Мовна політика в УРСР в галузі освіти (1960-1980-і рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Мовна політика в УРСР в галузі освіти (1960-1980-і рр.)

Валентина Молоткіна,

д-р іст. наук, проф., Університет Григорія Сковороди в Переяславі,

Інна Левченко,

д-р іст. наук, проф., Університет Григорія Сковороди в Переяславі,

Ірина Березанська,

канд. іст. наук, доц., Університет Григорія Сковороди в Переяславі,

Анотація

Простежено динаміку чисельності шкіл з однією та двома мовами навчання в УРСР упродовж 1959-1965 н. р. Аналіз чисельності шкіл з однією мовою навчання у згаданий період свідчить про зменшення кількості шкіл з українською мовою навчання на 1725 одиниць. Щодо шкіл з українсько-російською мовою навчання спостерігалася тенденція до їх збільшення на 107 одиниць, а шкіл з російсько-українською мовою навчання збільшилось на 73 одиниці. мовна політика русифікація радянський

З 'ясовано, що русифікація освітнього процесу відбувалася також у вищій школі. Вона супроводжувалася викладанням навчальних предметів російською мовою, поширенням російськомовної літератури, проведенням вступної компанії переважно російською мовою.

Всупереч русифікації та асиміляції відомі діячі національно-визвольного руху проводили агітацію через поширення серед населення листівок, в яких виступали проти зменшення україномовних освітніх закладів, тиску на українську мову. У відповідь радянське керівництво проводило заходи спрямовані на переслідування та ліквідацію активних громадських діячів.

Ключові слова: мовна політика, русифікація, вища школа, радянська влада, шкільна освіта, тоталітарний режим, період «застою».

Valentyna Molotkina,

Dr. Habil. (History), Professor,

Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereiaslav, Ukraine

Inna Levchenko,

Dr. Habil. (History), Professor,

Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereiaslav, Ukraine

Iryna Berezanska,

(PhD) History, Associate Professor,

Hryhorii Skovoroda University in Pereiaslav, Pereiaslav, Ukraine

LANGUAGE POLICY IN THE USSR IN THE FIELD OF EDUCATION

(1960s-1980s)

Abstract. The article highlights the peculiarities of language policy in education during the period of«stagnation». The author analyzes the legal acts related to the process of Russification of school education, in particular, the Resolution «On Further Improvement of Learning and Teaching of the Russian Language in the Union Republics» of June 1, 1978, the USSR Law «Fundamentals of the Legislation of the Union of the Soviet Socialist Republics and the Union Republics on Public Education» of July 19, 1973, the Resolution of the Ministry of Education of the Ukrainian SSR «On Additional Measures to Improve the Teaching of the Russian Language in National Secondary Schools» of May 26, 1983, etc. The state educational policy of the Soviet government contributed to an increase in the number of Russian-language schools and classes for in-depth study of the Russian language, the establishment of allowances for Russian language teachers, the introduction of advanced training courses for Russian language teachers, and an increase in the number of textbooks on academic subjects written in Russian.

The author traces the dynamics of the number of schools with one and two languages of instruction in the Ukrainian SSR during the 1959-1965 academic years. The analysis of the number of schools with one language of instruction during the mentioned period shows a decrease in the number of schools with Ukrainian as the language of instruction by 1725 units. As for the schools with Ukrainian-Russian language of instruction, there was a tendency to increase them by 107 units, and the number of schools with Russian-Ukrainian language of instruction increased by 73 units.

It was found that the Russification of the educational process also took place in higher education. It was accompanied by the teaching of academic subjects in Russian, the dissemination of Russian-language literature, and the conduct of admission campaigns mainly in Russian.

In spite of Russification and assimilation, prominent figures of the national liberation movement campaigned by distributing leaflets among the population, in which they opposed the reduction of Ukrainian-language educational institutions and pressure on the Ukrainian language. In response, the Soviet leadership took measures aimed at persecuting and eliminating active public figures.

The Russification policy of the Soviet authorities in the field of education led to a national and cultural upsurge of student youth, who, despite the threat of persecution, distributed self-published literature among the general Ukrainian population, which truthfully covered the Russification policy of the Soviet leadership, the assimilation of the cultural and spiritual values of the Ukrainian people.

Key words: language policy, Russification, higher education, Soviet authorities, school education, totalitarian regime, period of «stagnation».

Постановка проблеми

У сучасних світоглядних реаліях досить важливо визначити причини та наслідки політики русифікації, яку цілеспрямовано проводила партійна номенклатура у сфері освіти. У цьому контексті важливого значення набуває проблема двомовності, як штучно створений елемент радянської мовно-культурної політики. Аналіз освітніх процесів дозволяє нам виокремити русифікаційні тенденції, що поширювалися у тогочасному суспільстві та проаналізувати особливості шкільного навчання у досліджуваний період. Беручи до уваги нормативно-правові акти, видані в УРСР у 19601980-х рр., ми маємо змогу визначити мову навчання учнів, та відповідно, простежити специфіку викладання українською та російською мовами.

На основі статистичних даних та звітної документації проводиться аналіз кількості шкіл з українською, російською, угорською, молдавською та польською мовами викладання. Інформація сформована на основі щорічних звітів Міністерства освіти УРСР вказує на те, що російська мова займала домінуючі позиції не лише в науково-освітній сфері, а й в тогочасному соціумі. Зважаючи на те, що процеси русифікації охоплювали всі сфери життєдіяльності радянського громадянина, вибір батьками російської мови навчання був очевидним.

В умовах російсько-української війни дане дослідження є досить актуальним. Враховуючи відсоток населення незалежної України, яка спілкується російською, або має проблеми з переходом на українську мову в повсякденному та діловому спілкуванні, важливо чітко та змістовно виокремити русифікаційні тенденції, які прямо чи опосередковано, простежувалися в науково-освітній сфері у досліджуваний період.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Мовне питання в період «застою» є в полі зору значної частини вітчизняних науковців. Заслуговує на увагу навчальний посібник «Українське суспільство в умовах радянського ладу: повсякденний вимір» в якому проведено комплексний аналіз повсякденного життя мешканців УРСР в 1970-1980-х рр., зокрема окреслено зміни в освітній сфері, розкрито радянську політику «інтернаціоналізму», яка привела до того, що кількість українців, які вважали українську мову своєю рідною, постійно зменшувалася [14]. О. Нікілєв проаналізував причини швидкого поширення російської мови упродовж 60-80-х років у Дніпропетровській області, зокрема у закладах вищої, середньої спеціальної та професійної освіти, загальноосвітньої школи, дитячих дошкільних закладах [8]. Н. Новородовська розкрила становище преси та журнальної періодики в УРСР в період 1970-1980-х рр., констатувала, що провідні видавництва УРСР поширювали інформацію наукового та публіцистичного характеру здебільшого російською мовою; дослідила постанови та законодавчі акти 1960-1980-х рр., що привели до поширення російської мови у вищих, початкових, середніх та спеціальних науково-освітніх закладах; здійснила порівняльний аналіз особливостей процесів русифікації у різних регіонах УРСР та їх наслідки [9-11]. В. Молоткіна розкрила процес русифікації українського населення, який негативно позначився на всіх сферах суспільного життя українців; з'ясувала, що вся система освіти закладала фундамент для денаціоналізації підростаючого покоління [7].

Мета статті - проаналізувати особливості мовного питання в закладах освіти УРСР періоду «застою».

