Публічна політика в контексті українських реалій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Публічна політика в контексті українських реалій

Вожол Олена Віталіївна аспірант, Навчально-науковий інститут публічного управління та державної служби Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Анотація

У статті зазначено, що публічна політика пройшла кілька етапів розвитку, на яких відбулися правові, політичні та соціальні перетворення в процесі будування національного інституціонального дизайну публічної політики: етап становлення (1991-2004 рр.); етап розвитку інститутів (2004-2010 рр.); етап формальної інституціоналізації (2010-2014 рр.); сучасний етап (з 2014 р.). Звернено увагу на те, що корупція в Україні залишається серйозною загрозою для стабільності та розвитку країни. Проте, уряд України разом з міжнародними партнерами вживає низку заходів для боротьби з корупцією. Вказано, що впровадження ефективної публічної політики для стимулювання сталого економічного росту, залучення інвестицій та розвитку бізнес-середовища є надзвичайно важливим завданням для будь- якої країни, включаючи Україну. Окреслено низку викликів з якими стикнулася Сфера формування та реалізації публічної політики. Також зазначено основні засоби розвитку публічного управління, що спрямовані на підвищення його ефективності через впровадження дієвих інструментів стратегічного планування. Значення цієї наукової статті полягає в тому, що вона допомагає розширити наше розуміння публічної політики в контексті України, враховуючи унікальні соціокультурні та політичні особливості країни. Окрім того, стаття сприяє розвитку теоретичної бази у галузі публічної політики, допомагаючи аналізувати інноваційні концепції та підходи, які можуть бути застосовані для вирішення проблем, що виникають в українському контексті. Вона також сприяє дискусіям про те, як політичні та економічні трансформації впливають на публічні політики та управління, що є ключовими аспектами розвитку сучасного українського суспільства. Наукова новизна цієї статті виражається в кількох ключових аспектах, які роблять її важливим внеском у сферу публічної політики та дослідження України. По-перше, ця стаття надає актуальний погляд на публічну політику в контексті України, враховуючи унікальні виклики, з якими ця країна стикається. По-друге, стаття пропонує практичні рекомендації для політичних рішень та реформ, що робить її корисною для урядових структур та громадських організацій. Це допомагає перетворити науковий аналіз у конкретні кроки для покращення управління та політики в Україні.

Ключові слова: публічна політика, воєнний стан, корупція, управління, економічний розвиток, громадяни, соціальна справедливість.

Vozhol Olena Vitaliyivna PhD student of the National Academy of Sciences "Public Management and Administration" Specialty 281 "Public Management and Administration", Educational and Scientific Institute of Public Management and Civil Service of Taras Shevchenko Kyiv National University

PUBLIC POLICY IN THE CONTEXT OF UKRAINIAN REALITIES

Abstract. The article highlights the evolution of public policy in Ukraine through several stages characterized by legal, political, and social transformations in the process of building the national institutional design of public policy: the formation stage (1991-2004); the institutional development stage (2004-2010); the stage of formal institutionalization (2010-2014); and the contemporary stage (since 2014). It emphasizes that corruption in Ukraine remains a serious threat to the country's stability and development. However, the Ukrainian government, in collaboration with international partners, has implemented a series of measures to combat corruption. The article also underscores the significance of implementing effective public policy to stimulate sustainable economic growth, attract investments, and improve the business environment, which is crucial for any country, including Ukraine. It outlines various challenges faced in the formation and implementation of public policy and highlights key mechanisms for the development of public administration aimed at enhancing its efficiency through the adoption of effective strategic planning tools.

The significance of this scientific article lies in its contribution to expanding our understanding of public policy in the context of Ukraine, considering the unique socio-cultural and political features of the country. Furthermore, the article contributes to the development of the theoretical framework in the field of public policy by analyzing innovative concepts and approaches that can be applied to address issues arising within the Ukrainian context. It also fosters discussions on how political and economic transformations impact public policies and governance, which are essential aspects of contemporary Ukrainian society.

Scientific novelty of this article is expressed in several key aspects that make it a valuable contribution to the field of public policy and Ukrainian studies. Firstly, this article provides a current perspective on public policy within the Ukrainian context, taking into account the unique challenges faced by the country. Secondly, the article offers practical recommendations for political decisions and reforms, making it useful for government institutions and civil organizations. This helps transform scientific analysis into concrete steps for improving governance and policies in Ukraine. стратегічне планування публічне управління

Keywords: public policy, state of emergency, corruption, governance, economic development, citizens, social justice.

Постановка проблеми

Публічна політика в Україні є актуальною та невід'ємною складовою сучасного суспільства. Вона визначає спосіб функціонування держави, впливає на життя кожного громадянина та відображає загальні цінності та завдання суспільства. Розуміння та аналіз публічної політики в українському контексті має важливе значення для розвитку нації та сприяє формуванню ефективних стратегій реформ, які спрямовані на покращення життя громадян, зміцнення демократичних інститутів, та підвищення міжнародного статусу України.

Україна, здійснюючи процес переходу від авторитарного режиму до демократії, стикалася з численними викликами та труднощами у сфері публічної політики. Ці виклики включали в себе корупцію, реформування публічного сектору, відновлення та розбудову економіки, міжнародні відносини, та інші аспекти, які визначають соціально-економічний та політичний ландшафт країни.

Актуальність публічної політики України проявляється в кількох важливих аспектах. По-перше, боротьба з корупцією та впровадження антикорупційних заходів залишаються на першому плані завдяки великим втратам, які наносить це негативне явище економіці та суспільству. Друге, потрібні ефективні стратегії для стимулювання економічного росту, залучення інвестицій та поліпшення бізнес-середовища. Соціальна справедливість та захист прав громадян також залишаються актуальними завдяки соціальним викликам та потребам населення.

Публічне управління під час воєнного стану має свої унікальні характеристики та механізми, які потребують окремих наукових досліджень. Ці дослідження спрямовані на створення дієвих пропозицій щодо пріоритетів та напрямків підвищення ефективності управління державою під час відповіді на зовнішню агресію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Робота ґрунтується на аналізі науково-методичної літератури, методичних посібників, наукових статей, періодичних видань та напрацювань сучасних та попередніх вчених і дослідників, серед них: О. Шпортько, С. О. Телешун, В. Гришко, О. А. Решота, В. Борщевський, О. Василиця тощо. Науковці, що досліджують публічну політику в контексті українських реалій, фокусуються на аналізі реформ, антикорупційних заходів, ролі громадянського суспільства, зовнішньополітичних відносин та соціально-економічних аспектів, зокрема, з метою розуміння впливу публічної політики на Україну та формування рекомендацій для політичних рішень та реформ. Окремі наукові дослідження зосередженні на публічній політиці під час війни в Україні.

Мета статті - детальний аналіз особливостей публічної політики в контексті українських реалій.

Виклад основного матеріалу

Поняття «публічна політика» тісно пов'язане з активною та політично активною громадськістю в демократичному суспільстві. Основна ідея публічної політики полягає в тому, що дії влади повинні бути відкритими та прозорими, а громадяни мають можливість впливати на процеси прийняття та виконання державних рішень. Головною умовою для функціонування демократії є гласність та доступність політичних дій. Кожен громадянин має право знати, що робиться в політиці, які наміри має влада. Це допомагає громадянам бути активними учасниками в управлінні країною. Громадяни мають можливість впливати на розробку та реалізацію законів, контролювати роботу державних органів та виявляти високий рівень громадянської свідомості, що є ключовим для прийняття ефективних політичних рішень.

Публічна політика є результатом переходу від політики, орієнтованої на окремих лідерів, до активної участі громадян і громадських організацій. Це означає, що відповідальність за формулювання та підтримку публічної політики покладається на політично активну частину суспільства. Публічна політика виражає інтереси нації, різних секторів та регіонів, суспільних класів та груп населення, і успіх цієї політики визначається добровільною підтримкою всіх її зацікавлених сторін. На відміну від державної (урядової) політики, яка виражає орієнтацію політичного керівництва держави, публічна політика розглядає інтереси і потреби всього суспільства і, отже, вимагає активної підтримки всіх відомчих структур та громадянських груп для її успішного впровадження [1, с. 91].

З урахуванням американського та західноєвропейського досвіду, українські фахівці в галузі державного управління в останнє десятиліття активно почали використовувати поняття «публічна політика» як аналог англомовного терміну «public policy». Внаслідок цього, такі поняття, як «публічне врядування» та «публічне адміністрування», стали широко вживаними в наукових дослідженнях та публічному дискурсі.

Важливо зазначити, що деякі вітчизняні вчені вважають, що поняття «публічна політика» набуває суттєвого значення в науковому контексті тоді, коли природа процесу прийняття рішень стає визначальною для державного управління. Зокрема, С. Телешун, С. Ситник та І. Рейтерович відзначають, що публічна політика є складним сплетінням політичних та управлінських процесів. Політична складова цього процесу включає взаємодію політичних акторів, яка призводить до прийняття рішень. Управлінська складова полягає у забезпеченні технічного, інформаційно-аналітичного та інтелектуального супроводу цього процесу [2, с. 24].

В. Гришко робить наголос на проблемах, що існують в системі українського публічного управління, особливо на рівні державного

управління. Він стверджує, що основною проблемою є дисбаланс між різними складовими системи управління. Це потребує комплексного аналізу роботи органів державної влади, включаючи їхні цілі, функції, завдання, ресурси і статус.

Згідно з думкою Гришка, важливим принципом у сучасному менеджменті, який повинен використовуватися в системі публічного управління, є гнучкість, а не формальний підхід. Це означає, що в управлінні повинен враховуватися контекст і ситуація, а не лише дотримання процедур і правил. Це допоможе подолати бюрократичну рутину і перевести акцент з виконання процесів на досягнення якісних результатів [3, с. 84].

Публічна політика України, розвиваючись в умовах постійних криз системи, знаходиться в стані інституціональної нестабільності і низького рівня легітимації владних інститутів. Ця політика пройшла кілька етапів розвитку, на яких відбулися правові, політичні та соціальні перетворення в процесі будування національного інституціонального дизайну публічної політики.

1. Етап становлення (1991-2004 рр.)

На цьому етапі публічна політика лише почала формуватися і перебувала під пильним «наглядом» держави через діяльність громадських об'єднань і конкуруючих політичних партій. Парламент перших скликань та обмежена кількість незалежних ЗМІ активно впливали на цей процес.

2. Етап розвитку інститутів (2004-2010 рр.)

На цьому етапі публічна політика почала інституціоналізуватися за домінуванням держави. Громадянський сектор також активізувався, хоча ще був досить неефективним.

3. Етап формальної інституціоналізації (2010-2014 рр.)

На цьому етапі відбувся формальний процес інституціоналізації практик взаємодії між владою та громадянським суспільством. Україна також стала частиною глобальних структур публічного простору та імплементувала нові правові основи публічної політики. Проте в цей період стало помітним зростання централізованості влади та обмеження можливостей громадянського сектора впливати на політичний процес.

4. Сучасний етап (з 2014 р.)

Починаючи з 2014 року, Україна переживає етап формування публічної політики, пов'язаний із структурним оновленням ролей традиційних інститутів та виникненням нових інституцій публічного простору. Цей період відзначається інституціоналізованими практиками взаємодії між владою та суспільством.

Важливо відзначити, що війна, яку розпочала Російська Федерація проти України, ще більше ускладнила процес формування публічної політики в країні. Умови війни створили низку складних викликів, таких як збереження суверенності, євроінтеграція, формування ідентичності в умовах війни, розвиток громадянського суспільства, боротьба з корупцією та інші. Усі ці виклики вимагають великих зусиль для розв'язання та встановлення стійкої інституціональної системи публічної політики [4, с. 18-19].

Корупція в Україні залишається серйозною загрозою для стабільності та розвитку країни. Ця проблема має не лише економічні, але й соціокультурні та політичні наслідки. Для подолання корупції та збільшення громадянської довіри до державних інституцій, Україна вживає ряд антикорупційних заходів..

На початку XXI століття Україна стикалася з серйозними проблемами у сфері корупції, що створило негативний вплив на всі сфери суспільства. Корупція проникла в державні структури, бізнес-середовище, охопила медицину, освіту, правосуддя та інші галузі. Такий стан справ викликав втрати в економіці, погіршення якості життя громадян, та загрожував демократичному розвитку країни.

Уряд України разом з міжнародними партнерами вживає низку заходів для боротьби з корупцією. Однією з ключових ініціатив стало створення Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованого антикорупційного прокурора (САП). Законодавчі зміни спрямовані на поліпшення прозорості та відкритості у державних закупівлях, декларуванні майна державних службовців та інші аспекти боротьби з корупцією.

Наслідком цих заходів було розслідування численних корупційних справ, включаючи справи високопосадовців. Однак, ефективність судових процесів та відсутність покарань для деяких осіб викликали сумніви щодо справедливості та незалежності судової системи.

Антикорупційні заходи мали значний вплив на громадянську довіру. Деякі дослідження свідчать, що громадяни вірять у покращення ситуації та сподіваються на краще майбутнє. Проте існують і ті, хто ставить під сумнів ефективність заходів та їхнього впливу на систему в цілому [5].

Впровадження ефективної публічної політики для стимулювання сталого економічного росту, залучення інвестицій та розвитку бізнес- середовища є надзвичайно важливим завданням для будь -якої країни, включаючи Україну. Економічний розвиток визначається багатьма факторами, такими як ефективність державного управління, інфраструктура, регуляторна політика, доступ до фінансових ресурсів, інновації, та інші.

Стале збільшення обсягу інвестицій є важливою складовою сталого економічного зростання. Для цього необхідно розробити прозорі та привабливі умови для інвесторів, включаючи спрощення бюрократичних процедур, зниження податкового тягаря, та забезпечення правової стабільності. Укладання міжнародних угод про захист інвестицій також може залучити більше іноземних інвесторів.

Регуляторна політика має значний вплив на бізнес-середовище. Зменшення бюрократичних перешкод та спрощення процедур реєстрації бізнесу допоможе покращити бізнес-клімат та залучити нових підприємців.

Інвестування в освіту та підвищення якості робочої сили є важливими для інновацій та конкурентоспроможності. Україна повинна розвивати систему освіти, щоб забезпечити населення сучасними знаннями.

Формування інноваційної економіки може сприяти розвитку нових галузей та підвищенню конкурентоспроможності. Держава може надавати фінансову підтримку дослідженням та розвитку нових технологій, створювати інкубатори для стартапів та сприяти інноваційним ідеям.

Малий та середній бізнес є драйвером економічного росту та створення нових робочих місць. Україна може полегшити доступ до фінансування та надати підтримку для розвитку цього сектору.

Загалом, стимулювання сталого економічного росту та залучення інвестицій вимагає комплексного підходу, включаючи політику привабливості для інвесторів, розвиток інфраструктури, поліпшення регуляторного середовища та інвестиції в людський капітал і інновації. Успішна реалізація таких заходів може сприяти підвищенню економічної активності та покращенню якості життя громадян в Україні [6].

Військова агресія Російської Федерації, що розпочалася 24 лютого 2022 року, стала серйозним викликом для самого існування України, її суверенітету і єдності. Сфера формування та реалізації публічної політики стикнулася з низкою значущих викликів, включаючи:

Загроза життю та здоров'ю громадян, особливо на тимчасово окупованих територіях, що призвело до обмеження доступу до базових потреб у реалізації публічної політики.

Руйнування публічної інфраструктури, включаючи ушкодження приміщень, де розташовані органи публічного управління, управлінську матеріально-технічну базу та інфраструктуру для реалізації публічної політики.

Вимушене переміщення учасників управлінського процесу в межах України та за кордон, що призвело до значних втрат у чисельності учасників, задіяних у реалізації публічної політики.

Ускладнення забезпечення доступу представників публічної політики для українського суспільства, порушення безперервності реалізації публічної політики.

Втрата управлінського контролю на територіях, що опинилися під тимчасовою окупацією або перебувають у зоні активних воєнних дій.

Насильницька переорієнтація українських громадян на російські аналоги форм реалізації публічної політики та примусовий перехід на російську мову під час спілкування.

Зменшення видатків державного та місцевих бюджетів на публічне управління та адміністрування.

Ці виклики вимагають комплексних рішень і роботи на багатьох рівнях для забезпечення стійкості та ефективності системи публічної політики в умовах військової агресії [7].

Середовище вироблення публічної політики для забезпечення ефективного державного управління системою щодо зниження ризиків і пом'якшення наслідків воєнних дій являє собою структуровану систему із такими складовими:

органи державного та регіонального управління (загальної та спеціальної компетенції)

кадрові складові (працівники підрозділів органів державного та регіонального управління)

інформаційно-управлінські, зокрема інформаційно-аналітичні складові (зв'язки, потоки, джерела тощо)

низка методів державного управління в умовах воєнного стану (правові, організаційні, економічні й інформаційні);

засоби, технології та інший допоміжний управлінський інструментарій, необхідний для реалізації публічної політики в умовах воєнного стану [8, с. 47].

Для успішного впровадження публічної політики в умовах воєнного стану та використання сучасних методів управління при її реалізації на практиці, необхідно проводити постійні наукові дослідження і вивчати досвід країн, які є лідерами в інноваційному розвитку. Важливо визначати тенденції у головних механізмах управління діяльністю органів публічного управління та адміністрування, аналізувати фінансові ринки, попит, результати реалізації публічної політики та здатність до управління ризиками та невизначеністю.

Під новими умовами ми повинні спільно працювати, враховуючи запити суспільства, підтримку бізнес-організацій та відгук держави, щоб зрозуміти нові реалії та підвищити конкурентоспроможність сфери публічної політики. Навіть при важких умовах агресії, з якими стикаються органи публічного управління, ми все ще здатні впроваджувати публічну політику, але необхідно робити більше для прийняття стратегічних рішень, швидко реагувати на важливі виклики та створювати спеціальні робочі групи та індивідуальні підходи до подальшої реалізації публічної політики [7].

Зарубіжний досвід свідчить, що країни, які пережили військові конфлікти на своїй території, стикаються з рядом складних викликів. Серед них основними є руйнування діючих механізмів управління державою, раптові зміни в структурі економіки, втрата великої частини бюджетних надходжень, загострення соціальних і демографічних проблем, збільшення рівня бідності, інфляція та зменшення інвестиційної активності бізнесу.

Прикладом є Грузія, яка в 2008 році також стикнулася з військовим вторгненням Росії. У цей період, так само, як і Україна зараз, Грузія стикнулася з необхідністю відшкодування збитків, завданих війною їхній місцевій інфраструктурі, потребою забезпечення харчуванням і житлом великої кількості людей, які були змушені залишити свої домівки під час військових дій. Також виникла політична напруга, опозиція стала висувати вимоги до уряду, а значна частина населення почала виражати своє незадоволення ситуацією [9].

Ізраїль, також зазнав воєнних конфліктів, які фактично стали боротьбою за незалежність. Однак Ізраїль в цей період активно зосередився на впровадженні «нової економічної політики». Починаючи з 1952 року, в країні було припинено систему централізованого розподілу та державного регулювання цін. Одночасно розпочалася реалізація значних інфраструктурних проектів, таких як будівництво нових енергетичних підприємств, створення Національного водопроводу Ізраїлю та розвиток портів.

Державні інвестиції активно вкладалися в аграрний сектор та легку промисловість. Протягом наступного десятиліття велика увага приділялася розвитку військово-промислового комплексу. Це призвело до того, що Ізраїль став однією з провідних країн у галузі військового виробництва і військово- промислового комплексу став основним джерелом зайнятості в країні. Експорт військового обладнання також став важливим джерелом доходів для бюджету Ізраїлю [10].

Водночас, слід зазначити, що сьогодні в Україні описаний досвід закордонних країн не може бути використаним повною мірою. Передусім це пов'язано з тим, що країна вже перебуває в активній фазі бойових дій. Крім того, варто акцентувати увагу на низці інституційних проблем, які гальмують, а подекуди й унеможливлюють перехід на нові стандарти публічного управління в контексті підвищення рівня обороноздатності країни.

Виконання публічної політики під час воєнного стану має свої унікальні аспекти та механізми. Ці аспекти потребують окремих наукових досліджень, щоб сформулювати результативні пропозиції щодо пріоритетів та способів поліпшення ефективності управління державою під час зовнішньої агресії. Одночасно, для вирішення цього завдання необхідно адекватно оцінити інституційні зміни, що відбуваються в Україні, і визначити головні зміни, які потрібні для системи управлінського прийняття рішень і механізму розробки стратегічних планів на національному та регіональному рівнях.

Наприклад, В. Геєць відзначив зростання важливості соціокультурних факторів у сучасному публічному управлінні в умовах глобалізації. Це включає в себе зменшення відстані між владою та індивідом, збільшення індивідуалізму та спільну спрямованість на довгостроковий розвиток. Невідповідність соціокультурних аспектів модернізації держав у стратегічному плані може ускладнити інноваційний розвиток. Це підкреслює необхідність вдосконалення роботи освітніх та інших соціальних інститутів з метою стратегічної орієнтації на відновлення необхідних соціокультурних цінностей на основі досвіду успішних країн. Такі стратегії повинні бути впроваджені впродовж не одного покоління, послідовно і стійко, незалежно від політичних змін [11, с. 21].

Основними засобами розвитку публічного управління, спрямованими на підвищення його ефективності через впровадження дієвих інструментів стратегічного планування, є наступні:

Фінансовий механізм: передбачає налагодження надійної системи фінансування заходів, які зазначені в стратегічних документах та планах розвитку відповідних територій і громад.

Соціальний механізм: включає заходи щодо трансформації соціальних інститутів, особливо неформальних, з метою подолання існуючих інституційних дисфункцій та обмежень, які гальмують розвиток держави та її регіонів.

Ринковий механізм: спрямований на підвищення ефективності використання наявних людських, природних і матеріальних ресурсів завдяки впровадженню відкритої конкуренції, демонополізації ринків та приватизації державного майна і комунальної власності, які використовуються недостатньо ефективно [12, с. 34].

Тож, умови воєнного стану створюють нові виклики для системи публічного управління в Україні і підвищують важливість оптимізації управлінських процесів на рівні держави і регіонів. Одним з головних завдань є забезпечення ефективної взаємодії між державними органами, місцевими владами і громадськими організаціями, щоб подолати інституційні проблеми, які ускладнюють адаптацію країни до воєнного стану і обмежують перспективи економічного відновлення після війни. До цих проблем відносяться недоліки у нормативно-правовому забезпеченні адміністративно - територіальної реформи і опортуністична поведінка окремих груп населення. Також велике значення набуває створення нової системи стратегічного управління розвитком держави, її регіонів і громад з урахуванням поточних потреб в умовах війни.

Висновки

У контексті українських реалій та воєнного стану публічна політика стає особливо важливою та складною задачею. Реалізація публічної політики у таких умовах потребує виваженості, стратегічного планування та взаємодії всіх суб'єктів влади, громадського сектора і громадянського суспільства.

Нові виклики, зокрема загроза життю та безпеці громадян, руйнування інфраструктури, переміщення населення та інші, потребують вдумливої та розумної публічної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та відновлення країни. Крім того, важливою стає роль соціальних інститутів у підтримці громадян і вирішенні соціальних проблем.

За таких умов ключовими аспектами публічної політики стають ефективне фінансування заходів, планування національної безпеки та її відновлення, розробка інструментів соціальної підтримки та підвищення рівня довіри громадян до владних інститутів.

Слід зазначити, що публічна політика в умовах воєнного стану в Україні вимагає комплексного підходу та активної взаємодії всіх сторін з метою забезпечення безпеки, відновлення та підтримки громадян. Вона має бути спрямована на вирішення нагальних проблем та враховувати специфіку сучасних викликів, що стоять перед Україною.

Майбутні дослідження в цьому напрямі можуть включати аналіз механізмів підвищення результативності публічного управління на регіональному рівні з урахуванням різниці в географічному розташуванні та ресурсному потенціалі окремих регіонів України, а також врахування демографічних характеристик і особливостей економічного розвитку кожного з них.

Література:

1. Шпортько О. Поле публічної політики. Політичний менеджмент. 2010. № 5. С. 90-95.

2. Телешун С. О., Ситник С. В., Рейтерович І. В. Сутність публічної політики: контекст політики та публічного управління. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. Сер.: Політичні науки. 2015. № 4. С. 23-30.

3. Гришко В. Квадрат ефективності публічного управління. Інвестиції: практика та досвід. 2020. № 17-18. С. 81-84.

4. Чальцева О. М. Публічна політика: теоретичний вимір і сучасна практика. Монографія. Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2017. 336 с.

5. Цаль-Цалко Ю. С., Якобчук В. П., Косянчук С. Г. Антикорупційна політика у сфері публічного управління. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 11: веб-сайт. URL: http: // www. dy. nayka. com. ua / ?op=1&z=1842 (дата звернення: 05.09.2023).

6. Решота О. А. Особливості розвитку публічного управління в Україні: сучасні тенденції та проблеми. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2020. № 3: вебсайт. URL: http: // nbuv. gov. ua / UJRN / Duur_2020_3_19 (дата звернення: 07.09.2023).

7. Остап'як В. І., Івасюк Ю. Ю. Механізми публічного управління в умовах війни та євроінтеграції. Публічне адміністрування та національна безпека. 2023. №1: веб-сайт. URL: https: // doi. org / 10.25313 / 2617-572X - 2023-1-8629 (дата звернення: 05.09.2023).

8. Миколюк А. В. Публічне управління в умовах військового стану: питання ефективності. Публічне управління і адміністрування в Україні. 2022. Вип. 29. С. 45-48.

9. МакФарлейн Н. Постреволюційна Грузія на межі? Критика: веб-сайт. URL: https: // krytyka. com / ua / articles / postrevolyutsiyna-hruziya-na-mezhi (дата звернення: 05.09.2023).

10. Нечипоренко М. Відродження після війни. Світовий досвід економічного успіху для України. The Page: веб-сайт. URL: https: // thepage. ua / ua / news / yaki-varianti- vidnovlennya-ukrayini-ye-upovoyennij-chas (дата звернення: 06.09.2023).

11. Геєць В. Економіка України: ключові проблеми і перспективи. Економіка і прогнозування. 2016. № 1. С. 7-22.

12. Борщевський В., Василиця О., Матвєєв Є. Публічне управління в умовах воєнного стану: інституційні трансформації, стратегічне планування та механізми розвитку. Держава та регіони. 2022. № 2. С 30-35.

References:

1. Shportko, O. (2010). Pole publichnoi polityky [Field of public policy]. Politychnyi menedzhment - Political management, 5, 90-95 [in Ukrainian].

2. Teleshun, S. O., Sytnyk, S. V., & Reiterovych, I. V. (2015). Sutnist publichnoi polityky: kontekst polityky ta publichnoho upravlinnia [The essence of public policy: the context of politics and public administration]. Visnyk Natsionalnoi akademii derzhavnoho upravlinnia pry Prezydentovi Ukrainy. Ser.: Politychni nauky - Bulletin of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine. Ser.: Political sciences, 4, 23-30 [in Ukrainian].

3. Hryshko, V. (2020). Kvadrat efektyvnosti publichnoho upravlinnia [Square of efficiency of public administration]. Investytsii: praktyka ta dosvid - Investments: practice and experience, 17-18, 81-84 [in Ukrainian].

4. Chaltseva, O. M. (2017). Publichna polityka: teoretychnyi vymir i suchasna praktyka [Public policy: theoretical dimension and modern practice]. Monohrafiia. Vinnytsia: FOP Baranovska T. P. [in Ukrainian].

5. Tsal-Tsalko, Yu. S., Yakobchuk, V. P., & Kosyanchuk, S. G. (2020). Antykoruptsiina polityka u sferi publichnoho upravlinnia [Anti-corruption policy in the sphere of public administration]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok. Retrieved from: http: // www. dy. nayka. com. ua / ?op=1&z=1842 [in Ukrainian].

6. Reshota, O. A. (2020). Osoblyvosti rozvytku publichnoho upravlinnia v Ukraini: suchasni tendentsii ta problemy [Peculiarities of the development of public administration in Ukraine: modern trends and problems]. Derzhavne upravlinnia: udoskonalennia ta rozvytok. Retrieved from: http: // nbuv. gov. ua / UJRN / Duur_2020_3_19 [in Ukrainian].

7. Ostapyak, V. I., & Ivasyuk, Y. Yu. (2023). Mekhanizmy publichnoho upravlinnia v umovakh viiny ta yevrointehratsii. Publichne administruvannia ta natsionalna bezpeka [Mechanisms ofpublic administration in conditions of war and European integration]. Publichne administruvannia ta natsionalna bezpeka. Retrieved from: https://doi.org/10.25313/2617-572X - 2023-1-8629 [in Ukrainian].

8. Mykolyuk, A. V. (2022). Publichne upravlinnia v umovakh viiskovoho stanu: pytannia efektyvnosti [Public administration under martial law: the issue of efficiency]. Publichne upravlinnia i administruvannia v Ukraini - Public management and administration in Ukraine, 29, 45-48 [in Ukrainian].

9. McFarlane, N. Postrevoliutsiina Hruziia na mezhi? [Post-revolutionary Georgia on the brink?]. Krytyka. Retrieved from: https: // krytyka. com / ua / articles / postrevolyutsiyna-hruziya- na-mezhi [in Ukrainian].

10. Nechiporenko, M. Vidrodzhennia pislia viiny. Sitovyi dosvid ekonomichnoho uspikhu dlia Ukrainy [Renaissance after the war. World experience of economic success for Ukraine]. The Page. Retrieved from: https: // thepage. ua / ua / news / yaki-varianti-vidnovlennya-ukrayini-ye- upovoyennij-chas [in Ukrainian].

11. Geets, V. (2016). Ekonomika Ukrainy: kliuchovi problemy i perspektyvy [Economy of Ukraine: key problems and prospects]. Ekonomika i prohnozuvannia - Economics and

forecasting, 1, 7-22 [in Ukrainian].

12. Borshchevskiy, V., Vasylytsia, O., & Matveev, E. (2022). Publichne upravlinnia v umovakh voiennoho stanu: instytutsiini transformatsii, stratehichne planuvannia ta mekhanizmy rozvytku [Public administration under martial law: institutional transformations, strategic planning and development mechanisms]. Derzhava ta rehiony - State and regions, 2, 30-35 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru