Популізм у суспільстві з надлишком викликів: загроза демократії чи можливість її кориґування?

Явище зростання підтримки популістських партій та відповідних орієнтацій серед населення країн світу зазвичай розуміють як загрозу демократії, єдності суспільства та громадянському активізму. Психологічна привабливість популістських ідей ґрунтується на людській потребі в колективній ідентичності, соціальній згуртованості, категоризації соціального буття, передбачуваності та відчутті безпеки, на схильності до морального абсолютизму та підтримці конспірологічних теорій. Це призводить до поширення конфронтаційного дискурсу в публічній царині, підтримки авторитаризму та поглиблення соціальних розколів. Однак емпіричні дослідження фіксують неоднозначну спрямованість популістських орієнтацій на підтримку антидемократичних ідей. Власне, громадян з популістськими орієнтаціями не слід однозначно ототожнювати з виборцями популістських партій. Через свій мобілізаційний потенціал популізм може зробити демократичний процес більш інклюзивним, оскільки люди з популістськими орієнтаціями підтримують дорадчі форми демократії. В окремих випадках популістська мобілізація стає корисною за надзвичайних умов, наприклад у разі повалення авторитарного режиму або чинення опору ворогові під час війни. Однак у разі спроби реформування державних інститутів популізм може стати перешкодою, оскільки поширені серед популістів абсолютизація спрощених форм врядування та схильність до авторитаризму блокують громадянську ініціативу.

АЛЕКСАНДР РЕЗНИК

Феномен роста поддержки популистских партий и соответствующих ориентаций среди населения стран мира обычно понимается как угроза демократии, единству общества и гражданскому активизму. Психологическая привлекательность популистских идей основывается на человеческой потребности в коллективной идентичности, социальной сплоченности, категоризации социального бытия, предсказуемости и чувстве безопасности, а также на моральном абсолютизме и поддержке конспирологических теорий. Это приводит к распространению конфронтационного дискурса в публичной сфере, поддержке авторитаризма и углублению социальных расколов. Однако эмпирические исследования фиксируют неоднозначную направленность популистских ориентаций в поддержку антидемократических идей. По сути, граждан с популистскими ориентациями не следует однозначно отождествлять с избирателями популистских партий. В силу своего мобилизационного потенциала популизм может сделать демократический процесс более инклюзивным, поскольку люди с популистскими ориентациями поддерживают совещательные формы демократии. В отдельных случаях популистская мобилизация может оказаться полезной в чрезвычайных условиях, например при свержении авторитарного режима или сопротивлении врагу во время войны. Однако при попытке реформирования государственных институтов популизм может стать препятствием, поскольку распространенная среди популистов абсолютизация упрощенных форм управления и склонность к авторитаризму блокируют гражданскую инициативу.

OLEKSANDR REZNIK

The phenomenon of growing support for populist parties and relevant orientations among the world's population is usually defined as a threat to democracy, social unity, and civic activism. The psychological appeal of populist ideas is based on the human need for collective identity, social cohesion, categorization of social life, predictability and sense of security as well as moral absolutism and support for conspiracy theories. This leads to the spread of confrontational discourse in the public sphere, support for authoritarianism and deepening social cleavages. However, empirical researches show the ambiguous focus of populist orientations in support of anti-democratic ideas. In fact, citizens with populist orientations should not be unambiguously identified with voters of populist parties. Because of its mobilizing potential, populism can make the democratic process more inclusive, as people with populist orientations support deliberative forms of democracy. In some cases, populist mobilization become useful in emergencies, such as the overthrow of an authoritarian regime or resistance to the enemy during war. However, populism can be an obstacle in trying to reform state institutions, as the absolutization of simplistic forms of government and the propensity for authoritarianism common among populists block civic initiative.

Вступ

В Україні нескінченні кризи, пов'язані з довготривалим посткомуністичним транзитом, підживлюють популістські настрої передусім лівого ґатунку, втім, подеколи простежується і правий популізм. Українські політики часто використовують ці кризи задля мобілізації електорату, перебільшуючи без вагомих доказів нагальні проблеми. При цьому вказують спрощені шляхи та засоби подолання криз, спекулюють на таких проблемах, як регулювання цін на певні товари та тарифів, збільшення зарплати, ґарантоване працевлаштування тощо. В Україні сплески зростання популістських орієнтацій пов'язані з кризою суспільної свідомості в результаті соціальних трансформацій, з труднощами економічних і політичних реформ.

Зокрема, антиелітистські настрої простежувалися впродовж багатьох років. Додатковим чинником було й те, що українське суспільство характеризується відсутністю тривалих державницьких традицій відбору правлячої еліти, коли неґативне ставлення до політичного класу переважає безвідносно до популістських орієнтацій. Громадяни у своїй більшості вважали, що не мають змоги контролювати владу; зокрема, на неможливість контролю діяльності центральної виконавчої влади вказали 70,4% респондентів; щодо Верховної Ради -- 71,2%; щодо органів місцевої влади -- 70,1% [Резнік, 2011: с. 206].

Однак певне соціокультурне підґрунтя відмінностей у ставленні до політичної еліти простежувалося. Так, згідно з результатами загальнонаціонального опитування «Громадська думка в Україні - 2006», проведеного Інститутом соціології НАН України, у ставленні до правлячої еліти на той час переважали негативні емоції. Зокрема, на запитання «Що Ви відчуваєте у стосунку до правлячої еліти?» лише чверть опитаних виявили позитивні відчуття (6,5% -- повагу, 17,9% -- інтерес), а байдужість виявили 31,6% респондентів. Натомість сумарно серед опитаних неґативні емоції були поширені більшою мірою (30,4% -- образа, 13,6% -- ворожість). Виявилося, що позитивні відчуття більше поширені серед тих, хто вважає, що Україна має бути схожою на розвинені країни Заходу, і тих, хто орієнтується на ліберальні методи регулювання економіки. Неґативні емоції щодо правлячої еліти більше давалися взнаки серед тих, хто орієнтувався на відновлення СРСР та планової економіки. Насамперед 'їх використовували ліві сили, небезпідставно звинувачуючи еліту в розкраданні майна у перебігу великої приватизації. Утім, коли дійшло до демократичних перетворень у 2004 році, під час передвиборної кампанії популістські гасла широко використовували як провладний, так і опозиційний кандидат.

Та все ж популістський дискурс може стати корисним для демократичних перетворень за умов радикального зламу авторитарного режиму. Для розширення соціальної бази демократичної революції стають у пригоді популістські гасла, які допомагають залучити до лав активістів ще й аполітичних індивідів. Порівняльний аналіз орієнтацій та цінностей учасників Помаранчевої революції та Революції Гідності показав, що на відміну від першого Майдану, соціальною основою якого була нестабільна коаліція противників режиму з різними цінностями та орієнтаціями, учасники Євромайдану характеризувалися виразними євроатлантичними орієнтаціями та більшою прихильністю до демократичних принципів функціювання політичної системи та ринкової економіки. Водночас спільною ознакою обох Майданів залишалася прихильність їхніх учасників до авторитарного стилю врядування [Резнік, 2015].

Слід зазначити, що ефективність популістських гасел для залучення широких мас до протестних дій у подальшому стала перешкодою у впровадженні радикальних реформ в Україні. Адже масова свідомість, «підігріта» здебільшого лівими, антиринковими ідеями щодо функціювання економіки та антиелітист- ськими ідеями стосовно тотальної люстрації не лише злочинної верхівки політичного класу, а й бюрократії, часто відігравала деструктивну роль щодо дій політиків, оскільки вони були змушені зважати на громадську думку. Зокрема, одразу після Помаранчевої революції поряд із демократизацією та зростанням соціального оптимізму сталися й неґативні зміни. Н. Паніна звернула увагу на те, що за період із березня 2004 року до березня 2005 року відбулися істотні зміни в економічних орієнтаціях та установках українців. На тлі незначного підвищення оцінки економічного становища та зростання довіри населення до послуг державних банків суттєво зросли антиринкові настрої та посилилося неґативне ставлення до процесів приватизації землі, малих та, особливо, великих підприємств. Істотно зменшилася кількість людей, які бажали заснувати власний бізнес, і тих, хто був готовий працювати у підприємця [Паніна, 2005: с. 154]. Річ у тому, що політична кампанія кандидата в Президенти України В. Ющенка базувалася також на популістських гаслах («Бандитам -- тюрми!), які справедливо ставили під сумнів результати приватизації та не толерували незаконне збагачення близьких до Л. Кучми людей. Це також сприяло делеґітимації інституту приватної власності, який щойно почав формуватися. Власне це у подальшому зіграло злий жарт стосовно реформаторських потуг В. Ющенка, коли його проринкові пориви не знайшли схвалення серед «народу».

За іронією долі, українські популістські сили, які фінансувалися переважно олігархами, найбільше експлуатували популярну в народі антиістеблішмент- ську риторику проти «корумпованої» влади та олігархів. Крім того, якщо брати діяльність політичних акторів-популістів в Україні, то, на думку Т. Кузьо, вони вирізняються у своїй риториці схильністю до використання неправди в оцінках політичної реальності, виправдання авторитаризму та патерналізму, ностальгії за Радянським Союзом. Водночас популісти в Україні та Європі є ан- тиґлобалістами та авторитаристами, спрямовуючи свою критику на МВФ, використовують радикальну риторику проти корумпованих еліт, «ліберального істеблішменту». Популісти надають слабку підтримку реформам, які, на їхню думку, несправедливо нав'язують сторонні сили. Популісти в Україні, Європі та США схильні використовувати неправду, перебільшення, маніпуляції та є ідеологічними хамелеонами. Нарешті, популісти використовують кризи для мобілізації виборців [Kuzio, 2018].

Важкий період російсько-українського конфлікту на Донбасі, економічне зубожіння населення, проведення болючих реформ упродовж 2014-2019 років створили суспільний запит популістського характеру. Якщо говорити про громадську думку, то напередодні чергового виборчого циклу, згідно з даними Центру Разумкова, влітку 2018 року дві третини (66,2%) населення вважали, що Україні потрібні нові політичні лідери (тобто такі політики, які ще не були при владі) [Yakymenko, Yurchyshyn, Zamiatin, 2019: p. 14]. Вагома частина суспільства також схилялася до антиплюралізму. Так, згідно з моніторинговим дослідженням Інституту соціології НАН України за 2018 рік, 43,2% опитаних погоджувалися із твердженням, що «єдина політична воля забезпечує стабільність у суспільстві краще, ніж набір різних точок зору», натомість лише 27,6% з цим не погоджувалися і 29,2% -- не визначилися. Разом з тим близько двох третин населення погоджувалися з авторитарними ідеями щодо переваги «сильної руки» для розвитку суспільства, наведення порядку тощо [Паращевін, 2018: сс. 422424]. До того ж упродовж багатьох років спостерігався феномен, коли оцінка діяльності білоруського президента, авторитарного популіста О. Лукашенка була серед громадян України навіть вищою, ніж оцінка діяльності вітчизняних та інших зарубіжних президентів [Паращевін, 2018: сс. 425-428].

Відтак, можна було б констатувати, що у відповідь на цей суспільний запит В. Зеленський та його партія «Слуга народу» перемогли на президентських і парламентських виборах в Україні 2019 року, широко використовуючи відповідну популістську риторику. Проте особливістю риторики у цьому випадку було те, що Зеленський та «Слуга народу» проводили кампанію як «анти- поляризаційні» популісти, спираючись на опозицію до існуючої поляризації в суспільстві та в українському політичному істеблішменті й використовуючи слабку партійну ідентифікацію серед українських виборців. Власне, прихильники «Слуги народу» частіше дотримувалися помірно твердих або нейтральних думок із ключових питань української політики (історична пам'ять, мова, церква, реґіональні розбіжності), збалансовано використовуючи російську та українську мови у своєму повсякденному житті [Ash, Shapovalov, 2022]. Втім, після виборчого циклу 2019 році в українському соціумі, особливо серед громадян, які цікавляться політикою, ще тривалий час зберігалася новосформована поляризація між прихильниками попереднього та чинного президентів країни. Треба розуміти, що масові популістські настрої привели до влади політиків, які прагнули подобатися і втілювати проекти, які з погляду більшості вважилися першочерговими («Велике будівництво» тощо). А підтримка меншості виборців кандидата із гаслами «Армія. Мова. Віра» свідчила про неготовність суспільства зважати на невідкладні виклики, через брак уваги до яких у подальшому довелося платити занадто дорогу ціну.

Таким же чином як після обох Майданів, так і після перемоги на президентських виборах В. Зеленського на гаслах популізму приходили до влади недосвідчені політики й саме їхній дилетантизм став цінним соціальним капіталом, що начебто відрізняв їх від традиційних, «скомпрометованих» еліт. Однак для нормального функціювання будь-якої сфери, в тому числі й політичної, потрібні знання та навички виконавців. Політики та чиновники -- це люди, які в ідеалі повинні професійно та ефективно урядувати. Тому підготовка кадрів для державного управління -- це складний, тривалий і досить затратний процес. Натомість заклики популістів прискорити зміни в певному напрямку за рахунок запрошення «некорумпованих» діячів, «людей не із системи» є вкрай ризикованими для нестабільних суспільств з надлишком викликів. Адже постійне реформування державного апарату робить уразливими державні інститути, нівелюючи «інституційну пам'ять» бюрократичної верстви.

Хоч як це парадоксально, популізм знову ж таки відіграв позитивну роль в екстремальних умовах, коли відбулося масоване військове вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року. Той дискурс, що його президент В. Зеленський нав'язав у спілкуванні із західними елітами під час російсько-української війни, вимагаючи негайної військової підтримки, був досить зухвалим. За інших обставин, таку риторику розцінили б як, м'яко кажучи, зовсім не дипломатичну. Однак цей популістський кураж, причому спрямований на іноземну аудиторію, спрацював: звернення онлайн до парламентів, митців, кіношників, його заклики почули західні суспільства, які змусили свої уряди діяти більш сміливо та оперативно у наданні Збройним Силам України важкого озброєння. Таким чином, популістська риторика за екстремальних умов виявляє свою дієвість і, зрештою, захищає державність у буквальному розумінні.

Водночас за умов війни централізований підхід української влади до функціювання медіапростору, несприйняття владними політиками будь-якої критики та порушення процесуальних процедур у здійсненні кадрової політики -- все це може схилити популістів до спокуси встановлення авторитарного правління. Це вже стане викликом для громадянського сектору, який також за умов війни набуває досі небаченої суб'єктності. Однак ці питання стануть актуальними після закінчення російсько-української війни.

Висновки

Отже, у західній літературі домінує думка, що ґлобальний популізм продукує низку загроз перед демократією: 1) підрив єдності суспільства через поглиблення соціальної поляризації; 2) розмивання формальних політичних інститутів; 3) згасання громадянської активності. Ці загрози актуалізуються за наявності у суспільстві соціально-економічного та психологічного підґрунтя. І хоча критики популізму дотримуються алармістських переконань щодо поширеності популістських орієнтацій, все ж практика політичного життя вказує як на ризики цього феномену, так і на його можливості. Ці можливості стосуються тих критичних періодів розвитку суспільства, коли повалення авторитарного режиму як електоральним, так і силовим шляхами потребує ширшого кола учасників, ніж самих лише громадянських активістів. Задля розширення соціальної бази революцій політики-повстанці вдаються до популістської риторики.

Однак для тривалого функціювання чи реформування державних інститутів популізм продовжує нести загрози. Власне політики-популісти за своєю суттю рідко бувають переконаними противниками демократичного врядуван- ня. Але прийшовши до влади, вони через свою зневагу до формальних інституцій та нормативних процедур (які, до речі, обмежували їхніх попередників та сприяли потраплянню вже їх самих на посади) мимоволі просуваються до запровадження елементів автократичного правління. Зокрема, популісти спочатку беруть контроль над державним апаратом, заповнюючи його лояльними працівниками, над судовою гілкою влади, підриваючи її незалежність. Потім ставлять під контроль фінансові потоки та економічні активи, збагачуючи новий клас друзів лідера-популіста. І нарешті, популісти отримують контроль над незалежними ЗМІ, знищуючи нелояльні.

Через вичерпання постсоціалістичного економічного спадку та руйнівних наслідків українсько-російської війни Україна постала перед новими викликами, коли невдоволення умовами життя може спричинити додатковий попит на прості рішення та пряме врядування, що оминає представницькі процедури. Накопичення викликів створило ситуацію надлишку їх для соціуму. В українському суспільстві досі зберігається значний попит на авторитарні форми правління. За умов війни такі тенденції можуть посилюватися і призвести до поступового скочування до авторитаризму, коли кожен репресивний чи реґуля- тивний крок буде виправдовуватися необхідністю боротьби з ворожою пропа- ґандою, а насправді спрямовуватися на марґіналізацію та усунення нелояльних владі політичних суперників. Саме через ці загрози в українському суспільстві зберігаються ризики блокування реформ і підтримки авторитаризму. Разом із тим у контексті цих загроз популізм розглядається крізь призму певних шансів того, що політична система та політична культура українців зможе зберегти стійкість за надзвичайних умов, коли масова свідомість потребує стимулів переформатування колективної ідентичності населення від комплексу традиційної меншовартості в напрямку нації переможців. Можна припустити, що за умов формування успішної колективної ідентичності вдасться подолати кризу довіри до еліт і відповідно локалізувати небезпечний потенціал популізму.

Джерела

Макеєв, С. (2020). До виправдання популізму. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1, 159-164.

Паніна, Н.В. (2005). Українське суспільство 1994-2005: соціологічний моніторинг. Київ: ТОВ Видавництво «Софія».

Паращевін, М. (2018). Результати національних щорічних моніторингових опитувань 1994-2018 років. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін, 5 (19), 415-525.

Резнік, О. (2011). Громадянські практики в перехідному суспільстві: чинники, суб'єкти, способи реалізації. Київ: Інститут соціології НАН України.

Резнік, О. (2015). Учасники Помаранчевої революції та Революції Гідності: порівняння ціннісних орієнтацій. Соціальні виміри суспільства, 7 (18), 66-74.

Шульга, М. (2018). Ознаки соцієтального розбалансування (післямова). Українське суспільство: моніторинг соціальних змін, 5 (19), 396-414.

Шульга, М. (2019). Суспільство з надлишком викликів (Замість післямови). Українське суспільство: моніторинг соціальних змін, 6 (20), 397-412.

Albertazzi, D., Mueller, S. (2013). Populism and liberal democracy: populists in government in Austria, Italy, Poland and Switzerland. Government and Opposition, 48 (3), 343-371.

Anduiza, E., Guinjoan, M., Rico, G. (2019). Populism, participation, and political equality. European Political Science Review, 11 (1), 109-124.

Arditi, B. (2003). Populism, or politics at the edges of democracy. Contemporary Politics, 9 (1), 17-31

Ash, K., Shapovalov, M. (2022). Populism for the ambivalent: anti-polarization and support for Ukraine's Sluha Narodu party. Post-Soviet Affairs. DOI: https://doi.org/10.1080/106058 6X.2022.2082823

Canovan, M. (1999). Trust the people! Populism and the two faces of democracy. Political Studies, 47 (1), 2-16.

Castanho Silva, B., Andreadis, I., Anduiza, E., Blanusa, N., Corti, Y.M., Delfino, G., Rico, G., Ruth, S.P., Spruyt, B., Steenbergen, M., Littvay, L. (2018). Public Opinion Surveys: A New Scale. In: K. Hawkins, R. Carlin, L. Littvay, R. Kaltwasser (Eds.), The Ideational Approach to Populism: Concept, Theory, and Analysis (pp. 150-178). London: Routledge.

Dijk, G.H.S. van (2018). Populist attitudes and political participation: hand and glove?: Analysing populist citizens' participation in political claim-making. Master thesis. University of Twente. URL: https://essay.utwente.nl/76892/

Feldman, S. (2021). Authoritarianism, Education, and Support for Right-Wing Populism. In: J.P. Forgas, W.D. Crano, K. Fiedler (Eds.), The Psychology of Populism: The Tribal Challenge to Liberal Democracy (pp. 348-364). New York: Routledge.

Forgas, J.P. (2021). The Psychology of Populism: Tribal Challenges to Liberal Democracy. Sydney: Centre for Independent Studies.

Jacobs, K., Akkerman, A., Zaslove, A. (2018). The voice of populist people? Referendum preferences, practices and populist attitudes. Acta Politica, 53 (4), 517-541.

Kuzio, T. (2018). Populism in Ukraine and Europe: Similar but Also Different. In: K. Segbers (Ed.), Populism in Europe: An Overview. CGP working papers, 09/2018(pp. 16-31). Berlin: Freie Universitat Berlin.

Levitsky, S. Loxton, J. (2012). Populism and competitive authoritarianism: the case of Fujimori's Peru. In: C. Mudde, C. Rovira Kaltwasser (Eds.), Populism in Europe and the Americas: Threat or Corrective for Democracy? (pp. 160-181). Cambridge: Cambridge University Press.

Meny, Y., Surel, Y. (2002). The Constitutive Ambiguity of Populism. In: Y. Meny, Y. Surel (Eds.), Democracies and the Populist Challenge (pp. 1-21). London: Palgrave Macmillan.

Mohrenberg, S., Huber, R.A., Freyburg, T. (2021). Love at first sight? Populist attitudes and support for direct democracy. Party Politics, 27 (3), 528-539.

Mudde, C. (2004). The Populist Zeitgeist. Government and Opposition, 39 (4), 542-563.

Mudde, C., Rovira Kaltwasser, C. (2012). Populism: corrective and threat to democracy. In: C. Mudde, C. Rovira Kaltwasser (Eds.), Populism in Europe and the Americas: Threat or Corrective for Democracy? (pp. 205-222). Cambridge: Cambridge University Press.

Pauwels, T. (2014). Populism in Western Europe: Comparing Belgium, Germany and The Netherlands. London: Routledge.

Pew Research Center (2021). Many in U.S., Western Europe Say Their Political System Needs Major Reform. URL: https://www.pewresearch.org/global/2021/03/31/many-in-us-western-europe- say-their-political-system-needs-major-reform/

Rummens, S. (2017). Populism as a Threat to Liberal Democracy. In: C. Rovira Kaltwasser, P Taggart, P Espejo, P Ostiguy (Eds.), The Oxford Handbook of Populism (pp. 554-570). Oxford: Oxford University Press.

Taggart, P. (2002). Populism and the Pathology of Representative Politics. In: Y. Meny, Y. Surel (Eds.), Democracies and the Populist Challenge (pp. 62-80). New York: Palgrave.

Urbinati, N. (1998). Democracy and populism. Constellations, 5 (1), 110-24.

Webb, P (2013). Who is Willing to Participate? Dissatisfied Democrats, Stealth Democrats and Populists in the United Kingdom. European Journal of Political Research, 52 (6), 747-772.

Yakymenko, Y., Yurchyshyn, V., Zamiatin, V. (2019). Ukraine-2019: Cautiously Optimistic. Kyiv: The Razumkov Centre. URL: https://razumkov.org.ua/uploads/article/2019_Vybory_Ukraine.pdf Zaslove, A., Geurkink, B., Jacobs, K., Akkerman, A. (2021). Power to the people? Populism, democracy, and political participation: a citizen's perspective. West European Politics, 44 (4), 727-751.

References

Albertazzi, D., Mueller, S. (2013). Populism and liberal democracy: populists in government in Austria, Italy, Poland and Switzerland. Government and Opposition, 48 (3), 343-371.

Anduiza, E., Guinjoan, M., Rico, G. (2019). Populism, participation, and political equality. European Political Science Review, 11 (1), 109-124.

Arditi, B. (2003). Populism, or, politics at the edges of democracy. Contemporary Politics, 9 (1), 17-31

Ash, K., Shapovalov, M. (2022). Populism for the ambivalent: anti-polarization and support for Ukraine's Sluha Narodu party. Post-Soviet Affairs. DOI: https://doi.org/10.1080/106058 6X.2022.2082823

Canovan, M. (1999). Trust the people! Populism and the two faces of democracy. Political Studies, 47 (1), 2-16.

Castanho Silva, B., Andreadis, I., Anduiza, E., Blanusa, N., Corti, Y.M., Delfino, G., Rico, G., Ruth, S. P, Spruyt, B., Steenbergen, M., Littvay, L. (2018). Public Opinion Surveys: A New Scale. In: K. Hawkins, R. Carlin, L. Littvay, R. Kaltwasser (Eds.), The Ideational Approach to Populism: Concept, Theory, and Analysis(pp. 150-178). London: Routledge.

Dijk, G.H.S. van (2018). Populist attitudes and political participation: hand and glove?: Analysing populist citizens' participation in political claim-making. Master thesis. University of Twente. URL: https://essay.utwente.nl/76892/

Feldman, S. (2021). Authoritarianism, Education, and Support for Right-Wing Populism. In: J.P Forgas, W.D. Crano, K. Fiedler (Eds.), The Psychology of Populism: The Tribal Challenge to Liberal Democracy (pp. 348-364). New York: Routledge.

Forgas, J.P. (2021). The Psychology of Populism: Tribal Challenges to Liberal Democracy. Sydney: Centre for Independent Studies.

Jacobs, K., Akkerman, A., Zaslove, A. (2018). The voice of populist people? Referendum preferences, practices and populist attitudes. Acta Politica, 53 (4), 517-541.

Kuzio, T. (2018). Populism in Ukraine and Europe: Similar but Also Different. In: K. Segbers (Ed.), Populism in Europe: An Overview. CGP working papers, 09/2018(pp. 16-31). Berlin: Freie Universitat Berlin.

Levitsky, S., Loxton, J. (2012). Populism and competitive authoritarianism: the case of Fujimori's Peru. In: C. Mudde, C. Rovira Kaltwasser (Eds.), Populism in Europe and the Americas: Threat or Corrective for Democracy?(pp. 160-181). Cambridge: Cambridge University Press.

Makeev, S. (2020). To justify populism. [In Ukrainian]. Sociology: theory, methods, marketing, 1, 159-164. [= Макеєв 2020]

Meny, Y., Surel, Y. (2002). The Constitutive Ambiguity of Populism. In: Y. Meny, Y. Surel (Eds.), Democracies and the Populist Challenge (pp. 1-21). London: Palgrave Macmillan.

Mohrenberg, S., Huber, R.A., Freyburg, T. (2021). Love at first sight? Populist attitudes and support for direct democracy. Party Politics, 27 (3), 528-539.