Шляхи оптимізації функціонування політичної опозиції в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Запорізька політехніка»

Шляхи оптимізації функціонування політичної опозиції в Україні

Діана Копйова аспірант

кафедри загальноправових та політичних наук

Дмитро Арабаджиєв доктор політичних наук, професор

завідувач кафедри загальноправових та політичних наук

Державне управління в сучасній Україні характеризується наявністю чітких рис неопатримоніалізму, а саме «гіперперсоніфікації» влади, що виявляється у порушенні меж правового і конституційного поля, призначенні на керівні державні посади осіб за принципом особистої (партійної, політичної) лояльності [2, c. 130, 284].

Отже, успішність процесів демократизації в Україні передусім залежить від формування політичної еліти, котра на практиці сповідувала б демократичні цінності. Враховуючи те, що Україна належить до гетерогенних конфліктогенних суспільств, для яких характерною є відсутність консенсусу серед представників політичної еліти, то модель політичної опозиції буде характеризуватися відсутністю: традицій ведення здорової, прозорої конкуренції у боротьбі за владу; традицій консенсусу та компромісу; поваги до опонентів (думки іншого), визнання загальноприйнятих правил політичної гри; поваги до закону; спільної, об'єднуючої ідеї суспільства тощо.

Однією з головних причин неефективності діяльності інституту політичної опозиції є те, що остання не виконує функцій, закладених у змісті самого поняття опозиції, а обслуговує інтереси олігархічних кланів, замість того щоб репрезентувати інтереси суспільства.

Тому слушними є зауваження науковців з того приводу, що прийняття окремих законів про опозицію, за відсутності відповідної політичної та правової культури владної еліти, не гарантує того, що ці ж самі закони наступного дня не будуть із легкістю відмінені, що є характерним для української політико-правової практики. З іншого боку, законодавча база України характеризується як така, що має низку «зручних коридорів» для уникнення відповідальності, що свідчить про вкрай низьку повагу до закону, з огляду на частоту його перекручування на користь певної політичної сили. Виходячи з самого визначення поняття опозиції як організованої та структурованої політичної сили, що протиставляє себе владі і бере на себе функцію опонувати, критикувати, заперечувати існуючий політичний курс та пропонувати альтернативу, потрібно оцінювати ефективність саме цих її дій, а саме: наскільки вони є ефективними, конструктивними і чи відповідають демократичним принципам. Діяльність представників як парламентської опозиції, так і більшості має регулюватися нормами депутатської етики. Загальні вимоги до поведінки депутатів закріплено в Конституції України та конкретизовано в інших законах, у тому числі «Про запобігання корупції» та «Про статус народного депутата України», а також у Регламенті Верховної Ради України. Зокрема, згідно із ст. ст. 79, 84 Конституції України народні депутати України морально зобов'язані боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, додержуватися Конституції та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах всіх співвітчизників, брати участь у голосуваннях особисто тощо. Законом України «Про статус народного депутата України» на членів українського парламенту покладено й більш конкретні обов'язки. Зокрема, при здійсненні своїх повноважень вони мають керуватися Конституцією і законами України, загальновизнаними нормами моралі, брати участь у засіданнях парламенту, депутатських фракцій (груп), комітетів та тимчасових спеціальних і слідчих комісій, виконувати доручення Верховної Ради та її органів; підтримувати зв'язки з виборцями; зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян, утримуватися від дій, заяв та вчинків, що компрометують їх самих, виборців, Верховну Раду та державу; не використовувати свій мандат всупереч загальновизнаним нормам моралі, правам і свободам людини, в особистих, зокрема корисливих, цілях; особисто брати участь у голосуваннях із питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами; розглядати звернення виборців та інформувати їх про свою діяльність; проводити особистий прийом громадян у дні, визначені парламентом для роботи з виборцями; декларувати свій майновий стан тощо. Принципи поведінки депутатів також визначено Регламентом Верховної Ради України [1, с. 63-64]. Наразі серед основних пропозицій, що домінують у проєктах законів, спрямованих на врегулювання функціонування політичної опозиції в Україні, варто зазначити такі:

1. Внесення змін і доповнень до Регламенту Верховної Ради України щодо гарантування права парламентської опозиції на:

- посаду одного із заступників Голови Верховної Ради України та представництво у керівництві комітетів. Насамперед ідеться про комітети з питань бюджету, з питань Регламенту та депутатської етики, з питань свободи слова та інформації. Водночас парламентська опозиція має утримуватися від зриву роботи комітетів шляхом відмови від участі у їх засіданнях (особливо там, де керівні посади закріплені за парламентською опозицією);

- самостійне формування порядку денного засідань (один день на тиждень чи певні години щодня). При цьому необхідно забезпечити дотримання вимог Бюджетного кодексу України та Регламенту Верховної Ради України щодо внесення соціально спрямованих законопроєктів лише з фінансово-економічним обґрунтуванням;

- отримання за депутатськими запитами всіх необхідних матеріалів для якісної та вчасної підготовки опозиційним урядом альтернативних законопроєктів (зокрема після внесення до парламенту Програми діяльності Кабінету Міністрів України та затвердження Урядом орієнтовного плану законопроєктних робіт на конкретний рік);

2. Прийняття передбаченого частиною четвертою статті 89 Конституції України закону про організацію і порядок діяльності тимчасових слідчих комісій Верховної Ради України, котрі утворюються для розслідування питань, що становлять суспільний інтерес. У цьому законі насамперед слід передбачити, що у разі, якщо ініціатором створення тимчасової спеціальної комісії є парламентська опозиція і за її створення проголосувала не менш ніж одна третина від конституційного складу парламенту, то право на формування керівного складу, визначення основних завдань та термінів діяльності такої комісії має належати парламентській опозиції. При цьому кількісний склад членів тимчасової спеціальної комісії повинен формуватися з урахуванням принципу пропорційного представництва всіх депутатських фракцій. демократизація парламентський опозиція влада україна

Гарантування цих прав парламентської опозиції сприятиме подальшому розвитку парламентаризму, розбудові здорової конкуренції політичних ідей та програм, направленню протестних настроїв у конструктивне русло, посиленню політичної відповідальності парламентської опозиції перед виборцями.

Список використаних джерел

1. Ковриженко Д. Запобігання конфлікту інтересів та корупції в депутатській діяльності : досвід країн ЄС та пропозиції для України. Лабораторія законодавчих ініціатив. 2011. 62 с. URL : https://parlament.org.ua/upload/docs/Conflict%20of%20interests.pdf.

2. Радченко О. В. Ціннісна система суспільства як механізм демократичного державотворення : монографія. Харків : Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2009. 380 с.

Размещено на Allbest.ru