Особливості міжнародної регіональної політики договірного врегулювання обмеження ракетно-ядерних озброєнь

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості міжнародної регіональної політики договірного врегулювання обмеження ракетно-ядерних озброєнь

Мироненко Вячеслав Володимирович кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник

Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Київ, Україна

У статті проведено дослідження особливостей міжнародно-правового регулювання та реалізації міжнародної регіональної політики обмеження ракетно-ядерних озбро- єнь. Досліджено положення міжнародних угод, їх імперативні та диспозитивні осо- бливості та здійснено аналіз міжнародно-правового режиму протидії поширенню ракетно-ядерних озброєнь у окремих регіонах світу, зокрема у країнах Центральної і Південно-Східній Азії, країнах Океанії, у Африці. Висвітлено особливості положень Договору Раротонга, Бангкокського договору, Семипалатинського та Пеліндаб- ського договорів. Доведено, що забезпечення нерозповсюдження ракетно-ядерних озброєнь у даних договорах регулюється шляхом: недопущення розповсюдження ракетно-ядерних озброєнь у країнах, які не мають такі види озброєнь у своєму арсе- налі; протидія безконтрольнму виробництву ракетно-ядерних озброєнь серед країн, котрі мають у своєму розпорядженні подібні воєнні арсенали; правові заборони щодо недопущення застосування ракетно-ядерних озброєнь. Досліджено особливості фор- мування та інституційні елементи виконавчих інституцій, призначенням яких був контроль і моніторинг над дотриманням положень зазначених договорів. Показано роль та значення даних договорів для формування спільної світової архітектури недопушення поширення ядерної зброї.

Залучено складний методологічний комплекс методів, який надав можливість вико- ристати компаративістський підхід у дослідженні властивість ядерної енергії у кон- тексті її використання у мирних та воєнних цілях при забезпеченні міжнародно-право- вого режиму нерозповсюдження ракетно-ядерних озброєнь. Результатом досліджень представлена характеристика позитивних і негативних особливостей міжнародної регіональної політики договірного врегулювання обмеження ракетно-ядерних озбро- єнь та визначено перспективи удосконалення міжнародно-правового регулювання недопущення поширення ядерної зброї в умовах сучасних загроз міжнародному без- пековому режиму.

Ключові слова: ракетно-ядерні озброєння, міжнародна безпека, Договір Раротонга, Бангкокський договір, Семипалатинський договір, Пеліндабський договір. міжнародний правовий регіональна політика

Features of the international regional policy of the contractual regulation of the limitation of missile and nuclear weapons

Myronenko Vyacheslav Volodymyrovych

Candidate of Technical Sciences, Senior Researcher

Military and Strategic Research Centre of National Defence University of Ukraine named after Ivan Cherniakhovskyi, Kyiv, Ukraine

The article studies the features of international legal regulation and implementation of the international regional policy of limiting nuclear missile weapons. The provisions of international agreements, their imperative and dispositive features and analysis of the international legal regime of countering the proliferation of nuclear missile weapons in certain regions of the world, in particular in the countries of Central and Southeast Asia, the countries of Oceania, and Africa, are studied. The features of the provisions of the Rarotonga Treaty, the Bangkok Treaty, the Semipalatinsk and Pelindaba Treaties are reflected. It has been proved that the provision of non-proliferation of nuclear missile weapons in these treaties is regulated by: preventing the proliferation of nuclear missile weapons in countries that do not have such types of weapons in their arsenal; counteracting the uncontrolled production of nuclear missile weapons among countries that have such military arsenals; legal prohibitions to prevent the use of nuclear missile weapons. The features of the formation and institutional elements of executive institutions, the purpose of which was to control and monitor compliance with the provisions of these agreements, were studied. The role and significance of these treaties for the formation of a common world architecture to prevent the spread of nuclear weapons is shown.

A complex methodological set of methods is involved, which makes it possible to use a comparative approach in the study of the properties of nuclear energy in the context of its use for peaceful and military purposes while ensuring the international legal regime for the nonproliferation of nuclear missile weapons. The result of the research is a description of the positive and negative features of the international regional policy of the treaty settlement of the limitation of nuclear missile weapons and the prospects for improving the international legal regulation of preventing the spread of nuclear weapons in the face of modern threats to the international security regime.

Key words: nuclear missile weapons, international security, Rarotonga Treaty, Bangkok Treaty, Semipalatinsk Treaty, Pelindaba Treaty.

Вступ

Формування без'ядерного статусу дер- жави у різних регіонах планети проходило під впли- вом різноманітних факторів, головним з яких став фактор надзвичайної шкоди людству та навколиш- ньому середовищу. У цьому контексті актуалізація наукової проблематики дослідження досвіду про- тидії розповсюдженню ракетно-ядерних озброєнь на рівні міждержавних угод є перспективним напря- мом досліджень політики обмеження такого розпо- всюдження щляхом досягнення міжнародного кон- сенсусу. Складність досягнення консенсусу щодо протидії розповсюдженню ракетно-ядерних озбро- єнь спостерігається здебільшого серед провідних країн світу, які вже мають таке озброєння у своєму арсеналі. Проте, досвід політичного врегулювання недопущення поширення ядерної зброї, що реа- лізований у географічній більшості регіонів пла- нети, є актуальним напрямом вивчення успішного досвіду і формує відповідний політичний базис для поширення і удосконалення такої практики на інші країни.

Фокусизація проблематики міжнародної регіо- нальної політики договірного врегулювання обме- ження ракетно-ядерних озброєнь демонструє досвід здебільшого зарубіжних напрацювань, серед яких виділяємо роботи таких дослідників, як А. Ачарія, А. Боутін, П. Глеббєк, А. Таірея, Дж. Сойя, С. Сучаріткул, М. Хамел-Грин та інші. Серед вказаних дослідників сформовано полі- тичні оцінки ролі та значення міжнародних догово- рів регіонального характеру щодо протидії поши- ренню ядерної зброї, проте спільною проблемою даних досліджень слід визнати недостатню комп- лексність характеристики договорів, відсутність узагальнення даної політико-правової практики загалом.

Мета та завдання

Метою даної статті є харак- теристика основних міжнародних договорів регі- онального значення, положення яких спрямовані на протидію поширенню ядерної зброї. Завданням статті є виокремлення характерних регуляторних рис даних договорів та формулювання перспектив удосконалення міжнародно-договірної політики протидії поширенню ракетно-ядерних озброєнь.

Методи дослідження

Під час дослідження було використано цілий комплекс методів з таких наукових сфер, як політологія, міжнародне право та інші. За допомогою методів аналізу і синтезу було досліджено основні функціональні влас- тивості політичних інструментів з недопущення розповсюдження ядерних озброєнь, формально- догматичний метод надав можливість здійснити аналіз положень норм міжнародних договорів, метод аналітичної інтерпритації дозволив сфор- мулювати основні напрями перспектив удоско- налення міжнародно-договірної політики протидії поширенню ракетно-ядерних озброєнь.

Виклад основного матеріалу

Окрім спроб урегулювати безядерність таких окремих природ- них ареалів як океанічне і морське дно, у міжна- родних відносинах набула своєї реалізації тенден- ція щодо ракетно-ядерної демілітаризації цілих світових регіонів, конкретним прикладом чого стало підписання Договору про без'ядерну зону Південної частини Тихого океану. Так 6 серпня 1985 року шістнадцятий Південнотихоокеанський форум, як щорічна зустріч глав урядів тринадцяти незалежних або самоврядних країн південної час- тини Тихого океану, погодився прийняти та від- крити для підписання Договір про без'ядерну зону південної частини Тихого океану. Дата була при- урочена до 40-річчя моменту руйнування Хіросіми атомною бомбою. Ця подія мала велике значення для Форуму, оскільки стала першим офіційним зобов'язанням у сфері ракетно-ядерної безпеки, яке взяли він всі його учасники. Це мало велике значення і в ширшому масштабі, оскільки стало першою міжнародною угодою про контроль над озброєннями у даному світовому регіону. Наразі цей договір підписали десять із тринадцяти членів Форуму. Чотири члени (Острова Кука, Фіджі, Ніуе та Тувалу) ратифікували його. Нова Зеландія здій- снила процедуру ратифікації і після її проходження у парламенті законопроекту про без'ядерну зону, роззброєння та контроль над озброєннями, було закріплено низку положень Договору у внутріш- ньому законодавстві. Договір набув чинності після його ратифікації загалом вісьмома членами Форуму [1].

Даний Договір також має назву Договір Раро- тонга [2], що містить шістнадцять статей, три про- токоли та чотири додатки, зобов'язує сторони, що підписали, забороняти зберігання, випробування та поховання ядерних відходів в юрисдикції сто- рін на суші та в океані. Договір також вимагає від сторін, що його підписали, відмовитися від ведення ядерної війни і забороняє надання допо- моги у веденні такої війни. Але члени можуть самостійно вирішувати, чи дозволяти іноземним ядерним кораблям та військовим літакам викори- стовувати свої гавані та аеропорти.

Договір був заснований на безпосередньому досвіді випробувань ядерної зброї в південній частині Тихого океану і став лише другою ЗСЯО, яка набула чинності в населеному регіоні після Договору Тлателолка в Латинській Америці. Географічне охоплення Договору Раротонга широке і простягається від західного узбережжя Австралії до кордону латиноамериканської ЗСЯО (NWFZ) на сході та від екватора до 60 градусів південної широти, де він зустрічається з кордо- ном зони, встановленою Антарктичним договором (стаття 1(а) Додатка А до Договору Раротонга [3].

Певний район застосування, ймовірно, був заснований на політичних мотивах, а не на право- вих міркуваннях, оскільки великі райони відкритого моря, включені до зони, не підпадають і не можуть підпадати під дію режиму договору, оскільки вони не підпадають під національну юрисдикцію. будь- якої держави. По-друге, той факт, що на півночі зона простягається за межі екватора на дея- ких ділянках і включає виняткові економічні зони Папуа-Нової Гвінеї, Науру та Кирибаті, у той час як виняткова економічна зона біля західного узбе- режжя Австралії не включена, що є юридичною нестиковкою [4, c. 13]. Але з географічного погляду це зрозуміло, адже морські райони, що лежать біля західного узбережжя Австралії, є частиною Індійського океану. Окрім цього, розширення зони, вільної від ядерної зброї, у південній частині Тихого океану до зони дії Договору Тлателолко та Договору про Антарктику випливає з політичного бажання поєднатися з існуючими зонами, вільними від ядерної зброї/військових сил, тоді як юридичне значення цього заходу є незначним.

Договір Раротонга сприяє ядерному нероз- повсюдженню та роззброєнню, запобігаючи розміщенню ядерних озброєнь у південній частині Тихого океану державами-членами (стаття 5). Договір Раротонга суттєво зміцнює на регіональному рівні юридично зобов'язуючі зобов'язання, які його держави-учасниці взяли на себе відповідно до практично універсального Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), не виробляти, не володіти, не купу- вати ядерну зброю та не контролювати її. зброю (стаття 3). Договір Раротонга також включає зобов'язання держав-учасниць щодо запобігання ядерним випробуванням на їх території (стаття 6). Ще однією відмінною рисою Договору є його наголос на запобіганні забруднення навко- лишнього середовища регіону радіоактивними відходами та іншими радіоактивними речови- нами (стаття 7) [2].

Водночас важливим атрибутом регіональних зон, вільних від ядерної зброї, є система контр- олю та перевірки, що використовується в зоні дії договору. Особливості перевірки та контролю Договору Раротонга докладно описані у статтях 8, 9 та 10 Договору, а також у додатках 2 та 4 Дого- вору. Незважаючи на заяву уряду Австралії про те, що Договір Раротонга «сильніший» за Дого- вор Тлателолко, вивчення положень договору про контроль показує, що вони менш суворі та всео- сяжні, ніж відповідні положення Договору Тлате- лолко [5, c. 45]. Як зазначено у статті 8, система контролю Договору Раротонга включає чотири елементи: (а) звіти та обмін інформацією, як Особливості міжнародної регіональної політики договірного врегулювання обмеження... || C. 120-125 це передбачено у статті 9; (b) консультації, як це передбачено Статтею 10 та Додатком 4(1);

c)застосування до мирної ядерної діяльності гарантій МАГАТЕ, як це передбачено у Додатку 2; та (d) процедуру розгляду скарг, як зазначено в Додатку 4. Звіти відповідно до (а) повинні надси- латися директору Південно-Тихоокеанського бюро економічного співробітництва, секретаріату Пів- денно-Тихоокеанського форуму. У статті 9 зазна- чається, що сторони повинні повідомляти «якнай- швидше про будь-яку значну подію в межах їх юрисдикції, що впливає на виконання цього Дого- вору» (пункт 1); що сторони прагнуть інформувати одна одну з питань, що виникають у зв'язку з дого- вором (пункт 2); і що «Директор повинен щорічно звітувати перед Південнотихоокеанським фору- мом про статус цього договору та питання, що виникають у зв'язку з ним» (пункт 3).

Таким чином, Договір про без'ядерну зону Пів- денної частини Тихого океану від 06.08.1985 р. є достатньо ефективним політико-правовим інстру- ментом міжнародно-договірного регулювання виробництва і застосування ракетно-ядерного озброєння з урахуванням незначної чисельності колізій, що створюють можливість відходу від його положень. Водночас потрібно зазначити, що озна- кою ефективності даного договору є наявність організаційно-правового механізму контролю над дотриманням всіма учасниками його положень.

Політика регіональної ядерної безпеки і недо- пущення розробки, поширення і використання ракетно-ядерного озброєння набула свого роз- повсюдження і в інших регіонах планети. Поді- бний міжнародно-правовий безядерний режим встановлено Бангкокським Договором про зону, вільну від ядерної зброї, в Південно-Східній Азії від 15.12.1995 р. [6], який апелює до положень Статуту ООН і визначає зону, яка буде, вільна від ядерної зброї, як найважливіший компонент безпекової міжнародної політики, що сприятиме зміцненню безпеки держав у зоні та зміцненню міжнародного миру та безпеки в цілому.

У положеннях Договору та Протоколу до нього

«Зона, вільна від ядерної зброї, у Південно-Схід- ній Азії» означає район, що включає території всіх держав Південно-Східної Азії, а саме Брунея- Даруссалама, Камбоджі, Індонезії, Лаосу, Філіп- пін, Сінгапуру, Таїланду та В'єтнаму, континен- тальні шельфи та виняткова економічна Малайзія, М'янма, та їх відповідні зони. Вираз «територія» означає сухопутну територію, внутрішні води, територіальне море, архіпелажні води, морське дно та його надра та повітряний простір над ними. Договір та Протокол до нього застосовуються до територій, континентальних шельфів дер- жав-учасниць усередині Зони. Хоча норми щодо забезпечення режиму, передбачені положеннями Договору про зону, вільну від ядерної зброї, у Південно-Східній Азії, не можуть пропонувати абсо- лютну гарантію вжиття негайних тимчасових захо- дів для примусу до негайного припинення будь-якої дії, що порушує положення Договору, вони, проте, забезпечують превентивні попередні кроки, які мають бути здійснені оперативно та ефективно для забезпечення належної міжнародної пильності [7, c. 9]. Такі положення регламентують вжиття коригувальних та превентивних запобіжних захо- дів для пом'якшення, зменшення та стримування збитків, яких може бути завдано навколишньому середовищу зони у наслідок щонайменш ядерних випробувань.

Загалом Бангкокський договір надає імпульсу регіональним підходам до ядерного нерозповсю- дження, з'явившись безпосередньо перед ство- ренням зони, вільної від ядерної зброї, в Африці та ратифікацією Протоколу до Договору про зону, вільну від ядерної зброї, в південній частині Тихого океану всіма п'ятьма заявленими ядерними дер- жавами. Бангкокський договір демонструє тверду відданість країн Південно-Східної Азії глобальним переговорам щодо ядерного нерозповсюдження. Після підписання Договору прем'єр-міністр Таї- ланду Банхам Сілпа-арча зазначив, що Договір допоможе «здійснити внесок у реалізацію Дого- вору про нерозповсюдження ядерної зброї на гло- бальному рівні» [8].

Канадські дослідники [8] вважають, що Бангкок- ський договір може допомогти стримати поширення ядерної зброї в інших частинах Азіатсько-Тихо- океанського регіону. Він виявився особливо сво- єчасним, оскільки підписання Договору довелося на момент, коли прогнозувалося ядерне випробу- вання Індії. АСЕАН використовувала підписання договору, щоб змусити Індію відмовитись від будь- яких випробувань. У цьому контексті Аджит Сінгх, генеральний секретар АСЕАН, заявив про незгоду групи з проведенням ядерних випробувань будь- якою державою, включаючи Індію. У той час, коли і Індія, і Пакистан підтримують Азіатсько-Тихо- океанське співробітництво в галузі безпеки (Індія вже висловила зацікавленість у цьому), кампанія АСЕАН проти поширення ядерної зброї могла б допомогти перешкодити гонці ядерних озброєнь на субконтиненті. Погоджуємося із вченими [8] у тому, що хоча перспектива залишається дале- кою, Бангкокський договір може також стимулю- вати підготовку і укладення аналогічної угоди для Північно-Східної Азії.

Продовженням даної регіональної політики недопущення розповсюдження ядерної зброї став Договір про зону, вільної від ядерної зброї, в Центральній Азії (ЦАЗСЯО), який є юридично зобов'язуючим зобов'язанням держав Централь- ної Азії (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан) не виробляти, не купувати і не володіти ядерною зброєю. Договір був підписаний 8 вересня 2006 року на колиш- ньому Семипалатинському ядерному полігоні в Казахстані, звідси й неофіційна назва Дого- вору Семипалатинський договір [9]. Згодом дого- вір був ратифікований усіма п'ятьма державами Центральної Азії та набув чинності 21 березня 2009 року. Створення зони стало результатом колективних зусиль усіх п'яти держав Централь- ної Азії у їхньому спільному прагненні забезпе- чити безпеку, стабільність та мир у регіоні, вирі- шити екологічні проблеми та створити необхідні умови для регіонального розвитку та стабіль- ності. Держави-учасниці ЦАЗСЯО добровільно та недвозначно зобов'язалися заборонити виробництво, придбання та розміщення на своїй території ядерної зброї та її компонентів чи інших ядерних вибухових пристроїв. Контроль за договором здійснюється МАГАТЕ, оскільки держави-учасниці ЦАЗСЯО зобов'язані укласти з МАГАТЕ як угоду про всеосяжні гарантії, так і додатковий протокол. Договір також вимагає від держав-учасниць діяти відповідно до Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ) та «підтримувати ефективні стандарти фізичного захисту ядерних матеріалів, об'єктів та обладнання» [9].

Слід зазначити, що Семипалатинський договір має низку особливостей. Ця зона є єдиною з існу- ючих зон, що повністю розташована в північній півкулі, в районі, що не має виходу до моря, що безпосередньо межує з двома державами, що володіють ядерною зброєю. ЦАЗСЯО - єдина зона, де в минулому не лише випробовувалося, а й активно розгорталася ядерна зброя. Ідея створення зони виникла у вересні 1997 року на міжнародній конференції «Центральна Азія - зона, вільна від ядерної зброї» у Ташкенті, Узбе- кистан. Церемонія підписання Договору про зону відбулася у 2006 році у місті Семипалатинськ, Казахстан, де у 1991 році було закрито один із найбільших у світі ядерних полігонів. З того часу Киргизька Республіка офіційно призначена депозитарієм Договору [9]. Вважаємо цей Дого- вір достатньо ефективним інструментом між- народно-договірного регулювання виробництва і застосування ракетно-ядерного озброєння з ура- хуванням наявності механізмів контролю та без- апеляційності формулювань його положень щодо гарантій безядерності.

Водночас у іншому регіоні планети - у Африці, також осмислення лідерами держав глобальності небезпеки наявності ракетно-ядерних озброєнь призвело до укладення Договору про зону, вільну від ядерної зброї, в Африці від 11.04.1996 р.

Договір про зону, вільну від ядерної зброї, в Африці, також відомий як Пеліндабський договір, став результатом 32-річних зусиль щодо звільнення Африки від ядерної зброї [10]. Договір та Протоколи відповідають усім семи міжнародним крите- ріям, встановленим для підтримки будь-якої про- понованої зони, вільної від ядерної зброї. Він був обговорений і прийнятий під егідою ОАЄ та Орга- нізації Об'єднаних Націй у Пеліндабі, Південна Африка, 2 червня 1995 р. Нігерія підписала дого- вір 11 квітня 1996 р. і ратифікувала його 18 червня 2001 р. Договір з трьома додатковими протоко- лами стабільності на африканському континенті за рахунок запобігання гонці ядерних озброєнь в Африці та проникнення ядерної зброї державами поза регіоном до Африки, а також є інструментом захисту навколишнього середовища, заборо- няючи поховання радіоактивних відходів у зоні. Договір забороняє, серед іншого, виробництво, накопичення запасів, придбання, випробування, володіння або розміщення ядерних вибухових при- строїв, а також допомогу іншим у такій діяльності або пошук чи отримання допомоги у такій діяль- ності, заохочення поховання радіоактивних від- ходів та інших радіоактивних матеріалів у межах своєї зони дії, будь-який збройний напад на ядерні установки в зоні. Він вимагає від Сторін підтриму- вати найвищі стандарти фізичного захисту ядер- них матеріалів, установок та обладнання, сприяти, серед іншого, мирній ядерній діяльності та переві- рці їх використання у мирних цілях. Договір ство- рює Африканську комісію з ядерної енергії для контролю за дотриманням та сприяння мирному використанню ядерної енергії [11]. Даний договір є важливою складовою забезпечення міжнародної безпеки у планетарному контексті з урахуванням підвищеної конфліктності держав на африкан- ському континенті.

Висновки

Таким чином, регіональна політика міжнародно-договірного регулювання виробни- цтва і застосування ракетно-ядерного озброєння представлена сукупністю міжнародних угод, поло- ження яких мпрямовані на: 1) недопущення розпо- всюдження ракетно-ядерних озброєнь у країнах, які не мають такі види озброєнь у своєму арсе- налі; 2) недопущення безконтрольного виробни- цтва ракетно-ядерних озброєнь серед країн, котрі мають у своєму розпорядженні подібні воєнні арсе- нали; 3) недопущення застосування ракетно-ядер- них озброєнь, зокрема проти країн, які не мають на озброєнні подібні засоби масового ураження. З огляду на вищезазначене, слід резюмувати, що спільним недоліком комплексу міжнародно-пра- вових актів є характерна для норм міжнародного права структурно-функціональна особливість - відсутність відповідальності держави-порушника. Формування концептуальних засад міжнародно- правового регулювання відповідальності держав за порушення регіональних міжнародних договорів щодо дотримання без'ядерного статусу є важли- вим перспективним напрямом подальших дослі- джень.

ЛІТЕРАТУРА:

1.Tairea A. An assessment of the South Pacific nuclear free zone treaty. 1986. URL: https:// scholarspace.manoa.hawaii.edu/server/api/core/ bitstreams /164ab60c-b191-4694-a44a-8ce6b735fb02/ content

2.The Treaty of Rarotonga, the South Pacific Nuclear Free Zone Treaty, opened for signature on 6 August 1985 and entered into force on 11 December 1986. United Nations Platform for Nuclear-Weapon-Free Zones. URL: https://www.un.org/nwfz/content/treaty- rarotonga

3.South Pacific Nuclear Free Zone Treaty (with annexes). Concluded at Rarotonga on 6 August 1985. URL: https://treaties.un.org/doc/Publication/UNTS/Vol- ume%201445/volume-1445-I-24592-English.pdf

4.Glebbeek P. «South Pacific nuclear free zone Treaty: a lost battle against the superpowers?» Working Papers - General Series 73. International Institute of Social Studies of Erasmus University Rotterdam. The Hague. 1990. 34 р. URL: https://ideas.repec.org/p/ems/ euriss/18836.html

5.Hamel-Green M. The South Pacific Nuclear Free Zone Treaty. Australian National University. 1990. 205 p.

6.Treaty on the southeast asia nuclear-weapon- free zone (Bangkok Treaty). URL: https://www.legal- tools.org/doc/b5518d/pdf/

7.Sucharitkul S. «Southeast Asia Nuclear Weapon- Free Zone». SEAPOL Workshop: Ocean Governance and System Compliance in the Asia-Pacific Context. (Rayong, Thailand, December 9-11, 1997). Thailand. 1997. 10 р. URL: http://digitalcommons.law.ggu.edu/ pubs/563

8.Acharya A., Boutin J.D. K. The Southeast Asia Nuclear Weapon-Free Zone Treaty. Security Dialogue.1998. vol. 29. No. 2. pp. 219-230.

9.Central Asian Nuclear-Weapon-Free Zone Treaty. United Nations Platform for Nuclear-Weapon- Free Zones. URL: https://www.un.org/nwfz/content/ treaty-nuclear-weapon-free-zone-central-asia

10.2005 Review conference of the parties to the treaty on the Nonproliferation of nuclear weapons (United Nations) NPT/CONF.2005/57 (Part II). URL: https://doc- uments-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N05/472/39/ IMG /N0547239.pdf?OpenElement

11.Soja R. J. African Nuclear-Weapon-Free- Zone Treaty (The Pelindaba Treaty): Nigerian Status and the Journey so far. 2022. URL: https://www. researchgate.net/publication/362175771_African_ Nuclear_Weapon_Free_Zone_Treaty_The_Pelind- aba_Treaty_Nigerian_Status_and_the_Journey_ so_far

REFERENCES:

1.Tairea A. (1986) An assessment of the South Pacific nuclear free zone treaty. URL: https:// scholarspace.manoa.hawaii.edu/server/api/core/ bitstreams/ 164ab60c-b191-4694-a44a-8ce6b735fb02/ content [in English].

2.The Treaty of Rarotonga, the South Pacific Nuclear Free Zone Treaty, opened for signature on 6 August 1985 and entered into force on 11 December 1986. United Nations Platform for Nuclear-Weapon-Free Zones. URL: https://www.un.org/nwfz/content/treaty- rarotonga [in English].

3.South Pacific Nuclear Free Zone Treaty (with annexes). Concluded at Rarotonga on 6 August 1985. URL: https://treaties.un.org/doc/Publication/UNTS/ Volume%201445/volume-1445-I-24592-English.pdf [in English].

4.Glebbeek P. (1990) «South Pacific nuclear free zone Treaty: a lost battle against the superpowers?» Working Papers - General Series 73. International Institute of Social Studies of Erasmus University Rotterdam. The Hague. 34 р. URL: https://ideas.repec. org/p/ems/euriss/18836.html [in English].

5.Hamel-Green M. (1990) The South Pacific Nuclear Free Zone Treaty. Australian National University. 205 p. [in English].

6.Treaty on the southeast asia nuclear-weapon- free zone (Bangkok Treaty). URL: https://www.legal- tools.org/doc/b5518d/pdf/ [in English].

7.Sucharitkul S. (1997) «Southeast Asia Nuclear Weapon-Free Zone». SEAPOL Workshop: Ocean Governance and System Compliance in the Asia-Pacific Context. Thailand. 10 р. URL: http://digitalcommons.law. ggu.edu/pubs/563 [in English].

8.Acharya A., Boutin J.D. K. (1998) The Southeast Asia Nuclear Weapon-Free Zone Treaty. Security Dialogue. vol. 29. No. 2. pp. 219-230. [in English].

9.Central Asian Nuclear-Weapon-Free Zone Treaty. United Nations Platform for Nuclear-Weapon-Free Zones. URL: https://www.un.org/nwfz/content/treaty- nuclear-weapon-free-zone-central-asia [in English].

10.2005 Review conference of the parties to the treaty on the Nonproliferation of nuclear weapons (United Nations) NPT/CONF.2005/57 (Part II). URL: https:// documents-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N05/472/39/ IMG /N0547239.pdf?OpenElement [in English].

11.Soja R. J. (2022) African Nuclear-Weapon-Free- Zone Treaty (The Pelindaba Treaty): Nigerian Status and the Journey so far. URL: https://www.researchgate. net/publication/362175771_African_Nuclear_Weapon_ Free_Zone_Treaty_The_Pelindaba_Treaty_Nigerian_ Status_and_the_Journey_so_far [in English].

Размещено на Allbest.ru