Політика російської окупаційної влади щодо кримських татар

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Політика російської окупаційної влади щодо кримських татар

Юрій Латиш,

Марія Фараносова,

учениця 11 класу середньої школи №245

м. Київ

Анотація

меджліс кримськотатарський референдум окупаційний

У статті на основі широкої джерельної бази (офіційних матеріалів органів влади, право - захисних організацій, заяв та інтерв'ю політиків і громадських діячів, представників кримськотатарського руху, свідчень очевидців, аналітичних та інформаційних публікацій у ЗМІ) проведено комплексний аналіз політики Росії щодо кримськотатарського народу.

Проаналізовано виступи під керівництвом Меджлісу кримськотатарського народу на захист територіальної цілісності України під час мітингу 26 лютого 2014 р. Висвітлено позицію кримськотатарських політичних та громадських організацій щодо незаконного референдуму 16 березня 2014 р. та захоплення Криму Росією. Особливу увагу приділено взаємовідносинам російської влади з Меджлісом кримськотатарського народу, які включають три періоди: конфронтацію наприкінці лютого - у березні 2014 р. (мирні протести, бойкот незаконного референдуму), пошуки компромісу наприкінці березня - у травні 2014 р. (коли Меджліс делегував своїх представників до керівництва «уряду» та «парламенту» Криму, підконтрольних Росії); з травня 2014 р., коли російська влада не змогла поставити Меджліс під свій контроль та взяла курс на його заборону та переслідування лідерів. Розглянуто також прояви колаборації серед кримських татар, які, втім, не набули масового поширення.

Проаналізовано спроби російської влади налагодити відносини з кримськими татарами: реабілітацію депортованих народів, збереження високого статусу кримськотатарської мови, залучення окремих представників кримських татар до окупаційної адміністрації. Співставлено засади державної політики України та Росії щодо кримських татар, підкреслено той факт, що Україна, на відміну від Росії, визнає їх корінним народом Криму. Розглянуто основні форми репресивної політики проти кримських татар: викрадення й переслідування активістів, ліквідація опозиційних ЗМІ, обмеження свободи мирних зборів, порушення права на свободу об'єднань громадян, ув'язнення та депортація лідерів кримськотатарських організацій.

Ключові слова: Крим, окупація, корінний народ, Курултай, Меджліс кримськотатарського народу, псевдореферендум, репресивна політика.

Abstract

Latysh Yurii, Candidate of Historical Sciences (Ph.D.), Associated Professor of Department of the History of the Ukrainians in the World, Taras Shevchenko National University of Kyiv.

Faranosova Mariia, 11th grade middle school student №245 Kyiv.

Policy of the Russian occupational authorities regarding the crimean tatars

The article based on a wide source base (official materials of authorities, human rights organizations, statements and interviews of politicians and public figures, representatives of the Crimean Tatar movement, eyewitness testimonies, analytical and informational publications in the media) conducted a comprehensive analysis of Russia's policy towards the Crimean Tatar people.

The actions of the Mejlis of the Crimean Tatar People in defense of Ukraine's territorial integrity during the meeting on February 26, 2014 were analyzed. The position of Crimean Tatar political and public organizations on the illegal referendum on March 16, 2014 and Russia's capture of Crimea was highlighted. Particular attention is paid to the relationship between the Russian authorities and the Mejlis of the Crimean Tatar People, which included three periods: the confrontation in late February - March 2014 (peaceful protests, boycott of an illegal referendum), the search for compromise in late March - May 2014 (when the Majlis delegated its representatives to the leadership of the «government» and «parliament» of Crimea, controlled by Russia); since May 2014, when the Russian authorities failed to bring the Mejlis under their control and set a course to ban it and persecute leaders. The facts of collaboration of the Crimean Tatars, which, however, did not become widespread, were also considered.

Attempts by the Russian authorities to establish relations with the Crimean Tatars are analyzed: rehabilitation of deported nations, preservation of the high status of the Crimean Tatar language, involvement of certain representatives of the Crimean Tatars in the occupation administration. The principles of the state policy of Ukraine and Russia regarding the Crimean Tatars are compared, the fact is emphasized that Ukraine, unlike Russia, recognizes them as the indigenous people of Crimea. The main forms of repressive policy against Crimean Tatars are considered: abduction and persecution of activists, liquidation of opposition media, restriction of freedom of peaceful assembly, violation of the right to freedom of association, imprisonment and deportation of leaders of Crimean Tatar organizations.

Keywords: Crimea, occupation, indigenous people, Kurultai, Mejlis of the Crimean Tatar People, pseudo-referendum, repressive policy.

Анотація

Російська агресія проти України, яка розпочалася 20 лютого 2014 р., призвела до окупації Криму та Севастополя. Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій вважаються тимчасово окупованою територією (Закон України… 2014). Російська влада переслідує тих, хто наважувався протестувати проти захоплення півострова, незаконного референдуму про «возз'єднання» з Росією, порушення прав людини і громадянина, відмовився від російського громадянства. Особливо потужного тиску зазнає корінний народ Криму - кримські татари. Актуальність дослідження зумовлена як недостатньою обізнаністю суспільства з умовами життя в Криму, зокрема й переслідуваннями громадян України, так і суспільним резонансом довкола захоплення українського півострова та дискусій щодо пошуку шляхів його деокупації.

Мета дослідження полягає у висвітленні політики російської влади щодо кримських татар. її реалізація зосереджується на вирішенні конкретних завдань: проаналізувати виступи кримських татар на захист територіальної цілісності України; висвітлити позицію основних кримськотатарських політичних та громадських об'єднань щодо незаконного референдуму та окупації Криму; розглянути основні факти переслідування кримськотатарських активістів; встановити причини репресій проти Меджлісу кримськотатарського народу.

Історіографія проблеми перебуває у стадії формування. Спеціальні дослідження, у яких би висвітлювалася політика російської влади щодо кримських татар, поки що відсутні. Перебіг захоплення Криму, в тому числі у розрізі доль кримськотатарського народу, детально висвітлили публіцисти Т. Березовець, Н. Влащенко, Ю. Луканов (Березовець 2015; Влащенко 2017). Втрати України від захоплення півострова та можливі сценарії повернення стали предметом дослідження науковців на чолі з В. Горбуліним (Донбас і Крим 2015).

Історію кримськотатарського національного руху на півострові, його течії розглядали Г Бе - кірова (Бекірова 2016) й В. Нападиста (Нападиста 2016; Нападиста 2017). Аналізу політичних дискусій всередині кримськотатарського руху, зокрема конфлікту між традиційною ідеологією прав корінного народу та кримськотатарським варіантом євразійства, присвячено статтю Е. Вілсона (Wilson 2017). Н. Беліцер розглянула, як впливові гравці, включаючи уряд України, Кремль, кримські політичні сили, ставляться до правового статусу кримських татар, реалізації їх права на самовизначення як корінного народу (Belitser 2020). Проблеми правового статусу окупованих територій та прав корінного народу порушувались у публікації Г Димової та А. Умланда (Dimova, Umland, 2020).

Кримські татари становлять близько 12% населення півострова. До початку 2014 р. їх національний рух не був монолітним (Нападиста 2016, с. 193). Попри певну політичну роз'єднаність, значна частина кримських татар гуртувалася довкола Меджлісу кримськотатарського народу на чолі з Р Чубаровим (попередній лідер - М. Джемілєв). Система національного самоврядування Курултай - Меджліс, що виникла на початку 1990-х рр., фактично являла собою представницькі органи кримськотатарського народу. І хоча де-юре Меджліс ніколи не був зареєстрований, але саме цій структурі Київ часто делегував повноваження в питаннях, що стосувалися життя кримських татар. Напередодні російського вторгнення вплив Меджлісу був дещо послаблений політикою В. Януковича (Березовець 2015, с. 65-66).

Меджліс виходив з настанови, що кримськотатарський національний рух не повинен діяти проти фундаментальних інтересів Української держави, її незалежності та територіальної цілісності. За словами М. Джемілєва: «Ми ніколи не повинні бути в союзі з політичними силами, стратегічною метою яких є зазіхання на незалежність та територіальну цілісність України, на підпорядкування України або включення її у сферу впливів іншої держави, на встановлення тоталітарного режиму» (Доклад М. Джемилева 2004, с. 31-32). Політично Меджліс орієнтувався на прозахідні сили в Україні, європейський вектор розвитку та мав підтримку турецького політикуму. Від початку російської агресії ця організація зайняла проукраїнську позицію і стала чи не єдиною політичною силою на півострові, яка закликала кримчан протестувати проти сепаратизму та окупації.

26 лютого 2014 р. дня під стінами Верховної Ради АРК у Сімферополі Меджліс кримськотатарського народу організував багатотисячний мітинг на підтримку територіальної цілісності України (Біла 2019). Численність мітингу (за різними даними, від 7 до 12 тис. учасників) зруйнувала міф про те, що всі кримчани начебто прагнуть «возз'єднання» з Росією. Проросійським активістам у той день вдалося зібрати значно менше своїх прихильників (3-4 тис.) (Мітинг 26 лютого 2014 року… 2021). Унаслідок сутичок двоє людей загинуло, а близько 30 осіб отримали поранення.

За словами голови Меджлісу Р Чубарова, мітинг кримських татар унеможливив сценарій, за яким керівництво Верховної Ради АрК на надзвичайній сесії планувало звернутися до Росії з проханням про приєднання півострова (Иваневич 2019). «Ми розійшлися, - згадував Р Чубаров, - будучи впевненими, що врятували себе і Україну» (Карпьяк 2015). Щоправда, голова Верховної Ради Криму В. Константинов, який перейшов на бік Росії, пізніше заявляв, що Р Чубаров «активно інтригував, аби заслужити обіцяне Києвом місце голови кримського парламенту» (Константинов: Чубаров хотел. 2015).

Мітинг кримських татар не зміг зупинити сценарій російського вторгнення. У ніч на 27 лютого 2014 р. військовослужбовці Російської Федерації без розпізнавальних знаків захопили Верховну Раду АРК. 27 лютого 2014 р. під дулами автоматів «зелених чоловічків» відбулося засідання кримського парламенту та голосування: начебто з 64 присутніх 61 депутат висловився за проведення «референдуму» про приєднання до Росії. За свідченнями одного з лідерів Меджлісу А. Чийгоза, на засіданні були присутні лише 47 депутатів зі 100, деяких звозили примусово (Иваневич 2019).

У лютому - березні 2014 р. саме Меджліс став осередком опору та бойкоту псевдореферендуму мирними засобами. Тому російська влада приділяла особливу увагу кримським татарам, намагаючись залучити їх на свій бік, або хоча б досягти політичного нейтралітету Меджлісу. У ролі представників Кремля на переговорах виступали чинний та колишній президенти Татарстану Р Мінніханов та М. Шаймієв, голова Ради муфтіїв Росії Р Гайнутдін. За посередництва М. Шаймієва народний депутат України М. Джемілєв мав у Москві телефонну розмову з президентом Росії В. Путіним (Минтимер Шаймиев… 2014). Останній запропонував кримським татарам не втягуватись у конфлікт, натомість обіцяв гарантувати безпеку та вирішити побутові проблеми кримських татар. За словами М. Джемілєва, В. Путін також звертав увагу на високий рівень життя Татарстану в складі Росії. Проте М. Джемілєв виявився непохитним, відмовившись від співпраці.

Іншу частину кримськотатарської спільноти складали опоненти Меджлісу. Ідеологічним центром цієї групи організацій, що об'єдналися в 2013 р. у Кримськотатарський народний фронт (КТНФ), стала «Міллі Фірка». Вона була єдиною організацією кримських татар, яка публічно закликала взяти активну участь у «референдумі» 16 березня 2014 р. і голосувати за «возз'єднання» Криму з Росією. Безпосередньо в день референдуму активну участь у голосуванні взяла організація «Себат», що об'єднувала учасників кримських земельних акцій. За оцінками Меджлісу та незалежних ЗМІ, переважна більшість кримських татар підтримала рішення про бойкот «референдуму» (Джемілєв: У «референдумі». 2014; 95% крымских татар. 2014).

У промові з нагоди «возз'єднання» Криму та Севастополя з Росією 18 березня 2014 р. Президент Росії В. Путін, апелюючи до кримських татар, назвав депортацію 1944 р. «жорстокою несправедливістю», і заявив, що мають бути прийняті «всі необхідні політичні, законодавчі рішення, які завершать процес реабілітації кримськотатарського народу» (Обращение Президента Российской Федерации. 2014). 21 квітня 2014 р. було прийнято указ Президента РФ «Про заходи щодо реабілітації вірменського, болгарського, грецького, кримськотатарського і німецького народів та державної підтримки їх відродження й розвитку». Кримськотатарська мова була визнана державною на півострові, поряд з українською та російською (Михайлова, Савина 2015, с. 36). Все це покликано справити враження на міжнародну спільноту про відсутність утисків кримських татар. Однак Росія не визнає їх корінним народом півострова. М. Джемілєв заявив, що кримські татари не потребують реабілітації з боку Росії. Натомість сама Росія має реабілітуватися за депортацію 1944 р. (Джемилев об указе. 2014).

Після окупації Криму і Севастополя російська влада опинилася перед дилемою: на який з центрів впливу - Меджліс або «Міллі Фірка» - зробити ставку у вирішенні кримськотатарського питання. Спочатку перевагу було надано співпраці з Меджлісом, сподіваючись переобрати його керівництво на більш лояльне (Wilson 2017, р. 39). Необхідність якось існувати на рідній землі в умовах окупації та відмова тогочасної української влади від захисту Криму дещо пом'якшили позицію лідерів Меджлісу і підштовхнули до пошуків компромісу з окупаційною владою. 29 березня 2014 р. на Курултаї кримськотатарського народу, який відбувся у Бахчисараї, Р Чубаров оголосив про початок юридичної підготовки для створення національно-територіальної автономії кримськотатарського народу («за» проголосували 212 делегатів Курултаю з 225). Голова Меджлісу не став уточнювати, буде це відбуватися у складі України чи Росії. Однак питання про проведення національного референдуму кримських татар зрештою не увійшло до порядку денного. На Курултаї був присутній Р Мінніханов, який намагався переконати кримських татар, що у Росії їм житиметься краще та пообіцяв організувати зустріч лідерів Меджлісу із В. Путіним. Про потребу такої зустрічі говорив і Р Чубаров. «. Ми втомилися шукати своє місце у відносинах між двома державами. Тому ми стурбовані в першу чергу захистом інтересів власного народу», - зазначив заступник голови Меджлісу Н. Джеляль (Симоненко 2014, с. 9). Символічною стала відсутність українського прапора на сцені, де проходив Курултай. Зрештою було ухвалено рішення про те, щоб Меджліс визначився з кандидатами, яких запропонує для роботи в органах виконавчої і представницької влади Криму («за» проголосували 178 делегатів) (Симоненко 2014, с. 10).

Окремі делегати Курултаю та члени Меджлісу не приховували проросійських симпатій. Зокрема, глава сакського регіонального меджлісу (нині - член ради при Президенті РФ з міжнаціональних відносин) Е. Білялов на Курултаї подякував В. Путіну. А керівник відділу зовнішньополітичних зв'язків Меджлісу А. Хамзін (згодом його було піддано обшуку й оштрафовано російською владою, помер у 2020 р.) заявив: «Якщо ми отримаємо конкретні гарантії розвитку нашого народу, його відродження та збереження - так хто ж проти Росії?! Тому що Україна цього не зробила протягом 23 років» (Симоненко 2014, с. 10, 12).

Загалом рішення Курултаю, з одного боку, символізували припинення конфронтації та початок пошуку компромісу з російською владою, з іншого - пропонували Україні та Росії «позмагатися» за підтримку кримських татар в обмін на визнання їхніх прагнень до національно-територіальної автономії. 31 березня 2014 р. Меджліс кримськотатарського народу делегував до органів окупаційної влади Криму своїх представників. 4 квітня російського бізнесмена Л. Іслямова (який на Курултаї закликав до співпраці з російською владою, заявивши, що «дисидентами весь народ бути не може»), було призначено заступником голови Ради Міністрів Криму, а колишнього заступника голови Меджлісу З. Смирнова - головою комітету у справах міжнаціональних відносин та депортованих громадян. Посаду заступника голови «Держра - ди Республіки Крим» обійняв депутат фракції Курултай-Рух Р Ільясов (Меджліс делегував… 2014). Останній не приховував своїх проросійських симпатій, увійшов до першої п'ятірки партії «Єдина Росія» і в травні 2014 р. був обраний до «Держради» Криму. Згодом Р Ільясов та З. Смирнов були виключені зі складу Меджлісу, а Л. Іслямов через два місяці був звільнений з посади і емігрував до України. Коли Росії через Р Ільясова не вдалося встановити контроль над Меджлісом, вона зробила ставку на його опонентів. Після Л. Іслямова посаду заступника голови кримського «уряду» обійняв Р Бальбек (нині - депутат Державної Думи РФ; Україна не визнає легітимності та результатів цих виборів). У 2018 р. замість Р Ільясова заступником голови «Держради Криму» став Е. Гафаров.

Не зумівши схилити на свій бік кримських татар, російська влада вдалася до репресій. Російське законодавство, спрямоване на боротьбу з тероризмом та екстремізмом, стало головним інструментом переслідування критиків влади та інших незгодних осіб (Один рік потому 2015, с. 7). Для переслідування опонентів російської окупації застосовуються викрадення, залякування та ліквідація опозиційних ЗМІ, обмеження свободи мирних зборів, переслідування активістів, порушення права на свободу об'єднань громадян. М. Джемілєв та Р Чубаров навіть говорили про загрозу нової депортації корінного народу (Джемільов: Краще померти у Криму. 2014).

Першою жертвою окупації серед кримських татар став Герой України (посмертно) Р Аметов. 3 березня 2014 р. у Сімферополі він наважився вийти на одиночний пікет проти російської окупації. Його схопили кілька осіб із «самооборони Криму» й вивезли у невідомому напрямку. Через кілька днів тіло Р Аметова зі слідами катувань знайшов випадковий перехожий у районі села Полуничного Білогірського району. За оцінками правозахисної групи «КримЄОЄ», з початку анексії були викрадені 44 людини, з них 19 були звільнені, 16 досі не знайдені, 6 знайдені мертвими, а 2 згодом виявилися в місцях несвободи і засуджені за політичними статтями (Куди зникають викрадені. 2018).

Жертвою російського законодавства проти «екстремізму» став Меджліс кримськотатарського народу. 15 лютого 2016 р. було порушено справу про заборону Меджлісу через організацію мітингу 26 лютого 2014 р. Звинувачення ґрунтувались переважно на висловлюваннях Р Чубарова, який відмовлявся визнавати законність окупації Криму, закликав до економічної та енергетичної блокади півострова з боку материкової України та неодноразово вимагав повернути півострів під контроль України (Крим у пітьмі 2016, с. 6). 26 квітня 2016 р. «Верховним судом Криму» Меджліс був визнаний екстремістською організацією. На той момент його лідери вже перебували поза межами півострова. М. Джемілєву у квітні 2014 р. було заборонено в'їзд до Криму та РФ терміном на 5 років, а у 2021 р. продовжено цю заборону до 2034 р. Голову Меджлісу Р Чубарова 4 травня 2014 р. було офіційно повідомлено, що його діяльність носить екстремістський характер. У липні того ж року він був змушений залишити півострів. З липня 2020 р. у Криму триває заочний судовий процес проти Р Чубарова.

Керівників Меджлісу, які ще залишалися в Криму^було кинуто за ґрати. 29 січня 2015 р. арештували заступника голови Меджлісу А. Чийгоза. Йому інкримінували організацію масових заворушень 26 лютого 2014 р. Судовий процес тривав 2,5 роки. «У суді кожного запитують - громадянином якої держави ви є? - згадував А. Чийгоз. - Дехто відповідав - громадянин Росії. На питання судді: «З якого часу?» - лунало з 2014 року. Кримські татари відповідали однозначно - громадяни України. Нас називали українцями, і ми пишалися цим» (Чийгоз 2019, с. 12). 11 вересня 2017 р. А. Чийгоза засудили до 8 років колонії суворого режиму. Через півтора місяця його разом із ще одним заступником голови Меджлісу, теж засудженим за проукраїнську позицію, І. Умеровим видали Туреччині. Звідти вони виїхали до України.

Як альтернатива Меджлісу, в Криму було створено проросійські кримськотатарські політичні рухи: Міжрегіональний громадський рух кримськотатарського народу «Къырым» (голова - Р Ільясов), громадську організацію «Къырым бірлігі» (голова - С. Німетуллаєв). Духовне управління мусульман Криму після 2014 р. перестало координувати свої дії з Меджлісом та перереєструвалося за російським законодавством. 27 жовтня 2018 р. у Сімферополі відбувся VI Курултай мусульман Криму, який переобрав муфтієм Криму Е. Аблаєва. Росія намагається видати Курултай мусульман за представницький орган кримських татар, а муфтія - за духовного лідера народу.

Російська влада Криму обмежує форми реалізації права кримськотатарського народу на мирні зібрання. Зокрема, кримські татари були змушені перемістити відзначення своїх традиційних пам'ятних подій з центральних площ до віддалених районів, а в деяких випадках були позбавлені можливості збиратися.

У 2015 р. було заборонено кримськотатарський телеканал ATR, а кримськотатарському Агентству «Кримські Новини» (QHA) було відмовлено у реєстрації (Один рік потому 2015, с. 8). Натомість російська влада створила кримськотатарський канал «Міллет» та радіо «Ватан се - даси», які вносять російський дискурс у середовище кримських татар (Алієв 2018, с. 149).

Російські правоохоронці розгорнули переслідування людей, які мають опозиційні погляди, застосовуючи вручення офіційних «попереджень», проведення обшуків під приводом пошуку «екстремістської літератури» за місцем проживання та роботи, а також допити. Обшуки й затримання кримських татар на півострові стали системою. Мета таких заходів - постійно тримати незгодних у страху (Пасова 2019). Найбільш точні дані щодо жертв політичного переслідування в Криму були зібрані Кримськотатарським ресурсним центром.

За даними Кримськотатарського ресурсного центру (https://ctrcenter.org/uk/zhertvy-okkupacii)

У результаті проведеного дослідження було отримано такі висновки.

- Кримські татари засудили окупацію Криму Російською Федерацією і першими вийшли на мітинг на захист територіальної цілісності України. За деякими оцінками, більшість кримських татар проігнорувала псевдореферендум про приєднання півострова до Росії.

- З огляду на дії української влади, яка не вжила необхідних кроків для захисту Криму, позиція кримських татар стала вичікувальною. Після появи у Криму російських військових Меджліс кримськотатарського народу не проводив акцій протесту, не закликав відмовлятися від російського громадянства і навіть делегував своїх представників до «уряду» С. Аксьонова. Однак Росії не вдалося встановити контроль над Меджлісом та переобрати його керівництво.

- Частина кримських татар, що підтримали окупацію, є незначною. За оцінками російських учених, кримські татари так і не прийняли Росію у ролі об'єкту громадянської ідентифікації; під час опитування лише 16% респондентів визнали себе росіянами (Мукомель, Хайкин 2016, с. 68). Але публічна діяльність таких осіб, як Р Бальбек та Р Ільясов, дає окупаційній владі можливість продемонструвати світу, мовляв, кримські татари активно залучені до окупаційної адміністрації.

- Кримські татари піддаються регулярним переслідуванням з боку російської влади. Йдеться про заборону Меджлісу кримськотатарського народу та заборону його лідерам на в'їзд до Криму, ліквідацію кримськотатарських ЗМІ, обмеження на проведення масових акцій, репресії проти кримськотатарських активістів: викрадення, убивства, порушення кримінальних справ і винесення вироків. З моменту окупації Криму до кінця 2020 р. 175 кримських татар стали політичними в'язнями або зазнали переслідувань за кримінальними справами.

Список джерел та літератури