Політичний конформізм в умовах демократії: передбачення Алексіса де Токвіля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичний конформізм в умовах демократії: передбачення Алексіса де Токвіля

Прокопчук Ірина Іванівна кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політології та соціології, Національний авіаційний університет, проспект Любомира Гузара

Анотація

Склалася традиція дослідження конформізму як наслідок постіндустріального, масового суспільства, розгляд конформізму як результат впливу авторитарних та тоталітарних режимів, зокрема крізь призму психотипу авторитарної особистості.

Проте майже відсутня увага науковців до політичного конформізму в умовах демократії. Тому вельми актуальною є творча спадщина французького вченого (1805-1859) Алексіса де Токвіля, який один з перших звернув увагу на політичний конформізм саме в умовах демократії, попередивши про двоїсту сутність демократії, яка з одного боку є найпрогресивнішим політичним режимом, з іншого боку, має загрози для свободи, обґрунтувавши конфлікт цінностей свобода/демократія.

Метою статті є дослідження феномену політичного конформізму у праці А. де Токвіля «Демократія в Америці».

Політичний конформізм в умовах демократії Токвіль розглядає як тиск на індивіда з боку реальних груп та інтеріоризованих анонімних авторитетів, зокрема громадської думки.

Політичний конформізм вчений описує як намагання індивіда під тиском більшості, або громадської думки зректися власної незалежності, індивідуальності та розчинитися у групі.

Як палкий прихильник індивідуальної та суспільної свободи французький мислитель пропонує створити інституційні обмеження для всевладдя більшості:

1) надати державній владі широкі, але чітко визначені повноваження, а за приватними особами закріпити конкретні права й свободи, а головне ґарантувати їм механізми користуватися цими правами;

2) поставити індивіда на один рівень із суспільством як головне завдання державного управління в умовах демократії.

3) французький вчений підкреслював необхідність поділу влади по горизонталі та по вертикалі та системи стримування та противаг, щоб функціонував такий «законодавчий корпус, який би репрезентував більшість, не бувши рабом його пристрастей, така виконавча влада, яка мала б свої власні сили, й, нарешті, судова влада, незалежна від двох перших. І тоді правління буде також демократичним, але не буде майже ніякої змоги для виникнення свавілля».

4) Токвіль обґрунтовує партиципаторну теорію демократії, яка через щоденне користування свободою громадянами розвиває в них необхідні вміння та навички або чинити опір тиску з боку більшості.

5) Протистояти тиску більшості в умовах демократії в сфері політичного життя, на думку Токвіля, повинна також дієва політична опозиція з боку таких суб'єктів громадянського суспільства, як партії, асоціації, преса, верховенство права та дух законності в суспільстві.

6) Величезну роль в протидії тиранії більшості та громадської думки, за Токвілем, відіграє ментальність народу та демократична політична культура.

На думку вченого, «м'якості правління» Америка зобов'язана, в першу чергу, не законам, а саме ментально-психологічним особливостям американців. Так однією з національних рис американців французький вчений називав індивідуалізм.

Спостерігаючи розвиток демократії, А. де Токвілю важливо зберегти за індивідуумом незалежність, внутрішню силу, індивідуальність, самобутність у взаємодії з більшістю.

Ключові слова: Токвіль, політичний конформізм, демократія, деспотизм більшості, тиск громадської думки.

Abstract

конформізм токвіль демократія

Prokopchuk Iryna Ivanovna PhD, Associate Professor of the Department of Sociology and Political Science National Aviation University

POLITICAL CONFORMISM IN DEMOCRACY: ALEXIS DE TOCQUEVILLE'S PREDICTIONS

1) to provide the state authorities with broad, but clearly defined powers, and to secure specific rights and freedoms for private individuals, and most importantly to guarantee them the mechanisms to use these rights;

2) to put the individual on the same level as society as the main task of public administration in the conditions of democracy.

3) the French scientist emphasized the need for a horizontal and vertical separation of powers and a system of checks and balances in order to function such a "legislative body that would represent the majority without being a slave to its passions, such an executive power that would have its own powers, and, finally, the judiciary, independent of the first two. And then the government will also be democratic, but there will be almost no opportunity for arbitrariness."

4) Tocqueville substantiates the participatory theory of democracy, which through the daily use of freedom by citizens develops in them the necessary skills and abilities to resist pressure from the majority.

5) In the opinion of Tocqueville, the pressure of the majority in the sphere of political life must be resisted by the effective political opposition on the part of such subjects of civil society as parties, associations, the press, the rule of law and the spirit of legality in society.

6) According to Tocqueville, the mentality of the people and democratic political culture play a huge role in countering the tyranny of the majority and public opinion.

According to the scientist, America owes the "softness of the government" primarily not to laws, but to the mental and psychological characteristics of Americans. Thus, the French scientist called individualism one of the national traits of Americans.

Observing the development of democracy, it is important for A. de Tocqueville to preserve the individual's independence, inner strength, individuality, originality in interaction with the majority.

Keywords: de Tocqueville, political conformism, democracy, despotism of the majority, pressure of public opinion.

Постановка проблеми

Осмислення політичних процесів та явищ вимагає при дослідженні врахування та вивчення як інституційного, так й поведінкового рівнів. В цьому контексті привертає увагу вивчення одного з видів політичної поведінки, а саме політичного конформізму.

Популярність вивчення конформізму в наукових колах припала на середину і другу половину ХХ століття. Це пов'язано розвитком ряда тенденцій: з розвитком постіндустріального суспільства на Заході, з другою хвилею демократизації в світі, з її припливами та відкатами. Конформізм розглядався як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях.

Склалася традиція дослідження цього феномена як наслідок постіндустріального, масового суспільства у Г.Маркузе, Д.Рісмена; розгляд конформізму як результат впливу авторитарних та тоталітарних режимів, зокрема крізь призму психотипу авторитарної особистості у Т.Адорно, Е.Фрома, В.Райха.

Проте майже відсутня увага науковців до політичного конформізму в умовах демократії. Тому вельми актуальною є творча спадщина французького вченого (1805-1859) Алексіса де Токвіля, який один з перших звернув увагу на політичний конформізм саме в умовах демократії, попередивши про двоїсту сутність демократії, яка з одного боку є найпрогресивнішим політичним режимом, з іншого боку, має загрози для свободи, обґрунтувавши конфлікт цінностей свобода/демократія. [6 ].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На проблему тиранії, або деспотизму більшості в науковій спадщині А. де Токвіля звернули увагу Р.Арон [1; c.242], К.Баллестрем [2; c.238], К.С.Гаджієв [3; c.99], Р. Даль [4; c.23-31], Б.Капустін [5; c.25], Л. Харць [10;с.20]. Проте вищезгадані дослідники здебільшого констатували токвілеві підходи до конфлікту цінностей свобода/демократія, критикували вченого за зайві перестороги та недовір'я до демократії та залишали поза науковим аналізом проблему політичного конформізму в умовах демократичного суспільства.

Метою статті є дослідження феномену політичного конформізму у праці А. де Токвіля «Демократія в Америці».

Виклад основного матеріалу

В 30-х роках 19 ст. Токвіль подорожував по США та вивчав американський досвід впровадження демократії в умовах І світової хвилі демократизації.

Як палкий прихильник політичної свободи він прагнув уявити собі, в яких нових формах в сучасному світі може розвиватися деспотизм.

Токвіль стверджував, що «якщо ми припускаємо, що одна людина, наділена всією повнотою влади, може надуживати нею стосовно своїх супротивників, чому ми не хочемо згодитися, що те саме може зробити й більшість? Хіба об'єднання людей змінює їхній характер? ...Я не можу в це повірити й рішуче протестую проти вседозволеності як для однієї людини, так і для багатьох. [7;с.197]

Токвіль протиставляв деспотизм минулого та ймовірні зловживання владою та придушення свободи у сучасному світі. «Володарі минулого перетворили жорстокість на матеріальну силу, а демократичні республіки наших днів зробили з цього минулого таку саму духовну силу, як людська воля, яку воно прагне зламати. За абсолютної влади однієї людини деспотизм, бажаючи вразити душу, жорстоко катував тіло, але душа вислизала від цих катувань і тріумфувала над тілом. Тиранія демократичних республік діє зовсім інакше. Її не цікавить тіло, вона звертається навпростець до душі. Володар більше не каже: «Ти думатимеш, як я, або помреш». Він каже: «Ти можеш не поділяти моїх думок, ти збережеш своє життя й майно, але віднині ти -- чужинець серед нас. За тобою залишаться громадянські права, але вони будуть для тебе марними. Якщо ти захочеш, щоб тебе обрали твої співгромадяни, вони тобі в цьому відмовляють; якщо ти домагатимешся їхньої пошани, вони вдадуть, що ти її не заслуговуєш. Ти залишишся серед людей, але втратиш право спілкування з ними. И коли ти захочеш зблизитися з іншими людьми, вони уникатимуть тебе, наче нечистої істоти. Навіть ті, хто вірить у твою невинність, навіть вони відвернуться від тебе, позаяк у іншому разі їх спіткала б та сама доля. Йди з миром, я зберігаю тобі життя, але воно буде для тебе болючішим, ніж смерть». [7;с.200].

Токвіль застерігав від зловживання демократичним принципом більшості, коли інтереси більшості завжди ставляться вище інтересів меншості і при цьому нехтуються права та інтереси меншості. «Оскільки більшість починає здійснювати великий вплив як на справи, так і на думки , то ніяка сила невзмозі не тільки зупинити її , а й уповільнити її рух та дати їй можливість почути тих , кого вона знищує» . [7;с.195].

Саме в умовах демократії, вважав Токвіль «рівність, яка робить людину незалежною від кожного з її співгромадян, узятих окремо, лишає її самотньою та беззахисною перед лицем більшості» [7;с.200].

А. де Токвіль критикував в сучасних йому колективістських теоріях демократії відсутність механізмів інституційного обмеження свавілля більшості. «У подібних доктринах народ, що складається з абсолютно рівних та майже однакових індивідуумів,- ця невпорядкована маса,- визнається єдиним законним володарем, сумлінно позбавленим однак усіх засобів, за допомогою яких він міг би сам керувати своїм урядом або хоча б лише спостерігати за ним» [8;c.182] .

Токвіль проникливо попереджав про нову імовірну небезпеку у демократичних суспільствах - деспотизм більшості, який можна прирівняти до деспотизму однієї особи, групи осіб, або класу. Більшість «подібна до індивідуума, що має переконання, інтереси, протилежні переконанням та інтересам іншого індивідуума, що зветься меншістю. Якщо одна особа, що наділена усіма прерогативами влади, може зловживати нею по відношенню до своїх супротивників, чому те саме не може зробити й більшість ?» [7;с.197]

Токвіль розглядав деспотизм більшості в політичній та духовній сферах.

Вчений критикував імперативний мандат депутатів. Він розцінював це не як особисту відповідальність депутатів перед виборцями, а як спробу обмежити депутата вирішенням конкретних місцевих справ .

Обережно ставився А. де Токвіль навіть до парламентської більшості. Він заперечував, що «зібрання, яке складається з більшості, володіє більшими знаннями та мудрістю, ніж одна особа» , вбачаючи у цьому «довіру до кількості законодавців , а не до їх якості» [7;с.194] .

Однак найбільшу небезпеку, вважав вчений, становить тиск більшості у духовній сфері. В умовах демократії, стверджував Токвіль, більшість має матеріальну та моральну силу. «Вона не тільки припиняє будь-які дії, а й тисне на волю, може позбавити бажання діяти» . [7;с.199] .

«Суспільна думка все більш починає володіти світом. Довіра до суспільної думки стає, свого роду релігією, чиїм пророком буде чисельна більшість.

