Історична політика Російської православної церкви щодо України як складова неоімперської геополітики Росії

В роботі вперше розглянуто проблему використання Російською православною церквою історичної політики для формування ідеологічного базису щодо реалізації неоімперської геополітичної доктрини поглинання України Росією. Геополітичний проєкт "руского міра".

Рубрика Политология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 31.10.2023
Размер файла 30,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

ІСТОРИЧНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ЩОДО УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА НЕОІМПЕРСЬКОЇ ГЕОПОЛІТИКИ РОСІЇ

Лозовий Віталій доктор історичних наук, професор, головний науковий співробітник відділу суспільних процесів центру внутрішньополітичних досліджень Національного інституту стратегічних досліджень, м. Київ,

Анотація. Мета статті визначити та проаналізувати основні історичні наративи Російської православної церкви (РПЦ), з'ясувати інтерпретації української історії як ідеологічного підґрунтя російської геополітики інтеграції пострадянського простору та інкорпорації України, показати використання історичної політики РПЦ як аргументу легітимації війни проти України. Методологічною підвалиною дослідження є принципи об'єктивності, історизму, системності та всебічності. Використано методи аналізу й синтезу, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-порівняльний. Наукова новизна полягає у тому, що в статті вперше розглянуто проблему використання РПЦ історичної політики для формування ідеологічного базису щодо реалізації неоімперської геополітичної доктрини поглинання України Росією. Висновки. Ідеологеми самобутньої «російської цивілізації» та «руского міра» використовуються як теоретичне підґрунтя російської зовнішньої політики щодо України, і як обґрунтування нинішнього геополітичного протистояння із західним світом. Історична політика РПЦ базується на просуванні взаємопов'язаних концептів «Свята Русь», «історична Русь», «історична Росія», які мають на увазі великий цивілізаційний простір «руского міра», невідємною частиною якого є Україна.

Важливість України в історіософських побудовах РПЦ визначається тим, що з територією сучасної України пов'язані витоки російської православної духовності та державності. Тому разом з Кремлем РПЦ реалізує неоімперський геополітичний проєкт «руского міра, спрямований на відновлення російської наддержави та інтеграції пострадянського простору. Його ідеологічним фундаментом є історико-релігійний концепт «Святої Русі», що має на увазі поглинання України Росією.

Твердження РПЦ про входження України в «історичну Русь», і відповідно, в «історичну Росію», заяви про один народ, єдину віру, спільну державу, наполягання на канонічності РПЦ над територією України, все це є базисом обґрунтування, що заперечує окрему ідентичність українців, легітимність автокефалії Православної церкви України, право на існування Української держави і дає підстави стверджувати, що спільне минуле детермінує й спільне майбутнє. Зазначені аргументи стали обґрунтуванням російської геополітичної експансії та. агресії проти України.

Ключові слова: Україна, Російська православна церква, історична політика, геополітика, неоімперіалізм, «рускій мір», «Свята Русь», «історична Русь», «історична Росія».

російська православна церква україна історичний геополітичний

THE HISTORICAL POLICY OF THE RUSSIAN ORTHODOX CHURCH ON UKRAINE AS A COMPONENT OF THE NEO-IMPERIAL GEOPOLITICS OF RUSSIA

LOZOVYI Vitalii Doctor of Historical Sciences, Professor, chief researcher of the Department of Social Processes of the Center for Domestic Political Studies of the National Institute of Strategic Studies, Kyiv,

Abstract. The purpose of the study is to identify and analyze the main historical narratives of the Russian Orthodox Church (ROC), to find out the interpretations of Ukrainian history as the ideological basis of Russian geopolitics of the integration of the post-Soviet space and the incorporation of Ukraine, to show the use of the historical policy of the ROC as an argument for the legitimization of the war against Ukraine. The methodological foundation of the research is the principles of objectivity, historicism, systematicity, and comprehensiveness. The methods of analysis and synthesis as well as problem-chronological, historical-genetic, and historical comparative methods have been used. The scientific novelty lies in the fact that, for the first time, the article examines the problem of the Russian Orthodox Church's use of historical policy to form an ideological basis for the implementation of the neo-imperial geopolitical doctrine of the absorption of Ukraine by Russia. Conclusions. The ideologues of the original “Russian civilization” and “Russian world” are used as the theoretical foundation of Russian foreign policy towards Ukraine and as a rationale for the current geopolitical confrontation with the Western world. The historical policy of the Russian Orthodox Church is based on the promotion of the interconnected concepts of “Holy Rus”, “historical Rus”, and “historical Russia”, which imply the large civilizational space of the “Russian world”, of which Ukraine is an integral part.

The importance of Ukraine in the historiosophical constructions of the Russian Orthodox Church is determined by the fact that the origins of Russian Orthodox spirituality and statehood are connected with the territory of modern Ukraine. Therefore, together with the Kremlin, the Russian Orthodox Church implements the neo-imperial geopolitical project of “the Russkiy Mir (“the Russian World”), aimed at restoring the Russian superpower and integrating the post-Soviet space”. Its ideological foundation is the historical-religious concept of “Holy Russia”, which implies the absorption of Ukraine by Russia.

The claims of the Russian Orthodox Church about the entry of Ukraine into “historical Rus” and, accordingly, into “historical Russia”, the statements about one people, one faith, and a common state, insisting on the canonicality of the Russian Orthodox Church over the territory of Ukraine all these are the basis of the justification that denies the separate identity of Ukrainians, the legitimacy of the autocephaly of the Orthodox Church of Ukraine, the right to the existence of the Ukrainian state and gives reasons to assert that the common past determines the common future. These arguments have become the rationale for Russian geopolitical expansion and aggression against Ukraine.

Key words: Ukraine, Russian Orthodox Church, historical politics, geopolitics, neo-imperialism, “Russian world”, “Holy Rus”, “historical Rus”, “historical Russia”.

Постановка проблеми. Історична політика є одним з потужних інструментів впливу держави та різних суспільно-політичних сил на колективні уявлення про минуле та сучасне, формування світогляду та ідентичності, просування своїх геополітичних інтересів. Під історичною політикою розуміють набір практик, за допомогою яких політичні сили або держави прагнуть затвердити певні інтерпретації історичних подій як домінуючі. Відтак історична політика Росії щодо України це нав'язування українському суспільству своїх цінностей, свого бачення історичного минулого, витоків сучасного становища, і відповідно, перспектив майбутнього. Враховуючи те, що свою інтегративну геополітичну доктрину стосовно України РПЦ базує на аргументах з історичного минулого, а також значним поширенням маніпулятивних практик щодо історико-релігійних питань, дослідження проблеми антиукраїнської історичної політики РПЦ є надзвичайно актуальними.

Аналіз джерел та останні дослідження. Окремі аспекти зазначеної проблеми знайшли висвітлення у вітчизняній історіографії. У статті В. Яремчук (Яремчук, 2015) проаналізовано основні напрями новітньої релігійної експансії РПЦ в Україні, яка в умовах гібридної війни перетворилася на істотний чинник російської інформаційно-пропагандистської політики, спрямованої на легітимізацію агресивних дій Росії. П. Коновальчук (Коновальчук, 2018) визначив особливості пропаганди РПЦ як одного з дієвих інструментів ведення гібридної війни Росії в Україні та висвітлив умови відносин церкви з державою в реалізації імперської внутрішньої та зовнішньої політики російської влади. С. Здіорук (Здіорук, 2019) з'ясував загрози національній безпеці України, що їх несе РПЦ й зокрема УПЦ (МП), які є інструментом експансії «руского міра» в українському гуманітарному й політичному просторах. В. Балюк та М. Дорошко (Балюк, Дорошко, 2020) показали як Кремль та РПЦ використовують ідеологію «руского міра», провідником якої в Україні є УПЦ (МП) із метою реалізації імперської політики й утвердження в Україні домінації традицій московської церкви, як одного з вагомих чинників культурного та релігійного впливу. С. Шумило (Шумило, 2022) проаналізвав основні ідеологічні постулати сучасної російської фундаменталістсько-войовничої доктрини «руского міра», що активно впроваджувалася РПЦ та ФСБ від кінця 1990-х рр. і послужила ідейним обґрунтуванням російської агресії проти України.

Мета статті визначити та проаналізувати основні історичні наративи РПЦ, з'ясувати інтерпретації української історії як ідеологічного підґрунтя російської геополітики інтеграції пострадянського простору та інкорпорації України, показати використання історичної політики РПЦ як аргументу легітимації війни проти України.

Виклад основного матеріалу. На початку ХХІ ст. Кремль проголосив курс на повернення Росією статусу наддержави і посилення геополітичних впливів, зокрема і в Україні. РПЦ разом з державою взяла активну участь у формуванні політики реінтеграції колишніх республік СРСР. Українські події 2004 р. стали консолідуючим чинником для влади і церкви навколо ідеї особливого шляху розвитку Росії та територій, які повинні входити у зону її виключного впливу. Для ідеологічного обґрунтування політики домінування на пострадянському просторі висунуто ідеологеми окремої «російської цивілізації» (РЦ) та «руского міра» (РМ). РПЦ формувала та просувала їх релігійне бачення. Це передусім, погляди на історію, висловлені патріархом Кирилом, які відображають доктринальне мислення РПЦ і визначають геополітику щодо України. У релігійній версії обґрунтування «російської цивілізації», констатувалося, що історично вона сформувалася навколо її етно-конфесійного ядра руського (давньоруського) народу та православного християнства. Водночас стверджується, що в основі «руского міра» лежить православна віра, російська мова і культура, спільна історична пам'ять та спільні погляди на суспільний розвиток. Оскільки православна релігія та державність Росії беруть початок з Київської Русі, саме на Україну спрямований головний вектор історичних обґрунтувань геополітичної доктрини РПЦ. Щодо терміну «Київська Русь», то він книжного походження і є відображенням концепції про генеалогічну безперервність упродовж тривалого часу правлячого в Москві князівського роду. Сучасники називали цю державу «Руська земля» або «Русь» (Моця, 1996). Термін «Київська Русь» фігурує в статті, оскільки його вживають ієрархи РПЦ у своїх історико-геополітичних концептах.

У контексті політики російського домінування РПЦ в особі патріарха Кирила та церковних інтелектуалів розробляє власну геополітичну модель наднаціональний проєкт «Святої Русі». Геополітичне уявлення про «Святу Русь» виникло з інтерпретації минулого Хрещення Київської Русі у IX ст. як основоположного факту історії росіян та українців. РПЦ стверджує, що православна віра вийшла з «київської купелі хрещення» (Патриарх Московский, 2011) і поширилася на величезні простори Євразії. Акцент на спільному хрещенні свідчить про те, що релігія розглядається як основа «руского міра» та підґрунтя об'єднавчих процесів.

Геополітичний концепт «Святої Русі» був теоретично обґрунтований під час візиту патріарха РПЦ до України в 2009 р. Кирило стверджував, що центром, «південною столицею Святої Русі», «нашим Єрусалимом та Константинополем» є Київ (Словесна еквілібристика, 2009), а центром Києва Києво-Печерська лавра. Цей центр має особливу сакральну вагу як: 1) місце великого історичного значення, звідки почалося християнізація східних слов'ян; 2) місце, звідки «пішла земля руська», джерело історичної спільності «святої Русі»; 3) місце особливої сакральності та духовного виміру, надприродної присутності на землі яким є Київсько-Печерська лавра. За висловом Кирила важливість Києва для православ'я у тому, що це не просто «місце пам'яті» для «Святої Русі», а й місце, де вирішуватиметься її доля.

У доктрині РПЦ важливими складовими розвитку уявлень про релігійний аспект самобутньої «російської цивілізації» та «руского міра» є діяльність Кирила і Мефодія та Володимира Хрестителя. Саме поява «Святої Русі» пов'язана з проповіддю 860-х роках у східнослов'янських землях святих Кирила і Мефодія, яка заклала систему цінностей «нашого народу» (Проповідь Святійшого, 2020). Але головною віхою є Хрещення Русі Києвським князем Володимиром у 988 р. Саме ця подія найчастіше пов'язується із укладанням Руссю «завіту», «договору» з Богом, який і зробив Русь «святою», давши їй особливу, виняткову місію серед інших народів. Тобто, у контексті витоків «Святої Русі» основну увагу звернуто на постать її засновника та родоначальника, хрестителя східних слов'ян князя Володимира. Він є ідеалом і зразком для всього сучасного людства, оскільки перетворившись з язичницького вождя на православного святого, князь Володимир «дав нам великий заповіт любові та єдності» (Проповедь Святейшего, 2009).

Активне використання постатей проповідників Кирила та Мефодія і князя Володимира пояснюється тим, що за твердженням ієрархів РПЦ з цих історичних діячів бере свій початок історія Росії як православної країни. Саме з Хрещенням Русі, коли вона стає християнською державою, Росія набуває своєї історичної суб'єктності, а не з закликанням варягів.

Таким чином, історичний факт Хрещення має важливе значення не лише для церкви, а й для сучасної політичної реальності. Християнізація розуміється як головна конститутивна ознака того, що поєднує сучасні Росію та Україну. З цього виводиться, що моральний обов'язок для них полягає в тому, щоб продовжувати цей шлях разом у майбутньому. РПЦ зазначає важливість постаті Володимира Святого не лише для історії, але й для сьогодення, адже «на Київських пагорбах» вирішуватиметься історія Росії. РПЦ стверджує, що росіяни та українці один народ, у них спільні ключові релігійні діячі та святині, які є фундаментальними для їхньої спільної ідентичності. «Свята Русь» повинна «відродитися» та реалізувати «заповіт» князя Володимира про єдність, що розуміється як об'єднання Росії та України. Для підтримки своїх аргументів РПЦ стверджує, що й українські священнослужителі підтримували єдність. Ніби то Схіархімандрит Лаврентій Чернігівський радив своїм духовним чадам пам'ятати, що «Україна, Росія, Білорусь разом ми Свята Русь!». Висловлюючи таким чином ідею триєдності давньої Руської землі, російські церковники вказують на існуванні і «триєдинного російського народу». Українські дослідники спростували цю фальсифікацію, адже прп. Лаврентій Чернігівський цих слів ніколи не казав (Шумило, 2023).

Отже, у баченні РПЦ основою «руского міра» є сакральне поняття «Свята Русь» і пов'язана з ним релігійна та етнокультурна спільність східнослов'янських народів, передусім росіян та українців.

РПЦ особливо зацікавлена у реалізації концепції «руского міра» оскільки її власна юрисдикція поширюється на кілька держав. Це виражається в ідеї «канонічної території», під якою розуміється територія виняткової правочинності Московського патріархату. Історично вона включає простір колишньої Російської імперії та СРСР, тобто туди обов'язково входить Україна. Отже, «рускій мір» розуміється РПЦ як «канонічна територія», що склалася як історичний та геополітичний простір Київської Русі і який повинен інтегруватися з Росією.

Російська імперія, СРСР та Російська Федерація використали прийняття православ'я у 988 р., щоб претендувати на Київську Русь як на «першу російську державу», спадщина якої належить Росії. У своєму баченні «руского міра» РПЦ намагається створити свій власний великий історичний наратив та використати історію як стрижень формування православної ідентичності реалізуючи концепт «Святої Русі». Розпад СРСР на самостійні держави, формування у них власних національних ідентичностей та національних церков, що загрожувало російському домінуванню, привернуло увагу РПЦ. Тому важливою складовою просування ідеологеми «Свята Русь» є поняття ідентичності. Концепція «Святої Русі» була політично інструменталізована в контексті просування ідеології «руского міра» в Україні. Велике значення реалізації проєкту «Святої Русі» у тому, що у геополітичному просторі східного слов'янства (передусім в Україні) він мав на увазі процеси формування спільної колективної ідентичності руської православної ідентичності. Зазначена ідентичність це рішення болючого та важливого для росіян питання про окрему українську ідентичність, оскільки руські як православні мали включати в себе й українців. Ієрархи РПЦ стверджують, що «Свята Русь» є ядром релігійно-культурної ідентичності східних слов'ян, причому слово «руський» у них об'єднує три гілки «руських» людей (росіян, українців та білорусів). Звідси обґрунтування неподільності «руского міра» як єдиного простору трьох братніх народів «Святої Русі». Відповідно, «Росія, Україна, Білорусь це і є Свята Русь!» (Митрополит Иларион (Алфеев, 2010). Підставою для такого включення вважаються історичні аргументи, а саме приналежність чи «залучення» тієї чи іншої території до народу «історичної Русі». Водночас заяви, що: «Ми єдиний народ народ святої Русі... єдиної історичної Вітчизни, що називається Православною Руссю» (Проповедь патриарха, 2022) мають на увазі підкреслити, що у росіян та українців спільні витоки і має бути однакова ідентичність. Водночас спільна православна ідентичність поєднується з спільною національною ідентичністю як триєдиного російського народу, який раніш мав спільну державу, що дає підстави РПЦ та російській владі заперечувати існування окремого українського народу та окремої Української держави.

Отже, тему ідентичності РПЦ поставила в центр геополітичної об'єднавчої програми. Однак, бачимо, що в заявах РПЦ немає полідовності: то стверджується про три «братські» народи, то про один народ. Домінує, звичайно ж, твердження про один народ, який, за логікою РПЦ, має об'єднувати єдина церква. Стверджується, що РПЦ і її філія в Україні УПЦ (МП) найчастіше залишається «єдиною ниткою», що сполучає воєдино цивілізацію Русі. Тому російська церква та влада надзвичайно гостро реагують на постання автокефальної Православної церкви України, характеризуючи це як замах на «духовну єдність» російського та українського народів.

У візії ієрархів РПЦ православна ідентичність «Святої Русі» сприятиме «новому типу інтеграції» на пострадянському просторі. «Рускій мір» має об'єднати Росію, Україну та Білорусь навколо Російської православної церкви та російської держави і стати ядром якогось різновиду Євразійського союзу. Як стверджував глава РПЦ, «рускій мір» може бути організований на принципово нових засадах, які в майбутньому копіюватимуть інші країни, подібно до того, як тепер усі копіюють досвід європейської інтеграції (Патриарх Кирилл, 2010).

Як одну з центральних місій ідеології «руского міра» патріарх Кирило проголосив відновлення єдності історичного простору народів «Святої Русі». Просуваючи ідеологію «руского міра», РПЦ постійно апелює до термінів «Свята Русь» та «єдиний історичний простір народів святої Русі» як до якоїсь історичної реальності, хоча насправді це є лише своєрідна історіософська метафора, що декларує потребу об'єднання православних східнослов'янських народів під зверхністю Росії.

Крім концептів «Свята Русь» та «історична Русь» РПЦ застосовується концепт «історична Росія», який має на увазі території колишньої Російської імперії та СРСР. Показово, що патріах Кирило назвав розпад Радянського Союзу «руйнуванням історичної Росії» і неодноразово стверджував, що радянський режим не суперечив «базовим цінностям» «Святої Русі» (Патриарх Кирилл, 2011). Це при тому, що СРСР як атеїстична держава заперечував релігію та репресував церкву.

Надалі В. Путін став вводити в політичний лексикон поняття «історична Росія», «велика Росія», що використовувалося для ідеологічного обґрунтування агресивної політики Кремля щодо розширення території Російської Федерації до кордонів «історичної Росії». Причому, виправдовуючи військові дії в Україні, він також покликався на релігійний вимір, коли говорив про нібито «переслідування» прихильників УПЦ (МП) (філії РПЦ) в Україні.

Виходячи з візантійської моделі «симфонії» держави і церкви, РПЦ тісно співпрацює разом з російськими владними структурами у вирішенні геополітичних проблем домінування. Патріарх Кирило заявив про небувалу гармонію у відносинах держави та церкви (Глава РПЦ назвал, 2023).

Кремль та РПЦ бачать Україну як частину свого політичного та релігійно-культурного простору, який потрібно захистити від впливу Заходу. Наміри України стати членом ЄС та НАТО вони розглядають не лише як геополітичну проблему, а й як загрозу духовній цілісності «руского міра». Євроінтеграційні прагнення України спонукають Кремль та РПЦ стверджувати, що це не самостійний вибір українського народу, а інспірований Заходом проєкт. У своїй проповіді патріарх РПЦ заперечував незалежність України як держави та натякнув, що країни Заходу намагаються переробити Україну, перетворити частину єдиної Русі на державу, яка протистоїть цій Русі, ворожій Росії. Це дуже суголосно з відомою тезою Путіна про Україну як західний проєкт «Антиросія». Патріарх Кирило, описав війну в Україні як апокаліптичну боротьбу між добром і злом, як боротьбу з бездуховним Заходом (Росія «царство добра», 2020).

Просування ідеї «єдиної Русі», препарованих історичних фактів про спільну колиску народів вигідне російській владі, яка хоче захопити українські території, і потрібно для виправдання російської агресії. РПЦ схвалила окупацію Луганської та Донецької областей російськими військами заявляючи, що це нібито «руська земля», а сьогоднішній Донбас є «форпостом руского міра» (Святейший Патриарх, 2022). Заяву про те, що єдність Донбасу та Росії є «священною реальністю» можна розцінювати як підтримку анексії українських територій та повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Важливою складовою риторики РПЦ є сакралізація війни. Це означає використання релігійних наративів і теологічних концепцій для виправдання злочинів нібито добрими намірами, які заохочує релігія. оскільки надає війні божественного змісту, малює її як справедливий похід проти «демонічних українців» («Священна війна», 2022). РПЦ активно сакралізує війну, патріарх Кирило у численних проповідях пояснював духовний чи «метафізичний» вимір війни як захисту від зла та зовнішніх ворогів історичної Русі. Він зобразив війну як боротьбу «за вічне спасіння» росіян.

У розумінні РПЦ та УПЦ (МП) низка взаємопов'язаних концептів «Свята Русь», «історична Русь», «історична Росія» мають на увазі не лише Росію, а великий цивілізаційний простір «руского міра», невід'ємною частиною якого є Україна, з якою пов'язані витоки російської православної духовності та державності. Тому Україна, за їх твердженнями, повинна обов'язково інтегруватися з Росією.

У виконанні РПЦ релігія виконує функцію ідеологічного обґрунтування політичних дій Кремля. Відтак російсько-українську війну можна кваліфікувати як політичний конфлікт із релігійною складовою. З початком російської повномасштабної агресії РПЦ бере активну участь у пропагандистській антиукраїнській кампанії поширюючи наративи у яких: 1) стверджує, що українці і росіяни один народ; 2) заперечує державність України; 3) саралізує війну; 4) виправдовує російське вторгнення.

Висновки. Ідеологеми самобутньої «російської цивілізації» та «руского міра» використовуються як теоретичне підґрунтя російської зовнішньої політики щодо України, і як обґрунтування нинішнього геополітичного протистояння із західним світом. Історична політика РПЦ базується на просуванні взаємопов'язаних концептів «Свята Русь», «історична Русь», «історична Росія», які мають на увазі великий цивілізаційний простір «руского міра», невід'ємною частиною якого є Україна.

Важливість України в історіософських побудовах РПЦ визначається тим, що з територією сучасної України пов'язані витоки російської православної духовності та державності. Тому разом з Кремлем РПЦ реалізує неоімперський геополітичний проєкт «руского міра» спрямований на відновлення російської наддержави та інтеграції пострадянського простору. Його ідеологічним фундаментом є історико-релігійний концепт «Святої Русі», що має на увазі поглинання України Росією.

Твердження РПЦ про входження України в «історичну Русь», і відповідно, в «історичну Росію», заяви про один народ, єдину віру, спільну державу, наполягання на канонічності РПЦ над територією України, все це є базисом обґрунтування, що заперечує окрему ідентичність українців, легітимність автокефалії Православної церкви України, право на існування Української держави і дає підстави стверджувати, що спільне минуле детермінує й спільне майбутнє. Зазначені аргументи стали обґрунтуванням російської геополітичної експансії та агресії проти України.

Список використаних джерел і літератури:

Балюк В., Дорошко, М. (2020). Релігійний чинник у гібридній війні Росії проти України. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини, (1), 5-11.

Глава РПЦ назвал лучшими в истории нынешние отношения церкви и государства. (2023). URL: https://regnum.ru>news (дата звернення: 5.05.2023).

Здіорук, С. (2019). Російська православна церква як механізм деструкції національної єдності в Україні. Україна дипломатична, (20), 628-637.

Коновальчук, П. І. (2018). Зміст та основні напрями пропаганди Російської православної церкви у контексті гібридної війни Росії проти України. Стратегічна панорама, (2), 31-36.

Митрополит Иларион (Алфеев) считает, что русские, украинцы и белорусы «составляют единый народ, который называется Святой Русью». (2010). URL: https:// www.religion.in.ua/news/vazhlivo/6886-mitropolit-ilarion-alfeev-schitaet-chto-russkieukraincy-i-belorusy-nesmotrya-ni-na-chto-sostavlyayut-edinyj-narod-kotoryj-nazyvaetsyasvyatoj-rusyu.html (дата звернення: 4.05.2023).

Моця, О.П. (1996). Київська Русь: результати та перспективи досліджень. Укр. іст. журн., 4, 41.

Патриарх Кирилл: «Мы определяем, что хорошо, а что плохо, исходя из ценностей Русского мира». (2010). URL: https://www.religion.in.ua/main/bogoslovya/6648-patriarxkirill-my-opredelyaem-chto-xorosho-a-chto-ploxo-isxodya-iz-cennostej-russkogo-mira. html (дата звернення: 7.05.2023).

Патриарх Кирилл сожалеет о распаде Советского Союза (2011). URL: https://www. bbc.com/russian/russia/2011/11/111111_russian_patriarch (дата звернення: 10.05.2023).

Патриарх Московский и всея Руси Кирилл совершает визит на Украину. (2011) URL: https://www.pravmir.ru/patriarx-moskovskij-i-vseya-rusi-kirill-sovershaet-vizit-na-ukrainu/ (дата звернення: 11.05.2023).

Проповідь Святішого Патріарха Кирила у день пам'яті рівноапостольних Мефодія та Кирила. (2020). URL: https://www-patriarchia-ru.translate.goog/db/text/5641130.html?_x_tr_ sch=http&_x_tr_sl=ru&_x_tr_tl=uk&_x_tr_hl=uk&_x_tr_pto=sc (дата звернення: 17.05.2023).

Проповедь Святейшего Патриарха Кирилла в Киево-Печерской Лавре в день памяти святого равноапостольного князя Владимира. (2009). URL: https://lavra.ua/ propoved-svyatejshego-patriarha-kirilla-v-kievo-pecherskoj-lavre-v-den-pamyati-svyatogoravnoapostolnogo-knyazya-vladimira/ (дата звернення: 6.05.2023).

Росія «царство добра». Як патріарх Кирило (Гундяєв) війну благословляв. (2022). URL: https://glavcom.ua/columns/sergchapnin/yak-patriarh-kirilo-gundyajev-viynu-blagoslovlyav-855120.html (дата звернення: 7.05.2023).

Святейший Патриарх Кирилл встретился с детьми Донбасса. (2022). URL: http:// www.patriarchia.ru>text (дата звернення: 5.05.2023).

«Священна війна». Як РПЦ долучається до інформаційної агресії проти України. (2022). URL: https://imi.org.ua/monitorings/svyashhenna-vijna-yak-rpts-doluchayetsyado-informatsijnoyi-agresiyi-proty-ukrayiny-i48945 (дата звернення: 7.05.2023).

Словесна еквілібристика Патріарха Кіріла: чи прикладе він до Росії те, що говорив про Україну? (2009). URL: https://risu.ua/slovesna-ekvilibristika-patriarha-kirila-chipriklade-vm-do-rosiji-te-shcho-govoriv-pro-ukrajinu_n31095 (дата звернення: 3.05.2023).

Шумило, С. (2022). Ідея «русского мира» як теологія війни московського патріарха Кіріла: до постановки проблеми. Сіверянський літопис, (4), 126-134.

Шумило, С. (2023). Фальшиві «пророцтва» Чернігівського «архиєпископа» херувима Дегтяря як підґрунтя войовничих містифікацій московського патріарха Кіріла. Сіверянський літопис, (5-6), 157-166.

Яремчук, В.Д. (2015). Російська Православна Церква в інформаційно-пропагандистському конструкті політики РФ щодо України на сучасному етапі. Наук. записки ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України, 3 (77), 247-273.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Геополітика - наука про державу як географічний організм, втіленій у просторі. Характерні риси геополітики як науки, основна термінологія. Наукові школи геополітики. Геополітичне майбутнє Росії. Українська держава в сучасному геополітичному контексті.

    реферат [44,0 K], добавлен 09.05.2011

  • Сутність Закону "Про засади державної мовної політики", аналіз його змісту та функцій. Висновки щодо закону деяких державних інституцій України та закордонних організацій. Результати прийняття даного закону та його вплив на українське суспільство.

    реферат [54,5 K], добавлен 23.12.2012

  • Розгляд позиції керівництв центрально-азійських країн щодо анексії Криму Росією на початку 2014 року. Дослідження елементів впливу Росії та Китаю на центрально-азійський регіон на початку ХХІ століття. Аналіз важелів впливу на регіон з боку Росії.

    статья [34,3 K], добавлен 11.09.2017

  • Взаємодія політики й моралі на етапах розвитку суспільства. Чи може бути політика моральною або аморальною залежно від обставин. Утилітаристська концепція моралі у політичному житті України. Моральне виховання як складова морально-політичного чинника.

    эссе [14,4 K], добавлен 27.11.2012

  • Історична ретроспектива становлення відносин України та Європейського Союзу. Угода про партнерство та співробітництво як перший крок до зближення. Політика сусідства й політика східного партнерства: додаткові можливості для євроінтеграції України.

    дипломная работа [121,3 K], добавлен 08.10.2014

  • Характеристика науково-монографічної літератури щодо здійснення етнонаціональної політики в Україні. Вивчення проблем етнонаціонального чинника в умовах демократичної трансформації України. Аналіз національної єдності і суспільної інтегрованості.

    статья [19,0 K], добавлен 27.08.2017

  • Теоретико-методологічні підвалини політичної науки. Політика і влада. Механізм формування і функціонування політичної влади. Інституціональні основи політики. Політична свідомість і політична ідеологія. Політичні процеси. Політична думка України.

    учебное пособие [468,6 K], добавлен 02.01.2009

  • Воєнна політика держави: сутність, структура та функції. Засоби досягнення воєнно-політичної мети. Принципи воєнної політики України. Воєнна доктрина держави. Армія як знаряддя воєнної політики. Типи армій. Фактори взаємовідносин армії і політики.

    реферат [38,0 K], добавлен 14.01.2009

  • Особливості політики Сполучених Штатів Америки щодо Куби за президентства Барака Обами. Вивчення якісних зрушень у американо-кубинських відносинах. Призупинення дипломатичних стосунків з Кубою, основні причини визначення її як країни-спонсора тероризму.

    статья [53,4 K], добавлен 11.09.2017

  • Сутність та соціальна природа політики. Групи визначень політики та її функції. Ефективність виконання функцій політики, принципи формування і здійснення. Класифікація та головні тенденції розвитку політики в сучасних умовах. Специфіка воєнної політики.

    реферат [28,2 K], добавлен 14.01.2009

  • Європейська інтеграція як вектор розвитку зовнішньої політики України. Політико-географічна ситуація на південно-західному кордоні. Територіальні суперечності та врегулювання питання оформлення північно-східного кордону, суть кримської проблеми.

    дипломная работа [101,1 K], добавлен 12.03.2010

  • Сутність, соціальна природа та принципи політики. Обґрунтування антропологічного розуміння політики. Класифікація і тенденції розвитку політики в сучасному суспільстві. Специфіка воєнної політики. Національна, валютно-фінансова та екологічна політика.

    реферат [34,9 K], добавлен 14.01.2009

  • Дослідження сутності, головних завдань, напрямків, принципів та шляхів реалізації державної молодіжної політики. Аналіз нормативно-правових актів, що її регулюють. Проблеми працевлаштування молоді в Україні. Причини безробіття. Забезпечення молоді житлом.

    реферат [39,5 K], добавлен 15.04.2013

  • Виборча система України. Вибори - спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Формування політичної еліти суспільства. Формування партійної системи держави. Вибори народних депутатів України. Виборча квота.

    реферат [13,9 K], добавлен 08.03.2007

  • Аналіз основних документів Державного департаменту, Адміністрації Президента та Конгресу Сполучених Штатів Америки щодо визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії у 2008 році Російською Федерацією. Ознайомлення з поглядами президента Барака Обами.

    статья [24,8 K], добавлен 11.09.2017

  • Дослідження життя родини Грушевських. Розгляд точки зору М. Грушевського щодо незалежності України та більшовицького перевороту в Петербурзі. Розробка Конституції Української Народної Республіки. Основні політичні ідеали першого президента України.

    презентация [4,5 M], добавлен 26.10.2021

  • Дослідження особливостей політичної соціалізації в Україні та Росії в радянські, пострадянські часи та в роки незалежності. Процес формування соціально-політичних поглядів, позицій особистості. Молодіжний рух та політичні об'єднання в сучасній Україні.

    курсовая работа [54,4 K], добавлен 23.07.2016

  • Законодавча влада в Україні. Верховна Рада України в системі державних органів. Порядок формування Верховної Ради України. Народний депутат України. Організація роботи Верховної Ради України. Повноваження Верховної Ради України. Законодавчий процес.

    реферат [15,2 K], добавлен 07.10.2004

  • Уточнення основних понять: "дихотомія", "глобальна геополітика". Історія вивчення дихотомії "залежність-незалежність" України в глобальній геополітиці. Специфіка української незалежності в глобальній геополітиці, напрямки її становлення та розвитку.

    курсовая работа [49,1 K], добавлен 03.10.2014

  • Потреба, мотив, способи спілкування та його результат. Проведення ділових нарад, публічний виступ політика, підготовка до наради. Спеціальні поради щодо голосу, виразу обличчя, використання жестів, ведення бесіди, дискусії та розв'язання конфліктів.

    реферат [30,3 K], добавлен 10.03.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.