Захист суспільних цінностей в країнах розвинутої демократії: досвід для України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Захист суспільних цінностей в країнах розвинутої демократії:

досвід для України

Грєхов Владислав Анатолійович

аспірант кафедри публічної політики Навчально-наукового інституту публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Анотація

Суспільні цінності виступають базою для формування, як власної ідентичності, так і національної самосвідомості. Саме цінності змушують індивіда, групу індивідів (суспільство) приймати рішення не в суто раціональній площині, а звертаючи увагу на ідеї, традиції та вірування, що формують ціннісні засади притаманні певній групі людей.

Європейські цінності уособлюють собою прояви ліберально-демократичних інститутів. Панування європейських цінностей у світоглядних орієнтирах громадян характерно не лише для європейських країн. Складна історична ґенеза формування західної цивілізації призвела до того, що європейські цінності поширились далеко за межі Європи. Подібні цінності та принципи поділяють і представники Америки, Африки, Азії, зробивши з європейських цінностей загальноцивілізаційні. Країни західної (розвинутої) демократії змогли започаткувати дієві механізми захисту суспільних цінностей, що якщо і не унеможливлюють суспільний конфлікт взагалі, то забезпечують його розв'язання на початковому етапі формування.

Європейський Союз, як наднаціональна структура, зміг політично та економічно об'єднати різні держави саме на основі спільних цінностей. Усвідомлюючи важливість захисту і визнання суспільних цінностей були зроблені кроки щодо інституційного впровадження захисту європейських цінностей. Важливу роль у захисті цінностей відіграє залученість громадянського суспільства до реалізації політики, що дозволяє представити та врахувати думки та погляди всіх верст суспільства та знайти суспільний консенсус.

Остаточно не завершивши перехід від постсоціалістичного до розвинутого демократичного устрою, Україна, через російську військову агресію, почала перебувати у вирі внутрішніх та зовнішніх трансформаційних змін, направлених на її швидку інтеграцію з Європейським Союзом. Значна частина суспільних цінностей теж трансформується під нові виклики та задачі. Європейська інтеграція України та перспектива членства в ЄС обумовлює необхідність дослідження досвіду країн розвинутої демократії стосовно захисту європейської ціннісної парадигми.

Ключові слова: суспільні цінності, конфлікт, політичний консенсус, хартія, конвенція, цінності, інституалізація, країни розвинутої демократії, громадянське суспільство, Європейська конвенція щодо захисту прав людини.

Abstract

Hriekhov Vladyslav Anatoliyovych, PhD student of the Department of public policy of the Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv,

PROTECTION OF SOCIAL VALUES IN DEVELOPED DEMOCRACY COUNTRIES: EXPERIENCE FOR UKRAINE

Social values act as a basis for the formation of both one's own identity and national self-awareness. It is values that force an individual, a group of individuals (society) to make decisions, not on a purely rational basis but by paying attention to the ideas, traditions, and beliefs that form the value foundations inherent in a certain group of people.

European values represent manifestations of liberal-democratic institutions. The dominance of European values in citizens' outlook is characteristic not only of European countries. The complex historical genesis of the formation of Western civilization led to the fact that European values spread far beyond the borders of Europe. Similar values and principles are shared by representatives of America, Africa, and Asia, making European values generally civilizational. Western (developed) democracies were able to initiate effective mechanisms for the protection of social values, which, if they do not make social conflict impossible at all, ensure its resolution at the initial stage of conflict formation.

The European Union, as a supranational structure, was able to politically and economically unite different states precisely based on shared values. Steps were taken to institutionalize the protection of European values, realizing the importance of protection and recognition of public values. An important role in the protection of values is played by the involvement of civil society in the implementation of policies, which allow to present and take into account the opinions and views of all sectors of society and to find public consensus.

Having not finally completed the transition from a post-socialist to a developed democratic system, Ukraine, due to Russian military aggression, began to be in a vortex of internal and external transformational changes aimed at its rapid European integration with the European Union. A significant part of social values is also transformed under new challenges and tasks. The European integration of Ukraine and the prospect of EU membership dictates the need to study the experience of developed democracies regarding the protection of the European value paradigm.

Keywords: social values, conflict, political consensus, charter, convention, values, institutionalization, developed democracies, civil society, European Convention on the Protection of Human Rights.

Постановка проблеми

Російсько-українська війна стала наймасштабнішим військовим конфліктом у Європі після Другої світової війни. Збройні Сили України захищають не тільки територіальну цілісність держави, але й євроатлантичний вибір українського народу. Російсько-українська війна - це війна тоталітарних цінностей з демократичними. Завзятим спротивом агресору Україна довела, що попри не до кінця завершений процес демократичної перебудови політичного устрою, українське суспільство не лише поділяє загальноєвропейські цінності, а й готове стати на їх захисті. Проте, отримавши статус кандидата на членство в ЄС Україна має швидко здійснити трансформаційний процес не лише щодо своїй законодавчої бази, яка повинна бути адаптована до європейських критеріїв, але і вдосконалити механізми реалізації, захисту суспільних цінностей. Необхідно переосмислити насадженні ще радянською ідеологією стереотипи, погляди, ідеї, норми, зокрема і ті, що стосувались потреби врахування суспільних цінностей особистості та суспільних груп.

Дослідження релевантного досвіду країн розвинутої демократії, що мають на національному і наднаціональному рівнях механізми захисту цінностей, є релевантним і необхідним для успішного завершення євроінтеграційного шляху України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Сутність європейських цінностей, які є фундаментальними для країн-членів Європейського Союзу досліджувались такими українськими ученими як В. Баштанник, Л. Заблоцька, С. Шевчук, Н. Амельченко, О. Сокало, С. Карпенчук, О. Сахань, С. Головатий, С. Гервас, О. Габович, В. Кузнєцов, Н. Семенова, О. Удод, Л. Чекаленко, В. Гладкий та інші. Проте надання Україні статусу кандидата до ЄС і подальша євроатлантична інтеграція обумовлюють необхідність глибшого наукового дослідження.

Мета статті - дослідити механізми захисту суспільних цінностей в країнах розвинутої демократії, зокрема країнах-членах Європейського Союзу, визначення головних інституційних підходів захисту цінностей та аналіз перспективи імплементації західного досвіду в українську суспільно-ціннісну площину з метою вдосконалення.

Виклад основного матеріалу

суспільні цінності демократія

Суспільні цінності є базою для формування національної свідомості та нації. Цінності є ядром культури кожного народу, нації, суспільства. Г.Хофштеде, сучасний дослідник цінностей, переконаний, що цінності знаходяться на найглибшому рівні серед важелів прийняття рішень, бо саме вони визначають ідеологічні переконання індивідів та мотивацію їх вчинків. Американський соціолог Т.Парсонс зазначав, шо ціннісні орієнтири слугують для людей остаточним аргументом під час прийняття рішення. Разом з тим, відомий дослідник націй та націоналізму Ентоні Сміт у своїй роботі “Нація та націоналізм у глобальну епоху” стверджує, що саме ряд національних цінностей утворює ідентичність, особливості, які своєю чергою і відрізняють одну етнічну групу від іншої [1].

Конфлікти цінностей та інтересів ми постійно спостерігаємо в нашому реальному житті, наприклад, коли інтереси промислових підприємств і корпорацій в отриманні надприбутків порушують екологічний баланс та шкодять довкілю, або коли держава втручається в приватне життя людей, прослуховуючи телефонні розмови чи затримуючи їх без відповідних на це санкцій і слідчих дій. Надалі громадянин просто обмежується в доступі до справедливого і законного судового процесу.

Але в західних країнах зі сталою демократичною системою на національному і наднаціональному рівнях існує протидія такому порушенню прав і свобод індивіда у формі тих правових норм і інститутів, що покликані захищати ці права. Ілюстрацією цього є суди з наднаціональною юрисдикцією.

Дотримання основних прав і свобод людини безперечно є однією з базових європейських цінностей. Захист прав і свобод індивідуума є показником високого рівня розвитку громадянського суспільства і безперечно вказує на успішний процес побудови правової і демократичної держави [2, с. 13].

Радою Європи ще у 1959 році був заснований Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ). Одним з завдань ЄСПЛ було визначено саме інституційне врегулювання проблемних питань, які виникають у взаємовідносинах між державами і їх органами, що реалізують державну політику у визначених сферах, з однієї сторони, і громадянами та порушенням їх прав з іншої.

Маючи намір інтегруватися до загальноєвропейського цивілізаційного простору Україна з 2006 року зобов'язалась виконувати рішення та застосовувати практику ЄСПЛ, визнавши наднаціональний характер як самої ЄСПЛ так і її судових рішень, які будуються у першу чергу на правозахисному принципі та визначають цінністю захист прав і свобод кожного громадянина.

Однак, звернення громадянина до ЄСПЛ з позовом проти України вже свідчить про факт погіршення ефективності національної судової системи та інших органів державної влади, а отже і порушення основних суспільно- ціннісних засад, які притаманні громадянським суспільствам країн-членів Європейського Союзу (далі - ЄС), порушення прав людини.

Відповідно до статистики, що публікується ЄСПЛ, з моменту створення цієї інституції з 1959 по 2021 роках. проти України було прийнято 1696 рішень у яких було встановлено порушення прав людини [3]. Лише за 2021 рік проти України було прийнято 197 рішень ЄСПЛ. Більшу кількість порушень прав людини у 2021 році ЄСПЛ встановив лише у Росії (232 рішення), політичний режим якої має чітко виражені авторитарні риси [4].

Така статистика демонструє, що в країнах розвиненої демократії значно ефективніше діє вся правова система, а порушення прав людини не носять системного характеру. Цьому сприяють ціннісні засади, правова та політична культура, демократичний режим, а також громадянське суспільство.

Слід зазначити, що конфлікти цінностей є характерними для авторитарних та перехідних суспільств, оскільки їхні політичні системи прагнуть до монізму або мають аморфний та невизначений характер [5, с. 13].

Україна, перебуваючи у трансформаційному процесі та розбудовуючи демократію, має ряд проблем з захистом і дотриманням цінностей, що забезпечують права та свободи громадян. ЄСПЛ, як інституція створена захищати права і свободи індивіда у його взаємодії з європейськими державами, приймаючи рішення проти України і встановлюючи факти порушення прав людини не тільки захищає конкретну особу, але і формує сталу судову практику, що стимулює Україну вдосконалювати свою вітчизняну законодавчу базу та судову гілку влади, з метою забезпечення верховенства права і захисту прав людини на національному рівні, а також не допущення порушення прав людини у майбутньому.

Тобто фундаментальні права і свободи людини в демократичних режимах інституалізовані, а саме перетворені на норми права, які реалізуються та захищаються незалежно від національних органів влади в спеціально створених установах. Демократичні країни намагаються створити інституційні формування, які можуть стати на захисті суспільних цінностей та сприяти розв'язанню суспільно-ціннісних конфліктів у довгостроковій площині.

Так, інституалізація екологічних цінностей відбулась завдяки Рамковій конвенції Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату від 1996 року (далі - Конвенція). Текст Конвенції фактично вказує на необхідність інституалізації захисту екологічних цінностей, адже інакше вони можуть бути порушені, або навіть втрачені. Серед чинників, що спонукали країни підписати та ратифікувати Конвенцію зазначається, те що зміна клімату Земної кулі і можливі непоправні наслідки є предметом спільного занепокоєння людства, а захист кліматичної системи в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь є його пріоритетом [6].

Продовженням Конвенції виступає Кіотський протокол 1997 року, який остаточно інституалізує наміри щодо захисту та збереження екологічних цінностей шляхом створення механізму стимулювання країн з розвиненою та перехідною економікою до скорочення викидів парникових газів. Таким чином, країни-підписанти, як численні об'єднання індивідуумів, вирішили взяти на себе добровільні обмеження та відмовитися від частини раціональних економічних преференції, що несла в собі надмірна промислова діяльність, з метою захисту і збереження загальноцивілізаційних цінностей, у даному випадку екологічних.

Говорячи про країни західної демократії в першу чергу варто мати на увазі країни ЄС, адже враховуючи європейську інтеграцію України та отримання нею статусу кандидата до ЄС, саме досвід країн ЄС щодо захисту суспільних цінностей буде найбільш прикладний для України. Важливим кроком до вироблення ціннісних засад ЄС стало прийняття Європейським парламентом «Хартії фундаментальних фундаментальних прав і свобод ЄС» (далі - Хартія) в 2007 році, що було викликане необхідністю визначити спільні цінності нового політичного утворення (ЄС) й гарантувати основні права громадян вже в контексті законодавства та інститутів ЄС. В Хартії права і свободи громадян ЄС постали як цінності всіх країн-членів ЄС, на яких ґрунтується діяльність інститутів ЄС. В 54 статтях «Хартії», що розбиті на 6 розділів («Гідність», «Свободи», «Рівність», «Солідарність», «Права громадян» і «Юстиція») відтворюються фундаментальні європейські цінності [7].

Відома українська дослідниця політичних цінностей Н. Амельченко у досліджені «Цінності об'єднаної Європи» зазначає, що двома основоположними актами, які формують ціннісну рамку загальноєвропейського політичного простору є «Європейська конвенція з прав людини», якою гарантуються свобода думки, совісті і релігії, що передбачає право індивіда змінювати релігію й переконання, а також забезпечується свобода вираження поглядів та право на справедливий суд, на ефективний засіб юридичного захисту, верховенство права, незалежний розгляд справи, а також вже згадана Хартія, яка ґрунтується на досягненнях в інституалізації громадянських прав і свобод в європейських країнах та розширює ці права на всіх громадян ЄС [8].

У цих важливих актах інституційного захисту цінностей ЄС провідна роль відведена саме безпековому фактору, адже людина є головною цінністю. Саме захист громадян є загальноєвропейською цінністю. Так, право на свободу, що визначено в Європейській конвенції з прав людини, поєднується з правом на безпеку, що визначено у Хартії. Таким чином створюючи нерозривний зв'язок між цінністю свободи і безпеки.

На жаль, сьогодні інституційний захист свободи і безпеки українських громадян є недостатнім. Покращення безпекової ситуації є тим фактором, який представляє одну з найбільших проблем у контексті євроінтеграції України у загальноєвропейський ціннісний простір. Гарною ілюстрацією даної проблематики є результати довгострокового порівняльного дослідницького проєкту «Світового Дослідження Цінностей», або (World Values Survey, WVS), який проводиться з 1981 року та є одним із найбільш широко використовуваних та найпопулярніших міжнародних досліджень, яке охоплює понад 120 країн та суспільств. Україна доєдналась до цього проєкту у 1999 році, релевантні до нашої теми дослідження проводились у 2011 та 2020 роках.

Аналізуючи фактор і цінність безпеки респонденти дослідження за 2020 рік відмітили, що переважну більшість населення хвилює ймовірність участі України у війні (92,3% респондентів), і цей показник значно виріс від рівня 2011 року (66,9% респондентів). Порівнюючи оцінки та хвилювання українського суспільства з респондентами з країн ЄС можна зазначити, що стосовно питання участі країни у війні найбільшу стурбованість виявляє населення Кіпру і Румунії (66,7% та 60,1%). Це не дивно, адже саме ці країни ЄС мають на своїх територіях чи поруч «заморожені конфлікти» та гібридні воєнні дії (Північний Кіпр, Придністров'я). Водночас населення Німеччини, як країна сталої демократії, що має гарні добросусідські відносини з іншими членами ЄС, питання участі країни у війні турбує лише 39,1% від загальної кількості громадян. Подібну ситуацію можна спостерігати в оцінці й інших безпекових цінностей, зокрема питання імовірності терористичних актів в Україні. В 2020 році цим питанням стурбована переважна більшість населення (81,1%), і цей показник збільшився на майже у 20% в порівнянні з 2011 роком (з 62,0%). Те саме спостерігається і з питанням імовірності громадянської війни в Україні, стало турбувати більшу частку населення в 2020 році. (82,4% у порівнянні з 69,1% 2011 році.). Також, значно зросла частка населення України, що готово захищати свою країну, а отже і цінності, що поділяє більша частина українського суспільства - від 40,3% в 2011 році. до 56,9% в 2020 році. [9].

Оцінюючи почуття безпеки та фактори що на неї впливають, українське суспільство продемонструвало динаміку на збільшення стурбованості щодо забезпечення безпеки індивіда, спроможності держави забезпечити власну внутрішню та зовнішню безпеку. Така ситуація суттєво відрізняється у порівняні з оцінками від респондентів з країн ЄС. Навіть країни-члени ЄС, які мають на своїй території «заморожені конфлікти» (Кіпр та Румунія) демонструють значно кращу ситуацію зі забезпеченням почуття безпеки у своїх громадян. З розбудовою демократичних інститутів і посиленням чинників європейської інтеграції саме інституційний захист базових цінностей, таких як свобода і безпека є пріоритетом української держави.

Захист суспільних цінностей в країнах розвинутої демократії досягається не тільки інституційною складовою, а й розвинутим громадянським суспільством.

Кудряченко А. вказує: «Саме завдяки демократичному режиму та підтримці з боку влади громадських ініціатив та неурядових організацій у західноєвропейських державах вже у другій половині ХХ ст. сформувалося розвинуте і структуроване громадянське суспільство. Воно взаємодіє з владою, з державними структурами і з ним влада змушена рахуватися. Ці складові кореспондуються і разом постають дієвими чинниками загальної політичної атмосфери, яка в свою чергу, постає якісною характеристикою функціонування держави та забезпечує непорушність демократичних цінностей і, відповідно, наявний суспільний лад у державі [10, с. 165].

Дійсно, у країнах розвинутої демократії громадянське суспільство виступає рівноправним партнером держави. Завдяки цій співпраці економічні, соціальні та політичні сфери життя стають більш відкритими до ефективного і раціонального публічного управління. У більшості випадків громадські неурядові організації базуються на демократичних цінностях та мають за мету розумне використання суспільних і державних ресурсів задля вирішення суспільно важливих проблем та надання ефективних соціальних послуг.

Найбільш ефективно громадські організації показали себе у сфері боротьби з корупцією та захистом прав і свобод людини. Одним з механізмів залучення громадянського суспільства до взаємодії з місцевими та вищими органами влади ЄС є публічні консультації. Саме завдяки їм відбувається вираження громадянської думки та бажаного шляху реалізації політики у певній сфері життєдіяльності суспільства [11, с. 72].

Своїми діями громадське суспільство відтворює демократичну політичну культуру, а також сприяє зміцненню суспільної стабільності. Високо оцінюючи роль громадянського суспільства, демократичні держави практикують підхід системного залучення громадянських об'єднань та їх представників до формування та реалізації державної політики в усіх сферах. Тим самим, залучення громадянського суспільства сприяє підвищенню якості і прозорості політичних і правових рішень всередині країни, адже завдяки цьому відбувається процес більш повного врахування потреб всіх верств суспільства. У країнах ЄС громадянські недержавні об'єднання є вбудованими в систему соціальних інститутів та фактично стали їх складовою. [12, с. 24].

Залученість громадського сектору до обговорення, розробки та імплементації того чи іншого публічно-правового рішення є одним з головних факторів його подальшої результативності. Разом з тим, відсутність подібної комунікації з громадянським суспільством може негативно впливати на рівень підтримки державних органів влади.

В Україні громадянське суспільство лише нещодавно отримало належний поштовх для власного розвитку та інтеграції у державні соціальні інститути. Зовнішній курс на євроатлантичну інтеграцію став чинником, що слугував початком для розвитку співпраці громадськості та держави у процесі реалізації публічної політики. Проте, українське громадянське суспільство ще не залучене до формування та реалізації політики у повній мірі. Спостерігаються постійні суспільно-ціннісні конфлікти, що переважно базуються на протиставлені методів і шляхів реалізації політики, що пропонуються представниками громадянського суспільства та експертного середовища і тими методами і шляхами, які пропонуються органами державної влади. [13, с. 72].

Якщо розглядати цінності на яких будується сучасний цивілізаційний простір, то можна вирізнити два типи державно-управлінських цінностей:

1) кратистичний тип державно-управлінських цінностей (у цьому типі влада домінує в усіх її проявах);

2) консенсуальний тип державно-управлінських цінностей (у цьому типі перевага віддається у першу чергу цінностям та інтересам суспільства та їх гармонійному поєднанню).

Кратистичний тип державного управління. Перевага в цьому типі державного управління та його цінностей віддається владі як силі, як важелю, за допомогою якого держава прагне домогтися стабільності, дисципліни і порядку в суспільстві. Це шлях тоталітарної системи державного управління, жорстко організованого управлінського апарату, в якій суб'єкти управління розглядаються як “коліщата і гвинтики” наперед запрограмованого механізму. Така система незаперечною цінністю визнає саму владу як таку. Отже, йдеться не про інші суспільні цінності, які звичайно можуть нав'язуватися, а про обґрунтування легітимності такої влади.

Очевидно, що такий тип державно-управлінських цінностей жодним чином не може бути представлений в країнах розвинутої демократії, адже сама логіка побудови державних процесів всередині цих країн має людиноцентриський підхід, де держава орієнтується на задоволення фізичних і ціннісних потреб громадянина.

У країнах ЄС широким чином представлений консенсуальний тип державно-управлінських цінностей. Досить поширеним і дієвим підходом до розв'язання суспільно-ціннісних конфліктів є консенсус (від лат. consensus - одностайність), що означає згоду між заінтересованими сторонами політики з певних питань на основі базових цінностей і норм, спільних для всіх соціальних та політичних груп суспільства; прийняття рішень без голосування за виявленням всезагальної згоди.

Знаходження консенсусу підтримує суспільний порядок, знижує можливість застосування сили при вирішенні будь-яких незгод і розбіжностей. Відповідно наявність консенсусу, або ж громадянської згоди, є стабілізаційним фактором, який не допускає ціннісного конфлікту та не створює загроз суспільним цінностям певної групи населення. Постійний пошук суспільного консенсусу збільшує вагомість і масштаби співробітництва, оскільки вони викликані не примусом чи страхом застосування сили, а намаганням задовольнити потреби всіх верств населення. [14,с.273].

Консенсуальний тип державно-управлінських відносин засновано на узгодженні інтересів і систем цінностей різних груп суспільства, пошуку й пріоритетному задоволенні спільних інтересів. При подібній організації державного управління основне завдання апарату полягає в координації взаємодії представників різних суспільних груп в досягненні свідомої організованості, стабільності суспільства і стійкості держави шляхом пошуку суспільного консенсусу інтересів і цінностей. Однак слід зазначити, що консенсуальна система державного управління не відмовляється від владних повноважень, втім, застосовуючи владу переважно як направлений, спонукальний вплив, а не вплив, що нав'язується.

Поряд з цим консенсуальний спосіб організації державного управління країн ЄС має і свої недоліки, адже досягнення суспільного консенсусу передбачає, як правило, певне усереднення інтересів різних соціальних груп й окремих індивідів. На практиці це означає, що жоден з учасників управлінського процесу не отримує повного задоволення своїх потреб. Консенсуальний підхід, доведений до крайньої межі, до абсурду, буде виражатися в тому, що в суспільстві просто має зникнути соціальне розшарування, що всі люди від народження мають бути не лише рівними, а й однаковими, що розвиток одних треба “пригальмовувати”, а інших - штучно стимулювати. Таке суспільство, зрештою, втрачатиме не лише цінності, а й самоцінність - перетворюватиметься на сіру масу.

Американський політолог Р.Кірк застерігає, що “жодна форма правління сама по собі не може зробити людей щасливими, але деякі форми спроможні зробити їх нещасними”. Розвиваючи це твердження, Р.Кірк формулює два принципи побудови державного управління: “Згідно з першим, хорошим є той уряд, який дає змогу кращим і найбільш енергійним повною мірою реалізовувати свої здібності, гарантуючи при цьому, що такі особи не будуть обмежувати у можливостях основну масу людей. Другий принцип полягає в тому, що найкращою з можливих, або, принаймні, найменш згубною для суспільства формою правління в кожній державі буде та, яка відповідає традиціям і давнім звичаям її народу” [15,с. 142].

Таким чином, світовий досвід засвідчує, що врегулювання суспільно- ціннісних конфліктів передбачає:

а) попередження відкритих форм прояву конфлікту, які супроводжуються насильницькими діями;

б) вирішення конфліктів, що передбачає подолання причин, що спричинили їх, формування нового рівня відносин між їх учасниками, переведення конфлікту у русло пошуку спільного вирішення проблеми.

У розвинутих країнах політичні конфлікти завжди вирішуються у спосіб консенсусу чи пошуку такого прийнятного рішення, яке відповідало б інтересам сторін-учасниць конфлікту, у спосіб взаємних поступок або поступок слабшій стороні, або тій стороні, яка зуміла довести обґрунтованість своїх вимог.

Висновки

Сучасна світова практика переходу суспільства від тоталітарних чи авторитарних форм владного правління довела, що подолання соціально-ціннісних конфліктів, розвиток демократії значною мірою залежить від зрілості суспільства та його можливості знаходити політичний консенсус, продовжуючи перебувати у стадії розвитку, а не у стадії конфлікту. Фундаментальні права і свободи людини в демократичних режимах інституалізовані, а саме, перетворені на норми права і установи, що ці права реалізують. Звісно, що шлях від цінностей до їхньої імплементації в інститути суспільства є тривалим та важким, але демократичні суспільства намагаються створити такі інститути, які б стали на заваді порушенню суспільних цінностей та слугували механізмами їх реалізації. Разом з цим, стороною захисту цінностей є функціонування розвиненого громадянського суспільства, що є складовою державних інституцій і слугує посиленню взаємозв'язку між різними соціальними групами. Підходи та практики застосовані країнами розвинутої демократії для захисту і збереженню цінностей вкрай важливі для євроатлантичного розвитку нашої держави. 23 червня 2022 року з отриманням статусу кандидата на членство в ЄС, Україна отримала історичний шанс доєднатися до єдиного загальноєвропейського простору. Тепер Україні треба провести низку реформ та адаптувати своє законодавство у відповідність до європейських критеріїв та ціннісних засад, на якому і базується європейська політична єдність. Загальноєвропейські цінності мають не лише визнаватися на словах і поділятися очільниками державних інституцій, але й стати повсякденною політичною і управлінською дійсністю

Література:

1. Сміт, Е. "Нації та націоналізм у глобальну епоху; [пер. з англ. М. Климчука і Т. Цимбала]. Ніка-Центр, 2006.

2. Баштанник В. Регламентація захисту прав людини у системі права ЄС: організаційно-правовий аспект. Право України. 2006. No 9. С. 56.

3. European Court of Human Rights. Statistics from 1959 to 2021. 2021. https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_violation_1959_2021_ENG.pdf

4. European Court of Human Rights. Violations by Article and by State. 2021. https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_violation_2021_ENG.pdf.

5. Глухова А. В. Политические конфликты и кризисы. Консенсус и политические методы его достижения. Государство и право. 1993. No 6. С. 3-14.

6. Рамкова конвенція Організації Об'єднаних Націй про зміну клімату від 29.10.1996. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_044#Text

7. Хартія фундаментальних прав Європейського Союзу // Charter of Fundamental Rights of the European Union. 2000. https://www.europarl.europa.eu/charter/pdf/text_en.pdf

8. Амельченко Н. Цінності об'єднаної Європи. ГО «Лабораторія законодавчих ініціатив». 2014. С.42.

9. Акуленко Л., Балакірєва О., Волосевич І., Дмитрук Д., Костюченко Т., Лациба І., Павлова Д., Шуренкова А. // Світове дослідження цінностей 2020 в Україні, Український центр європейської політики, 2020. https://ucep.org.ua/wpcontent/uploads/2020/11/WVS_ UA_2020_report_WEB.pdf

10. Кудряченко, А.І. Європейські демократичні цінності та їх вплив на розбудову громадянського суспільства в країнах європейського континенту. Актуальні проблеми всесвітньої історії: аксіологічні та культурно-історичні засади державотворення: збірник наукових праць. Державна установа «Інститут всесвітньої історії НАН України». 2013. С.164-174.

11. Демида І. Взаємовідносини держави та громадського суспільства в зарубіжних країнах: досвід для України. Забезпечення конструктивного діалогу між владою та суспільством. Матеріали наук. практ. конф. 2016. С. 53-73.

12. Драгомирецька Н. Комунікативна діяльність в публічному управлінні: зарубіжна практика. Забезпечення конструктивного діалогу між владою та суспільством: матеріали наук. практ. конф. 2016. С. 23-27.

13. Сенча С.А. Аналіз можливості адаптації досвіду зарубіжних країн для стимулювання розвитку громадянського суспільства в Україні. Право та державне управління. 2020. No 1. С. 170-177.

14. Хабараєва K. Політичний компроміс та політичний консенсус: точки зору в сучасній політичній науці. Філософія та політологія в контексті сучасної культури. 2012. No 3. С.271-277.

15. Кирк Р. Какая форма правления является наилучшей для счастья человека? Полис. 2001. C. 142.

References:

1. Smith, A.D. (2006). Natsii ta natsionalizm u hlobalnu epokhu [Nations and nationalism in a global era]. translated by M. Klymchuk & T. Tsymbal. Kyiv: Nika-Centre Publishing House.

2. Bashtannyk, V. (2009). Rehlamentatsiia zakhystu prav liudyny u systemi prava YeS: orhanizatsiino-pravovyi aspekt. [Regulation of human rights protection in the EU legislation system: organizational and legal aspect], Rught of Ukraine, 9, 56. [In Ukrainian].

3. European Court of Human Rights. (2021). Statistics from 1959 to 2021. Retrieved from https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_violation_1959_2021_ENG.pdf

4. European Court of Human Rights. (2021). Violations by Article and by State. Retrieved from https://www.echr.coe.int/Documents/Stats_violation_2021_ENG.pdf.

5. Hlukhova, A.V. (1993). Polytycheskye konflyktuy kryzysu. Konsensusy polytycheskye metodbi eho dostyzhenyia. [Political conflict and crisis. Consensus and political ways of achieving it]. State and Law, 6, 3-14. [In Ukrainian].

6. United Nations. (1996). United Nations Framework Convention on Climate Change. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_044#Text.

7. Parliament of Europe. (2000). Charter of Fundamental Rights of the European Union. Retrieved from https://www.europarl.europa.eu/charter/pdf/text_en.pdf

8. Amelchenko, N. (2014). Tsinnosti obiednanoi Yevropy. [Values of the unified Europe], Kyiv: Laboratory for legislative innovations. [In Ukrainian].

9. Akulenko, L., Balakirieva, O., Volosevych, I., Dmytruk, D., Kostiuchenko, T., Latsyba, I., Pavlova, D., & Shurenkova, A. (2020). Svitove doslidzhennia tsinnostei 2020 v Ukraini [World Values Survey 2020 in Ukrainian]. Retrieved from https://ucep.org.ua/wp-content/uploads/2020/ 11/WVS_UA_2020_report_WEB.pdf. [In Ukrainian].

10. Kudriachenko, A.I. (2013). Yevropeiski demokratychni tsinnosti tayikh vplyv na rozbudovu hromadianskoho suspilstva v krainakh yevropeiskoho kontynentu. [European democratic values and their influence on building civil society in countries of the European continent]. In A.i. Kudriachenko (Eds.), Current problems of world history: axiological and cultural-historical basis of statehood. Kyiv: Institute of the world history of NAN of Ukraine. [In Ukrainian].

11. Demy da, I (2016). Vzaiemovidnosyny derzhavy ta hromadskoho suspilstva v zarubizhnykh krainakh: dosvid dlia Ukrainy. [Relations between the state and civil society in foreign countries: Experience for Ukraine]. In Ensuring effective dialogue between the authority and civil society: Materials of the scientific and practical conference, pp. 53-75. [In Ukrainian].

12. Drahomyretska, N. (2016). Komunikatyvna diialnist v publichnomu upravlinni: zarubizhna praktyka. [Communicative activity in public administration: Foreign practice]. In Ensuring effective dialogue between the authority and civil society: Materials of the scientific and practical conference, pp.23-27. [In Ukrainian].

13. Sencha, S.A. (2020). Analiz mozhlyvosti adaptatsii dosvidu zarubizhnykh krain dlia stymuliuvannia rozvytku hromadianskoho suspilstva v Ukraini. [Analysis of the possibility of adapting foreign countries ' experience for stimulating the development of the civil society in Ukraine], Law and Public Administration, 1, 170-177. [In Ukrainian].

14. Khabareva, K. (2012). Politychnyi kompromis tapolitychnyi konsensus: tochky zoru v suchasnii politychnii nautsi. [Political compromise and political consensus: Opinions in modern political science]. Philosophy and Political Science in the Context of Contemporary Culture, 3, 121-127. [In Ukrainian].

15. Kyrk, R. (2001). Kakaia forma pravlenyiayavliaetsia nayluchshei dlia schastia cheloveka? [Whatform of governance is the bestfor individual's happiness? ]. Kyiv: Polis. [In Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru