"Моя друга війна…": Війна на Донбасі у 2014–2021 рр. у сприйнятті свідків Другої світової

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Криворізький державний педагогічний університет

«Моя друга війна…»: Війна на Донбасі у 2014-2021 рр. у сприйнятті свідків Другої світової

війна гібридний донбас

Дмитро Титаренко

Війна, яка до лютого 2022 р. тривала в Україні, і передусім на Донбасі, вже 8 років, викликала чимало інтерпретацій серед представників експертного середовища - істориків, політологів, соціологів, котрі вивчали в тому числі й питання стану, еволюції суспільних настроїв у регіоні. На особливу увагу як української, так і світової наукової громадськості заслуговують ті люди, для кого війна на Донбасі стала вже другою - свідки Другої світової. До певної міри про їхнє ставлення до подій, що почалися у 2014 р., в контексті досвіду минулої й нової війни, про стратегії виживання, неоднозначність історичних інтерпретацій тощо дозволяють судити матеріали усної історії. Це, зокрема, результати понад 40 автобіографічних інтерв'ю, проведених

Через об'єктивні причини не всі спікери змогли подати тексти своїх виступів для публікації (прим. уклад.).

Автором у 2014-2021 рр. як на підконтрольній, так і на непідконтрольній українському уряду території Донецької обл. в рамках різних дослідницьких проектів, присвячених пам'яті про Другу світову війну та її еволюції під впливом воєнно-політичних подій останніх років.

Основні завдання полягали в тому, щоб з'ясувати особливості стратегій виживання свідків Другої світової в умовах двох війн, їхнє ставлення до перспективи завершення нової війни; визначити особливості сприйняття подій Другої світової та «гібридної війни» 2014-2021 рр. у порівняльній перспективі, специфіку оцінки респондентами причин і характеру сьогоднішньої війни; охарактеризувати вплив воєнно-політичного протистояння на державно-політичну ідентичність.

З огляду на те, що інтерв'ю проводилися у відкритій формі, співрозмовникам забезпечувався простір для визначення послідовності та смислових акцентів своєї оповіді. Інтерв'ю проводилися як на підконтрольній, так і на непідконтрольній території Донбасу з людьми з різним ставленням до ворогуючих сторін. За винятком декількох осіб, це були ті, хто вперше ділився своїми спогадами. Сам факт проведення бесіди з очевидцями війни засвідчував їх прагнення бути почутими й, до певної міри, спробувати розв'язати питання минулого, які їх бентежили. Так, одна зі співрозмовниць під час бесіди попросила допомогти їй знайти радянського офіцера, котрий із декількома іншими офіцерами в 1942 р. кілька місяців квартирував у них удома та в 1946 р. навіть писав їй листи з Ростова.

Слід ураховувати високий рівень тривожності частини співрозмовників в умовахнаближеності зони бойових дій, наявність страхів за надто відверті думки та судження в умовах невідповідності їх офіційному дискурсу, існування певних табуйова - них із перспективи респондента тем, що проявлялося, зокрема, у проханні вимкнути диктофон та продовжити оповідь без технічних засобів фіксації. Частково ця проблема долалася апелюванням до знайомих, колег, через яких було встановлено контакт, згадками про спільний зі співрозмовником досвід життя у зоні воєнного конфлікту, пережиті автором і його близькими екзистенційні ризики.

Ключовою проблемою для людей літнього віку стала реалізація власних стратегій виживання. Ставлення до сторін конфлікту значною мірою залежало від здатності й готовності носіїв влади (української чи в так званих «народних республіках») узяти на себе відповідальність за соціальне забезпечення численної групи пенсіонерів, у тому числі учасників війни або «дітей війни». З літа 2014 р. виплати пенсіонерам, які проживали на непідконтрольній території, було припинено. Згідно з приписами, відновити їх могли лише тим, хто виїхав на підконтрольні території, перереєструвався на новому місці проживання й фактично перебував там. Указана ситуація призвела до появи так званого «пенсійного туризму» - виїзду пенсіонерів на підконтрольну уряду територію, фіктивної реєстрації там як переселенців, одержання пенсій і повернення додому. До такої практики була змушена вдатися й певна частина представників зазначеної вікової категорії (зокрема діти війни), що було пов'язано зі значними фізичними та психоемоційними випробуваннями: багатогодинні штучні черги на контрольних пунктах в'їзду-виїзду, погодні катаклізми, принизливі обшуки, подекуди грубе ставлення під час перетину лінії розмежування, обстріли, заміновані узбіччя. Ситуація, в якій опинилися представники воєнного покоління на непідкон - трольній території, нерідко викликала алюзії на події періоду окупації, формувала в декого суб'єктивне відчуття кинутих напризволяще владою: в 1941 р. - радянською, у 2014 р. - українською.

Наголос під час бесід було зроблено на подіях Другої світової, що водночас створювало відповідні передумови для відтворення досвіду співрозмовника вже за умов нової війни. Особливості сприйняття подій 2014-2021 рр., бажання надати їм того чи іншого емоційного забарвлення, тих чи інших оціночних характеристик, як дозволяють судити результати проведених інтерв'ю з жителями регіону та власні спостереження, перш за все зумовлені їх трагічним воєнним досвідом. Основними чинниками його формування стали артилерійські й мінометні обстріли з обох боків, особисті втрати (поранені або вбиті родичі чи сусіди, зруйноване житло, переїзд на інше місце проживання, який досить часто мав характер утечі в умовах раптової та реальної загрози життю), перебування близьких родичів у лавах збройних формувань сепаратистів або ж в українській армії, припинення виплати українських пенсій тим, хто проживав на непідконтрольній території, транспортна й економічна блокада не - підконтрольних територій, обставини перетину лінії розмежування, пов'язані з цим ексцеси і зловживання з боку ворогуючих сторін.

Частина свідків реконструювала свій актуальний воєнний досвід крізь призму пережитих воєнних подій 1941-1945 рр., проводила певні історичні паралелі й асоціації між двома війнами. Доволі докладне відображення в наративах знайшли події, що несли реальну загрозу для життя респондентів, їхніх родичів, сусідів, знайомих. Особливо гостра емоційна реакція виявлялася у ситуаціях існування реальної чи потенційної загрози життю дітей. Водночас складність проведення частиною співрозмовників широких паралелей і глибокого аналізу двох війн пояснюється особливостями дитячого сприйняття Другої світової, незрівнянно більш високим рівнем поінформованості про події останньої війни, її візуалізацією за допомогою телебачення.

Воєнно-політичні події останніх років актуалізували для багатьох жителів регіону питання самоідентифікації, що передбачало рефлексії з приводу свого минулого, переосмислення ставлення до історії, розуміння себе як представника певної спільноти. Досвід соціалізації респондентів за радянських часів дозволяє говорити про збереження у значної частини з них елементів радянської ідентичності з характерними для неї особливостями, зокрема патерналізмом, колективізмом, відносною другорядністю етнічного чинника. Високий рівень ностальгії за радянськими часами, як випливає з наративів респондентів, зумовлювався передусім наявністю у сучасній Україні значної кількості проблем соціально-економічного характеру, високим рівнем корумпованості українських політичних еліт, поглибленням соціальної нерівності, хибами у проведенні історичної політики, що особливо боляче сприймалося співрозмовниками. У той же час результати інтерв'ю дозволяють суттєво корегувати поширений стереотип про нібито тотальну антиукраїнську налаштованість мешканців Донбасу, передусім на непідконтрольній території («Я не украинка, я считаюсь украинкой, потому что я родилась здесь. Моё всё поколение - всё из России. Но я тут родилась, я считаю это своей родиной. Я украинка, потому что я ношу украинский паспорт»).

Помітною є тенденція розглядати воєнний конфлікт, що розпочався в 2014 р., як громадянську війну (такого роду оцінки були поширеними по обидві сторони лінії розмежування). Це пояснювалося усвідомленням того, що серед жертв з обох сторін переважають громадяни України, поліетнічністю і традиціями побутового мультикультуралізму, типовими для сходу нашої країни, пам'яттю про свою «велику Батьківщину - СРСР».

Таку парадигму сприйняття подій 2014-2021 рр. імпліцитно підкріплювала характеристика респондентами своїх соціальних взаємин з оточуючими. Питання політичних симпатій-антипатій призвело до глибокого розколу серед жителів Донбасу - колег по роботі, сусідів, доволі часто членів однієї родини. Результати бесід із респондентами дозволяють фіксувати значний рівень напруженості у стосунках із родичами з інших регіонів України або навіть повний розрив контактів із ними.

Доволі часто причинами такого роду конфліктів була не стільки артикульована й аргументована політична позиція сторін (по обидва боки лінії розмежування), скільки, очевидно, сформовані засобами масової інформації стереотипи сприйняття, сам факт проживання родичів на «ворожій» території та апріорна їх стигматизація.

Значну роль для респондентів відігравали питання оцінки історичного минулого - і власного, і суспільства, держави у цілому. Очевидно, що впродовж останніх років гуманітарна, зокрема історична, політика, яка реалізовувалася різними сторонами конфлікту на Донбасі, глибоко вплинула на колективну свідомість по обидва боки лінії розмежування (фронту).

Наративи респондентів, рефлексії з приводу сьогоднішніх подій на підконтрольній території Донбасу демонстрували відчутну різницю між офіційною культурою пам'яті останніх років, запроваджуваною владою, та приватною пам'яттю, яка зберігалася в родинах, причому передусім як пам'ять про «Велику Вітчизняну», а не Другу світову війну. Пам'ять про родинні жертви, особисті, викликані минулою війною страждання, служила ключовим запобіжником сприйняття конотацій Другої світової як поля битви двох «рівнозначно злочинних тоталітаризмів», де українці боролися за «чужі імперські інтереси». На тлі цього неорадянський канон історичної політики, який реалізовувався на території «народних республік», більшою мірою відповідав очікуванням людей даної вікової категорії, що, зрештою, в перспективі відкривало чимало можливостей для їх використання в політичних цілях.

Життя в умовах постійних бойових дій, екзистенційних загроз упродовж декількох років кардинально відбилося на життєвих пріоритетах представників старшого покоління, що, зокрема, демонстрували висловлені очікування: «[…] и чтобы только не стреляли. И больше ничего не надо.». У той же час результати бесід зі свідками війни дозволяють констатувати наявність у них стану глибокої депресії та фрустрації, що відображає стилістична фігура: «Детство пришлось на войну - видать в войнупридётся и умереть.».

Загалом спогади жителів Донбасу, які стали свідками двох війн, відображають складну картину сприйняття подій 2014-2021 рр., ролі в них різних сторін конфлікту. Результати бесід з очевидцями Другої світової засвідчують у них стан глибокого морального шоку, викликаного загибеллю тисяч людей, руйнуванням звичного, зрозумілого й відносно безконфліктного етно - та соціокультурного середовища, знищенням економічного потенціалу Донбасу, що створювався їхньою важкою працею. Виважена робота з ресурсами пам'яті цього покоління, врахування часового та подієвого контексту сказаного, високий рівень емпатії й, водночас, уникнення політичної експлуатації свідків і жертв двох війн, є неодмінною умовою для відтворення поліфонічної історії війни, яка розпочалася 2014 р.

Размещено на Allbest.ru