"Традиційні цінності": інструмент внутрішньо- і зовнішньополітичного впливу Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Традиційні цінності»: інструмент внутрішньо- і зовнішньополітичного впливу Росії

Олег Павлюк

Анотація

Однією з тенденцій соціального розвитку людства останніх десятиліть стало оприявнення все більшої ваги ідеаційного виміру взаємовідносин супроти фізичного. В цій площині витворюються уявлення про ідентичність міжнародних акторів та їхнє сприйняття іншими акторами. У контексті Російської Федерації це породило феномен «традиційних цінностей», що особливо активно використовується нею для промотування альтернативного західному образу у зовнішньополітичному вимірі та для гуртування населення довкола певного роду ідеології - у внутрішньополітичному. Стаття є спробою проаналізувати особливості ціннісного виміру російської національної ідентичності на сучасному етапі, зокрема опертя на примордіалізм і традиціоналізм, культурно-ідеологічну концепцію «русского мира», а також сек'юритизацію, які обґрунтовують територіальну й ідеаційну експансію. Окрему увагу звернено на питання використання «традиційних цінностей» у контексті активної фази повномасштабного російського вторгнення в Україну з лютого 2022 р.

Ключові слова: цінності, традиційні цінності, Російська Федерація, «русский мир».

Abstract

“Traditional Values”: Russia's Tool of Domestic and Foreign Political Influence

Russia's full-scale invasion of Ukraine, which started in February 2022, has given rise to a number of attempts at explaining what is behind Moscow's ideological and political grounds ther efor. It can be argued that one such component, often overlooked, lies in Russia's se emingly unique concept of “traditional values”, one that has been cultivated throughout decades of its recent history. The roots of “traditional values” might be traced back to Eurasianism and neo-Eurasianism, a school of geopolitical thought propounded, recently, by Russian ideologist Aleksandr Dugin, and the “Russian world”, an abstract amalgama of Orthodox Christian and linguistic features designed to become an all- encompassing formula for extending Russia's geopolitical reach. Consequently, starting from mid-2000s, “traditional values” have been used by Russia as a means of presenting an alternative to the more dominant Western paradigm of global politics and way of life, externally, and as an internal political ideological tool based upon countering “destructive Western influences”, internally. A new impetus has been given to “traditional values” since Russia's full-scale invasion of Ukraine in 2022, the concept being codified in several legal texts defining Russia's foreign and national cultural policies. Due to being abstract and at the same time based upon a number of recognisable ideas, such as Orthodox Christianism or unacceptance of LGBT+, “traditional values” have found its way as an important tool of Russia's foreign and domestic political infl uence. Its importance is even more highlighted by the fact that divergence of values is at the core of Ukraine-Russia years-long confrontation, the former clearly defining itself as part of a common Europe and Euro-Atlantic security domain. In this context, “traditional values” are often proposed as an alternative to “European values”, (wrongly) associated with ignorance of national cultures and “destruction” of traditional family; and Russia's invasion of Ukraine, therefore, can be looked upon as a “clash of values” as well.

Keywords: values, traditional values, Russia, “Russian world”.

Постановка проблеми та її значення

Широкомасштабне вторгнення Російської Федерація на територію України 24 лютого 2022 р., ймовірно, матиме ефект «системної війни», яка призведе до краху так званої постбіполярної міжнародної системи й призведе до становлення нових основ світового порядку. Причини початку цієї конфронтації тривалий час будуть предметом дискусії. Поза тим, принаймні частково вони ґрунтуються в експансіоністському й сек'юрити- зованому характері російської національної ідентичності, сформованим за президентства В. Путіна.

Для російської офіційної пропаганди важливим виміром цієї ідентичності постає ціннісний (аксіологічний), що відображається і в публічних заявах російських посадовців, і в документах доктринального чи напівдоктринального характеру. Хоча «цінності» самі по собі є важко окреслюваним концептом через його культурний характер, існує загальний консенсус щодо їхньої ролі в зовнішній та внутрішній політиці держав Srinivasan, K., Mayall, J., Pulipaka, S. (Eds.), Values in Foreign Policy: Investigating Ideals and Interests (2019), London: Rowman & Littlefield International, 293 p.. Певною віхою в цьому сенсі став концепт «м'яка сила», запропонований у 90-х рр. ХХ ст. американським дослідником Дж. Наєм- молодшим, одним зі складових якого постають «культурні цінності», які промотує влада конкретної держави: «Цінності, які влада обстоює в межах своєї країни (приміром, демократія), в межах міжнародних інституцій (співпраця) та в зовнішній політиці (сприяння миру й правам людини) помітно впливають на вподобання інших» Nye, J. S. (2004), Soft Power: The Means To Sucess In World Politics, New York: PublicAffairs, p. 14.. Ця стаття стверджує, що для сучасної Російської Федерації такими цінностями стали сформульовані й проголошувані ж нею «традиційні цінності».

Аналіз останніх досліджень із проблематики

Позаяк «цінності» самі по собі є абстрактним, культурно обумовленим концептом, західні розвідки з цієї тематики часто обмежуються визначенням і окресленням кількох можливих підходів до їхнього визначення (як це пропонує А. Мадейя Madeja, A. (2021), `European values and the Rule of Law'. In: Drinoczi, T., Bien-Kacala, A. (Eds.) Rule of Law, Common Values, and Illiberal Constitutionalism: Poland and Hungary within the European Union,

Routledge, pp. 45-76) або, навпаки, концептуально-описовим аналізом, за якого для характеристики явища не обов'язково прагнути до вичерпної дефініції (такий підхід обрали зокрема Г. Васудеван і Т. Шаум'ян Vasudevan, H., Shaumyan, T. (2019), Values in Russian Foreign Policy: Soviet Values, Revisionism and President Putin. In: Srinivasan, K., Mayall, J., Pulipaka, S. (Eds.), Values in Foreign Policy: Investigating Ideals and Interests, London: Rowman & Littlefield International, pp. 95-114.). Ймовірно, такий підхід є вдалим і для аналізу ціннісного виміру російської ідентичності та політики, про що свідчать розвідки

Сподівано, значний масив розвідок щодо «традиційних цінностей» знаходимо в російських авторів, причому ще з 2000-х рр., коли поняття не було настільки поширеним у політичному дискурсі російських еліт (П. Пономарьов, Пономарев, П. (2012), “Влияние глобализации на изменение роли государства (политикоаксиологический анализ)”, Вестник Московского университета. Серия 12. Политические науки, 3, 2012,

с. 115-119. А. Рудаков, А. Міронов Рудаков, А., Миронов, А. (2018), “Ценности, традиции и идентичность как концептуальные основы политики России”, ВестникМГОУ. Серия: История и политические науки, 4, с. 293-302., В. Дежньов, О. Новікова Дежнев, В., Новикова, О. (2015), “Традиционные ценности: к определению понятия”, Вестник Шадрин- ского государственного педагогического университета, 4 (28), с. 71-74., А. Морозов Морозов, А. (2022), “Православие в борьбе за традиционные ценности”, Научный вестник Омской академии МВД России, 4 (87), с. 360-364. тощо).

В Україні, однак, питання «традиційних цінностей» не здобуло значної уваги, натомість розлого аналізувались у ширшому контексті питання ідеологічного впливу Росії та її концепт «русского мира». З українських авторів, що виокремлювали «традиційні цінності» як об'єкт аналізу, варто згадати М. Черенкова Черенков, М. (2019), “Традиційні цінності як постсекулярний конструкт у пострадянському контексті: «скрепы» «русского мира» проти української «революції цінностей»”, Україна модерна, 26, с. 180-192. .

Формулювання мети й завдань статті

Мета статті полягає в розкритті суті поняття «традиційних цінностей» із позицій їхнього використання Росією як засобу зовнішньо - та внутрішньополітичного впливу. Для цього пропонується розкрити ідейні витоки російських «традиційних цінностей», зокрема в контексті геополітичних шкіл «неоєвразійства» та концепту «русского мира», а також проаналізувати політико -юридичні спроби фіксування «традиційних цінностей» у Росії та їхнього використання в політичному дискурсі.

Виклад основного матеріалу

Російські політичні та наукові кола ще до початку повно- масштабного вторгнення обґрунтовували існування російської держави як унікального куль- турно-цивілізаційного, «мі[е]сійного» простору. В умовах загострення геополітичного протистояння із Заходом (відправною точкою тут традиційно вважається промова президента Росії В. Путіна на Мюнхенській безпековій конференції 2007 р.) такий інтелектуальний конструкт насамперед ґрунтується на протиставленні західному, себто репрезентації Росії як альтернативи західному світу (передовсім репрезентованому США).

Типовий приклад цієї аргументації знаходимо у публікації ще за 2012 р.: «Як самобутній проєкт європейської історії, Росія історично пропонувала світові альтернативу, засновану не лише на технологічному детермінізмі, раціоналізмі й механіцизмі, а на синтезі духовних і матеріальних чинників, на ціннісно-орієнтованому розвитку» Пономарев, П., Указ. соч.. Вже тут простежуються покликання на цінності - абстрактний концепт із, відповідно, широким полем тлумачення. цінність ідеологія зовнішньополітичний

Загальноприйнятного визначення поняття «цінності» в соціокультурному тлумаченні не існує. Зазвичай проводять відмінність між цінністю як явищем економічним (у буквальному розумінні - вартість чи корисність певного товару або послуги) та як явищем соціокультурним. В останньому сенсі зустрічається тлумачення цінностей як «упорядкованих ідей про те, що є бажаним за межами окремих випадків, які скеровують поведінкові вибори та впливають на ставлення» Beattie, P. (2019), `Ideology, Values, and Foreign Policy', Oxford Bibliographies, 24 April. . Цінності приписують соціальним системам як «сутнісні підвалини ставлення людини як до природи, так і до суспільства, оскільки вони обумовлюють цілепокладання й вибір способів діяльності з досягнення поставленої мети, напрямок соціальної активності» Рудаков, А., Миронов, А., Указ. соч.. Коротше кажучи, цінності тут постають як певні соціально обумовлені імперативи, покликані відігравати роль «моральних дороговказів» і оптики, через яку бачиться тожсамість власна й чужа.

Не менш невизначеним є й концепт «традиційні цінності», що його активно просуває Російська Федерація як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Опертя тут часто робиться на «традицію» як - у широкому сенсі - сукупність незмінних характеристик певного об'єкта. Це тлумачення може мати бівалентний характер. Із одного боку, це «вкорінювальна» характеристика, що відсилає до певного спільного історичного досвіду конкретної групи людей і вказує на його об'єднавчий характер із минувшиною, тяглість цієї групи в часопросторі. Цій інтерпретації відповідає ототожнення «традиційних цінностей» із цінностями консервативними та / або православними, що так само зустрічалось у російських розвідках Дежнев, В., Новикова, О., Указ. соч..

З іншого ж боку, «традиційні цінності» постають не як партикулярний, а як універсальний феномен, пов'язаний із правами людини як загальнолюдською практикою - і хоча тут історична вкоріненість теж присутня, вона наголошує не унікальність географічного простору певної спільноти, а негласну прийнятність, яка могла бути підірвана з плином часу. Цікаво, що й це тлумачення так само походить із російського боку, та більш зорієнтоване на аудиторію зовнішню. У 2012 р. на виконання резолюції Ради Організації Об'єлнаних Націй із прав людини за участі Росії було здійснене дослідження «заохочення прав людини та основних свобод шляхом глибшого розуміння традиційних цінностей людства» OHCHR (no date), `Promoting human rights and fundamental freedoms through a better understanding of traditional values of humankind'. й навіть наведено перелік таких цінностей (без обґрунтування його змісту чи (не)вичерпності): гідність, свобода, відповідальність. У висновку дослідження міститься рекомендація використовувати традиційні цінності як засіб «освіти й підготовки з питань прав людини... в місцевому контексті», а також «демонструвати повагу до. різноманітних шляхів розвитку». У резолюції, яку підтримали, серед іншого, Венесуела, М'янма, Північна Корея, Саудівська Аравія тощо, правозахисна організація Human Rights Watch вбачала проголошення примату «традиційних цінностей» над «правами людини», що на практиці означало релятивізм у критиці за порушення останніх з огляду на «культурні особливості» Reid, G. (2013), `The Trouble With Tradition: When "Values" Trample Over Rights', Human Rights Watch. .

Дещо парадоксально «традиційні цінності» в цьому відношенні постають водночас і засобом обґрунтування російської тожсамості, й інструментом просування геополітичного впливу в протистоянні з «колективним Заходом».

Концептуально «традиційні цінності» виникають у Російській Федерації з формуванням власної геополітичної школи, яка пов'язана насамперед із ідеями (нео)євразійства Панченко, Ж. (2016), “Геополитическая концепция «Евразийство» как фактор влияния на безопасность в Восточной Европе”, Wschod Europy, Vol. 2, pp. 57-74.. Фундатори й послідовники цього напрямку (П. Савицький, В. Цимбурський, Л. Гумільов, О. Дугін) в тій чи іншій формі обґрунтовували окремішність російського «шляху», протиставляючи Росію Європі та Азії. (Нео)євразійці вбачали в Євразії унікальну географічну сутність, що своєю чергою дозволяло їй претендувати на особливі культурно-цивілізаційні, а отже - і (гео)політичні характеристики.

Хоча ідеї (нео)євразійства беруть початок ще у ХІХ ст., а остаточно були сформовані у 1960-70-х рр., їхнє втілення російські дослідники пов'язують уже з ім'ям президента Росії В. Путіна. Приміром, на думку російського дослідника Б. Ісаєва, В. Путін є «одним із перших сучасних геополітиків Росії» Там само.. В інтерпретації американського дослідника А. Циганкова цей перехід логічно випливав із нетривалого періоду захоплення «західництвом» у 1990 - на початку 2000-х рр., яке перейшло в розчарування й навіть ресентимент через невиконання Заходом обіцянок і відсутності відчуття належності до цієї, за Б. Андерссоном кажучи, «уявленої спіль- ноти» Tsygankov, A. (2019), Russia's Foreign Policy: Change and Continuity in National Identity, 5^th ed., Rowman & Littlefield Publishers, 336 p..

Євразійські впливи тут вбачають і Г. Васудеван і Т. Шаумян, аналізуючи вплив цінностей на зовнішню політику Російської Федерації, а точніше - витоках ревізії класичних ліберальних концепцій суверенітету, демократії та ринкової економіки: «...наголошується на посиленні цінностей як засобу досягнення кращого рівня безпеки, де «цінності» сприймаються як формулювання, породжені критеріями «євразійської практики» так само, як і будь-яким усезагальним етичним кодексом» Values in Foreign Policy., p. 95..

Першим прикладним утіленням неоєвразійства, можна констатувати, став проголошений саме В. Путіним у 2007 р. концепт «русского мира» (хоча насправді на той час це була не нова ідея Щедровицкий, П. (2000), “Русский мир. Возможные цели самоопределения”, Русский Архипелаг. , а в заявах російського президента відповідні меседжі простежувались ще на початку 1990-х рр. Топалова, С. (2014), “Русский мир” як системний політичний міф сучасної Росії, Вісник ХНУ імені В. Н. Каразіна. Серія «Питання політології», 1132. ). У ретроспективі «русский мир» став першою спробою системного обґрунтування експансіоністської політики Російської Федерації; в цьому випадку йдеться про спільність, за визначенням імовірного автора концепту П. Щедровицького, людей, які «думають і говорять російською мовою» Щедровицкий, П. Указ. соч.. Саме питання «захисту російськомовного населення» стало одним із нібито аргументів Росії під час здійснення військового вторгнення до Криму та Сходу України у 2014р.

Дослідниця В. Феклюніна так інкапсулює наратив «русского мира» Feklyunina, V. (2016), Soft power and identity: Russia, Ukraine and the `Russian world(s)', European Journal of International Relations, 22(4), pp. 773-796.: по-перше, його представляють як цивілізаційна спільнота, що природно існує (тобто має раше примордіалістську, аніж конститутивну природу) і виходить за географічні межі Російської Федерації; по -друге, він послуговується специфічним, ґлорифікованим тлумаченням російського минулого на противагу теперішньому, що спонукає до ресентименту; по-третє, «русский мир» задає ієрархічний характер відносин між Росією (і, в окремих інтерпретаціях, Білоруссю та Україною) як «центром» і рештою причетних як «периферією»; і по-четверте, це - «унікальна», протиставна Заходу, «цивілізація». Показово, що перелік цінностей, які начебто відстоює «русский мир», часто наводяться з покликанням на християнство, але з наголосом на тому, що Захід ці цінності начебто втрачає - на відміну від Росії.

Іншим, та все ж пов'язаним ідейним джерелом для «традиційних цінностей», за власним зізнанням В. Путіна, стали праці російського філософа І. Ільїна. Як зазначає українська дослідниця «русского мира» Л. Якубова, «[с]тараннями чиновників вищого рангу Ільїна перетворили чи не на центральну постать російської філософської думки» Якубова, Л. (2022), “Іван Ільїн. Патріарх російського фашизму”, Український тиждень, 19 липня. , а самого філософа визначає як «патріарха російського фашизму» (у 1928 р. з'являється відповідна стаття авторства І. Ільїна Ильин, И. (1928), “О русскомъ фашизмъ”, Русский колоколъ, 3, c. 54-64. , а у 1933 р. він відкрито підтримує прихід до влади в Німеччині, де на той час жив, А. Гітлера Ильин, И. (1933), “Национал-социализм. Новый дух”. ). Не дивує, що з початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у ЗМІ з'явилась низка публікацій щодо поглядів І. Ільїна та їхнього впливу на світогляд В. Путіна Наприклад, Ярмоленко, О. (2022), “путін часто цитує філософа Ільїна та генерала Денікіна. Обидва заперечували незалежність України і виступали за диктаторське правління. Ось як вони майже століття тому описували сучасну росію”, Бабель, 6 квітня. .

Ідеї І. Ільїна, за спостереженнями Л. Якубової, набувають поширення з 80-х рр. ХХ ст. на тлі зростання цікавості до російської емігрантської думки (філософа вислали у 1922 р. після проголошення комуністичної влади на теренах колишньої Російської імперії). Та певним чином його секулярна канонізація припадає вже на середину 2000 -х рр. за особистої участі В. Путіна, який власним коштом оплачує надгробок на його перепохованні в Москві. Приблизно в той же період, стверджує у своїй книзі російський журналіст М. Зиґарь, президент Росії вирішує зосередитись на пошуку «традиційних російських цінностей», ґрунтуючись на працях І. Ільїна: «Виходячи з його робіт, Путін формулював основні цінності російської людини так: Бог, сім'я і власність» Зыгарь, М. (2016), Вся кремлевская рать. Краткая история современной России, Москва: Интеллектуальная литература, с. 306.. Прямо посилався на І. Ільїна В. Путін у своїх щорічних посланнях Федеральним зборам принаймні тричі; після одного з них тодішній міністр культури Росії В. Мединський прямо заявив: Оскільки послання Федеральним зборам визначає те, як президент бачить розвиток країни, хотілося б, щоби Росія розвивалася так, як того бажав філософ Іван Ільїн» Якубова, Л. Вказ. праця..

Ключовими в цьому контексті є дві ідеї, які системно просував у своїх роботах І. Ільїн: виключність, «месійність» Росії як геополітичної реалії та перебільшений характер її глобального впливу. В контексті останньої ідеї варто згадати статтю 1950 р. «Що несе світові розчленування Росії?», яку, за власним зізнанням, полюбляв читати В. Путін Ильин, И. (1950), “Что сулит миру расчленение России?”. . Ідеї статті, озвучені в середині ХХ ст., цілком суголосні нинішній офіційній російській риториці - приміром, «план розчленування Росії має свою межу в реальних інтересах Росії та всього людства» і «в нашу епоху в цей процес буде втягнутий увесь Усесвіт». Згадується там і Україна; зокрема, І. Ільїн прямо проводить зв'язок між «розчленуванням Росії» та існуванням незалежної Української держави (залежної, в його розумінні, від Німеччини, яка скористається українською територією для подальшого нападу, відповідно, на російську).

Хоча простежити всі інтелектуальні (в сенсі характеру джерела) витоки «традиційних цінностей» у російській інтерпретації в межах статті важко, «русский мир» та погляди І. Ільїна варто вважати найбільш помітними, а також - практично втіленими. Звідси можна вивести й інші подібні концепти на кшталт «духовних скрєп - милосердя, [співчуття] одне одному, підтримки й взаємодопомоги», на дефіцит яких у російському поспільстві В. Путін нарікав у посланнях до Федеральних зборів у 2012 р. Сайт президента России (2012), “Послание Президента Федеральному Собранию", 12 декабря.

У практичному вимірі втілення «традиційних цінностей» з опертям на «русский мир» та погляди І. Ільїна вперше було зафіксоване у 2018 р. у змінах до «Стратегії державної національної політики Російської Федерації на період до 2025 року», де наводився їхній перелік Электронный фонд правовых и нормативно-технических документов (no date), “Указ Президента Российской Федерации «О Стратегии государственной национальной политики Российской Федерации на период до 2025 года» (с изменениями на 6 декабря 2018 года)".: «патріотизм, служіння Вітчизні, сім'я, твірна праця, гуманізм, соціальна справедливість, взаємоповага й колективізм». Слід зауважити, що «цінності» згадуються в документі 10 разів, причому також у сполуках «культурні цінності» й навіть «традиційні духовно -моральні цінності»