Роль та місце виборчої інженерії в процесі політичних трансформацій держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль та місце виборчої інженерії в процесі політичних трансформацій держави

Юрій Ніколенко, аспірант кафедри політології Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Виборча інженерія (далі - ВІ) є діяльністю із законодавчого конструювання або модифікації початкових виборчих правил (закріплені в законодавстві параметри виборчої системи та виборчого процесу (далі відповідно - ВС та ВП)), що здійснюється для досягнення певних цілей та результатів. Структура феномена ВІ має такі складові: 1) перша складова - суб'єкт ВІ, тобто юридичні та фізичні особи, що мають право здійснювати ВІ; 2) друга складова - об'єкт ВІ - ВС (далі: мажоритарна - МВС, пропорційна - ПВС, змішана - ЗВС) та ВП; 3) третя складова - вплив суб'єкта ВІ на об'єкт ВІ, що формує технологічну сторону ВІ, котра, у свою чергу, містить телеологічну (визначення цілей ВІ та інструментів їх реалізації), конструктивну (внесення змін до виборчої сфери відповідно до цілей ВІ), прогностичну (прогнозування ймовірних майбутніх станів виборчої сфери, а також імовірних майбутніх наслідків та результатів дій з ВІ) та результативну (аналіз результатів вже здійсненої діяльності з ВІ та співставлення отриманих результатів з початковими цілями ВІ) складові. Критеріями оцінки результатів ВІ є технологічний - загальна характеристика організації та функціонування виборчої сфери, телеологічний - співвіднесення результатів ВІ з першопочатковими цілями [2].

Трансформація політична (від лат. transformatio - перетворення) - політичний процес істотної зміни складу, структури умов і механізмів функціонування політичної системи в цілому або її окремих частин, що ведуть до виникнення нових форм політичних організацій та інститутів, до зміни форм державного правління або політичного режиму. Сьогодні цей термін переважно вживається в контексті дослідження демократичних трансформацій, тобто змини політичного режиму держави з недемократичного на демократичний. Такі дослідження набули особливої актуальності в другій половині ХХ ст. у зв'язку з розпадом колоніальної системи та соціалістичного табору [3].

А. Макаренко зазначає, що встановлена в державі модель ВС відіграє першочергову роль під час демократичних переходів. Для будь-якої країни, що відходить від недемократичного режиму, постає необхідність створення такої ВС, що була б адекватною демократичним трансформаціям. Проте проблема полягає в тому, що в умовах зміни політичного режиму рішення з цих питань приймаються в несприятливих умовах, у ситуації браку часу, компетентних виконавців і прозорих механізмів. Основною дилемою при виборі моделі ВС є розташування пріоритетності гілок влади: встановлення МВС призводить до сильного уряду, але зменшує кількість партій у парламенті - тобто у такому випадку домінує виконавча гілка; у свою чергу, встановлення ПВС призводить до більш сильного та репрезентативного парламенту, але уряд у такому випадку зазвичай стає коаліційним - це дозволяє зробити висновок про домінування законодавчої гілки влади [4, с. 80].

Шляхи розвитку демократичного переходу в посткомуністичних країнах Європи та Азії переважно підтверджують припущення про вплив типу ВС на динаміку процесу консолідації «нових демократій». За даними Г. Алмонда, підрахунок середнього бала БН1 для кожної з 25 країн цієї групи, за даними за період 2002-2012 рр., засвідчив, що 12 із них можуть бути віднесені до категорії вільних, 8 - частково вільних, 5 - невільних. Із-поміж вільних країн, до яких автори згаданого дослідження відносять Болгарію, Угорщину, Латвію, Литву, Монголію, Польщу, Румунію, Словаччину, Словенію, Хорватію, Чехію, Естонію, ПВС використовувалася в 9, ЗВС - в 2, МВС абсолютної більшості - в 1. У частково вільних країнах, таких як Албанія, Вірменія, Грузія, Киргизстан, Македонія, Молдова, Росія, ПВС застосовувалася тільки в одній країні, в 5 - діяла ЗВС, а в 2 - МВС абсолютної більшості. У всіх невільних країнах - Азербайджан, Білорусь, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан - використовувалася МВС абсолютної більшості.

Застосування МВС відносної більшості в зазначений період у цій групі країн не зафіксовано. Таким чином, як випливає з наведених даних, між формуванням парламенту на основі ПВС і стійкою демократизацією, дійсно, існує значна позитивна кореляція. Виражена залежність виявляється між застосуванням ЗВС і нестійкою демократизацією. Пряма залежність спостерігається між використанням на парламентських виборах МВС абсолютної більшості і невдалою демократизацією. Зазначені закономірності обумовлені тим, що однією з основних підвалин демократичного політичного режиму є розвинений парламентаризм. У свою чергу, для формування ефективно діючого парламенту та ефективної реалізації механізму розподілу державної влади більш дієвою є саме ПВС, а не МВС - саме ця ВС підвищує кількість парламентських партій, рівень репрезентативності складу парламенту, можливості контролю парламенту за виконавчою владою та рівень політичної участі населення [1, с. 104]. Зручним засобом вимірювання політичної впливовості законодавчих зборів може слугувати індекс влади парламенту (Parliamentary Power Index - PPI), розроблений американськими політологами С. Фішем і М. Крьонігом для кожної країни світу в результаті широкого дослідження сучасних державних систем. Бали індексу розташовуються авторами в межах від 0 (парламент не має влади) до 1 (вся влада у парламенту). Зроблений в подальшому С. Фішем аналіз взаємозв'язку сили законодавчих зборів і масштабів демократизації на прикладі посткомуністичних країн виявив наявність значної позитивної кореляції між індексом влади парламенту (PPI) і індексом політичних прав і громадянських свобод (FHI): чим сильніше парламент, тим вище ступінь укорінення демократії, і навпаки [6].

О. Стойко наводить такі базові форми політичного устрою, що можуть виникнути в державі в результаті демократизації (критеріями є форма правління та тип ВС для виборів парламенту): 1) парламентсько-мажоритарний - парламент формується на основі МВС (як, наприклад, у Великобританії); 2) парламентсько-пропорційний - парламент формується на основі ПВС (приклад - сучасна Німеччина); 3) президентський або напівпрезидентський (приклади - Франція і Польща відповідно). На думку О. Стойко, з точки зору ефективності ВС, у процесі демократизації найкращий результат дає поєднання ПВС з парламентською формою правління. Найменш ефективним є однопалатний парламент, що формується на основі МВС, котра на виході дає однопартійний уряд. У ході постсоціалістичних трансформацій держав колишнього СРСР та Варшавського договору для номенклатури, що прагне зберегти свої владні позиції, кращою була МВС в поєднанні з президентською чи президентсько-парламентською формою правління. Система більшості дозволяла їй більш ефективно використовувати наявні ресурси. Для демократичної опозиції, навпаки, кращим був вибір ПВС, що інституційно руйнує монополію однієї партії і коаліції правлячих партій на владу, що сприяло подальшому розвитку політичних розколів, а значить, і багатопартійності, особливо в поєднанні з парламентською формою правління Крім того, формальне закріплення типу ВС у конституціях більшості успішних молодих демократій дало їм змогу стабілізувати політичну ситуацію, прогнозувати діяльність політичних акторів на довгострокову перспективу і сприяло досягненню консенсусу між учасниками політичного процесу [5, с. 341, 344].

Таким чином, можна дійти висновку, що в другий половині ХХ ст. особливої актуальності набув процес політичних трансформацій. Трансформаційні держави можуть обирати різні варіанти шляху розвитку, що відображається також і на виборчій сфері - у вигляді вибору тієї чи іншої моделі ВС та організації ВП. Результатом встановлення МВС є домінування виконавчої гілки влади над законодавчою, ПВС же дає, навпаки, домінування законодавчої гілки над виконавчою. У процесі демократизації найкращий результат дає поєднання ПВС з парламентською формою правління. Найменш ефективним є однопалатний парламент, що формується на основі МВС, котра на виході дає однопартійний уряд. Таким чином, ВІ відіграє важливу роль у процесі політичних трансформацій держави. Однією з підмічених тенденцій є схильність держав із трансформацією в демократичний бік до встановлення ПВС (що сприяє багатопартійності та репрезентації в парламенті суспільних інтересів) та, навпаки, схильність держав, що обрали недемократичний шлях розвитку, до МВС (така ВС зменшує кількість партій у парламенті, сприяє формуванню провладної більшості та практиці різноманітних маніпуляцій виборцями в одномандатних виборчих округах).

виборчий інженерія демократія політичний

Список використаних джерел

1. Алмонд Г. и др. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: учеб. пособие. М.: Аспект Пресс, 2002. 537 с.

2. Афанасьєва М.В. Виборча інженерія в Україні: монографія. Одеса: Юридична література, 2014. 384 с.

3. Горбатенко В.П., Бульбенюк С.С. Політична трансформація в сучасному світі: навч. посібник. Київ: ДП «Вид. дім «Персонал», 2010. 160 с.

4. Макаренко А.С. Становлення електоральних правил: поняття виборчої інженерії. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Питання політології. 2014. № 1111. Вип. 26. С. 77- 81.

5. Стойко О. Виборча система як один з чинників ефективності політичних режимів у ході демократизації. Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. 2010. Вип. 6. С. 341-345.

6. Parliamentary powers index scores by country, in alphabetical order. 8 р. // Fish M.S., Kroenig M. The Handbook of National legislatures: A Global survey. New York: Cambridge University Press, 2009. 810 р.

Размещено на Allbest.ru