Основоположні права в Україні та Саудівській Аравії: порівняльно-правовий аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основоположні права в Україні та Саудівській Аравії: порівняльно-правовий аналіз

Анісімов Назар Сергійович студент 2 курсу бакалаврату, факультету прокуратури, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Барінова Діана Олександрівна студентка 2 курсу бакалаврату, факультету прокуратури, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Зуб Катерина Русланівна студентка 2 курсу бакалаврату, факультету прокуратури, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Анотація

Наукова стаття присвячена проблемам закріплення, реалізації та захисту основоположних (природних) прав людини в України та Саудівській Аравії.

У ході дослідження проводиться порівняльно-правовий аналіз громадянських, політичних та соціальних прав на теренах вищезазначених держав. Розглядаються детально такі природні права як: право на життя; право на свободу думки, слова та переконань; право на свободу світогляду і віросповідання; право обирати та бути обраним до органів державної влади та місцевого самоврядування; право на мирні збори, мітинги та демонстрації, право на працю та її вільний вибір; право на охорону здоров'я; право на соціальний захист.

Аналізу піддаються різні правові документи, а саме: Конституція України, рішення Конституційного Суду України, міжнародні документи, ратифіковані Україною, Основний низам, Каїрська декларація з прав людини в ісламі, Коран та інші. саудівська аравія україна політичний

На підставі проведеного дослідження підсумовується, що Україна та Саудівська Аравія мають різні моделі конституційно-правової регламентації прав і свобод людини та громадянина. Ліберально-соціальна модель, що закріплена в Україні передбачає природно-правовий підхід до прав людини. На відміну від цього, Саудівська Аравія закріплює мусульманську модель, яка характеризується вузько релігійним підходом до основоположних прав людини. Відповідно до цієї моделі, шаріат є основою мусульманської правової доктрини, гарантією її існування і додержання в суспільстві.

У зв'язку з кардинальною різницею установлення основоположних прав зазначених країн проведено порівняльно-правовий аналіз принципів шаріату та загальновизнаних стандартів прав людини, на які спирається і які гарантує Україна.

Ключові слова: права людини, особисті (громадянські) права, соціальні права, політичні права, Україна, Саудівська Аравія, конституція, іслам, Основний низам, Коран.

Anisimov Nazar Serhiyovych 2nd year undergraduate student, Faculty of Prosecutor's Office, Yaroslav Mudryi National Law University

Barinova Diana Oleksandrivna is a 2nd-year undergraduate student at the Faculty of Prosecutor's Office, Yaroslav Mudryi National Law University

Zub Kateryna Ruslanivna 2nd year undergraduate student, Faculty of Prosecutor's Office, Yaroslav Mudryi National Law University

FUNDAMENTAL RIGHTS IN UKRAINE AND SAUDI ARABIA: COMPARATIVE AND LEGAL ANALYSIS

Постановка проблеми

Закріплення, реалізація та захист основоположних (природних) прав людини є фундаментом будь-якої держави. Відповідно до цього кожна країна має свої особливості у трактуванні природних прав. Проблема, на наш погляд, полягає у необізнаності суспільства щодо сутності основоположних прав в Україні та специфічному трактуванні природних прав в Саудівській Аравії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Не дивлячись на те, що питання прав людини в ісламі стоїть гостро, порівняльно-правовому аналізу у зазначеному контексті, науковці не приділяли достатньої уваги. Лише окремі права ставали предметом розгляду. Серед учених, праці яких так чи так присвячені означеним питанням, можна назвати таких, як С. Варланов, М. Гуренко, М. Давидова, С. Добрянський, А. Колодій, Я. Коваленко, Є. Краснов, П. Рабінович, Ж. Пустовіт, І. Магновський.

Метої статті є порівняльно-правовий аналіз основоположних прав людини в Україні та Саудівській Аравії. Адже лише з'ясування сутності природних прав в Україні та Саудівській Аравії дає змогу розкрити особливості симбіозу релігії і права. Крім того, автори сподіваються, що проведене дослідження приверне увагу наукових кіл та суспільства до проблем реалізації основоположних прав в цих країнах.

Виклад основного матеріалу

Особисті (громадянські) права - це природні, основоположні, невід'ємні права, які покликані захищати будь-яку особу від свавілля з боку держави та інших людей. Для порівняльно-правового аналізу взято такі особисті права як: право на життя; право на свободу думки, слова та переконань; право на свободу віросповідання.

Почнемо з такого громадянського права як право на життя, бо без нього реалізація всіх інших прав та свобод людини уявляється неможливою. У свою чергу, право на життя потрібно розглядати у декількох аспектах, а саме: його початок та кінець.

Право на життя в Україні, згідно з Конституцією, закріплюється ст. 27, яка закріплює, що кожна людина має невід'ємне право на життя [1]. Початок права на життя в Україні належить людині від народження [2]. Таку позицію висвітлює Конституційний суд України у тлумаченні вищезазначеної статті [2]. Українське законодавство не розглядає ненароджену істоту як людину, хоча і може визнавати у випадках, встановлених законом, інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2 ст. 25 ЦК України) [3, с. 186].