Суспільна думка не навіює своїх поглядів, вона просто накладається на свідомість людей, проникаючи у глибини їхньої душі за допомогою свого роду міцного тиску, що спричиняється колективним розумом на інтелект кожної окремої особистості» [7;с.323-324].

Вчений стверджував, що у часи демократії тиск більшості на індивіда прийме нові форми і може обмежити сферу індивідуального мислення особистості надто вузькими для гідності та щастя рамками.

Токвіль розглядав проблему підкорення індивіда не тільки тиску реальних груп, а й інтеріоризованим анонімним авторитетам, наприклад, у вигляді громадської думки.

Зростання ролі громадської думки Токвіль пояснював зрівнюванням умов існування в процесі демократизації. «Суспільна думка тяжко тисне на свідомість кожного індивідуума, керує ним та пригнічує його». [7;с.198]

Більш того, за Токвілем, у демократичних народів суспільне схвалення з боку більшості є необхідним. «Люди, що живуть у розладі з більшістю все одно, що не живуть. Більшості не має необхідності звертатися до законів, щоб підкорити собі тих, хто думає інакше. Достатньо її власного засудження. Почуття своєї ізольованості та безпорадності щойно ж починає пригнічувати інакомислячих, доводячи їх до відчаю.

До кого ... може звернутися в США людина чи група людей, які стали жертвою несправедливості ? До суспільної думки ? Проте вона віддзеркалює переконання більшості. До законодавчого корпусу ? Однак він представляє більшість та сліпо їй підкоряється. До виконавчої влади ? Вона призначається більшістю та є пасивним інструментом в її руках. До сил порядку ? Однак сили порядку - це не що інше як озброєна більшість. До суду присяжних ? Проте суд присяжних - це більшість, що володіє правом виносити вироки. Навіть суддя в деяких штатах обирається більшістю» [7;с.198].

В сучасних концепціях демократії науковці розглядають більшість як нестійку, мінливу, неоднорідну, що складається із сукупності груп інтересів, плюралізму еліт, які вільно переслідують у політиці власні цілі. Проте Токвілеве тлумачення більшості як єдиного, монолітного цілого, на жаль, реалізувалося та реалізовується у колективістських формах демократії за умов квазідемократичного режиму у ХХ ст. та сьогодні. Отже застереження вченого про можливість встановлення двох форм демократії: вільної демократії та демократичного деспотизму і досі залишаються актуальними.

Філософ підкреслив розпад у Новий час традиційних соціальних зв'язків, атомізацію соціума, кризу соціальної ідентифікації: «Кожний збагнув почуття більш палке та горде за свою свободу, однак особі стало більш складніше об'єднуватися з іншими для її захисту: вона не від кого не залежала, проте і не могла більше ні на кого розраховувати» [11;с.13].

У демократичних країнах у духовній сфері, на думку Токвіля, процеси масовізації полягали в уніфікації, деіндивідуалізації, загальній маргіналізації. За влучним виразом мислителя «індивід розчиняється у пересічній фізіономії маси». Через рівні умови існування відбувається культурне нівелювання, бо люди засвоюють однакові потреби, звички, смаки, ідеї [7;с.502,с.463]. «Крайнощі пом'якшуються та притишуються, все, що підвищувалося, стирається, поступаючися місцем пересічному» [7;с.504].

А. де Токвіль описував тенденцію масового суспільства, яку пізніше Дж.С. Мілль назвав «колективною посередністю», і яка формує людину «нового типу», байдужу до цінностей свободи, «людину маси» за Хосе-Ортега-і-Гассетом, «одномірну людину», за Г. Маркузе, «маленький гвинтик машини», «добре нагодований та гарно одягнений автомат» за Е. Фромом. [9;c.9].

А. де Токвіля цікавить яким чином в умовах демократії формується «одномірність», яка зрештою руйнує свободу. Токвіль підкреслював двоїсту сутність природи людини: приватна особа та громадянин. Французький філософ вважав, що нехтування громадянськими правами та обов'язками, занурення лише у приватне життя, зведення інтересів, потреб і духовних прагнень людини лише до потягу до матеріального добробуту руйнує в людині особистість та громадянина.

Токвіль протиставляв колективістським теоріям демократії партиципаторну теорію демократії. Він вважав, що лише сама людина, щоденно користуючися політичною свободою, активно приймаючи участь у суспільному житті як на рівні громади, так і на рівні держави, може розбити вузьке коло приватного буття, рутину буденності. Концепція публічності Токвіля передбачає розширення природи людини та збереження політичної свободи шляхом наповнення ідеї індивідуалізма (ізольованого, самотнього “я” з приватного життя) ідеєю індивідуальності (через об'єднання та співбуття з іншими вільного «я», яке не розчиняється в групі) .

Процеси масовізації, на думку Токвіля зумовлюють глобальні процеси поширення демократії та рівності на всі сфери суспільного життя. Ці дві тенденції характеризуються глибоким внутрішнім протиріччям: з одного боку, звільняють індивіда від традиційних соціальних обмежень станового суспільства, а, з іншого боку здатні сформувати нові форми соціального контролю над особистістю, що впливають на розум та душу, мають на меті перебудову особистості у відповідності з новими абстрактними критеріями етичного та раціонального характеру, обмежують рамки індивідуальної свободи людини.

Тому французький мислитель підкреслює необхідність ліквідації не тільки зовнішнього, а й внутрішнього тиску на індивіда з боку більшості як необхідна умова інституціоналізації особистої свободи.

Вчений цілком справедливо відмітив що в умовах демократії пропорційно зменшенню сили і впливу окремого індивіда на прийняття політичних рішень зростає сила і роль громадської думки .

Токвіль один з перших вказав на значення в умовах демократії інституту суспільної думки, і цим випередив своїх сучасників.

Так громадська думка як політичний інститут повною мірою проявила себе у другій половині ХХ ст. Вона стала дієвим елементом життя сучасних демократичних держав, поруч з класичними спільностями (групами) як відносно самостійний агент, активно приймаючи участь у політичному житті, зокрема у процесі вироблення та прийняття політичних рішень на всіх рівнях соціального управління.

Проте Токвіль вивчав громадську думку комплексно: як інструмент демократії і як імовірне знаряддя конформізації стосовно окремого індивіда. «Віра в громадську думку стане в такому суспільстві своєрідною релігією, і більшість буде її пророком.» [7;c.323]

Милитель застерігав, що громадська думка може стати потужним знаряддям обробки індивідуальної свідомості, насадження потрібних ідей, цінностей, що звужує свободу мислення індивіда, свободу на самостійний пошук та вибір власної системи цінностей, спосіб життя надто вузькими рамками. В такому разі соціальний конформізм через тиск громадської думки це не спосіб адаптації особи до суспільства, пошуку та ідентифікації себе в соціумі для подальшої самореалізації, а, єдиний можливий засіб індивіду вижити, навіть за рахунок придушення, нівелювання власної особистості .

Масова свідомість здатна маніпулювати індивідуальною. Однак і вона сама, за Токвілем, постає об'єктом маніпуляцій з боку політичних лідерів, преси як в умовах демократії, що описував вчений у праці «Демократія в Америці», так і авторитарного режиму у трактаті «Старий порядок та революція».

А. де Токвіль критикував соціальні міфи про ідеальний суспільний лад, поширені у Франції напередодні Великої французької революції. «Обробка масової свідомості була настільки сильною, що поруч з реальним суспільством, яке було ще традиційним, заплутаним та невпорядкованим, де закони залишалися строкатими та суперечливими, звання різко розмежованими, стани сталими, а привілеї нерівномірними, мало-помалу створювалося в уяві суспільство, де все здавалося простим, однорідним, справедливим, розумним. Уява натовпу поступово відволікалася від першого та звернулася до другого. Люди перестали цікавитися дійсністю, щоб мріяти про те, що могло б бути, і стали жити подумки у цьому ідеальному суспільстві, створеному письменниками» [8;с.165-166].

Токвіль підкреслював схильність мас до популізму, до простих, рішень у політиці. Ця обставина, на його думку, зробила популярними у ході Великої французької революції загальні теорії суспільного переустрою, засновані на «закінчених системах законодавства, старанній симетрії в законах, на зневазі до існуючих інститутів влади, політичних норм, цінностей, традицій і натомісць любов до усього оригінального, дотепного, нового в установах. [8;с.165-166].

Французький вчений попереджав людство, що обираючи між безпекою, комфортом та свободою, може бути зроблений вибір не на користь свободи індивідуальної та суспільної.

Токвіль застерігав народи, які «воліли б мати владу єдину, охоронну й всесильну, але обрану ними самими. Вони хотіли б поєднувати централізацію з владою народу. Перебуваючи під опікою, вони заспокоюють себе тим, що своїх опікунів вони обрали самі.

Люди по черзі стають то іграшками в руках правителя, то його володарями, то більше ніж королями, то менше ніж простими смертними.

Складається враження, що нинішні заправили стурбовані передусім тим, аби за допомогою своїх підданих здійснювати великі справи. А мені хотілося б, аби вони якомога більше думали про те, як зробити великими самих підданих; щоб вони менше цінували працю, а більше робітника й щоб вони постійно пам'ятали про те, що не може довгий час залишатися сильним народ, у якому кожна людина індивідуально слабка, й що ще не знайдено суспільних форм та політичних комбінацій, які б зробили енергійним народ, який складається з легкодухих і млявих громадян». [8;с.503].

Висновки

Внесок А. де Токвіля в розвиток політико-правової думки полягає в тому, що він 1) один з перших проаналізував феномен політичного конформізму, випередивши науковців майже на сторіччя;

2) один з перших порушив достатньо дискусійну проблему - політичний конформізм в умовах демократії.

Політичний конформізм в умовах демократії Токвіль розглядає як тиск на індивіда з боку реальних груп та інтеріоризованих анонімних авторитетів, зокрема громадської дуки.

Політичний конформізм вчений описує як намагання індивіда під тиском більшості, або громадської думки зректися власної незалежності, індивідуальності та розчинитися у групі.

Як палкий прихильник індивідуальної та суспільної свободи французький мислитель пропонує створити інституційні обмеження для всевладдя більшості:

1) надати державній владі широкі, але чітко визначені повноваження, а за приватними особами закріпити конкретні права й свободи, а головне гарантувати їм механізми користуватися цими правами;

2) поставити індивіда на один рівень із суспільством як головне завдання державного управління в умовах демократії.

3) французький вчений підкреслював необхідність поділу влади по горизонталі та по вертикалі та системи стримування та противаг, щоб функціонував такий «законодавчий корпус, який би репрезентував більшість, не бувши рабом його пристрастей, така виконавча влада, яка мала б свої власні сили, й, нарешті, судова влада, незалежна від двох перших. І тоді правління буде також демократичним, але не буде майже ніякої змоги для виникнення свавілля». [7;с.198].

4) Токвіль обґрунтовує партиципаторну теорію демократії, яка через щоденне користування свободою громадянами розвиває в них необхідні вміння та навички або чинити опір тиску з боку більшості.

5) Протистояти тиску більшості в умовах демократії в сфері політичного життя, на думку Токвіля, повинна також дієва політична опозиція з боку таких суб'єктів громадянського суспільства, як партії, асоціації, преса, верховенство права та дух законності в суспільстві.

6) Величезну роль в протидії тиранії більшості та громадської думки, за Токвілем, відіграє ментальність народу та демократична політична культура.

На думку вченого, «м'якості правління» Америка зобов'язана, в першу чергу, не законам, а саме ментально-психологічним особливостям американців. Так однією з національних рис американців французький вчений називав індивідуалізм.

Спостерігаючи розвиток демократії, А. де Токвілю важливо зберегти за індивідуумом незалежність, внутрішню силу, індивідуальність, самобутність у взаємодії з більшістю.

Література

1. Арон Р. Алексис де Токвиль. Этапы развития социологической мысли: Пер. с франц. М.: Изд. Группа «Прогресс» Универс», 1993. с. 227 - 273 .

2. Баллестрем К.Г. Предпосылки и пределы демократии. Вопросы философии. 1994. № 7 - 8. с. 237 - 240.

3. Гаджиев К. С. Американская нация: Национальное самосознание и культура. М.: Наука, 1990. 239 с.

4. Даль Р. Враждебно ли равенство свободе? Аргументация Токвиля. Введение в экономическую демократию: Пер. с англ. М.: Наука, 1991 . с. 17 - 45.

5. Капустин Б. Г. Мораль и политика в западно-европейской политической философии. От абсолюта свободы к романтике равенства (Из истории политической философии). М.:ИФРАН, 1994. с. 6 - 34.

6. Прокопчук І.І. Імовірність конфлікту цінностей свобода/демократія. Віче. 2000. №4. С. 140-149.

7. Токвиль Алексис де. Демократия в Америке: Пер. с франц. М.: Прогресс, 1992. 554 с.

8. Токвиль А. де. Старый порядок и революция: Пер. с франц. М.: Изд-во И. Баландина, 1905. 253 с.

9. Фромм Э. Бегство от свободы: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1990. 271 с.

10. Харц Л. Либеральная традиция в Америке: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1993. 400 с.

11. Tocqueville A de. Etudes economiques politiques et litteraires // de Tocqueville. Oeuvres completes d'A de Tocqueville le publiees par madame de Tocqueville . Vol. ІХ . Paris , 1866 .

References

1. Aron R. (1993). Alexis de Tokvil'. Etapy razvitija sotsyologicheskoi mysli [Stages of development of sociological thought] M.: Progress. [in Russian].

2. Ballestrem K. (1994 ). Predposylki i predely demokratii. [Preconditions and limits of democracy] Voprosy filosofii.- Questions of Philosophy, 7-8, 237-240.

3. Gadzhiev, K. S. (1990). Amerikanskaja nacija : Nacional'noe samosoznanie i kul'tura [American Nation: National Self-Consciousness and Culture], M.: Nauka [in Russian].

4. Dal' R.(1991) Vrazhdebno li ravenstvo svobode? Argumentatsia Tokvil'a. Vvedenie v ekonomitseskuju demokratiju [Is equality hostile to freedom? Tocqueville's argument. Introduction to economic democracy] M.: Nauka [in Russian].

5. Kapustin B.G. (1994) Moral' i politika v zapadno-evropejskoj politicheskoj filosofii. Ot absol'uta svobody k romantike ravenstva (Iz istorii politicheskoj filosofii). [ Morality and Politics in Western European Political Philosophy. From the Absolute of Freedom to the Romance of Equality (From the History of Political Philosophy] M.: IFRAN [in Russian].

6. Prokopchuk, І.І. (2000). Imovirnist' konfliktu tsinnostej svoboda/demokratija. [Probability of conflict of values freedom/democracy] Viche, 4, 140-149 [in Ukrainain].

7. Tokvil', Alexis de. (1992). Demokratija v Amerike [Democracy in America]. M.: Progress [in Russian].

8. Tokvil', Alexis de. (1905). Staryj por'adok i revol'utsija [Old order and revolution] M.: Izd. Balandina [in Russian].

9. From E. (1990) Begstvo ot svobody [Escape from freedom] M.: Progress [in Russian].

10. Harts L. (1993) Liberal'naja traditsija v Amerike [Liberal Tradition in America] M.: Progress [in Russian].

11. Tocqueville A de. Etudes economiques politiques et litteraires // de Tocqueville. Oeuvres completes d'A de Tocqueville le publiees par madame de Tocqueville . Vol. ІХ . Paris , 1866.

Размещено на Allbest.ru