Політичний порядок у кризовому дискурсі (на прикладі транзитних суспільств)

Якщо визнається, що брак національної єдності заважає політичним інститутам у створенні інклюзивних економічних інститутів, то потрібно визнати вагомість фактору несхожості різних етнічних спільнот, з яких має складатися нація новоутворених держав. Тому навряд чи можна погодитися з категоричністю, що „не географія, не культура і не невігластво громадян чи політиків утримує Конго (список країн можна продовжувати -- авт.) у бідності, а екстрактивні економічні інститути” [7, с. 82-83]. І самі інститути, і політичні інституції, які представляють їх на практиці, створюються людьми з певною ідентичністю, психологією, набором цінностей і т. д.

Звісно, ідентичність особи поліхромна. Етнічна ідентичність є однією поряд з іншими. Вона не є визначальною в періоди стабільного розвитку, але може ставати такою під час кризового стану і в ситуаціях боротьби за владу -- боротьби, яка стає тим більш гострою, чим гострішою стає криза.

Зокрема, з уваги Ф. Фукуями не випала та обставина, притаманна клієнтелізмові, що саме етнічна належність виступає зручним маркером і водночас механізмом взаємних зобов'язань патрона і клієнта, гарантує кандидатам на виборах підтримку виборців, як і готовність кандидата виконувати свої обіцянки після виборів. Як наслідок, держави стають слабкими в етнічному сенсі, втрачають легітимність, оскільки лояльність громадян своїй області, етнічній спільноті або релігійній общині є значно більшою, ніж центральній владі [4, с. 228-229]. Цей висновок, виведений зі спостережень за африканською ситуацією, можна поширити на майже усі перехідні суспільства.

Усі транзитні країни стояли і стоять перед необхідністю розв'язати історично об'єктивну проблему -- подолати і сам клієнтизм, і його етнічне або кланове вираження. Вже після перших років спостереження за політичною ситуацією в африканському регіоні С. Гантінґтон привернув увагу до неминучих труднощів в організації політичного правління у країнах, що здобули національну незалежність. Найбільша складність полягала у переході від авторитарного стилю правління (авторитарним правителем міг бути представник і колоніальної, і традиційної еліти) до плюралістичного правління, у якому мають брати участь різноманітні групи суспільства. Найбільша проблема для плюралістичного суспільства -- досягнення єдності: „...у суспільстві, для якого притаманна більша різнорідність і структурна складність, жодна окрема суспільна сила не може керувати самотужки, а тим паче забезпечити єдність, якщо не створить політичних інститутів, які хоча б почасти існуватимуть незалежно від суспільних сил, які їх породили. У хоч трохи складноорганізованому суспільстві відносна могутність груп постійно змінюється, тому, щоб підтримувати його єдність, влада кожної групи повинна бути реалізована через політичні інститути, які стримують, пом'якшують і переорієнтовують її так, щоб панування однієї політичної сили було сумісним із єдністю багатьох суспільних сил”. Фундамент єдності такого суспільства -- поєднувані інтереси, спільні принципи і обов'язки, які виходять за межі традиційних родових або племінних зв'язків, які для людини не є безпосередніми, а стосуються чогось зовнішнього для них, до спільних принципів, традицій, міфів, мети або кодексу поведінки [1, с. 28-29].

До кола інтересів, якими об'єднується населення країни, входить значно більше питань, ніж тільки створення ефективних політичних інститутів. Сподіватися на них як на єдиного актора, здатного вивести країну зі стану стагнації і забезпечити трансформаційний перехід, так само наївно, як і сподіватися, що соціально-економічний поступ може бути автоматично забезпечений запровадженням демократичних форм суспільних зв'язків і правил вільного ринку. Досягти ефективності політичного правління і державного управління можна лише наповненням інститутів суспільства якісним соціальним субстратом, тобто високого рівня політиками, управлінцями і лідерами великого бізнесу. За відсутності належної якості цієї тріади на політичну арену можуть виходити інші суспільні актори -- як громадянського, так і преторіанського типу.

Питання про парадигмальні засади аналізу причин соціально- економічних криз у транзитних країнах залишається одним із ключових під час побудови теоретичних конструкцій суспільно-політичного розвитку світу. Однопричинне пояснення природи криз тільки вадами політичного правління може принести у наукові аналізи хибний матричний підхід, яким пояснення спрощується, але при цьому ігнорується безліч факторів, якими зумовлюється якість правління, навіть коли пояснення соціально- економічного занепаду зводиться саме до нього. Врешті-решт, навіть самонароджене політичне правління потребує мовчазної згоди населення, а сформоване волею населення взагалі є продуктом його вибору, який зумовлюється не тільки політичною, а й іншими ідентичностями людей. Враховуючи максимально виявлену кількість причин ефективного або не ефективного правління, дослідник оберігає себе від небезпеки підпасти під владу спрощених дихотомічних схоластичних схем, чиї пояснення можуть бути переконливими тільки стосовно окремих суспільно-політичних ситуацій. Інша небезпека таких схем, що вони відволікають увагу від загальної картини суспільства і від питання про відповідальність усіх його базових сегментів -- бізнес-класу, політичних партій, профспілок і т. д. Парадигма пояснення кризового стану суспільства тільки неефективністю політичних інститутів на практиці може перетворитися для самого суспільства на індульгенцію, якою знімається провина за власні невдачі, і на консервацію екстернальної психології, яка увільняє від відповідальності і за свою долю, і за майбутнє країни.

