Теоретичні виміри політичної безпеки в умовах зовнішньої агресії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

ТЕОРЕТИЧНІ ВИМІРИ ПОЛІТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ В УМОВАХ ЗОВНІШНЬОЇ АГРЕСІЇ

Віктор Брониславович Окороков Доктор філософських

наук, професор, завідувач кафедри філософії,

Олексій Анатолійович Третяк Доктор політичних

наук, професор, завідувач кафедри політології

Дніпро

Анотація

політичний небезпека зовнішній агресія

Стаття присвячена вивченню зусиль наукової спільноти щодо вивчання проблеми стійкості демократичних політичних структур в умовах агресії російської федерації. Мета дослідження - оцінка теоретичного потенціалу вимірів політичної безпеки в умовах зовнішньої агресії. Охарактеризовано вивчення стану компонентів інституційної сталості та інформаційного простору як об'єкту деструктивного впливу. Було підкреслено, що сучасна політична комунікація має значну кількість суб'єктів та технологічних засобів. Проаналізовано причини, через які політична система демократичного типу не може функціонувати без адекватних засобів комунікації. Розкрито значення переліку викликів політичної небезпеки. З'ясовано, що більшість дослідників визнає керованість основної маси громадян за допомогою менеджменту інформаційних повідомлень. Виявлено, що від уповноважених інститутів вимагається здатність до якісного і своєчасного моніторингу безпекової ситуації. Доведено, що різноманіття потреб суспільства визначає необхідність узгодження інтересів. Встановлено, нагальним питанням є питання контенту повідомлень та його впливу на стан свідомості суспільства. Припущено, що політико-безпекова комунікація здійснюється як унікальне поєднання стандартного та індивідуального. Також ідеться про нематеріальні прояви стану соціальної безпеки. Встановлено, що в умовах зовнішньої агресії вони стають аспектом політико-маніпулятивної діяльності. Зроблено висновок, що можливість досягти стану безпеки має враховувати архетипові та ціннісні аспекти соціально-політичного динаміки соціуму. Підкреслено, що актуальним є й формування інноваційного механізму захисту безпекового середовища. З'ясовано, що ефективний діалог у полі безпекової політичної комунікації може зняти напругу з профільних державних інституцій та посилити проникнення та засвоєння стабілізаційних меседжів.

Ключові слова: політична безпека, політична теорія, економічна безпека, культурна безпека, дезінтеграція, дисфункція.

Annotation

THEORETICAL DIMENSIONS OF POLITICAL SECURITY IN CONDITIONS OF EXTERNAL AGGRESSION

The article is devoted to the study of the efforts of the scientific community to study the problem of the stability of democratic political structures in the conditions of the aggression of the Russian Federation. The purpose of the study is to assess the theoretical potential of the dimensions of political security in conditions of external aggression. The study of the state of the components of institutional sustainability and the information space as an object of destructive influence is characterized. It was emphasized that modern political communication has a significant number of subjects and technological means. The reasons why a democratictype political system cannot function without adequate means of communication are analyzed. The meaning of the list of challenges of political danger is revealed. It was found that the majority of researchers recognize the controllability of the main mass of citizens with the help of the management of information messages. It was revealed that authorized institutes are required to have the ability for high-quality and timely monitoring. It has been proven that the diversity of society's needs determines the need to coordinate interests. It has been established that the issue of the content of messages and its impact on the state ofpublic consciousness is an urgent issue. It is assumed that political and security communication is carried out as a unique combination of standard and individual. It is also about intangible manifestations of the state of social security. It was established that in the conditions of external aggression, they become an aspect of political and manipulative activity. It was concluded that the possibility of achieving a state of security should take into account the archetypal and value aspects of the socio-political dynamics of society. It is emphasized that the formation of an innovative mechanism for the protection of the security environment is also relevant. It has been found that an effective dialogue in the field of security political communication can relieve tension from specialized state institutions and increase the penetration and assimilation of stabilization messages.

Key words: political security, political theory, dysfunction.