В Саудівській Аравії притримуються іншої позиції щодо визначення поняття початку права на життя. Основний низам, у своїх статтях, не закріплює такого громадянського права, як право на життя. Не зважаючи на це, ратифікована Саудівською Аравією, Каїрська декларація з прав людини в ісламі закріплює право на життя. Відповідно до статті 2 цієї декларації, життя є даром Господа, і право на життя гарантоване кожному [4]. Важливо підкреслити, що згідно зі статтею 26 Основного низаму, держава захищає права людини відповідно до ісламського шаріату [5]. Шаріат - це сукупність правових, канонічно-традиційних, морально-етичних і релігійних норм ісламу. Він спирається на Коран і Сунну; включає елементи конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного та процесуального права, а також моральні, етичні норми [6, с. 143]. Відтак, виходячи зі статті 26 Основного низаму та визначення поняття шаріат, слід розглядати Коран та Сунну як джерела, які мають юридичну силу. В Корані записано: « ... Ми створили вас спочатку з праху, потім - із крали сімєні, потім - із кров'яного згустку, а потім - із частинки плоті, яка має свій образ або ще не має ... » [7, 22:5]. Виходячи з цього положення та спираючись на позиції провідних ісламських науковців, можна дійти висновку, що початком права на життя в Саудівській Аравії визначається запліднення.

Проблемою визначення такого аспекту, як кінець права на життя є застосування такого виду покарання як смертна кара. Конституційний суд України наголошує на тому, що Україна є соціальною, демократичною і правовою державою, в якій життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека людини визнані найвищою соціальною цінністю, смертна кара як вид покарання має розглядатись як така, що не узгоджується з зазначеними положеннями Конституції України. Смертна кара як вид покарання суперечить статті 28 Конституції України, відповідно до якої «ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню» [2]. Таким чином, законодавство України чітко закріплює неприпустимість застосування такого виду покарання, як смертна кара.

На відміну від України, тлумачення правових джерел Саудівської Аравії є не таким однозначним. Згідно зі статтею 2 Каїрської декларації з прав людини в ісламі, життя є даром Господа, і право на життя гарантоване кожному. Обов'язком людей, суспільства та держави є захист цього права від будь-яких посягань. Життя не можна відібрати, інакше як за розпорядженням шаріату. Збереження людського життя протягом часу, відпущеного Господом, є обов'язком, наказаним шаріатом. Фізична недоторканність є гарантованим правом. Держава зобов'язана охороняти її, забороняється порушувати її, інакше як за розпорядженням шаріату [4]. Як бачимо, в одній статті прописується, що життя є даром Господа, його збереження є обов'язком кожного і в той же час зазначається, що життя можна відібрати за розпорядженням шаріату. Постає питання про те, за що, відповідно до шаріату, можна позбавити життя і хто вправі це зробити.

Конституція Саудівської Аравії не дає відповіді на це питання. Однак, у Корані зазначено: «Приходьте, я прочитаю вам про те, що заборонив вам Господь ваш: «... Не вбивайте душі, вбивство якої заборонив Аллах, якщо не маєте права на те ...». [7, 5:151]. Відплата за це знайшла своє відображення у іншому аяті: «О ви, які увірували! Встановлена для вас помста за вбитих: вільний - за вільного, раб - за раба, жінка - за жінку ... На того ж, хто й після цього порушить межі, очікує болісна кара!» [7, 2:178]. Останній аят закріплює правило таліону. Відповідь на другу частину означеного вище питання, щодо того, хто вправі позбавити життя людини за вбитих, теж варто шукати в Корані. Відповідно до Корану: «Благословенний Той, у Чиїх руках влада - Він спроможний на будь-яке діяння! - Той, Хто створив життя і смерть, щоб випробувати вас - чиї вчинки будуть кращими? А Він - Всесильний, Всепрощаючий [7, 67:1-2]. Розкриваючи зміст останнього, Маудуді (один із тлумачів Корану) наголошує на тому, що ці короткі аяти закріплюють, що життя і смерть даруються Аллахом, і ніхто інший не в змозі дати, ані життя, ані смерть такого творіння, як людина. Тільки Аллах має право вирішувати, хто чинив добро, а хто зло. Таким чином, спираючись на вище зазначені аяти, можна дійти висновку, що лише Аллах має право позбавити життя людини за злочин. При цьому, багато хто з провідних ісламських науковців вважає, що зазначені вище аяти закріплюють право на застосування смертної кари в країнах, де існує мусульманська модель регламентації статусу людини та громадянина.

Право на свободу думки, слова та переконань - це право захищає можливість кожної людини обирати для себе моральні та інші цінності, вільно оприлюднювати свої думки без будь-якого ідеологічного чи іншого контролю.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань [1]. Разом з тим здійснення права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження свободи слова (абз. 2 ст. 5 Закону України «Про інформацію») [8].

Важливими є й гарантії свободи слова. Вони є системою взаємозалежних нормативних, інституційних та процесуальних форм і засобів, які забезпечують належне визнання, захист та реалізацію права на свободу висловлювання. О. Проценко у своїй науковій праці [9] висвітлює багато гарантій свободи слова. Наприклад, важливою гарантією свободи слова є заборона цензури (ст. 15 Конституції України); неможливість притягнення до відповідальності за висловлення оціночних суджень; оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (ст. 30 Закону України «Про інформацію») та інші [9, с. 159].

Розгляд права на свободу думки, слова та переконань на території Саудівської Аравії, дає можливість побачити, що Основний низам не закріплює цього права. Однак, право на свободу слова зазначається у Каїрській декларації з прав людини в ісламі. Згідно зі статтею 22 цієї декларації, кожен має право на вільне вираження своєї думки таким чином, щоб це не суперечило принципам шаріату; кожен має право виступати на захист того, що вважає вірним, і застерігати щодо того, що вважає неправильним і порочним відповідно до норм ісламського шаріату [4]. Очевидно, виникає дисонанс, адже, з одного боку, кожен має право на вираження своєї думки, а, з другого - це право не повинно суперечити принципам шаріату. У Корані йдеться: «Скажи: «Я сповіщаю вас тільки про одне, щоб ви стояли перед Аллахом по двоє і по одному, потім ви поміркуєте; у вашому товариші немає одержимості. Воістину, він - тільки сповіщувач для вас перед жорстоким покаранням! [7, 34:46]. «Скажи: «Подивіться, що на небесах і землі!» Проте не допоможуть знаки та вісники людям, які не вірять!» [7, 10:101]. «Невже ж вони не ходили по землі, щоб у них виявились серця, якими вони розуміють, чи вуха, якими вони слухають? Адже не сліпі погляди, а сліпі серця, що в грудях» [7, 22:46]. Даючи тлумачення цим аятам, дослідники ісламського права вважають, що іслам закликає людей думати усіляко, міркувати про влаштування Всесвіту для того, щоб усвідомити мудрість Творця.