Бібліографічні посилання

1. Гантінґтон С. Політичний порядок у мінливих суспільствах / пер. з англ. Т. Цимбал. Київ : Наш формат, 2019. 448 с.

2. Парма Р. В. Политические институты и экономический рост: исследования взаимосвязи. Политическая наука. 2021. № 2. С. 13-41.

3. Фукуяма Ф. Передмова. Гантінґтон С. Політичний порядок у мінливих суспільствах / пер. з англ. Т. Цимбал. Київ : Наш формат, 2019. С. 11-17.

4. Фукуяма Ф. Політичний порядок і політичний занепад. Від промислової революції до глобалізації демократії / пер. з англ. Т. Цимбал, Р. Корнута. Київ : Наш формат, 2019. 608 с.

5. Easterly W. Can Institutions Resolve Ethnic Conflict? Economic Development and Cultural Change. 2001. No. 4. P. 687-706.

6. Fearon J., Latin D. Insurgency and Civil War. American Political Science Review. 2003. No. 1 (February). Vol. 9. P. 75-90.

7. Аджемоґлу Д., Робінсон Дж. Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності / пер. з англ. Олександра Дем'янчука. Київ : Наш формат, 2016. 472 с.

8. Cronet A., Hadenius A. Institutional Foundations of Global Well-being: Democratic State-Capacity and Social Protection. International Political Science Review. 2021. Vol. 42. No. 5 (November). P. 705-724.

9. Еремин В. Основные препятствия процессу демократизации политических режимов в африканских странах. Материалы XVI Всероссийской школы молодых африканистов. Москва, 28-29 ноября 2017 года. Федеральное агентство научных организаций. Институт Африки Российской Академии наук. Научный совет по проблемам стран Африки РАН. С. 52-57.

10. Майборода О. „Режим-порядок” і „режим-структура” у політичній системі. Політичні дослідження. 2021. № 1. С. 52-69.

References

1. Hantington S. Politychnyi poriadok u minlyvykh suspilstvakh / per. z anhl. T. Tsymbal. Kyiv : Nash format, 2019. 448 s. (Political order in changing societies).

2. Parma R. V. Politicheskie instituty i ekonomicheskij rost: issledovaniya vzaimosvyazi. Politicheskaya nauka. 2021. No. 2. S. 13-41. (Political institutions and economic growth: researches on inter-connections).

3. Fukuiama F. Peredmova. Hantington S. Politychnyi poriadok u minlyvykh suspilstvakh / per. z anhl. T. Tsymbal. Kyiv : Nash format, 2019. S. 11-17. (Preface).

4. Fukuiama F. Politychnyi poriadok i politychnyi zanepad. Vid promyslovoi revoliutsii do hlobalizatsii demokratii / per. z anhl. T. Tsymbal, R. Kornuta. Kyiv : Nash format, 2019. 608 s. (Political order and political decay. From the industrial revolution to the globalization of democracy).

5. Easterly W. Can Institutions Resolve Ethnic Conflict? Economic Development and Cultural Change. 2001. No. 4. P. 687-706.

6. Fearon J., Latin D. Insurgency and Civil War. American Plitical Science Reiew. 2003. No. 1 (Februery). Vol. 9. P. 75-90.

7. Adzhemoglu D., Robinson Dzh. Chomu natsii zanepadaiut? Pokhodzhennia vlady, bahatstva i bidnosti / per. z anhl. Oleksandra Dem'ianchuka. Kyiv : Nash format, 2016. 472 s. (Why Nations Fail: The Origins of Power, Prosperity, and Poverty).

8. Cronet A., Hadenius A. Institutional Foundations of Global Well-being: Democratic State-Capacity and Social Protection. International Political Science Review. 2021. Vol. 42. No. 5 (November). P. 705-724.

9. Eremin V. Osnovnye prepyatstviya processu demokratizacii politicheskih rezhimov v afrikanskih stranah. Materialy XVI Vserossijskoj shkoly molodyh afrikanistov. Moskva, 28-29 noyabrya 2017 goda. Federalnoe agentstvo nauchnyh organizacij. Institut Afriki Rossijskoj Akademii nauk. Nauchnyj sovet po problemam stran Afriki RAN. S. 52-57.

10. Maiboroda O. „Rezhym-poriadok” i „rezhym-struktura” u politychnii systemi. Politychni doslidzhennia. 2021. No. 1. S. 52-69. („Regime-order” and „regime- structure” in political system).

Размещено на Allbest.ru