Технологія розповсюдження зовнішньо-інспірованого сепаратизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Технологія розповсюдження зовнішньо-інспірованого сепаратизму

Лисянський Павло Леонідович

Аспірант 3-го курсу денної форми навчання каф. Політичних теорій

Національний університет «Одеська Юридична академія», Україна

У сучасному світі вплив наслідків сепаратизму важко переоцінити. У наслідок започаткування, розвитку та посилення сепаратистських процесів змінюються кордони сучасних держав, виникають військові конфлікти, які в свою чергу створюють процеси дестабілізації не тільки в країнах де сепаратизм набув розвитку, а також і країнах, які межують з епіцентрами сепаратизму. Феномен сепаратизму може впливати на визначення місця та ролі незалежних держав у глобальних політичних процесах. Збільшення кількості громадських рухів та політичних партій, які спрямовують свою діяльність на реалізацію права на само визначеність етнічної групи, сприяло зосередженню уваги наукового середовища до такого явища, як сепаратизм. Розвиток регіонального сепаратизму здійснює тиск на цілісність та національну безпеку держави. Отже, сепаратизм, є суперечливим суспільно-політичним явищем, та являє собою актуальну проблему та одночасно одну із загроз світового співтовариства. Тому існує постійна потреба у дослідженні сепаратизму, як політичного явища, а також виробленні комплексу заходів та алгоритму дій направлених на протидію сепаратизму з метою не допущення дестабілізації політичної ситуації у національних державах та політичних процесів на світовому рівні. Також експертне середовище може розглядати сепаратизм, як політичну діяльність мета якого полягає у зменшенні контролю уряду держави над окремим регіоном з подальшою передачею повноважень її населенню. Професор університету Південної Кароліни Д.Дойл вважає, що у кожної сторони залученої до конфлікту з ознаками сепаратизму, є особисте трактування терміну сепаратизм. Наукове співтовариство розглядає сепаратизм, як складне багато-планове явище соціально-політичної дійсності [1, c.128]. Сепаратизм в Україні, став одною з головних проблем держави і українського суспільства після розпаду радянського союзу та з набуттям незалежності. Проте, окремі дослідники вважають. Сепаратизм потрібно розглядати не тільки, як явище складно організованих державних утворень ( у етнічному та релігійно-конфесійному контексті), а також, як інструмент реалізації геополітичних інтересів та утворених ними квазідержавних утворень з метою структурної перебудови світового порядку та збереження лідируючих позицій на окремому регіоні планети. Але слід зазначити, що посилення сепаратистських настроїв місцевих мешканців в певному регіоні країни може набути розвитку через етнічний, релігіозний або зовнішньо-інспірований типи сепаратизму. Проте американський професор Д. Горовіцем дає визначення сепаратизму, як вихід групи і її території з під юрисдикції великої держави, частиною якої вона є, з наступним утворенням нової держави. Американський політолог З. Бжезінський говорячи про сепаратизм вважає: «спочатку національні почуття фокусуються на проблемні відродження національних мов, це виражає прагнення до національного самозбереження перед лицем прогресуючої асиміляції, потім висуваються вимоги національної культурної автономії та національного культурного самовизначення, що згодом приводить до боротьби за національний суверенітет».

Але поза увагою багатьох дослідників та науковців, залишається факт недостатнього дослідження зовнішніх факторів на процес зародження сепаратистських настроїв на територіях певних країн шляхом інспірації. Чинники через які виникають прояви регіонального сепаратизму у різних країнах, мають індивідуальні ознаки та можуть в подальшому набути розвитку через декілька чинників розвитку сепаратизму». Так встатті ««Донецький плацдарм» Кремля у добу Помаранчевої революції як полігон апробації стратегії антиукраїнського дискурсу», український дослідник О. Хоменко акцентує увагу зовнішньому факторі, як головному чиннику появі та розвитку сепаратистських процесів в Україні: «Москва остаточно переконалася, що сепаратизм в регіоні може бути інспірований лише зовнішніми чинниками, що спонукало її перейти до більш агресивних стратегій закріплення свого впливу» [2, с. 82]. В перші роки незалежності України сепаратистські настрої у південно-східних регіонах були відсутні, більшість населення цих регіонів проголосувало за вихід з СРСР, а громадські організації, які б проводили сепаратистську діяльність були відсутні. Але у той же час окремі політичні актори України намагались використовувати сепаратистську риторику у своїй діяльності. Аналізуючи появу та розвиток сепаратизму в Україні, можна прийти до висновку, що це явище було експортовано в Україну з зовні, а саме з РФ. Такий висновок знаходе своє підтвердження у тому, що кожна дія громадського чи політичного актора в південно-східних регіонах країни була пов'язана з РФ, наприклад проведення «Руських маршей», або створення громадських організацій повязанною з РФ, наприклад «Донбаська Русь». Таку технологію інспіровано-зовнішнього сепаратизму можна прослідити і в інших конфліктах, які виникли через зовнішньо-інспірований (Грузія 2008 р.), але питання зовнішнього впливу на процеси формування сепаратистських настроїв мало досліджені науковим середовищем. Починаючи з 2014 року в Україні активізувалися проекти сепаратистської направленості, які мали мету переформутування політичного устрою України і призвели до втрати контрою Урядом України над частинами Луганської та Донецької областей, а також АРК Крим. Спроби відновлення контролю над цими територіями призвели до військового протистояння з незаконними збройними формуваннями «ЛНР» та «ДНР», а також створили передумови для повномасштабної військової агресії РФ проти України. В 2015 році на півдні України була спроба реалізації трьох сепаратистських проектів, які мали назви: «Одеська народна Ресбуліка», «Бесарабська народна республіка», «Народна рада Миколаєва». 28-29 жовтня 2015 року у місті Білгород- Дністровський Одеської області відбувся з'їзд «Народної Ради Бесарабії», під час проведення якого учасники заходу підтримали голосуванням декларацію про воз'єднання української Бессарабії з молдавською Гагаузією і створення республіки «Буджак». Одночасно з подіями у Білгоро-Дністровському, на території Молдови поблизу м. Комрат, яке входе до автономного територіального утворення Гагаузія, 29 жовтня 2015 року відбувся молодіжний мітинг у підтримку створення «Бесарабської республіки Буджак». Причетність діячів РФ до реалізації проектів «Бесарабської народної республіки» та «Одеської народної республіки» підтверджується участю громадян РФ, які на той час обіймали посади в адміністрації президента РФ та здійснювали координацію дій місцевих агентів впливу, які реалізовували вищезгадані проекти. Василь Г рицак, який був головою СБУ у 2015-2019 рр., заявив, що проектом «Бессарабія» керував Інал Ардзінба заступник радника президента РФ Путіна Владислава Суркова, а одним із координаторів вищезгаданих антиукраїнських проектів був громадянин РФ Дмитро Соїн, який є засновником та очільником громадської організації «Союз придністровців України», і на той час мешкав на території РФ, а також Соїн являється науковим та політичним діячем ПМР[3, с.17-18], що може бути підставами для висновку про причетність політичних діячів РФ до організації сепаратистських та антиукраїнських проектів в південних регіонах України. Для того щоб зрозуміти вірогідність активізації сепаратистських настроїв у певному регіоні, потрібно проаналізувати фактори виникнення такого явища, як сепаратизм. Але якщо аналізувати процеси розвитку сепаратисьских настроїв на території України з 2014 по 2022 роки, можна стверджувати, що перші процеси сепаратизму були інспірованими через зовнішній фактор. Мета зовнішньо- інспірованного сепаратизму полягає в приховуванні цілей країни - агресора, яка намагається реалізувати сепаратистські процеси з метою дестабілізації політичної ситуації в певній країні або посягає на зміну територіальної цілості через проведення сецесії, як результат діяльності сепаратистського руху та подальшою анексією регіонів країни, які були охоплені сепаратизмом [4, с. 52].

Отже досліджуючи, політичні процеси в Україні, пов'язані з регіональним сепаратизмом, можна прийти до висновку, що їх головне джерело, яке призвело до втрати контроля Україною над територіями Луганської та Донецької областей та АР Крим у 2014 році знаходиться поза межами країни. Відповідно до цього можна стверджувати, що сепаратизм в Україні є інспірованим зовнішніми політичними силами, а його джерело слід шукати у центрах прийняття рішень зацікавлених країн. Таким чином з огляду на природу регіонального сепаратизму в Україні, яка криється у поєднанні зовнішнього та штучного факторів ми пропонуємо визначити його як зовнішньо-інспірований сепаратизм. Концептуалізація даного поняття у категоріях політичної теорії є не тільки перспективним, але вкрай актуальним напрямком досліджень.

Список використаних джерел:

регіональний сепаратизм україна

[1] Хилько М.І. (2019) Сепаратизм: походження, сутність, різновиди. «Гілея». Політичні науки. (144), 128. Вилучено з: http://nbuv.gov.ua/UIRN/gileya_2019_144%283%29__28.

[2] Хоменко О.І. (2018) «Донецький плацдарм» Кремля у добу Помаранчевої революції як полігон апробації стратегії антиукраїнського дискурсу. Українознавство. (3), 82. Вилучено з: http://joumal.ndiu.org.ua/article/view/143746

[3] Шандра А. (2019) Внутрішня кухня гибрідної війни РФ проти України. Аналітичний звіт. 17-18. Вилучено з: https://euromaidanpress.com/2019/09/04/the-surkovleaks

[4] Мамантова Е.В. (2022), Інспірований сепаратизм в Україні як політичне явище та наукова категорія. Актуальні проблеми політики. (70), 52. Вилучено з: http://app.nuoua.od.ua/archive/70_2022/8.pdf

Размещено на Allbest.ru