Виклад основного матеріалу

Період перебування при владі Л. Брежнєва характеризувався ідеологізацією суспільної свідомості, посиленням тоталітаризму в адміністративно-державному управлінні, боротьбою з інакомисленням, посиленням русифікації в освітньому процесі, активізації боротьби з «українським буржуазним націоналізмом». В період «застою» увага вищого радянського керівництва була спрямована на мовне питання в сфері освіти. Адже завдяки контролю над закладами освіти можна було здійснювати безпосередній вплив на свідомість населення республіки.

Офіційна ідеологія радянського керівництва справила великий вплив на освіту. На території УРСР загальновживаними були дві мови - українська та російська, але останній надавалася перевага. До 1959 р. русифікація відбувалася в двох напрямах: перший - полягав у наближенні української мови до російської, другий - у «заміні» української мови російською. Коли політика наближення мов, з їх подальшою перспективою до злиття зазнала краху, увага радянського керівництва зосередилась на упровадженні російської, як мови міжнаціонального спілкування [5, с. 49].

В період 1966-1976 рр. відбувався поступовий перехід до загальнообов'язкової десятирічної освіти, що сприяло збільшенню фахівців з вищою освітою та науковців. Із зміною системи освіти посилюється процес русифікації навчання. Як наслідок зменшилася кількість шкіл з вивчення української мови, особливо це спостерігалося в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській та Харківській областях. З ухваленням ЦК КПРС Постанови «Про подальше вдосконалення вивчення і викладання російської мови в союзних республіках» від 1 червня 1978 р. посилюється наступ на українську школу [14, с. 553].

Постанова 1978 р. передбачала тижневе збільшення кількості годин на вивчення російської мови та літератури в школах з українською мовою навчання (з 39 до 43 год.), у школах з російською мовою (з 62 до 66 год.), у школах з угорською, молдавською і польською мовами навчання (з 57,5 до 59 год.). Здійснювалася ціла низка заходів по впровадженню російської мови в навчальний процес: класи поділялися на підгрупи з вивчення російської мови в 1-3 класах та в 4-8 класах міських шкіл з українською, молдавською, угорською та польською мовами навчання; вводилось обов'язкове навчання російською мовою в підготовчому класі шкіл з українською мовою навчання; з'явилася мережа класів в яких поглиблено вивчали російську мову та літературу; покращувалась навчально-матеріальна база навчання російської мови; спеціальні комісії перевіряли школи з вивчення російської мови та літератури в різних областях УРСР [15, с. 312]. Таким чином, проводилась цілеспрямована політика радянської влади щодо збільшення кількості російськомовних шкіл, вивченню російської мови приділялась велика увага, оскільки в майбутньому вона мала стати мовою спілкування для широких верств населення УРСР.

Відбувався планомірний процес русифікації середньої та вищої освіти. У Західних областях України він розпочався ще в повоєнні роки. Зростала чисельність закладів освіти, де навчання велося російською мовою маючи на меті повністю витіснити з ужитку українську мову. У 1971-1972 н.р. у Львові було 48 шкіл з українською мовою навчання, 29 російськомовних і 11 двомовних шкіл. З 1970-х рр. російську мову почали вивчати з 2 класу, їй відводилась основна роль у навчальному процесі національних шкіл та двомовних освітніх закладів [11, с. 171].

Ще одним кроком, спрямованим на русифікацію українського населення в сфері освіти, стала доповідна записка Міністерства освіти УРСР від 23 січня 1960 р. «Про заходи по поліпшенню викладання російської мови у школах Української РСР». У документі зазначалося, що упродовж 1960-1962 рр. необхідно розробити шкільні програми та підручники з російської мови та літератури; підготувати 14 найменувань навчально-методичної літератури російською мовою; спрямувати зусилля кафедр вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ на розробку проекту викладання російської мови та літератури; контролювати процес викладання російської мови та літератури в УРСР. Завдяки таким заходам українська мова у 1950-1960-х рр. швидко втрачає домінуючу роль в українському суспільстві, залишається мовою сільського населення УРСР [9, с. 17].

У старших класах середньої школи і ПТУ вчителів заохочували переходити на російську мову навчання, за рахунок підвищення заробітної плати. З метою розширення мережі шкіл з російською мовою навчання організовувались курси підвищення кваліфікації вчителів, здійснювалось забезпечення шкіл навчальною літературою виданою російською мовою [7, с. 95].

У 1970-1980-х рр. продовжується процес русифікації освітньої сфери. 19 липня 1973 р. прийнято Закон СРСР «Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про народну освіту» за яким громадяни Радянського Союзу могли вільно вибирати мову навчання, навчатися у середніх загальноосвітніх вечірніх та заочних школах. 26 травня 1983 р. прийнята Постанова Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи з покращення викладання російської мови в національних середніх загальноосвітніх школах», яка передбачала створення нових навчальних програм з української мови та літератури для початкової школи; збільшення кількості годин для вивчення російської мови в загальноосвітній національній школі; підвищення до 15% зарплати вчителям, які викладали російську мову та літературу [9, с. 17, 21].

Такі кроки радянського керівництва в освітній сфері привели до скорочення україномовних шкіл та збільшення кількості шкіл з російською мовою викладання. На кінець 1980-х років у таких містах як: Донецьк, Чернігів, Сімферополь, Миколаїв, Луганськ не було жодної школи з українською мовою викладання, по інших містах республіки також спостерігається тенденція до скорочення україномовних середніх навчальних закладів: Запоріжжя - 1, Кіровоград - 4, Одеса - 3, Харків - 2, Черкаси, Херсон - по 2. У західних областях України шкіл з українською мовою навчання була достатня кількість: Львів - 66, Тернопіль - 20, Івано-Франківськ - 18 [16, с. 375].

Одним із критеріїв, який впливав на розвиток мовної освіти були зміни кількості шкіл за мовами навчання, завдяки чому можна простежити, яка мова в республіці мала пріоритетність. Інформація про розподіл шкіл за мовами навчання на основі щорічних звітів Міністерства освіти УРСР за 1959-1965 рр. подана у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 Кількість шкіл з однією мовою навчання в УРСР (1959-1965 рр.)

Джерело: Дис. Ткаченко В. І.

Зміст таблиці 1.1. дозволяє простежити динаміку зменшення кількості шкіл з українською мовою навчання упродовж 1959-1960 н.р. і 1964-1965 н.р. на 1725 одиниць. Натомість кількість шкіл з російською мовою навчання за цей період зросла на 484 одиниці.

Динаміку чисельності шкіл з двома мовами навчання можна простежити у таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Кількість шкіл з двома мовами навчання в УРСР (1959-1965 рр.)

Джерело: Дис. Ткаченко В.І.

Аналіз таблиці 1.2. дає змогу відслідкувати збільшення шкіл з українсько- російською мовою навчання протягом означеного періоду на 107 одиниць, тенденція до збільшення спостерігається і в школах з російсько-українською мовою викладання на 73 одиниці [13, с. 114-115].

Значна кількість середніх загальноосвітніх закладів з українською мовою навчання ліквідовувалась або змінювала профіль, але в таких школах не було достатньої кількості контингенту. Були випадки, коли весь вчительський та учнівський колектив переводився у новозбудовані поблизу російськомовні школи. Так, україномовна СШ № 15 м. Дніпродзержинська через нестачу учнівського контингенту була переведена в нову школу з російською мовою навчання [8, с. 61].

У великих містах та промислових центрах більшість дітей навчалися у школах з російською мовою навчання. Це привело до того, що зменшувалась кількість україномовних шкіл, зокрема в Донецьку та Миколаєві. Така політика держави сприяла формуванню в молоді національного нігілізму, зневаги до рідної мови та української культури [6, с. 373].

