Безпекові виклики на просторі балто-чорноморської дуги та апробація способів їхній протидії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Безпекові виклики на просторі балто-чорноморської дуги та апробація способів їхній протидії

Туряниця І. А.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри історії Угорщини та євроінтеграції Державного вищого навчального закладу « Ужгородський національний університет»

В умовах сучасного світопорядку, котрий набуває все виразніших рис багатополюсності, тенденції глобалізації та регіоналізації взаємодіють одночасно. Регіон є «проміжною формою спільноти» між національно-державним та глобальним рівнями [10, р. 20]. Регіональні підсистеми, зокрема й Балто-Чорноморська дуга (БЧД), є кластерами суміжних держав, котрі у якості взаємопов'язаних одиниць підтримують інтенсивні безпекові, економічні та політичні відносини [6, р. 188]. Наявність спільних проблем безпеки формують регіональний безпековий комплекс - сукупність держав, на які постійно впливає один або кілька зовнішніх ефектів безпеки, які актуальні для даного кластера. Для держав, що складають його, діяльність інших суб'єктів політики в регіоні, незалежно від того, компліментарна вона, чи антагоністична, є суттєвою детермінантою їхньої власної політичної активності [8]. безпека регіональний чорноморська дуга

БЧД, якщо застосувати дефінітивну матрицю Саула Б. Коена, у геополітичному вимірі є стиковою зоною, або ж регіоном-брамою між різними геополітичними регіонами. Наразі між уявним Заходом і Росією. Основною функцією цих «брам» мала би бути стабілізація глобальної геополітичної системи, стимулювання міжрегіональної та глобальної економічної, соціальної та політичної взаємодії (згадаймо амбітний проект сучасного «Великого Шовкового шляху»). У якості самостійних геополітичних одиниць, «брами» можуть бути як смугами конфліктів, так і зонами компромісного розвитку, сприяючи коеволюції суміжних регіонів і сфер, а значить - міжнародному співробітництву в регіональному і глобальному масштабах [2, с. 109-110].

Колапс біполярного світу означав не просто відкриття «вікна можливостей» «повернутися до Європи» з її ринковою економікою, громадянським суспільством, правовою державою та розвиненими інститутами захисту прав людини. На простір БЧД була експлікована військово-політична сек'юритизація, заснована на беззаперечному військовому переважанні Заходу [7, р. 9-10]. Це означало і суттєве покращення безпекових параметрів тих країн, котрі вступили до НАТО, і навіть зміну геополітичних характеристик через перетворення у складову інтегрального Заходу. Натомість зовнішня політика Newly Independent States, котрі сформувались на теренах колишнього СРСР [9] прямо, як у випадку з Білоруссю, або завуальовано (як у випадку з Україною з її так зв. багатовекторністю) реалізовувалась з постійним «звірянням» курсу з Москвою. Час, коли єльцинська Росія перебувала у системній слабкості, був згаяний. Хоча саме тоді європейський та євроатлантичний вибір можна було реалізувати за найменших витрат, а не робити Європу «непевним об'єктом бажання», коли вона постає у політичному дискурсі у вигляді об'єкта прагнення, як сфера бажаного, а не дійсного [10, с. 86].

Відповідальні лідери таких країн БЧД, як Польща, країни Балтії, Румунія, Болгарія, чітко і недвозначно визначилися зі своїм стратегічним курсом і досягли членства в ЄС і НАТО у 2000-х рр., провівши глибокі системні реформи, що стосувалися серед іншого безпекового комплексу, збройних сил тощо. Від небезпеки прямого російського вторгнення країни БЧД, котрі є членами НАТО захищені тим, що імнується «НАТОвською парасолькою».

Згаяні Україною можливості обернулися тим, що довелося робити свій геополітичний вибір у значно складніших умовах за прямої військової агресії Росії, що розпочалася 2014 р. Дуже неоднозначні Мінські домовленості, десь порівнянні зі скринькою з «подвійним дном», поруч з різними «гібридними загрозами» знизили поріг безпеки і зробили країну вразливою до впливу негативних факторів військово - політичного, економічного, інформаційного характеру. Звузилися можливості політико-дипломатичного маневру, а важливі зовнішньо - політичні рішення доводиться приймати і втілювати з врахуванням позицій та інтересів «донорів» безпеки, від котрих країна залежна.

Разом з тим, Україна розглядається як паттерн безпеки і у проекції із Заходу на Схід (Зб Бжезинський представив європейський пояс безпеки у складі Франції-Німеччини-Польщі-України); і на просторі БЧД по осі Північ-Південь. Політичні лідери країн БЧД, котрі межують з Росією та контрольованою нею Білоруссю чудово розуміють загрози цього сусідства. Для прикладу можна згадати про «тестування» повітряного простору Польщі та країн Балтії російськими літаками, котрі «випадково» його порушили, мілітаризовіаний Калінінградський анклав, постачання енергоносіїв та транспортно-енергетична інфраструктура, Островецька АЕС, збудована на російські інвестиції біля кордону з Литвою, інформаційна війна тощо.

Найактивнішу позицію щодо організованій відсічі «гібридним» загрозам та надання Україні допомоги, у тім числі й через постачання летальної зброї, а також підтримку євроінтеграційним та НАТОвським амбіціями Києва виявляють якраз ті країни, котрі сповна відчувають на собі комплексний негативний вплив «східного сусідства», якщо висловитися образно. Протистояння йому по логіці речей повинно було би набути стабільних організованих форм. Регулярних консультацій та самітів для цього замало. Існувала потреба у створенні інституційного формату, котрий би виконував подвійне завдання:

1. Створення додаткового поясу безпеки, котрий би був компліментарним із зоною відповідальності НАТО, хоча, наразі, функціонував би без того обсягу гарантій, котрий випливає зі статуту Альянсу.

2. Сприяв би адаптації України до НАТОвських стандартів організації і функціонування збройних сил, що створювало би передумови переходу до співпраці у форматі розширених можливостей.

Кроки, зроблені у цьому напрямі у 2020 р. стали продовженням того політичного курсу, котрий у свій час активно просували Президент Польщі Л. Качинський та Президент Литви Д. Грібаускайте. 28 липня 2020 р. у польському місті Любліні була підписана Спільна декларація міністрів закордонних справ України, Республіки Польща та Литовської Республіки щодо заснування «Люблінського трикутника» [4]. Мова навіть не про вибір дати та місця створення цього альянсу держав БЧД з посиланням на прецедент Речі Посполитої. Хоча, в умовах сьогодення важливо таки, які історичні маркери супроводжують комунікацію держав: компліментарні, чи конфліктні. Новий тристоронній формат співпраці передбачає посилення політичних, економічних, інфраструк- турних, безпекових, оборонних та культурних зв'язків між державами- учасницями. Пріоритетною сферою їхньої взаємодії передбачається посилення власних оборонних спроможностей [1].

Країни «Люблінського трикутника» задекларували у якості принципового положення відновлення територіальної цілісності України у міжнародно визнаних кордонах та закликали до припинення російської агресії проти нашої держави. Вони також підтримали ідею надання Україні статусу партнера НАТО із розширеними можливостями та заявили, що узгодження Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі є наступним необхідним кроком у цьому напрямі [3].

Отже, вимальовується усвідомлення значимості тристоронньої взаємодії у безпековій та військово-політичній сферах на просторі БЧД з долученням до «Люблінського трикутника» у подальшому Білорусі як тільки для цього створяться політичні передумови.

Список використаних джерел:

1. Ковальчук С. Люблінський трикутник: що передбачає новий формат тристоронньої співпраці? Аналітичний центр ADASTRA.

4.11.2020. URL:https://adastra.org.ua/blog/lyublinskij-trikutnik-sho-

peredbachaye-novij-format-tristoronnoyi-spivpraci (режим доступу: 12.12.2021).

2. Колосов В. А., Мироненко Н. С. Геополитика и политическая география : учеб. для вузов. Москва : Аспект Пресс, 2001. 479 с.

3. Кулеба, Чапутович і Лінкявічюс започаткували Люблінський трикутник - новий формат України, Польщі та Литви. Урядовий портал.

28.07.2020. URL:https://www.kmu.gov.ua/news/kuleba-chaputovich-i-

linkyavichyus-zapochatkuvali-lyublinskij -trikutnik-novij -format-ukrayini- polshchi-ta-litvi (режим доступу: 12.12.2021).

4. Спільна декларація міністрів закордонних справ України, Республіки Польща та Литовської Республіки щодо заснування «Люблінського трикутника». Урядовий портал. 28.07.2020. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/spilna-deklaraciya-ministriv-zakordonnih- sprav-ukrayini-respubliki-polshcha-ta-litovskoyi-respubliki-shchodo- zasnuvannya-lyublinskogo-trikutnika (режим доступу: 12.12.2021).

5. Яворська Г. М., Богомолов О. В. Непевний об'єкт бажання: ЄВРОПА в українському політичному дискурсі : монографія. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2010. 136 с.

6. Buzan B. Third world regional security in structural and historical perspective. In: The Insecurity Dilemma / ed. Brian L. Job, Boulder, CO: Lynne Rienner, 1991. P. 167-189.

7. Buzan B., Waver O. Regions and Powers:The Structure

of International Security. Cambridge: Cambridge University Press, 2003. 564р.

8. Kacowicz A. M. Regionalization, globalization, and nationalism:

Convergent, Divergent, or Overlapping? / Kellogg Institute for International Studies (University of Notre Dame, USA). Working Paper #262. December 1998. URL:https://kellogg.nd.edu/sites/default/files/old_files/documents/

262.pdf (доступ 12.12.2021).

9. NIS, Newly Independent States / Internet dictionary EUABC. URL: http://en.euabc.com/word/695 (режим доступу: 6 грудня 2021 р.).

10. Whiting R. van. The Dynamics of Regionalization: Road Map toan Open Future? In: The Challenge ofIntegration: Europe and the Americas / ed. Peter H. Smith. Miami, FL: North-SouthCenter, 1993. P. 17-49.

Размещено на Allbest.ru