"Голос Америки" на службі Державного департаменту США (1945-1953): битва за існування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний авіаційний університет

«Голос Америки» на службі Державного департаменту США (1945-1953): битва за існування

Тетяна Клиніна, кандидат історичних наук, доцент

Анотація

Стаття присвячена діяльності американської федеральної радіостанції «Голосу Америки» в один із найважчих для неї періодів - 1945--1953 рр. Метою дослідження є розгляд боротьби «Голосу Америки» за своє існування, аналіз проблем, з якими він зіштовхнувся у період перебування під юрисдикцією Державного департаменту США, а також ролі останнього в його роботі. Визначено, що післявоєнні події у світі сприяли вирішенню питання щодо доцільності подальшого існування «Голосу Америки», політичні кола почали вбачати в ньому інструмент протидії радянській пропаганді. Вказується, що незважаючи на явну перевагу існування «Голосу Америки», серед конгресменів спостерігався певний скептицизм, який спричинив зменшення фінансування «Голосу Америки», що призвело до скорочення його штату, годин мовлення, різноманітності програм тощо. Особлива увага у статті приділена постаті Вільяма Бентона, помічника державного секретаря США, який врятував «Голос Америки» від ліквідації.

Методологічною основою статті стали принцип історизму та системний підхід. Було використано проблемно-хронологічний та описовий методи.

Наукова новизна даного дослідження полягає у покроковому розгляді проблем, з якими зіткнувся «Голос Америки» у вказаний період, висвітленні вирішення долі міжнародного мовлення США у вищих колах влади, зокрема ролі В. Бентона в продовженні існування радіостанції. Також у статті спростовано тезу щодо абсолютної інформаційної незалежності «Голосу Америки» від уряду США.

Ключові слова: «Голос Америки», Державний департамент США, радіомовлення, «холодна війна», публічна дипломатія, Вільям Бентон.

Tetiana Klynina, Ph. D. (History), Associate Professor, National aviation university, Kyiv, Ukraine.

«VOICE OF AMERICA» AT THE SERVICE OF THE US DEPARTMENT OF STATE (1945-1953): THE BATTLE FOR EXISTENCE

Abstract

The article is devoted to the activities of «Voice of America» in one of the most difficult periods for this organization - 1945-1953. The difficulty of the existence of «Voice of America» in the specified period was explained by the fact that having fulfilled its task - opposition to German and Italian propaganda during the Second World War - «Voice of America» faced the threat of extinction. The, purpose of the article is to consider the struggle of «Voice of America» for its existence, to show the problems «Voice of America» faced during the period of being under the State Department jurisdiction, as well as the role of the latter in preserving this radio broadcast.

The article analyzes the American and Ukrainian developments regarding the research topic and emphasizes the significant positive changes currently observed in the Ukrainian scientific environment regarding the research topic. It is noted that the post-war events in the world and the immediate beginning of the «Cold War» contributed to solving the question of the feasibility of the existence of «Voice of America», as some political circles began to see in «Voice of America» a new tool for countering Soviet propaganda. Therefore, the question about the need to continue foreign information operations as an integral part of conducting foreign affairs arose on the agenda, especially considering the nature of international relations after the end of the war. It is indicated that despite the obvious advantage of «Voice of America» existence, a certain skepticism was observed among congressmen. It resulted in the reduction of funding for «Voice of America» activities which led to a reduction in staff, broadcasting hours, variety of programs, etc. Special attention is drawn to William Benton, Assistant Secretary of State of the United States, the man who single-handedly saved the «Voice of America» from complete disappearance.

The methodological basis of the article was the principle of historicism, a systematic approach, problem-chronological and descriptive methods.

The scientific novelty consists in a step-by-step examination of the problems faced by the «Voice of America» in the specified period, showing the role of W. Benton in preserving the existence of the radio station, as well as in refuting the thesis regarding the absolute informational independence of the «Voice of America» from the US government. It is noted that the «Voice of America» in 1945--1953 still tried to reflect American foreign policy from the official American point of view. However, it was more independent in criticizing the domestic political situation.

Key words: «Voice of America», US State Department, broadcasting, «Cold War», public diplomacy, William Benton.

Вступ

Постановка проблеми. Як відомо, уряд США використовує складні комунікаційні технології та методи зв'язку з громадськістю з метою інформування та досягнення політичних цілей в усьому світі. Серед сукупності всіх використовуваних для цього інструментів та методів міжнародне короткохвильове мовлення було відносно незначним елементом зовнішньої політики США, однак при цьому відіграло важливу роль. Завдяки можливості його широкого використання на всіх континентах, технічній здатності досягнути практично будь-якого куточка земної кулі за помірну ціну, його потенціалу щодо інформування та переконування, уряд США швидко використав потужність радіо, щоб задовольнити свої потреби впливати на вирішення глобального ідеологічного конфлікту.

Створений насамперед для протистояння німецькій нацистській пропаганді в роки Другої світової війни, після її закінчення, коли «Голос Америки» виконав основне завдання, доцільність його подальшого існування війни була поставлена під сумнів. «Голосу Америки» довелося боротися за своє існування в буквальному сенсі цього слова. Однак післявоєнні події у світі «посприяли» вирішенню питання щодо доцільності існування «Голосу Америки». Саме цей період і становить дослідницький інтерес в даній роботі.

Аналіз досліджень та публікацій. Радіо «Голос Америки» неодноразово ставало об'єктом наукових досліджень, що пояснюється його впливовістю та наявністю широкого інструментарію його діяльності. Особливу увагу до історії «Голосу Америки» виявляли дослідники у Сполучених Штатах, де в суспільстві мало відомо про нього, оскільки американська аудиторія не була його цільовою аудиторією. Наприклад, неодноразово були зафіксовані кумедні випадки, коли фургон із червоно-біло-синім логотипом «Голосу Америки» викликав запитання або сприймався як туристичний [9, с. 4]. Відповіддю на інформаційний запит громадськості США стала поява значної кількості праць таких науковців, як Г. Шульман [14], Д. Браун [6], В. Дізард [8], Р. Пірсейн [13] тощо, особливо у 7080 роках ХХ століття. У них увагу сфокусовано на історії створення та функціонування радіостанції, аналізу контенту та того інформативності і вплипу, який «Голос Америки» мав на іноземного слухача. Американські історики, звертаючись до питання сутності «Голосу Америки», зазвичай характеризують його як такий, що відображав американську політику та висвітлював світові новини з офіційної точки зору США. Дехто називає «Голос Америки» голосом «гідності та стриманості», інші вважають його інструментом психологічної війни [12, с. 780]. Період 1945-1953 років в історії «Голосу Америки» американськими науковцями показаний як критичний і щодо нього зазвичай в американській історіографії виклад зводиться до фактажу. Спостерігається невелика прогалина в історії «Голосу Америки» у період між закінченням Другої світової війти та створенням Інформаційного агентства США. Саме тому увага автора даної статті сфокусована на цьому періоді, коли «Голос Америки» де-факто був підпорядкований Державному департаменту США, а де-юре - ні.

Доробок українських науковців з теми має дещо інший фокус уваги, направлений переважно на Українську службу «Голосу Америки». Серед найгрунтовніших досліджень з цієї проблеми - праці дослідниці О. Сухобокової, яка зосереджує свою увагу на створенні та діяльності українського «Голосу Америки» й постаті її першого директора Никифора Григорієва. Цінними є її висновки щодо критеріїв обрання очільників національних служб радіостанції, проблем та труднощів, з якими зіткнулася Українська служба на початку свого існування тощо [1; 2]. Також варто відзначити статтю О. Сухобокової «“We Shall Tell You the Truth”: “Voice of America” in the Global Information Space (1940-ies - Beginning of the XXI Century)», в якій вперше в українській історіографії подано загальний нарис історії американської федеральної радіостанції «Голос Америки». Увага акцентується на її ролі в глобальному інформаційному, політичному та психологічному протистоянні США та СРСР [16].

Значним кроком вперед в поступі історіографії проблеми діяльності Української служби «Голосу Америки» варто вважати вихід у світ колективної монографії, присвяченої 70-річчю Української служби «Голосу Америки» на початку 2020 року. Автори монографії сфокусували увагу на окремих віхах історії Української служби американської мультимедійної системи «Голос Америки» від початку створення до перших десятиліть ХХІ століття, її керівниках, ролі української діаспори в її створенні, а також документах радянських спецслужб в Україні, пов'язаних із нею [3].

Мета статті полягає в аналізі боротьби «Голосу Америки» за своє існування, висвітлення проблем, з якими він зіштовхнувся у період перебування під юрисдикцією Державного департаменту.

Виклад основного матеріалу

На початку 30-х років ХХ століття новий інструмент пропаганди - радіопропаганда - набував розвитку у світі. Коли Німеччина вторглася до Польщі, розпочавши цим Другу світову війну, майже кожна велика країна, окрім Сполучених Штатів Америки, мала в своєму арсеналі такий «інструмент». Мистецтво політичного переконання, або як вказують деякі американські теоретики пропаганди «контроль над думкою завдяки певним символам», перетворилося, особливо напередодні Другої світової війни, в інструмент тотальної війни. Тому, встановивши свою владу, А. Гітлер перетворив радіо на агресивну зброю зовнішньої політики, яка працювала 21 годину на добу.

Незадовго до початку війни розповсюдження американських публікацій в інших країнах та друк статей в закордонних засобах масової інформації були основними інструментами надання інформації іноземцям щодо Сполучених Штатів Америки та «культурної дипломатії». Більша частина американського суспільства і його політичної еліти, включно з президентом Ф. Д. Рузвельтом, відкидали пропаганду як формальний інструмент зовнішньої політики [6, с. 8]. Однак, разом з тим, деякі політичні лідери та представники інтелігенції були налякані розмірами німецької пропаганди, наголошуючи на тому, що в такий спосіб німці підривають американські інститути свободи і, що, врешті-решт, американська нація має дати відсіч. Тому з початком Другої світової війни для протидії німецькій та італійській пропаганді постало питання про збільшення присутності і впливу США всюди, де це було можливим. Так почалося урядове міжнародне радіомовлення США. Цю роботу курував офіс координатора міжамериканських справ під керівництвом Н. Рокфеллера, а трансляція спрямовувалася на латиноамериканські країни [14, с. 74]. Президент США Ф. Д. Рузвельт прийняв рішення розширити дію міжнародної радіопрограми і, відповідно до цього, у липні 1941 року ним було створено Координаційну інформаційну агенцію, яка у червні 1942 року стала складовою частиною Управління військової інформації. До складу цієї урядової агенції увійшла Служба зовнішньої інформації, офіси якої розташовувалися на Медісон Авеню у Нью-Йорку - вулиці, з якої «Голос Америки» розпочав своє існування з кінця 1942 року [9, с. 3].

Перші ефіри «Голосу Америки» проходили без офіційно закріпленої назви програми. Як пізніше згадував перший ведучий В. Гейл, лише через декілька місяців роботи програма отримала офіційну назву «Голос Америки» [9, с. 3]. Варто зазначити, що спочатку «Голос Америки» не був інформаційним агенством. Його першочергова мета полягала у протистоянні пропаганди військового часу й, по- суті, програма була ще однією зброєю у Другій світовій війні. Цікаво, що диктори «Голосу Америки» навмисно розмовляли іноземною мовою з американським акцентом, аби домогтися її визнання закордоном саме американською програмою. Як писала згодом американська дослідниця Е. Ніл, «успішність «Голосу Америки» певно полягала в тому, що американські новини передавалися відповідним американським голосом, аби надати цим новинам автентичність, привабливу для міжнародного співтовариства» [12, с. 781].

Закінчення Другої світової війни поставило під сумнів доцільність подальшого існування «Голосу Америки», адже основне завдання - боротьба з німецької пропагандою - було виконане. Почалося скорочення персоналу і годин мовлення.

31 серпня 1945 року Г. Трумен передав всі функції керування міжнародним радіо (включно із «Голосом Америки») до Державного департаменту США, підписавши виконавчий наказ № 9608 «Забезпечення припинення діяльності Управління військової інформації та виконання його функцій і деяких функцій Управління міжамериканських справ», яким створив міжнародну інформаційну службу, але зазначив, що ця служба та її функції повинні бути скасовані до 31 грудня 1945 року [17]. Наказ, не дивлячись на наявність кінцевої дати існування міжнародної інформаційної служби, включав деяку можливість щодо перспектив подальшого існування. Президентський наказ передбачав підпорядкування голови служби безпосередньо державному секретарю, останній же відтоді отримав можливість передати повноваження щодо управління міжнародною інформаційною службою в інший відділ або припинити її діяльність, якщо він цього забажає [16].

Видання такого наказу пояснювалося тим, що, не дивлячись на закінчення Другої світової війни та необхідність скоротити урядову інформаційну діяльність, на порядку денному стояло питання про продовження інформаційних закордонних операцій як невід'ємної частини ведення закордонних справ, особливо враховуючи характер міжнародних відносин після закінчення війни. Деякі політичні діячі наголошували на необхідності «дати іноземним країнам реальну картину щодо Америки, а не прикрашену версію» [13, с. 111].

В працях деяких дослідників провідною є думка, що «Голос Америки» завжди діяв незалежно від уряду. Ця теза стала основною під час укладання Хартії «Голосу Америки» у 1976 році. Але варто зауважити, що принаймні до 1953 року, до часу переходу організації до Інформаційного агентсва США, ця теза є доволі суперечливою, адже з 1948 року з'явилися певні «кадрові» тенденції у роботі «Голосу Америки»: на штатні посади призначалися офіцери зовнішньої служби, що сприяло налагодженню відносин «Голосу Америки» з Державним департаментом США. Цікаво, що така тенденція продовжувалася всю другу половину ХХ століття. До того ж окрему групу робітників становили так звані «політичні призначенці» - тобто, чоловіки та жінки, яких обирали за їхньою кваліфікацією, а також за приналежністю до тієї політичної партії, що і президент США, і які підтримували його погляди [9, с. 14].

31 грудня 1945 року Державний департамент США створив відділ міжнародного мовлення в структурі Управління міжнародної інформації та культури аби взяти на себе управління і «Голосом Америки» [8, с. 48]. Першочерговий наказ президента США Г. Трумена дозволяв Державному департаменту США перебрати на себе повноваження у сфері міжнародної інформації. Однак для того, аби отримати дозвіл на таку діяльність, Палата представників мала би ухвалити закон, який би дозволяв Державному департаменту мати такі повноваження. Відсутність відповідного закону майже унеможливлювала отримання фінансування. Не чекаючи прийняття цього законопроєкту і завдяки діяльності помічника державного секретаря зі зв'язків з громадськістю Вільяму Бентону, Державний департамент розпочав підготовку до такої діяльності [11, с. 137].

Загалом в історії «Голосу Америки» було багато особистостей, які так чи інакше мали відношення до Державного департаменту. Але лише незначна частина з них дійсно мала серйозний вплив на становлення та розвиток «Голосу Америки», і В. Бентон був одним із них. В американському науковому доробку з «Голосу Америки» він показаний як людина, яка самотужки врятувала «Г олос Америки» від повного зникнення, і з цим важко сперечатися. По-суті, не державний секретар, а саме його помічник був далекоглядним та зміг побачити перспективність існування «Голосу Америки» для самої ж Америки. Зупинимося на його постаті детальніше.

У 1945 р. В. Бентон залишив Чиказький університет, щоб стати помічником державного секретаря у справах громадськості. До його обов'язків входило об'єднання інформаційних агентств військового часу в рамках Державного департаменту та започаткування перших великих програм США з міжнародних інформаційних та освітніх обмінів у мирний час [10]. В. Бентон ідеально підходив для цих завдань; водночас він був незвичайним помічником державного секретаря, який не звик до багатьох традицій Державного департаменту. Можна стверджувати, що він не був «стереотипною версією» робітника Державного департаменту, який брав участь у нескінчених обговореннях та зустрічах. Скоріше він був орієнтованим на результат, діяв у багатьох випадках самостійно і швидко та ефективно. В. Бентон зауважував на відсутності знань та готовності Державного департаменту «прийняти» «Голос Америки» до свого кола. Як він пізніше вказував в своїх мемуарах, «я мав вибір інтегрувати інформаційну службу до Державного департаменту, або зробити її окремою організацією... і я обрав те, що здавалося найкращим процесом інтеграції для довгострокових інтересів Державного департаменту» [13, р. 114]. Загалом, під впливом В. Бентона, державний секретар Дж. Бернс вирішив продовжити міжнародне радіомовлення (таке його право передбачалося виконавчим наказом № 9608), вказуючи у листі до президента Г. Трумена, що багато країн зацікавлені у розвитку такого потужного напрямку, і це дасть Сполученим Штатам прямий доступ до людей з інших країн, які хочуть зрозуміти американський народ та його політику [13, р. 114].

Перші слухання у Конгресі щодо повноважень Державного департаменту США в сфері міжнародного мовлення розпочалися в жовтні 1945 року. В їх ході поданий законопроект Блума через поправки зазнав суттєвих змін на момент ухвалення остаточного рішення у грудні 1945 року. Ключове рішення відносно міжнародного мовлення було сформовано наступним чином: «Державний секретар уповноважений, коли в цьому буде доцільність, забезпечувати підготовку та поширення за кордоном інформації про Сполучені Штати, їх народ та політику через пресу, публікації, радіо, кінофільми та інші засоби інформації... З цією метою секретар уповноважений купувати, орендувати, будувати, покращувати, утримувати та експлуатувати засоби радіопередач та прийому, включаючи оренду нерухомого майна як в межах континентальних кордонів Сполучених Штатів, так і поза ними, протягом періоду, який не перевищує десяти років» [7]. Відповідно держсекретар міг поновити контракти, які були укладені з приватними мовниками.

Однак прийняти законопроект не вдалося. Зокрема через розбіжності, що виникли під час обговорення. Дві великі приватні радіокомпанії «Associated Press» та «United Press» відкликали своїх представників з «Голосу Америки», не бажаючи бути пов'язаними зі службою, яка спонсорується урядом, і яку, на їх думку, завжди будуть підозрювати у розповсюджені пропаганди. Для цих агентств це було, свого роду, антитезою їх діяльності [5]. Цікаво, що це питання непокоїло не лише власників «Associated Press» та «United Press», але й деяких політиків і конгресменів, яких хвилювало, чи може міжнародна радіоорганізація, яка управляється державою, подавати справедливі новини. Разом з тим, ці ж політики наголошували на необхідності інформаційних зусиль з боку «Голосу Америки».

Одночасно з обговоренням законопроекту Блума Державний департамент подав запит до Конгресу щодо виділення асигнувань для забезпечення міжнародного мовлення. Таким чином, перед Конгресом на початку 1946 року постало два завдання: розглянути законопроект Блума та законопроект про асигнування. Врешті-решт, законопроект Блума залишився без розгляду (до нього мали повернутися пізніше), а Державному департаменту виділили 19 млн. доларів, які Держдеп мав спрямувати на фінансування міжнародної інформаційної та просвітницької діяльності. Це дозволило Міжнародній інформаційній службі, до складу якої входив «Голос Америки», продовжити свою діяльність ще на рік (до 1947 року), хоча й при цьому не йшлося про її легальну постійну діяльність. Таким чином, Державний департамент отримав кошти для забезпечення інформаційної програми, але не було законодавства, яке б регулювало цю діяльність [15].

До питання про визначення подальших перспектив діяльності Міжнародної інформаційної служби (й «Голосу Америки» зокрема) повернулися у березні 1947 року. І знову «Голос Америки» опинився на межі зникнення. У Конгресі склалася аналогічна до 1946 р. ситуація: два законопроекти (подання Держдепартаменту щодо асигнувань та законопроект Мундта, подібний до проекту Блума) мали вирішити долю міжнародного радіомовлення США. Державний департамент досяг мети й цього разу, хоча затверджена сума асигнувань на міжнародне радіомовлення стала меншою за потрібні 25,5 млн. доларів США (з них 8,5 млн. мали йти на забезпечення діяльності «Голосу Америки»), які просив надати Держдепартамент. Було виділено 19 млн. доларів США, з них 6,8 млн. - для «Голосу Америки» [13, p. 119]. Також на порядок денний вийшло питання про пошук людей, які б могли зайняти 728 посад у відділі міжнародного мовлення.

Що стосується законопроекту Мундта, то зрештою він був прийнятий у 1948 році під назвою закон Сміта-Мундта. Незважаючи на загальну схвальну думку членів Конгресу щодо тези «правда може бути потужною зброєю в ім'я миру, прийняття цього закону стане правильним напрямком до адекватного поширення правди про Америку, наші ідеали та наших людей», дебати навколо цього закону були настільки жвавими, що, як зазначали деякі його учасники, «не вистачило б і декількох десятків сторінок аби просто підвести підсумки» [6, c. 11]. Основна полеміка відбувалася довкола трьох основних пунктів: 1) уряд не повинен розповсюджувати новини закордоном; 2) Державний департамент не повинен мати монополію на короткохвильове мовлення (ця теза була основною в попередньому законопроекті Блума); 3) Державний департамент наймав ненадійних осіб, на яких не можна було покластися в питанні проектування правдивого образу Сполучених Штатів за кордоном. І якщо перша теза не була настільки принциповою, враховуючи початок напруження між США та СРСР, то дві останні були принциповими [4, c. 67]. Аби відкинути «монопольні звинувачення» В. Бентон, про якого ми згадували раніше, надав Конгресу листи від приватних компаній, які були задіяні у міжнародному радіомовленні, в яких останні погоджувалися на збереження статус-кво з умовою отримання компенсації. Складалося враження, що деякі приватні компанії й самі не були зацікавлені в продовжені своєї участі у міжнародному радіомовленні, особливо з урахуванням того, що така діяльність майже не приносила прибутку [5]. Відповідно, більшість приватних компаній підтримували зусилля Державного департаменту по створенню постійного відділу міжнародного мовлення, хоча деякі з них продовжували забезпечувати проведення значної частини програм «Голосу Америки». Для порівняння, у 1946 році приватні компанії радіомовлення забезпечували 40 відсотків програм «Голосу Америки», у 1947 р. - вже 70. Матеріали «Голосу Америки» в зазначений період складалися переважно з новин, коментарів, обговорень актуальних тем, відповідей на питання слухачів, спеціальних нарисів та музичних програм.

У 1946-1947 роках «Голос Америки» говорив на 22 мовах, більшість з яких належало до індоєвропейської мовної групи. Цікаво, що програми мовами арабського та індійського регіонів були відсутні. Можна припустити, що це пояснювалося або відсутністю фахівців із вказаних мов, або через те, що це був регіон впливу британців, найближчих союзників США, або цей регіон не становив такої безпосередньої стратегічної мети, як, наприклад, територія та зона впливу СРСР [4, с. 83].

1947 рік ознаменувався початком «холодної війни» з СРСР, який використовував всі наявні можливості аби критикувати і звинувачувати США та їх політику. У відповідь «Голос Америки» відкрив Російську службу [1, с. 247]. По- суті, відбулося перезавантаження «Голосу Америки»: мета діяльності залишалася та сама, що і при його створенні, - протидія ворожій пропаганді, але фокус уваги змістився з Німеччини (з її нацизмом) на СРСР (з його комунізмом). Хоча в уряді США досі залишалися ті, хто не усвідомлював «цінність» «Голосу Америки» і зазначали, що «його передачі не стримують розповсюдження комунізму, не приносять користі, а скоріш завдають шкоди, критикуючи уряд, приватне підприємство та паплюжачи картину життя у Сполучених Штатах» [13, р. 118].

Того ж 1947 року іспанською мовою вийшла серія програм «Голосу Америки», які розроблялися для нього приватними мовниками. Зокрема була підготовлена серія передач, яка мала на меті показати інформативну та цікаву картину життя різних американських міст та штатів. Аналіз програми, який потім здійснили у Палаті представників та Сенаті за проханням Дж. Тейбера (члена Палати представників), поклав край суперечкам щодо надання функцій міжнародного мовлення приватним радіокомпаніям. Суть проблеми зводилася до того, що автори програми називали «Вайомінг містом, де всі, включно з мером, були поза законом, штат Невада - великою білою рівниною, штат Юта - нетолерантним щодо мормонів, Нова Англія була заснована лицемірством, а Техас - гріхом» [6, с. 13]. Державний департамент поклав відповідальність за такий казус на Конгрес, звинувативши його в тому, що саме він наполіг на укладанні контрактів відділом міжнародного мовлення з приватними мовниками і скоротив асигнування, що спричинило скорочення персоналу, який спостерігав за трансляцією «Голосу Америки» [11, с. 185].

Зростаюча інтенсивність «холодної війни» стала чинником, що переконав Конгрес у необхідності більшого державного контролю над міжнародним мовленням. У цей час у Конгресі обговорювався законопроект Сміта-Мундта, який мав стати основою для проведення урядом США інформаційної та культурно-просвітницької діяльності за кордоном. Деякі сенатори вирішили заблокувати законопроект, але погодилися на спільне вивчення комітетом Палати представників і Сенату необхідності посилення інформаційної та просвітницької діяльності з боку Державного департаменту. Протягом вересня - жовтня 1947 року члени комітету відвідали Західну та Східну Європу та були вражені масштабами і характером комуністичної анти західної, і зокрема антиамериканської, пропаганди [8, с. 103]. Повернувшись до США, члени комітету внесли деякі правки, і відомий закон Сміта-Мундта був прийнятий та підписаний Президентом у січні 1948 року. Швидке прийняття цього закону пояснюється перш за все тим, що понад 200 конгресменів, які відвідали Європу у середині 1947 року, самостійно переконалися як Радянський Союз викривлено показує Сполучені Штати, а також побачили мінімальні американські контрдії в питанні радянської пропаганди. Це наштовхнуло конгресменів на думку про те, що поодинокі приватні радіомовні компанії не здатні впоратися з такою ситуацією, а тому питання про збільшення залежності міжнародного мовлення від державних органів влади постало на порядок денний. Все ще залишалося відкритим питанням, під чиїм контролем - Державного департаменту чи окремої інформаційної служби - має перебувати відділ міжнародного мовлення, й «Голос Америки», зокрема. Але поки що, на момент підписання закону Сміта-Мундта, управління міжнародним мовленням залишалося у руках Державного департаменту, відбулися лише незначні трансформації: інформаційна та просвітницька складові були поділені між двома комітетами в межах Державного департаменту; відділ міжнародного мовлення отримав більше фінансування, що дало можливість збільшити кількість штату та періодичність передач [6, с. 27].

На 1948 рік «Голос Америки» ще не являв собою «антирадянський інструмент». Однак багато конгресменів з початком «холодної війни» бачили «Голос Америки» як потенційну інформаційну зброю в конфронтації, яка з кожним місяцем посилювалася між США та СРСР. Тому не дивно, що законодавчі акти, які так чи інакше мали відношення до діяльності або фінансування «Голосу Америки», достатньо швидко проходили через Конгрес [13, с. 117]. До 1949 року закріпилося сприйняття «Голосу Америки» як невід'ємного елементу інструментарію американської зовнішньої політики.

З початком війни в Кореї у США припинилися всі формальні спроби обмежити критику СРСР та комунізму. І Президент США Г. Трумен, починаючи «компанію правди», закликав засоби масової інформації (включаючи й «Голос Америки») максимально поширювати правдиву інформацію про Америку для боротьби з комуністичною дезінформаційною компанією. Як зазначає американський дослідник В. Дізард, Г. Трумен направив таємні накази представникам США за кордоном та Державному департаменту з проханням розпочати «наступальні дії проти комуністичної пропаганди, викриваючи її брехню» [8, с. 79]. Програмна складова «Голосу Америки» на 1950 року дещо відрізнялася від 1948 року: хоча й досі превалювали новини та коментарі з фокусом на Європу, новим явищем стали документальні програми, відповіді на питання слухачів, читання творів відомих американських авторів тощо. Певні зміни відбулися й у потужності передавачів, які мали змогу мовити на середніх, а не коротких, хвилях; а також у питаннях фінансування, в яких спостерігалася тенденція до суттєвого збільшення [5].

Загострення «холодної війни» призвело до посилення уваги до діяльності «Голосу Америки». Маккартизм не оминув й сферу радіомовлення: політичні кола, прихильні до нього, стверждували, що серед працівників «Голосу Америки» багато комуністів. У відповідь Міжнародна інформаційна агенція Держдепартаменту США (при якому «Голос Америки» все ще формально діяв) заявила, що немає жодних доказів наявності комуністичних елементів в організації. Тим не менш, такі напади на «Голос Америки» були, і мали, як негативний наслідок, кількісне скорочення штату [11, с. 205].

У 1953 році Президент Д. Ейзенхауер створив спеціальний комітет, відомий як Комітет Джексона, який мав проаналізувати розвиток урядової інформаційної політики. За результатами діяльності комітет Джонсона рекомендував створити нову урядову агенцію - Інформаційне агенство США. Цю пропозицію підтримав і тодішній державний секретар Дж. Ф. Далес, якого нібито не хвилювала інформаційна складова. 1 червня 1953 року Президент Д. Ейзенхауер підписав закон про створення Інформаційного агентства США, яке взяло на себе відповідальність щодо поширення за кордоном інформації від імені Державного департаменту США, включаючи «Голос Америки». «Голос Америки» в цей час переїхав з Нью-Йорка до Вашингтона, і відповідно ставав складовою Інформаційного агенства США [6, с. 31].

комунікаційний політичний голос америки

Висновки

Аналізуючи діяльність «Голосу Америки» до сьогодні і з позицій сьогодення, стає зрозумілим, що всі зусилля, спрямовані на подолання проблем, з якими він мусив боротися на початку свого існування не були марними. Вони дозволили прокласти шлях від організації, яка після Другої світової війни опинилися за крок від ліквідації, до потужного інформаційного інструменту, яким наразі він є. Зменшення фінансування, кадровий голод, відсутність чіткого розуміння своєї цільової аудиторії, неможливість оцінити реальний вплив на громадськість, контролювання діяльності урядовими інституціями, спроба перетворити радіомовлення з інформаційного елементу на елемент спротиву та пропаганди, постійні зміни географічного вектору мовлення, критика не лише зовнішнього споживача, але й власне співробітників - ось далеко не повний перелік проблем, які довелося вирішувати «Голосу Америки» в межах «внутрішньодержавної боротьби».

Перебування «Голосу Америки» під контролем Державного департаменту супроводжувалося зміною інструментарію мовлення і з певним дотриманням того, що називали офіційним зовнішньополітичним курсом країни. Ми не стверджуємо, що «Голос Америки» був повноцінним офіційним речником зовнішньої політики уряду США. Але той факт, що чиновники, відповідальні за трансляції «Голосу Америки», мали великий вплив на те, які новини обиралися для поширення та як вони подавалися, є беззаперечним. Підтвердженням цього згодом стане 3 стаття Хартії «Голосу Америки, прийнята у 1976 році. Загалом було незрозумілим, чи вважає себе сам «Голос Америки» офіційним представником уряду США. Протягом багатьох років існували суперечності щодо того, яку саме свободу мав «Голос Америки» для трансляції матеріалів, які критикували уряд США. Якщо говорити про період 1945-1953 років, відповідь є очевидною - обмежену. Наприклад, жоден із директорів «Голосу Америки» не вносив радикальних змін у його діяльність, але, якщо раптом, такі зміни траплялись, то спочатку за ними спостерігали, а потім погоджували, якщо з'являлися реакції від слухачів, які засвідчували цінність та популярність таких змін.

Варто наголосити, що «Голос Америки» більше дотримувався правдивості та сбалансованості у висвітленні внутрішніх подій, аніж зовнішньої політики США, намагаючись, таким чином, не зашкодити зовнішньополітичним інтересам США. Саме тому на початку 50-х років ХХ століття «Голос Америки» офіційно став складовою частиною публічної дипломатії, яка спонсорувалася державою. Тим не менш, як виявилося, «Голос Америки» мав необхідну гнучкість, аби впоратися зі змінами, які траплялися на його шляху, та був спроможним виконувати корисну роль «орієнтира» щодо життя в Америці для іншого світу.

Список використаних джерел та літератури

1. Сухобокова О. Український голос з-за океану// Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Збірник статей. - Вип. 15. / Гол. ред. В.А. Смолій: У 2-х ч. - Ч. 2. - К.: Інститут історії України НАН України, 2009. - 349 с. - С. 246-260.

2. Сухобокова О. Шлях до волі: Никифор Григоріїв (1883 - 1953): [монографія] / Ольга Сухобокова. - Київ - Вінниця: ТОВ «Твори», 2019. - 608 с.

3. Українська служба «Голосу Америки»: американська історія для України і з Україною, 19492019: збірник наукових статей та матеріалів, присвячений 70-річчю Української служби «Голосу Америки» / під ред. А. Кармазина, О. Машевського, О. Сухобокової. - Клівленд, 2020. - 191 с.

4. Alexandre L. The Voice of America: From Detente to the Reagan Doctrine / Laurien Alexandre. - New Jersey: Ablex Publishing Corporation Norwood, 1988. - 199 p.

5. Antennas, Satellite Broadcasting, and Emergency Preparedness for the Voice of America [Electronic Resource] // National Academies Press. - 1999. - Mode to Access: http://surl.li/dezrc.

6. Browne D. R. The Voice of America: Policies and Problem (Journalism monographs) / Donald R. Browne. - Kentucky: Association for Education in Journalism, 1976. - 65 p.

7. Congressional Records. House Report 1452 [Electronic Resource] // 79^th Congress, 1 session. - 1945.- Vol. 91. - Part 9. - Mode to Access: http://surl.li/dezro.

8. Dizard W. The Strategy of Truth: The Story of the U. S. Information Service / Wilson Dizard. - Washington D.C.: Public Affairs Press, 1961. - 213 p.

9. Fitzgerald M. I. The Voice of America / Merni Ingrassia Fitzgerald. - New York: Dodd, Mead and Company, 1987. - 118 p.

10. Guide to the William Benton Papers 1839-1973 [Electronic Resource]. - Mode to Access: http://surl.li/dezra

11. Krugler D. The Voice of America and the Domestic Propaganda Battles, 1945 - 1953 / David F. Krugler. - Columbia and London: University of Missouri Press, 2000. - 246 p.

12. Neal A. Frank O'Hara's Voice of America / Allison Neal // E LH. - 2019. - № 86. - P. 779-803.

13. Pirsein R. The Voice of America. An History of the International Broadcasting Activities of the United State Government 1940-1962 / Robert William Pirsein. - New York: Arno Press Inc., 1979. - 589 p.

14.Shulman H. The Voice of America: propaganda and democracy, 1941-1945/ Holly Cowan Shulman. - Wisconsin: The University of Wisconsin Press, 1990. - 282 p.

15.State Department Information Program [Electronic Resource] // CQ Almanac. - Washington, DC: Congressional Quarterly, 1947. - Mode to Access: http://surl.li/dezrz.

16. Sukhobokova O. «We Shall tell You the Thuth»: «Voice of America» in the Global Information Space (1940-ies - beginning of the XXI century) / Olga Sukhobokova // Intermarum: history, policy, culture.

- 2020. - Issue 7. - P. 136-153. DOI: https://doi.org/10.33287/112008.

17. Truman H. Executive Order 9608 - Providing for the Termination of the Office of War Information, and for the Disposition of Its Functions and of Certain Functions of the Office of Inter -American Affairs Online by Gerhard Peters and John T. Woolley [Electronic Resource] // The American Presidency Project. - Mode to Access: http://surl.li/dezrd.

References

1. Sukhobokova, О. (2009). Ukrainian voice from across the ocean. Ukraine of the 20th century: culture, ideology, politics, 15, Vol. 2, 246-260. http://surl.li/dezre. [In Ukrainian].

2. Sukhobokova, О. (2019). Path to Freedom: Nykyfor Hryhoryiv (1883--1953). Kyiv - Vinnytsia: Tvory. [In Ukrainian].

3. Karmazyn, O. Mashevskyi, O. Sukhobokova (Ed.) (2020). Sharing America's Story with Ukraine: The

Voice of America's Ukrainian Service, 1949-2019 - a collection of articles and essays in

commemoration of the 70th anniversary of the Ukrainian Service of the Voice of America. Cleveland. http://uaas.org.ua/members_works.html [In English & Ukrainian].

4. Alexandre, L. (1988). The Voice of America: From Detente to the Reagan Doctrine. New Jersey: Ablex Publishing Corporation Norwood. [In English].

5. Antennas, Satellite Broadcasting, and Emergency Preparedness for the Voice of America (1999). National Academies Press. http://surl.li/dezrc. [In English].

6. Browne, D. R. (1976). The Voice of America: Policies and Problem (Journalism monographs). Kentucky: Association for Education in Journalism. [In English].

7. Congressional Records. House Report 1452 (1945). 79^th Congress, 1 session. Vol. 91, part 9.

http://surl.li/dezro. [In English].

8. Dizard, W. (1961). The Strategy of Truth: The Story of the U. S. Informa tion Service. Washington D.C.: Public Affairs Press. [In English].

9. Fitzgerald, M. I. (1987). The Voice of America. New York: Dodd, Mead and Company. [In English].

10. Guide to the William Benton Papers 1839--1973. http://surl.li/dezra. [In English].

11. Krugler, D. (2000). The Voice of America and the Domestic Propaganda Battles, 1945--1953. Columbia and London: University of Missouri Press. [In English].

12. Neal, A. (2019). Frank O'Hara's Voice of America. ELH, 86, 779-803. [In English].

13. Pirsein, R. (1979). The Voice of America. An History of the International Broadcasting Activities of the United State Government 1940--1962. New York: Arno Press Inc. [In English].

14.Shulman, H. (1990). The Voice of America: propaganda and democracy, 1941 - 1945. Wisconsin: The University of Wisconsin Press. [In English].

15. State Department Information Program (1947). Washington, DC: Congressional Quarterly. http://surl.li/dezrz. [In English].

16. Sukhobokova, O. (2020). «We Shall Tell You the Thuth»: «Voice of America» in the Glob al Information Space (1940-ies - beginning of the XXI century). Intermarum: history, policy, culture, 7, 136-153. DOI: https://doi.org/10.33287/112008. [In English],

17. Truman, H. Executive Order 9608 - Providing for the Termination of the Office of War Information, and for the Disposition of Its Functions and of Certain Functions of the Office of Inter-American Affairs Online by Gerhard Peters and John T. Woolley. The American Presidency Project. http://surl.li/dezrd. [In English].

Размещено на Allbest.ru