Відповідно до вказівок Л. Брежнєва, Міністерство освіти проводило заходи спрямовані на подальшу русифікацію української школи. Педагогічні інститути збільшували підготовку вчителів з російської мови. Для студентів педінститутів, які навчалися в україномовних школах вводилася обов'язкова дисципліна «Практичний курс з російської мови». Будь якими засобами радянська влада намагалася перешкодити розвитку української школи як національної. Виховання в молоді національного світогляду було забороненим і вважалося проявами «буржуазного націоналізму» [6, с. 379].

Тиск на українську мову в загальноосвітніх закладах яскраво простежувався завдяки зменшенню кількості підручників написаних українською мовою. У шкільних, міських, районних та обласних бібліотеках було недостатньо книг українських письменників. У 1964 р. з ініціативи Спілки письменників України було проведено перевірку шкільних бібліотек м. Києва, в результаті якої в київській школі № 59 виявили відсутність творів відомих українських письменників. Натомість, кількість російськомовних книг - збільшилася. У 1973 р. вийшло друком 3,3 млн. примірників художньої літератури, а в 1974 р. - 9,9 млн. [16, с. 371].

У квітні 1984 р. партійне керівництво республіки прийняло рішення про реформування загальноосвітньої та професійної школи. Реформа школи передбачала удосконалення змісту освіти, методів і засобів навчання та виховання. Збільшився термін навчання учнів до 11 років. Міністерство освіти розробило заходи з реалізації «Основних напрямків реформи загальноосвітньої і професійної школи», які складалися з восьми розділів. Велика увага педагогічних працівників зосереджувалася на вихованні в школярів непримиренності до буржуазної ідеології і моралі, посилювалася контрпропагандистська робота, набувало нових форм і методів ідейно- політичне виховання [6, с. 379].

Русифікація освітнього процесу мала місце також у вищій школі. З 1954 р. при вступі до ВНЗ знати українську мову було не обов'язковим. Навчання у вищих навчальних закладах велося переважно російською мовою, хоча українських студентів було понад 60 %. У ВНЗ не викладалася історія України, а фахівці, які отримували диплом історика, не мали знань з історії рідного краю [5, с. 49].

З 1970-х років русифікація набуває швидких темпів. На протидію асиміляції та русифікації провідні діячі національно-визвольного руху поширювали серед широких верств населення листівки, в яких засуджували знищення українських закладів освіти, рідної мови. У відповідь радянська влада переслідувала авторів листівок, присвоюючи їм ярлик українських націоналістів, заарештовувала і притягувала до кримінальної відповідальності за антирадянську агітацію. Так, у березні 1968 р. в Київському університеті імені Тараса Шевченка, а також в районі Інституту кібернетики та Української сільськогосподарської академії знайдено понад 550 листівок, в яких поширювався заклик до українців єднатися проти асиміляції [12, с. 123-124].

Здебільшого в закладах вищої освіти навчальний процес відбувався російською мовою, як виняток в окремих ВНЗ, Львівському державному університеті, Сумському педінституті, Івано-Франківському медичному інституті, значна частина курсів викладалась українською мовою зокрема на філологічних факультетах. В Київському університеті лише 20 -25% лекцій читалося українською мовою. За свідченням Юрія Каганова, система вищої освіти консервувала меншовартісний, «селянський» образ української мови, яку не можна модернізувати, урбаністичний спосіб життя, кар'єрні перспективи. Вступна компанія в університетах відбувалася переважно російською мовою. Влада у своїх виступах наголошувала, що монополізація російської мови співпадає з прагненням студентської аудиторії [3, с. 113].

Центрами відродження і збереження прав української мови були філологічні факультети педінститутів і університетів. Так, 40 студентів українського відділення Донецького державного університету 27 грудня 1966 р. зібралися для читання праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Організатором заходу виступив поет-початківець В. Голобородько, студент філологічного факультету Донецького університету [3, с. 114].

Русифікаторська політика радянської влади яскраво проявилася у виданні навчальної літератури для студентів вищих навчальних закладів. Кількість підручників виданих українською мовою для ВНЗ у 1970 р. скоротилася в 1,3 рази в порівнянні з 1950 р., натомість видання підручників російською мовою збільшилося в 2,9 разів. Якщо у 1976-1980 рр. українською мовою було видано 309 підручників тиражем 1154 тис. примірників, то російською мовою - 2243 підручників тиражем 6327 тис. примірників. Наприкінці 1960-х рр. близько 70 % навчальних дисциплін не були забезпечені підручниками українською мовою [2, с. 160].

Часто керівництво вищих навчальних закладів втручалося у видавництво вузівської періодики. Так, ректорат Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка та партійний комітет вузу прийняли спільне рішення «Про внесення поправок щодо видавництва додатку до газети «Київський університет», в якому пропонували розпочати видавництво додатку російською мовою, збільшити періодичність його виходу до 6 разів на рік. Ректорат університету свої дії обґрунтував значною кількістю іноземних студентів та аспірантів, які навчалися тут і не володіли українською мовою [10, с. 71].

Починаючи з 1960-х рр., на думку О. Калакури, посилилась національно- культурницька активність студентів, результатом якої стали переслідування та арешти активних членів студентства. У Львівському державному університеті імені І. Франка видавався підпільний журнал «Поступ», який сприяв піднесенню рівня національної свідомості західноукраїнського населення, відродженню української історії, протистояв політиці правлячої КПУ, надаючи достовірну інформацію про окремі події та факти. З метою збереження впливу ідеології комуністичної партії було видано таємну інструкцію (1974 р.) про прийом до вищих навчальних закладів західних областей України не більше 25% місцевої молоді [4, с. 24].

Зростаючий опір денаціоналізації з боку студентства змусив партійне керівництво у 1965 р. зробити деякі кроки в напрямку поширення української мови у вищій школі. У 1965 р. під час виступу на нараді ректорів і секретарів партійних організацій вищих навчальних закладів А. Скаба дав розпорядження про перехід на українську мову викладання у вузах республіки впродовж трьох місяців. Міністерство вищої і середньої спеціальної освіти УРСР дало вказівку згідно якої передбачалося запровадити у вузах, на курсах та в академічних групах, факультативне вивчення української мови. Але на практиці ці плани не були реалізовані [1, с. 157].

Висновки

Отже, в період «застою» радянське керівництво в УРСР проводило цілеспрямовану русифікаторську політику стосовно освітньої сфери, яка мала на меті надати привілейоване становище російській мові, а українську мову зробити меншовартісною. Результатом такої політики стало масове закриття шкіл з українською мовою навчання, збільшення навчальної літератури для шкіл та вищих навчальних закладів виданої російською мовою, заохочення вчителів надбавками до зарплат за перехід на російську мову викладання.

Мовне питання в сфері освіти слугувало тим інструментом завдяки якому радянській владі вдалося окреслити курс на формування радянського типу людини, мовної асиміляції українського населення, русифікації освітньої сфери, нав'язування російської мови як мови міжнаціонального спілкування. Поступово в свідомості українців вкорінилася ідея другорядності української мови, школярі все менше нею спілкувалися, вона зводилась до вивчення предмету в школі.

Список використаних джерел та літератури:

1. Бажан О. Наростання опору політиці русифікації в Українській РСР у другій половині 1950-х - 1960-х рр. / О. Бажан // Український історичний журнал. - 2008. - № 5. - С.147-159.

2. Брехунець Н. Освіта в умовах командно-адміністративної системи України в 60-80-і рр. ХХ ст.: історіографія / Н. Брехунець // Наукові записки з української історії: зб. наукових статей. - 2016. - Вип. 38. - С. 156-163.

3. Каганов Ю. Конструювання «радянської людини» (1953-1991): українська версія / Ю. Каганов. - Запоріжжя : Інтер-М, 2019. - 432 с.

4. Калакура О. Комунізація освітньо-культурних процесів у Галичині як засіб денаціоналізації краю / О. Калакура // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних відносин І. Ф. Кураса НАН України. - К., 2017. - № 1 (87). - С. 12-28.

5. Кіндрачук Н. Національне поневолення українців в умовах русифікації мовно- культурного простору УРСР: 60-70-ті роки ХХ ст. / Н. Кіндрачук // Схід. - 2016. - № 2. - С. 48-53.

6. Любар О. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. / О. Любар, М. Стельмахович, Д. Федоренко / За ред. О. О. Любара. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. - 450 с.

7. Молоткіна В. Особливості мовної політики радянської влади в Україні: соціокультурний аспект / В. Молоткіна // Соціум. Документ. Комунікація. - Переяслав, 2022. - Вип. 15. - С. 82-105.

8. Нікілєв О. Україна у контексті мовної політики держави середини 1940-х - кінця 1980-х рр. (на прикладі Дніпропетровщини) / О. Нікілєв // Грані. - 2021. - Т. 24, № 1. - С. 4664.

9. Новородовська Н. Науково-освітні процеси на території УРСР у 1960-1980-х рр. через призму соціокультурних змін у мовній сфері / Н. Новородовська // Часопис української історії. - 2020. - Вип. 41. - С. 16-23.

10. Новородовська Н. Преса та журнальна періодика на території УРСР в 1970-х на початку 1980-х рр.: соціокультурний аналіз / Н. Новородовська // Наукові записки з української історії: зб. наук. статей. - 2019. - Вип. 45. - С. 67-75.

11. Новородовська Н. Регіональні особливості мовних процесів на території УРСР у 1960-ті - 1980-ті рр. / Н. Новородовська // Соціум. Документ. Комунікація. - Переяслав, 2021. - Вип. 13. - С. 160-184.

12. Ренчка І. Українська мова в національно-визвольному русі в Україні 1960-1980-х років / І. Ренчка // International journal of philology. - 2020. - Vol. 11, № 3. - С. 118-126.

13. Ткаченко В. Тенденції розвитку шкільної мовної освіти в Україні (1959-2013 рр.): дис... канд. пед. наук. за спец.: 13.00.01 / В. Ткаченко. - Херсон, Тернопіль, 2019. - 279 с.

14. Українське суспільство в умовах радянського ладу: повсякденний вимір: навч. посіб. В.П. Коцур (голов. ред.), О.М. Гончаренко, Б.Л. Дем'яненко, О.Д. Ісайкіна, О.М. Лукашевич, В.В. Мічуда, Т. Ю. Нагайко, Я.О. Потапенко, О.А. Тарапон. 2-ге вид. - Переяслав-Хмельницький: ФОП Лукашевич О. М., 2014. - 574 с.

15. Шевченко С. Розвиток шкіл національних меншин у контексті диференціації

загальної середньої освіти в УРСР (70-80-ті роки ХХ ст.) [Електронний ресурс] / С. Шевченко.-Режимдоступу:

https://lib.iitta.gov.Ua/707451/7/%D0%A1.%D0%9C.%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D1%87%D0 %B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_2014.pdf

16. Ярмоленко М. Мовна політика в УРСР у 40-80-х роках ХХ століття / М. Ярмоленко // Наукові записки Інституту політичних і етнополітичних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. - 2013. - Випуск 3. - С. 365-377.

References:

1. Bazhan, O.H. (2008). Narostannia oporu politytsi rusyfikatsii v Ukrainskii RSR u druhii polovyni 1950-kh - 1960-kh rr. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal,5, 147-159. [in Ukrainian].

2. Brekhunets, N. (2016). Osvita v umovakh komandno-administratyvnoi systemy Ukrainy v 60-80-i rr. KhKh st.: istoriohrafiia. Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii: zb. naukovykh statei, 38, 156-163. [in Ukrainian].

3. Kahanov, Yu. (2019). Konstruiuvannia «radianskoi liudyny» (1953-1991): ukrainska versiia. Zaporizhzhia : Inter-M. [in Ukrainian].

4. Kalakura, O. (2017). Komunizatsiia osvitno-kulturnykh protsesiv u Halychyni yak zasib denatsionalizatsii kraiu. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnonatsionalnykh vidnosyn I. F. Kurasa NAN Ukrainy,1 (87), 12-28. [in Ukrainian].

5. Kindrachuk, N. (2016). Natsionalne ponevolennia ukraintsiv v umovakh rusyfikatsii movno-kulturnoho prostoru URSR: 60-70-ti roky XX st. Skhid, 2, 48-53. [in Ukrainian].

6. Liubar, O., Stelmakhovych, M., & Fedorenko, D. (2003). Istoriia ukrainskoi shkoly i pedahohiky (O. O. Liubara, Ed.). K.: T-vo «Znannia», KOO. [in Ukrainian].

7. Molotkina, V. (2022). Osoblyvosti movnoi polityky radianskoi vlady v Ukraini: sotsiokulturnyi aspekt. Sotsium. Dokument. Komunikatsiia, 15, 82-105. [in Ukrainian].

8. Nikiliev, O. (2021). Ukraina u konteksti movnoi polityky derzhavy seredyny 1940-kh - kintsia 1980-kh rr. (na prykladi Dnipropetrovshchyny). Hrani, 24 (1)., 46-64. [in Ukrainian].

9. Novorodovska, N. (2020). Naukovo-osvitni protsesy na terytorii URSR u 1960-1980-kh rr. cherez pryzmu sotsiokulturnykh zmin u movnii sferi. Chasopys ukrainskoi istorii, 41, 16-23. [in Ukrainian].

10. Novorodovska, N. (2019). Presa ta zhurnalna periodyka na terytorii URSR v 1970-kh na pochatku 1980-kh rr.: sotsiokulturnyi analiz. Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii: zb. nauk. Statei, 45, 67-75. [in Ukrainian].

11. Novorodovska, N. (2021). Rehionalni osoblyvosti movnykh protsesiv na terytorii URSR u 1960-ti - 1980-ti rr. Sotsium. Dokument. Komunikatsiia, 13, 160-184. [in Ukrainian].

12. Renchka, I. (2020). Ukrainska mova v natsionalno-vyzvolnomu rusi v Ukraini 1960- 1980-kh rokiv. «International journal of philology», 11 (3), 118-126. [in Ukrainian].

13. Tkachenko, V. (2019). Tendentsii rozvytku shkilnoi movnoi osvity v Ukraini (19592013 rr.). [Dys. kand. ped. nauk]. Kherson, Ternopil. [in Ukrainian].

14. Honcharenko, O.M., Demianenko B.L., Isaikina O.D., Lukashevych O.M., Michuda V.V., Nahaiko T.Yu. , Potapenko Ya.O. , & Tarapon O.A. (2014). Ukrainske suspilstvo v umovakh radianskoho ladu: povsiakdennyi vymir (V.P. Kotsur, Ed.). Pereiaslav-Khmelnytskyi : FOP Lukashevych O.M. [in Ukrainian].

15. Shevchenko, S. (2014). Rozvytok shkil natsionalnykh menshyn u konteksti dyferentsiatsii zahalnoi serednoi osvity v URSR (70-80-ti roky XX st.). Retrieved from: https://lib.iitta.gov.ua/707451/7/%D0%A1.%D0%9C.%D0%A8%D0%B5%D0%B 2%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_2014.pdf [in Ukrainian].

16. Yarmolenko, M. (2013). Movna polityka v URSR u 40-80-kh rokakh XX stolittia. Naukovi zapysky Instytutu politychnykh i etnopolitychnykh doslidzhen im. I. F. Kurasa NAN Ukrainy, 3, 365-377. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru