of explanation and understanding is carried out on the basis of multi-paradigmism.

Keywords: synergy, natural-scientific theory, political theory, scientific innovation, value criteria, forecasting.

Постановка проблеми

Перспективною для розвитку політичної науки є синергетика як дисциплінарна парадигма набуття нових знань щодо функціонування систем та зовнішнього середовища на лінійних площинах аналітична методологія аналізує проблематику функціонування політичних систем у кризовий період в межах нештатних ситуацій та ситуацій перетворення. Здобуття нових наукових знань на основі синергетичної методології є можливим завдяки подальшій екстраполяції загальних фізичних, біологічних та хімічних дослідних засобів, концептуальних інструментів аналізу на предметному полі політичної науки. Синергетична методологія, «синергетична фразеологія» і синергетична картина політичного світу дають змогу поєднувати «непоєднувані» раніше дослідні контексти та предметні сфери. Це, своєю чергою, дає змогу поєднувати в межах політологічних досліджень процесуальні та ідейні виміри політики, теоретичні та культурні виміри та площини відображення політичного світу.

Закріплення окремого положення політичної теорії серед інших дисциплін, які вивчають проблеми пізнання в межах сучасних соціально-гуманітарних наук, відбувається завдяки двом основним чинникам: потребам розвитку сучасної політичної науки та специфіці еволюції політичної практики. Політичні науки сьогодення потребують дисциплінарного підрозділу, який би здійснював експертизу епістемічного статусу теоретичного та прикладного знання в умовах релятивізації поняття «наукова істина». Інтеграція політичних конотацій знання в межах інтегрованого напряму досліджень сприяє виокремленню нових перспективних проблем, кращому визначенню предметної сфери політологічних та політичних розробок, формуванню єдиної теоретичної картини політичного світу. Концентрація зусиль в межах визначення специфіки сучасного політичного знання розкриває перед політичною наукою можливості уточнення власного концептуального апарату, окреслення кінцевого результату як кожного окремого дослідження, так і цілих дослідницьких парадигм.

Аналіз публікацій

Методологічні основи прикладних та теоретичних досліджень цікавлять низку вітчизняних вчених. Зокрема, В.Рябцев, С.Бучик С. Соболенко О. (2011) долучилися до вивчення методики оцінки воєнно-політичної обстановки в державі [Рябцев, Бучик, Соболенко 2011],

О.Соколов проаналізував зміст соціального конструктивізму як методології гендерних досліджень у межах соціокультурної парадигми [Соколов 2014], Н.Спиця розкриває специфіку методології, розробленої на основі синергетичної парадигми на предметному тлі суспільства як самоорганізуючої системи [Спиця 2007]. Водночас потребують розкриття ознаки та принципи встановлення наукової новизни в політологічному дослідженні.

Метою статті є з'ясування значення синергетичної методології та природничо-наукового пізнання як чинників прогнозування наукової новизни політологічних досліджень. Завданням статті є розкриття евристичних вимог сучасних політологічних досліджень.

Основний зміст

Важливим компонентом структури дискурсу стосовно сучасних політологічних методичних засобів є аналіз майбутнього синергетичної методології для політичного пізнання. Політична сфера в сучасних умовах потребує пояснення нетрадиційними засобами, зокрема такими, які враховують нелінійний, хаотичний характер змін у політичній та суспільній системах.

Все це відображається на типах та різновидах політологічних досліджень та їх евристичному потенціалі. Співвідношення уяви, здатності творчо мислити та визначати нові напрямки дослідження політичного світу спрямовує міркування до однозначності результатів політичного пізнання для всіх суб'єктів політичного світу. Якщо академічні політичні дослідники працюють в раках наукових пріоритетів та проблем, то політичні діячі і політичні експерти і досі користуються підходами, які мають гносеологічні («класично-модерні») конотації пізнання. Тому їх моделювання є передусім, таким, яке зберігає відбиток конкретних політичних інтересів і дій [див.: Collier 2011]. Сучасне політичне пізнання потребує зближення сцієнтистської моделі політичного пізнання і моделювання як прикладної практики діючої політичної спільноти. Згідно з С.Хаджирадєвою, «правомірно говорити про таку модель як парадигму дослідження, що дає основу для цілеспрямованого добору й оцінки інформації і має чітко осмислену внутрішню логіку. Модель слугує в цьому випадку засобом упорядкування й ущільнення інформації на стадії емпіричних досліджень у системі збирання фактів, систематизації за якимись ознаками подібних властивостей і відносин досліджуваного об'єкта, у типології інформації тощо» [Хад- жирадєва 2009: 45].

Діяльність людини з політичного світу на сучасному етапі формується на буденному, фахово-прикладному та науково-академічному рівнях. В усіх цих сферах реалізувати дослідний інтерес, або, навіть, індивідуальну цікавість у політичних подіях дає змогу акцент уваги на зв'язках між об'єктами політичного світу. Кореляція між подіями та їх наслідками є контекстною, залежною від соціально-культурних умов, фахової підготовки та особливостей наукових шкіл. Вона передбачає наявність цілісної системи смислових координат (чинної з часів Античності), яка передбачає унормованість політичного світу та певне місце людини як суб'єкта політики в її елементній структурі. С.Хаджирадєва стверджує, що «предмети матеріального світу (і відповідно «предмети» свідомості) становлять цілісні системи властивостей,зв'язків, відносин і процесів. Ця цілісність і системність предметів обумовлена тим, що їхні елементи пов'язані один з одним певним чином. Саме цей закономірний зв'язок елементів, що становлять цілісні предмети, і є об'єктивною основою можливості моделювання» [Хаджи- радєва 2009: 46].

Природничо-наукова парадигма пізнання вимагає суворості і точності у дослідних процесах, змінюючи статус конкретних понять і термінів, надаючи їм «науковий» статус. Сці- єнтистські вимоги до політичного пізнання також вимагають певного поняттєво-категорійного апарату політичної науки, який відрізняється від решти наукових дисциплін. Водночас осягнення політичних подій і феноменів у гносеологічний спосіб передбачало визначення конкретних термінів, відповідно до особливостей «прикладного» політичного мислення кожного суб'єкта та його базової філософської системи (див.: Braumoeller, 2006). В умовах науково-технічної революції, відбувається стандартизація й уніфікація політичних дослідних понять. Однак, внаслідок зміни політичного світу, наповнення конкретним значенням базових політичних термінів змінюється відповідно до зміни методології та предметного фокусу дослідження [див.: Brambor, Clark, Golder 2006]. Наприклад, поняття «політична система» трансформувалася у постбіхевіористський період за кожним новим підходом. «Істонівська» інтерпретація системного характеру політичних процесів значно відрізняється від «алмондівської», або інтерпретації К.Дойча.

Сучасні дослідники зазначають, що термінологічні дискусії стають основою для демаркації між буденним та науковим природничим пізнанням. Як вважає В.Пащенко, «в економічній і соціальній географії найпоширенішими хибними об'єктними означеннями є термі- носполучення «суспільно-географічний комплекс» і «суспільно-географічний процес». Насправді суспільно-географічним є наукове знання, предмет досліджень чи навчального розгляду. А реальні досліджувані комплекси і процеси можуть бути природними, територіальними, геопросторовими, економічними, суспільними, але не «географічними» [Пащенко 2006].

Парадигмальність політологічного дослідження полягає в тому, що автор дотримується певних орієнтирів концептуального тлумачення політичної реальності та перспективи її дослідження у рамках парадигми. У цьому контексті є сукупність мейнстримних теорій, які становлять доробок певної спільноти вчених або належать до певного часового періоду. Методологія в цьому контексті є обґрунтуванням застосовуваних методів з огляду на підходи до визначення предмету та тлумачення проблемності дослідження. Прикладом слугує співвідношення парадигмальності й методології у політико-культурній традиції досліджень.

Парадигмальний світогляд, навіть пара- дигмальна свідомість дослідника-політолога забезпечує виокремлення тих предметних аспектів, які співвідносяться з уявленнями щодо наукової істини в рамках існуючої парадигми. Для постпозитивізму це буде верифікована істина, для постмодерної парадигми - це буде істина, пов'язана з авторським тлумаченням, для комунікативної парадигми - це буде істина, аргументована в рамках етично зумовлених обговорень, для синергетичної парадигми це буде нелінійна істина, для ліберальної парадигми це буде істина, заснована на свободі думки. Відповідно, методологія, яка буде застосовувати відповідний поняттєво-категорійний апарат, «змушена» переформатувати певний зріз реальності.

Методологічним підґрунтям нашої роботи є еволюційна епістемологія як парадигма впорядкування уявлень про шляхи здобуття вірогідного політичного знання. Пізнавальна діяльність людини на високому рівні абстракції не може не враховувати епістемний рівень вірогідності й глибинних стратегій обґрунтування. Політична істина в еволюційно-культурному контексті виступає результатом тривалого процесу апробації наукових і прикладних положень на основі добору конвенційно затверджених критеріїв епістемності.

Політичний раціоналізм та критицизм, засновані на підходах постпозитивізму, визначають необхідність постійного переформування теорій і положень та їх перевірки на хибність. Особливо перспективною в цьому плані є методологія дослідження конкретних випадків [Flyvbjerg 2006].

Напрями теоретичної реконструкції політичної реальності тісно пов'язані з концептуальним апаратом, який плідно використовується в неопозитивістській методології науки. Проте звернемо увагу також і на те, що можливості аналітичної методологічної традиції в процедурах пояснення політичної реальності не обмежуються лише неопозитивістськими поглядами. Останнім часом у науковій літературі все більш чітко артикулюється точка зору, що значні евристичні можливості для пояснення специфіки механізмів формування політичного знання містяться не стільки в теоретичних поглядах неопозитивістів, скільки у постпозитивістській методологічній традиції.

У зв'язку з цим на увагу заслуговує розгляд механізмів формування особливих методологій в рамках конкретних парадигм. Еволюційний природничо-науковий парадиг- мальний підхід змушує дослідника робити експеримент щодо передбачуваних наукових результатів на основі існуючої лінії ускладнення політологічних концептів та їх апробації в найближчому майбутньому на основі виявленої послідовності.

Саме для цього доцільним є застосування для теоретичного аналізу раціональної реконструкції політичної реальності основних принципів історико-методологічної (еволюціоністської) моделі розвитку наукового знання, яка плідно розробляється у постпозитивізмі.

Однак, крім конвенційних теоретичних визначень, природничо-наукова парадигмаль- на платформа спонукає до виробництва великої кількості вузькоспеціалізованих дослідних методик. На прикладі комунікативної та ліберальної парадигми можна побачити розгортання «спеціальних» методологій політичного маркетингу, в яких задіяний концептуальний апарат теорії раціонального вибору та психологічні й біхевіористичні методології. О.Простова вважає, що терміном «провокаційний маркетинг» краще позначати загальну стратегічну діяльність з просування продукту за допомогою різних каналів комунікації та засобів нестандартного характеру, в той час як «вірусний» та «партизанський» маркетинг є більш вузькими поняттями, та їх краще віднести до тактичних складових забезпечення заповнення інформаційного поля. Перший з них ми можемо віднести до рекламно-агітаційного забезпечення виборчої кампанії, другий за своєю сутністю більш наближений до організаційно-масового напрямку. Фактично технології вірусного та партизанського маркетингу також можна включити до поля дії провокаційного маркетингу [Простова 2012].

На основі комунікативної парадигми здійснюється «абсолютизація» значення комунікаційних та комунікативних обмінів у політичній системі та суспільстві. Центральність концепту комунікації, постулювання її всеохопного характеру, дає змогу робити висновки про можливість владного опанування змістом каналів поширення інформації та їх цільовою аудиторією. О.Простова вказує, що «вірусний маркетинг можна віднести до окремої форми інноваційних методів маркетингових комунікацій. Він переважно використовує ефект соціальної мережі для розповсюдження інформації вірусного характеру (до форм такої інформації можна віднести інтерактивні Flash-ігри, відеокліпи, текстові повідомлення або кліпи). Найпоширенішим каналом передачі інформації є мережа Інтернет. Вірусний політичний маркетинг - це нова технологія, яка лише починає запроваджуватися на пострадянському просторі, натомість вже ефективно проявила себе на виборах у США з 2008 року, а також на виборах в Росії 2012 року» [Про- стова 2012].

Привертає увагу й залежність природничо-наукової методології від предмету дослідження в суспільних науках. Парадигмальний вибір дослідника ґрунтується, серед іншого, на усвідомленні ним звичних практик та орієнтирів, притаманних певній науковій дисципліні. В рамках сучасних політичних наук важливою парадигмальною настановою є не- суперечливість існуючої політичної картини світу у її ретроспективі, тобто несуперечли- вість у контексті відомих концептуальних визначень політики. Звідси креативна імпровізація в політологічному науковому пошуці досить часто стикається з «фундаменталізмом» політичної дослідної свідомості. При цьому вимоги щодо концептуальної єдності наукових результатів залишаються чинними. Як вважає О.Токовенко, розділення політології на періоди політичної думки та політичної науки з позицій історико-методологічної (еволюційної) моделі політичного знання виглядає абсурдним. «Аргументація на кшталт того, що до певного часу «інтерес філософів та вчених в даній сфері обмежувався головним чином питаннями держави та влади...проте у ХІХ- ХХ ст. розширення сфери політичної практики та, відповідно, політичних досліджень в поєднанні з необхідністю тематичної спеціалізації зумовили, з одного боку, мислення на рівні абстрактних філософських категорій, а з іншого - мислення специфічними політичними поняттями не враховує досягнень сучасної постпозитивістської методології науки, згідно з якими кожна наукова дисципліна містить в собі певні інтегруючи чинники, насамперед ідеали науковості, що дозволяють об'єднувати дослідників, працюючих в різні історичні епохи та у відмінних культурно-історичних контекстах в єдину науку. Абсурдно ставити під сумнів той факт, що Евклід та Лобачевский, або Ньютон та Ейнштейн, незважаючи на суттєву відмінність в їх поглядах є представниками певних наук, відповідно математики та фізики. Чому ж тоді Платону, Макіавеллі та Парето, незважаючи на очевидну схожість в їх поглядах на проблематику елітизму відмовляється в праві бути об'єднаними в єдину наукову дисципліну - політичну науку? Якщо ми визнаємо факт існування такої наукової дисципліни, то в такому випадку необхідно визнати існування специфічно притаманних їй ідеалів науковості, стандартів мисливої діяльності, норм, пояснювальних процедур тощо, які дійсно дають можливість для об'єднання політичних мислителів, починаючи від Конфуція і Каутільї, та закінчуючи Алмондом і Дюверже в єдину, унікальну, відмінну від інших за своїми методологічними можливостями та евристичним потенціалом науку» [Токо- венко 2013].

Важливим елементом парадигмального вибору є відчуття політичного часу та зміни світоглядного мейнстриму в суспільстві й фаховій спільноті. Т.Семигіна стверджує, що «локалізація політики зумовлена тим, що формування нової глобальної реальності з її надшвидкими економічними та комунікаційними інтеракціями не призводить до універсалізації підходів із розв'язання певних проблем, а навпаки посилює політичну та соціальну значущість місцевих проблем, стимулює увагу до локального контексту і локальних контекстуальних ефектів» [Семигіна 2012: 24].

Політичний постмодерн натомість акцентує увагу політологічного наукового пошуку на відсутності «політичного майбутнього». Звідси всі технології впливу на політичний час стають неспроможними. На відміну від класичних методологічних підходів, орієнтованих на аналітичну епістемологічну традицію, політична <постмодерна> герменевтика звертається до проблематики смислу політичної реальності, його пошуку та інтерпретації. Т.Семигіна слушно вказує на «діалектич- но-не-поєднувані», проте синергійні за своєю природою сучасні глобалізаційні процеси, «що доповнюються процесами регіоналізації, локалізації та фрагментації політики, протистоянням ідей глобальної і локальних цивілізацій, є складними та динамічними, їм притаманна нелінійність і самоорганізованість, яка, базуючись на принципі, що вимагає лю- диновимірності соціальних систем, передбачає якісно інший характер управління ними» [Семигіна, 2012: 25].

Висновки

Епістемна оцінка предмету політичного дослідження та його проблеми полягає в прогнозуванні на авторському рівні досягнення істини, тобто несуперечливого вірогідного знання. Здійснити її можна лише на основі здатності цих конкретних політичних концептів не лише відобразити реальність, але й в подальшому вплинути на неї в рамках конкретної політики і стратегії. Це вимагає також певної стійкості термінів і понять.

Сучасний стан вітчизняної політологічної науки потребує в першу чергу розробки природничо-наукового інструментарію, який би дозволив вирішити найактуальніші теоретичні завдання сьогодення, а саме: дійсно перетворити політичну теорію з міждисциплінарного, мультипарадигмального напрямку дослідження на наукову дисципліну з притаманними їй ідеалами науковості, науковим інструментарієм, процедурами пояснення та розуміння.

Бібліографічні посилання

1. Brambor Th., Clark W., Golder M. (2006). Understanding Interaction Models: Improving Empirical Analysis. Political Analysis, 14, 63-82.

2. Braumoeller, Bear. (2006). Hypothesis Testing and Multiplicative Interaction Terms. International Organization, 58, 807-820.

3. Collier, D. (2011). Understanding Process Tracing. PS: Political Science & Politics, 44(4), 823-830.

4. Flyvbjerg, B. (2006). Five Misunderstandings about Case-Study Research. Qualitative Inquiry, 12(2), 219245.

5. Пащенко, В. (2006). Про неточності природничої наукової термінології. Вісник Національної академії наук України, 11. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnanu 2006 11 9 (дата звернення: 10.03.2022)

6. Простова, О.І. (2012). Інноваційні методи маркетингових комунікацій та перспективи їх використання в політичній практиці. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lib.chmnu.edu.ua/pdf/ naukpraci/politics/2012/197-185-5.pdf (дата звернення: 10.03.2022)

7. Рябцев, В.В., Бучик, С.С, Соболенко С.О. (2011). Методика оцінки воєнно-політичної обстановки в державі. Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони, 1-2, 138-141.

8. Семигіна, Т.В. (2012). Глокалізація політичних процесів: синергетика глобального і локального. Наукові записки НаУКМА. Політичні науки, 134, 23-26.

9. Соколов, О. (2014). Соціальний конструктивізм як методологія гендерних досліджень у межах соціокультурної парадигми. Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія, 19(1), 71

10. 77.

11. Спиця, Н.В. (2007). Суспільство як самоорганізуюча система: методологія синергетичної парадигми. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, 30, 82-92.

12. Токовенко, О.С. (2013). Трансформація концептуальних засад політичної науки в культурно-історичному контексті. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://core.ac.uk/download/pdf/268618774.pdf (дата звернення: 10.03.2022)

13. Хаджирадєва, С.К. (2009). Моделювання як метод науково-практичного пізнання. Вісник Академії митної служби України. Сер.: Державне управління, 1, 44-52.

References

1. Brambor Th., Clark W. & Golder M. (2006). Understanding Interaction Models: Improving Empirical Analysis.

2. Political Analysis, 14, 63-82.

3. Braumoeller, Bear. (2006). Hypothesis Testing and Multiplicative Interaction Terms. International Organization, 58, 807-820.

4. Collier D. (2011) Understanding Process Tracing. PS: Political Science & Politics, 44(4), 823-830.

5. Flyvbjerg, B. (2006). Five Misunderstandings about Case-Study Research. Qualitative Inquiry, 12(2), 219245.

6. Khadzhyradieva, S.K. (2009). Modeliuvannia yak metod naukovo-praktychnoho piznannia. [Modeling as a method of scientific and practical knowledge]. VisnykAkademii mytnoi sluzhby Ukrainy. Ser.: Derzhavne upravlinnia, 1, 44-52. (in Ukrainian)

7. Pashchenko, V. (2006). Pro netochnosti pryrodnychoi naukovoi terminolohii. [On the inaccuracies of natural scientific terminology]. Visnyk Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy, 11, Retrieved March 10, 2022 from http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnanu_2006_11_9(in Ukrainian).

8. Prostova, O.I. (2012). Innovatsiini metody marketynhovykh komunikatsii ta perspektyvy yikh vykorystannia v politychnii praktytsi [Innovative methods of marketing communications and prospects for their use in political practice]. Retrieved March 10, 2022 from https://lib.chmnu.edu.ua/pdf/naukpraci/ politics/2012/197-185-5.pdf (in Ukrainian)

9. Riabtsev, V.V., Buchyk, S.S. & Sobolenko S.O. (2011). Metodyka otsinky voienno-politychnoi obstanovky v derzhavi [Methodology for assessing the military and political situation in the state]. Suchasni informatsiini tekhnolohii u sferi bezpeky ta oborony, 1-2, 138-141. (in Ukrainian)

10. Semyhina, T.V. (2012). Hlokalizatsiia politychnykh protsesiv: synerhetyka hlobalnoho i lokalnoho. [?localization of political processes: the synergy of the global and the local]. Naukovi zapysky NaUKMA. Politychni nauky, 134, 23-26. (in Ukrainian)

11. Sokolov, O. (2014). Sotsialnyi konstruktyvizm yak metodolohiia hendernykh doslidzhen u mezhakh sotsiokulturnoi paradyhmy [Social constructivism as a methodology of gender research within the sociocultural paradigm]. Zbirnyk naukovykh prats: filosofiia, sotsiolohiia, psykholohiia, 19(1), 71-77. (in Ukrainian)

12. Spytsia, N.V. (2007). Suspilstvo yak samoorhanizuiucha systema: metodolohiia synerhetychnoi paradyhmy [Society as a self-organizing system: the methodology of the synergistic paradigm]. Humanitarnyi visnyk Zaporizkoi derzhavnoi inzhenernoi akademii, 30, 82-92. (in Ukrainian)

13. Tokovenko, O.S. (2013). Transformatsiia kontseptualnykh zasad politychnoi nauky u kulturno istorychnomu konteksti [Transformation of the conceptual foundations of political science in a cultural-historical context]. Retrieved March 10, 2022 from https://core.ac.uk/download/pdf/268618774.pdf (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru