Проблема державної приналежності західної волині у концепціях та практиках польського політикуму (кінець ХІХ ст.- перша чверть ХХ ст.)

Волинський національний університет імені Лесі Українки, Луцьк, Україна

Стаття присвячена дослідженню проблеми державної приналежності території Західної Волині у концепціях та практиках польських політичних угрупувань ХІХ-ХХ ст. та їх головних ідейників. Єдиною спільною політичною метою концептуальних засад провідних польських доктрин інкорпоративної і федеративної - було відродження польської держави. Щоправда, практичні методи та шляхи реалізації поставленої мети цих концепцій у геополітичному вимірі суттєво різнилися.

Націоналістичні погляди польського політичного діяча Р. Дмовського лягли в основу інкорпоративної політичної програми, яка передбачала відновлення незалежної польської держави у кордонах 1772 р. з включенням українських земель, зокрема й території Волині. Політичні переконання польського національного лідера Ю. Пілсудського базувалися на концепції федеративного союзу Польщі, Литви, Білорусі та України, що у свою чергу передбачало відродження історичної традиції державотворення. Згідно цієї концепції Західна Волинь мала належати до Польщі.

Аналізуючи еволюцію вже згаданих концепцій в контексті історичних подій ХІХ-ХХ ст. та їх зміст у площині української проблематики, автор наголошує, що західноукраїнські землі,зокрема, Західна Волинь, трактувалися виключно польськими та апріорі повинні були складати територію відновленої польської держави. Формування «ілюзорного образу» Волині як польської території мало безпосередній вплив на подальший розвиток регіону, зокрема, впливало й на стосунки між двома сусідніми народами - поляками та українцями.

Встановлення офіційних дипломатичних відносин між Польщею та радянською росією, викладених у Ризькому мирному договорі 1921 р., ознаменувало перемогу «інкорпоративних» поглядів над федеративними ідеями. Водночас, загроза експансії з боку більшовицької росії сприяла зародженню прометеївської політичної доктрини. Одним із ключових елементів було створення незалежної Української держави, що мала виконувати функції буферної зони між Польщею та радянським союзом. Водночас, територія Західної Волині мала й далі належати до складу Польщі.

Ключові слова: інкорпоративна концепція, Р. Дмовський, федеративна концепція, прометеїзм, Ю. Пілсудський, Західна Волинь, Друга Річ Посполита. інкорпоративна концепція дмовський політичний

Nataliia Petrushko,

THE STATE AFFILIATION OF WESTERN VOLYN IN THE CONCEPTS AND PRACTICES OF THE POLISH POLITICAL SOCIETY (END OF THE XIX CENTURY - FIRST QUARTER OF THE XX CENTURY)

Abstract. The article reveals the study of the state affiliation issue of the Western Volyn territory in the concepts and practices of Polish political groups of the 19th-20th century and their prominent ideologues. The revival of the Polish state was the only common political aim of the conceptual grounds of the leading Polish doctrines of incorporation and federalism. Nevertheless, practical methods and ways of realising the set objectives of the concepts mentioned above in the geopolitical dimension differed significantly.

The nationalist views of the Polish politician R. Dmowski formed the basis of an incorporative political program, which stipulated the restoration of an independent Polish state within the borders of 1772 with the inclusion of Ukrainian lands - Volyn territory. The political beliefs of the Polish national leader J. Pilsudski were based on the concept of a federal union of Poland, Lithuania, Belarus, and Ukraine, which in turn considered the revival of the historical tradition of state-building. According to this concept, Western Volyn should have belonged to Poland.

Analysing the evolution of the concepts mentioned above in terms of historical events of the 19th and 20th centuries and their content related to Ukrainian issues, the author highlights that the western Ukrainian lands, in particular, Western Volyn, were accepted exclusively as Polish and a priori should have been the territory of the restored Polish state. The formation of the "illusory image" of Volyn as a Polish territory directly impacted the region's further development. In particular, it influenced the relations between the neighbouring peoples - Poles and Ukrainians.

The establishment of official diplomatic relations between Poland and soviet russia, outlined in the Treaty Riga 1921, marked the victory of "incorporated" views over federal ideas. Meanwhile, the threat of expansion from the russian Bolsheviks contributed to the emergence of the Promethean political doctrine. Creating an independent Ukrainian state was one of the crucial elements aimed at functioning as a buffer zone between Poland and the Soviet Union. At the same time, the territory of Western Volyn was supposed to belong to Poland.

Keywords: incorporation concept, R Dmowski, federative concept, prometheism, J. Pilsudski, Western Volyn, II Rzeczpospolita.

Постановка проблеми

Сучасний розвиток офіційних відносин двох незалежних держав - Польщі та України побудований на взаємовигідній співпраці. Ключовим питанням спільного стратегічного партнерства є збереження безпеки у Європі. В умовах російської агресії проти Української держави Польща на міжнародній політичній арені всіляко підтримує та допомагає українцям. Це вкотре доводить, що незважаючи на складність спільної українсько-польської історії, дві вільні нації все ж шукають шляхи порозуміння і будують добросусідські міждержавні відносини. Спільним компонентом у історичному минулому є обох країн є постійна боротьба за відновлення власної незалежності.

Події першої чверті ХХ ст. стали переломними в історії українсько- польських відносин, наслідки яких для обох народів кардинально різнилися. Велика війна 1914-1918 рр. спричинила падіння всіх континентальний імперій Європи, що остаточно змінило геополітичну карту світу. 11 листопада 1918 р. своє право на незалежне існування здобула польська держава. Відродження Другої Речі Посполитої закономірно призвело до активізації процесів формування основних складових зовнішньополітичної стратегії. Одним із фундаментальних завдань зовнішньої політики для польського державного організму було встановлення вигідних кордонів. До сфери територіальних інтересів Польщі входили й українські землі, зокрема й Західна Волинь.

Аналіз джерел та літератури

Проблематиці польського та українського питання початку ХХ ст. присвячена чимала кількість наукових праць та публікацій, як вітчизняних, так і зарубіжних, переважно польських, дослідників. Тут варто відзначити праці Л. Зашкільняка та М. Крикуна [2], М. Лозинського [11], О. Калакури [3], В. Комара [6], [7], М. Конрата [8], В. Паруха [23], М. Прушиньського [14] тощо.

Фундаментальним доробком українського наукового бачення подій польської історії є наукова праця Л. Зашкільняка та М. Крикуна. У цій книзі окрему увагу дослідників зосереджено на особливостях політичного розвитку польського народу в різні історичні періоди, а також їх безпосередній вплив на формування взаємин із сусідніми народами, зокрема й українцями. Відомий український історик, архівознавець та джерелознавець О. Калакура розглядає різні аспекти життєдіяльності польської національної меншини в Україні у ХХ ст., а також глибинні причини міжетнічних конфліктів. Основні концептуальні засади польського прометеїзму та їх реалізацію у сфері зовнішньої та внутрішньої політиці Ю. Пілсудського розкрито у дослідженнях В. Комара та М. Конрата. Ґрунтовна наукова праця відомого польського письменника та журналіста М. Прушиньського порушує проблематику українсько-польських відносин після завершення Першої світової війни і до укладення Варшавської угоди 1920 р.

Джерельну основу нашого дослідження склали праці Р. Дмовського та Ю. Пілсудського. Р. Дмовський у своїх працях обґрунтовує модель доктрини «інкорпорації», що передбачала приєднання етнічних українських земель, зокрема території Західної Волині, до Польщі. Вважав, що відродженій Польщі потрібно було налагоджувати зв'язки із росією та виступити проти Німеччини [22]. Ю. Пілсудський у своїх численних працях описує власну суспільно-політичну боротьбу основний сенс якої полягав у відновленні незалежності Польщі, складовою частиною якої мали стати західноукраїнські землі.

Метою запропонованої статті є вивчення проблеми державної приналежності Західної Волині у концепціях та практиках польського політикуму угрупувань кінця ХІХ ст.- першої чверті ХХ ст.

Виклад основного матеріалу дослідження

Визнання Західної Волині як апріорі невід'ємної складової частини польської держави має свою історичну тяглість. У першій половині XIV ст. розпочалася польська експансія на землі Галицько-Волинського князівства, яка характеризувалася різними асиміляційними процесами. Під час здійснення четвертого походу на Русь у 1366 р., а саме на територію Волині, польський король Казимир ІІІ Великий уклав договір з Великим князівством Литовським відповідно до якого до складу Королівства Польського увійшла Західна Волинь з Холмом, Белзом, Володимиром. Натомість, Луцька земля і решта Волині до Литви [2, с. 71-72]. У XVI ст. Велике князівство Литовське опинилося на межі занепаду, внаслідок Лівонської війни із Московським князівством. Щоб уникнути цілковитого завоювання Московією, Велике князівство Литовське змушене було піти на зближення із Польським королівством. Внаслідок встановлених офіційних дипломатичних відносин, ознаменованих підписанням Люблінської унії у 1569 р., до Польщі відійшла значна частина українських земель, зокрема і територія Волині, де згодом було утворено Волинське воєводство [19, с. 17]. Внаслідок зовнішньополітичної акції стосовно Речі Посполитої, проведеної у 1772 р. Австрією, Прусією та росією, поляки втратили свою незалежність, і власне, опинилася у тому ж бездержавному статусі, що й українці. Під час другого та третього поділів Польщі Волинський край окупавала російська імперія [13]. Водночас, провідну роль в політичному, економічному та освітньому житті Волині відігравала польська шляхта. Оплотом польськості в регіоні став Кременецький ліцей. Польська еліта всіма способами підтримувала розвиток польської культури на Волині. За меценатські пожертви у різних містах було відкрито чимало польських шкіл при багатьох костьолах і монастирях. У 1803 р. у м. Луцьку за ініціативи головного інспектора училищ Волинської губернії Т. Чацького було організовано з'їзд католицького духовенства Луцької єпархії, який постановив, що при кожному костьолі буде функціонувати парафіяльна школа. Як наслідок, крім вже існуючих 43 монастирських шкіл на Волині, на території краю було відкрито нові польські школи [5, с. 393-397]. Зрозуміло, що панування польської еліти в суспільно -політичній та культурно-освітній сферах передбачало можливість відродження Польщі у кордонах 1772 р. та створювало ілюзію на означення Волині як частини польського впливу. Таким чином, засади зовнішньої політики Польщі починають формуватися задовго до відновлення її незалежного статусу у ХХ ст. Період розподілу між трьома імперіями - Німецькою, Австро-Угорською та російською багато у чому визначив головні ідеї, зміст та спрямованість концепцій зовнішньополітичної стратегії розбудови майбутньої польської держави кінця ХІХ - початку ХХ ст.

На початку ХХ ст. значної популярності набирають інкорпоративна і федеративна політичні доктрини. Варто зазначити, що головні ідейники цих двох концепцій по-різному розглядали проблему державної приналежності українських земель західноволинського регіону.

Ідеологом доктрини «інкорпорації» вважається відомий польський політичний діяч та публіцист, лідер Національно-демократичної партії (так званих «ендеків») - Р. Дмовський. Політичне обґрунтування та теоретичні засади інкорпоративної концепції були викладені лідером ендеків у його теоретичному доробку. У 1902 р. побачила світ перша праця Р. Дмовського «Mysli nowoczesnego Polaka». На думку автора, причиною втрати незалежності польською державою була неспроможність останньої створити сучасну державу, а також пасивність польського народу. На переконання автора сильним державним організмом була Німеччина. Відтак, Р. Дмовський сформував політичні принципи «національного егоїзму». Перший принцип відкидав поняття справедливості та кривди, наголошуючи на тому, що існує сила і слабкість. Другим принцип стосувався кордонів - для сильної нації не існує територіальних обмежень, яких вона не мала права переступити. Ідеолог польського націоналізму вказував, що поляки не повинні бути лінивим та пасивним народом. Навпаки, вони зобов'язані діяти у цілях власних національних інтересів. Щодо проблематики українського питання, Р. Дмовський вказував, що українські території є історичним полем національної експансії, де протягом багатьох століть польська культура досягла свого найвищого розвитку [11, с. 43-44]. Передбачалося, що всі українці або якась їх частина, за можливості, будуть підлягати полонізації. Інша теза полягала у повній самостійності українського народу, який здатен боротися за свою незалежність не лише проти поляків, але й проти росіян, ставши таким чином союзником поляків у боротьбі проти росії [21, с. 48-49]. Автор зазначав: «...Якщо русини мають стати поляками, їх треба полонізувати; якщо ж вони мають стати самостійним русинським народом, який здатний боротися і жити, їм потрібно показати важкий шлях до перемоги, загартувати їх у запеклих боях, чого вони потребують навіть більше, ніж ми, бо вони за своєю природою набагато пасивніші й лінивіші, ніж ми. Якщо ми дамо їм без опору все, що вони хочуть, «і навіть більше, ніж вони хочуть», то ми тільки відійдемо від Росії самі, але не створимо русинської нації. Задовольнивши сьогодні їхні надмірні апетити, ми залишимо цю прекрасну землю лінивим, ситим неробам, чия незалежність триватиме до тих пір, поки хтось енергійніший за нас не накладе на них руку. Замість самостійної русинської нації ми приготуємо гній для московської нації.» [21, с. 49].

У 1908 р. була опублікована праця «Niemcy, Rosja i kwestia polska» в якій Р. Дмовський обґрунтував думку про те, що основною небезпекою для польського народу є політика Німеччини, а для досягнення власних національних інтересів полякам краще бути союзником Росії [3, с. 109]. За переконаннями Дмовського, росія мала піти на поступки полякам для створення так званої «слов'янської єдності». Проте царський уряд не розділяв погляди польського політичного діяча [2, с. 410].

Повалення російського самодержавства під час революційних подій лютого 1917 р. створило умови для власного відродження всіх націй тогочасної імперії, зокрема й для українців та поляків. Лідер ендеків Р. Дмовський, чудово розуміючи тогочасні історичні реалії, розгорнув активну зовнішньополітичну діяльність на Заході з метою створення незалежної Польщі. У липні 1917 р. вийшла праця «Проблеми Центральної і Східної Європи», в якій ідеолог польського націоналізму висунув твердження приєднання до польської держави Сілезії, познанських земель, Західної Прусії і Гданська, а на сході - Ковенської, Віленської і Гродненської, більшості Мінської, Волинської губерній та території Східної Галичини. Р. Дмовський переконував лідерів Антанти, що можлива незалежність України спричинила б поширення германофільських та антипольських переконань, що у свою чергу становитиме загрозу не лише Польщі, а й загалом тогочасній Європі [19, с. 49-50]. За ініціативою Р. Дмовського в Лозані у серпні 1917 р. було створено Польський національний комітет, який був визнаний країнами Антанти як представницький орган польського народу. Основна мета цієї структури - здобути державність Польщі з приєднанням до неї значної частини литовських, білоруських та українських земель, в тому числі й Західної Волині [2, с. 438].

Політичним візаві Р. Дмовського був польський федераліст Ю. Пілсудський. З його ім'ям пов'язують діяльність орієнтовану на поширення ідей федеративної концепції створення могутньої польської держави. На відміну від лідера ендеків, Ю. Пілсудський був рішуче налаштований проти царської росії. Насамперед, це пов'язано із біографічними фактами провідного польського діяча. Сім'я Пілсудських була незадоволена русифікаторською політикою царського режиму. Батько майбутнього начальника Польщі брав участь у січневому постанні 1863 р. проти російського панування. Сам Ю. Пілсудський теж був активним учасником антиросійських повстань у роки студентства. Згодом його брата Б. Пілсудського було звинувачено у замаху на життя царя Олександра ІІІ, хоча провини не було доведено, проте засуджено на 15 років каторжних робіт, а Ю. Пілсудського на 5 років заслання в Сибіру [18, с. 6-7].

Після повернення із заслання, Ю. Пілсудський долучається до суспільно-політичного життя:був одним із співзасновників Польської

соціалістичної партії, згодом членом керівничого органу ППС - Центрального робітничого комітету [2, с. 395]. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. очолює редакцію конспіративного видання ППС «Робітник» (м. Лодзь). Часопис видавався у формі щоденника та виходив раз на місяць [12, с. 111]. На шпальтах видання порушувалися питання соціального становища тогочасного робітництва. 12 липня 1894 р. вийшов перший номер «Робітника» [12, с. 96]. Функціонування таємної друкарні та видання підпільної літератури додавало ентузіазму та посилювало революційні настрої серед польського населення. Ю. Пілсдуський згадував, що робітники у Домброві та Гуті-Банковій прагнули пожертвувати свої заощадження на потреби таємної друкарні аби хоч якось підтримати майбутні революційні події. Проте в ніч з 21 на 22 лютого 1900 р. таємну друкарню викрили [12, с. 97,122]. Завдяки активній видавничо-пропагандистській діяльності у цей період майбутньому очільнику Польщі вдалося згуртувати біля себе групу однодумців. Видання та поширення так званої «бібули» стало потужним механізмом пробудження революційних настроїв, що гуртували навколо себе людей.

Вважається, що концепція федералізму була розроблена Ю. Пілсудським під час перебування на засланні. Влітку 1904р., під час подій російсько-японської війни, він прибув до Токіо, де вручив японському міністру закордонних справ меморандум з проханням допомоги польським силам здійснити програму федеративної перебудови росії. В планах європейського федераліста була ідея відновлення історичного об'єднання обох держав

Польщі та Литви, не залишаючи поза увагою і українські території. Федеративний союз Польщі та України був стратегічно вигідним як в політичній, так і в економічній сферах [14, с. 66-67].

У цей період перебував в Японії і лідер ендеків Р. Дмовський з політичною місією - переконати японців не підтримувати революційні настрої у тогочасній Польщі. На той час для японської влади більш вагомішими були аргументи Р. Дмовського [2, с. 402]. Під час революційних подій 1905 р. Ю. Пілсудський проводить пропагандистську роботу серед польської молоді, закликаючи до активних дій проти пануючої царизму. Незважаючи на широку суспільну діяльність у революційному дусі, підняти загальний збройний національний рух на той час не вдалося [18, с. 9-10].

Напередодні Першої світової війни концепція Ю. Пілсудського щодо розбудови майбутньої польської держави на зовнішньополітичній арені базувалася на федеративному союзі разом із українцями, литовцями та білорусами. Основним завданням було розчленування росії на окремі національні держави, які в подальшому мали увійти до складу Польщі на умовах федерації [7, с. 71]. Восени 1914 р. Ю. Пілсудький створив таємну військову структуру - Польську військову організацію. В ході Великої війни ця організація проводила чимало розвідувальних та диверсійних акцій супроти російських окупантів [18, с. 13]. Ще одним засобом пропагування ідей Ю. Пілсудського стало видання газети «Обрій» на шпальтах якої головний редактор Т. Голувко закликав до боротьби проти росії. В перспективі це мало б створити сприятливі умови для здобуття незалежності Польщі [7, с. 72].

Восени 1915 р. на території Волині тривали збройні сутички між автро - угорськими військами та російською армією. До лав австро-угорської армії входили представники різних національностей, зокрема, й поляки. Відтак Волинь займала особливе місце у діяльності Ю. Пілсудського [17, с. 54]. У ході Брусиловськогопрориву1916р.налінії

Колодія-Чарторийськ-Костюхівка-Колки польські легіонери на чолі з Пілсудським в кривавих боях протистояли російським дивізіям. Після проведення успішних військових операцій на території Волині, враховуючи також поразки німецького війська, польський Комендант почав вимагати у командування право на відновлення поляками власної держави [4, с. 54].

Якщо на початковому етапі Першої світової війни надії на відновлення Польщі були надто нездійсненними, то наприкінці військових дій вони здавалися все більш реальними і не викликали жодних сумнівів. Цьому сприяла й зовнішньополітична ситуація в тогочасній Європі. Лідери провідних держав світу, розуміючи неминучість відродження Польщі, прагнули використати польське питання у власних інтересах. Монархи Німецької та Австро -Угорської імперій 5 листопада 1916 р. заявили про відновлення Королівства Польського. Цим документом передбачалося відновлення польської монархії з конституційним устроєм. Сам Ю. Пілсудський доволі позитивно відреагував на цей акт [7, с. 72-73].

Справжнім національним святом Польщі став останній день Великої війни. 11 листопада 1918 р. поляки заявили про своє право на незалежне існування. Постала нова європейська держава - Друга Річ Посполита. Польський політичний на той час рух був представлений трьома політичними таборами: 1) націоналістичним (Р. Дмовський); 2) центролівий (Ю. Пілсудський); 3) селянський (В. Вітос) [9, с. 284]. 22 листопада 1918 р. Тимчасовим Начальником держави поряд із титулом Верховного головнокомандувача збройних сил Польщі став Ю. Пілсудський. Концепція федералізму була провідною у реалізації його вектору східної політики. 4 жовтня 1919 р. було видано офіційний документ, так званий меморіал в якому була сформульована основна вимога відбудови польської держави за принципом федерації у формі політичної унії Польщі, Литви та України [7, с. 74].

Політичні погляди маршала щодо українського питання 1918-1921 рр. були частиною плану східної політики. Створення незалежної України та безпосередня підтримка її Польщею мало три суттєвих обмеження. По-перше, Україна мала визнати приналежність до польської держави території Східної Галичини, Волині та Поділля. Інша вимога торкалася української влади у Києві, яка мала бути пропольською та стояти на засадах відмінності українців від російського народу. По-третє, в незалежній Україні суспільний устрій мав базуватися на умовах співіснування всіх національних меншин, в тому числі й поляків [23, с. 28].

Світовим форумом повоєнного облаштування Європи стала Паризька мирна конференція, що відбувалася впродовж 18 січня 1919 р. - 21 січня 1920 р. Крім цілої низки базових завдань, не менш важливим питанням було врегулювання кордонів. Польська делегація була представлена Р. Дмовським та І. Падеревським. Також до її складу увійшли географи, історики, економісти, політики, котрі забезпечували наукову й пропагандистську підтримку польських територіальних пропозицій. 29 січня 1919 р. Верховна Рада конференція розпочала розгляд польського питання. Лідер ендеків Р. Дмовський у кількагодинній промові вимагав включення до складу Польщі всієї Галичини і Волині, Верхньої та Середньої Сілезії, Познанщини, Помор'я,

Вармії і Мазур, Литви, переважної частини Білорусі, українських теренів Полісся і Поділля. Влітку 1919 р. представники Антанти прийняли рішення передати Польщі під тимчасове управління територію Східної Галичини [2, с. 451-452]. Для долі Волинського краю визначальними були події весни 1920 р. Після довгих переговорів української та польської сторін 21 квітня 1920 р. було підписано Варшавський договір, відповідно до якого територія Західної Волині визнавалася частиною польської держави. У лютому 1921 р. тут постало Волинське воєводство з адміністративним центром у м. Луцьку. До складу воєводства спочатку увійшло 9 повітів, згодом після проведення адміністративно-територіальних змін - 11 [15, с. 212].

Польським концепціям розбудови держави протистояла більшовицька ідеологія, яка ґрунтувалася на ідеї світової пролетарської революції. Під час радянсько-польської війни 1919-1920 рр. більшовицький уряд намагався наблизитися через територію Польщі до кордону з Німеччиною, що у свою чергу стало б поштовхом до організації революційних подій у Європі. Проте, поразка під Варшавою у 1920 р. остаточно змінила плани більшовицького уряду щодо швидкого просування комуністичних ідей та й загалом завоювання континенту [20, с. 13]. Припинення воєнного протистояння та офіційні дипломатичні відносини між Польщею та радянською росією, встановлені у Ризі в березні 1921 р., визначили долю федералістської концепції. Результати Ризького трактату засвідчили перехід від федералістської політики до інкорпораційної. Було встановлено польсько-радянський кордон за яким частина українських земель, зокрема Волинь, визнавалася за Польщею [1, с. 407-408].

Геополітична ситуація після підписання Ризького мирного договору дещо видозмінила цілі зовнішньої політики Другої Речі Посполитої. У міжвоєнний період у польській державі зароджується нова політична течія - прометеїзм. Сама назва цієї концепції відносить до давньогрецького міфу про титана Прометея, який став символом нескореності. З цього випливали і основні засадничі принципи прометеївського руху, які передбачали боротьбу націй за право на самовизначення та організацію національно-визвольних рухів опору [8, с. 4]. Головним завдання цієї концепції була співпраця Польщі з поневоленими народами срср. Прометеїсти дотримувалися позиції, що з утворенням срср державна політика російського уряду й далі ґрунтуватиметься на засадах імперіалізму. Натомість, ослаблення більшовицької держави видавалося можливим лише за умов федеративного об'єднання Польщі з поневоленими росією народами. На відміну від федеративної концепції прометеїзм додатково поширювався на народи Середньої Азії, Південного та Північного Кавказу, українців, кримських і поволзьких татар, козаків, народів західної Фінляндії: карелів та інгерманландських фіннів. З цим народів мала постати антирадянська коаліція на чолі з Польщею [6, с. 145-146].

У прометеївській течії особлива роль відводилася Україні. Передбачалося, що спільною метою для українців та поляків буде захист Другої Речі Посполитої в умовах глобальної більшовицької загрози та об'єднання зусиль у справі відродження української держави над Дніпром. При цьому західноукраїнські землі Західної Волині та Східної Галичини вважалися споконвічно польськими територіями, які мали увійти до складу Польщі навіть у разі створення незалежної України. За ідейними планами прометеїстів саме цим теренам відводилася роль провідного центру національно-визвольної боротьби українського народу та його безпосереднє використання в інтересах поляків [6, с. 147-149].

Усвідомлюючи складність геополітичного розташування Польщі представники польського політикуму чудово розуміли значення польсько - українського зближення та порозуміння. Відзначимо, що нові підходи до вирішення проблематики українсько-польських стосунків пов'язані з іменем волинського воєводи Г. Юзевського, який був ідеологом так званого «волинського експерименту». Основою волинської політики Г. Юзевського була державна асиміляція, що передбачала «створення» з волинян лояльних громадян Польщі які б відчували свою нероздільність та єдність із поляками, зберігаючи свою національну окремішність. Проте, досягти поставлених цілей так і не вдалося [10, с. 115].

Висновки

Волинська земля була важливою складовою розвитку польсько - українських взаємин у різні історичні періоди. «Польськість» Волинського краю утверджувалася протягом багатьох століть спільної та дуже суперечливої історичної минувшини. Усе це сприяло формуванню «ілюзорного образу» Волині як виключно польської території. Відродження Другої Речі Посполитої ще більше загострило українське питання.

Основні концептуальні підходи до вирішення цієї проблематики порушувалися у двох популярних політичних доктринах відродження польської держави - інкорпоративній та федеративній. Інкорпоративна концепція, ідейником якої був лідер націонал-демократів Р. Дмовський, передбачала відновлення держави у кордонах 1772 р., що передбачало приєднання українських земель, а також частини Литви і Білорусі. Відповідно до доктрини федералізму передбачалася федерація Польщі, Литви, Білорусі та України, що сприяло б утвердженню гегемонії Польщі в Східній Європі та продовжувало історичну унійну традицію державотворення. Водночас, обидві концепції передбачали входження Західної Волині до складу польської держави.

Перемогу політичних поглядів націоналістів над федеративними ідеями ознаменувало підписання Ризького мирного договору 18 березня 1921 року. Відповідно давня Волинська губернія була поділена між двома державами - Польщею та радянською росією. Польською реакцією на загрозливу більшовицьку експансію стало зародження прометеїстської концепції. Остання у свою чергу передбачала оборонну стратегію польської держави та створення можливої буферної зони, функції якої мала виконати відроджена українська держава, між Польщею та срср.

Список використаних джерел та літератури:

1. Залєвські Є. «Прометейський» напрям у політиці та військовій пропаганді Другої ІІ Речі Посполитої / Є. Залєвські // Польща та Україна в боротьбі за незалежність 1918-1920. - Варшава, 2010. - С. 405-422.

2. Зашкільняк Л. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів / Л. Зашкільняк, М. Крикун. - Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. - 752 с.

3. Калакура О.Я. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ столітті / О.Я. Калакура. - Київ: Знання України, 2007. - 508 с.

4. Каліщук О. Юзеф Пілсудський і Волинь / О. Каліщук // Українське державотворення: проблеми і сучасність: зб. наук. праць. - Вип. IX. - Луцьк: 1111 Іванюк, 2014. - С. 53-57.

5. Киричук М. Волинь - земля українська. Навчальний посібник. / М. Киричук - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2005. - 532 с.

6. Комар В. В орбіті польського прометеїзму / В. Комар // Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. - Харків: Фоліо, 2017. - С. 145-168.

7. Комар В. Конценція прометеїзму в політиці Польщі (1921-1939 рр.) [Електронний ресурс] / Комар В. - Івано-Франківськ : Місто НВ, 2011. - 360 с. - Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Komar_Volodymyr/Kontsentsiia_prometeizmu_v_politytsi_Polschi_1 921-1939_rr.pdf (Дата звернення: 11.02.2023). - Назва з екрана.

8. Конарт М. Прометеїзм - польська візія перебудови Східної Европи (1921-1939)

[Електронний ресурс] / М. Конарт // Україна Модерна. - 2010. - № 17(6). - С. 131-148. Режим доступу:https://uamoderna.com/images/archiv/17/7_UM_17_Centr_Europa_Kornat.pdf

(Дата звернення: 19.02.2023). - Назва з екрану.

9. Кралюк П.М. Українці і поляки: 1000 років (не)розуміння / П.М. Кралюк. - Харків: Фоліо, 2021. - 317 с.

10. Кучерепа М. «Волинський експеримент» воєводи Г. Юзевського / М. Кучерепа // Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. - Харків: Фоліо, 2017. - С. 111-131.

11. Лозинський М. Польська народова демократія [Електронний ресурс] / М.

Лозинський - Київ: Друкарня 1-ої Київської Друк. Спілки. - 1908. - 118 с. Режим доступу: https://shron1.chtyvo.org.ua/Lozynskyi_Mykhailo/Polska_narodova_demokratiia.pdf(Дата

звернення: 06.02.2023). - Назва з екрану.

12. Пілсудський Ю. Мої перші бої : пер. с пол. / Ю. Пілсудський. - Київ: Видавець Олексій Бешуля, 2021. - 447 с.

13. Портнов А. Волинь / А. Портнов // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] - Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. - Режим доступу: https://esu.com.ua/article-27614 (Дата звернення: 04.02.2023) - Назва з екрану.

14. Прушиньський М. Драма Пілсудського. Війна 1920 [Електронний ресурс] / М.

Прушиньський. - Київ:Лібра, 1997.-372 с. - Режим доступу:

https://shron1.chtyvo.org.ua/Mieczyslaw_Pruszynski/Drama_Pilsudskoho_Viina_1920.pdf (Дата звернення: 09.02.2023). - Назва з екрана.

15. Разиграєв О. Волинське воєводство в контексті польсько-радянських взаємин: глобальні та регіональні виміри безпеки (1921-1925 рр.). Історичні паралелі з сучасною ситуацією на Сході України / О. Разиграєв // Український історичний збірник. - 2017. - №19.

- С. 211-229.

16. Разиграєв О. По обидва боки фронту. Громадські організації на Волині в роки Великої війни: 1914-1918 рр. / О. Разиграєв. - Луцьк: Вежа-Друк, 2018. - 242 с.

17. Разиграєв О. Волинь у 1914--1916 роках: воєнно-політичне та цивільне життя / О. Разиграєв, В. Скальський // Український історичний журнал. - 2023. - №1. - С. 51-67. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/publ/UIJ_2023_1_5 (Дата звернення: 22.02.2023).

- Назва з екрана.

18. Сєрошевський В. Юзеф Пілсудський [Електронний ресурс] / В. Сєрошевський. -

Варшава,1921.-23с.-Режимдоступу:

https://shron1.chtyvo.org.ua/Sieroshevskyi_Vatslav/Yuzef_Pilsudskyi.pdf (Дата звернення:

09.02.2023) . - Назва з екрана.

19. Сивіцький М. Історія польсько-українських конфліктів / М. Сивіцький - Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. - Т. 1. - 2005. - 343 с.

20. Сидак В. Революцию назначить...: Экспорт революции в операциях советских спецслужб / В. Сидак, В. Козенюк - Київ: Генеза, 2004. - 248 с.

21. Dmowski R. Mysli nowoczesnego Polaka [Zasob elektroniczny] / R. Dmowski. -

Warszawa:Wydawnictwo Zachodnie, 1943.-122 s. - Tryb dostepu:

https://cbmn.pl/uploads/ebooks/Roman%20Dmowski%20-

%20My%C5%9Bli%20nowoczesnego%20Polaka.pdf (Data dostepu:19.12.2023). - Tytul z ekranu.

22. Dmowski R. Niemcy, Rosja i kwestia polska [Zasob elektroniczny] / R. Dmowski. -

Warszawa:Czestochowa, 1938.-143 s. - Tryb dostepu:

https://cbmn.pl/uploads/ebooks/Roman%20Dmowski%20-%20Niemcy,%20Rosja Dmowski R. Mysli nowoczesnego Polaka %20i%20kwestia%20polska.pdf (Data dostepu:19.12.2023). - Tytul z ekranu.

23. Paruch W. Kwestia ukrainska w mysli politycznej Jozefa Pilsudskiego [Zasob

elektroniczny] / W. Paruch // Dziedzictwo Jozefa Pilsudskiego i Symona Petlury. Przeszlosc, terazniejszosc i przyszlosc partnerstwa Polski i Ukrainy. - Lublun: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej. - 2021. - S. 19-44.- Tryb dostepu:http://www.hai-

nyzhnyk.in.ua/downloads/2021book_poland.pdf (Data dostepu:19.12.2023). - Tytul z ekranu.

References:

1. Zalievski, Ye. (2010). «Prometeiskyi» napriam u politytsi ta viiskovii propahandi Druhoi II Rechi Pospolytoi. Polshcha Ta Ukraina VBorotbi Za Nezalezhnist 1918-1920 (s. 405-422). [In Ukrainian].

2. Zashkilniak, L., & Krykun, M. (2002). Istoriia Polshchi: Vid naidavnishykh chasiv do nashykh dniv. L"viv: L"vivs"kyj nacional"nyj universytet imeni Ivana Franka [In Ukrainian].

3. Kalakura, O. (2007). Poliaky v etnopolitychnykh protsesakh na zemliakh Ukrainy u XX stolitti. Kyyiv: Znannia Ukrainy [In Ukrainian].

4. Kalishchuk, O. (2014). Yuzef Pilsudskyi i Volyn. In Ukrainske derzhavotvorennia: problemy i suchasnist.: Т. IX (s. 53-57) [In Ukrainian].

5. Kyrychuk, M. (2005). Volyn - zemlia ukrainska. Luc"k: Volynska oblasna drukarnia [In Ukrainian].

6. Komar, V. (2017). V orbiti polskoho prometeizmu. In Proekt «Ukraina». Halychyna ta Volyn u skladi mizhvoiennoi Polshchi (s. 147-149) [In Ukrainian].

7. Komar, V. (2011). Kontsentsiia prometeizmu v politytsi Polshchi (1921-1939 rr.).

https://shron1.chtyvo.org.ua/Komar_Volodymyr/Kontsentsiia_prometeizmu_v_politytsi_Polschi_1 921-1939_rr.pdf [In Ukrainian].

8. Konart, M. (2010). Prometeizm - polska viziia perebudovy Skhidnoi Evropy

(1921-1939). Ukraina Moderna, 17(6),131-148. Retrieved from:

https://uamoderna.com/images/archiv/17/7_UM_17_Centr_Europa_Kornat.pdf [In Ukrainian].

9. Kraliuk, P. (2021). Ukraintsi i poliaky: 1000 rokiv (ne)rozuminnia. Xarkiv: Folio [In Ukrainian].

10. Kucherepa, M. (2017). «Volynskyi eksperyment» voievody H. Yuzevskoho. Proekt «Ukrayina». Halychyna ta Volyn" u skladi mizhvoyennoyi Pol"shhi (s. 115-131). Folio [In Ukrainian].

11. Lozynskyi, M. (1908). Polska narodova demokratiia. Kyyiv: Drukania 1-oi Kyivskoi

Druk.Retrievedfrom:

https://shron1.chtyvo.org.ua/Lozynskyi_Mykhailo/Polska_narodova_demokratiia.pdf[In

Ukrainian].

12. Pilsudskyi, Yu. (2021). Moi pershi boi. Kyyiv: Vydavets Oleksii Beshulia [In Ukrainian].

13. Portnov, A. (2006). Volyn. Encyklopediya Suchasnoyi Ukrayiny. Instytut entsyklopedychnykh doslidzhen NAN Ukrainy. Retrieved from: https://esu.com.ua/article-27614 [In Ukrainian].

14. Prushynskyi, M. (1997). Drama Pilsudskoho. Viina 1920. Kyyiv: Libra. Retrieved from:

https://shron1.chtyvo.org.ua/Mieczyslaw_Pruszynski/Drama_Pilsudskoho_Viina_1920.pdf[In

Ukrainian].

15. Razyhraiev, O. (2017). Volynske voievodstvo v konteksti polsko-radianskykh vzaiemyn: hlobalni ta rehionalni vymiry bezpeky (1921-1925 rr.). Istorychni paraleli z suchasnoiu sytuatsiieiu na Skhodi Ukrainy. Ukrainskyi Istorychnyi Zbirnyk, 19, 211-229 [In Ukrainian].

16. Razyhraiev, O. (2018). Po obydva boky frontu. Hromadski orhanizatsii na Volyni v roky Velykoi viiny: 1914-1918 rr. Luc"k: Vezha-Druk [In Ukrainian].

17. Razyhraiev, O., & Skalskyi, V. (2023). Volyn u 1914-1916 rokakh: voienno-politychne

ta tsyvilne zhyttia. Ukrainskyi Istorychnyi Zhurnal, 1,51-67.Retrieved from:

http://resource.history.org.ua/publ/UIJ_2023_1_5 [In Ukrainian].

18. Sieroshevskyi, V. (1921). Yuzef Pilsudskyi. Varshava.Retrieved from:

https://shron1.chtyvo.org.ua/Sieroshevskyi_Vatslav/Yuzef_Pilsudskyi.pdf [In Ukrainian].

19. Syvitskyi, M. (2005). Istoriia polsko-ukrainskykh konfliktiv (Т. 1). Vydavnytstvo imeni Oleny Telihy [In Ukrainian].

20. Sydak, V., & Kozeniuk, V. (2004). Revoliutsyiu naznachyt...: Eksport revoliutsyy v operatsyiakh sovetskykh spetssluzhb. Kyyiv: Heneza [In Russian].

21. Dmowski, R. (1943). Mysli nowoczesnego Polaka. Warszawa: Wydawnictwo Zachodnie.

Retrievedfrom:https://cbmn.pl/uploads/ebooks/Roman%20Dmowski%20-

%20My%C5%9Bli%20nowoczesnego%20Polaka.pdf [In Polish].

22. Dmowski, R. (1938). Niemcy, Rosja i kwestia polska. Warszawa: Czestochowa

Retrievedfrom:https://cbmn.pl/uploads/ebooks/Roman%20Dmowski%20-

%20Niemcy,%20Rosja%20i%20kwestia%20polska.pdf [In Polish].

23. Paruch, W. (2021). Kwestia ukrainska w mysli politycznej Jdzefa Pitsudskiego.

Dziedzictwo Jdzefa Pitsudskiego I Symona Petlury. Przesztosc, Terazniejszosc I Przysztosc Partnerstwa Polski IUkrainy,19-44. Retrieved from:http://www.hai-

nyzhnyk.in.ua/downloads/2021book_poland.pdf [In Polish].

Размещено на Allbest.ru