Теоретичне дослідження основних положень концепту "soft power" Дж. Ная

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівського національного університету імені Івана Франка

Теоретичне дослідження основних положень концепту «soft power» Дж. Ная

Братута Є.О., студент магістратури факультету міжнародних відносин

Братута О.Г., кандидат економічних наук, доцент, незалежний дослідник

Дніпро, Україна, Львів

Анотація

У статті досліджено концепт «soft power»* Дж. Ная. Щодо всебічного аналізу й оцінки концепту як системи наукового знання є всі підстави стверджувати, що по суті експертна оцінка на рівні другої рефлексії відсутня. Тому нагальною слід вважати проблему проведення дослідження основних положень концепту «soft power» на теоретичному рівні наукового пізнання. Мета дослідження - визначити рівень досконалості методологічного забезпечення й онтологічної цінності основних теоретичних положень концепту «soft power» як системи наукових знань. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: провести аналіз методологічного забезпечення й основних теоретичних положень концепту; дати оцінку рівня досконалості методологічного забезпечення розробки концепту; дати оцінку рівня онтологічної завершеності основних теоретичних положень концепту як системи наукових знань. При проведенні дослідження були використані наступні загальнонаукові методологічні засоби: історичного аналізу, порівняльного аналізу, категоріального аналізу, комплексного аналізу, принцип єдності історичного та логічного, гіпоте- тико-дедуктивний, причинно-наслідкового зв'язку, узагальнення, систематизації. Отримані результати аналізу основних теоретичних положень концепту «soft power» дали можливість зробити наступні висновки: концепту притаманні методологічна недосконалість, онтологічна незавершеність, термінологічна невизначеність і компілятивна несистема- тизована архітектонічна структура представлення змісту, що обумовлює неоднозначність сприйняття його окремих засадних теоретичних положень; за своєю сукупністю зроблені оцінки дають підстави віднести зазначену систему наукових знань до такої форми теоретичного знання, як феноменологічна теорія; метою подальших досліджень повинно бути кардинальне змістовне поліпшення концепту «soft power», що дозволить довести відповідну систему знань до статусу розвинутої теорії.

Ключові слова: зовнішньополітична сфера буття, комплексна взаємозалежність, держава, засоби, сила, вплив, влада.

Abstract

THEORETICAL RESEARCH OF THE MAIN PROVISIONS OF JOSEPH S. NYE'S CONCEPT OF “SOFT POWER”

Bratuta Y., student of the master's degree of the Faculty of International Relations of the Franko National University of (Ukraine, Lviv)

Bratuta O., candidate of Economic Sciences, Associate Professor, independent researcher (Ukraine, Dnipro)

The article analyzes Joseph S. Nye's concept of «soft power». About the comprehensive analysis and evaluation of the concept as a system of scientific knowledge, there is every reason to assert that there is no expert evaluation at the level of the second reflection. Therefore, the problem of studying the main provisions of the concept of “soft power ” at the theoretical level of scientific knowledge should be considered urgent. The study aims to determine the perfection of methodological support and ontological value of the main theoretical provisions of the concept of “soft power” as a system of scientific knowledge. The achievement of this goal involves solving the following tasks: to analyze the methodological support and the main theoretical provisions of the concept; to assess the level ofperfection of the methodological support for the development of the concept; to assess the level of ontological completeness of the main theoretical provisions of the concept as a system of scientific knowledge. The following general scientific methodological tools were used in the study: historical analysis, comparative analysis, categorical analysis, comprehensive analysis, the principle of unity of historical and logical, hypothetical and deductive, cause and effect, generalization, and systematization. The results of the analysis of the main theoretical provisions of the concept of “soft power” made it possible to draw the following conclusions: the concept is characterized by methodological imperfection, ontological incompleteness, terminological uncertainty, and a compilation unsystematized architectonic structure of the content presentation, which causes ambiguity in the perception of its fundamental theoretical provisions; in their totality, the assessments made give grounds to attribute this system of scientific knowledge to such a form of theoretical knowledge as phenomenological theory.

Keywords: foreign policy sphere of existence, complex interdependence, state, means, power, influence, authority

Постановка проблеми

З історичного моменту появи та утвердження у межах сфери суспільного буття такого явища, як «суверенна національна держава» (ХУІІ ст.) і до завершення ХХ ст. міждержавні відносини, за деякими винятками, відбувалися на основі антагоністичного суперництва національних інтересів. Політика провідних держав світу була зорієнтована на тотальне забезпечення їх домінантної ролі на міжнародній арені унаслідок перманентного розширення сфери зовнішньополітичної влади. Сила, вплив і влада цих держав у сфері транснаціональних відносин спиралися на засоби жорсткого типу. Наприкінці ХХ ст. відбулися засадні еволюційні зміни у суспільній сфері буття, що адекватно позначилося на змісті та формі міжнародних відносин. За цих обставин стало зрозумілим, що у зовнішньополітичній сфері сила держави може формуватися не тільки завдяки матеріальним, але й нематеріальним ресурсам, а вплив і влада завдяки застосуванню як силових, так і не силових інструментів регулювання процесу міждержавної взаємодії. Нові реалії знайшли наукове відображення у концепті «soft power» Дж. Ная. У той же час переважаюча більшість експертів у галузі політичної теорії вважають, що для концепту притаманні методологічна недосконалість, онтологічна незавершеність і термінологічна невизначеність [5; 10; 19; 20]. При цьому необхідно зазначити, що відповідна оцінка заснована лише на односторонніх, фрагментарних, інколи формальних судженнях цих представників експертного середовища, що не сприяє поліпшенню відповідної наукової системи знань. Тому нагальною слід вважати проблему проведення дослідження основних положень концепту «soft power» на теоретичному рівні наукового пізнання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Дослідженню, як науковій системі знань, присвячена доволі значна кількість наукових праць як іноземних [12; 13; 18 - 20], так і вітчизняних авторів [2 - 6; 10], серед яких найбільш авторитетними є Р. Кеохейн, Дж. Най, П. Кеннеді, Р. Купер, Го Цземінь, О. Ф. Русакова, Н. В. Юдін, П. Б. Паршин. Поряд із цим слід відмітити, що до теперішнього часу концепт «soft power» у тлумаченні Дж. Ная зберігає статус парадигми. Причина такого становища пояснюється тим, що результати подальших досліджень цього суспільного явища інших науковців мали характер різноманітних інтерпретацій, які у кінцевому наслідку онтологічно кардинально не поглибили зміст концепту, а відповідно не мають належної наукової цінності. Щодо всебічного аналізу й оцінки концепту як системи наукового знання, то, на нашу думку, є всі підстави стверджувати, що по суті експертна оцінка на рівні другої рефлексії відсутня.

Постановка завдання

Мета дослідження - визначити рівень досконалості методологічного забезпечення й онтологічної цінності основних теоретичних положень концепту «soft power» як системи наукових знань. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: провести аналіз методологічного забезпечення й основних теоретичних положень концепту; дати оцінку рівня досконалості методологічного забезпечення розробки концепту; дати оцінку рівня онтологічної завершеності основних теоретичних положень концепту як системи наукових знань.

Виклад основного матеріалу

Для розкриття змісту поняття явища «soft power» Дж. Наєм було розроблено та представлено декілька варіантів визначення:

1) «...коли одна країна змушує інші країни бажати того, що хоче вона, можна назвати «co-optive or soft power» (кооптивна або м'яка сила/влада) на відміну від жорсткої або командної влади наказувати іншим робити те, що вона хоче. ... Здатність впливати на те, чого хочуть інші країни, як правило, пов'язана з нематеріальними ресурсами «soft power» (м'якої сили/влади), такими як культура, ідеологія та інституції» [13, с. 166]; 2) «Co-optive power» (кооптивна сила/влада) - змусити інших бажати того, чого хочеш ти - і ресурси «soft power» (м'якої сили/влади) - культурна привабливість, ідеологія та міжнародні інституції - не є чимось новим. . Різні тенденції сьогодні роблять кооптивну поведінку та ресурси «soft power» (м'якої сили/влади) відносно важливішими» [13, с. 167]; 3) «Co-optive power» (кооптивна сила/влада) -- це здатність країни структурувати ситуацію таким чином, щоб інші країни розвивали переваги або визначали свої інтереси у спосіб, який узгоджується з її власними. Ця влада, як правило, виникає з таких ресурсів, як культурна та ідеологічна привабливість, а також правил та інститутів міжнародних режимів» [13, с. 168].

Аналіз змісту наведених визначень дав підстави зробити наступні висновки. По-перше, слід звернути увагу на те, що у концепті стосовно ідентифікації відповідного явища використано два терміни щодо найменування поняття цього явища - «co-optive power» і «soft power», які Дж. Най розглядає як синонімічні. По-друге, для цих термінів, найменування кожного з яких утворене двома словами, використано усього три слова - «co-optive», «soft», «power». При цьому перші два з цього переліку кардинально відрізняються за своїм змістом. По-третє, як «co-optive», так і «soft» мають незаперечно однозначний переклад на українську мову, відповідно «кооптивна» («за- лучаюча» [20, с. 22]) і «м'яка». По-четверте, на підставі лексичного змісту термінів «кооп- тивна» та «м'яка» можна зробити висновок, що вони призначені для найменування відповідних понять, які слід класифікувати за видовими формами як «загальні» й «абстрактні» поняття. Характер логічного відношення між якими дозволяє їх класифікувати як «безвідносні поняття». Головний висновок із наведених оцінок полягає у тому, що у змісті поняття явища поняття «кооптивна» та «м'яка» відіграють атрибутивну роль, тобто представляють його основні істотні ознаки. При цьому перша з них характеризує механізм функціонування явища, а друга - його субстанціональне наповнення. По-п'яте, проблемним щодо перекладу з англійської на українську мову залишається слово «power» - або «сила» або «влада». Той чи інший варіант перекладу визначає сутність поняття явища через його основну загальну ознаку. Остаточно визначитися на користь того чи іншого терміну можливо лише на підставі категоріального аналізу понять, що позначаються згаданими термінами.

Слід додати, що наразі поняття «влада» та «сила» як явища у сфері суспільного, так і політичного буття у процесі розробки концепту «soft power» Дж. Наєм цілеспрямовано та спеціально не досліджувалися. Предметом стало явище «soft power» у системі міжнародних відносин. При цьому у цьому концепті зазначена категорія у своєму змісті охоплює три взаємопов'язані суспільні явища - «м'яка сила», «м'який вплив» і «м'яка влада». Відповідно щодо них використовується лише один термін «power». На нашу думку, це головна причина чому в неангломовних наукових працях мають місце різноманітні альтернативні варіанти його перекладу. Зокрема, у російських - «м'яка сила», «м'який вплив», «м'яка влада», «м'яка міць», «м'яка могутність» [20, с. 27 - 29]; китайських - «м'яка сила», ...«м'який вплив»,... «м'яка міць»,... «м'яка влада»,... «м'яка сила держави» [20, с. 46]; вітчизняних - «м'яка сила» [2 - 4; 6], або «м'яка влада» [3, с. 36; 5].

Як можна зробити висновок з контексту згаданого концепту, методологічною базою дослідження в якості «передпосилкового знання на конкретно-науковому рівні пізнання» стали система наукових знань і категоріальний апарат таких суспільних дисциплін, як «Політологія» та «Політична філософія».

У «Політології» поняття «влада» як явища суспільної сфери буття визначається не тільки як родове поняття - «влада»/«суспільна влада», але й як особливе - «політична влада», а також одиничне - «державна влада». Зокрема, представлені такі визначення поняття «влада» за рівнем узагальнення: а) родового поняття. Суспільна влада - «це здатність справляти вплив на діяльність людей за допомогою відповідних засобів - волі, авторитету, суспільного договору, права, насилля. Влада як суспільне явище має структурний зміст, що дає змогу її класифікувати. Виходячи із сфери дії влади, можна виділити політичну, економічну, сімейну влади» [1, с. 68]; б) особливого поняття. «Політична влада - це реальна здатність соціальних суб'єктів здійснювати свою волю за допомогою політики і правових норм; це такі соціальні відносини панування та підлеглості інтересів, які ґрунтуються на соціальних перевагах та авторитеті суб'єкта влади» [1, с. 68]. Політична влада має дві головні особливості, зокрема її «публічний характер» [11, с. 152], а також «багатоманіття її ресурсів, тобто засобів здійснення» [11, с. 153]. В арсеналі політичної влади передбачені такі класифікаційні групи ресурсів «за характером» засобів здійснення - «утилітарні, примусові та нормативні» [11, с. 159]; в) одиничного поняття. «Державна влада - це вид політичної влади, що має монопольне право видавати закони, обов'язкові для всього населення, яка спирається на спеціальний апарат примусу, як один із засобів для виконання законів та розпоряджень» [1, с. 68].

Поняття «сила» як явище політичної сфери буття у «Політології» тлумачиться як похідне від поняття «влада». «Урахування ресурсів владарювання і ресурсів спротиву владній волі дає можливість визначити силу влади» [11, с. 158]. Таким чином, зазначене поняття слід кваліфікувати як «співвідносне поняття» щодо поняття «політична влада», тобто існування першого обумовлене існуванням другого поняття.

Спираючись на зміст поняття «влада» в усіх його логічних вимірах за рівнем узагальнення, можна зробити такі основні висновки щодо сутності цього явища: 1) у класифікації типів суспільної влади була допущена онтологічна хиба при ідентифікації «сімейної влади» як однієї з особливих за рівнем узагальнення форм поряд з «політичною» й економічною». Хоча сім'я є базовим суб'єктом, а сімейні відносини базовим рівнем соціальної сфери буття, вони залишаються лише елементами у складі цього типу суспільної системи і таким чином не мають права репрезентувати певний тип суспільної влади на рівні особливого поняття. Отже, мова повинна йти про «соціальну владу»; 2) явище влади проявляється у системі або суспільних відносин (родове поняття) або політичних (особливе й одиничне поняття); 3) у визначеннях змісту родового й одиничного понять не персоніфіковано суб'єктів влади, а особливого поняття названі лише «соціальні суб'єкти». Перше зауваження свідчить про наявність логічної помилки, а друге - онтологічної хиби, що були допущені при формулюванні визначень відповідних понять. Суб'єктами дво- або багатосторонніх відносин влади як у суспільній, так і політичній сферах буття виступають усі суспільні та політичні актори, що за ознакою «місця», яке вони посідають у «суспільній структурі», належать до «соціальної», «інституціональної» та «функціональної» груп у складі відповідної класифікації [11, с. 135]; 4) категорія явища «влада» належить до класу абстрактних понять, тобто характеризує певну властивість відповідного конкретного явища. У той же час слід звернути увагу на те, що між визначеннями сутності цього явища родового й особливого понять наявна смислова невідповідність. Для поняття «суспільна влада» істотною ознакою влади є «здатність справляти вплив», а поняття «політична влада» - «здатність соціальних суб'єктів здійснювати свою волю». У визначенні родового поняття явище «влада» тлумачиться як процес, і таким чином ототожнюється з поняттям явища «вплив», а особливого поняття - як певний стан відносин між акторами, що характеризується «пануванням інтересів» одного з них, який є суб'єктом влади та «підлеглості» інтересів іншого, що є об'єктом влади. Смисл суспільного явища «вплив» полягає у тому, що це - процес направленої дії одного актора на інших, що здійснюється у певних масштабах і рівнем інтенсивності, мета якої полягає у тому, щоб досягнути такого стану у відносинах взаємодії суспільних суб'єктів, який дає одній стороні здатність регулювати напрямок і характер діяльності іншої сторони (об'єкту впливу) таким чином, щоб забезпечити досягнення реалізації його власних інтересів. Здійснення процесу впливу, як цілеспрямованої діяльності актора, можливе за наявності трьох достатніх й однієї необхідної умов: а) достатніх - певних намірів у суб'єкта впливу, обумовлених його екзистенційними потребами; достатнього арсеналу засобів впливу; налаштованості інших суспільних акторів до участі у відносинах з суб'єктом впливу; б) необхідної - присутності у суб'єкта впливу такої властивості, як спроможність на основі володіння певними суспільними ресурсами здійснювати у певній мірі відповідний процес. У той же час до моменту отримання влади намірам суб'єкта, що на неї претендує, протистоять наміри та відповідні дії інших суб'єктів, які є об'єктом його впливу, а отже і результат впливу (отримання влади) не є гарантованим і закономірним. У випадку досягнення суб'єктом впливу своєї мети між акторами, відповідно до характеру застосованих засобів впливу, може бути встановлений один з можливих типів залежності: «прямої залежності» [12, с. 5], тобто наявність влади у одного автора над іншими; взаємозалежності, тобто наявність влади одночасно у кожного члена взаємодії над усіма акторами, але у певній мірі та масштабі («комплексної взаємозалежності» або «врівноваженої взаємозалежності» [12, с. 5]). У випадку прямої залежності здатність однієї зі сторін суспільних відносин регулювати діяльність іншої проявляється у формі визначення для останньої відповідних як напрямку, так і характеру її діяльності, а комплексної взаємозалежності/врівноваженої взаємозалежності - узгодження напрямку та характеру діяльності усіх учасників цих відносин. Слід констатувати, що: у визначенні родового поняття явища «влада» хибно встановлено його основну змістовну ознаку, а отже невірно розкрито його сутність; у визначенні особливого поняття сутність явища влада розкрита одностороннє, і таким чином це визначення не набуло належного рівня узагальнення; визначення як родового, так особливого й одиничного понять потребують кардинального уточнення. На підставі викладених вище зауважень щодо змісту визначення родового й особливого понять суспільного явища «влада», а також встановленого діалектичного зв'язку між родовими поняттями суспільних явищ «влада» та «вплив» (останнє щодо першого перебуває у відношенні як співвідносне поняття) визначення понять «суспільна влада» та «політична влада» пропонується сформулювати наступним чином. Суспільна влада - це такий стан суспільних відносин між відповідними суб'єктами, характерною особливістю якого є наявність в однієї або усіх сторін цих відносин здатності регулювати у відповідній формі діяльність іншої або інших на підставі власних інтересів. Політична влада - це форма суспільної влади, що представляє собою такий стан політичних відносин між відповідними суб'єктами, характерною особливістю якого є наявність в однієї або усіх сторін цих відносин здатності регулювати у відповідній формі діяльність іншої або інших на підставі власних інтересів. Логічна помилка була допущена при визначені ім'я терміну для ідентифікації влади на рівні одиничного поняття - «державна влада». Це поняття належить до обсягу поняття «політична влада», а відповідно є лише однією з форм класифікованих за критерієм суб'єкта політичних відносин. Як відомо, носієм політичної влади є такий суб'єкт політичних відносин як держава, що належить до групи інституціональних акторів. Поряд із цим держава належить також до суб'єктів сфер економічних і соціальних відносин. Отже, термін «державна влада» слід замінити на термін «політична влада держави». Залежно від сфери політичного буття зазначеного суб'єкта слід класифікувати дві форми політичної влади для: внутрішньополітичної сфери - внутрішньополітична влада держави; зовнішньополітичної - зовнішньополітична влада держави. На нашу думку, формулювання змісту поняття «державна влада», що використовується у «Політології», розкриває у повній мірі зміст поняття першої форми згаданого вище явища. Щодо явища «зовнішньополітична влада держави», то зміст його поняття потребує розкриття з урахуванням кардинальних змін у системі «транснаціональних» відносин, що стосуються механізму та форму функціонування світового порядку, на сучасному історичному етапі еволюції суспільної сфери буття. Зазначені форми політичної влади держави за істотними ознаками, окрім сфери політичного буття, відрізняються ще й за типами політики як способами реалізації влади держави. Зокрема, у «Політології» виділяють два типи - внутрішньої політики [11, с. 143], що використовуються для забезпечення внутрішньополітичної влади держави; зовнішньої політика [11, с. 144], що використовуються для забезпечення зовнішньополітичної влади держави. У тій мірі, в якій поняття явища «суспільний вплив» є співвідносним щодо поняття явища «суспільна влада», у тій же мірі, унаслідок причинно-наслідкового зв'язку, поняттям вищезазначених форм явища «суспільна влада» відповідають певні форми явища «суспільний вплив»: «політична влада» - «політичний вплив», «внутрішньополітична влада держави» - «внутрішньополітичний вплив держави», «зовнішньополітична влада держави» - «зовнішньополітичний вплив держави». Істотні відмінності у змісті представлених понять проявляються у конкретизації сфери суспільного буття, а також сфери та суб'єктів політичної діяльності; 5) для реалізації отриманої властивості суб'єкту влади потрібні «ресурси»/«засоби». На нашу думку, ототожнення понять явищ «ресурси» та «засоби» у «Політології» слід кваліфікувати як онтологічно хибне рішення. Поняття зазначених явищ «засоби» та «ресурси» знаходяться у логічному відношенні як загальне та одиничне, а тому не можуть бути тотожними. При цьому слід врахувати ту обставину, що процес здійснення будь-якого виду суспільної діяльності, у тому числі політичної, включає два етапи: а) на першому з них передбачається проведення підготовчих заходів для започаткування процесу діяльності. Зокрема, забезпечується накопичення необхідних і достатніх обсягів відповідних засобів для того, щоб розпочати та надалі здійснювати у часі процес діяльності. Засоби у цьому випадку щодо процесу діяльності виступають у ролі пасивного чинника, тобто запасу/ресурсу; б) на другому етапі частина накопичених засобів (ресурсів) залучається у процес започаткування та здійснення безпосередньої діяльності і таким чином відіграє роль активного чинника, тобто фактору/ інструменту. Поняття суспільного явища «ресурси» є співвідносним щодо поняття суспільного явища «інструменти», а отже перше щодо другого виступає у ролі джерела. Унаслідок такого стану речей обсяг загального поняття «засоби» включає два одиничних поняття - «ресурси» й «інструменти». Крім того, друга класифікація суспільного явища засоби за критерієм їх субстанціональної природи передбачає виділення двох форм - матеріальні засоби та нематеріальні засоби. Відповідно явища двох зазначених одиничних понять мають також дві форми - матеріальні ресурси та нематеріальні ресурси; матеріальні інструменти та нематеріальні інструменти. онтологічний науковий знання

На підставі викладених положень, а також з урахуванням попередньо визначеної сутності явищ «суспільна влада» та «суспільний вплив», а також їх форм на рівні особливого й одиничного понять можна стверджувати, що для забезпечення їх реалізації засоби застосовуються у формі інструментів. Таким чином, можна зробити заключний висновок, що онтологічна проблема визначення сутності «ресурсів влади» у «Політології» була поставлена та вирішена хибно.

Наведене вище визначення у «Політології» поняття «сила» слід кваліфікувати як хибне, тому що у ньому мова йде не про сутність політичної сили як окремого явища, а про відносини суперництва між суб'єктами політичних відносин, що мають наміри та претендують на можливість отримати владу у певній мірі у деяких сферах суспільного буття, стосовно вирішення конкретної проблеми на користь одного з акторів або через знаходження компромісного рішення. Зняття відповідної проблеми за тим чи іншим варіантом завершення процесу суперництва свідчить лише про рівень міри спроможності та здатності кожного з суб'єктів справляти вплив на інших акторів суспільних відносин. Отже, є вагомі підстави стверджувати, що сутність поняття явища «сила» у «Політології» не було остаточно визначено.

На нашу думку, зміст поняття явища «сила» на рівні родового поняття («суспільна сила») може бути розкрито з урахуванням його логічного зв'язку з поняттям явища «суспільний вплив», щодо якого відповідне поняття виступає як співвідносне. Якщо сутність поняття явища «суспільний вплив» полягає у тому, що це є цілеспрямована дія суспільного актора, то сутність поняття явища «суспільна сила» полягає у наявності у суб'єкта впливу такої властивості, як спроможність здійснювати відповідний процес. «Суспільна сила» відповідного актора, таким чином, виступає необхідною умовою щодо започаткування та проведення процесу «суспільного впливу». При цьому явище «суспільна сила» разом із намірами актора здійснити цілеспрямовану дію та використати відповідні інструменти її здійснення виступають тими чинниками, що визначають масштаб й інтенсивність проведення процесу впливу у конкретному часовому вимірі. Особливість цього чинника на відміну від інших полягає у тому, що завдяки цій властивості актора визначаються потенційно можливі склад й обсяг запасу засобів здійснення процесу майбутнього впливу, а також рівень інтенсивності їх застосування.

На підставі викладених положень поняття явища суспільна сила пропонується визначити як окрему властивість відповідних акторів у конкретному часовому вимірі їх буття щодо спроможності здійснювати суспільний вплив у тій чи іншій сфері суспільного буття. При цьому субстанціональною основою цього явища виступають суспільні ресурси. У тій мірі, в якій поняття явища «суспільна сила» є співвідносним щодо поняття явища «суспільний вплив», у тій же мірі, унаслідок причинно-на- слідкового зв'язку, поняттям вищезазначених форм явища «суспільний вплив» відповідають певні форми явища «суспільна сила»: «політичний вплив» - «політична сила», «внутрішньополітичний вплив держави» - «внутрішньополітична сила держави», «зовнішньополітичний вплив держави» - «зовнішньополітична сила держави».

Основними онтологічними результатами та когнітивною заслугою представників наукової дисципліни «Політична філософія», що належить до окремої галузі «Політичної науки», а її система знань представляє один з варіантів політичної теорії, слід відзначити встановлення соціально-психологічних і соціально-політичних чинників, які утворюють явище суспільної сили/влади, а також визначення механізму та засобів його впливу на поведінку соціального суб'єкта у різних сферах суспільного буття. На теперішній час це теоретичне напрацювання формалізовано у декількох концептах, серед яких фахівці виділяють [18], як найбільш відомі та поширені у дослідницькій спільноті, наступні: концепт «владного дискурсу» М. Фуко та Д. Батлер; «комунікативний концепт влади» Ю. Хабермаса; концепт «спокуси» Ж. Бодрійяра; концепт «зваблювання» Ж. Ліповецькі; концепт «плинної сучасності» З. Баумана. На підставі результатів аналізу змісту основних положень перелічених концептів, присвячених вирішенню проблеми визначення природи та механізму буття явища суспільної сили/влади [14 16; 21; 22], були зроблені наступні висновки: 1) загалом одностайність у позиціях розробників концептів спостерігається у визначені проблеми, об'єкту та предмету дослідження, а також методології його проведення та форми представлення отриманих результатів, зокрема використана методологія «наукового дискурсу» («дискурс-аналізу»); 2) представлені у концептах основні наукові результати досліджень щодо визначення суб'єктів суспільної сили/влади (концепт «владного дискурсу» держава, «комунікативний концепт влади» держава, концепт «спокуси» - «кінематографічний міф», концепт «зваблювання» - «сукупність споживчих і послуг» у «суспільстві масового споживання», концепт «плинної сучасності» - ЗМІ у «суспільстві масового споживання»); чинників, що забезпечують утворення відповідного явища, а також механізму реалізації процесу впливу на поведінку соціального актора (концепт «владного дискурсу» - «владного дискурсу», «комунікативний концепт влади» - «міжкультурного діалогу», концепт «спокуси» - «спокуси», концепт «зваблювання» - «повсюдного зваблювання», концепт «плинної сучасності» - «спокуси») суттєво відрізняються. Ці розбіжності у позиціях дослідників, на нашу думку, свідчать не про онтологічні хиби, а, скоріше, про різноманіття діючих соціально-психологічних і соціально- політичних чинників, що здійснюють вплив на життєдіяльність пересічного соціального суб'єкта в умовах постіндустріального суспільства у різних сферах його буття. Більш того можна стверджувати, що відповідно до методології наукового дискурсу розглянуті концепти разом утворюють спільний дискурс, тобто сукупність знань з відповідної проблеми у межах «Політичної філософії» як своєрідної версії політичної теорії; 3) спільною ознакою розглянутих концептів є те, що поняття явищ «сила» та «влада» не виступають предметом цілеспрямованого дослідження, але безпосередньо або контекстуально вони визнаються як окремі взаємозалежні суспільні феномени. У центрі уваги розробників перебуває процес впливу на соціального актора, зокрема соціально-економічна природа механізму його здійснення. На підставі отриманих результатів дослідження визначаються особливості характеру сприйняття пересічним актором дії цього процесу як екзистенційно необхідний, добровільно усвідомлений або підсвідомо прийнятний соціально-психологічний акт. Цей новий тип світосприйняття або світовідчуття за своїм характером визначається як м'який (не- примусовий) на противагу жорсткому (примусовому). Останній був притаманним для соціальних відносин аграрного та індустріального типів організації суспільної сфери буття; 4) визначений масштаб суспільних відносин у розглянутих концептах також відрізняється. Вони можуть відбуватися або тільки у внутрішньо національних, або у внутрішньо національних і транснаціональних межах; 5) відмінними є позиції дослідників у питанні персоніфікації суб'єкта впливу - або суспільні інститути, або політичні інституції.

На основі результатів аналізу представлених теоретичних положень «Політології» та «Політичної філософії» щодо категорій суспільних явищ «влада» та «сила», а також використання методу категоріального аналізу, на нашу думку, є необхідні та достатні підстави для оцінки змістовного наповнення вище- наведених варіантів визначення суспільного явища, позначеного у назві концепту Дж. Ная англомовним терміном «soft power».

У першому варіанті згаданих визначень, де використано термін «co-optive or soft power», виокремлено дві ознаки поняття яких слід визначити як «безвідносні», що слід кваліфікувати як логічну помилку. При цьому виникає проблема смислової неузгодженості між іменем терміну та визначенням сутності поняття відповідного явища.

Перша із цих ознак стосується здатності впливати однієї держави на іншу. Таким чином, визначається загальна ознака дослі- джуємого явища, що у відповідності до положень «Політології» воно має спільні ознаки з поняттям «суспільна влада» та належить до його обсягу як одиничне поняття - «політична влада держави», але у сфері міжнародних відносин. Друга із цих ознак стосується природи та складу ресурсів, що забезпечують здатність держави як суб'єкта влади впливати на держави як об'єкти влади у сфері міжнародних відносин. Отже, визначена істотна ознака явища. За своєю природою ці ресурси визначені як «нематеріальні». При цьому їх склад свідчить, що вони належать до основних елементів інституціональної структури суспільства будь-якої держави, що формують усі три рівні суспільного світогляду («світовідчуття», «світосприйняття», «світорозуміння»), а відповідно їх функціональна роль полягає у регулюванні життєдіяльності як суспільства держави у цілому, так і окремих його членів. Отже, безпосередньо забезпечувати зовнішньополітичний вплив на зміст і форму інституціональної структури суспільств інших держав ці чинники не мають можливості. Щоб відповідний процес відбувся потрібно створити комунікативні канали між суспільствами, а тут уже мова йде не про ресурси, а інструменти впливу. При цьому слід зауважити, що процес зовнішньополітичного впливу може бути результативним за умови, коли суспільство іншої держави буде налаштовано та зацікавлене на підставі своїх екзистенційних потреб сприймати відповідні інституціональ- ні цінності суспільства іншої держави, або окрема держава або блок держав, об'єднаних спільними світоглядними цінностями, здатні (мають бажання та належні ресурси й інструменти) залучати інших до спільної діяльності у вирішенні глобальних світових проблем, ініціюючи внесення відповідного актуального порядку денного на розгляд світового співтовариства у складі міжнародних інституцій і у межах міжнародних правових режимів. На основі викладеного можна зробити висновок, що процес впливу можливий і дієвий на базі двох достатніх умов: наявність інструментів впливу; наявності потреби у одного суспільства сприймати світоглядні цінності іншого та/або налаштованості щодо здійснення спільної узгодженої діяльності їх держав у вирішенні глобальних світових проблем. Поряд із цим слід зазначати, що коли наявність зазначених умов є безпосередньою підставою для здійснення процесу впливу, то нематеріальні ресурси держави як суб'єкта впливу виконують опосередковану роль, без наявності яких відповідний процес не може відбутися взагалі. Виникає проблема визначення явища, що є необхідною умовою здійснення процесу впливу, завдяки якій опосередкована роль відповідних ресурсів реалізовується. Цим явищем, на нашу думку, і виступає певний вид «зовнішньополітичної сили держави», що узагальнює у собі, з одного боку відповідний рівень інсти- туціонального розвитку будь-якого суспільства, з іншого спроможність держави цього суспільства бути суб'єктом впливу, щоб мати владу у сфері міжнародних відносин. Поняття цього явища, порівняно з відповідними положеннями концепту «soft power», потребує більш змістовного тлумачення.

Поряд із вище викладеним слід звернути увагу на те, що у першому визначення поняття явища «soft power»: а) в імені терміну поняття відповідного явища, на відміну від визначення його поняття, не було персоніфіковано суб'єкта «сили»/«влади». За таких обставин виникла смислова невідповідність між іменем терміну та визначенням поняття явища, тобто його «детонатом». Термін з таким іменем може бути співвідносним лише з поняттям, що належить до класу «абстрактних» понять, у той час як перший варіант визначення розкриває сутність явища поняттям, що належить до класу «конкретних» понять. Отже, можна зробити висновок, що розробником концепту «soft power» була допущена логічна помилка у визначенні імені терміну відповідного явища. Крім того, слід додати, що у визначенні поняття явища онтологічно помилково використано термін для ідентифікації суб'єкта впливу - «країна» (суспільно-географічне явище), натомість доцільно було застосувати термін «держава» (суспільно-політичне явище). З контексту концепту «soft power» стає зрозумілим те, що його автор розглядає ці терміни як синонімічні, а це є онтологічною помилкою; б) основною ціллю проведення дослідження була розробка рекомендації стратегічного характеру щодо підвищення та утримання рівня «впливовості» зовнішньої політики США з метою збереження у довгостроковій перспективі геополітичного статусу цієї держави як світового лідера на основі кардинальної переорієнтації її політики на новий тип механізму здійснення «транснаціональних» відносин (від механізму «примусу» на механізм «привабливості»). Таким чином, об'єкт і предмет дослідження критично обмежує рівень узагальнення та систематизації отриманих наукових результатів лише класом «одиничного», а не «загального» поняття, а застосування концепту «soft power», як системи теоретичного знання, обмежується лише частиною держав подібних за своїм міжнародним статусом до США.

На підставі аналізу першого варіанту визначення поняття явища, ідентифіковано терміном «soft power», були зроблені наступні висновки: 1) у визначенні сутності поняття суспільного явища логічного помилково поєднані основні загальна й істотна ознаки, що належать відповідно співвідносним поняттям явищ «влада» та «сила»; 2) необхідного онтологічного та логічного обґрунтування, яким терміном належить користуватися у науковому термінологічному обороті автор концепту не зміг надати. Через те, що у визначенні сутності поняття явища були поєднанні у якості основних ознак безвідносні поняття, для ідентифікації відповідного явища було використано «парасольковий термін». Так званий «па- расольковий термін (umbrella term) покриває різні аспекти ... явища та уможливлює інтегрування і відносно цілісне розуміння широкого набору пов'язаних з ним різноманітних та різноспрямованих підходів. Парасольковий термін, за визначенням, не пропонує єдиної несуперечливої теорії ...» [9, с. 22]; 3) ім'я терміну, що ідентифікує поняття явища «soft power», за смислом не узгоджується з його де- тонатом; 4) об'єкт і предмет дослідження критично обмежує рівень узагальнення та систематизації отриманих наукових результатів, а також сферу їх практичного застосування; 5) сукупність попередніх висновків є підставою для пояснення невизначеності у середовищі дослідників щодо однозначного перекладу англомовного терміну «soft power».

Що стосується другого варіанту визначення суспільного явища, позначеного терміном «co-optive power», то для нього загалом притаманні ті самі проблеми та також помилки онтологічного та логічного характеру, що і для першого варіанту, а також залишається не вирішеною проблема однозначного перекладу англомовного терміну. Відмінність від попереднього варіанту полягає лише у тому, що «нематеріальним ресурсам» надається пріоритет порівняно з ресурсами примусу на сучасному етапі процесу історичного розвитку сфери міжнародних відносин.

У третьому варіанті визначення суспільного явища для його ідентифікації використовується, як і у другому, аналогічний термін - «co-optive power». Для нього загалом залишається характерним тлумачення сутності поняття відповідного явища як у попередніх двох варіантах. У той же час його особливість проявляється у двох додаткових положеннях: 1) визначено засаду здійснення процесу взаємодії між державами, кожна з яких є одночасно суб'єктом й об'єктом впливу, - на основі узгодження їх екзистенційних інтересів; 2) уточнено та конкретизовано зміст третього елементу у складі ресурсів - термін «інституції» замінено терміном «правила та інститути міжнародних режимів», що є онтологічно обґрунтованим, бо предметом дослідження виступає явище сфери міжнародних відносин.

Отологічна незавершеність, термінологічна невизначеність за наявності деяких логічних помилок, що притаманні концепту «soft power» Дж. Ная дають підстави віднести цю систему знань з позицій «Філософії науки» до такої форми теоретичного знання, як «феноменологічна (описова) теорія» [23, с. 250]. Зазначені недоліки концепту, на наш погляд, можуть бути пояснені наступними основними причинами: 1) особливостями методології проведення дослідження. При розробці концепту «soft power» Наєм була використана методологія «наукового дискурсу». Фундаментальна особливість цієї системи методологічного забезпечення проведення наукового дослідження, що належить до «конкретно-наукового рівня методології наукового пізнання» [23, с. 280; 7, с. 23], полягає у застосуванні такого типу понять, як «трансценденталіїї». На відміну іншого типу понять, процес утворення яких базуються на засадах формальної логіки, - «універсалій», тобто узагальнень - транс- ценденталії утворюються шляхом включення змісту певних часткових понять в єдину лінію зв'язку і, таким чином, разом із збільшенням обсягу таких понять збільшується і їх зміст (в універсаліях же навпаки: чим ширшим є обсяг, тим бідніший зміст)» [8, с. 385]. У свою чергу, зазначена особливість обумовлює адекватний тип форми представлення теоретичного знання, - «феноменологічна теорія». «Феноменологічні теорії - це системи знань, що описують безпосередньо об'єкти, явища, процеси, за якими здійснюється спостереження. Відповідні теорії . виступають перехідною формою від емпіричного знання до теоретичного» [23, с. 250]. «Основні методологічні проблеми, що виникають при побудові такого типу теорій, пов'язані з забезпеченням повноти охоплення явищ, які підлягають дослідженню, а це, у свою чергу, висуває питання стосовно змістовних критеріїв їх ідентифікації й мовних і понятійних форм подання. Центральною є проблема встановлення фактору, на підставі якого пояснюється зв'язок між сукупністю досліджуємих явищ» [23, с. 251]. Ще одним і закономірним наслідком такого методологічного забезпечення проведення дослідження є невизначеність і неоднозначність смисла у найменуванні терміну для ідентифікації явища, що знайшло відображення у використанні «парасолькового терміну»; 2) недосконалою, у розумінні незавершеною, когнітивною базою передпосилкового знання конкретно-наукового рівня пізнання у питаннях щодо визначення понять суспільних явищ «сила» та «влада», на яке спирався Дж. Най при проведенні власного дослідження; 3) необґрунтовано обмеженим масштабом охоплення об'єкту та предмету дослідження суспільного явища «soft power». Зазначений недолік обумовив недостатній рівень глибини аналізу проблеми та неналежний рівень узагальнення його результатів при формулюванні основних теоретичних положень концепту. Крім того, усе це негативно позначилося на архітектоніці зазначеної опублікованої наукової роботи, що, у свою чергу, викликало в експертному середовищі масову реакцію неоднозначного сприйняття та тлумачення засадних положень концепту.

За таких обставин метою подальших досліджень повинно бути кардинальне змістовне поліпшення концепту «soft power», що дозволить довести відповідну систему знань до статусу «розвинутої теорії».

Висновки

Концепту «soft power» притаманні методологічна недосконалість, онтологічна незавершеність, термінологічна невизначеність і компілятивна несистематизована архітектонічна структура представлення змісту, що обумовлює неоднозначність сприйняття його окремих засадних теоретичних положень. За своєю сукупністю зроблені оцінки дають підстави віднести зазначену систему наукових знань до такої форми теоретичного знання, як феноменологічна (описова) теорія. За таких обставин метою подальших досліджень повинно бути кардинальне змістовне поліпшення концепту «soft power», що дозволить довести відповідну систему знань до статусу розвинутої теорії.

Список використаних джерел

1. Баранівський В. Ф. Політологія: підручник. Київ: Національна академія управління, 2016. 236 с.

2. Бєлоусова Н. Б. «М'яка» сила як потенціал зовнішньополітичного впливу держави. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2012. Вип. 107 (Частина I). С. 148 - 151.

3. Бікір К. Ю. «М'яка сила» як дієвий інструмент формування іміджевої політики України. Регіональні студії. 2019. № 19. С. 35 - 40.

4. Вилінський С. І. «М'яка сила» у зовнішній політиці Федеративної Республіки Німеччина: дис. ... канд. політ. наук: 23.00.04. Київ, 2019. 228 с.

5. Висоцький О. Ю. Публічна дипломатія: конспект лекцій. Частина І. - Дніпро: СПД «Охот- нік», 2020. 56 с.

6. Зінько І. «М'яка сила» у зовнішній політиці Австрійської республіки. Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. 2017. Вип. 41. С. 65 - 77.

7. Основи методології та організації наукових досліджень: навч. посіб. / за ред. А. Є. Конвер- ського. Київ: Центр учбової літератури, 2010. 352 с.

8. Петрушенко В. Л. Філософія: підручник. Львів: Магнолія 2006, 2008. 506 с.

9. Світова гібридна війна: український фронт: монографія / за заг. ред. В. П. Горбуліна. Київ: НІСД, 2017. 496 с.

10. Слісаренко І. Теорія і практика «м'якої сили» в міжнародних відносинах. Освіта регіону. 2008. № 1-2. С. 102 - 108.

11. Шляхтун П. П. Політологія: історія та теорія: підручник. Київ: Центр учбової літератури, 2010. 472 с.

12. Keohane R. O., Nye J. S. Power and Interdependence: World Politics in Transition. Boston: Little, Brown and Co., 1977. 268 p.

13. Nye J. S. Jr. Soft Power // Foreign Policy. 1990. No. 80. P. 153 -171.

14. Бауман З. Текучая современность. Санкт- Петербург: Питер, 2008. 240 с.

15. Бодрийяр Ж. Соблазн. Москва: Ad Margi- nem, 2000. 317 с.

16. Липовецки Ж. Эра пустоты. Эссе о современном индивидуализме. Санкт-Петербург: Владимир Даль, 2001. 332 с.

17. Най Дж. С. Будущее власти. Как стратегия умной силы меняет ХХІ век. Москва: АСТ, 2014.448 с.

18. Русакова О. Ф. Концепт «мягкой» силы (soft power) в современной политической философии. Научный ежегодник Института философии и права Уральского отделения Российской академии наук. 2010. Вып. 10. С. 173 - 192.

19. Русакова О. Ф., Жакьянова А. М. Эволюция концепта «мягкой силы» в творчестве Джозефа Ная: анализ основных этапов.

20. Тарабарко К. А. Мягкая сила культуры Китая: концептуальное содержание и практики реализации: дис. ... канд. философских. наук: 09.00.13. Чита, 2017. 216 с.

21. Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Ра боты разных лет. Москва: Касталь, 1996. 448 с.

22. Хабермас Ю. Вовлечение Другого. Очерки политической теории. Санкт-Петербург: Наука, 2001. 417 с.

23. Яскевич Я. С., Лукашевич В. К. Философия и методология науки: учеб. пособие. - Минск: БГЭУ, 2009. 475 с.

References

1. Baranivskyi V. F. Politolohiia (Political Science): pidruchnyk. Kyiv: Natsionalna akademiia upravlinnia, 2016. 236 s.

2. Bielousova N. B. «Miaka» syla yak potentsial zovnishnopolitychnoho vplyvu derzhavy («Soft power» as a potential of the state's foreign policy influence). Aktualni problemy mizhnarodnykh vidnosyn. 2012. Vyp. 107 (Chastyna I). S. 148 - 151.

3. Bikir K. Yu. «Miaka syla» yak diievyi instrument formuvannia imidzhevoi polityky Ukrainy («Soft power» as an effective tool for shaping ukraine's image policy). Rehionalni studii. 2019. № 19. S. 35 - 40.

4. Vylinskyi S. I. «Miaka syla» u zovnishnii politytsi Federatyvnoi Respubliky Nimechchyna («Soft Power» in the foreign policy of the Federal Republic of Germany): dys. ... kand. polit. nauk: 23.00.04. Kyiv, 228 s.

5. Vysotskyi O. Yu. Publichna dyplomatiia: konspekt lektsii (Public Diplomacy). Chastyna I. - Dnipro: SPD «Okhotnik», 2020. 56 s.

6. Zinko I. «Miaka syla» u zovnishnii politytsi Avstri- iskoi respubliky («Soft power» in foreign policy of THE Republic of Austria). Visnyk Lvivskoho univer- sytetu. Seriia mizhnarodni vidnosyny. 2017. Vyp. 41. S. 65 - 77.

7. Osnovy metodolohii ta orhanizatsii naukovykh doslidzhen (Basics of methodology and organization of scientific research): navch. posib. / za red. A. Ye. Konverskoho. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury, 2010. 352 s.

8. Petrushenko V. L. Filosofiia (Philosophy): pidruch- nyk. Lviv: Mahnoliia 2006, 2008. 506 s.

9. Svitova hibrydna viina: ukrainskyi front (The global hybrid war: the Ukrainian front): monohrafiia / za zah. red. V. P. Horbulina. Kyiv: NISD, 2017. 496 s.

10. Slisarenko I. Teoriia i praktyka «miakoi syly» v mizhnarodnykh vidnosynakh (Theory and practice of «soft power» in international relations). Osvita re- hionu. 2008. № 1-2. S. 102 - 108.

11. Shliakhtun P. P. Politolohiia: istoriia ta teoriia (Political science: history and theory): pidruchnyk. Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury, 2010. 472 s.

12. Keohane R. O., Nye J. S. Power and Interdependence: World Politics in Transition. Boston: Little, Brown and Co., 1977. 268 p.

13. Nye J. S. Jr. Soft Power // Foreign Policy. 1990. No. 80. P. 153 -171.

14. Bauman Z. Tekuchaia sovremennost (Ongoing Modernity). Sankt-Peterburh: Pyter, 2008. 240 s.

15. Bodryiiar Zh. Soblazn (Temptation). Moskva: Ad Marginem, 2000. 317 s.

16. Lypovetsky Zh. 3ra pustotbi. Эsse o sovremennom yndyvydualyzme (The Age of Emptiness. Essays on Modern Individualism). Sankt-Peterburh: Vladymyr Dal, 2001. 332 s.

17. Nai Dzh. S. Budushchee vlasty. Kak stratehyia um- noi sylb meniaet KhKhI vek (The Future of Power. How a Strategy of Smart Power is Changing the Twenty-First Century). Moskva: AST, 2014. 448 s.

18. Rusakova O. F. Kontsept «miahkoi» sylbi (soft power) v sovremennoi polytycheskoi fylosofyy (The Concept of «Soft Power» in Contemporary Political Philosophy). Nauchnbii ezhehodnyk Ynstytuta fyloso- fyy y prava Uralskoho otdelenyia Rossyiskoi akad- emyy nauk. 2010. Vbip. 10. S. 173 - 192.

19. Rusakova O. F., Zhakianova A. M. 3voliutsyia kont- septa «miahkoi sylbi» v tvorchestve Dzhozefa Naia: analyz osnovnbikh эtapov (The Evolution of the Concept of Soft Power in the Works of Joseph Nay: Analysis of Main Stages).

Размещено на Allbest.ru