Видається невирішеним питання щодо того, чи існує насправді свобода слова в цих країнах. Так, М. Дубинянський ділить свободу на велику та малу. На його думку, велика свобода це свобода для всієї країни та нації. А мала свобода - свобода для окремо взятого громадянина. Свобода розпоряджатися власним життям, долею, тілом, майном, особистим простором. Свобода, нерозривно пов'язана зі словосполученнями «права людини» та «ліберальні цінності» [10], що нас і цікавить. Крім того, М. Дубинянський наголошує на тому, що мала свобода неможлива без великої. Люди, які не змогли захистити незалежність своєї країни або опинилися під окупацією, втрачають свої особисті права. Проте, велику свободу не можна вважати заміною малої. Ліберальні цінності та права людини не можуть бути підмінені національним суверенітетом, представленням його як самодостатньої свободи. Історія свідчить про те, що такі спроби часто призводять до диктатури. Війна несе великі ризики, тому логіка воєнного стану передбачає обмеження малої свободи для збереження великої. Щоб захистити незалежність, часто доводиться оголошувати загальну мобілізацію, закривати кордони для військовозобов'язаних громадян, запроваджувати цензуру та інші обмеження. Для деяких з нас справжня свобода полягає у праві вільно висловлювати свої думки, розпоряджатися власністю та обирати мову спілкування, тоді як для інших вона означає право вільно демонструвати державні символи, виконувати національний гімн та марширувати поряд з рівними собі співгромадянами. «І яка з двох точок зору візьме гору в повоєнній Україні, поки невідомо», - зазначає М. Дубинянський [10].

Розглянувши більш філософське розуміння свободи слова, перейдемо до фактів. У лютому 2023 року ІМІ зафіксував чотири випадки порушень свободи слова в Україні. Це випадки перешкоджання, обмеження доступу до публічної інформації та кібератаки. Наприклад, обмеження доступу до інформації, яке зафіксоване в Києві та Миколаєві. Посадовці та керівники комунальних підприємств Миколаєва послалися на воєнний стан, щоб не відповідати журналістці на запит щодо зарплат за 2022 рік державних службовців та комунальних підприємств [11]. В даному випадку прослідковується порушення гарантій свободи слова, які зазначалися вище.

У разі, якщо йдеться про Саудівську Аравію, варто, на наш погляд, згадати випадок із зниклим журналістом. «Зайшов до консульства і щез» такими заголовками починались українські новини у жовтні 2018 році. ЗМІ розповідали про зниклого журналіста Джамаля Хашогджі. 2 жовтня Хашогджі перебував у Стамбулі і вирушив до консульства Саудівської Аравії (громадянином якої залишався), щоб оформити необхідні документи для майбутнього одруження. Його наречену Хатіс Ченгіз, яка живе в Стамбулі, до будівлі дипмісії не пустили - вона прочекала Хашогджі до опівночі і запевняє, що з будівлі консульства він так і не вийшов. Відтоді журналіста ніхто не бачив. Камери відеоспостереження зафіксували, як він заходить до саудівського консульства близько першої години дня 2 жовтня. Відеозаписів, на яких би він залишав будівлю, оприлюднено не було. Зникнення журналіста на території консульства Саудівської Аравії породило чимало запитань, перш за все, до влади цієї країни. Проте правлячі монархи королівства заперечують причетність своєї держави до цієї історії, наполягаючи, що репортер самостійно покинув будівлю дипмісії. З ініціативи президента Туреччини Реджепа Ердогана Уряд цієї країни дав хід власному розслідуванню загадкової історії. Поліція і розвідслужби Туреччини прийшли до приголомшливих висновків попереднього розслідування. За інформацією газети The New York Times, яка посилається на обізнані із ходом справи джерела, про його підсумки Ердогану доповіли 6 жовтня, після чого президент Туреччини дав добро на неофіційне поширення інформації у світових і турецьких ЗМІ. Згідно з цими даними, які оприлюднила проурядова турецька газета Sabah, а також The New York Times (із посиланням на джерела в турецькій розвідці), Джамаль Хашогджі був убитий 2 жовтня прямо в будівлі консульства. Його тіло, ймовірно, розчленували і вивезли з дипмісії у той же день через кілька годин [12]. Відтак, закріплене право на свободу слова існує в обох країнах і має свої особливості, але реалізація цього права є спірним питанням на даний час.

Право на свободу віросповідання - це право сповідувати будь-яку релігію або ж не сповідувати жодну з них.

Відповідно до статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей [1]. Водночас, книга «Свобода релігії та віросповідання в Україні в контексті дотримання міжнародних стандартів з прав людини та основних свобод» за редакцією Володимира Яворського [13] критикує закріплення цього права на території України. Висвітлює проблеми, які існують та які хотіло би вирішити віруюче співтовариство. Так, В. Яворський зазначає, що правове регулювання Україна зосередила переважно в аспекті колективного віросповідання, що здійснюється через релігійні організації. Проте, практично не врегульованим та без належних правових гарантій залишається сфера приватного релігійного життя окремої особи (свобода совісті) та захист від небажаного втручання в нього [13, с. 3]. Крім того, деякі положення Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» суперечать Конституції, проте й надалі застосовуються. Наприклад, відповідно до статті 39 Конституції кожен має право мирно збиратися, про що завчасно сповіщаються органи влади. А статтею 21 згаданого закону визначений дозвільний порядок проведення будь-яких масових заходів релігійних організацій, якщо такі дії здійснюються виключно з дозволу місцевої влади (органу місцевого самоврядування чи місцевого органу державної влади), що, у свою чергу, перешкоджає проведенню зборів релігійних громад не домінуючої в даній місцевості релігії [13, с. 4] та інші проблеми.

Право на свободу віросповідання в Саудівській Аравії, на наш погляд, регулюється не достатньо чітко. Згідно зі статтею 23 Основного низаму, держава стоїть на захисті ісламської віри, реалізує її встановлення, стежить за відсутністю гріховності, перешкоджає пороку, виконує обов'язок розповсюдження ісламу. Крім того, стаття 34 зазначає, що захист ісламської віри, суспільства і Вітчизни - обов'язок кожного підданого [5]. Конституція Саудівської Аравії не закріплює право сповідувати будь-яку релігію або ж не сповідувати жодну з них. Відповідно до ст. 10 Каїрської декларації з прав людини в ісламі, іслам - релігія первозданної чистоти. Забороняється вдаватися до будь-якої форми примусу людини або використовувати її злидні або невігластво для навернення її в іншу віру чи атеїзм [4]. Знов же, ця норма не фіксує право сповідувати будь-яку релігію або ж не сповідувати жодну з них. У даному контексті, важливо нагадати, що стаття 26 Основного низаму наголошує, що держава захищає права людини відповідно до ісламського шаріату [5]. Коран є частиною шаріату, звертаючись до нього, можна побачити таку колізію: «Немає примусу до рєлігії. Вже розрізнєно прямий шлях та оману! Хто не вірує у тагута, той вже вхопив надійну основу, яка не зламається! Аллах - Всечуючий та Всезнаючий!» [7, 2:256].

Відтак, наведені статті Конституції Саудівської Аравії, на наш погляд, суперечать одна одній. З цього приводу, Я. Коваленко зазначає, що Коран - це священне писання, яке, за ісламом, було послано Мухаммаду, щоб той ознайомив з ним кожну особу, яка за допомогою приписів останнього змогла б налагодити взаємозв'язок із Всевишнім [14]. Виходячи з цього, пропонуємо звернутись до першого писання Мухаммеда - Конституції Медіни. Цей документ зазначає, що всі жителі Медіни були наділені рівними основними правами, свободами та обов'язками, незалежно від релігії та походження (ст. 13, 14, 18, 20), захист Аллаха - це захист, який поширюється на всіх, аж до найнепокірнішого з віруючих (ст. 16) [15]. Інакше кажучи, перші писання, які дійшли до наших часів від пророка Мухаммеда та Коран наголошують на тому, що примусу до віри немає, Аллах захищає всіх.

Політичні права і свободи - це можливості брати участь у політичному житті суспільства і держави. До політичних прав і свобод, зазвичай, відносять: право на об'єднання у політичні партії та громадські організації; право брати участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати й бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; право на мирні збори, мітинги, походи та демонстрації.

Варто звернути увагу на той факт, що Саудівська Аравія утрималася від прийняття Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року, пояснюючи це тим, що «положення декларації суперечать шаріату». Водночас, Пакистан підписав декларацію та був не згоден з позицією Саудівської Аравії. Натомість, Україна визнає положення декларації та визнає їх важливу роль і значення.

На відмінності в регулюванні політичних прав та свобод вказує також, що Саудівська Аравія визнається однією з найавторитарніших країн світу. Згідно з Democracy Index 2022 серед 167 країн Саудівська Аравія займає 150 місце, натомість Україна - 87 [16]. При цьому враховувалися такі показники, як «Виборчий процес і плюралізм», «Функціонування уряду», «Політична участь», «Політична культура» та «Громадянські свободи».

Найважливіші підґрунтя регулювання політичних прав та свобод в Україні прямо закріплені в Основному Законі, а також конкретизуються і деталізуються в нормативно-правових актах, виданих на розвиток положень Конституції. Натомість регулювання цього питання в Саудівській Аравії дещо складніше та більш комплексне, оскільки правова система Саудівської Аравії заснована на Шаріаті (який на відміну від інших мусульманських країн, у Саудівській Аравії було перейнято без кодифікації), ісламському праві (що базується на Корані й Сунні Ісламського пророка Мухамеда), що вносить багато невизначеності у сферу розуміння питання політичних прав та свобод.

Відтак, конституційне регулювання політичних прав в Україні та Саудівській Аравії суттєво відрізняється. Україна - це демократична держава з парламентсько-президентською формою правління, тоді як Саудівська Аравія - є абсолютною монархією. З цього виходить перша відмінність - відсутність виборів на пост глави держави в Саудівській Аравії, адже влада передається у спадок серед засновників держави Абдель Азіза Абдель Рахмана аль-Фейсала Аль Сауда і синам їх синів [17]. І хоча мусульмани впевнені, що суверенна влада належить Аллахові, вони приймають те, що хтось має діяти від його імені. Україна пішла шляхом демократизму, Конституцією передбачено порядок та вимоги обрання Президента держави [1, ст. 103], який, порівняно з королем Саудівської Аравії, має менше повноважень та не належить до жодної з трьох гілок влади. Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина [1, ст. 102].

Законодавчого органу в Саудівській Аравії немає, замість нього існує Консультативна рада, яка надає королю рекомендації про соціально- економічний розвиток країни. Натомість акти законодавства приймає король у вигляді указів [17]. Українським Основним Законом та поточним законодавством передбачено порядок обрання депутатів до Парламенту [1, ст. 36]. З цього також випливає право українців на об'єднання в професійні спілки, громадські організації, політичні партії для представництва і захисту своїх соціально-економічних прав.

Українською Конституцією передбачено право громадян збиратися мирно, без зброї та проводити збори, мітинги, походи та демонстрації, реалізовуючи таким чином своє право на захист своїх політичних та соціально-економічних прав [1, ст. 39]. У той час, як конституційними законами Саудівської Аравії не передбачається така можливість громадян. До того ж після акцій протесту, які відбулися на початку 2011 року, уряд заборонив всі громадські демонстрації та марші [18].

Доречно у згаданому контексті звернути увагу на право на референдум як один з видів безпосередньої демократії. Законодавством Саудівської Аравії не передбачена така можливість, натомість українське законодавство [1, ст. 69] передбачає реалізацію громадянами права на всеукраїнський та місцевий референдум (і хоча поки не існує закону, який би регулював механізм проведення місцевого референдуму, це все одно залишається важливою складовою, що передбачається Конституцією України).

Підсумовуючи наведене вище, можна дійти висновку, що конституційно-правове регулювання політичних прав і свобод України та Саудівської Аравії суттєво різниться. Це обумовлено певними історичними, політичними, ідеологічними, релігійними та іншими факторами. В той час, як Україна є світською державою, що переймає політичні цінності Європейського Союзу, роблячи поступові кроки для посилення ролі громадянина в управлінні своєю державою та відстоюванні своїх політичних інтересів, Королівство Саудівської Аравії віддає перевагу збереженню давніх традицій розуміння політичних прав її громадян, де першорядну роль відіграє релігія, ідеологія та менталітет саудівців.

Соціальні права і свободи - це можливість людини і громадянина забезпечити свої законні інтереси у сфері трудової діяльності, охорони здоров'я і соціального захисту. До соціальних прав належить право на: працю та її вільний вибір; відпочинок; охорону здоров'я; житло; матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, втрати годувальника тощо; достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (харчування, одяг, житло); страйк.

Право на працю є основним з групи конституційних соціальних прав людини і громадянина. У статті 23 Загальної декларації прав людини 1948 р. закріплено право на працю, на вільний вибір місця роботи, на справедливі та сприятливі умови праці та на захист від безробіття [20].

Головними принципами регулювання соціально-трудових відносин є свобода праці, заборона примусової праці та дискримінації. Стаття 23 Основного Закону України закріплює, що свобода праці базується на свободі кожної людини у своєму розвитку [1]. Таким чином, Україна гарантує право на вільний вибір праці, тобто свободу праці, яка є найбільш поширеною в реалізації цього конституційного права в зарубіжній практиці.

З правової точки зору свободу праці можна визначити як свободу від примусу до праці, можливість людини вирішувати, чи працювати їй і, якщо так, то де і як, без зовнішнього втручання. На практиці це означає, що людині надається виключне право здійснювати контроль за своєю працездатністю, а способи залучення до примусової праці не можуть існувати як правова основа, особа вільна у виборі виду та форми діяльності (робота за трудовим договором, господарська діяльність, робота у власному господарстві та інші). Подібні риси в правовому регулюванні права на працю можна простежити в обох державах. Саудівська Аравія притримується такої самої правової позиції, що й Україна. Стаття 13 Каїрської декларації з прав людини в ісламі регулює право на працю, яке передбачає вільний вибір професії, належні умови праці та своєчасну виплату заробітної плати. Розуміння праці відносить здійснення трудової діяльності до світської та релігійної діяльності. Важливішими є наміри працівника, його відданість ісламським традиціям. Для тих, хто працює в сфері державного управління, іслам встановлює обов'язок забезпечити чесні та сумлінні умови праці для інших. Право на працю включає свободу вибору сфери діяльності за знаннями та інтересами, а використання примусової праці забороняється.

Стаття 28 Основного низаму зазначає: «Держава надає кожному працездатному підданому можливість працювати у будь-якій сфері діяльності, розробляє правові акти, що захищають працівника і роботодавця» [5]. В Корані йдеться: «Ми вшанували синів Адама й дозволили їм пересуватися сушею та морем, наділили їх благами й віддали їм велику перевагу перед багатьма іншими творіннями!» [7, 17:70]. Йдеться про те, що Всевишній дав людям знання та розум, дарував їм Писання, навчив їх пересуватися сушею на верблюдах та мулах, а по морю на каравелах та кораблях. Він також наділив їх всілякими стравами, напоями, вбранням і створив для них подружжя. І якщо є блага, в яких люди відчувають потребу, Аллах неодмінно обдарує цим і допоможе їм без складнощів придбати їх. Коран проголошує: «Аллах - Той, Хто зробив для вас землю місцем перебування, а небо - стелею. Він дарував вам образ ваш i зробив цей образ прекрасним. Він наділив вас благами! Такий Аллах, ваш Господь! Благословенний Аллах, Господь світів!» [7, 40:64]. Таким чином, ця норма зазначає, що Аллах гарантує людям всі матеріальні джерела багатств і допомагає користуватися ними.

Право на охорону здоров'я є одним з найважливіших соціальних прав людини і громадянина. Стаття 25 Загальної декларації прав людини Організації Об'єднаних Націй 1948 року встановлює: «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідний для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, необхідні соціальні послуги» [20].

В Україні це право закріплено в статті 49 Основного Закону країни: «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо- профілактичних програм» [1]. Таким чином, будь-яка людина, а точніше громадянин України, іноземець, особа без громадянства, яка постійно або тимчасово перебуває на території України, є суб'єктом зазначеного права. Держава намагається забезпечити належну реалізацію цього права шляхом фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Крім того, держава взяла на себе обов'язок створювати умови для ефективного і доступного для всіх без винятку громадян медичного обслуговування, яке у державних і комунальних закладах охорони здоров'я надається безоплатно [3, с. 371].

В Саудівській Аравії право на охорону здоров'я знайшло своє закріплення в статті 31 Основного низаму, в якій зазначено: «Держава піклується про загальну охорону здоров'я, забезпечує захист здоров'я кожного підданого» [5]. Крім того, це право закріплено в Каїрській декларації прав людини в ісламі 1990 р. в частині 2 статті 17:«Суспільство і держава зобов'язані забезпечити кожну людину [підходящими і необхідними] охороною здоров'я та соціальною допомогою шляхом використання всіх державних коштів, в межах наявних» [4].

Ідея соціального забезпечення була закладена під кінець Другої світової війни. У її основу покладено думку, згідно з якою забезпечити життя народів в умовах соціального миру неможливо, якщо особа залишена сам на сам з горем та потребою, не відчуваючи при цьому, що суспільство, в якому вона живе, готово простягнути їй руку допомоги, коли вона знесилена і її оточують незгоди.

Право на соціальний захист займає важливе місце серед інших соціальних та економічних прав людини і є одним із засобів досягнення гармонії в державі. Сприяючи соціальному миру та участі всіх соціальних груп у житті суспільства, воно є невід'ємною частиною соціальної політики країни та відіграє важливу роль у запобіганні зниженню рівня життя населення. Стаття 46 Конституції України проголошує, що: «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом» [1].

Оскільки держава є основним суб'єктом соціальної політики, вона, визначаючи напрями цієї політики, повинна: забезпечувати реалізацію прав громадян на соціальний захист; визначати організаційно-правові форми соціального забезпечення та створювати умови для їх ефективного функціонування; у законодавчому порядку визначати умови, порядок надання та розміри пенсій, допомог, пільг, соціального обслуговування та інших видів соціального забезпечення; переглядати види та розміри соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян; надавати соціальну підтримку окремим категоріям непрацездатних громадян за рахунок державного та місцевих бюджетів; встановлювати основні види соціальних стандартів; здійснювати у встановлених формах нагляд і контроль за додержанням законодавства про соціальний захист населення тощо [3, с. 347].

У той же час, ідея ісламського соціального забезпечення дещо прогресивніша ніж та, що знайшла своє закріплення у західному суспільстві. У шаріаті закріплений принцип взаємної опіки в суспільстві між вірянами. Аллах зазначив: «Віруючі чоловіки та жінки - покровитєлі одне одного» [7, 9:71]. В Корані зазначені ті групи людей, які мають право на забезпечення засобами до існування за рахунок громадських надбань: «Милостиня призначена для нужденних і бідних, тих, хто її збирає та роздає, тих, від чиїх сердець чекають прихильності, [для викупу] рабів, для збанкрутілих боржників, для тих, хто [бореться] на шляху Аллаха, а також для подорожніх...» [7, 9:60].

Це право також закріплено в Основному низамі Королівства в статті 27: «Держава гарантує права підданих і членів їх сімей у разі надзвичайних обставин, хвороби, непрацездатності, старості, підтримує систему соціального страхування, заохочує участь організацій і окремих осіб в благодійності» [5]. А частина 3 статті 17 встановлює: «Держава повинна забезпечити гідні умови життя людей і їхніх сімей. Це право включає в себе прихисток, гідний і правильний одяг, належну освіту, медичне обслуговування та інші основні потреби» [5]. Аллах в Священному Корані закликає не скупитися на милостиню та надання допомоги нужденним, а також - до задоволення права нужденного як обов'язкового права: «Воістину, людина створена нетерплячою! Коли торкнеться її зло, то вона впадає в неспокій, а коли торкнеться добро, то стає скупою, окрім молільників, які постійні в своїх молитвах, які віддають зі свого майна відому частку нужденному та знедоленому.» [7, 70:19-25].

Людина в розумінні ісламу живе не сама по собі, а обмінюється з іншими членами суспільства взаємною опікою, що розуміється як керівництво, взаємопідтримка і взаємодопомога в життєвих питаннях і справах суспільства. При цьому, громадська взаємодопомога не обмежується в ісламі лише матеріальними аспектами. Іслам навчає того, що людина не повинна приховувати корисні знання, якими вона володіє від того, хто потребує освіти, не жаднувати на поради та настанови для того, кому вони потрібні, бо релігія це вияв щедрості.

Таким чином, можна дійти висновку, що конституційно-правове регулювання соціальних прав і свобод України і Саудівської Аравії є дещо подібним. В ісламському розумінні шаріат визначає всі права, пояснює сфери їх регулювання та встановлює законодавчі норми, які забезпечують повагу до соціальних прав людини та захищають її інтереси в суспільстві. Для мусульман визнаним правом буде враховуватися лише те, яке затвердив для них Аллах в своїх вказівках, основах та універсальних нормах. В той час як Україна регулює це питання за допомогою міжнародних документів з прав людини, положень Конституції та поточного законодавства.

Висновки

Проведений порівняльно-правовий аналіз окремих основоположних (природних) прав людини в Україні та Саудівській Аравії дає змогу говорити про те, що ці країни мають різні моделі закріплення конституційно-правового статусу особи. В Україні це ліберально-соціальна модель, а в Саудівській Аравії - мусульманська.

Україна, відповідно до означеної концепції, прагне до європейських цінностей, додержується європейських конвенцій та рекомендацій, чесно та сумлінно прагне до покращення статусу людини у державі.

На відміну від України, Саудівська Аравія має інший підхід до закріплення, реалізації та захисту природних прав. Враховуючи релігійний підхід до прав людини, ісламська законодавча система надає їм універсального значення. На думку мусульман, вони наділені правами згідно з волею Аллаха. Саудівська Аравія, у своїх правових документах, завжди відсилає до норм шаріту, які іноді суперечать іншим правовим документам. Крім того, якщо королівство і закріплює основоположні права, то не завжди може похвалитись їх реалізацією та захистом. Важливо наголосити, що закріплення окремих основоположних прав цілком відсутнє.

Таким чином, на нашу думку, суттєвою проблемою закріплення, реалізації та захисту основоположних прав людини в Саудівській Аравії є недостатність їх чіткого трактування, що, у свою чергу, обумовлено низкою досліджених у статті факторів. При цьому, подальшого удосконалення і розвитку потребують і положення чинного законодавства України в аспекті реалізації і захисту основоположних прав людини.

Література:

1. Конституція України: Конституція України; Верховна Рада України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Кримінального кодексу України в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару): Рішення Конституційного суду України від 29.12.1999 № 11-рп/99 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/v011p710-99

3. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В. Я. Тацій (голова редкол.), О. В. Петришин (відп. секретар), Ю. Г. Барабаш та ін. ; Нац. акад. прав. наук України. - 2-ге вид., переробл. і допов. X.: Право, 2011. 1128 с.

4. University of Minnesota Human Rights Library. (б. д.). Human Rights Library-University of Minnesota. URL: http://hrlibrary.umn.edu/instree/cairodeclaration.html

5. Basic Law of Governance. The Embassy of The Kingdom of Saudi Arabia. URL: https://www.saudiembassy.net/basic-law-governance

6. Конституційне право зарубіжних країн. Том 2: Особлива частина / під ред. д.ю.н., проф. Н. В. Мішиної та доц. В. О. Міхальова. Одеса: Національний університет «Одеська юридична академія», 2014. 336 с.

7. Таран, Л. (Ред.). (б. д.). Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою (М. Якубович, Пер.). Основи.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України : Рішення Конституційного суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/v002p710-12

9. Проценко, О. (2018). Право та гарантії свободи думки і свободи масової інформації. Підприємництво, господарство і право, (4 (266)), 148-152.

10. Українська правда. (2023, 18 лютого). Свобода велика і мала. Українська правда - новини онлайн про Україну. URL: https://www.pravda.com.ua/articles/2023/02/18/7389834/index.amp

11. Барометр свобода слова за лютий 2023 року. (б. д.). Інститут масової інформації. URL: https://imi.org.ua/monitorings/barometr-svoboda-slova-za-lyutyj-2023-roku-i51225

12. Зайшов до консульства і щез. Що відомо про зникнення саудівського журналіста в Стамбулі та чому його шукають три країни. (б. д.). Новини України та Світу. Головні і останні новини - NV. URL: https://nv.ua/ukr/world/countries/uvijshov-v-konsulstvo- i-propav-shcho-vidomo-pro-zniknennja-saudivskoho-zhurnalista-jakoho-shukajut-tri-krajini-2499590.html

13. Свобода релігії та віросповідання в Україні в контексті дотримання міжнародних стандартів з прав людини та основних свобод. (2005). Фоліо.

14. Джерела прав людини у країнах ісламського регіону - Юридична Газета. (б. д.). Юридична газета - онлайн версія. URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/ dzherel a-prav-lyudini -u-krayinah-i slam skogo-regi onu.html

15. Конституція медіни. (б. д.). Енциклопедія. URL: https://uk.mgwiki.top/wiki/ Constitution_ of_Medina

16. Democracy Index 2022 | Economist Intelligence Unit. Economist Intelligence Unit. URL: Democracy Index 2022 | Economist Intelligence Unit (eiu.com)

17. Basic Law of Governance | The Embassy of The Kingdom of Saudi Arabia. Home | The Embassy of The Kingdom of Saudi Arabia. URL: https://www.saudiembassy.net/basic-law- governance#Chapter%20Six:%20The%20Authorities%20of%20the%20State

18. BBC News. Saudi Arabia imposes ban on all protests. BBC News. URL: Saudi Arabia imposes ban on all protests - BBC News

19. Виборчий кодекс України: Кодекс України; Закон, Кодекс від 19.12.2019 № 396-IX // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ go/396-20

20. Загальна декларація прав людини : Декларація; ООН від 10.12.1948 // База даних «Законодавство України» / Верховна Рада України. URL: Загальна декларація прав людини| від 10.12.1948 (rada.gov.ua)

21. World Report 2022: Rights Trends in Saudi Arabia. Human Rights Watch. URL: https://www.hrw.org/world-report/2022/country-chapters/saudi-arabia

22. Human rights in Saudi Arabia. Amnesty International. URL: https://www.amnesty.org/en/ location/middle-east-and-north-africa/saudi-arabia/report-saudi-arabia/

References:

1. Konstytutsiia Ukrainy: vid 28.06.1996 No254k/96-VR [The Constitution of Ukraine from28.06.1996, No254k/96-VR]. (n.d.) zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254k/96-vr#top [in Ukrainian].

2. Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam 51 narodnoho deputata Ukrayiny shchodo vidpovidnosti Konstytutsiyi Ukrayiny (konstytutsiynosti) polozhen' statey 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 Kryminal'noho kodeksu Ukrayiny v chastyni, shcho peredbachaye smertnu karu yak vyd pokarannya (sprava pro smertnu karu) [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case on the constitutional petition of 51 MPs of Ukraine on the compliance with the Constitution of Ukraine (constitutionality) of the provisions of Articles 24, 58, 59, 60, 93, 190-1 of the Criminal Code of Ukraine in the part providing for the death penalty as a form of punishment (death penalty case)]: Rishennya Konstytutsiynoho sudu Ukrayiny vid 29.12.1999 № 11-rp/99 // (n.d.) zakon.rada.gov.ua. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/go/v011p710-99 [in Ukrainian].

3. Tatsii V. Ya., Petryshyn O. V., Barabash Yu. G., Bityak Yu. P., Hetman A. P., Golovin A. S. et al. (2011). Konstytutsiya Ukrayiny. Naukovo-praktychnyy komentar [Constitution of Ukraine. Scientific and practical commentary]. Kharkiv: Pravo [in Ukrainian].

4. University of Minnesota Human Rights Library. (b. d.). Human Rights LibraryUniversity of Minnesota. Retrieved from http://hrlibrary.umn.edu/instree/cairodeclaration.html [in English].

5. Basic Law of Governance. The Embassy of the Kingdom of Saudi Arabia. Retrieved from https://www.saudiembassy.net/basic-law-governance [in English].

6. Mishina N. V., Mikhalova V. O. (2014). Konstytutsiyne pravo zarubizhnykh krayin. Tom 2: Osoblyva chastyna [Constitutional law of foreign countries. Volume 2: Special part]. (p.336) Odesa: National University "Odesa Law Academy" [in Ukrainian].

7. Preslavnyy Koran. Pereklad smysliv ukrayins'koyu movoyu [Glorious Koran. Translation of meanings into Ukrainian] Taran, L. (Ed.). (M. Yakubovych, Trans.). Kyiv: Osnovy. [in Ukrainian].

8. Rishennya Konstytutsiynoho Sudu Ukrayiny u spravi za konstytutsiynym podannyam Zhashkivs'koyi rayonnoyi rady Cherkas'koyi oblasti shchodo ofitsiynoho tlumachennya polozhen' chastyn pershoyi, druhoyi statti 32, chastyn druhoyi, tret'oyi statti 34 Konstytutsiyi Ukrayiny [Decision of the Constitutional Court of Ukraine in the case of the constitutional submission of the Zhashkiv District Council of the Cherkasy Oblast regarding the official interpretation of the provisions of the first and second parts of Article 32, the second and third parts of Article 34 of the Constitution of Ukraine]: Rishennya Konstytutsiynoho sudu Ukrayiny vid 20.01.2012 № 2-rp/2012 // Baza danykh «Zakonodavstvo Ukrayiny» / Verkhovna Rada Ukrayiny. Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/go/v002p710-12 [in Ukrainian].

9. Protsenko, O. (2018). Pravo ta harantiyi svobody dumky i svobody masovoyi informatsiyi. [The right and guarantees of freedom of thought and freedom of mass information]. Pidpryyemnytstvo, hospodarstvo i parvo - Entrepreneurship, economy and law, 4, 148-152 [in Ukrainian].

10. Dubynynsky M. (2023). Svoboda velyka i mala. [Freedom is big and small]. Ukrayins'ka Pravda - Ukrainian truth. Retrieved from https://www.pravda.com.ua/articles/ 2023/02/18/7389834/index.amp [in Ukrainian].

11. (2023). Barometr svobody slova za lyutyy [Freedom of speech barometer for February]. (b. d.). Institute of mass information. Retrieved from https://imi.org.ua/monitorings/ barometr-svoboda-slova-za-lyutyj-2023-roku-i51225 [in Ukrainian].

12. Semenova I. (2018). Zayshov do konsul'stva i shchez. Shcho vidomo pro znyknennya saudivs'koho zhurnalista v Stambuli ta chomu yoho shukayut' try krayiny [Went to the consulate and left. What is known about the disappearance of the Saudi journalist in Istanbul and why three countries are looking for him]. New Voice. Retrieved from https://nv.ua/ukr/world/ countries/ uvijshov-v-konsulstvo-i-propav-shcho-vidomo-pro-zniknennja-saudivskoho-zhurnalista-jakoho- shukajut-tri-krajini-2499590.html [in Ukrainian].

13. Yavorskyi V. (Eds). (2005). Svoboda relihiyi ta virospovidannya v Ukrayini v konteksti dotrymannya mizhnarodnykh standartiv z prav lyudyny ta osnovnykh svobod [Freedom of religion and belief in Ukraine in the context of compliance with international standards on human rights and fundamental freedoms]. Kharkiv: Folio [in Ukrainian].

14. Kovalenko Ya. (2018). Dzherela prav lyudyny u krayinakh islams'koho rehionu [Sources of human rights in the countries of the Islamic region]. Hurydychna hazeta - Legal gazette. Retrieved from https://yur-gazeta.com/publications/practice/inshe/dzherela-prav-lyudini- u-krayinah-islamskogo-regionu.html [in Ukrainian]

15. Sait zhurnalu «Entsyklopediya» [Site of j ournal Encyclopedia]. Konstytutsiya Mediny [Constitution of Medina]. Retrieved from https://uk.mgwiki.top/wiki/Constitution_of_Medina/ [in Ukrainian].

16. Democracy Index 2022 | Economist Intelligence Unit. Economist Intelligence Unit. Retrieved from Democracy Index 2022 | Economist Intelligence Unit (eiu.com) [in English].

17. Basic Law of Governance The Embassy of the Kingdom of Saudi Arabia. Home | The Embassy of the Kingdom of Saudi Arabia. Retrieved from https://www.saudiembassy.net/basic- law-governance#Chapter%20Six:%20The%20Authorities%20of%20the%20State [in English].

18. BBC News. Saudi Arabia imposes a ban on all protests. BBC News. Retrieved from Saudi Arabia imposes ban on all protests - BBC News [in English].