Проблема узгодження регіональної політики в сфері культури та релігії в Україні: методи, інструменти та практики нового публічного менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема узгодження регіональної політики в сфері культури та релігії в Україні: методи, інструменти та практики нового публічного менеджменту

Зубчик Олег Анатолійович, доктор наук з державного управління, доцент, професор кафедри державного управління, Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ

Венгер-Рущенко Єлизавета Володимирівна, аспірантка кафедри державного управління, Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ,

Анотація

Дослідження присвячене аналізу проблеми узгодження в публічному управлінні на прикладі регіональної політики у сфері культури та релігії в Україні. Проблема узгодження полягає в тому, що різні суб'єкти публічного управління (органи влади, громадські організації, бізнес, наукова спільнота тощо) мають різні інтереси, цілі, погляди та очікування від державної політики та її реалізації. Ця проблема потребує пошуку компромісів, консенсусу та співпраці між зацікавленими сторонами, а також врахування суспільних потреб та інтересів.

Метою дослідження є визначення особливостей, викликів та шляхів узгодження регіональної політики у сфері культури та релігії в Україні, а також розробка рекомендацій для підвищення ефективності та легітимності цієї політики. Для досягнення мети були поставлені такі завдання, як проаналізувати теоретичні та методологічні засади проблеми узгодження в публічному управлінні, а також досвід європейських країн у розв'язання цієї проблеми; дослідити стан, проблеми та перспективи розвитку регіональної політики у сфері культури та релігії в Україні, а також виявити основні зацікавлені сторони та їх інтереси; використати методи та інструменти нового публічного менеджменту для аналізу та узгодження регіональної політики у сфері культури та релігії в Україні, а також для розробки стратегій та сценаріїв її реалізації.

Дослідження базується на таких методах, як аналіз документів, порівняльний аналіз, кейс -стаді, експертне опитування та SWOT-аналіз. Основними джерелами інформації є нормативно-правові акти, статистичні дані, наукова література, ЗМІ, інтернет-ресурси та експертні оцінки.

Дослідження показало, що проблема узгодження в публічному управлінні є складною та важливою, оскільки вона впливає на ефективність та легітимність державної політики. У сфері культури та релігії ця проблема має особливу актуальність та складність, оскільки вона стосується різних аспектів суспільного життя, таких як ідентичність, толерантність, свобода совісті, міжетнічні та міжконфесійні відносини, державно-церковна політика тощо. регіональна політика публічне управління

Регіональна політика у сфері культури та релігії в Україні знаходиться на етапі формування та розвитку, але вже має ряд проблем та викликів, таких як нерівність, конфліктність, маніпуляції, недостатність ресурсів, низька якість та доступність культурних послуг тощо. Для розв'язання цих проблем необхідно розробляти та реалізовувати ефективну регіональну політику у сфері культури та релігії, яка б враховувала специфіку та потенціал кожного регіону, а також сприяла діалогу, співпраці та узгодженню між різними зацікавленими сторонами.

Автори пропонують використовувати методи та інструменти нового публічного менеджменту, які дозволяють застосовувати ринкові механізми, принципи та інструменти менеджменту в публічному секторі з метою підвищення його ефективності, продуктивності, економічності та відповідальності. Зокрема, деволюція та децентралізація влади передбачають передачу більшої відповідальності та ресурсів до регіонів та громад, а також забезпечення більшої автономії та гнучкості публічних організацій. Менеджеризація передбачає встановлення конкретних цілей, показників, термінів та винагород для публічних менеджерів та організацій, а також використання конкурентних та контрактних механізмів для надання публічних послуг. Маркетизація та конкуренція передбачають введення ринкових принципів та механізмів в публічному секторі, таких як ціноутворення, вільний вибір, приватизація, аутсорсинг, партнерство з приватним сектором.

На основі дослідження були сформульовані такі висновки та пропозиції, як розробка та впровадження комплексної та послідовної стратегії, яка б враховувала національні та міжнародні пріоритети, а також специфіку та потенціал кожного регіону, базування на принципах демократії, правової держави, свободи совісті, толерантності, рівності, солідарності, партнерства та відповідальності, сприяння розвитку культурної різноманітності, міжрелігійного діалогу, креативності, інноваційності, культурної спадщини, культурного туризму та інших сфер культурної діяльності, забезпечення ефективного використання та розподіл ресурсів, а також моніторинг, оцінку та звітність щодо її результатів та впливу.

Ключові слова:узгодження, публічне управління, регіональна

політика, культура, релігія, Україна, новий публічний менеджмент, механізми державного управління, стратегії.

Zubchyk Oleh Anatoliiovych Doctor of Science in Public Administration, Associate Professor, Professor of the Department of Public Administration, Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

Wenger-Rushchenko Yelyzaveta Volodymyrivna Graduate student of the Department of Public Administration Educational and Scientific Institute of Public Administration and Civil Service, Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv

THE PROBLEM OF COORDINATION OF REGIONAL POLICY IN THE SPHERE OF CULTURE AND RELIGION IN UKRAINE: METHODS, TOOLS AND PRACTICES OF THE NEW PUBLIC

MANAGEMENT

Abstract. The research is devoted to the analysis of the problem of coordination in public administration on the example of regional policy in the field of culture and religion in Ukraine. The problem of coordination lies in the fact that different subjects of public administration (authorities, public organizations, business, scientific community, etc.) have different interests, goals, views and expectations from the state policy and its implementation. This problem requires finding compromises; consensus and cooperation between the interested parties, as well as taking into account the social needs and interests.

The aim of the research is to determine the features, challenges and ways of coordination of regional policy in the field of culture and religion in Ukraine, as well as to develop recommendations for improving the efficiency and legitimacy of this policy. To achieve the goal, the following tasks were set: to analyze the theoretical and methodological foundations of the problem of coordination in public administration, as well as the experience of European countries in solving this problem; to study the state, problems and prospects of development of regional policy in the field of culture and religion in Ukraine, as well as to identify the main interested parties and their interests; to use the methods and tools of new public management for analysis and coordination of regional policy in the field of culture and religion in Ukraine, as well as for development of strategies and scenarios of its implementation.

The research is based on such methods as document analysis, comparative analysis, case study, expert survey and SWOT analysis. The main sources of information are normative-legal acts, statistical data, scientific literature, media, internet resources and expert assessments.

The research showed that the problem of coordination in public administration is complex and important, as it affects the efficiency and legitimacy of state policy. In the field of culture and religion, this problem has a special relevance and complexity, as it relates to different aspects of social life, such as identity, tolerance, freedom of conscience, interethnic and interreligious relations, state-church policy, etc.

Regional policy in the field of culture and religion in Ukraine is at the stage of formation and development, but already has a number of problems and challenges, such as inequality, conflict, manipulation, lack of resources, low quality and accessibility of cultural services, etc. To solve these problems, it is necessary to develop and implement an effective regional policy in the field of culture and religion, which would take into account the specificity and potential of each region, as well as promote dialogue, cooperation and coordination between different interested parties.

The authors suggest using the methods and tools of new public management, which allow applying market mechanisms, principles and tools of management in the public sector with the aim of increasing its efficiency, productivity, economy and accountability. In particular, devolution and decentralization of power imply the transfer of more responsibility and resources to the regions and communities, as well as ensuring greater autonomy and flexibility of public organizations. Managerialization implies setting specific goals, indicators, deadlines and rewards for public managers and organizations, as well as using competitive and contractual mechanisms for providing public services. Marketization and competition imply the introduction of market principles and mechanisms in the public sector, such as pricing, free choice, privatization, outsourcing, partnership with the private sector.

Based on the research, the following conclusions and proposals were formulated, such as the development and implementation of a comprehensive and consistent strategy, which would take into account national and international priorities, as well as the specificity and potential of each region, basing on the principles of democracy, rule of law, freedom of conscience, tolerance, equality, solidarity, partnership and accountability, promoting the development of cultural diversity.

Keywords: coordination, public administration, regional policy, culture, religion, Ukraine, new public management, state administration mechanisms, strategies.

Постановка проблеми

Питання узгодження регіональної політики в культурно-релігійній сфері є актуальним і складним, оскільки стосується різних інтересів, цінностей та ідентичностей громадян. Як проблема публічного управління ця проблема постає в умовах посилення децентралізації, коли місцева влада має більше повноважень і ресурсів для розвитку культурної сфери на своїй території. З одного боку, це сприяє урізноманітненню та інноваційності культурних проєктів, залученню громадян та партнерів до їх реалізації, створенню позитивного іміджу та бренду території. З іншого боку, ризик нерівності, конфліктів і маніпуляцій у культурно-релігійній сфері виникає тоді, коли не враховуються інтереси й потреби різних груп населення, особливо меншин, не забезпечується дотримання морально-етичних, релігійних і правових норм. Розв'язання проблеми узгодження в публічному управлінні, зокрема, узгодження регіональної політики в культурно-релігійній сфері, вимагає застосування різних методів та інструментів, таких як діалог, консультація, партнерство, медіація, арбітраж, регулювання, контроль тощо. Розглядається, які можливості для розв'язання проблеми узгодження враховуючи використання вказаних методів та інструментів має новий публічний менеджмент.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Узагальнюючи проаналізовані останні дослідження та публікації щодо проблеми узгодження в регіональній політиці у сфері культури та релігій, варто відзначити, що усі ці дослідження мають свої особливості кута погляду - історичний, політологічний, економічний, культурологічний, соціологічний тощо. Наприклад, дослідження під назвою «Культурна політика України: національна модель у європейському контексті», яке було опубліковано Національним інститутом стратегічних досліджень у 2012 році (Здіорук С. І., Литвиненко О. М., Розумна О. П.)[1], це аналітична доповідь, у якій розглядається європейський досвід сприяння розвитку культури національними урядами та міжнародними інституціями, а також пропонується концептуальне бачення основних напрямів культурної політики, які б найкраще відповідали потребам українського народу відповідно до світових тенденцій. Особливу увагу в дослідженні приділено ролі та місцю культури в сучасному суспільстві, можливостям, які вона створює для соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, національної консолідації та просування інтересів Української держави на міжнародній арені. Історичне дослідження «Аналіз державної політики у сфері культури в Україні (1991 -2001)» опубліковано журналом «Теорія і практика правознавства» у 2015 році (Скрипчук Г.В., 2015) [2], показує, що проблема координації в державному управлінні є складною та важливою, оскільки впливає на ефективність та легітимність державної політики. У культурно - релігійній сфері ця проблема має особливу актуальність і складність, оскільки стосується різних аспектів суспільного життя, таких як ідентичність, толерантність, свобода совісті, міжетнічні та міжрелігійні відносини, державно-церковна політика тощо. Дослідження «Децентралізація у сфері культури: досвід ефективної реформи європейських країн для України» опубліковано журналом «Інвестиції: практика та досвід» у 2018 році [3]³, аналізує результати реформи децентралізації у сфері культури в Україні, спрямованої на передачу більшої відповідальності та ресурсів регіонам і громадам, а також на забезпечення більшої автономії та гнучкості громадських організацій. Особливу увагу в дослідженні приділено забезпеченню рівного доступу населення до культурних заходів та послуг. Презентація результатів соціологічного дослідження «Релігія і Церква в українському суспільстві» (Разумков Центр, 2020), яке було проведене з 4 по 9 жовтня 2019 року Центром Разумкова спільно з Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні, описує релігійну ситуацію в Україні, основні релігійні групи та течії, державно-церковні відносини, правову базу та соціальну роль релігії [4]. Дослідження показує, що зміна державного статусу України призвел а не лише до трансформації системи державно-конфесійних відносин, а й до інтенсивної інтеграції релігійної та політичної сфер. У дослідженні «Культурна дипломатія: стан, проблеми, перспективи. Аналітична доповідь», (Розумна О.П., НІСД, 2016) [5] показано роль та місце культури в зовнішній політиці України, а також аналізуються основні стратегії, інструменти та результати культурної дипломатії, які спрямовані на підвищення міжнародного іміджу та престижу України, а також на розвиток культурного співробітництва та діалогу з іншими країнами. Дослідження показує, що культурна дипломатія є важливим інструментом підтримання національної безпеки, ідентичності та інтересів України в умовах гібридної війни та глобалізації.

Також, варто узагальнити кілька важливих питань, які досліджуються нашими сучасниками - це, зокрема, проблема динаміки та структури релігійного розмаїття в Україні, які наголошують, що зміна державного статусу України призвела не тільки до трансформації системи державно - конфесійних відносин, але й до інтенсивної інтеграції релігійної та політичної сфер [6; 7]. Це проблема узгодження в публічному управлінні на прикладі регіональної політики у сфері культури та релігії в Україні. Це проблема впливу пандемії COVID-19 на сферу культури в Україні, а також виклики та можливості, які виникли для культурної політики в цих умовах. Це також і внесок релігійних організацій у формування та збереження культурної різноманітності в Україні, а також у підтримання міжрелігійного діалогу та співробітництва. Це також стан, проблеми та перспективи розвитку культурної політики регіонів України, а також її вплив на соціально - економічний розвиток країни та її регіонів [7; 8].

Метою дослідження є визначення особливостей, викликів та шляхів узгодження регіональної політики у сфері культури та релігії в Україні, а також розробка рекомендацій для підвищення ефективності та легітимності цієї політики. Для досягнення мети були поставлені завдання проаналізувати теоретичні та методологічні засади проблеми узгодження в публічному управлінні, а також досвід європейських країн у розв'язання цієї проблеми; дослідити стан, проблеми та перспективи розвитку регіональної політики у сфері культури та релігії в Україні, використати методи та інструменти нового публічного менеджменту для аналізу та узгодження регіональної політики у сфері культури та релігії в Україні для розробки стратегій та сценаріїв її реалізації.

Основні методи цього дослідження - це аналіз документів, порівняльний аналіз, кейс-стаді, експертне опитування, SWOT -аналіз. Аналіз документів використано для вивчення та оцінки нормативно -правових актів, стратегічних документів, статистичних даних, наукової літератури, ЗМІ, інтернет -ресурсів та інших джерел інформації, що стосуються регіональної політики у сфері культури та релігії. Цей метод дозволяє виявити основні цілі, принципи, напрями, механізми, проблеми та результати цієї політики, а також порівняти її з міжнародними стандартами та практиками. Порівняльний аналіз використано для вивчення регіональної політики у сфері культури та релігії в різних регіонах України, а також в інших країнах, що мають схожі чи відмінні умови та досвід. Виявлено особливості, сильні та слабкі сторони, можливості та загрози, схожості та відмінності, а також передові та негативні приклади регіональної політики у сфері культури та релігії. Кейс -стаді застосовано для дослідження конкретних ситуацій, подій, проєктів, ініціатив, які пов'язані з регіональною політикою у сфері культури та релігії. Цей метод дозволяє детально та глибоко аналізувати причини, процеси, учасників, результати та наслідки регіональної політики у сфері культури та релігії. Здійснене експертне опитування дозволило зібрати та проаналізувати думки, оцінювання, пропозиції та рекомендації фахівців, які мають знання та досвід у сфері регіональної політики в сфері культури та релігії. SWOT -аналіз допоміг визначити сильні та слабкі сторони, можливості та загрози регіональної політики у сфері культури та релігії.

Виклад основного матеріалу

Новий публічний менеджмент (НПМ) - це концепція публічного управління, яка передбачає застосування ринкових механізмів, принципів та інструментів менеджменту в публічному секторі з метою підвищення його ефективності, продуктивності, економічності та відповідальності [9] НПМ виник у кінці XX століття як відповідь на кризу бюрократичної моделі публічного управління, яка характеризувалася жорсткою ієрархією, централізацією, формалізацією, надмірним регулюванням та низькою адаптивністю до змін [10].

Однією з проблем, яку НПМ намагається вирішити, є проблема узгодження в публічному управлінні. Ця проблема полягає в тому, що різні суб'єкти публічного управління (органи влади, громадські організації, бізнес, наукова спільнота тощо) мають різні інтереси, цілі, погляди та очікування від державної політики та її реалізації [11]. Ця проблема потребує пошуку компромісів, консенсусу та співпраці між зацікавленими сторонами, а також врахування суспільних потреб та інтересів.

Надамо наше, прийняте у цьому дослідженні розумінні проблеми узгодження. Проблема узгодження в публічному управлінні - це проблема, яка виникає, коли різні суб'єкти публічного управління (органи влади, громадські організації, бізнес, наукова спільнота тощо) мають різні інтереси, цілі, погляди та очікування від державної політики та її реалізації. Розв'язання цієї проблеми потребує пошуку компромісів, консенсусу та співпраці між зацікавленими сторонами, а також, врахування суспільних потреб та інтересів [12].

Проблема узгодження в публічному управлінні є складною та багатогранною, оскільки вона стосується різних сфер публічної діяльності, таких як політика, економіка, соціальна сфера, екологія, культура, релігія тощо. Також ця проблема залежить від рівня публічного управління (центрального, регіонального, місцевого), а також від форми державного устрою (унітарна, федеративна, конфедеративна тощо). Вона вимагає застосування різних методів та інструментів, таких як діалог, консультація, партнерство, медіація, арбітраж, регулювання, контроль тощо [13].

Разом з тим, НПМ пропонує такі методи та інструменти для розв'язання проблеми узгодження в публічному управлінні, зокрема, як деволюція, менеджеризація, маркетизація. Деволюція та децентралізація влади передбачають передачу більшої відповідальності та ресурсів до регіонів та громад, а також забезпечення більшої автономії та гнучкості публічних організацій [14]. Це дозволяє враховувати специфіку та потенціал кожного регіону, а також залучати громадян до участі в публічному управлінні. Менеджеризація та контрактизація передбачають встановлення конкретних цілей, показників, термінів та винагород для публічних менеджерів та організацій, а також використання конкурентних та контрактних механізмів для надання публічних послуг [15]. Це дозволяє підвищити результативність та відповідальність в публічному управлінні. Маркетизація та конкуренція, які передбачають введення ринкових принципів та механізмів в публічному секторі, таких як ціноутворення, вільний вибір, приватизація, аутсорсинг, партнерство з приватним сектором тощо. Це дозволяє підвищити ефективність та економічність в публічному управлінні.

Розглянемо детальніше, які можливості має концепція Нового публічного менеджменту для розв'язання цієї проблеми. Новий публічний менеджмент є однією з концепцій публічного управління, яка спрямована на підвищення ефективності, продуктивності та економічності публічного сектору за допомогою ринкових механізмів, принципів та інструментів менеджменту [16]. НПМ може застосовувати різні методи та інструменти для розв'язання проблеми узгодження регіональної політики у сфері культури та релігії. Зокрема, діалог, консультація та партнерство як форми взаємодії між державою та суспільством, які дозволяють обмінюватися інформацією, думками та пропозиціями, а також спільно розробляти та реалізовувати публічні програми та проєкти у сфері культури та релігії. Ці форми сприяють збільшенню довіри, відповідальності та прозорості в публічному управлінні. Наприклад, в Нідерландах діє система «пактів», яка передбачає укладання договорів між державою та різними секторами суспільства (наприклад, бізнесом, освітою, охороною здоров'я тощо) щодо спільних цілей та завдань [17]. Медіація та арбітраж, як методи вирішення конфліктів та суперечок у сфері культури та релігії, які передбачають залучення незалежних та нейтральних посередників, які допомагають сторонам досягти взаємовигідного рішення. Ці методи допомагають зберегти добрі відносини між сторонами, а також знизити витрати часу та коштів на судові процеси. Наприклад, у Швейцарії діє Центр медіації та арбітражу у сфері культури, який надає послуги з вирішення спорів між художниками, організаторами, спонсорами, меценатами тощо [18]. Регулювання та контроль діють як інструменти забезпечення дотримання морально-етичних, релігійних та правових норм у сфері культури та релігії, а також захисту прав та свобод громадян. Для цього необхідно здійснювати експертну оцінку мистецького продукту, аби не допустити порушення цих норм, а також вирішувати можливі конфлікти та суперечки за допомогою діалогу, медіації та компромісу [19]. Наприклад, в Ірландії діє Рада з питань культури та релігії, яка має за мету сприяти розвитку культурної різноманітності та міжрелігійному діалогу, а також надавати консультації та рекомендації з питань культури та релігії [20].

Ось деякі кейси проблеми узгодження в публічному управлінні, які можна проаналізувати на прикладі України. Проблема узгодження інтересів центральної та місцевої влади в рамках реформи децентралізації, яка передбачає передачу більшої відповідальності та ресурсів до регіонів та громад. Ця проблема потребує забезпечення ефективного механізму координації, контролю та зворотного зв'язку між різними рівнями влади, а також врахування специфіки та потенціалу кожного регіону [21]. Проблема узгодження інтересів держави та громадянського суспільства у сфері публічних комунікацій, яка передбачає забезпечення своєчасної, зрозумілої, правдивої та неупередженої інформації про діяльність органів публічної влади, а також залучення громадськості до участі в публічному управлінні. Ця проблема потребує застосування ефективних комунікаційних стратегій, інструментів та каналів, а також підвищення довіри та відповідальності в публічному управлінні [22]. Проблема узгодження інтересів різних секторів суспільства (бізнесу, освіти, охорони здоров'я, культури тощо) в рамках реалізації публічних програм та проєктів, яка передбачає забезпечення доступу до культури, сталого розвитку економіки, соціальної безпеки, кібербезпеки тощо. Ця проблема потребує встановлення конкретних показників та цілей для різних галузей державної діяльності, а також налагодження співпраці та партнерства між державою та суспільством [23].

Отже, проблема узгодження в публічному управлінні є складною та важливою, оскільки вона впливає на ефективність та легітимність державної політики. Успішні держави розв'язують цю проблему за допомогою різних методів та інструментів, які дозволяють забезпечити взаємодію, співпрацю та консенсус між різними суб'єктами публічного управління. Деякі з цих методів та інструментів такі, як застосування принципу субсидіарності, використання діалогу, консультації та партнерства, застосування моніторингу, оцінки та звітності.

Застосування принципу субсидіарності, який передбачає, що рішення приймаються на найнижчому можливому рівні влади, який здатний ефективно розв'язувати проблему, а вищі рівні влади надають допомогу та підтримку. Цей принцип допомагає збалансувати інтереси центральної та місцевої влади, а також залучити громадян до участі в публічному управлінні. Наприклад, в Європейському Союзі цей принцип закріплений в Договорі про Європейський Союз [24].

Використання діалогу, консультації та партнерства як форм взаємодії між державою та суспільством, які дозволяють обмінюватися інформацією, думками та пропозиціями, а також спільно розробляти та реалізовувати публічні програми та проєкти. Ці форми сприяють збільшенню довіри, відповідальності та прозорості в публічному управлінні. Наприклад, в Нідерландах діє система «пактів», яка передбачає укладання договорів між державою та різними секторами суспільства (наприклад, бізнесом, освітою, охороною здоров'я тощо) щодо спільних цілей та завдань [25].

Застосування моніторингу, оцінки та звітності як інструментів контролю та корекції публічної політики, які дозволяють вимірювати її результати, виявляти сильні та слабкі сторони, а також забезпечувати зворотний зв'язок та обґрунтовані рекомендації. Ці інструменти допомагають підвищити якість та ефективність публічної політики, а також забезпечити її відповідність суспільним потребам та інтересам. Наприклад, в США діє система «performance management», яка передбачає встановлення конкретних показників та цілей для різних галузей державної діяльності, а також регулярне відстеження та оцінювання їх досягнення [26].

Для узгодження регіональної політики у сфері культури та релігії пропонується використовувати такі методи та інструменти, як аналіз та прогнозування, координація та консолідація, мотивація та стимулювання.

Аналіз та прогнозування, які передбачають вивчення та оцінку ситуації, потреб, проблем, можливостей та ризиків в регіонах, а також розробку сценаріїв та стратегій розвитку регіональної політики. Ці методи допомагають обґрунтувати та обрати оптимальні варіанти рішень, а також враховувати динаміку та перспективи територіального розвитку. Наприклад, в Європейському Союзі діє система регіональних показників, яка дозволяє порівнювати та аналізувати рівень розвитку регіонів за різними критеріями, такими як ВВП на особу, безробіття, інновації, освіта, екологія тощо [27].

Координація та консолідація, які передбачають забезпечення взаємозв'язку, взаємодії та співпраці між різними рівнями влади, секторами економіки, соціальними групами та іншими зацікавленими сторонами в процесі формування та реалізації регіональної політики. Ці методи допомагають забезпечити єдність та цілісність державної політики, а також врахувати інтереси та потреби різних регіонів. Наприклад, в Україні діє Рада регіонів, яка є консультативним органом при Президенті України, який здійснює координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань регіонального розвитку [28].

Мотивація та стимулювання, які передбачають використання різних заходів та механізмів, які спонукають регіони до активної участі в регіональній політиці, а також до підвищення їх конкурентоспроможності та інноваційності. Ці методи допомагають підвищити ефективність та результативність регіональної політики, а також розвивати потенціал та ініціативу регіонів. Наприклад, в Польщі діє система конкурсного розподілу фінансових ресурсів між регіонами, яка базується на оцінці якості та ефективності регіональних проєктів [29].

Законодавче регулювання, яке передбачає прийняття та виконання нормативно-правових актів, які гарантують рівність та захист прав та свобод громадян у сфері культури та релігії, а також визначають статус та компетенції релігійних організацій. Наприклад, в Україні діє Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації»[30], який встановлює основні засади державно-церковних відносин, а також Закон України «Про культуру», який визначає принципи державної політики в галузі культури [31].

Консультативні та експертні органи, які здійснюють аналіз, оцінку, рекомендації та моніторинг ситуації у сфері культури та релігії, а також сприяють діалогу та співробітництву між державою, громадськістю та релігійними громадами. Наприклад, в Україні діє Рада з питань культури та релігії при Президенті України, яка є консультативним органом, який займається питаннями розвитку культурної різноманітності та міжрелігійного діалогу, а також Центр медіації та арбітражу у сфері культури, який надає послуги з вирішення спорів між художниками, організаторами, спонсорами, меценатами.

Громадські ініціативи та проєкти, які спрямовані на підвищення рівня освіти, толерантності, культурної компетентності та діалогу у сфері культури та релігії, а також на популяризацію та збереження культурної спадщини, різноманітності та діалогу. Наприклад, в Україні діють такі громадські організації та ініціативи, як «Інститут релігійної свободи», «Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського», «Інститут східної християнської культури», «Міжнародний центр культури та мистецтв», «Міжконфесійний радіопроєкт «Релігія в Україні».

Висновки

Проблема узгодження в контексті формування регіональної політики у сфері культури та релігії є актуальною та складною, оскільки вона стосується різних інтересів, цінностей та ідентичностей громадян. Ця проблема виникає в умовах децентралізації влади, коли місцеві органи самоврядування отримують більше повноважень та ресурсів для розвитку культурної сфери на своїй території. З одного боку, це сприяє розмаїттю та інноваційності культурних проєктів, залученню громадськості та партнерів до їх реалізації, формуванню позитивного іміджу та бренду регіону. З іншого боку, це створює ризики нерівності, конфліктів та маніпуляцій у сфері культури та релігії, якщо не враховувати інтереси та потреби різних груп населення, особливо меншин, та не забезпечувати дотримання морально - етичних, релігійних та правових норм.

НПМ є лише однією з можливих моделей публічного управління, яка має свої переваги та недоліки. НПМ сприяє підвищенню якості та доступності публічних послуг, а також збільшенню задоволення громадян від діяльності держави. Разом з тим, НПМ може призвести до зменшення соціальної справедливості, демократичності та солідарності в публічному управлінні, а також до втрати стратегічного бачення та цілісності державної політики. Тому НПМ потребує критичного аналізу та адаптації до конкретних умов та потреб кожної держави.

Для розв'язання проблеми узгодження механізмами нового публічного менеджменту необхідно розробляти та реалізовувати ефективну регіональну політику у сфері культури та релігії, яка б враховувала специфіку та потенціал кожного регіону, а також сприяла діалогу, співпраці та узгодженню між різними зацікавленими сторонами. Для цього можна використовувати досвід європейських країн, які успішно проводять реформу децентралізації в галузі культури, зокрема: застосовувати гнучкі та прозорі механізми фінансування культурних проєктів, які б враховували рівень розвитку та потреби регіонів, а також стимулювали їх конкурентоспроможність та інноваційність. Наприклад, в Німеччині діє система дотацій та субсидій, яка розподіляє ресурси між різними рівнями влади та організаціями культури, а також включає можливість отримання додаткового фінансування від місцевої влади або приватних донорів; залучати громадськість та партнерів до формування та реалізації стратегій розвитку сфери культури, які б ґрунтувалися на формуванні бренду території, розвитку креативності та добросусідства. Наприклад, у Швеції діє програма «Культура для всіх», яка спрямована на забезпечення доступу до культури для всіх груп населення, особливо меншин, а також на підтримку культурної різноманітності та демократії. В Італії діє ініціатива «Культурні округи», яка сприяє створенню мережі культурних закладів та організацій на певній території, а також налагодженню співпраці між ними та місцевою владою, бізнесом та громадськістю; забезпечувати дотримання морально-етичних, релігійних та правових норм у сфері культури та релігії, а також захист прав та свобод громадян. Для цього необхідно здійснювати експертну оцінку мистецького продукту, аби не допустити порушення цих норм, а також вирішувати можливі конфлікти та суперечки за допомогою діалогу, медіації та компромісу. Проблема узгодження у сфері культури та релігії в Україні є досить актуальною та складною, оскільки вона стосується різних аспектів суспільного життя, таких як ідентичність, толерантність, свобода совісті, міжетнічні та міжконфесійні відносини, державно-церковна політика тощо.

Література:

1. Здіорук С. І. Культурна політика України: національна модель у європейському контексті: аналіт. доп.. К. НІСД, 2012. 64 с

2. Скрипчук Г. В. Аналіз державної політики сфери культури в Україні (1991 - 2001 рр.) Теорія і практика правознавства. 2015. Вип. 2 (8). https://core.ac.uk/download/pdf/230566408.pdf

3. Бовсунівська І. В., Бутник О. О. Децентралізація в сфері культури: досвід ефективної реформи європейських країн для України. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 24. С. 79-83. DOI: 10.32702/2306-6814.2018.24.79

4. Соціологічне дослідження «Релігія і Церква в українському суспільстві». Разумков Центр, 2020. https://razumkov.org.ua/uploads/socio/kharkiv_2020.pdf

5. Розумна О.П. Культурна дипломатія України: стан, проблеми, перспективи. НІСД. 2016. http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/kultu_dypl-26841.pdf

6. Шавкун І. Г., Дибчинська Я. С. Новий публічний менеджмент як концепція публічого управління. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. № 69 (2017). DOI: https://doi.org/10.30839/2072-7941.2017.102146

7. Краснопольска Т. М. Регіональна політика України: типи та інструменти. Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. 2016. Вип. 58. С. 189 -202. http://hdl.handle.net/11300/8865

8. Регіональна політика ЄС: концепції, напрямки, значення для України: тези доповідей Міжнародної науковопрактичної конференції (м. Харків, 23 квітня 2021 року). Харків: ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2021. 293 с.

9. Карпенко О. О., Миронова О. В. Проблеми комунікації влади і суспільства як виклик для держави. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2021. № 1. http://www. dy.nayka. com.ua/? op= 1 &z= 1944

10. Яремко І. Ефективність публічного управління та адміністрування: проблеми та напрями вдосконалення процесів оцінювання. SMEU. 2022. Випуск 4, Номер 1. С. 49 - 56. https://doi.org/10.23939/smeu2022.01.049

11. Шаров Ю., Чикаренко І. Європейські стандарти публічного управління: проекція на муніципальний рівень. ДРІДУ ; НАДУ, 2010, № 2. С. 295-304.

12. Гацуля О, Баштанник В. Теоретико-методологічні засади формування основ публічного управління в умовах трансформаційних процесів. Матеріали Науково-практичної конференції. Львів, 2019. С. 27-30.

13. Реформа системи державного управління та місцевого самоврядування в Україні: стан, виклики, перспективи здійснення: наукова доповідь. за заг. ред. В. Куйбіди. Київ, 2018. 180 с.

14. Koltun Victoriia. Antientropic tools for providing sustainable balanced regional development / Volodymyr Vakulenko, Victoriia Koltun. Baltic Journal of Economic Studies. Riga: Publishing House “Baltija Publishing”, 2019. Vol. 5. No. 1.256 pages. PP. 21-26. URL: http://Baltic% 20Joumal%20%20%205_1_2019.pdf. DOI: https://doi.org/10.30525/2256-0742/2019-5-1-21-26 .

15. Колтун В.С. Публічний простір у процесах консолідації територіальних громад. Державне управління: удосконалення та розвиток. № 1. 2018. http://www.dy.nayka.com.ua/ pdf/1_2018/4 .pdf

16. Рачинський А.П. Інформаційно-технологічні та аналітичні інструменти в регіональному управлінні: досвід Естонії. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2022. № 11.https://www.nayka.com.ua/index.php/dy/article/view/705.

17. Khadzhyradieva, S., Slukhai, S., Rachynskyi, A. (2020). Public Administration in Ukraine: Adjusting to European Standards. NISPAcee Journal of Public Administration and Policy. Vol. XIII, No. 1, Summer 2020 : 81-108. DOI: https://doi.org/10.2478/nispa-2020-0004. https://content. sciendo.com/configurable/contentpage/journals$002fnispa$002f13$002f1$002fart icle-p81.xml

18. Bohme, K., Holstein, F., Toptsidou, M., & Valenza, A. (2021). Pulling things together: regional policy coordination approaches and drivers in Europe. Policy and Society, 40(1), 79-97.

19. Gray, C. (2016). New Public Management and Cultural Policy: The Case of Creative Scotland. International Journal of Cultural Policy, 22(4), 593-608.

20. Zech, N., & Metz, F. (2017). Religion and Public Management: An International Perspective. Public Management Review, 19(9), 1239-1259.

21. Рачинський А.П. Інформаційно-технологічні та аналітичні інструменти в регіональному управлінні: досвід Естонії. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2022. № 11.https://www.nayka.com.ua/index.php/dy/article/view/705

22. Koltun Victoriia. Antientropic tools for providing sustainable balanced regional development / Volodymyr Vakulenko, Victoriia Koltun. Baltic Journal of Economic Studies. Riga: Publishing House “Baltija Publishing”, 2019. Vol. 5. No. 1.256 pages. PP. 21-26. URL:http://Baltic% 20Joumal%20%20%205_1_2019.pdf . DOI: https://doi.org/10.30525/2256-0742/2019-5-1-21-26 .

23. Колтун В.С. Публічний простір у процесах консолідації територіальних громад. Державне управління: удосконалення та розвиток. № 1. 2018. http://www.dy.nayka.com.ua/ pdf/1_2018/4 .pdf

24. Бовсунівська І. В., Бутник О. О. Децентралізація в сфері культури: досвід ефективної реформи європейських країн для України. Інвестиції: практика та досвід. 2018. № 24. С. 79-83. DOI: 10.32702/2306-6814.2018.24.79

25. Соціологічне дослідження «Релігія і Церква в українському суспільстві». Разумков Центр, 2020. https://razumkov.org.ua/uploads/socio/kharkiv_2020.pdf

26. Розумна О.П. Культурна дипломатія України: стан, проблеми, перспективи. НІСД. 2016. http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/kultu_dypl-26841.pdf

27. Шавкун І. Г., Дибчинська Я. С. Новий публічний менеджмент як концепція публічого управління. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. № 69 (2017). DOI: https://doi.org/10.30839/2072-7941.2017.102146

28. Краснопольска Т. М. Регіональна політика України: типи та інструменти. Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. 2016. Вип. 58. С. 189 -202. http://hdl.handle.net/11300/8865

29. Реформа системи державного управління та місцевого самоврядування в Україні: стан, виклики, перспективи здійснення: наукова доповідь. за заг. ред. В. Куйбіди. Київ, 2018. 180 с.

30. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». Відомості Верховної Ради України. 1991. № 25. С. 283. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/987-12#Text

31. Закон України «Про культуру». Відомості Верховної Ради України, 2011, № 24, ст.168 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2778-17#Text

References:

2. Skrypchuk, H. V. (2015). Analiz derzhavnoi polityky sfery kultury v Ukraini (1991 - 2001 rr.) [Analysis of state policy in the sphere of culture in Ukraine (1991 -2001)]. Teoriia i praktyka pravoznavstva, 2(8).

3. Bovsunivska, I. V., & Butnyk, O. O. (2018). Detsentralizatsiia v sferi kultury: dosvid efektyvnoi reformy yevropeiskykh krain dlia Ukrainy [Decentralization in the sphere of culture: Experience of effective reform of European countries for Ukraine]. Investytsii: praktyka ta dosvid, 24, 79-83.

4. Sotsiolohichne doslidzhennia “Relihiia i Tserkva v ukrainskomu suspilstvi” [Sociological research “Religion and Church in Ukrainian society”]. (2020). Razumkov Centre.

5. Rozumna, O. P. (2016). Kulturna dyplomatiia Ukrainy: stan, problemy, perspektyvy [Cultural diplomacy of Ukraine: State, problems, perspectives]. NISD.

6. Shavkun, I. H., & Dybchynska, Y. S. (2017). Novyi publichnyi menedzhment yak kontseptsiia publichoho upravlinnia [New public management as a concept of public administration]. Humanitarnyi visnyk Zaporizkoi derzhavnoi inzhenernoi akademii, 69.

7. Krasnopolska, T. M. (2016). Rehionalna polityka Ukrainy: typy ta instrumenty [Regional policy of Ukraine: Types and instruments]. Aktualni problemy polityky: zb. nauk. pr., 58, 189-202.

8. Rehionalna polityka YeS: kontseptsii, napriamky, znachennia dlia Ukrainy: tezy dopovidei Mizhnarodnoi naukovo praktychnoi konferentsii (m. Kharkiv, 23 kvitnia 2021 roku) [Regional policy of the EU: Concepts, directions, significance for Ukraine: Abstracts of the International Scientific and Practical Conference (Kharkiv, April 23, 2021)]. (2021). KhNU imeni V. N. Karazina.

9. Karpenko, O. O., & Myronova, O. V. (2021). Problemy komunikatsii vlady i suspilstva yak vyklyk dlia derzhavy [Problems of communication of power and society as a challenge for the state]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok, 1.

10. Yaremko, I. (2022). Efektyvnist publichnoho upravlinnia ta administruvannia: problemy ta napriamy vdoskonalennia protsesiv otsiniuvannia [Efficiency of public administration and administration: Problems and directions of improvement of evaluation processes]. SMEU, 4(1), 49-56.

11. Sharov, Y., & Chikarenko, I. (2010). Yevropeiski standarty publichnoho upravlinnia: proektsiia na munitsypalnyi riven [European standards of public administration: Projection to the municipal level]. DRIDU; NADU, 2, 295-304.

12. Hatsulia, O., & Bashtannyk, V. (2019). Teoretyko-metodolohichni zasady formuvannia osnov publichnoho upravlinnia v umovakh transformatsiinykh protsesiv [Theoretical and methodological principles of forming the foundations of public administration in the conditions of transformational processes]. Materialy Naukovo-praktychnoi konferentsii. Lviv, 27-30.

13. Reforma systemy derzhavnoho upravlinnia ta mistsevoho samovriaduvannia v Ukraini: stan, vyklyky, perspektyvy zdiisnennia: naukova dopovid [Reform of the system of public administration and local self-government in Ukraine: State, challenges, prospects of implementation: Scientific report]. (2018). Ed. by V. Kuybida. Kyiv.

14. Koltun, V., & Vakulenko, V. (2019). Antientropic tools for providing sustainable balanced regional development. Baltic Journal of Economic Studies, 5(1), 21-26.

15. Koltun, V. S. (2018). Publichnyi prostir u protsesakh konsolidatsii terytorialnykh hromad [Public space in the processes of consolidation of territorial communities]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok, 1.

16. Rachynskyi, A. P. (2022). Informatsiino-tekhnolohichni ta analitychni instrumenty v rehionalnomu upravlinni: dosvid Estonii [Information-technological and analytical tools in regional management: Experience of Estonia]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok, 11.

17. Khadzhyradieva, S., Slukhai, S., & Rachynskyi, A. (2020). Public Administration in Ukraine: Adjusting to European Standards. NISPAcee Journal of Public Administration and Policy, 13(1), 81-108.

18. Bohme, K., Holstein, F., Toptsidou, M., & Valenza, A. (2021). Pulling things together: regional policy coordination approaches and drivers in Europe. Policy and Society, 40(1), 79-97.

19. Gray, C. (2016). New Public Management and Cultural Policy: The Case of Creative Scotland. International Journal of Cultural Policy, 22(4), 593-608.

20. Zech, N., & Metz, F. (2017). Religion and Public Management: An International Perspective. Public Management Review, 19(9), 1239-1259.

21. Bovsunivska, I. V., & Butnyk, O. O. (2018). Detsentralizatsiia v sferi kultury: dosvid efektyvnoi reformy yevropeiskykh krain dlia Ukrainy [Decentralization in the sphere of culture: Experience of effective reform of European countries for Ukraine]. Investytsii: praktyka ta dosvid, 24, 79-83.

22. Koltun, V., & Vakulenko, V. (2019). Antientropic tools for providing sustainable balanced regional development. Baltic Journal of Economic Studies, 5(1), 21-26.

23. Koltun, V. S. (2018). Publichnyi prostir u protsesakh konsolidatsii terytorialnykh hromad [Public space in the processes of consolidation of territorial communities]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok, 1.

24. Rachynskyi, A. P. (2022). Informatsiino-tekhnolohichni ta analitychni instrumenty v rehionalnomu upravlinni: dosvid Estonii [Information-technological and analytical tools in regional management: Experience of Estonia]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok, 11.

25. Sotsiolohichne doslidzhennia “Relihiia i Tserkva v ukrainskomu suspilstvi” [Sociological research “Religion and Church in Ukrainian society”]. (2020). Razumkov Centre.

26. Rozumna, O. P. (2016). Kulturna dyplomatiia Ukrainy: stan, problemy, perspektyvy [Cultural diplomacy of Ukraine: State, problems, perspectives]. NISD. [26]

27. Shavkun, I. H., & Dybchynska, Y. S. (2017). Novyi publichnyi menedzhment yak kontseptsiia publichoho upravlinnia [New public management as a concept of public administration]. Humanitarnyi visnyk Zaporizkoi derzhavnoi inzhenernoi akademii, 69.

28. Krasnopolska, T. M. (2016). Rehionalna polityka Ukrainy: typy ta instrumenty [Regional policy of Ukraine: Types and instruments]. Aktualni problemy polityky: zb. nauk. pr., 58, 189-202.

29. Reforma systemy derzhavnoho upravlinnia ta mistsevoho samovriaduvannia v Ukraini: stan, vyklyky, perspektyvy zdiisnennia: naukova dopovid [Reform of the system of public administration and local self-government in Ukraine: State, challenges, prospects of implementation: Scientific report]. (2018). Ed. by V. Kuybida. Kyiv.

30. Zakon Ukrainy “Pro svobodu sovi sti ta relihiini orhanizatsii” [Law of Ukraine “On Freedom of Conscience and Religious Organizations”]. (1991). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 25, 283.

31. Zakon Ukrainy “Pro kulturu” [Law of Ukraine “On Culture”]. (2011). Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy, 24, 168.

Размещено на Allbest.ru