Публічна дипломатія в контексті стратегічної інформаційної діяльності масмедіа: пошук дефініцій в об’єктиві наукового досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Публічна дипломатія в контексті стратегічної інформаційної діяльності масмедіа: пошук дефініцій в об'єктиві наукового досвіду

Ковальська Марина Сергіївна,

кандидат історичних наук, доцент кафедри періодичної преси та медіаредагування факультету журналістики, реклами та видавничої справи

м. Одеса

Анотація

публічний дипломатія масмедіа

Стаття присвячена теоретичному спектру сучасних наукових розробок в області публічної дипломатії, що торкається стратегічної інформаційної діяльності масмедіа. В представленій статті розкрито особливості закордонної історіографії наукового осягнення феномену публічної дипломатії під кутом зору медіадосліджень.

Метамодерновий світ ускладнюється із кожним десятиліттям, що ми його проживаємо. Сучасне міжнародне становище представляє собою величезне поле для реалізації будь-якого компоненту публічної дипломатії. Необмежені можливості інструментарію публічної дипломатії надає журналістика, в тому числі як соціальний інститут, орієнтований на маси. Фідбек суспільства урядам, що встановлюється через канали масової комунікації, поглиблює дипломатію у її новій, демократичній, «масовій», обезелітарній формі. В даному випадку об'єктив наукового вивчення збагачує стратегічний вимір.

Досліджено специфіку наукового розуміння феномену публічної дипломатії, часу її виокремлення всередині дипломатії як такої, розкрито особливості функціонування масмедіа як засобів комунікації в межах публічної дипломатії. Фокус уваги автора спрямований на висвітлення питань, пов'язаних із науковим осягненням медійних характеристик дипломатичного мистецтва м'якої сили. Розкрито особливості визначення теоретичних кордонів наукових дефініцій з теми. Підкреслено, що міждержавний рівень комунікації, що має стратегічний вміст, у сучасному світі подолано за рахунок збільшення акторів публічної дипломатії, що актуалізує питання впливу ЗМІ.

У висновках автор зазначає, що діяльність масмедіа та публічна дипломатія тісно пов'язані із стратегічними комунікаціями держав, що простежується в наукових роботах із теми. В наукових публікаціях недостатньо приділяється уваги безпосередньо ресурсам ЗМІ відповідно до публічної дипломатії, проте спостерігається поступове збільшення уваги дослідників до медійної складової публічної дипломатії.

Ключові слова: публічна дипломатія, масмедія, міжнародні відносини, стратегічні комунікації, ЗМІ

Abstract

Kovalska Maryna Sergiyivna Candidate of Historical Sciences (PhD in History), Associate Professor of the Department of Periodical Press and Media Editing of the Faculty of Journalism, Advertising and Publishing, Odesa I.I. Mechnikov National University, Frantsuzkyibulvar St., 24/26, Odesa,

Public diplomacy in the context of strategic mass media information activities: the lookup for definitions in the lens of scientific researches

The article is devoted to the theoretical spectrum of modern scientific developments as to the public diplomacy, which consists a strategic information activity of the mass media. The article reveals the peculiarities of foreign historiography of the scientific understanding of the phenomenon of public diplomacy from the perspective of media studies.

The metamodern world is getting more complicated with every decade that we live in it. The international situation of nowadays represents a huge field for the implementation of any component of public diplomacy. Journalism, including a mass-oriented social institution, provides unlimited possibilities for the toolkit of public diplomacy. Feedback from society to governments established through mass communication channels deepens diplomacy in its new, «un-elited», democratic mass form. In this case, the lens of scientific study enriches the strategic dimension.

The specifics of the scientific understanding of the phenomenon of public diplomacy, the time of its separation within diplomacy as it was, and the peculiarities of the functioning of the mass media as it means of communication within the framework of public diplomacy, have been investigated. The focus of the author's attention is aimed at highlighting issues related to the scientific understanding of the media characteristics of the diplomatic art of soft power. The peculiarities of determining the theoretical boundaries of scientific definitions on the topic are revealed. It is emphasized that the interstate level of communication, which has a strategic content, has been overcome in the modern world due to the increase in the actors of public diplomacy, which actualizes the issue of the influence of mass media.

In the conclusions, the author notes that the activities of the mass media and public diplomacy are closely related to the strategic communications of states, which can be traced in scientific works on the topic. In scientific publications, not enough attention is paid directly to mass media resources in accordance with public diplomacy, however, there is a gradual increase in the attention of researchers to the media component of public diplomacy.

Keywords: public diplomacy, mass media, international relations, strategic communications, journalism

Основна частина

Постановка проблеми. Публічна дипломатія на сьогоднішній день є однією із найбільш перспективних з точки зору швидкого розвитку інструментів застосування областю функціонування стратегічних складових державного управління. Впливовість масмедіа у цьому напрямку зростає надзвичайно швидко, все більш потужними стають ресурси м'якої сили української держави. Наукове значення медіадослідження у площині публічної дипломатії розкривається через постійно зростаючий інтерес дослідників до даної теми. З іншого боку, спостерігаємо певний історіографічний пропуск у вивченні публічної дипломатії під кутом діяльності саме масмедіа та пошуку тих теоретичних положень, які можуть виявитися ефективними для української практики. Діяльність ЗМІ із трансляції інформації та передачі стратегічних наративів, які розроблені у рамках цілей національної публічної дипломатії, в тому числі використовуються й для того, щоб досягалася мета зовнішньої політики, тож заявлена проблематика дослідження має значне наукове значення та далекосяжну перспективу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Оскільки фокус уваги в статті зосереджений перш за все на найбільш рельєфних теоретичних ідеях зарубіжних науковців, що перетинається із межами досліджень як безпекових питань, так і міжнародних відносин, стратегічних комунікацій, медіадосліджень та певною мірою філософії геополітики, в коло вивчених праць потрапили як найбільш цитовані автори, такі як, наприклад, Ніколас Дж. Кулл, так і менш відомі та стисліші за розміром наукові роботи. При роботі використовувалися дослідження Хуана Торрс-Вільї та ХозеФернандеса - Кавья, Марьяно Альвареса, НенсіСноу, Еріка Пайтінки, КаоВея, Джеймса Паммента, ШонаРіордана та ін.

Мета статті - визначення найбільш конструктивних для української наукової літератури ідей та розробок сучасних закордонних теоретиків публічної дипломатії з огляду на можливості діяльності масмедіа.

Виклад основного матеріалу. В добу постпостмодерну, або метамодерну, коли порушується проблема «смерті держави» (через втрату нею, тільки у перехідний період, класичних форм контролю, та подальшої заміни його на інші види тотальності), монополію на дипломатію було також втрачено. Дослідники зважують вітальність міжнародних гравців за якістю службовців та рівнем бюрократії, виокремлюючи ознаки «зомбі» [1, р. 3]. Архетипічний скелет міжнародних відносин зламався під тягарем нових процесів та субсистемних взаємин. Сьогодні недержавна людина, в принципі, в змозі певний момент бути так само, і іноді навіть краще, інформованою про ключові події в світі, аніж посадовці та уряди держав. Така ситуація вимагає від дипломатів набагато більше зусиль, і набагато більше коло людей ознайомлюються з тим явищем, яке можна назвати «державним мистецтвом» («statecraft») [2, p. 125] - однак і воно також трансформується.

Питання про те, як взаємодіяти із новими акторами, здійснюючи успішну зовнішню політику, постало відразу же із цими змінами. Міжнародні відносини простягнулися набагато далі за межі міждержавного рівня і в сучасному світі існують за допомогою «складних, багаторівневих та взаємозалежних мереж» [3, р. 190].

Останнє десятиліття світ впевнено рушить у напрямку збільшення участі громадян як в управлінні державою, так і в вирішенні багатьох питань, які раніше стояли на порядку денному тільки в закритому урядовому колі. За статистикою ООН за 2012 рік, уряди 50 країн публічно висловлювалися про те, що громадськість має приймати участь в суспільному обговоренні [4, c. 288] та думки громадян мають враховуватися протягом прийняття рішень на державному рівні. В літературі громадська чи громадянська участь у вирішенні стратегічних питань почала термінологічно закріплятись як «партисипація» [5], як наслідок розробок ще 1970-х рр. в плані партисипаторної, або учасницької, демократії.

Державні суб'єкти можуть бути корумповані, можуть зловживати силовими засобами. Їм, як правило, властивий конформізм. Недержавним суб'єктам, проте, бракує спеціальних знань та вузьких практичних навичок, коло експертів значно обмежено [3, p. 190-191].

Дипломатія як інститут продовжує трансформуватись, так само як відбуваються зміни дипломатичних суб'єктів та особливості їхнього представництва. Її роль стає водночас більш важливою і більш невизначеною, аніж це було раніше. Дослідник Джеймс Паммент розглядав окремо феномен медіатизації дипломатії, стверджуючи, що комунікаційні технології та їхні інструменти міцно вбудувалися у повсякденну діяльність, а дипломатичні актори зазнають тиску з метою пошуку нових способів координації та обговорення [6, p. 253-253]. Він підкреслював, що в епоху медіатизації публічна дипломатія затверджується в своїй координаційній ролі і саме вона виступає в якості принципового зв'язку між сторонами комунікації.

Отже, в сучасності виникла потреба у більш систематичному використанні публічної сфери. Це відразу ж зв'язує масмедіа та публічну дипломатію набагато більш міцно та глибинно, ніж це може здаватись із першого погляду.

Головне значення публічної дипломатії, або основна її функція, полягає в процесі перетворення «загальних активів країни в ресурси м'якої сили, які відносяться до тих активів, що люблять або підтримують люди інших країн і які, отже, є для них привабливими» [7]. Також публічну дипломатію можна визначати як «комплекс заходів, що здійснюються або підтримуються державою і спрямовані на вплив на громадську думку за кордоном з метою досягнення або просування певної зовнішньополітичної мети» [8, р. 21], у цьому формулюванні цікавим є зазначення можливості опосередкованої участи держави, як-от: не тільки впровадження та безпосередня реалізація публічної дипломатії, але й підтримка дій та заходів, перш за все інформаційного плану.

Ефективна публічна дипломатія стратегічно важлива, тому що вона надсилає постійний потік інформації від урядовців іншим учасникам комунікації в інформаційному просторі та тримає двері відкритими для діалогу із національною та іноземною аудиторією.

На думку АшвінаГонеша та Яна Меліссена, публічна дипломатія повинна включати в себе «поєднання проактивногота інтерактивного реагування» [9, р. 21]. Публічну дипломатію можна визначити як «дипломатичну діяльність, в якій уряд є ініціатором, громадськість є об'єктом, а відповідні політичні заходи, включаючи зовнішню політику, запроваджуються через культурні обміни, рекламу в ЗМІ та інші засоби» [7]. Культурний обмін та медіакомунікація розглядаються як основний засіб просування публічної дипломатії [7]. ЗМІ називаються одними зі «стовпів» публічної дипломатії [10, р. 67].

Вивчення практик публічної дипломатії йде своїм корінням в американську історіографію [11], ті її особливості, функції та складові, які описані та досліджені вченими США, так чи інакше трансформуються під національну культурну шкалу та зовнішньополітичну традицію.

Спрямування перспектив дій публічної дипломатії можна описати схематично, користуючись теоретичними розробками теми. Дуже чітко та упорядковано про це йдеться в роботах китайського вченого КаоВея. «Активами» держави можна називати 1) конкретну культуру, 2) систему цінностей або 3) політичний курс. Громадськість інших держав може ставитись до активів по-різному. За висхідною шкалою позитивного ставлення: бути обізнаними з ними; сприймати добре / любити; підтримувати. За висхідною шкалою негатива: не знати їх; не любити їх; не підтримувати їх. Відповідно до подібної схеми активів, завданнями публічної дипломатії є вивід реалізації активана наступний рівень (наприклад, активи, що не знайомі населенню, мають перетворитися на знайомі; або - активи, які не підтримуються, мають почати сприйматися позитивно; та ін. за логікою). Успішна публічна дипломатія - така, яка «покращує оцінку громадськістю цільової країни певного аспекту країни-виконавця» [7].

Нова публічна дипломатія не є терміном з чітко визначеними кордонами, однак серед її характеристик найчастіше за все згадуються відносно збільшений обмін інформацією, діалог та принцип взаємності. Є підстави стверджувати про зародження після 2008 р. так званої другої версії нової публічної дипломатії (або «нова публічна дипломатія 2.0») [2, р. 125], коли змістовне коло опису терміну вміщує в себе соціальні мережі та онлайн-комунікації. Дана друга версія є продовженням прогресу та оптимізації як теоретичного, так і практичного горизонту публічної дипломатії, оскільки за часів масової зануреності суспільства в мережі інтернет зростають відповідно і можливості комунікаційного фідбеку.

Оскільки термін «публічна дипломатія» в його сьогоднішньому розумінні був вперше запропонований у 1965 р., що для історії дипломатії вважається доволі пізнім строком, науковці ще не прийшли до остаточного визначення його змістової наповненості, яке б задовольнило усіх, і пошукачів наукової істини, і практиків. Навіть дискусія про кордони між традиційною, «консервативною» дипломатією, та «новою публічною дипломатією», досі триває, хоч визначено, що сучасна публічна дипломатія являє собою «горизонтальний режим з кількома акторами, що характеризується спілкуванням і співробітництвом, версія 2.0. Це модернізована версія традиційної публічної дипломатії, яка являє собою ієрархічний спосіб поширення інформації, зосереджений на уряді» [7]. За своїм внутрішнім змістом дипломатія не змінюється: це так само знайома специфічна область спілкування між представниками різних суверенних держав, вона так само залишає тісний зв'язок із урядом та його офіційними структурами. Румунські вчені Олена Гургу та АристідКочубан дотримуються іншої точки зору: «термін «публічна дипломатія» з'явився для опису аспектів міжнародних відносин, які проявляються поза межами взаємодії державних структур» [12, р. 126]. Втім, трансформується об'єкт - тут важливою стає орієнтація на людей, на маси, що постає як головна принципова відмінність, що зазначається буквально в кожній науковій роботі з теми.

Парадигмальною формою нової публічної дипломатії можна назвати діалог, із врахуванням можливості його подальшого перетворення в майбутньому на полілог.

Недержавні актори публічної дипломатії також підлягають детальному вивченню та певній класифікації. Дослідниця Тереза Ла Порте вказувала, що інтереси, захистом яких піклується публічна дипломатія, бувають внутрішні (domesticinterests) та міжнародні, або міжнаціональні (internationalinterests), вона запропонувала ще «intermesticinterests» [13, р. 441] - що можна перекласти, з певною долею успіху зберігаючи гру слів, як «міжнаціонутрішні» інтереси.

Вона підкреслила відмінності між об'єктом та предметом публічної дипломатії, несподівано наголошуючи, що не так важливо, хто конкретно бере участь, як важливо, яким чином ця участь береться. Із «міжнаціонутрішніми» суб'єктами можуть співпрацювати держави, щоб скористатися їхніми перевагами та завоювати довіру серед ворожо налаштованої іноземної громадськості, яка може скептично поставитися до діяльності, спонсором якої безпосередньо є уряд.

Цікавим є також питання легитимності недержавних акторів публічної дипломатії, бо за термінологією в англомовній науковій літературі ХХ ст. зустрічається використання «intermesticaffairs» або «intermesticissues» в якості синоніму до парадипломатії (діяльності з реалізації міжнародних зносин субнаціональними суб'єктами). Зустрічається поняття «публічна парадипломатія», хоч все одно використання терміну в історіографії залишається незначним та непоширеним [14].

Варто також згадати про певною мірою унікальне за своєю спрямованістю медіадослідження впливів публічної дипломатії. Х. Торрас - Вілья та Х. Фернандес-Кавья на прикладі окремо взятого історичного регіону Іспанії провели дослідження впливу публічної дипломатії на журналістів - міжнародників, які працюють іноземними корреспондентами. Організація «DIPLOCAT», яка вивчалася для цього, розробила трикутну стратегію, орієнтовану на сферу освіти, іноземну пресу та іноземні політичні організації. Внаслідок цього вдалося «інтернаціоналізувати дебати, розширити глобальний обмін та знання про регіон і використати цифрову дипломатію для поширення позитивного та точного образу Каталонії, стимулюючи розмову між каталонськими та іноземними зацікавленими сторонами» [15]. Автори дійшли висновку про важливість журналістів у формуванні світової реальності, на проаналізованих матеріалах опитування довівши, що іноземні журналісти мають силу формувати імідж держави для закордонної аудиторії.

Отже, як теоретичні надбудови, так і функціональні межі публічної дипломатії в медіасфері перетинаються із площиною стратегічного контексту сучасних суверенних держав. В закордонних наукових публікаціях основна увага приділяється таким аспектам, як час виникнення / виокремлення публічної дипломатії, відмінності її різномаїття форм у межах національних наукових шкіл та дипломатичних практик, інструментам використання ресурсів ЗМІ. Надзвичайно ефективними для українського досвіду осягнення феномену публічної дипломатії можуть виявитися ідеї схематичного розуміння опрацювання активів м'якої сили держави, рівнів медіакомунікації та концепту медіатизації дипломатії в цілому. Перспективи використання теоретичного надбання можуть порушувати такі області, як соціальні комунікації, державне управління, підготовку фахівців у сфері медіа та реклами.

Література

1. Gray J. Life, death, or zombie? The vitality of international organizations. International studies quarterly. 2018. №62. Issue 1. Pp. 1-13. URL: https://doi.org/10.1093/isq/sqx086 (date of access: 1.03.2023)

2. Cull N.J. The long road to public diplomacy 2.0: The internet in US public diplomacy. International Studies review. 2013. №15. Pp.123-139. URL: http://sipa.jlu.edu.cn/ local/C/25/CEfF5A9A8D7BA7D51ACCF0057C8656_70E189C5_222F5.pdf (date of access: 1.03.2023)

3. Riordan Sh. Dialogue-based public diplomacy: a new foreign policy paradigm? // The new public diplomacy; soft power in international relations / Ed. by Jan Melissen. London, 2005. P. 180-195. URL: https://doi.org/10.1057/9780230554931 (date of access: 3.03.2023)

4. Абрамов В.І., Ситник Г.П., Смолянюк В.Ф. Глобальна та національна безпека. Київ, 2016. 784 с. URL: https://www.minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2017/11/Navchalniy-posibnik-GPNB.pdf (дата звернення: 26.02.2023)

5. Гончар Ю., Дрожжин Д., Зінченко А. Партисипація у стратегуванні розвитку громади: Посібник. 2021. URL: http://sg.vn.ua/wp-content/uploads/2022/02/UA-UNDP-participation-in-strategic-planning-web.pdf (дата звернення: 7.03.2023)

6. Pamment J. The mediatization of diplomacy. The Hague journal of diplomacy. 2014. №3 (9). Pp. 253-280. URL: https://doi.org/10.1163/1871191X-12341279 (date of access: 1.03.2023)

7. Wei C. Public diplomacy: functions, functional boundaries and measurement methods // Heritage. Ed. By Daniela Turcanu-Carutiu. 2020. 372 p. URL: https://doi.org/10.5772/intechopen.92664 (date of access: 20.02.2023)

8. Pajtinka E. Public diplomacy as a theoretical problem: searching for a definition. European Journal of Transformation Studies. 2019. Vol. 7. №3. Pp. 21-32.

9. Gonesh A., Melissen J. Public diplomacy: improving practice. Glingendael. Netherlands Institute of International Relations. 2005. №5. URL: https://www.clingendael.org/sites/default/ files/pdfs/20051000_cdsp_paper_diplomacy_5_gonesh_melissen.pdf (date of access: 2.03.2023)

10. Черненко Т.В. Сучасний вимір публічної дипломатії в системі стратегічних комунікацій. Стратегічні пріоритети. 2016. №4 (41). С. 64-71. URL: http://ippi.org.ua/sites/default/files/chernenko.pdf (дата звернення: 15.01.2023)

11. Snow N. Public diplomacy. Oxford Research Encyclopedia. International studies. 2020. URL: https://doi.org/10.1093/acrefore/9780190846626.013.518 (date of access: 7.03.2023)

12. Gurgu E., Cociuban A.D. The role of public diplomacy in international relations in full process of globalization. Annals of SpiruHaret University. Series Economics. 2016. №2 (16). Pp. 125-141.

13. La Porte T. The Impact of «Intermestic» Non-State Actors on the Conceptual Framework of Public Diplomacy. The Hague Journal of Diplomacy. 2012. Vol. 7. Pp. 441-458.

14. Alvarez M. The rise of paradiplomacy in international relations. E-International Relations. 2020. URL: https://www.e-ir.info/pdf/82301 (date of access: 19.01.2023)

15. Torras-Villa J., Fernandez-Cavia J. DIPLOCAT's public diplomacy role and the perceptions towards Catalonia among international correspondents. Place Brand Public Diplomacy. 2018. Vol. 14. Pp. 213-222.

References

1. Gray, J. (2018). Life, death, or zombie? The vitality of international organizations. International studies quarterly. 2018. №62. Issue 1. Pp. 1-13. URL: https://doi.org/10.1093/isq/sqx086 (date of access: 1.03.2023)

2. Cull, N.J. (2013). The long road to public diplomacy 2.0: The internet in US public diplomacy. International Studies review. №15. Pp.123-139. URL: http://sipa.jlu.edu.cn/ local/C/25/CE/F5A9A8D7BA7D51ACCF0057C8656_70E189C5_222F5.pdf (date of access: 1.03.2023)

3. Riordan, Sh. (2005). Dialogue-based public diplomacy: a new foreign policy paradigm? // The new public diplomacy; soft power in international relations / Ed. by Jan Melissen. London. P. 180-195. URL: https://doi.org/10.1057/9780230554931 (date of access: 3.03.2023)

4. Abramov, V.I., Sytnyk, H.P., Smolianiuk, V.F. (2016). Hlobalna ta natsionalnabezpeka [Global and national security]. Kyiv. 784 p. URL: https://www.minregion.gov.ua/wp - content/uploads/2017/11/Navchalniy-posibnik-GPNB.pdf (date of access: 26.02.2023)

5. Honchar, Yu., Drozhzhyn, D., Zinchenko, A. (2021). Partysypatsiia u stratehuvannirozvytkuhromady: Posibnyk [A Participation in strategizing community development: A Handbook]. URL: http://sg.vn.ua/wp-content/uploads/2022/02/UA-UNDP-participation-in-strategic - planning-web.pdf (date of access: 7.03.2023)

6. Pamment, J. The mediatization of diplomacy. The Hague journal of diplomacy. 2014. №3 (9). Pp. 253-280. URL: https://doi.org/10.1163/1871191X-12341279 (date of access: 1.03.2023)

7. Wei, C. (2020). Public diplomacy: functions, functional boundaries and measurement methods // Heritage. Ed. By Daniela Turcanu-Carutiu. 372 p. URL: https://doi.org/10.5772/ intechopen.92664 (date of access: 20.02.2023)

8. Pajtinka, E. (2019). Public diplomacy as a theoretical problem: searching for a definition. European Journal of Transformation Studies. Vol. 7. №3. Pp. 21-32.

9. Gonesh, A., Melissen J. (2005). Public diplomacy: improving practice. Glingendael. Netherlands Institute of International Relations. №5. URL: https://www.clingendael.org/sites/ default/files/pdfs/20051000_cdsp_paper_diplomacy_5_gonesh_melissen.pdf (date of access: 2.03.2023)

10. Chernenko, T.V. (2016). Suchasnyivymirpublichnoidyplomatii v systemistratehichnykhkomunikatsii [The modern dimension of public diplomacy in the system of strategic communications]. Stratehichnipriorytety [Strategic priorities]. №4 (41). Pp. 64-71. URL: http://ippi.org.ua/sites/default/files/chernenko.pdf (date of access: 15.01.2023)

11. Snow, N. (2020). Public diplomacy. Oxford Research Encyclopedia. International studies. URL: https://doi.org/10.1093/acrefore/9780190846626.013.518 (date of access: 7.03.2023)

12. Gurgu, E., Cociuban A.D. (2016). The role of public diplomacy in international relations in full process of globalization. Annals of SpiruHaret University. Series Economics. №2 (16). Pp. 125-141.

13. La Porte, T. (2012). The Impact of «Intermestic» Non-State Actors on the Conceptual Framework of Public Diplomacy. The Hague Journal of Diplomacy. Vol. 7. Pp. 441-458.

14. Alvarez, M. (2020). The rise of paradiplomacy in international relations. E-International Relations. URL: https://www.e-ir.info/pdf/82301 (date of access: 19.01.2023)

15. Torras-Villa, J., Fernandez-Cavia, J. (2018). DIPLOCAT's public diplomacy role and the perceptions towards Catalonia among international correspondents. Place Brand Public Diplomacy. Vol. 14. Pp. 213-222.

Размещено на Allbest.ru