Постановка проблеми

Політична безпека яка є одним з найбільш актуальних питань контексті розвитку українського суспільства. Агресія російської федерації актуалізувала увагу наукової спільноти до проблеми стійкості всіх політичних структур. Виміри політичної безпеки, які розглядалися до широкомасштабного нападу, не враховували наслідків руйнування інфраструктури, впливу на психічний стан суспільства, особливості функціонування громадської думки в умовах кризи тощо. Відповідно виникає потреба теоретичної оцінки евристичних підходів для виявлення цілей політичної безпеки та його значення не лише на національному, але й у глобальному аспекті.

Руйнування довіри до міжнародних правових гарантій створює нові виклики для інституційної структури вітчизняної політичної системи. Також необхідним є застосування міждисциплінарного підходу для бачення безпекового стану конкретних сфер життєдіяльності суспільства. Для цього є доречною увага до кейсів міжнародного досвіду розв'язання кризи безпеки. Вимагають теоретичної оцінки також напрями прогнозування стану безпекової ситуації. Слушним також є вивчення стану компонентів інституційної сталості та інформаційного простору як об'єкту деструктивного впливу. Переосмислення фахових теоретичних засад політичної безпеки покликане створити новий комплекс політичних орієнтирів для формування інституційних відповідей на безпекові виклики на основі їх ідентифікації та передбачення.

Аналіз публікацій

Особливості наукового пошуку викликів політичній безпеці на теоретичному рівні вивчають провідні українські вчені. В.Кривошеїн розкриває концепт «геополітичний ризик» у структурі оцінки інвестиційного клімату України [Кривошеїн 2016], В.Вершина окреслює обрії новоєвропейської антропологічної парадигми [Вершина 2020], Л.Іващук визначає роль та місце соціальних мереж Інтернету в сучасній політичній комунікації [Іващук 2011], І.Казимирова аналізує співвідношення понять комунікаційна політика - комунікативна політика [Казимирова 2011], О.Карчевська та Г.Агафонова здійснюють теоретико-методологічний аналіз політичної комунікації в електоральному процесі [Карчевська Агафонова 2012], І.Колісниченко вивчає позитивну комунікацію як умову політичної патернізації [Колісниченко 2013]. Ю.Калиновський розкриває значення комунікативно-дискурсивної парадигми у сучасних політичних дослідженнях [Калиновський 2012]. Однак, нез'ясованою проблемою залишаються критерії розмежування теоретичних підходів щодо вивчення безпекового стану політичної системи.

Мета статті: оцінка теоретичного потенціалу вимірів політичної безпеки в умовах зовнішньої агресії. Завданням статті є виявлення найбільш перспективних запобігання деградації стану політичної безпеки.

Основний зміст

Формування стану політичної безпеки в сучасних умовах не може бути ефективним без уваги до комунікаційних засобів. Сучасна політична комунікація має значну кількість суб'єктів та технологічних засобів. Ці завдання формування стану політичної безпеки обмежено вирішуються засобами інформаційно-аналітичної діяльності. Т.Гранчак цілком доречно звертає увагу на те, що «комунікаційні процеси на рівні влади, на рівні влада - суспільство і на рівні суспільства істотно відрізняються як змістовно, так і за способами передавання. На владному рівні переважає або неформальна безпосередня комунікація [в процесі розробки при підготовці законопроектів, указів, інструкцій, договорів тощо], або вона має офіційний характер і здійснюється як безпосередньо, так і опосередковано за допомогою вже розроблених інструкцій, розпоряджень, регламентів, ділового листування тощо» [Гранчак 201: 31].

Системний вимір політичної комунікації акцентує увагу на інституційній структурі ухвалення рішень та взаємодії між провідними акторами. Політична система демократичного типу не може функціонувати без адекватних засобів комунікації. Їх дисфункція - це вже ознака масштабної політичною небезпеки. Т.Гранчак слушно вказує, що « політична система - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих політичних елементів, що перебуває в постійному зв'язку з зовнішнім середовищем, відчуває його вплив і сама здійснює вплив на нього. Виходячи з цього, гармонізація функціонування окремих елементів політичної системи, так само, як і її ефективний розвиток, адаптація до зміни умов і змінювання умов зовнішнього середовища неможливі без своєчасного ефективного реагування на інформаційні імпульси, що надходять у систему ззовні - на вході, їх переробки і надсилання вироблених інформаційних імпульсів на виході із системи» [Гранчак 2010: 32].

Фіксація певних комунікаційних ролей за конкретними політичними акторами та інститутами визначає мережу безпекової політичної комунікації. Також цей процес дає змогу побачити перелік викликів політичні небезпеки. Серед них ключовими виступають інституційна неспроможність центрів управління. Т.Гранчак вірно розглядає «уряд як структуру прийняття рішень на підставі різних потоків інформації. Ззовні чи із самої системи надходить інформація, що приймається структурами-«приймачами». На цьому рівні відбувається відбір та первинна обробка інформації, яка після цього аналізується, систематизується, структурується, творчо переосмислюється блоком «пам'яті і цінностей». Саме тут здійснюється порівняння нової інформації з попередньо накопиченою, перевіреною досвідом, з тими ідеями, цінностями і цілями, що вироблені даним соціумом і домінують у ньому» [Гранчак 2010: 33]

Сутність безпекової політичної комунікації на сучасному етапі проявляється у конкретних алгоритмах стадіях покладених на уповноважені владні структури. Більшість дослідників визнає керованість основної маси громадян за допомогою менеджменту інформаційних повідомлень. В.Степанов справедливо вважає «державу центром тяжіння і перетину різних політичних комунікацій. При цьому інформаційні трансформації політичного простору змінили і значну кількість сутнісних ознак самої держави, її засоби й методи організації політичної влади, управління й контролю. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває роль державної інформаційної політики як ключового способу керівництва й управління соціально-політичним простором» [Степанов 2011: 95].

Ідентифікація послідовності дій в рамках формування середовища політичної безпеки спонукає до уваги до всіх без винятку явищ політико-комунікаційних процесів. Це стосується контенту і самих джерел інформації. Відповідно від уповноважених інститутів вимагається здатність до якісного і своєчасного моніторингу. В.Степанов вказує, що « вивчення різноманітних проявів і результатів політичної комунікації пов'язане з проблемами, які не вирішуються в межах загальновизнаних політико-філософських теорій, підходів і шкіл. Таким чином усе це актуалізує завдання теоретико-методологічного осмислення соціально-політичних змін, що відбуваються, за допомогою формування нової парадигми вивчення політики, адекватної стану суспільства й виклику часу» [Степанов 2011: 96].

Усвідомлення відповідальності держави за стан оптимальної політичної безпеки висуває питання про функції конкретних інститутів або осіб. Різноманіття потреб суспільства визначає необхідність узгодження інтересів. Саме на це мають бути спрямовані комунікаційні зусилля та менеджмент інформації. В.Степанов аргументовано зауважує, що «формування та розвиток сучасного політичного простору України відбуваються в складних умовах, стикаючись з численними соціально-політичними, економічними та юридичними проблемами. Реформування системи державної влади й поглиблення економічної модернізації, при нерозвиненості системи масових політичних комунікацій і громадянського суспільства, а також постійний зовнішній інформаційний тиск - уповільнюють розвиток інформаційного простору України, перешкоджають зміцненню його цілісності і єдності, а також оптимальному долученню до глобального інформаційного простору» [Степанов 2011: 97].

Безпекова політична комунікація включає не лише інституційний контекст поширення інформації та взаємодію між акторами. Нагальним питанням є оцінка соціального значення контенту політичних повідомлень та їх вплив на стан суспільної свідомості. Ю.Харченко небезпідставно вважає, що «так звана «соціальна гравітація» сприяє перетворенню політичного на особливу психофізичну реальність, що могла б забезпечити консенсус, якби не штучний антагонізм культур, держав, націй. Її дія виявляється на різних рівнях політичного комунікативного простору. Суспільство утворилося внаслідок, перш за все, об'єднання індивідів у великі і малі групи, формування родів, племен, сімей, держав. Комунікаційні процеси як в соціумі, так і в природі відтворюються у різного роду взаємодіях, зв'язках та взаємозв'язках і репрезентують загальну динаміку розвитку світу. Проте, слід особливо підкреслити, що лише в штучному середовищі соціального можлива комунікативність» [Харченко 2015: 297].

Серед об'єктів політичної комунікації безпекового типу є соціальний безпековий клімат. Він утворюється як унікальне поєднання стандартного та індивідуального також ідеться про нематеріальні прояви стану соціальної безпеки. Ю.Харченко доречно звертає увагу на сприйняття людиною повсякденних реалій життя з огляду на кризові тенденції, «на глобальному рівні в політиці, економіці, культурі, науці, побуті, як такі, що не сприяють її майбутньому комфортному існуванню. Соціум як особливе унікальне (адже він єдиний захищає людство від зовнішніх небезпек) «життєве середовище», в якому людина може розвиватися, вдосконалюватися, накопичувати досвід і знання, знову, як уже неодноразово відбувалося в історичному минулому, особливо в перехідні епохи, виглядає незнайомим чужинцем» [Харченко 2015: 297].

Негативні відчуття та очікування стають предметом упередженої політико-комунікаційної дії. В умовах зовнішньої агресії вони стають аспектом політико-маніпулятивної діяльності. Звідси безпекова політична комунікація має бути спрямована на стабілізацію емоційно-психологічного тла життєдіяльності суспільства. Ю.Харченко стверджує, що «ситуація непрогнозованості, нестабільності значною мірою породжена інтенсивним утручанням політики в усі сфери соціального буття людини і тому більшість проблем, з якими вона стикається, є штучними [йдеться про неможливість створення рівноправних умов для всіх, хто бажає працевлаштуватися, зберегти здоров'я, отримати освіту тощо, незалежно від соціального статусу та національно-етнічної приналежності]» [Харченко 2015: 298].

Соціокультурна структура смислів політичної безпеки також визначає напрямки політико-комунікаційного врядування. Можливість досягти стану безпеки має враховувати архетипові та ціннісні аспекти соціально-політичного динаміки соціуму. Ю.Харченко досить влучно називає «соціокультурний світ живильним середовищем для існування культур, цивілізацій, націй, народів. Для того, щоб здійснилася їхня творча сублімація або ж відбулася найбільш повна трансформація інтелектуальної і духовної енергії, відкрилися нові рівні та інструменти пізнання дійсності, необхідно, щоб ці умови залишалися сприятливими і щоб вони максимально відповідали творчим та інтелектуальним потребам цих утворень [тоді б відбулося ефективне конструювання соціальної інфраструктури]» [Харченко 2015: 299].

Комунікаційна небезпека формується внаслідок інституційної неспроможності держави і суспільства ефективно протидіяти інформаційним атакам. Актуальним є й формування інноваційного механізму захисту безпекового середовища. На думку І.Вернудіної, «розвиток суспільства сьогодні безпосередньо пов'язаний із процесами комунікації, які визначальним чином впливають на темпи і напрями цього розвитку. Євроінтеграційний поступ, процеси глобалізації та інформатизації, кризові суспільно-політичні явища в умовах гібридної війни - такими є нинішні реалії й виклики сьогодення, що постали перед Україною» [Вернудіна 2015: 81].

Можливість формування проактивної мережі суб'єктів безпекової політичної комунікації забезпечує гнучкість та стабільність суспільства і держави. Ефективний діалог у полі безпекової політичної комунікації може зняти напругу з профільних державних інституцій та посилити проникнення та засвоєння стабілізаційних меседжів. І.Вернудіна вірно зазначає, що «у державі й державному управлінні правляча еліта реалізує свою владу не безпосередньо, а через проміжні ланки комунікації - бюрократичний апарат та засоби масової інформації. І хоча безперервний обмін інформацією в суспільстві налагоджений між усіма складовими політичної системи - політичною елітою, бюрократією та масами - саме владна верхівка конструює і транслює суспільству вигідну для себе інформацію, скеровану на посилення її легітимності» [Вернудіна 2015: 82].

Події в сучасній Україні після широкомасштабного вторгнення російського агресора показали, що державоцентризм безпекової політико-комунікаційної системи не може бути надійним гарантом розвитку суспільства. Тому держава має не лише підтримувати, але й ініціювати децентралізацію структури безпекової політичної комунікації. Згідно з І.Вернудіною, «позитивне (як і негативне) сприйняття влади часто пов'язане з національним характером, минулими історичними подіями, узвичаєними традиціями, культурологічними особливостями, ментальними і психологічними відмінностями народу. Політична підтримка виявляється й у таких психологічних факторах, як довіра, симпатія, готовність виступити на захист того чи іншого лідера, інституту влади, своєї країни» [Вернудіна 2015: 83].

Таким чином, смислове поле безпекової політичної комунікації на сучасному етапі вимагає комплексного опрацювання та ідентифікації. Провідними векторами досліджень мають бути інституційний підхід та крос-культурне порівняння. Також динаміка розвитку безпекової ситуації вимагає уваги до новітніх засобів комунікаційної протидії інформаційній агресії.

Висновки

Таким чином, світовий досвід свідчить, що стан політичної безпеки є мінливим та гнучким. Міждисциплінарні підходи до ідентифікації ризиків політичної безпеки акцентують увагу на імовірності дисфункції конкретних сфер суспільного розвитку, економіки, соціальної сфери, інформаційного простору тощо. Місією політологічних теоретичних підходів є об'єднання емпіричної інформації про безпековий стан конкретних галузей.

Слід вказати, що найбільш оптимальними теоретичними підходами для інтеграції безпекової структури є інституційний підхід, який оцінює залученість до формування стану політичної безпеки конкретних інститутів та системи в цілому. Парадигма неоінституціоналізму дає змогу побачити роль та політико-безпекової функції не лише традиційних партій, інститутів публічної влади, локального врядування тощо. Вона забезпечує аналіз впливу на безпекову ситуацію суспільних структур, а також тих інститутів, які долучаються до політики лише в кризові періоди. Також перспективним теоретичним підходом для прогнозування та аналізу стану політичної безпеки в умовах зовнішньої агресії слід вважати макрокультурний підхід, який виступає підґрунтям до аналізу нематеріальних наслідків зовнішнього втручання та далеких впливів. Перспективою ідентифікації ризиків політичній безпеці є пошук дисфункційних елементів політичного середовища на основі моделювання та порівняння. Перспективи подальшого розвитку проблеми порушені в даній статті, є оцінка комплексної методології політичної безпеки як чинника об'єднання зусиль різних дослідних груп щодо запобігання деструктивними агресивним діям в інформаційному просторі.

Бібліографічні посилання

1. Вернудіна, І.В. (2015). Особливості політико-психологічної комунікації у сфері публічного управління. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. Серія: Філософія, 4, 80-86.

2. Вершина, В.А. (2020). Обрії новоєвропейської антропологічної парадигми. Epistemological studies in Philosophy, Social and Political Sciences, 3,(2), 10-17.

3. Гранчак, Т. (2010). Місце і роль інформаційно-аналітичних структур у системі політичної комунікації. Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, 26, 29-44.

4. Іващук, Л. (2011). Соціальні мережі Інтернету в сучасній політичній комунікації. Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, 32, 63-70.

5. Казимирова, І.А. (2011). Комунікаційна політика - комунікативна політика. Термінологічний вісник, 1. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/terv_2011_1_26 (дата звернення 05.09.22)

6. Калиновський, Ю.Ю. (2012). Комунікативно-дискурсивна парадигма у сучасних політичних дослідженнях. Сучасне суспільство, 2, 12-18.

7. Карчевська, О.В. Агафонова Г.С. (2012). Роль політичної комунікації в електоральному процесі: теоретико-методологічний аналіз. Політологічні записки, 6. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Polzap_2012_6_19 (дата звернення 02.09.22)

8. Колісниченко, І.В. (2013). Позитивна комунікація як умова політичної патернізації. Актуальні проблеми політики, 50, 46-52.

9. Кривошеїн, В.В. (2016). Концепт «геополітичний ризик» у структурі оцінки інвестиційного клімату України. S.P.A.C.E. Society, Politics, Administration in Central Europe: електронний науковопрактичний журнал, 1, 85-90.

10. Степанов, В.Ю. (2011). Держава як основний суб'єкт системи масових політичних комунікацій. Вісник Харківської державної академії культури, 32, 94-101.

11. Харченко, Ю.В. (2015). Комунікація у сфері політичного. Гілея: науковий вісник, 101, 297(1)-297(4).

References

1. Granchak, T. (2010). Mdce і rol' mformacyno-anaHtichnih struktur u sistemі poHtichnoi.' komumkacn [The place and role of information and analytical structures in the system of political communication]. Naukovі prad Nadonal'noi' Mbhoteki Ukrami іm. VJ.Vemads'kogo, 26, 29-44. (in Ukrainian)

2. Harchenko, YU.V. (2015). Komurnkadya u sferi poHtichnogo [Communication in the field of politics]. GUeya: naukovij vіsnik, 101, 297(1)-297(4). (in Ukrainian)

3. Kalinovs'kij, YU.YU. (2012). Komudkativno-diskursivna paradigma u suchasnih poHtichnih dosHdzhennyah [Communicative-discursive paradigm in modern political research]. Suchasne suspd'stvo, 2, 12-18. (in Ukrainian)

4. Karchevs'ka, O.V. Agafonova G.S. (2012). Rol' poHtichnoi.' ^mun^cH v elektoral'nomu procesk teoretikometodologіchnij anaHz [The role of political communication in the electoral process: theoretical and methodological analysis]. Polіtologіchnі zapiski, 6. Retrieved September 02, 2022 from http://nbuv. gov.ua/UJRN/Polzap_2012_6_19 (in Ukrainian)

5. Kazimirova, I.A. (2011). Komumkacyna poHtika - komurnkativna poHtika [Communication policy -

6. communication policy]. Termіnologіchnij vіsnik, 1. Retrieved September 05, 2022 from http://nbuv. gov.ua/UJRN/terv_2011_1_26 (in Ukrainian)

7. Kolisnichenko, I.V. (2013). Pozitivna komunikaciya yak umova politichnoi paternizacii [Positive communication as a condition of political patterning]. Aktual'niproblemipolitiki, 50, 46-52.

8. Krivoshein, V.V. (2016). Koncept «geopolitichnij rizik» u strukturi ocinki investicijnogo klimatu Ukraini. S.P.A.C.E [The concept of “geopolitical risk” in the structure of assessment of the investment climate of Ukraine]. Society, Politics, Administration in Central Europe: elektronnij naukovo-praktichnij zhurnal, 1, 85-90. (in Ukrainian)

9. Stepanov, V.YU. (2011). Derzhava yak osnovnij sub^kt sistemi masovih politichnih komunikacij [The state as the main subject of the system of mass political communications]. Visnik Harkivs'koi derzhavnoi akademii kul'turi, 32, 94-101. (in Ukrainian)

10. Vernudina, I.V. (2015). Osoblivosti politiko-psihologichnoi komunikacii u sferi publichnogo upravlinnya [Peculiarities of political and psychological communication in the field of public administration]. Visnik Nacional'noi akademii derzhavnogo upravlinnyapriPrezidentovi Ukraini. Seriya: Filosofiya, 4, 80-86. (in Ukrainian)

11. Vershina, V.A. (2020). Obrii novoєvropejs'koї antropologichnoi paradigmi [Horizons of the new European anthropological paradigm]. Epistemological studies in Philosophy, Social and Political Sciences, 3(2), 10-17. (in Ukrainian)

12. Ivashchuk, L. (2011). Social'ni merezhi Internetu v suchasnij politichnij komunikacii [Internet social networks in modern political communication]. NaukovipraciNacional'noibiblioteki Ukrainiim. V.LVernads'kogo, 32, 63-70. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru